Сутність та функції ринку. Позичковий капітал. Структура фінансової системи

28

Міністерство освіти і науки України

Приазовський Державний Технічний Університет

Інститут підвищення кваліфікації

Кафедра економічної теорії

Контрольна робота

По предмету: «Політекономія»

Номер варианту: «29»

Виконав студент групи

І-2007-ФН Сумятін Е.О.

Перевірила: доцент

Тертичная Л.І.

м. Маріуполь 2007 г.

План

1. Ринок: сутність , функції ринку. Основні переваги та проблеми ринку

2. Позичковий капітал. Позичковий відсоток

3. Сутність та функції фінансів. Структура фінансової системи

4. Задача 3

5. Задача 25

6. Задача 46

7. Тести

Література

1. Ринок: сутність , функції ринку. Основні переваги та проблеми ринку

Незважаючи на те, що ринок як один із інститутів товарного виробництва існує уже близько 7 тис. років, перші спроби дати його наукове визначення були зроблені менше двох століть тому. А. Курно визначав ринок як "всякий район, на якому відносини покупців і продавців один з одним настільки вільні, що ціни на одні й ті самі товари мають тенденцію легко і швидко вирівнюватись".

А. Маршалл розглядав ринок як будь-яку групу людей, які вступають у тісні ділові відносини й укладають крупні угоди щодо будь-якого товару. Проте у цьому визначенні, як і в дефініції А. Курно, нема чіткої класифікації самих відносин: Курно називає їх просто відносинами, Маршалл -- діловими. До них належать і юридичні особи. Водночас визначення А. Курно є досконалішим, оскільки у ньому акцент початково робиться на відносини, а в А. Маршалл а -- на групу людей. Такий же недолік властивий характеристиці ринку як сукупності покупців.

У підручнику "Економікс", підготовленому К.Р. Макконнеллом і С.Л. Брю, ринок розглядається як "інститут або механізм, який зводить разом покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг". Американський економіст П. Хейне стверджує, що ринок -- "це просто набір взаємозв'язків або конкурентних торгів". Названі визначення об'єднує те, що всі вони зумовлені тлумаченням західними науковцями предмета економічної науки, тобто без наголосу на вивченні виробничих або економічних відносин.

Проте навіть ті визначення українських та російських економістів, в яких ринок розглядається як сукупність економічних відзнак, не дотримуються суб'єктно-об'єктного підходу та принципу історизму.

Ринок -- це певна сукупність економічних відносин між фізичними та юридичними особами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів сучасного товарного виробництва.

Політико-економічна природа ринку. Якщо дане визначення може бути конструктивним із погляду економічної теорії, то воно є недостатнім для характеристики політико-економічного аспекту ринку, тобто з боку відносин економічної власності, особливо при капіталізмі, де в процесі купівлі-продажу товарів має місце нееквівалентний обмін.

Нееквівалентність у сфері обміну щодо товару "робоча сила" полягає у тому, що капіталіст частину створених найманим працівником товарів (або уречевленої праці), привласненої без еквівалента, знову обмінює на більшу кількість його (робітника) живої праці у формі заробітної плати. Такий процес обміну відбувається періодично, а тому нееквівалентність поступово наростає.

Щодо інших товарів нееквівалентність у процесі їх купівлі-продажу найбільшою мірою втілюється у ціні загалом, окремих видах цін, зокрема монопольно високих і монопольно низьких, про які йтиметься в одній із наступних тем. Значний вплив на ці процеси здійснює сучасна держава.

Органічний зв'язок ринку з відносинами економічної власності, а отже, й привласнення, виявляється і в тому, що процес купівлі-продажу товарів і послуг означає водночас наявність відносин відчуження і привласнення (відчуження товару виробником і привласнення споживачем; відчуження грошей споживачем і привласнення виробником).

З урахуванням сказаного ринок у політ економічному аспекті можна визначити як певну сукупність відносин економічної власності з приводу вторинного привласнення через механізм різноманітних, в тому числі нееквівалентних цін на товари і послуги (передусім на ціну робочої сили), механізм інфляції, а також державного регулювання цін, попиту і пропозиції.

Основні функції ринку. До таких функцій, передусім позитивних, тобто впливу ринку, змін, які відбуваються з ним, на зміни інших явищ і процесів, а отже, взаємо залежностей між ними, належать:

Ціноутворююча функція. Ця функція може бути названа ціноутворюючою. У політико-економічному аспекті ця функція означає встановлення вартісної оцінки власності на продукт товаровиробника, відчуження такої власності у процесі продажу товару та можливої втрати або приросту через механізм цін (внаслідок коливання попиту і пропозиції та інших причин) і привласнення певної суми грошей, відчуження останніх покупцем і привласнення ним товару або послуги.

Регулююча функція. У політ економічному аспекті ця функція означає узгодженість між економічною власністю в її кількісному аспекті у сферах безпосереднього виробництва і споживання. Таку ж роль виконує ринок в узгодженні пропорцій між нагромадженням і споживанням та ін.

Спонукальна функція. У політ економічному аспекті ця функція при капіталізмі означає зниження індивідуальних витрат капіталу, покращення споживчих властивостей різних об'єктів власності, зростання ефективності капіталістичного виробництва, що виражається у збільшенні маси прибутків.

Інтегруюча функція ринку сприяє цілісності системи відносин економічної власності у всіх сферах суспільного відтворення, реалізації процесів привласнення різними суб'єктами власності в межах національних країн та на наднаціональному рівні, досягненню основної мети господарської діяльності.

Контролююча функція ринку, яка у політ економічному аспекті означає частковий і опосередкований контроль споживачів над процесом привласнення, що розглядається з боку речового змісту, певного скорочення витрат покупців на придбання необхідних товарів і послуг.

Функція розвитку. У політ економічному аспекті ця функція означає посилення конкуренції між різними типами і формами власності, рушійних сил розвитку економічної власності.

З погляду наслідків частина функцій ринку здійснює негативний вплив на зміну окремих сторін економічної системи, тобто є диск функціональними. До негативних функцій ринку належать, по-перше, посилення диференціації товаровиробників, неминучість банкрутства частини із них. Це функція провокування та здійснення банкрутства.

По-друге, посилення процесу концентрації виробництва і власності, а також централізації власності, що на певному етапі призводить до виникнення монополій, передусім у сфері обміну.

По-третє, ринок посилює нерівномірність розвитку окремих галузей, регіонів, у т. ч. у межах світового господарства, а отже, виконує функцію диспропорціональності.

По-четверте, ринок стимулює нерівномірний розподіл власності в суспільстві, соціальну незахищеність окремих соціальних верств і груп населення. Це антисоціальна функція ринку.

По-п'яте, ринок посилює наростання інфляційних процесів в економіці, поглиблює економічні кризи, сприяє зростанню армії безробітних. Ця функція ринку може бути названа анти економічною.

По-шосте, ринок позбавлений внутрішніх чинників, які б стимулювали капіталістів оберігати природу. Це анти екологічна функція ринку, яка в політ економічному аспекті призводить до зростання витрат на відтворення робочої сили (зокрема, посилює захворюваність передусім найманих працівників), а отже, знижує їхній життєвий рівень.

Виходячи з функцій ринку, держава має проводити таку економічну політику, щоб посилити позитивні функції ринку і послабити або нейтралізувати частину негативних функцій.

Умови формування і розвитку ринку. Для ефективного функціонування цивілізованого ринку потрібні відповідні умови:

По-перше, реальний плюралізм типів і форм власності та форм господарювання, про що вже йшлося раніше.

По-друге, розвинене антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації певною мірою послаблюють монополістичні тенденції в економіці та сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку.

По-третє, добре розвинена система економічного та адміністративного регулювання економіки державою (за переважання економічних методів) створює передумови для існування регульованого ринку.

По-четверте, надійність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинена маркетингова діяльність.

По-п'яте, конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності, кількість яких у виробництві однотипної продукції має становити більш як 7--8, оскільки 1 -- 2 суб'єкти -- це монополія, а 3--5 -- олігополія.

По-шосте, розвинений і розгалужений комплекс об'єктів власності, що можуть стати об'єктом купівлі-продажу.

По-сьоме, наявність ринкової інфраструктури, тобто комплексу інститутів, підприємств, служб та установ, що забезпечують обслуговування ринку, купівлю-продаж різних об'єктів власності та ін.

Особливості ринку в Україні. До таких особливостей належать:

а)частка бартерних операцій, внаслідок яких звужується сфера ринкових відносин;

б)засилля імпортних дешевих товарів (нерідко сумнівної якості), надмірна питома вага яких не дозволяє вітчизняному ринку виконувати стимулюючу, регулюючу, інтегруючу роль, низку конструктивних функцій;

в)наявність низки монополістичних підприємств і компаній, що деформують ринок, відсутність дієвого державного регулювання цін на товари цих структур, внаслідок чого звужується платоспроможний попит населення, місткість внутрішнього ринку.

г)мізерна частка заощаджень населення (частина з яких знаходиться, до того ж, на руках), що звужує джерела кредитних ресурсів, сприяє існуванню високих відсоткових ставок на кредити;

д)доступ до інформації мають представники кланово-номенклатурної еліти, наближені до влади;

є) наявність незначної кількості малих підприємств, а отже, відсутність вільної конкуренції ринкового середовища та існування немонополістичного сектора економіки;

є) надмірний податковий прес, який значною мірою унеможливлює господарювання на основі принципів самоокупності, самофінансування, рентабельності, а тому формує потужну тіньову економіку, в межах якої цивілізований ринок неможливий;

ж)брак сучасної інфраструктури ринку, зокрема ефективно діючих бірж, комерційних банків тощо;

з)наявність неефективної системи економічного, правового та адміністративного регулювання, що робить ринок стихійним, руйнівним щодо народного господарства та ін.

2. Позичковий капітал. Позичковий відсоток

Позичковий капітал -- грошовий капітал, який передається у позику і приносить власнику дохід у формі позичкового відсотка.

Джерела позичкового капіталу. У своєму власному русі, який полягає в авансуванні грошей і поверненні їх із приростом Г--Г' .Позичковий капітал не набуває ні продуктивної, ні товарної форми, оскільки перебуває завжди у грошовій формі. У ній він є таємничою само зростаючою вартістю, позбавленою джерела свого збільшення. Основні джерела позичкового капіталу наведено рис. 2.1.

28

Рис.2.1 Джерела позичкового капіталу

З формули руху позичкового капіталу (Г--Г') виникає хибне враження, що відсоток є породженням виключно власності позичальника на свій грошовий капітал, а не функціонування промислового капіталу.

Сутність позичкового капіталу. На перший погляд позичковий капітал не відрізняється від лихварського: обидва приносять відсотки; кредитор дає позику, позичальник її повертає та виплачує відсотки. Однак сутність відносин між позичальником і кредитором за капіталізму докорінно змінилась. Основними позичальниками є функціонуючі підприємці: промисловці та торговці, _ використовують позику як капітал для отримання прибутку, тобто надані в позику гроші є капіталом не лише кредитора, а й позичальника.

Промисловий підприємець платить за кредит частку свого (прибутку, який отримує від використання позики як промислового капіталу. Як і весь промисловий прибуток, ця його частка є перетвореною формою додаткової вартості, створюваної найманими працівниками промислового капіталу, у тому числі тієї його частини, яка була одержана промисловим підприємцем у позику.

У кредитних відносинах, які приносять відсоток, стосунки між кредитором та позичальником набувають відношення грошей до самих себе, у якому вони і само зростають. Але як такі, тобто як Нагальний еквівалент, гроші не мають магічної здатності створювати нові гроші -- зростати незалежно і поза процесом виробництва. Об'єктивно основою фетишизму грошей, тобто уявлення про їх здатність «із самих себе» робити більші гроші (приносити відсоток), є їх властивість в умовах капіталістичного способу виробництва бути використаними для виробництва додаткової вартості Якби не було продуктивного капіталу як складової промислового не існувало б і позичкового. Позичковий капітал (гроші) збільшується внаслідок його використання підприємцем для виробництв додаткової вартості. В розгорнутому вигляді кругообороту грошей ( як позичкового капіталу має такий вигляд:

де Г % -- гроші, що повертаються кредитору з відсотком. Перши, акт (Г--Г) відображає надання позики, а заключний (Р--Г %) повернення з відсотком. Усі проміжні фази є кругооборотом промислового капіталу в руках функціонуючого підприємця, яки використовує позику з метою одержання додаткової вартості. От же, специфічний рух позичкового капіталу як процес самозростання грошей може здійснюватись лише на основі кругообороту промислового капіталу.

Кругооборот промислового капіталу, що постає як єдність трьох його функціональних форм -- грошової, продуктивної і товарної, об'єктивно призводить до утворення тимчасово вільних грошових засобів. Як невикористані гроші, гроші, що не рухаються, вони перестають бути капіталом, оскільки втрачають здатність само зростати, приносити прибуток. Якщо їх надати позику іншому підприємцю, який потребує додаткових засобів н певний строк, вони стануть капіталом, що приносить відсоток. Отже, саме позичковий капітал як відношення між кредитором позичальником тимчасово вільних грошей є засобом розв'язанні суперечності між грошима, що не є капіталом, та капіталом я; вартістю, яка перебуває у безперервному русі і приносить додаткову вартість.

Такий рух тимчасово вільних капіталів вигідний як їх власникам, оскільки за свої позики вони отримують позичковий відсоток, так і підприємцям-позичальникам, які отримують додатком вий прибуток до прибутку, який одержують від функціонування власного капіталу. Вигідно це і кредитним установам (банкам.) тому що вони отримують плату за посередництво, яку утворює різниця між відсотками, що стягують із позичальників, та відсотками, що сплачують вкладникам. Участь тимчасово вільних грошових засобів торгових капіталістів і грошових капіталістів (рантьє) у формуванні позичкового капіталу не змінює його сутності. Грошові доходи і заощадження всіх інших верств суспільства, скон центровані в кредитній системі, також набувають властивостей позичкового капіталу.

Функції позичкового капіталу. Властивості позичкового капіталу виявляються в його функціях.

Хоча самозростання позичкового капіталу відбувається у процесі руху промислового, це не дає підстав ототожнювати ці види Капіталів. Позичковий капітал має кілька притаманних саме йому особливостей.

Особливості позичкового капіталу. Як самостійний вид капіталу, позичковий капітал характеризують такі чотири особливості:

1. Позичковий капітал є капіталом-власністю на відміну від капіталу-функції. Властивості бути капіталом - функцією гроші набувають, якщо функціонують у формі промислового чи торгового капіталу. Властивість грошей бути капіталом-власністю полягає лише у їх належності певній особі, яка сама не використовує гроші ні у сфері виробництва, ні у сфері обігу товарів, а надає їх у Позику функціонуючим промисловим і торговим підприємцям. Саме відношення позики (кредиту) зумовлює роздвоєння капіталу на капітал-власність і капітал-функцію: наданий у позику капітал переходить у тимчасове користування до промислового чи торгового підприємця на умовах його повернення з відсотком, а власність на цей капітал зберігає кредитор, до якого позичений ним Капітал через певний строк повинен повернутися з відсотком.

2.Позичковий капітал має властивість бути своєрідним товаром В особливою споживчою вартістю. За капіталістичної форми товарного виробництва гроші, поряд зі споживчою вартістю бути загальним еквівалентом, набувають особливої споживчої вартості -- властивості капіталу як само зростаючої вартості. Це відбувається у відносинах їх позики функціонуючим підприємцям. У цих відносинах позичковий капітал стає своєрідним товаром, продавцями якого є власники грошей, а покупцями -- функціонуючі підприємці. При цьому не відбувається відчуження капіталу як товару від його власника, а відсоток виступає своєрідною ціною цього вару. Тобто, на відміну від купівлі-продажу звичайних товарів відносин одночасного відчуження грошей і присвоєння товарі, «продаж» грошей як позичкового капіталу за своєю сутністю, і кредитним відношенням, у межах якого гроші рухаються від кредитора до позичальника та повертаються кредитору з відсотком лише через певний час.

3. Особливістю позичкового капіталу є специфіка форми його кругообороту (руху). Якщо кругооборот промислового капітал передбачає послідовне набуття ним грошової, продуктивної і товарної форм та здійснюється за формулою:

а торговий капітал у процесі свого кругообороту набуває лише грошової і товарної форми і здійснюється за формулою Г-- Т--Г, то позичковий капітал у процесі свого руху весь час перебуває тільки у грошовій формі, здійснюючи кругооборот за формулою Г-Г'.

4. Ще одна особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він є найбільш фетишистською формою капіталу: рух позичкового капіталу маскує джерело позичкового відсотка процес створення додаткової вартості як функції промислового капіталу. З формули руху позичкового капіталу як відношення грошей (Г--Г') складається враження самозростання грошей. У начебто властивій грошам здатності із самих себе створювати більші гроші і полягає сутність фетишизму людьми позичкового капіталу.

Отже, перелічені особливості позичкового капіталу, ще раз доводять що він є самостійним видом капіталу, який функціонує поруч з промисловим і торговим капіталами.

Позичковий капітал залишається капіталом-власністю кредитора, оскільки грошова позика позичальникові передається неналежність, а лише у функціональне володіння, розпоряджанні та використання.

Підприємець-позичальник на основі отриманого в позику капіталу організовує виробничий процес і одержує середній прибуток як перетворену форму додаткової вартості. Цей прибуток вії. не може присвоїти повністю, оскільки повинен виплатити відсоток за користування позикою. Середній прибуток, одержаний підприємцем, поділяється на дві частини: одна у формі позичкового відсотка передається власнику позичкового капіталу, а інша залишається у функціонуючого підприємця й утворює його підприємницький дохід. Збільшення пропозиції позичкових капіталів при незмінному чи менш значному збільшенні попиту на нього приводить до зниження норми позичкового відсотка.

Позичковий відсоток -- перетворена форма тієї частки додаткової вартості, яку функціонуючі капіталісти вимушені віддавати власникам позичкового капіталу.

Оскільки за широкого розвитку кредитних відносин кожен власник капіталу має змогу віддати його у позику, остільки позичковий відсоток набуває загального значення і застосовується не лише щодо доходу на запозичений капітал, а й щодо доходу (прибутку) на власний капітал функціонуючих підприємців.

Підприємницький дохід -- частина прибутку, отримана внаслідок використання позичкового капіталу, яка залишається у функціонуючих підприємців.

Наприклад, позичковий капітал обсягом у 500 дол., що використовується промисловим підприємцем для виробництва певних товарів, має органічну будову 4:1, тобто розпадається на постійний (С) і змінний (V) капітали в обсязі 400С та 100V, а норма додаткової вартості становить 100 %. За таких умов вартість виробленої продукції (W) дорівнюватиме 600 дол. (400С + 100V + 100m = 600W)/

Реалізувавши товари за ціною, що відповідає їх вартості, підприємець одержить середній прибуток (Рсере) як перетворену форму додаткової вартості в розмірі 100 дол. Він поділяється на дві частини:

50 % -- підприємницький дохід, що буде присвоєний функціонуючим підприємцем за організацію і здійснення виробництва товарів серед.

50 % -- позичковий відсоток, що буде присвоєний кредитором за послугу в наданні позичкової суми грошей

В умовах розвинутого підприємництва поділ прибутку на дві частини набуває загального характеру і стає повсякденним явищем. Це зумовлює зацікавленість підприємців і кредиторів у підвищенні ефективності використання позичкового капіталу.

В економічній літературі існує погляд щодо паразитичного характеру позичкового капіталу та його власників -- рантьє. Цьому погляду протистоїть точка зору, згідно з якою позичковий капітал виконує суспільно корисну і в цьому сенсі продуктивну функцію. Застосування позичкового капіталу, як відзначав свого часу Дж.-М. Кейнс, розширює межі ринку засобів виробництва, предметів особистого споживання, обсяги яких визначаються відношенням граничної ефективності капіталу і нормою відсотка.

Для сприятливого клімату для інвесторів, на думку Кейнса, повинні підвищити «граничну ефективність капіталу», ділову активність, а також зайнятість населення. Високі відсоткові ставки негативно впливають на норму прибутку, що змушує підприємців утримуватися від капіталовкладень. Крім того, нові інвестиції завжди пов'язані з ризиком, а тому власники капіталу надають перевагу грошовим, а не виробничим накопиченням. Кейнс називав це «перевагою ліквідності». Цим пояснюється надлишок грошового (позичкового) капіталу за дефіциту інвестицій. Пониження відсоткових ставок стимулює капіталовкладення, а значить, ставить на службу суспільству розум, енергію і кваліфікацію фінансистів та підприємців. Елементи теорії Кейнса застосовувались у США в 70-ті роки XX ст. як державна економічна політика («рейганоміка»).Рівень дохідності позичкового капіталу відображає норма позичкового відсотка -- відношення суми річного доходу від позичкового капіталу до суми позичкового капіталу Норма відсотка в кожний момент визначається співвідношенням пропозиції та попиту на позичковий капітал. Проте її збільшення або зменшення під впливом цих чинників має свої межі.

У кредитно-грошовій сфері фігурують реальна та номінальна відсоткові ставки.

Реальна відсоткова ставка. Вона утворюється внаслідок реальних кредитних відносин, тобто співвідношення пропозиції кредитів і попиту на кредити. На основі реального співвідношення цих величин формується рівноважна ставка відсотка, що є його реальною ставкою.

Номінальна відсоткова ставка. Вона визначається кредитором з урахуванням інфляції й дорівнює реальній ставці відсотка з поправкою на очікуваний рівень інфляції.

Верхньою межею норми відсотка є середній прибуток. Якщо б рівень норми відсотка перевищував норму середнього прибутку, то регулярне користування кредитом стало б для підприємців не вигідним. Разом з тим рівень норми відсотка не може знизитися до нуля, тому що позичкова операція в такому разі буде безприбутковою для власника товару-капіталу.

Позичковий відсоток, як і його норма, не підпорядковується дії закону вартості. Пояснюється це своєрідністю відсотка як ціни позичкового капіталу. На відміну від ціни на звичайний товар як грошової форми його вартості, відсоток не може бути грошовою формою вартості позичкового капіталу, оскільки він (позичковий капітал) уже існує у грошовій формі. Як ціна позичкового капіталу відсоток є мірою не вартості грошей, що надаються у позику, а їх споживчої вартості, тобто здатності приносити дохід, само зростати. Це, по-перше, пояснює ірраціональний характер ціни позичкового капіталу і, по-друге, те, що ціну позичкового капіталу як товару регулює не закон вартості, а співвідношення пропозиції і попиту позичкового капіталу.

Пропозиція позичкового капіталу -- тимчасово вільний капітал у грошовій формі, який кредитори прагнуть надати в позику.

Чим більше кредиторів прагнуть віддати капітал у позику, тим більшою буде його пропозиція. Збільшення пропозиції позичкового капіталу за незмінного чи незначного збільшення попиту на нього призводить до зниження норми позичкового відсотка. У свою чергу зниження норми відсотка призводить до зменшення пропозиції позичкового капіталу. Це означає, що зв'язок між величиною відсотка і пропозицією капіталу є прямим.

Попит позичкового капіталу -- сукупність потреб займачів у позичковому капіталі, сформована потребами розвитку виробництва.

Зі збільшенням попиту на позичковий капітал за незмінного або незначного збільшення його пропозиції норма відсотка зростає. У свою чергу величина попиту також залежить від позичкового відсотка: чим нижчою є величина відсотка, тим більша відсоткова ставка, тобто більше бажаючих отримати позику, що посилює попит на позичковий капітал, і навпаки. Це означає, що зв'язок між попитом на позичковий капітал і величиною позичкового відсотка є зворотним.

3. Сутність та функції фінансів. Структура фінансової системи

Суспільне виробництво як основа існування людини відбувається у вигляді економічного відтворення, ключову роль в якому відіграють фінанси -- особлива, специфічна форма виробничих відносин, пов'язана з процесом розподілу і перерозподілу частини вартості виробленого в країні валового внутрішнього продукту, утворенням і використанням на цій основі цільових централізованих і децентралізованих грошових фондів суспільного призначення. Утворення фінансів нерозривно пов'язано з існуванням грошей. як основної фізичної форми їх існування. Таким чином, фінанси є особливою економічною категорією, яка характеризує специфічний вид грошових відносин.

За своєю політ економічною сутністю фінанси являють собою сукупність економічних відносин між державою, підприємствами і громадянами, які виникають при розподілі і перерозподілі товарів та послуг, вироблених в державі і пов'язаних із системою утворення та використання фондів грошових ресурсів для задоволення потреб розширеного відтворення суспільного виробництва.

За філософською сутністю фінанси являють собою явище, яке відбувається у суспільній свідомості або у свідомості особи з приводу руху вартостей і виявляється у відносинах з іншими фізичними або юридичними особами, коли для однієї особи вартість є здобуттям і вона визначає її як набуте й привласнене "своє" (бюджет для держави, виграш в лотерею для фізичної особи, позиковий відсоток для банку), а для іншої особи є збуттям, втратою, яку вона визначає як їй не належне, "чуже" (податок, який сплачує підприємець, відсоток за користування кредитом, сума, відшкодована страховою компанією за понесені збитки страхувальнику тощо).

Фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій. У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина.

У практичному плані фінанси -- це складова економічної системи будь-якої держави, використання якої дає змогу успішно реалізовувати кінцеву мету економічного та соціального розвитку. Історичний досвід переконує, що фінанси успішно можна використовувати як у тоталітарних системах для задоволення вузько класових, партійних чи особистих інтересів, так і в демократичних системах для досягнення соціальної злагоди, забезпечення високоефективного виробництва і підвищення життєвого рівня громадян.

Свого найвищого розвитку й досконалості фінанси досягають в умовах ринкової економіки, фундаментальною основою якої є різні форми власності. При їх обмеженості фінанси не можуть виявити всіх своїх потенційних можливостей, оскільки їхнє функціонування жорстко обмежується відповідними державними законодавчими та нормативними актами.

З огляду на це щодо фінансів та інших економічних категорій слід вирізнити елементи об'єктивного та суб'єктивного змісту при їх функціонуванні. Як об'єктивне явище в економічному житті суспільства фінанси можуть успішно виконувати свою роль тільки за певних організаційних засад, тобто за наявності досконалої законодавчої бази та відповідних фінансових інститутів. Фінанси не тільки показник рівня економічного розвитку суспільства, а й важливий інструмент цього розвитку. Залежним від пізнання економічної суті й ролі фінансів у державі є їхнє використання для досягнення поставленої мети.

Обов'язковою ознакою участі фінансів у економічному житті держави, підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, у здійсненні державою своїх функцій, задоволенні населенням своїх життєвих потреб не існували б і фінанси. Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошовій формі. Економічне життя держави постійно вимагає створення грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Обсяг цих фондів кількісно та якісно характеризує масштаби діяльності й фінансові можливості країни, господарської структури, громадянина. Ці фонди, власне, і є фінансами.

Громадянин, який одержує доходи у формі оплати праці чи з інших джерел, має у своєму розпорядженні певну суму грошей, але вони не є фінансами. Фінансами ці гроші стануть тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, надасть кредит фізичній особі або зробить щось інше, завдяки чому матиме певний дохід.

Із суспільного призначення фінансів випливають їх істотні відмінні ознаки:

По-перше, фінанси виступають специфічною формою, підсистемою виробничих відносин, відносин економічного базису. Вони виражають частину відносин, що виникають в процесі розподілу і перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту в грошовій формі. Фінанси завжди звернені до валового внутрішнього продукту і носять вторинний, похідний характер.

По-друге, фінанси являють собою сукупність грошових відносин, що виникають між державою, суб'єктами господарської діяльності і населенням у зв'язку з розподілом і перерозподілом частини вартості валового внутрішнього продукту в грошовій формі, формуванням і використанням централізованих і децентралізованих цільових грошових фондів суспільного призначення.

По-третє, економічна природа фінансів обумовлюється первинними відносинами матеріального виробництва.

По-четверте, фінанси визначаються природою і функціями держави, її діяльністю.

Сутність фінансів відбивають наступні фінансові категорії:

* податки;

* державні прибутки;

* державний бюджет;

* державні витрати;

* державний кредит;

* фінанси держави.

Податки, що сплачуються всіма суб'єктами економічного життя, формують державні прибутки, які концентруються в державному бюджеті. В наступному із державного бюджету фінансуються державні витрати. У випадку, коли державний бюджет не в змозі профінансувати всі державні витрати, держава використовує державний кредит -- бере в борг або у вітчизняних, або іноземних кредиторів, у якості яких виступає населення або суб'єкти, що господарюють. Усі п'ять перерахованих вище категорій формують фінанси держави.

Фінансові категорії утворюють піраміду, підніжжя якої складають податки, а верхівку -- фінанси держави.

Первинною категорією в системі фінансових відносин виступають податки, у яких сфокусовані основні сутнісні риси і властивості фінансів. За допомогою податків держава вилучає частину чистого прибутку суспільства І прибутків населення і розподіляє її відповідно до економічних, політичних і соціальних завдань. Податки виступають найважливішою формою регулювання економічних відносин.

Фінанси держави складаються з фінансів підприємств різних форм власності і загальнодержавних фінансів.

Фінанси підприємств різних форм власності являють собою сукупність грошових відносин, зв'язаних із планомірним утворенням, розподілом і використанням грошових прибутків і накопичень підприємств. За допомогою фінансів підприємств різних форм власності формуються і використовуються децентралізовані фонди коштів.

Загальнодержавні фінанси включають державний бюджет, державний кредит, державне соціальне, майнове й особисте страхування. За допомогою загальнодержавних фінансів формуються і використовуються централізовані фонди фінансових ресурсів.

Централізовані фінансові ресурси зосереджені в державному бюджеті, державному пенсійному фонді, фонді державного майнового й особистого страхування. Утворюються за рахунок наступних джерел:

* прибутків державних підприємств і організацій;

* надходжень від державного соціального, майнового й особистого страхування:

* прибутків і надходжень від зовнішньоекономічної діяльності держави;

* відрахувань від прибутків підприємств усіх форм власності;

* надходжень від населення у вигляді: обов'язкових податків, відрахувань, зборів, надходжень від державних позик і лотерей, добровільних пожертвувань.

Децентралізовані фінансові ресурси знаходяться в розпорядженні суб'єктів господарської діяльності різних форм власності і населення. Створюються за рахунок прибутків і накопичень резидентів:

* прибутку;

* амортизаційних відрахувань;

* приросту стійких пасивів;

* кредитів банку -- позикових коштів;

* кредиторської заборгованості -- позикових коштів;

* коштів, отриманих від випуску цінних паперів -- позикових коштів.

Фінанси виконують наступні функції:

1. Розподільчу. Вона пов'язана з розподілом і перерозподілом частини вартості валового внутрішнього продукту і національного доходу в грошовій формі. При цьому формуються і використовуються цільові централізовані і децентралізовані фонди грошових ресурсів. Розподільча функція виступає основною тому, що без неї неможлива контрольна функція фінансів. Часто у складі розподільчої функції виділяють накопичувальну, оскільки акумулюючи та регулюючи фінансові ресурси, держава здатна активно впливати на формування оптимальних пропорцій між нагромадженням і споживанням, виробничою і невиробничою сферами, першим і другим підрозділами суспільного виробництва, окремими галузями народного господарства та регіонами.

Призначення розподільчої функції -- формування потенційних можливостей для створення фінансової основи функціонування держави.

Розподільча функція реалізується в процесі первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) національного доходу. В результаті первинного розподілу утворюються первинні (основні) прибутки учасників процесу виробництва: працівників (у формі оплати праці): підприємств (у формі прибутку); держави (у формі податку на додану вартість). До первинних прибутків відносяться також прибутки населення від особистих підсобних господарств: індивідуальної трудової діяльності. В сукупності всі первинні прибутки утворюють національний дохід країни.

Похідні (вторинні) прибутки утворюються в результаті перерозподілу національного доходу, що здійснюється за допомогою фінансових відносин і за допомогою оплати послуг, що виробляються соціальною сферою (сферою нематеріального виробництва).

Розподільчі відносини забезпечують створення фонду споживання, що припускає дві форми прибутків: індивідуальні фонди споживання і фонди для фінансування централізованих суспільних потреб (утримання органів управління, армії, правоохоронних органів, органів суду, прокуратури і т.п.).

2. Контрольну. Вона полягає в створенні визначених об'єктивних можливостей для здійснення контролю за формуванням і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів держави.

Деякими дослідниками виділяється окремо або як складова перших двох функцій ще й т.с. стимулююча функція фінансів, покликана підвищувати ефективність використання факторів виробництва, певним чином регулювати вартісні пропорції, так щоб вони створили достатні умови для проведення режиму економії ресурсів, зростання продуктивності праці і якості продукції. З їх точки зору, будь-яке порушення цієї функції підриває економічну і соціальну стабільність суспільства, провокує економічно невиправдане зростання цін і зниження продуктивності праці. З інших точок зору, фінанси не є безпосередніми носіями стимулюючої функції, а впливають на процеси ефективного розвитку опосередковано, через систему податкових, митних пільг, кредитів тощо.

Структура фінансової системи

Фінансова система -- це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, господарських суб`єктів, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур.

Фінансові системи держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.

Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України, її можна представити за такою схемою.

Якщо за основу об'єктивного критерію класифікації фінансових відносин прийняти роль суб'єкта в суспільному відтворенні, то відповідно до цього в загальній сукупності фінансових відносин можуть бути виділені три сфери: фінанси підприємств, установ і організацій; фінанси населення; державні фінанси.

Мета функціонування фінансової системи:

а) регулювати економічні процеси розвитку виробництва;

б) розв'язувати соціальні проблеми;

в) розв'язувати проблеми окремих регіонів;

г) розвивати зовнішньоекономічні відносини.

Названі сфери фінансових відносин взаємопов'язані, утворюючи в сукупності єдину фінансову систему (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Структура фінансової системи

Основне завдання фінансової системи в ринковій економіці:

1) створювати умови для функціонування ринкового механізму;

2) виправляти недоліки цього механізму через систему розподілу ресурсів та перерозподілу доходів.

В основі побудови фінансової системи України лежать наступні принципи:

* принцип розподілу фінансових ресурсів на централізовані і децентралізовані;

* принцип самостійності (кожна ланка фінансової системи є самостійною і відмінною від іншої);

* принцип єдності (ланки фінансової системи тісно зв'язані між собою за допомогою системи фінансових відносин у зв'язку з розподілом і перерозподілом фінансових ресурсів);

* принцип функціонального призначення ланок фінансової системи;

* адміністративно-територіальний принцип.

4. Задача 3

На машинобудівному підприємстві працює 1000 працівників. Об'єм виготовленої продукції-10 млн. грн. Вартість основних фондів-20 млн. грн . Вартість перероблених матеріалів - 6 млн. грн.

Розрахуйте показники:

1.продуктивність живої праці;

2.матеріаломіскість;

Рішення:

Де:

ПТ -- продуктивність живої праці

Vж -- об'єм живої праці рівний

Vп -- виготовленої продукції

М--вартість перероблених матеріалів

Ч-- кількість робітників

ПТ=10,00-6,00/1000=4,00 тис.грн

2.Визначаємо матеріаломісткість (Ме), т.ч. відношення вартості матеріальних витрат до всієї вартості продукції (V)

Ме=М/V

Ме=6,00/10,00=0,6 млн. грн/млн.. грн т.ч. на 1 грн. об'єму витраченого 0,6 грн. матеріалів.

3.Визначаємо фондовіддачу, тобто рівень ефективності використовування виробничих основних засобів, по формулі:

Ф0=V/ОПФ

V-- об'єм виготовленої продукції

ОПФ- вартість основних виробничих фондів

Ф0=10,00/20,00=0,50млн/млн

т.ч. з 1 грн. основних виробничих фондів одержано 0,5 грн об'єму продукції.

5. Задача 25

У наявності наступні дані

№	Роки	1992	1994	1996	1998
1	Номінальна ВНП (млрд.грн.)	21,56	19,72	2,25	1,78
2	Реальний ВНП (млрд.грн.)	2,20	1,60	1,50	1,59
3	Дефлятор (%)	980,00	1120,00	150,00	112,00

Заповнити таблицю, визначити розмір (наявність або відсутність економічного зростання) по кожному року. Розрахувати середній рівень інфляції.

1.Дефлятор ВНП--це відношення номінального ВНП до реального, виражене у вигляді індексу, т.ч

Д = ВНПн/ВНПр

Де :

Д -- дефлятор;

ВНПр -- реальний ВНП.

ВНПр -- реальний ВНП

Д 1992=21,56/2,2*100%=980,00%

Д 1994=17,92/1,6*100%=1120,0%

2.Визначимо реальний ВНП 1996

ВНПр=ВНПн*100/д=2,25*100/150=1,5(млрд. грн.)

3.Визначимо номінальний ВНП 1998г

ВНПн= Д* ВНПр/100=112*1,59/100=1,78(млрд. грн.)

Одержані дані заносимо в таблицю:

II. Визначимо розмір (наявність або відсутність економічного зростання по кожному року)

Загально прийнята міра економічного росту-- рівень змін реального ВНП.

Економічне зростання (Р) визначається відношенням абсолютного значення реального ВНП за даний період (Тп) до рівня реального ВНП, який був в базисному періоді (попередньому) Т0.

Р(1994)=1,6/2,2*100=72,00%

Р(1996)=1,5/1,6*100=94%

Р(1998)=1,59/1,5*100=106,0%

З розрахунків видно, що в 1994г і 1996г була відсутність (зниження) економічного зростання, а 1998 г. спостерігався економічний ріст на 106%.

III. Визначимо середній рівень інфляції.

Рівень інфляції може расти так як рівень дефлятора ВНП визначимо по формулі:

Y=?Д/?N

Где Y-середній рівень інфляції

?Д - дефлятор по рокам

?N-кількість узятих лет

Y=980+1120+150+112/4=590,5%

6. Задача 46

На підприємстві 1000 працівників .Авансовий змінний капітал-150 тис.долл., а місячна заробітна платня одного працівника 300 долл. Визначити скільки оборотів робить в рік змінний капітал. У чому різниця між авансованим капіталом та застосованим змінним капіталом?

Рішення

Це специфічний товар служить засобом залучення додаткової вартості, яка створюється в процесі виробництва живою працею і стягується у вартості вироблених товарів. Після реалізації товарів капіталісту повертається в грошовій формі капітал, що авансується, і прибуток. Час в перебігу якого капітал, що авансується, повертається до капіталіста в тій же формі називається часом обороту капіталу. Одиницею вимірювання обороту капіталу служить рік .Число оборотів даного капіталу визначається по формулу:

N=Пл/АК

Де: N- число оборотів;

АК- змінний капітал, що авансується

1.Визначаємо Пл- змінний капітал виражений величиною заробітної плати працівників підприємства за рік.

Пп = Ч *МЗП*К

МЗП- місячна зарплата працівників підприємства

Пп=1000*300*12=3600000долл.

2.Визначимо кількість оборотів

N=3600000/150000=24 обороту

Тобто змінний капітал, що авансується, здійснює 24 обороти в рік.

Таким чином, авансуємий капітал - це грошова сума, витрачена на покупку засобів виробництва і робочої сили в цілях отримання прибули. Годинник капіталу, що авансується, витрачається на придбання засобів виробництва, і складає постійний капітал, інший змінний капітал йде на покупку робочої сили.

Застосований змінний капітал-частина продуктивного капіталу, встановлюючи витрати капіталу на придбання робочої сили. Розмір змінного капіталу визначається величиною постійного капіталу, що авансується, характеризуючи вироблюваною продукцією і технологією, вартістю робочої сили. Вартість робочої сили залежить від вартості відтворення робочої сили і виступає у формі заробітної платні .В поточні витрати виробництва змінний капітал входить у вигляді номінальної заробітної платні.

7. Тести:

Фундаментальне питання економіки - це:

а) забезпечення кожного квартирою, машиною і рахунком в банку;

б)справедливий перерозподіл доходів і усунення убогості;

в)дати роботу всім, хто хоче працювати;

г) вирішення проблеми обмеженості ресурсів;

д) всі попередні відповіді невірні.

Відповідь: д

Метод абстракцій і допущень дозволяє створювати економічні моделі, які економісти використовують, щоб:

а) збільшити число даних питань;

6) полегшити, зробити можливим вирішення соціально-економічних проблеми;

в)прогнозувати розвиток економіки;

г)показати ідеальний стан економіки;

д) всі попередні відповіді невірні.

Відповідь: в

Позитивна економічна теорія вивчає:

а)національну економіку в цілому

б)поведінка окремих господарюючих суб'єктів

в)експертні оцінки щодо економічного розвитку підприємств країни;

г)економічну реальність

Відповідь: г

Назвіть елементи виробничої інфраструктури

а)прокатний стан;

б)залізниця;

в)водопровід;

г)зв'язок;

д)коксохімічний завод;

е)морський порт;

Відповідь: а,б,в,г,б,д,е.

Розмежуйте суб'єкти и об'єкти державної власності:

а)земля;

б)держава;

в)катер;

г)акціонерне товариство;

д)Іванов І.І.;

е)будівлі і споруди;

ж)автомобіль;

з)костюм.

Відповідь: суб'єкти--б;д;г, об'єкти--а;е;є;ж.

У чому відмінність натурального господарства від товарного?

а) натуральному господарстві, на відміну від товарного,

виготовляються тільки чисті продукти, що існують в природі;

б) створені в товарному господарстві, на відміну від натурального, призначені для обміну на ринку;

в) продукти, створені в товарному господарстві, мають вищу якість;

г) у натуральному господарстві нижчий рівень розподілу праці та кооперації, ніж в товарному.

Відповідь: б.

Яка теорія пов'язує вартість із корисністю блага?

а) класична;

б) марксистська;

в) маржиналістська;

г) попиту і пропозиції;

Відповідь: а.

Зазвичай надлишок пропозиції:

а) чинить тиск, що підвищує ціну

б) знижує тиск на ціну;

в) ніяк не впливає на ціну;

г) стимулює покупців купувати товар;

Відповідь: б;

У ринковій економіці домогосподарства:

а) основою господарською і соціальною одиницею;

б) економічними агентами, що володіють виробними ресурсами;

в) основними виробниками благ і послуг;

г) основними споживачами благ і послуг.

Відповідь: г.

П'яте з'їдене морозиво принесе менше задоволення ,ніж перше. Це приклад:

а) дії закону попиту;

б) зменшення граничної корисності;

в) наявність надлишку товарів;

г)наявність дефіциту товарів.

Відповідь: б.

Розділ 3.

Якщо попит на продукцію підприємства ,що випускає предмети споживання,

зростає, це -- результат?

а) ефекту реальних касових залишків;

б) зміни рівня добробуту споживачів;

в) збільшення податків на підприємництво;

г) ефекту імпортних закупівель.

Відповідь: б.

Знайти визначення відповідних термінів.

1. .постійні витрати;

2. граничних витрат;

3. середні змінні витрати

а) величина, на яку зростає споживання при збільшенні особистого

б) дійсні витрати виробництва на даний товар, які визначають вищу корисність тих благ, які - суспільств може отримати при оптимальному використанні економічних ресурсів;

в) залежать від обсягів виробництва, хоча з розрахунку на одиницю продукції вони за інших рівних умов залишаються незмінними;

г) максимальні витрати виробництва;

д) витрати, на загальну величину яких не впливають обсяги виробництва;

е) витрати необхідні для виробництва кожної нової одиниці продукції,

є) витрати на придбання сировини, матеріалів, наймання робочої сили тощо.

Відповідь:

Назвіть чинники виробництва, що впливають на вартість товару:

а) попит і пропозиція;

б) якість товару;

в) мода;

г) структура виробництва;

д) рівень оснащеності праці;

е) реклама, дизайн товару та упаковка.

Характерною рисою монополії на відміну від конкурентної фірми є:

а) прагнення масимизувати прибуток;

б) прагнення збільшувати кількість виготовляємої продукції і підвищувати на неї ціну;

в) самостійне встановлення ціни;

г) немає замінників на виготовляємий товар.

Відповідь: в;г.

Прямі витрати -- це:

а)витрати, що мають місце незалежно від зміни обсягу виробити на;

б) витрати, що змінюються незалежно від зміни обсягу виробництва;

в) пов'язані з даним процесом виробництва і відносяться на окремі види продукції;

г)альтернативні витрати виробництва.

Відповідь:

У чому полягає зміст категорії валовий національний продукт (ВНП)?

а) це всі матеріальні блага, виготовлені протягом року;

б) це сукупність всіх вироблених в суспільстві протягом року послуг;

в) це маса вироблених протягом року предметів споживання і засобів виробництва;

г) це річна вартість всіх кінцевих товарів і послуг створених національною економікою за певний і період незалежно від місцезнаходження національних підприємств.

Ринкова вартість всіх кінцевих благ, створених в певній країні протягом року, це:

а) валовий внутрішній продукт (ВВП);

б) валовий національний продукт (ВНП);

в) національний доход (НД);

г) чистий національний продукт (ЧНП).

Що з перерахованого не враховується при визначенні обсягу НД?

а) доходи власників;

б) рентні доходи;

в) прибуток корпорацій;

г) державні трансфертні платежі.

Відповідь:

Що належить до факторних доходів:

а) заробітна плата;

б) пенсія;

в) прибуток;

г) рента;

д) стипендія.

Відповідь:

Назвіть складові бюджетної системи України?

а) державний бюджет;

б) федеральний бюджет;

в) бюджет Автономної Республіки Крим;

г) місцеві бюджети (обласні, районі, міськи, селищні, сільські .) .\

Відповідь: а;в;г.

Література

1) Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова.-- К.:Академвидав,2004.-- 672с.

2) Василик О.Д.Теорія фінансів: Підручник .-- К.:Ніос,2000.

3) Кравченко К.Т. Савчук В.С., Бєляєв О.О. та ін. Політична економія: Навч.посібник /За.ред.докт.екон.наук.проф. К.Т. Кравченка.-- К.:КНЕУ,2001.