Механізми активізації залучення інвестицій в економіку країни

Механізми активізації залучення інвестицій в економіку країни

Як відомо, капітал прямує туди, де його дохідність буде найвищою. Інакше кажучи, приплив капіталу визначається прибутковістю реальної економіки. Критерієм сприятливості умов для інвестування обов'язково має бути прибуток від капіталовкладення.

Саме норма прибутку та вигідний і гарантований строк його отримання повинні визначати доцільність капіталовкладення у певну сферу господарської діяльності - це найважливіша умова ринкової економіки. В Україні ж рентабельність промисловості та сільського господарства низька і продовжує неухильно зменшуватися.

Така ситуація, об'єктивно обумовлюючи нагальну необхідність стимулювання як внутрішнього, так і зовнішнього інвестування, водночас не приваблює сумлінного інвестора, якому важко знайти вигідне застосування для свого капіталу в економіці із застарілими фондами та низькою рентабельністю.

В інвестиційній діяльності утворилося своєрідне "замкнене коло": недоінвестування господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави.

Капітал спрямовується в окремі високоефективні галузі, наприклад, харчову промисловість, а також у комерційну сферу, яка до того ж приваблює значними "тіньовими" доходами. Ухил зарубіжного капіталу у невиробничу сферу підтверджується і його регіональним розподілом: близько 45% усіх іноземних інвестицій зареєстровано у м. Києві, зосереджуючись там у високорентабельних банківських, торговельних і посередницько-комерційних структурах.

Між тим, ситуація, коли доходи від непродуктивної діяльності стають більшими, ніж від продуктивної, є однією із фундаментальних причин інфляції. Інфляція знецінює накопичення вже у процесі інвестування, що також є стримуючим фактором для іноземного інвестора.

Все це обумовлює необхідність розв'язання однієї із найскладніших проблем управління економікою - стимулювання інвестиційної активності шляхом реалізації комплексу взаємоузгоджених заходів у кредитно-фінансовій, банківській, приватизаційній, зовнішньоекономічній сферах, насамперед, з боку держави. Саме держава повинна зайняти відповідну роль у вказаних процесах та стати реальним гарантом їхнього успішного здійснення.

Щодо конкретних механізмів активізації іноземного інвестування, то в слід згадати такі елементи, як податкові пільги, зокрема прискорена амортизація, зниження ставок корпоративного податку тощо.

У країнах, що розвиваються, частіше застосовується практика зниження податкових ставок, повернення податків, надання податкових канікул. їх період може сягати 1-5, іноді 10-25 років. Ще одна форма стимулювання - знижені ставки мита, що надаються на період 5-10, а для деяких проектів - 15-23 роки.

Країни, що розвиваються, як і інші держави, дотримуються принципу національного режиму. Однак вони можуть особливо заохочувати іноземні інвестиції, які позитивно впливають на стан платіжного балансу: інвестиції в імпортозаміщуючі та експортноорієнтовані галузі, сферу туризму. У багатьох країнах третього світу застосовуються спеціальні чи додаткові пільги для інвестиційних проектів, особливо важливих для розвитку національної економіки: проекти з передовою технологією, відсутньої в країні, капіталомісткі проекти, проекти в менш розвинуті регіони країни та ін.

Отже, у практиці стимулювання іноземних інвестицій промислово розвинених країн переважають фінансові засоби, а в практиці держав, що розвиваються, і країн з перехідною економікою - фіскальні, чи податкові, засоби стимулювання. Частіше використовуються пільгове мито на імпортоване виробниче устаткування (що в промислово розвинених країнах є малоефективним заходом через невисокі ставки мита на більшість видів промислового устаткування - кілька відсотків), зменшення ставок корпоративного податку на прибуток, надання податкових канікул.

У країнах із перехідною економікою застосовуються такі методи стимулювання: зменшення стандартного рівня ставки податку на корпоративні доходи, надання податкових канікул, пільгові ставки мита на сировину чи устаткування. У деяких країнах використовується система так званої податкової стабілізації, яка гарантує постійність податкових ставок протягом установленого терміну.

У цілому пільги (головним чином податкові) мають індивідуальний характер, їхнє застосування залежить від характеру чи галузі експортної спеціалізації підприємства. У галузевому розрізі пріоритет надається найбільш наукомістким і техноємним галузям.

Секретаріат UNCTAD розробив класифікацію засобів стимулювання іноземних капіталовкладень, яка включає три групи стимулів:

фіскальні пільги;

фінансові пільги;

інші пільги.

Фіскальні стимули поділяються на такі види:

зниження ставки податку на прибуток корпорацій;

податкові канікули;

збільшення сум амортизаційних відрахувань;

дозвіл на подальший залік втрат, отриманих протягом першого періоду роботи, у рахунок майбутніх прибутків;

інвестиційні та реінвестиційні знижки;

скорочення внесків у соціальні фонди;

скорочення суми оподатковуваного прибутку залежно від кількості працюючих та інших витрат на робочу силу;

стимули, пов'язані зі зниженням ставки ПДВ, включаючи зменшення податку на прибуток корпорацій чи надання кредитів у зв'язку зі збільшенням частки місцевої сировини чи напівфабрикатів;

зниження експортного мита;

преференційне оподаткування доходів від експорту;

скорочення податкових ставок на спеціальні надходження іноземної валюти, у тому числі за експорт вироблених товарів;

податкові кредити на внутрішні продажі в обмін на експортні надходження;

податкові кредити у зв'язку з використанням місцевої сировини у виробництві товару, призначеного на експорт;

скорочення оподаткування експортно орієнтованого виробництва.

Група фінансових стимулів включає:

прямі субсидії на покриття частини капітальних витрат, виробничих чи маркетингових витрат конкретного інвестиційного проекту;

субсидовані позики;

гарантії на надані позики;

гарантовані експортні кредити;

участь державного капіталу в інвестиціях у проекти з високим комерційним ризиком;

урядове страхування пільгових кредитів, надане для деяких видів ризику.

Третя група засобів стимулювання - інші пільги - поділяється на:

субсидування витрат на створення чи реконструкцію інфраструктури інвестиційного проекту;

субсидування послуг, у т. ч. допомога в пошуках джерела фінансування, у розробці проектів, надання інформації про кон'юнктуру ринків, наявність сировини, допомога в підготовці кадрів, надання технічних можливостей для розвитку ноу-хау або поліпшення контролю за якістю;

укладання преференційних державних контрактів;

закриття ринку для приходу інших виробників або надання монопольних прав на виробництво тих чи інших товарів;

захист від імпортної конкуренції;

спеціальні програми з надання іноземної валюти (у т. ч. за спеціальними валютними курсами), гарантування ризику при одержанні іноземних позик, концесій по кредитах в іноземній валюті і спеціальні пільги по репатріації доходів і капіталу.

Метою політики у сфері іноземного інвестування є створення сучасної політичної системи регулювання, яка б підвищила інвестиційну привабливість економіки та забезпечила потужні мотивації нерезидентів щодо вкладення коштів.

Особливо ефективним важелем успішного вирішення цього завдання може стати, за певних обставин, податкова політика щодо іноземних та внутрішніх інвестицій.

Головна мета політики стимулювання - впливати на напрям, обсяги й характер інвестиційних потоків.

В основі стимулювання залучення закордонного капіталу лежать програми приватизації, реалізовані раніше і які реалізуються нині в різних групах країн. Між приватизацією і припливом ПІІ існує взаємозв'язок:

приватизація може бути використана іноземним інвестором як засіб розширення ринків збуту, тоді як державна власність зберігає монопольне право на збут для державних компаній;

для іноземного інвестора і для національного підприємця приватизація - один із макроекономічних факторів, що становлять основу сприятливого інвестиційного клімату.

Проаналізуємо фіскальні методи стимулювання іноземних інвестицій, а саме: зниження податку на доходи корпорацій, податкові канікули, прискорена амортизація, зменшення оподаткованого прибутку на суму інвестицій, використання податкового інвестиційного кредиту.

Дії українського уряду в галузі оподаткування корпоративних прибутків зосереджені на двох суперечливих цілях:

Одержанні доходів бюджетом.

Проведенні стимулюючої економічної політики, зокрема, на залученні іноземного капіталу.

Політики мають впроваджувати найпривабливіші для іноземних інвесторів податкові стимули в такий спосіб, щоб не втратити бюджетні надходження.

На мою думку, існують три основні альтернативи:

Податкові канікули;

Низькі податкові ставки, які застосовуються до широкої бази оподаткування.

Прискорена амортизація основних фондів, зменшення оподатковуваного прибутку на суму інвестицій чи використання податкового інвестиційного кредиту.

Під час податкових канікул прибутки підприємств оподатковуються за зниженими ставками чи не оподатковуються взагалі.

Після закінчення податкових канікул компанія повинна почати сплачувати податки, їй заборонено трансформуватися у нову компанію для продовження канікул.

Вадою податкових канікул, з точки зору уряду, є зменшення бюджетних надходжень. Податкові канікули створюють значні можливості для транснаціональних корпорацій (ТНК) у сфері податкового планування, що призводить до сталого зменшення податкової бази.

Слід зазначити, що податкові канікули заохочують утворення нових компаній, а не інвестиції в нові виробничі потужності. Україні ж потрібне саме останнє.

Іншою альтернативою заохочення ПІІ є загальне зменшення податкової ставки. Базу оподаткування можна наблизити до доходу корпорації.

Переваги цієї альтернативи:

Значно спрощується процес розрахунку податків. Уряд може стабілізувати надходження від оподаткування прибутку підприємств завдяки збільшенню податкової бази.

Інвесторів приваблюють країни з низькими ставками оподаткування, особливо коли вони є нижчими від світових стандартів - 35-40% (в Україні 30%). Низькі ставки з незначними податковими пільгами також свідчать, що уряд зацікавлений у ринковому визначенні інвесторами найприбутковіших галузей.

Низькі податкові ставки самі по собі є стимулом. Вони залишають інвесторам більшу частину прибутків. Однак в інфляційній економіці податкова система без індексації справляє значно менший вплив на інвестиційну діяльність.

Хоча застосування низьких ставок оподаткування до широкої податкової бази відповідає сучасній філософії державної політики в розвинутих країнах, існують такі недоліки цієї альтернативи:

1. Міжнародні зв'язки здатні звести нанівець зусилля країни у формуванні нейтральної податкової системи. Фактично країна з податковою системою, яка істотно відрізняється від податкових систем інших країн, може мінімізувати ринкові викривлення, запровадивши менш нейтральну податкову систему.

Коли база оподаткування не є уніфікованою, то ТНК можуть скористатися відмінностями в податкових законодавствах різних країн. Наприклад, ТНК може отримати позику в країні з високими податками для фінансування інвестицій в країні з низькими податками. Це збільшить прибутки ТНК, тоді як місцевий бізнес не матиме таких можливостей.

2. Внаслідок високого рівня економічної та політичної невизначеності Україні потрібні стимули, вигоди від яких будуть відчутними відразу. Зменшення податкових ставок зменшує оподаткування прибутків від інвестицій, здійснених раніше, що несподівано збільшує доходи власників існуючого бізнесу і водночас зменшує бюджетні надходження.

3. Більшість країн Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) встановлює пільгові ставки оподаткування для діяльності, що здатна забезпечити доходи протягом тривалого часу, зокрема, для науково-дослідних робіт. Так само заохочуються інвестиції у високотехнологічне обладнання.

Прискорена амортизація основних фондів, зменшення оподатковуваного прибутку на суму інвестицій чи використання податкового інвестиційного кредиту.

Альтернативою попереднім податковим стимулам, поширеною у країнах ОЕСР, є прискорене списання інвестицій у формі:

прискореної амортизації, що дозволяє компаніям списувати капітал для вимог оподаткування швидше, ніж для вимог обліку;

зменшення оподатковуваного прибутку на певний процент;

податкового інвестиційного кредиту, що дозволяє компаніям зменшувати податки на встановлений процент інвестиційних витрат.

Другий і третій різновиди стимулів діють безпосередньо. Але фактично ці податкові пільги неможливо використати, якщо компанія не здатна списати відрахування (коли, наприклад, вона має збитки з точки зору оподаткування й уряд у цьому випадку не відшкодовує відрахування). Інвестиційні відрахування, що відшкодовуються, означають повернення урядом компанії коштів у розмірі податкових пільг.

Проте уряд може дозволити компанії перенести відрахування з оподаткованого прибутку чи податкові кредити на майбутній період з нарахуванням процента для збереження їх вартості.

Переваги альтернативи 3:

З інвестиційними податковими відрахуваннями компанія одержує доходи від зниження податкових ставок в результаті інвестицій. Податковий стимул має чітке спрямування - заохочувати інвестиції, а не створювати нові компанії.

Інвестиційні податкові відрахування для капіталу з тривалим строком користування (споруди, машини та обладнання) заохочують інвестиції, що можуть бути прибутковими протягом багатьох років. Тобто відрахування стимулюють довгострокове інвестиційне планування.

Інвестиційні відрахування коштують урядові менше, ніж податкові канікули чи загальне зменшення податкових ставок.

Недоліки альтернативи 3:

У багатьох країнах ОЕСР відрахування застосовуються до машин і обладнання, іноді до будівель і споруд. Якщо до певних типів капіталу, зокрема - до запасів, відрахування не застосовуються, то галузі, в яких інтенсивно використовуються запаси, потрапляють у невигідне становище.

2. Компанія, що часто оновлює капітал, може вимагати інвестиційних відрахувань. Отже, відрахування стимулюють інвестиції в активи з високою нормою економічної амортизації.

3. Якщо інвестиційні податкові відрахування не відшкодовуються, то існуючі компанії дістають вигоди у повному розмірі, тоді як нові фірми мають спочатку отримати достатній прибуток перед використанням відрахувань. Проекти з тривалим періодом розгортання потрапляють у невигідне становище порівняно з тими, що швидко починають одержувати доходи.

4. За високої інфляції інвестиційні відрахування посилюють нерівномірність впливу податкової системи на інвестиційну поведінку підприємств. Компанії в країнах з високою інфляцією зацікавлені фінансувати свій бізнес за рахунок боргу, оскільки податкові знижки для капітальних затрат є ціннішими.

Порівняння альтернатив за відомими універсальними критеріями дає результати, які наводяться у таблиці.

Таблиця 1

Порівняльна таблиця

Найефективнішим підходом до податкового стимулювання іноземних інвестицій в економіку України є альтернатива 3 - „прискорене списання інвестицій у формі: прискореної амортизації, зменшення оподатковуваного прибутку на певний процент інвестиційних витрат та податкового інвестиційного кредиту”.

Ця альтернатива є найбільш прийнятною на сьогодні завдяки її чіткому спрямуванню на певний вид діяльності, а саме: нарощування виробничих потужностей.

Крім того, відрахування стимулюють довгострокове інвестиційне планування. Не менш важливим є те, що інвестиційні відрахування коштують урядові менше, ніж податкові канікули чи загальне зменшення податкових ставок.

Цільове застосування відрахувань зменшує відплив капіталу порівняно з податковими канікулами, а також заохочує нові інвестиції замість надання несподіваних прибутків власникам наявного капіталу, як це відбувається при зниженні ставок оподаткування.