Загальна рівновага конкурентних ринків

39

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

"ЗАГАЛЬНА РІВНОВАГА КОНКУРЕНТНИХ РИНКІВ"

Вступ

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з величезної кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових і інформаційних структур, що взаємодіють на фоні розгалуженої системи правових норм бізнесу, і що об'єднуються єдиним поняттям - ринок.

Ринок - це організована структура, де «зустрічаються» виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів і пропозиції виробників встановлюються і ціни товарів, і обсяги продажів.

Основні види ринків:

· з погляду відповідності чинному законодавству: легальний і тіньовий ринок

· по економічному призначенню об'єктів ринкових відносин: споживчий ринок, ринок капіталів, ринок робочої сили, ринок інформації, фінансовий ринок, валютний ринок і ін.

· по просторовій ознаці: місцевий, національний, міжнародний регіональний та світовий ринки.

Кожен із цих ринків, у свою чергу, можна розділити на складові елементи. Так ринок засобів виробництва включає ринок землі, верстатів, кормів, газу і т.д.; ринок інформації - ринки науково-технічних розробок, ноу-хау, патентів і ін.; фінансовий ринок - ринки цінних паперів, банківських позичок і інших кредитних ресурсів.

Окремо взятий конкурентний ринок забезпечує максимізацію споживчого надлишку, виробництво продукції є найбільш ефективним способом та розподілом виробничих ресурсів з максимальною віддачею. Але при цьому не враховувалось, як вплине зміна ціни одного блага на ціни інших благ, тобто ігнорувались зворотні зв'язки, які існують в ринкових умовах між різними ринками не тільки національної, а й світової економіки.

Основна мета курсової роботи - висвітлити основи теорії загальної рівноваги, навести методику аналізу рівноваги конкурентних ринків та вплив конкуренції, а також дослідити ефективність виробництва в ринковій економіці.

1. Рівноважна ціна та теорія загальної рівноваги

У політичній економії, що обслуговувала адміністративно-командну систему, стверджувалося, що ринкова економіка в умовах капіталізму мас хаотичний характер розвитку. Насправді ж ринкова економіка здатна до саморегулювання. Воно відбувається під впливом вільної конкуренції, постійної зміни цін, регулювання економічних процесів на основі співвідношення попиту і пропозиції.

Хоча в ринковій економіці можливі прорахунки, але по кожному товару встановлюється певний рівень ціни на основі рівноваги попиту і пропозиції. Діє система саморегулювання. У кожний певний момент виникає конкретна рівновага між попитом і пропозицією. І ця рівновага досить ефективна.

При встановленні такої рівноваги випуск продукції досягає економічно доцільного, витрати чинників виробництва - мінімального рівня. В результаті, як дотепно зауважує П. Самуельсон, людям, які люблять яблука, ніхто не пропонує апельсини і навпаки.

Автором теорії загальної рівноваги є відомий швейцарський економіст Леон Вальрас (1834-1910), професор Лозаннського університету, за походженням француз. Він був одним із засновників теорії граничної корисності. Однак особливо став відомим як автор теорії рівноваги. Своє відкриття він зробив на основі математичних висновків.

Леон Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на основі співвідношення пропозиції і попиту. Вільна конкуренція забезпечує встановлення ціни рівноваги.

Рівноважна ціна - це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів ні послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва.

Основні постулати теорії рівноваги Л. Вальраса:

1. Зміни цін впливають на попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію і навпаки. Отже, їхній взаємозв'язок впливає на встановлення рівноваги.

2. Рівноважна ціна встановлюється в результаті конкуренції, співвідношення попиту і пропозиції, наявності ресурсів та інших чинників.

3. Загальна рівновага здійснюється щодо всіх товарів. Це пояснюється тим, що потреба у цьому товарі залежить від наявності інших товарів. Наприклад, споживання м'яса залежить від наявності кави.

4. Рівновагу характеризує, як правило, мінова вартість. Мінова цінність товарів - це рівень економічної рівноваги. В умовах конкуренції діють механізми, які усувають диспропорції та встановлюють таку мінову вартість, що ґрунтується на ціні рівноваги. В умовах монополії диспропорції зберігаються.

5. Рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку.

6. Рівновага здатна забезпечити максимально високий рівень задоволення потреб (безумовно, за наявності ресурсів).

7. Попит на кожний товар залежить не тільки від його ціни, а й від цін на всі інші товари. Наприклад, зростання цін на деякі продукти харчування призвело в Україні до зменшення попиту на періодичні видання. Багато людей відмовляються від передплати на газети і журнали. Різко скоротилися їхні тиражі.

8. Сума попиту споживача на всі закуплені ним товари і покупки за вартістю дорівнює сумі всіх проданих ним товарів і послуг (у тому числі послуг праці).

9. Ринок безперервно здійснює «пошук» так званих рівноважних цін.

10. Конкуренція - це важливий чинник встановлення рівноваги (через ціни). Існуючі цінові сигнали регулюють ринок, з допомогою їх досягається рівновага.

11. Для рівноваги потрібний ринковий механізм, який діє значно ефективніше, ніж у минулому так звана планова система.

1.1 Загальна рівновага ринків

Раніше ми розглядали окремі ринки ізольовано один від одного, з'ясування ринкової поведінки ґрунтувалося на аналізі часткової рівноваги (рівновага споживача, фірми, на ринку). При аналізі загальної рівноваги ціни і кількості визначаються на всіх ринках одночасно з урахуванням фактору зворотних зв'язків. Ефектом зворотного зв'язку називається зміна цін і кількості товарів на певному ринку як реакція на аналогічні зміни, що виникають на споріднених ринках.

Припустимо, наприклад, що уряд України вводить мито на імпорт нафти. Це негайно зсунуло б криву пропозиції нафти ліворуч (оскільки імпортована нафта стане дорожчою) і підняло б ціну на нафту. Але цим наслідки введення мита не вичерпуються. Вища ціна на нафту підвищила б попит, а слідом і ціну на природний газ. Це, в свою чергу, спричинило збільшення попиту на нафту (зсув праворуч) і ще більше підвищило б ціну на неї. Ринки нафти і природного газу продовжували б взаємодіяти доти, доки не настала б рівновага, за якої попит і пропозиція на обох ринках врівноважилися б.

Проаналізуємо конкурентні ринки прокату відеокасет і продажу квитків у кінотеатрі. Вони тісно пов'язані, оскільки значне поширення відеомагнітофонів дало споживачам можливість вибору між переглядом фільмів дома і в кінотеатрі. Зміни в цінах або в політиці держави, що діють на один із цих ринків торкнуться й іншого, що, в свою чергу, спричинить ефект зворотного зв'язку на першому ринку.

Держава вводить податок 1 $ за кожен куплений квиток. Спочатку це спричинить зростання ціни на квиток до 6.35 $ і зниження кількості проданих квитків від Qk до Qk'.

Податок на кіноквитки впливає на відеоринок, оскільки кіно - і відеофільми взаємозамінні. Підвищення ціни на квитки в кінотеатрах зсуває попит на відеокасети від Db до Db'на графіку (б). це, в свою чергу, спричинює збільшення ціни на прокат відеокасет з 3.00 до 3.50 $.

Що ж відбувається з кіноринком? Поит на кіноквитки зсунеться вгору - від Dk до Dk' на графіку (а). Нова ціна рівноваги на кіноквитки (на перетині Dk' i Sk*) тепер становить 6.75 $ замість 6.35 $, а продаж кіноквитків збільшиться з Qk' до Qk''.

Зміна ринкової ціни на кіноквитки посилює ефект зворотного зв'язку на ціну прокату відеокасет, котра в свою чергу, виливатиме на ціну кіноквитків. Ми будемо змушені визначити ціни рівноваги і кількість на обох ринках одночасно. Ціну рівноваги кіноквитка 6.82 $ (графік а) задано перетином кривих попиту і пропизиції на кіноринку (Dk* i Sk*), а ціна рівноваги відеопрокату 3.58 $ (графік б) відповідає перетину кривих попиту і пропозиції на відеоринку (Db* i Sb). Це точні значення цін загальної рівноваги і не має підстав очікувати подальших переміщень кривих попиту і пропозиції на обох ринках.

Аналіз часткової рівноваги не дав би змоги повністю оцінити вплив податку і привів би нас до висновку, що це підвищує ціни на кіноквитки з 6 до 6.35 $.

А аналіз загальної рівноваги показує значно більший вплив податку на ціни кіноринку - ціна зростає до 6.82 $.

У випадку з взаємодоповнюючими товарами (бензин та автомобілі) - податок на бензин призведе до збільшення ціни на цей продукт, але це ж зменшить попит на автомобілі, що в свою чергу, зменшить попит на бензин, що означатиме часткове зниження цін на нього.

1.2 Розподіл та обмін за діаграмою Еджворта

Проаналізуємо поведінку двох споживачів, котрі можуть торгувати між собою двома товарами. Товари початково розподіляються між споживачами таким чином, що торгуючи, вони поліпшують своє становище. Це означає, що початковий розподіл товарів економічно неефективний. За ефективного розподілу жоден з них не може поліпшити свого становища, не погіршуючи становища іншого. З'ясуємо, чому взаємовигідна торгівля призводить до ефективного розподілу благ. Щоб з'ясувати, чому обмін товарами поліпшує становище, розглянемо обмін між двома особами. Аналіз грунтується на двох припущеннях:

Кожна особа має повну інформацію про вподобання іншої.

Обмін товарами не вимагає витрат, тобто витрати на торгові операції нульові.

Припустімо, що Джеймс і Карен мають разом 10 одиниць їжі і 6 одиниць одягу (див. Табл. 1).

Щоб з'ясувати чи вигідною буде торгівля, нам необхідно знати їх уподобання щодо їжі та одягу. Для Карен гранична норма заміни (ГНЗ) одягу їжею становить 3. (Щоб отримати 3 одиниці їжі вона готова віддати 1 одиницю одягу). А для Джеймса ГНЗ одягу їжею становить тільки ? (він віддасть тільки ? одиниці одягу, щоб отримати 1 одиницю їжі). Є можливість взаємовигідної торгівлі, оскільки цінність одягу для Джеймса вища ніж для Карен, тоді як Карен оцінює їжу вище, ніж Джеймс.

Кожна точка скриньки Еджворта одночасно відповідає кошикам Джеймса і Карен для одягу і їжі.

Карен пропонує Джеймсу 1 одиницю їжі за 1 одиницю одягу і Джеймс погоджується. Обоє поліпшують своє становище. В тій мірі, в якій ГНЗ обох споживачів відрізняється, з'являється можливість взаємовигідної торгівлі, тому що розподіл неефективний, а обмін принесе користь обом.

Щоб забезпечити економічну ефективність, необхідно вирівняти ГНЗ обох споживачів.

Розподіл товарів ефективний лише тоді, коли ГНЗ між будь-якими їх парами однакові для всіх споживачів.

Обмін від А до В поліпшує становище як Карен так і Джеймса. Але чи є розподіл в точці В ефективний? Затонована ділянка між двома кривими індиферентності (байдужості) відповідає всім можливим варіантам розподілу продуктів харчування і одягу, які забезпечують Джеймсу і Карен краще становище, ніж у точці А, тобто відображає всі можливі взаємовигідні торговельні операції. Будь-який обмін, що почався в точці А і переміщав розподіл товарів за межі затонованої ділянки, погіршить становище одного з споживачів, і тому він не станеться. Розподіл неефективний (точка В) оскільки криві V²_Дж і V²_k пертинаються в ній, це означає, що ГНЗ не однакові. Якщо обмін за неефективного початкового розподілу поліпшує початкове становище обох споживачів, то новий розподіл не обов'язково ефективний.

Точка С відображає новий розподіл, який є ефективний тому, що криві індиферентності дотикаються і ГНЗ однакові. Точка D також відображає ефективний розподіл, крива V³_Дж дотикається до V¹_k. Ці обидва розподіли ефективні і жодному з них неможливо віддати перевагу. Хоча для Джеймса вигідніша точка D ніж С, а для Карен вигідніша точка С ніж D. Остаточний розподіл залежить від спритності кожної із сторін.

Крива контрактів - проходить через всі ефективні розподіли (точки С i D). Вона показує всі розподіли, після котрих неможливі взаємовигідні торговельні операції.

Ці розподіли називають ефективними за Парето, на честь італійського економіста Вільфредо Парето (1848-1923), котрий розвинув концепцію ефективності обміну. Розподіл ефективний за Парето, якщо товари неможливо перерозподілити так, щоб комусь стало краще, але нікому - гірше.

Якщо ціни на обидва товари однакові як на одяг так і на їжу 1 грн., тоді ці ринки перебувають в стані конкурентної рівноваги, тобто величина попиту дорівнює обсягу пропозиції на кожному ринку.

Не всі ціни відповідають станові рівноваги. Наприклад, якщо ціна їжі становить 1 грн., а ціна одягу - 3 грн, то їжа має обмінюватись на одяг в пропорції 3:1. Тому такий ринок не зрівноважений, тобто попит не відповідає пропозиції. Ця нерівновага має бути тимчасовим явищем.

Ціни будуть змінюватися до моменту, при якому вони досягнуть рівноваги. Перша теорема економічної теорії добробуту звучить так: якщо кожен торгуючи на ринку, максимізує свою корисність і при цьому відбувається взаємовигідна торгівля, то в результаті встановлюється рівновага, за якої розподіл товарів є економічно ефективним.

1.3 Ефективність та справедливість

Чи справедливі ефктивні розподіли?

Думки економістів неоднозначні, як визначити справедливість якісно і кількісно. Тому неможливо надати перевагу одному з ефективних розподілів.

На перший погляд може здатися, що будь-який справедливий розподіл має бути ефективним.

Точка H відображає неефективний розподіл. Точки А, В і С відображають ефективні розподіли. Точки А і В поліпшують (відносно Н) становище однієї особи, не завдаючи шкоди іншій. Порівняємо точки Н і С (уявімо, що це єдино можливі розподіли).

Порівняно з Н точка С дає більше корисності Джеймсу і менше для Карен. Тобто неефективний розподіл може бути більш справедливим, ніж ефективний.

Чотири погляди на проблему справедливості:

1). Егалітарний - всі члени суспільства отримують однакові блага.

2). Роулсіанський - максимізує корисність найменш забезпечених осіб (рівності траба надавати більшого значення. Комусь буде гірше, ніж іншим).

3). Утилітарний - максимізується загальна корисність всіх членів суспільства.

4). Орієнтований на ринок - справедливість встановлюється ринком.

Оскільки ефективні розподіли необов'язково справедливі, суспільство має якоюсь мірою покладатись на державу, яка перерозподіляє прибутки або блага між громадяними, керуючись мотивами соціальної справедливості.

Філософи та громадські діячі протягом століть сперечалися щодо потрібного ступеня рівності:

У демократичних суспільствах підтверджено принципи рівності політичних прав - брати участь у виборах, свобода слова і віросповідання та інші коституційні свободи.

Люди повинні мати рівні економічні можливості - усі повинні мати доступ до найліпших шкіл та робочих місць, зникне дискримінація за расою чи статтю.

Рівність економічного становища - люди повинні мати однаковий рівень споживання. Заробітна плата повинна бути одинакова для лікаря і для няньки, керівника і секретарки. «Від кожного за його здібностями, кожному за його потребами» - одне з тверджень цієї доктрини.

1.4 Розподіл добробуту

Уживаючи заходів щодо перерозподілу доходу від багатих до бідних, уряд може зашкодити економічній ефективності і цим зменшити національний доход, який належить розподіляти. Питання про те, скільки ми готові платити зменшенням ефективності за більшу рівність, поставив Артур Оукен у досліді з «дірявою бочкою». «Якщо ми цінуємо меншу нерівність, то схвалимо вилучення грошей від дуже багатих у «бочку перерозподілу для найбідніших»». Припустімо, що «бочка перерозподілу» протікає, що лише половина податків, сплачуваних багатими, доходить до бідних. Тоді перерозподіл в ім'я рівності здійснюють з утратами для економічної ефективності.

Поділимо все населення надвоє. Реальний доход половини населення з нижчими доходами відкладемо по вертикальній осі, іншої половини - по горизонтальній. У точці А ніякого перерозподілу доходу немає, не накладаються податки, люди живуть коштом своїх ринкових доходів. За умов конкурентної економіки точка А ефективна і відсутність державного перерозподілу доходу максимізує обсяг національного виробництва, багатша половина населення отримує значно більші доходи, ніж бідніша. В точці Е доходи можуть бути рівними, тобто кожен долар, гривню, валовий національний продукт (ВНП) не змінюється. Але тоді заощадження та зусилля до праці найбагатших можуть зменшуватися, що призведе до зниження обсягу національного виробництва, зменшується величина реального національного доходу. За допомогою досліду Оукена ми бачимо, що з 100 $ податків доход бідних збільшиться лише на 50 $, а решту буде втрачено на адміністративні видатки. У «бочці з'явилася велика дірка.» Перерозподіл зображено на графіку кривою АВZ, відбулося зниження ефективності. Спроба допомогти одній частині суспільства коштом іншої може зашкодити усім, або дія, спрямована для вигоди багатих, може бути корисною для всіх.

Втрати з «бочки перерозподілу»:

Адміністративні витрати - зарплата збирачів податків, бухгалтерів для програм соціального забезпечення (на 1 $ припадає пів пені витрат).

Перепони для стимулів до праці та заощаджень - ставки податків дуже високі - зменшують надходження до бюджету. Найважливішою втратою є складова заощаджень - 16% ВНП.

Суспільно - економічні витрати - закляте коло поганого харчування, недостатньої освіти, схильності до наркотиків, низької продуктивності й низьких доходів породжує нові покоління бідних сімей. Програми такого спрямування - це інвестиції, що вимагають ресурсів сьогодні для підвищення продуктивності завтра.

Існують невеликі втрати економічної ефективності від програм перерозподілу, вони видаються малими порівняно з втратами від бідності.

В державі загального добробуту уряд пристосовує ринкові сили для захисту індивідів від випадковостей і гарантує людям мінімальний рівень життя.

До важливих заходів у державі загального добробуту належить державні пенсії, страхування від нещасних випадків та на випадок хвороби, страхування від безробіття, страхування здоров'я, продовольчі та житлові програми, допомога багатодітним сім'ям, підтримка доходів деяких груп людей.

Уряд відповідає за полегшення становища бідних або шляхом підтримання їх доходів, або коригування умов, які породжують бідність.

Бідність - це наслідок поганого пристосування індивіда до умов соціального життя, тобто поведінки, що залежаать від нього самого і яку він не може змінити.

Сучасна система підтримання добробуту серйозно зменшує стимули до пошуку праці. Коли людина знаходить роботу, уряд позбавляє її талонів на харчування, допомоги по безробіттю, пільгової опалити житла, оскільки допомога для підтримання рівня добробуту різко зменшується зі зростанням заробітків. Приклад: сім'я з 3 чоловік. (мати і двоє дітей).

Доход всього - 6133 $

В тому числі - допомога по боротьбі з бідністю 4584;

- талони на харчування 1549;

Мати знайшла роботу із заробітком 8000 $ за рік. Вона втратила б право на всі виплати по боротьбі з бідністю, але зберегла б продовольчі талони вартістю 1306 $. Після вирахування суми у 2400 $ пов'язаної з доглядом за дітьми та роботою, використовуваний доход становив би 6906 $. Приріст доходу за рік становив би 773 $.

Прогресивною ідеєю, що зберігає економічні стимули до праці є від'ємний подоходний податок.

Ідея негативного подоходного податку породжує деякі питання:

чи повинна програма поширюватися крім сімей і на одиноких осіб;

чи слід зобов'язувати працювати тих, хто отримує допомогу;

чи варто поширити подібні вигоди і на студентів;

чи повинна підтримка бути на такому рівні, щоб забезпечувати лише саме існування людини, не завдаючи шкоди стимулам до праці, зберігаючи списки осіб, що отримують допомогу, короткими?

В ході експерименту, проведеного в США, виявили, що сім'ї, які підпадали під дію щедрішої системи (ті, хто отримували базову грошову допомогу на рівні 100% межі бідності) помітно зменшили (аж на 15%) кількість годин, протягом яких працювали. Якби під експеримент попало все населення, то зменшення роботи (дірки в «бочці перерозподілу Оукена») зменшила б національний обсяг виробництва на 15-30% бюджетної вартості програми. Експерименти з нижчим рівнем підтримки доходів призвели до значно меншого послаблення зусиль до праці.

2. Методи аналізу загальної рівноваги

Одні й ті ж ресурси можуть бути використані для виробництва різних благ, а ціна фактора виробництва визначається ціною продукції, яка виробляється із даного ресурсу. Це говорить про те, що ціни на різних типах ринків є взаємопов'язаними. Окрім того, від ціни ресурсу залежать доходи їх господарів, а доходи споживача визначають його попит і безпосередньо впливають на ціну блага. Кількісною мірою такого впливу є коефіцієнт еластичності попиту від доходу. На взаємозалежність всіх цін вказує і те, що будь-який товар, за виключенням товарів першої необхідності, є або ж взаємозамінним, або взаємодоповнюючим. Кількісною оцінкою такої залежності є коефіцієнт перехресної еластичності.

Отже, однією із особливостей ринкової економіки є те, що рівновага на окремому ринку залежить від рівноваги на інших ринках. В умовах вільної конкуренції сукупність цін на товари відповідає стану загальної рівноваги (рівноваги на всіх ринках), якщо задовольняються наступні вимоги:

* усі споживачі максимізують свою корисність за даних бюджетних обмежень;

* усі виробники максимізують свій прибуток за даної технології;

* для кожного блага попит дорівнює пропозиції.

На відміну від аналізу часткової рівноваги, аналіз загальної рівноваги здійснюється з передумови, що ціни і кількість благ на всіх ринках визначаються одночасно з урахуванням факторів зворотних зв'язків. Ефектом зворотного зв'язку називають зміну ціни і кількості товару на деякому ринку у відповідь на аналогічні зміни, що виникають на спряжених ринках. Наприклад, зміна ціни на нафту обов'язково позначиться на ринку газу, вугілля, а зміна цін на бензин - на ринку автомобілів і т.д.

Велика кількість факторів, що визначають систему рівноважних цін, робить моделі загальної економічної рівноваги значно складнішими за ті, що розглядались для часткової рівноваги. Існує дві основні моделі загальної економічної рівноваги: неокласична (або Вальраса) та неокейнсіанська. За допомогою моделей загальної економічної рівноваги намагаються відповісти на запитання: за яких умов можливе існування системи цін, яка забезпечує загальну рівновагу на всіх ринках?

Аналіз характеру взаємозв'язку цін благ розглянемо на взаємодії двох ринків за умови, що підвищення ціни на одне із благ підвищує попит на інше, і навпаки. Для виготовлення благ використовують одні й ті ж ресурси, а тому в міру підвищення ціни на одне із них зменшується пропозиція іншого. Функції попиту і пропозиції на обох ринках є лінійними:

; ;

; ,

де а, b, с, k, d, l, т, f, h, п, s, z - додатні коефіцієнти, що відображають характер попиту і пропозиції на ринках.

Вектор рівноважних цін має забезпечити рівновагу одночасно на обох ринках:

(13.1)

(1)

(2)

Підставивши відповідні значення функції попиту і пропозиції і вирішивши рівняння (1) і (2) відносно Ц1 і Ц2 отримаємо, що:

(3)

(4)

де

Рівняння (3) і (4) визначають ціни часткової рівноваги, що забезпечують рівність попиту і пропозиції на одному із ринків за заданої ціни на іншому ринку, рівноваги на якому може і не бути. Із цих рівнянь витікає також, що між цінами існує пряма залежність.

Щоб відшукати систему цін, яка забезпечує одночасну рівновагу на обох ринках, необхідно вирішити систему рівнянь (3) і (4). Графічне вирішення цієї системи показано на рис. 1: лінія 1, рівняння (3) і лінія 2, рівняння (4). Прямі 1 і 2 побудовані із передумови, що коефіцієнти ? і ? менші за одиницю, а це означає, що попит і пропозиція на кожному із ринків в більшій мірі залежать від ціни цього, а не іншого блага. За таких умов прямі 1 і 2 перетнуться у першому квадранті, а їх спільна точка покаже вектор рівноважних цін , що забезпечує стійку економічну рівновагу господарства, яке складається із двох ринків.

Рис. 1 Часткова і загальна рівновага

Припустимо, що на першому ринку встановилась рівновага за ціни (рис. 2). Із рівнянь (3) і (4) або за відповідними прямими на графіку можна установити, що на другому ринку за такої умови буде дефіцит. Ціна другого блага буде зростати, що зумовить підвищення попиту на перше благо і зниження його пропозиції. Внаслідок цього ціна першого блага також буде зростати. Тому, коли ціна на другому ринку підвищиться до , на першому вона буде уже вище . Якщо ціна на першому ринку на цей час прийме значення , то знову буде рівновага на першому ринку і дефіцит на другому. Так буде до тих пір, поки не сформується система рівноважних цін і .

Рис. 2 Стійка загальна рівновага

Аналогічно, якщо ціни будуть вище рівноважного значення. Наближення до рівноважного значення на рис. 2 відмічено стрілками. Отже, ми маємо стійку загальну економічну рівновагу, подібну до часткової стійкої рівноваги.

Якщо параметри функцій попиту і пропозиції будуть такими, що ? > 0, і ? > 0, але ? > 1 і ? > 1, тоді прямі 1 і 2 не будуть перетинатися у першому квадранті, що говорить про те, що не існує системи цін, яка б забезпечила спільну рівновагу на обох ринках.

Якщо ? > 1 і ? > 1, а ? < 0 і ? < 0, то це буде вказувати на те, що загальна економічна рівновага двох ринків існує, але вона є нестійкою (рис. 3).

Тут, як і у випадку стійкої рівноваги, ми маємо загальну зміну цін на ринках 1 і 2, але ця зміна буде спрямована у зворотному напрямку (віддалення від рівноваги).

Рис. 3. Нестійка загальна рівновага

При вивченні різних характеристик окремих ринків продуктів і ресурсів, аналізують умови рівноваги як для ринків, так і для окремих економічних агентів (домогосподарств, підприємств і т. п.). Тобто має місце аналіз часткової рівноваги: щодо окремих ринків - це вивчення рівноважних цін та обсягів продукції під впливом тих факторів, які діють лише для даного ринку.

Однак ринки є взаємозалежними і вся їх чисельність переплітається в надзвичайно складну ринкову систему. І ця система теж прагне рівноваги, але значно більш загального характеру. Загальна ринкова рівновага передбачає формування рівноважної ціни та рівноважного обсягу продукції на даному ринку з урахуванням змін рівноважного стану на всіх інших ринках. Можна вважати, що стан загальної ринкової рівноваги є композицією усіх станів часткової рівноваги на взаємопов'язаних ринках факторів і продукції (див. рис. 1).

При аналізі загальної рівноваги рівноважні ціни та обсяги встановлюються з урахуванням ефекту зворотного зв'язку, який відображає зміну часткової рівноваги на даному ринку в результаті змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первісних змін на даному ринку.

Очевидно, що при аналізі загальної рівноваги головна увага має приділятися вивченню взаємозалежності (взаємодоповненості та взаємозамінності) різних товарів. У зв'язку із цим найпростіший аналіз має передбачати як мінімум чотири етапи:

первинна зміна на даному ринку;

зміни на ринках товарів-субститутів;

зміни на ринках товарів-комплементів;

ефект зворотного зв'язку.

Рис. 1. Приклад взаємозв'язків ринків

Поняття «загальна ринкова рівновага» тісно пов'язано із ефективністю розміщення ресурсів в економічній системі на стадіях виробництва, обміну та споживання. Ефективним вважається таке розміщення, коли жоден з ресурсів не витрачається марно. Але якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який економічний агент може покращити своє становище без погіршання становища будь-кого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не досягалася. Такий підхід базується на понятті «ефективність», запропонованому італійським економістом Вільфредом Парето наприкінці XIX ст. Розглянемо базові елементи Парето-ефективного розподілу ресурсів щодо основних стадій суспільного виробництва.

Ефективність при обміні обумовлена, насамперед, граничними нормами заміщення, які притаманні учасникам мінових (торгових) операцій. До тих пір, поки ці норми різняться між собою, існує можливість взаємовигідного обміну й підвищення ефективності. Розподіл товарів є ефективним тоді, коли граничні норми заміщення між будь-якими парами товарів однакові для всіх споживачів, тобто подальше продовження мінових операцій призведе до зниження ефективності розподілу.

Умови ефективності обміну у формалізованому вигляді можна представити таким чином. Два споживачі С і П шляхом взаємообміну міняють кількості придбаних товарів А і В доти, поки співвідношення цін на них не дорівнюватиме їхнім граничним нормам заміщення товару А товаром В:

. (1)

Якщо розглядати споживання товару В як еквівалент грошових витрат (З) на придбання всіх інших товарів, крім товару А, то можна сформулювати такі умови ефективності:

. (2)

При цьому можна визначити суму грошей (З), яку споживачі С і П можуть залучити для додаткової кількості товару А. Значення або характеризує певну суму грошей, призначену для придбання інших товарів, яку потрібно спрямувати для додаткової одиниці товару А.

Аналогічні підходи застосовуються і при аналізі ефективності розподілу ресурсів у виробництві, але тут вивчаються, відповідно, граничні норми технічного заміщення.

Для дослідження ефективності як обміну, так і виробництва може бути застосована діаграма Еджворта, названа так на честь англійського економіста Френсіса Еджворта. При побудові діаграми відбувається накладення двох карт ізоквант (кривих байдужості), початки координат яких розташовані один проти одного, в результаті чого створюється замкнутий простір, що має назву коробки Еджворта. На рис. 2 за допомогою діаграми Еджворта розглядаються варіанти розподілу ресурсів (капітал і праця) для виробництва двох товарів А та В.

Рис. 2. Діаграма Еджворта

Лише ті комбінації факторів виробництва, які відповідають умовам дотику двох ізоквант у коробці Еджворта, означають варіанти ефективного розподілу ресурсів. Це досягається в разі рівності кутів нахилу ізоквант, тому формальною ознакою ефективного розподілу виробничих факторів є рівність граничних норм технічного заміщення:

. (3)

Таких варіантів може бути безліч. Якщо об'єднати певну кількість точок, кожна з яких відповідає технічно ефективним варіантам використання ресурсів, то отримаємо криву виробничих контрактів. Ефективність виробництва досягається тоді, коли вже неможливо перерозподілити ресурси для того, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення виробництва іншого (Парето-оптимальний розподіл ресурсів).

Побудова та аналіз діаграми Еджворта дає змогу визначити параметри кривої виробничих можливостей. Лінія виробничих можливостей показує максимально можливий обсяг виробництва певного товару за даного виробництва інших благ, фіксованого ресурсного забезпечення та рівня технології (рис. 3). Кожна точка дотику ізоквант двох товарів у коробці Еджворта відповідає точці на кривій виробничих можливостей. При русі вздовж цієї кривої змінюються пропорції загального виробництва, і ці зміни дає змогу аналізувати гранична норма трансформації товару А в товар В. Вона показує від якої кількості товару А слід відмовитися для збільшення випуску товару В на одну одиницю:

. (4)

Виробництво тоді буде ефективним, якщо воно буде максимізувати корисність для споживачів і водночас не виходитиме за межі наявних ресурсів, тобто знаходитиметься на кривій виробничих можливостей. Отже, межа виробничих можливостей та крива байдужості, що відображає максимальний рівень задоволення потреб, будуть мати тільки одну загальну точку - точку дотику (рис. 4).



Рис. 3. Лінія виробничих можливостей Рис. 4. Умови ефективного виробництва

Отже, для ефективного функціонування економіки в цілому розміщення ресурсів між виробництвом різних товарів має бути таким, щоб структура цього виробництва за ефективного використання ресурсів збігалася із структурою споживання. Тобто споживачі мають бути готові заміщати блага саме у такій пропорції, в якій виробництво може трансформувати один товар в інший. Виконання цієї умови можливе тільки тоді, коли всі ринки є досконало конкурентними і на кожному з них встановлюються ефективні ціни:

(5)

Звідси

. (6)

Останнє рівняння дає змогу визначити умову ефективного розміщення ресурсів в економіці:

. (7)

При виконанні цієї умови конкурентна економіка досягає станів, що є оптимальними за Парето. Але існують передумови та ситуації, коли саморегульований ринок неспроможний забезпечити досягнення ефективного функціонування економіки. Такі передумови і ситуації розглядаються як загальна група під назвою «Причини неспроможності ринку». Деякі з них (наявність ринкової влади, непрозорість ринків і неповна чи асиметрична інформація) вивчалися в попередніх розділах. Крім них обмежують ефективність ринкового регулювання ще й наведені нижче причини.

Наявність зовнішніх факторів, які виникають тоді, коли певна діяльність (у виробництві чи у споживанні) має побічний вплив на інші види діяльності, але цей вплив не відображається безпосередньо у ринкових цінах.

Існування громадських благ. У цій ситуації неспроможність ринку проявляється тоді, коли ринки не в змозі (не здатні або не зацікавлені) запропонувати товари, корисні для багатьох споживачів.

Позаринкова діяльність суб'єктів ринку та неринкові механізми регулювання. Відносини між суб'єктами господарювання можуть регулюватися не тільки ринковим механізмом (втручання держави, існуюча політична система, законодавча база тощо).

Наявність низки причин обмеженої спроможності ринкового регулювання обумовлює неможливість досягнення максимуму ефективності в економічній системі. За цих умов загальна рівновага досягається на новому рівні - на рівні квазіоптимуму. Теорія квазіоптимуму стверджує, що у випадку, коли в одній галузі (чи в групі галузей) викривлення не можуть бути усунені, краще відмовитися від досягнення максимуму ефективності в іншій галузі (чи в групі галузей), щоб збалансувати економіку в цілому.

Теорія загальної рівноваги має широке застосування, але найбільшу роль вона відіграє при визначенні наукових основ політики в галузі економіки добробуту. Очевидно, що в загально зрівноваженій економіці відбувається й ефективний розподіл. Однак чи є ефективний розподіл справедливим? І які переваги має один ефективний розподіл відносно іншого? Будь-яке міркування з цього приводу припускало б суб'єктивні порівняння корисностей, і навіть розсудливі люди не змогли б домовитися щодо таких порівнянь. У зв'язку з цим, розробка критеріїв оцінки добробуту є надзвичайно актуальною задачею.

Поряд із універсальним підходом В. Парето існують й інші пропозиції щодо оціночних критеріїв динаміки добробуту. За Н. Калдором та Дж. Хіксом, добробут підвищується, якщо ті, хто виграє, оцінюють свої доходи вище збитків потерпілих. За Д. Роулсом, найбільш справедливий розподіл максимізує корисність для найменш забезпечених членів суспільства. Досить добре відомий принцип зрівнялівки теж може використовуватись як критерій оцінки добробуту.

Отже, за лінійних функцій попиту і пропозиції на двох ринках взаємозамінних благ може існувати стійка спільна рівновага тільки за умови, коли попит і пропозиція кожного з благ в більшій мірі реагують на зміну ціни цього, а не іншого блага, тобто коли коефіцієнт прямої цінової еластичності більше за коефіцієнт перехресної цінової еластичності благ.

3. Конкуренція - важливий чинник встановлення рівноваги

Конкуренція - це центр ваги всієї системи ринкового господарства, тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно визначається конкуренція між споживачами як взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. У суперництві на ринках мова йде про укладання угод і про частки участі в ринковій сфері. Конкурентна боротьба - це динамічний процес, що прискорює розвиток. Він служить кращому забезпеченню ринку товарами.

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - «перемога» одних і «поразка» інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.

Конкуренція - визначальна умова підтримки динамізму в економіці, і в умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції в порівнянні з монополією і плановою економікою.

Основні функції конкуренції:

Функція регулювання. Для того щоб устояти в боротьбі, підприємець повинний пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Звідси і фактори виробництва під впливом ціни направляються в ті галузі, де в них існує найбільша потреба.

Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс і ризик одночасно:

- підприємства, що пропонують кращу по якості продукцію або виробляють її з меншими виробничими затратами, одержують винагороду у вигляді прибутків (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;

- підприємства, що не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, одержують покарання у вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до більш високої продуктивності, але і дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їхнього ефективного внеску. Це відповідає пануючому в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.

Функція контролю. Конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, монополіст може призначати ціну. У той же час конкуренція надає покупцю можливість вибору серед кількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справидливіша ціна.

Політика в області конкуренції покликана піклуватися про те, щоб конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип «оптимальної інтенсивності конкуренції» у якості цілей політики в області конкуренції припускає, що:

- технічний прогрес у відношенні виробів і прогресів швидко впроваджується (інновація під тиском конкуренції);

- підприємства гнучко адаптуються до мінливих умов (наприклад, схильності споживачів) (адаптація під тиском конкуренції).

У кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов'язкових норм і ризику, пов'язаних із вільною конкуренцією, прибігаючи, наприклад, до змови про ціни або імітацію товарних знаків. Тому державу повинно видавати нормативні документи, що регламентують правила конкурентної боротьби і гарантують:

- якість конкуренції;

- саме існування конкуренції;

- ціни і якість виробів повинні бути в центрі уваги конкуренції;

- запропонована послуга повинна відповідати ціні й іншим договірним умовам;

- захищені правовими нормами товарні знаки і марки допомагають покупцю розрізняти товари по їхньому походженню і своірідністі, а також судити про деякі їхні якості;

- обмежена за часом патентний захист і зареєстровані промислові зразки, а також зразки промислової естетики.

4. Рівновага як наслідок ефективного розподілу товарів

Поділ благ шляхом обміну товарами (благами) між індивідуальними споживачами був неефективним. Ефективним (за Парето) вважається такий розподіл, за яким жоден із споживачів не може поліпшити свій добробут не погіршуючи добробуту інших споживачів.

Дослідження ефективності розподілу можна здійснити за допомогою діаграми (коробки) Еджворта (рис. 4).

Діаграма являє собою поєднання карт байдужості двох споживачів з печатками координат благ в точках 01 і 02. Кожна точка в коробці відображає відповідний розподіл двох благ поміж першим і другим споживачами.

Рис. 4 Ефективність обміну

Припустимо, що початковий розподіл характеризується точкою А. Обмін від А до В поліпшить добробут як першого, так і другого споживача, оскільки кожний з них переміститься на більш віддалену криву байдужості. Причому, в точках А і В рівновага споживачів не буде стійкою. Такою вона стане тільки в точці В, оскільки ГНЗ товарів першого споживача зрівняється з ГНЗ товарів другого споживача і обидва вони в цій точці будуть максимізувати свою корисність. З огляду на те, що таких точок взаємної рівноваги буде велика кількість (дотичність кривих байдужості першого і другого споживача в коробці Еджворта), можна говорити про існування контрактної кривої лінії, що відображає ефективний розподіл благ (рис. 5). Контрактна крива показує всі розподіли, після яких неможливі взаємовигідні торгівельні операції.

Обмін між двома споживачами залежить від різних причин. Проте, коли обмін здійснюється на конкурентному ринку, де як продавець, так і покупець приймає ціну як належне, вирішується тільки: скільки покупок та продажів здійснити за даної ціни. Причому, реальні ціни обміну на ринках товарів не мають значення. Суттєвим є лише їх співвідношення.

За допомогою тієї ж коробки Еджворта можна показати, що конкурентні ринки (лінія 0, Д, В, Г) приведуть до ефективного обміну. Якщо співвідношення цін на товари відомі і відомий початковий їх розподіл (рис. 6, точка А), можна визначати точку ефективного розподілу, яка одночасно буде і точкою рівноваги на конкурентних ринках товарів. Для цього через точку А необхідно провести лінію ціни (ЦЦ1), нахил якої буде визначатися співвідношенням цін товарів і на цій лінії визначити точку Б, в якій дотичними до лінії ціни будуть криві байдужості всіх споживачів.

Рис. 5. Крива контрактів



Рис. 6. Конкурентна рівновага обміну

Конкурентна рівновага - це набір цін, за якого величина попиту відповідає обсягу пропозиції на кожному ринку. Але не всі ціни відповідають стану рівноваги. Це буде тільки тоді, коли граничні норми заміщення благ на ринках будуть відповідати співвідношенню цін, тобто

.

Якщо якийсь з ринків буде неврівноваженим, то надлишковий попит чи пропозиція змусять ціни змінитися, поки вони не досягнуть рівноваги. Отже, ми розглянули найпростішу модель того, як діє «Невидима рука» Адама Сміта. Згідно з цим перша теорема економічної теорії добробуту говорить про те, що якщо кожен, хто торгуючи на ринку максимізує свою корисність і при цьому відбувається взаємовигідна торгівля, то в результаті встановлюється рівновага, за якої розподіл товарів є економічно ефективним.

5. Дослідження ефективності виробництва в ринковій економіці

Вище ми розглянули умови ефективного розподілу при обміні двох товарів. Тепер розглянемо ефективність вкладень у виробництво цих товарів. Будемо виходити, з того, що існує фіксована загальна пропозиція ресурсів праці і капіталу для виробництва тих самих двох благ (їжі та одягу). Люди пропонують виробничі ресурси. На виручені кошти формують попит і споживають блага. Коли ціна одного з ресурсів зростає, люди, що сформували більшість його пропозиції, отримують більшу виручку і збільшать споживання одного із благ. Це, в свою чергу, призведе до збільшення попиту на виробничі ресурси і вплине на їх ціну. Тільки аналіз загальної рівноваги дасть змогу визначити ціни, які зрівноважать попит і пропозицію на кожному ринку (ресурсів і благ).

Як і для дослідження ефективності обміну скористаємося коробкою Еджворта, але замість благ на осях координат відкладемо кількість (в натуральному виразі) ресурсів, які використовуються в виробництві цих благ.

Контрактна лінія (крива виробничих контрактів на придбання ресурсів) - це всі технічно ефективні поєднання вкладень. Кожна точка (А), яка не лежить на цій кривій, характеризує неефективний розподіл ресурсів на виробництво благ (рис. 7). Якщо дві ізокванти перетинаються, ресурси можна перерозподілити і збільшити виробництво хоча б одного із благ. Будь-який розподіл всередині заштрихованої площі збільшує виробництво обох товарів порівняно з точкою А.



Рис. 7. Ефективність у виробництві

Нам відомо також, що коли виробники благ мінімізують витрати виробництва, вони застосовують такі поєднання ресурсів (праці та капіталу), що співвідношення їх граничних продуктивностей дорівнює співвідношенню цін і граничній нормі технологічного заміщення ресурсів, тобто

,

Оскільки ГНТЗЧ/К дорівнює нахилу ізокванти виробника, то конкурентна рівновага на ринку ресурсів забезпечується, якщо кожний виробник використовує працю і капітал так, що нахил ізоквант співпадає і дорівнює співвідношенню цін обох ресурсів. Тому точка конкурентної рівноваги має лежати на кривій контрактів, а конкурентна рівновага у виробництві є ефективною. Місце положення точки рівноваги на кривій контрактів залежить від попиту споживачів на блага (товари).

Легко переконатися, що коли ми розпочинаємо розподіл поза кривою контрактів, обом виробникам буде вигідно додатково найняти робітників або орендувати капітал, так що, мінімізуючи витрати, вони можуть перерозподілити свої ресурси. Зрозуміло також, що конкурентна рівновага на ринку ресурсів не є однозначною. Ефективне використання ресурсів допускає, що може вироблятися багато одного блага і мало іншого, і навпаки. Це витікає із кривої межі(границі) виробничих можливостей.

Крива виробничих можливостей (рис. 8) показує різні співвідношення виробництва благ, які можна отримати за фіксованого використання ресурсів. Кожна точка Б, В, Г на межі виробничих можливостей є похідною від кривої виробничих контрактів і відображає рівень ефективного виробництва благ.

Рис. 8. Межа виробничих можливостей

Межу виробничих можливостей як і криві байдужості та ізокванти можна характеризувати кількісно. Такою кількісною характеристикою межі виробничих можливостей є гранична норма трансформації (ГНТ), яка характеризує кількість одного блага, від якої потрібно відмовитися заради отримання додаткової одиниці іншого. Вимірюється тангенсом кута нахилу дотичної до кривої в точці.

У міру переміщення по кривій виробничих можливостей зверху вниз ГНТ зростає, що є слідством того, що продуктивність (віддача) ресурсів відрізняється при їх вкладенні у виробництво різних благ. Існує точка Б, де ГНТ = 1, тобто точка, де віддача від ресурсів у виробництво різних благ однакова.

Межу виробничих можливостей можна представити і в термінах витрат виробництва, оскільки продуктивність і витрати ресурсу є взаємопов'язаними показниками. Тому на межі виробничих можливостей виконується умова, що

,

для того щоб економіка була ефективною, вона має не лише випускати товари за мінімальних витрат, а й випускати їх у такій номенклатурі, яка відповідає бажанням людей заплатити за них. З теорії споживання відомо, що ГНЗ вимірює бажання заплатити за додаткову одиницю одного блага, скороченням споживання іншого

.

Але це відношення благ у теорії виробництва є не що інше, як ГНТ (гранична норма трансформації). Отже, виробництво буде ефективним лише тоді, коли для кожного споживача буде мати місце рівність:

ГНЗ = ГНТ.

Усі точки на межі виробничих можливостей технологічно ефективні. Але не всі з них відповідають виробництву товарів, які максимізують корисність споживача. Тільки в точці А досягається ця узгодженість (дотичність кривої байдужості до кривої межі виробничих можливостей).

Оскільки уподобання щодо одних і тих же товарів у різних споживачів різні, то практичне вирішення цієї задачі методами прямого (нормативного планування) є достатньо складною і трудомісткою задачею. З цим завданням з меншими витратами і без залучення для цього бюрократичного апарату із структури органів управління більш ефективно справляється налагоджена система ринкової конкуренції (рис. 9).

Рис. 9. Ефективність виробництва

Припустимо, що на ринку благ Х і Y сформувалось співвідношення цін . Якщо виробники використовують ресурси ефективно, то вони вироблятимуть XА і YА продукції ГНТА, яке якраз відповідає цьому відношенню цін (рис. 10).

Рис. 10. Рівновага споживачів і виробників

Зустрівшись з такими бюджетними обмеженнями, споживачі будуть вибирати точку Б, в якій вони максимізуватимуть свою корисність на кривій байдужості Б2; Оскільки виробник бажає виробити XА одиниць продукції, а споживачі бажають купити XБ одиниць продукції, то виникає надмірний попит на благо X. Відповідно споживачі бажають купити іншого блага в кількості YБ, а виробники - виготовити його в кількості YА, виникає надмірна пропозиція блага Y. Тому ціни на блага на ринку будуть змінюватися: зростатимуть на благо Х і зменшаться на благо Y. Оскільки відношення цін (ЦX/ЦY) буде зростати, то лінія цін, яка відповідає ГНТ, буде переміщатися (перекочуватися) вздовж виробничої межі. Рівновага буде досягнута в точці В, де споживачі вирівняють свою ГНЗ із ціновим співвідношенням граничної норми трансформації виробників.

Висновки

Однією із особливостей ринкової економіки є те, що рівновага на окремому ринку залежить від рівноваги на інших ринках. В умовах вільної конкуренції сукупність цін на товари відповідає стану загальної рівноваги (рівноваги на всіх ринках).

На встановлення рівноваги впливає взаємозв'язок між попитом і пропозицією. Зміни цін впливають на попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію. За лінійних функцій попиту і пропозиції на двох ринках взаємозамінних благ може існувати стійка спільна рівновага тільки за умови, коли попит і пропозиція кожного з благ в більшій мірі реагують на зміну ціни цього, а не іншого блага, тобто коли коефіцієнт прямої цінової еластичності більше за коефіцієнт перехресної цінової еластичності благ.