Класична та кейнсіанська теорія макроекономічного регулювання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

КУРСОВА РОБОТА

з макроекономіки

на тему: «Класична та кейнсіанська теорія макроекономічного регулювання»

Харків 2009 /2010 навчальний рік

ЗМІСТ

Вступ

1. Класична теорія макроекономічного регулювання

2. Кейнсіанська теорія макроекономічного регулювання

3.Фіскальна і монетарна політика

4. Особливості ведення макроекономічної політики в Україні

Висновки

Список літератури

ВСТУП

Тема курсової роботи є досить актуальною в сучасних умовах через те, що в даний час не має точно зформульованної програми стабілізації економіки. У цій курсовій роботі буде викладено основні положення, щодо макроекономічного регулювання, фіскальної політики держави та основних течій, які зформулювали основу політики держави. Між цими школами - класичною та кейнсіанською, ще з їх започаткування були постійні суперечки через розбіжності поглядів представників цих шкіл.

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку і списку використаної літератури.

У першому розділі я опишу основні положення першої макроекономічної школи класиків, та опишу їхні особливості з боку відношення держави до регулювання економіки.

У другому розділі я опишу теорію, яка замінила класичну школу - це кейнсіанська школа та також опишу всі її особливості які замінили стару школу.

У третьому розділі я опишу особливості фіскальної та монетарної політики держави, основні прийоми та інші особливості галузі державного регулювання

Ідея макроекономічного моделювання і регулювання виникла тоді, коли стало зрозуміло, що ринкових механізм сам не в змозі подолати наростаючі диспропорції, відновити втрачену економічну рівновагу. Переломним моментом стала найглибша в історії ринкової економіки 1929-33 рр. так звана «велика депресія». У деяких країнах (США, Великобританія, Швеція) під її впливом намагались застосувати нетрадиційні методи стабілізації, адже методи, які застосовувались за неокласичними рецептами - маневрування ставкою процента і рівнем заробітної плати, перестали давати ефект. Держава змушена була більш глибоко втручатися у процеси відтворення. Проте відчувалась нагальна необхідність створення нової економічної теорії, яка б пояснила причини порушень економічної рівноваги і дала рекомендації по її досягненню, тобто створила загальну модель економічного розвитку в нових умовах. Таку теорію створив Кейнс - видатний англійський економіст. Основні положення даної теорії викладені в його праці «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей». Кейнс створив нову науку - макроекономіку, виявивши її категорії і закони, економічні фактори, які ніяк не проявляються на мікроекономічному рівні, а тому не були досліджені, адже до Кейнса економічна теорія зосереджувалася на мікроекономічних аспектах.

Але Історично макроекономічна наука була започаткована класичною теорією. Найбільш видатними представниками класичної теорії є Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Мілль, Жан Батист Сей, Альфред Маршалл, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето. Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи тощо, які тимчасово виводять її зі стану повної зайнятості. Проте здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час знову відновити в економіці такий рівень виробництва, який відповідає умовам повної зайнятості. Це означає, що можливий відхід економіки від стану повної зайнятості, на думку представників класичної теорії, є не внутрішнім продуктом ринкової економіки, а лише результатом впливу на неї зовнішніх обставин.

1. КЛАСИЧНА ТЕОРІЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Теорія макроекономіки як наука є теоретичною базою економічної політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних доктрин. Кожна з них по-різному уявляє механізм функціонування економіки з ринковими відносинами, і в першу чергу, по-різному бачить співвідношення між ринком і державою, дає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки.

Зазначена обставина дезорієнтує управлінську практику щодо встановлення причин затяжної економічної кризи в Україні та породжує крайнощі в пошуках адекватних моделей її подолання: від шокової терапії до еволюційних перетворень; від класичного капіталізму до державного соціалізму, що викликає гострі політичні суперечки та велику соціальну напругу в суспільстві. Крім того, незважаючи на значну кількість макроекономічних теорій, всі вони зорієнтовані на розвинутий ринок і майже не торкаються перехідної економіки. У системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська, монетаристська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очікувань. Отже, щоб мати уявлення про роль держави як суб'єкта макроекономічного регулювання, слід розкрити концептуальні положення цих теорій.

Історично макроекономічна наука була започаткована класичною теорією. Найбільш видатними представниками класичної теорії є Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Мілль, Жан Батист Сей, Альфред Маршалл, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето. [7, c.406]

В основі будь-якої макроекономічної теорії лежить питання про те, за допомогою яких механізмів в економіці забезпечується повна зайнятість, тобто повне використання наявних ресурсів. Це може забезпечувати ринковий механізм самостійно або поряд з ним відповідну регулювальну роль має виконувати держава. Це питання є центральним і для класичної теорії. [7, c.408]

Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи тощо, які тимчасово виводять її зі стану повної зайнятості. Проте здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час знову відновити в економіці такий рівень виробництва, який відповідає умовам повної зайнятості. Це означає, що можливий відхід економіки від стану повної зайнятості, на думку представників класичної теорії, є не внутрішнім продуктом ринкової економіки, а лише результатом впливу на неї зовнішніх обставин.

Згідно з класичною теорією механізм ринкового саморегулювання економіки складається з декількох елементів. Перший - ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для виробництва потенційного ВВП, є малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величиною, то досить швидко такі важелі ринкового регулювання, як ціна і зарплата примусять економічних суб'єктів збільшити сукупні витрати до потенційної величини. [7, c.407]

Неможливість виникнення в економіці дефіциту сукупних витрат спирається на закон Сея. Згідно з цим законом процес виробництва товарів створює доход, який дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що процес виробництва є лише іншим виразом процесу їх споживання. Тому товарна пропозиція породжує адекватний собі попит. Такий закон діє на різних рівнях економіки. Так, на мікрорівні кожний підприємець формує на ринку свій попит на чужі товари такої ж величини, як і та пропозиція, яку він створив своїм товаром, тобто його доходи від реалізації власного товару дорівнюють вартості товарів, на які він пред'являє попит. Якщо така рівність існує для кожного окремого виробника, то вона неминуче повинна мати місце і для всього суспільного виробництва.

Закон Сея спирається на передумову, що весь доход, отриманий виробниками товарів, повністю використовується на закупівлю інших товарів. У дійсності це не так, оскільки певна частка доходу може бути спрямована не на витрати, а на заощадження, що породжує невідповідність між виробництвом і споживанням, тобто між пропозицією і попитом. У цьому випадку сукупні витрати будуть недостатніми для закупівлі всієї маси вироблених товарів, у результаті чого скоротиться сукупний попит, фактичний ВВП відхилиться вниз від потенційного ВВП, що свідчить про виникнення в економіці неповної зайнятості.[4, c.235]

Прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючий вплив заощаджень на рівновагу між доходами і витратами. Проте, на їхню думку, дана обставина не вимагає державною втручання в економіку. Ринковий механізм здатний самостійно й досить швидко ліквідувати цей дисбаланс через взаємодію між товарним та грошовим ринками. У цьому полягає суть другого елемента класичної теорії про ринкове саморегулювання. Та частка доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається на товарний ринок у вигляді інвестицій. Інвестиційні витрати підприємців компенсують ті вилучення із потоку “доходи-витрати”, які відбуваються в формі заощаджень. Отже, якщо підприємці будуть інвестувати в економіку стільки ж, скільки домогосподарства мають намір заощаджувати, то закон Сея буде діяти і відповідність між доходами і витратами не буде порушена. [4, c.240]

Необхідною умовою для досягнення відповідності між доходами і витратами в економіці є баланс між заощадженнями та інвестиціями. Згідно з класичною теорією ця умова забезпечується грошовим ринком через коливання процентної ставки під впливом попиту і пропозиції на цьому ринку. Суб'єктами грошового ринку є, з одного боку, домогосподарства як власники заощаджених грошей, з іншого - підприємці, які пред'являють попит на ці гроші з метою інвестування економіки. Рівновага між величиною запропонованих грошей і попитом на них досягається процентною ставкою.

Якщо запропонований обсяг заощаджених грошей перевищує попит на них з боку інвесторів або зменшується порівняно з ним, то процентна ставка знижується або піднімається і завдяки цьому урівноважує їх між собою. Це означає, що рівноважна процентна ставка вирівнює заощадження та інвестиції автоматично. За цих умов необхідність державного втручання в економіку не виникає.

Класики допускають тимчасове перевищення заощаджень порівняно з інвестиціями, що може викликати тимчасове відхилення сукупних витрат від потенційної величини. Але таке відхилення, на їхню думку, необов'язково викличе падіння виробництва порівняно з потенційним рівнем, оскільки крім грошового ринку, велику регулювальну роль виконують ціни і зарплата.

Регулювальний потенціал цін і зарплати складає суть третього елемента класичної теорії про ринкове саморегулювання Його суть полягає в тому, що обсяг сукупної продукції, яку можуть реалізувати її виробники, залежить не лише від величини сукупних витрат, а й від рівня товарних цін. Це означає, що навіть тоді, коли процентна ставка за будь-якої причини нездатна привести у відповідність заощадження домогосподарств та інвестиції підприємств, падіння сукупних витрат буде компенсоване пропорційним зниженням цін. Отже, якщо домогосподарства тимчасово заощадили більше, ніж підприємці мають намір інвестувати, то викликане цим зменшення сукупних витрат не приведе до тривалого скорочення реальних обсягів виробництва, оскільки ціни знизилися пропорційно зменшенню цих витрат. [7, c.407]

Згідно з класичною теорією здатність економіки до цінового саморегулювання забезпечується конкуренцією між продавцями, яка породжує високу еластичність цін стосовно попиту. Оскільки падіння попиту на продукцію стає загальним, виробники під впливом конкуренції змушені знижувати ціни, щоб уникнути затоварювання. Отже, поява надмірних заощаджень викликає зниження цін, які збільшують реальну величину сукупних витрат і відновлюють сукупний попит на рівні повної зайнятості.

Тому заощадження викликають зниження цін, а не зменшення обсягів виробництва і зайнятості.

Зниження товарних цін за інших незмінних умов може зменшити прибутковість виробництва товарів, що може стримати виробників від бажання збільшувати пропозицію до потенційного рівня. Але згідно з класичною теорією цього не відбудеться, оскільки падіння сукупного попиту викличе скорочення попиту на ресурси, і, насамперед, на робочу силу. Це викличе зниження цін на ресурси, в тому числі падіння заробітної плати. Конкуренція на ринку праці між робітниками примусить їх найматися на роботу за нижчими ставками заробітної плати, що знизить середні витрати і відновить нормальний рівень прибутку. [3, c.120]

Отже, зниження товарних цін, доповнене зниженням ресурсних цін, відновить виробництво товарів на потенційному рівні і забезпечить повну зайнятість. Єдиним наслідком цього відновлення будуть більш низькі товарні та ресурсові ціни.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що згідно з класичною теорією механізм процентної ставки, гнучких товарних і ресурсних цін надає ринку здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто найбільш раціональною має бути політика державного невтручання.

2. КЕЙНСІАНСЬКА ТЕОРІЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Дж. Кейнс в книзі “Загальна теорія, зайнятості, відсотка та грошей” (1936) вперше піддав конструктивні критиці класичну теорію макроекономічного регулювання. На противагу класичної теорії ринкового саморегулювання та державне невтручання в економіку він запропонував альтернативну теорію, в основі якої лежить державне регулювання економіки. [7, c.423]

Прихильники кейнсіанської теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Вони стверджують, що завдяки ринковим регуляторам економіка може бути врівноважена, тобто в ній може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції. Аргументи на доказ кейнсіанської теорії

Кейнсіанська теорія відкидає положення про те, що відсоткова ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Власники заощаджень та інвестори - це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень про заощадження та їх перетворення у інвестиції керуються неоднаковими мотивами: [7, c.425]

ѕ Відсоткова ставка

ѕ Одержання доходів від заощаджень;

Досить часто заощадження здійснюються для вирішення інших проблем:

ѕ з метою накопичення грошей для здійснення великих закупок, вартість яких перевищує розмір поточних доходів;

ѕ для створення резерву з метою здійснення непередбачених витрат;

ѕ з метою нагромадження, щоб забезпечити майбутні потреби.

Кейнсіанці, на відміну від класиків, уявлення про роль поточних заощаджень як джерела інвестицій вважають надмірно спрощеним. На їх думку, крім поточних заощаджень на гроші. ринку існують інші джерела інвестицій: готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, але й у готівка. формі на руках; кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити величину заощаджень.

Кейнсіанська теорія ставить під сумнів класичне положення про високу еластичність цін і заробітної плати, особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. Причини:

ѕ наявність монополій, які стримують зниження цін і профспілок, які стримують зниження заробітної плати, що перешкоджає адекватному зниженню цін і заробітна плата в короткостроковому періоді і протидіє відновленню сукупної пропозиції на рівні потенційного ВВП.

ѕ зниження цін та заробітної плати не викличе зростання сукупного доходу працюючих і тому не забезпечить відновлення попиту на рівні потенційного ВВП.

Висновок кейнсіанців - ринковий механізм не здатний самостійно відновлювати повну зайнятість і тому повинен доповнюватись державним регулюванням економіки.

При визначенні об'єктів державного впливу, кейнсіанці виходять з того, що головною причиною падіння виробництва є недостатність сукупного попиту. Фактори відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції (на думку кейнсіанців): [7, с.425]

ѕ психологія споживачів. Зі збільшенням доходу зменшується частка, що йде на заощадження, і збільшується та, що йде на споживання - “основний психологічний закон” Кейнса;

ѕ зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження капіталу норма прибутку падає відповідно до закону спадної продуктивності капіталу. Це обумовлюється зниженням можливостей реалізувати вироблені продукти за достатньо високими цінами внаслідок зменшення граничної схильності до споживання. (Зниження граничної схильності до споживання - зниження інвестиційного попиту як компоненту сукупного попиту).

За кейнсіанською теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію, тому головним об'єктом держави регулювання повинен бути сукупний попит, який у Кейнсу носить назву “ефективного попиту”. Це означає, що збільшуючи сукупний попит, держава може ефективно впливати на рівень виробництва. Спираючись на концепцію “ефективного попиту” кейнсіанці пропонують два методи активізації і стимулювання сукупного попиту: [2, c.301]

ѕ за рахунок збільшення держ. закупок або зниження податків;

ѕ за рахунок зниження відсоткових ставок, що підійме “граничну ефективність капіталу” і збільшить інвестиції приватного сектору.

Важливу роль в теорії відіграє мультиплікатор інвестицій. Але ефект мультиплікатора за різних умов може бути різним. Найбільшу ефективність він має за умов наявності в економіці невикористаних потужностей і вільної робочої сили. При наявності резервних потужностей досягається дешеве нарощування випуску продукції за рахунок незначних додаткових інвестицій. Тому в умовах недостатнього сукупного попиту держава може за рахунок бюджетних витрат забезпечувати значний мультиплікативний ефект.

Базова модель Кейнса: роль споживання та заощадження. [7, c.424]

Споживання розглядається кейнсіанською теорією у зв'язку з національним доходом, а точніше - з кінцевим доходом суспільства, або доходом після сплати податків. Заощадження - це та частина кінцевого доходу суспільства, яка не споживається. Звідси випливає, що кінцевий доход суспільства (національний доход) дорівнює сумі споживання і заощадження: Y=C+S. Споживання(C) і заощадження(S) тісно пов'язані, їх не можна розглядати ізольовано.

Крім того кейнсіанська модель товарного ринку будується на певних припущеннях. Вони дають можливість абстрагуватися від окремих процесів і зосередитися на тому ,що є суттєвим саме для цього пояснення. Зокрема:

ѕ ціни розглядаються як незмінні;

ѕ приймається, що рівень процента є величина стала;

ѕ об'єктом дослідження виступає закрита економіка, тобто не

ѕ враховується зовнішня торгівля.

Наголосимо ще раз на наступному: сукупний попит у замкненій економіці складається з двох компонентів - споживання C і інвестиції I, які створюються заощадженнями S, тобто S=I; визначальним є сукупний попит. Позначимо його як AD. Він репрезентує всю сукупність товарів, на придбання яких домогосподарства, підприємства і держава здійснюють свої витрати. Особливістю кейнсіанської моделі є й те, що в ній розрізняються заплановані й фактичні витрати.

Заплановані витрати відрізняються від фактичних на величину непередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або, навпаки, реалізованої над створеною в межах певного періоду. Перший варіант невідповідності може мати місце тоді, коли підприємства створили більше продукції, ніж здатні реалізувати, і тому змушені її частину перетворити на запаси. Другий варіант характерний для умов, коли відбувається реалізація не лише створеної у певний період продукції, а й тієї, що була в запасах.

Щодо споживання приймається, що воно залежить від граничної схильності до споживання та сукупних доходів.

Кейнс вводить ще один показник: MPS - гранична схильність дозаощадження.

Сума MPC і MPS для будь-якої зміни в доході повинна завжди дорівнювати одиниці:

MPC + MPS = 1, адже приріст Y = приріст С + приріст S

Y = C + S

В короткостроковій перспективі по мірі росту поточного доходу АРС (середня схильність до споживання) зменшується, АРS (середня схильність до заощадження) зростає, тобто з ростом доходу сім'ї відносно скорочується доля заощаджень. Але, в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується, так як на величину споживчих видатків не тільки розмір поточного доходу сім'ї, але і розмір загального життєвого достатку, а також величини очікуваного і постійного доходу.

Фактори, визначаючі динаміку споживання і заощаджень:

ѕ дохід домашніх господарств;

ѕ багатство, накопичене в домашньому господарстві;

ѕ рівень цін;

ѕ економічне очікування;

ѕ величина споживної заборгованості;

ѕ рівень оподаткування.

Величини споживання і заощадження відносно стабільні при умові, що господарство не приймає спеціальних дій по їх зміні, в тому числі через систему оподаткування. Стабільність цих величин зв'язана з тим, що на рішення домашніх господарств “споживати” чи “зберігати” впливають відповідні традиції. До того ж фактори, не зв'язані з доходом, багатообразні і зміни в них нерідко взаємозрівноважуються.

Якщо споживчі видатки, як перший компонент сукупного попиту, відносно стабільні, то другий компонент - інвестиції, навпаки, мінливі.

В економічній науці графічне зображення цієї моделі прийнято називати "кейнсіанський хрест". Він являє собою поєднання на одному графіку двох ліній, одна з яких відображає ідеальний стан повної відповідності фактичних і запланованих витрат, а друга заплановані витрати. Лінія що проходить під кутом 450 до горизонтальної осі, фіксує відповідність фактичних і запланованих витрат. Графічно це саме так, бо кожна точка, розташована на ній, є рівновіддаленою від горизонтальної та вертикальної осей. Лінія функції запланованих витрат має позитивний нахил до горизонтальної осі (вісь доходу), в якому сукупні витрати представлені як функція доходів. Нахил лінії до горизонтальної осі визначається граничною схильністю до споживання: чим схильність вища, тим нахил до горизонтальної осі більший. А у точці перетину ліній Y та AD досягається рівновага товарного ринку (Y=AD).

Рецесійний розрив - величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні видатки), щоб підвищити рівноважний ВНП до не інфляційного рівня повної зайнятості. [7, c.279]

Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу ДY складає: Величина рецесійного розриву треба помножити на величину мультиплікатора автономних видатків.

Інфляційний розрив - величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні видатки), щоб знизити рівноважние ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості. [7, c.280]

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y0 більший від потенційного ВНП, то це означає, що сукупні видатки є надлишкові. Надлишковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому. Що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, так як всі ресурси вже заняті.

Подолання інфляційного розриву передбачає стримання сукупного попиту і “переміщення” рівноваги з точки А в точку В (повня зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного попиту ДY складає: Величина інфляційного розриву помножити на величину мультиплікатора автономних видатків.

Парадокс бережливості. Взаємозв'язок моделі AD-AS і Кейнсіанського хреста. [7, c.253]

Парадокс бережливості - спроба суспільства більше зберігати обертається таким самим чи меншим об'ємом заощаджень. Якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то люба спроба домашніх господарств більше зберігати виявляється марною, в зв'язку зі значним спадом рівноважного ВНП, обумовленим ефектом мультиплікації.

Ріст заощаджень може піддати економіку антиінфляційному впливу в умовах, близьких до повної зайнятості ресурсів: споживання і послідуюче за ним скорочення сукупних видатків, зайнятості і випуску ( з ефектом мультиплікатора) обмежують тиск інфляції попиту - сукупний попит понижується від AD що AD1, що супроводжується спадом виробництва від Y1 до Y2 і пониженням рівня цін від P1 до P2 .

Модель Кейнсіанського хреста не дозволяє ілюструвати процес зміни рівня цін Р, так як передбачає фіксовані ціни. Хрест Кейнса конкретизує модель AD-AS для цілей короткострокового макроекономічноо аналізу з жорсткими цінами і не може бути використаний для досліджень довгострокових наслідків макроекономічної політики, зв'язаних з ростом або пониженням рівня інфляції.

3. ФІСКАЛЬНА І МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА

Класичний і кейнсіанський підходи до макроекономічної політики різні. Розбіжності стосуються причин нестабільності сукупного попиту; чинників, що визначають сукупну пропозицію; взаємозв'язку інфляції і безробіття; інструментів фіскальної і монетарної політики і т.д.

Загальним методологічним підходом кейнсіанців є концепція активної макроекономічної політики, що необхідна для стабілізації внутрішньо нестабільної економіки. Внутрішня нестабільність багато в чому пов'язана з недостатньою гнучкістю ринку праці, “жорсткістю” заробітної плати і нееластичності цін у бік зниження.

У класичній моделі макроекономічна політика завжди пасивна, тому що економіка внутрішньо стабільна й автоматично приходить у стан довгострокової рівноваги. Інструментами "саморегулювання" є гнучкі заробітна плата, ціни і ставка відсотка. Державне втручання, навпаки, посилює економічну нестабільність і тому повинно бути зведене до мінімуму.

У кейнсіанській моделі основним рівнянням є рівняння сукупних витрат:

Y = С + I + G + NX,

яке визначає розмір номінального ВНП.

У класичній моделі основним рівнянням є рівняння обміну:

М*V = Р*Y,

де розмір М*V являє собою сукупні витрати покупців, а Р*Y - загальні доходи (виторг) продавців, що також визначають номінальний ВНП.

Очевидно, що обидва рівняння описують кругообіг доходів і витрат в економіці і тому взаємозалежні.

У кейнсіанській моделі фіскальна політика розглядається як найбільш ефективний засіб макроекономічної стабілізації, тому що державні витрати безпосередньо впливають на розмір сукупного попиту і чинять сильний мультиплікативний вплив на споживчі витрати. Одночасно податки достатньо ефективно впливають на споживання й інвестиції.

У класичній моделі фіскальної політики приділяється другорядна роль у порівнянні з монетарною, тому що фіскальні заходи викликають ефект витиснення і сприяють підвищенню рівня інфляції, що значно знижує їхній стимулювальний ефект.

У кейнсіанській моделі монетарна політика розглядається як вторинна відносно фіскальної, тому що в кредитно-грошовій політиці дуже складний передавальний механізм: зміна грошової маси приводить до зміни ВВП через механізм зміни інвестиційних витрат, що реагують на динаміку процентної ставки .

У класичній моделі передбачається, що зміна грошової пропозиції безпосередньо впливає на сукупний попит і, отже, на номінальний ВНП.

У концепціях неокласичного напрямку таких, як теорія раціональних чекань, ціни і заробітна плата розглядаються як абсолютно гнучкі. Тому ринковий механізм може автоматично підтримувати економіку в стані рівноваги без якогось втручання уряду або Національного банку. Стабілізаційна політика може виявитися ефективною лише в тому випадку, якщо уряд і Національний банк краще поінформовані про шоки сукупного попиту і пропозиції, ніж рядові економічні агенти. Якщо ж цієї переваги в інформації немає, то фіскальна або монетарна політика не зможе поліпшити економічну ситуацію.

Макроекономічна стабілізаційна політика пов'язана з багатьма труднощами практичного характеру. До їх числа відносяться:

ѕ тимчасові лаги фіскальної і монетарної політики;

ѕ недосконалість економічної інформації;

ѕ мінливість економічних чекань;

ѕ неоднозначність історичних аналогій.

Внутрішній лаг - проміжок часу між моментом економічного шоку і моментом прийняття відповідних заходів економічної політики. Такі внутрішні лаги більш характерні для фіскальної політики: зміна курсу грошово-кредитної політики здійснюється за рішенням Національного банку, тоді як заходи бюджетно-податкової політики припускають тривале обговорення в парламенті. [1, c.249]

Зовнішній лаг - проміжок часу між моментом прийняття якого-небудь заходу економічної політики і моментом появи результатів від цього заходу. Такі зовнішні лаги характерні для грошово-кредитної політики більшою мірою, ніж для фіскальної, тому що грошово-кредитні інструменти впливають на сукупний попит через певний передатний механізм. [1, c.250]

Оскільки інвестиційні проекти плануються фірмами завчасно, то потрібен час від 6 до 12 місяців щоб, наприклад, інвестиції в житлове будівництво відреагували на зміну ставки відсотка. Виробничі інвестиції мають ще більш тривалий лаг.

Так само відбувається і з чистим експортом. У відповідь на зміну грошової маси і процентної ставки змінюється валютний курс, що, у свою чергу, приводить до зміни обсягів експорту й імпорту і, відповідно, величини чистого експорту. Якщо, наприклад, у результаті зниження валютного курсу які-небудь товари відносно подешевіли, інші, навпаки, відносно подорожчали, то споживачі не переключаються негайно на товари, що подешевіли, навіть у тому випадку, коли вони дуже високої якості - потребується деякий час, щоб покупці виявили їхні переваги, змінили свої уподобання і т.д. Еластичність попиту на імпортні товари виявиться в цьому випадку одним із головних чинників, що визначають ефективність заходів монетарної політики.

У середньому лаги фіскальної і монетарної політики складають 1-2 роки. Якщо заходи були прийняті до початку циклічного спаду або під час спаду, то пік впливу може проявитися в протилежній фазі циклу (тобто в зростанні) і підсилити амплітуду коливань. Це ускладнює проведення активної стабілізаційної політики.

Автоматичні стабілізатори економіки частково дозволяють вирішувати цю проблему в індустріальних країнах. Створення ефективних систем прогресивного оподатковування і страхування зайнятості є першочерговою задачею і для перехідних економік, де об'єктивні складності стабілізаційної політики поєднуються з відсутністю адекватних податкових, кредитно-грошових та інших механізмів макроекономічного управління.

Проведення стабілізаційної політики також ускладнюється тим, що багато економічних подій практично непередбачувані. Ці складності макроекономічного прогнозування частково долаються за допомогою розширення й ускладнення макроекономічних моделей, що дозволяють передбачити динаміку основних показників економічного розвитку.

Вибір між активною і пасивною моделями макроекономічної політики ускладнюється також мінливістю економічних чекань.

Визначаючи поведінку споживачів, інвесторів й інших економічних агентів, чекання відіграють в економіці найважливішу роль. Проблема полягає в тому, що, з одного боку, від чекань багато в чому залежать результати макроекономічного регулювання, але, з іншого боку, самі чекання визначаються заходами економічної політики.

Коли в політиці уряду і Національного банку відбуваються зміни, то змінюються і чекання економічних агентів, і їхня економічна поведінка. Для того, щоб ефективно управляти економікою, необхідно прогнозувати ці зміни, використовуючи для розрахунків достатньо складні економічні моделі. Рівняння моделей повинні змінюватися відповідно до змін у політиці.

Проте обернений вплив політики на формування чекань дуже складно формалізувати і “прорахувати”. Тому будь-які макроекономічні моделі у відомій мірі недосконалі, і Р. Лукас1 критично оцінює їхнє використання для оцінки ефективності економічної політики. У зв'язку з цим у сучасній економічній теорії з'явився особливий термін - “критика Лукаса”. У самому загальному виді його зміст зводиться до того, що традиційні методи аналізу економічної політики не можуть адекватно відбити вплив політичних змін на економічні чекання. Це особливо істотно для розрахунків рівнів очікуваної інфляції і розробок стратегії антиінфляційної політики.

4. ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Державне регулювання економіки здійснюється за допомогою арсеналу методів. Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктури ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики, їх можна прокласифікувати за двома ознаками. За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання розділяють на дві групи: методи прямого і методи непрямого опосередкованого впливу. До першої групи слід віднести методи адміністративного характеру, засновані на застосуванні таких засобів впливу, як державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела дотування, цільового фінансування окремих суб'єктів і сфер діяльності. До методів непрямого, опосередкованого впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб'єктів ринку, а через створення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку. До складу методів непрямого впливу слід віднести податкове регулювання, регулювання через політику прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо.

Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, в тому числі фінансово-бюджетні і кредитно-грошові методи регулювання ринку. Механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних може бути різним -- залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової і економічної ситуації в країні. З розвитком ринкових відносин, задіянням у процесі регулювання інститутів ринку методи прямого впливу, адміністративні, як правило, поступаються місцем опосередкованим, економічним.

Економічна політика держави -- це формування системи соціально-економічних цілей розвитку країни, основних завдань, напрямів та засобів їх досягнення.

Економічна політика завжди повинна бути гнучкою, твердою і стабільною, створювати сприятливі умови для розвитку всіх господарських одиниць. Економічна політика не визначає цифрові величини розвитку, а лише формує фундаментальні напрями розвитку економіки, яких слід неухильно дотримуватися.

Економічна політика держави реалізується у формі антициклічної (антикризової), структурної, інвестиційної, амортизаційної, науково-технічної, цінової, фіскальної, зовнішньоекономічної, соціальної, екологічної, регіональної політики. Антициклічна політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання (регулювання макроекономічної кон'юнктури). Структурна політика передбачає формування сучасної структури національної економіки. Амортизаційна політика покликана заохочувати нагромадження капіталу, який стане основою розширення й оновлення виробництва. Державна інвестиційна політика регулює капіталовкладення для структурної перебудови економіки, його технічного та технологічного оновлення і модернізації. Науково - технічна та інноваційна політика спрямована на розвиток науки, техніки, забезпечення стратегічних науково-технічних розробок. Цінова політика забезпечує механізми впливу держави на ціни і ціноутворення, формує цінову стратегію і тактику. Фіскальна політика визначає механізми часткового вилучення доходів суб'єктів господарювання для формування державного бюджету. Зовнішньоекономічна політика охоплює регулювання різних аспектів зовнішньої торгівлі, контроль за пересуванням капіталів, робочої сили, підтримку вітчизняного виробника за кордоном. Соціальна політика зосереджується на формуванні ефективних умов життя всіх членів суспільства, відносин між соціальними групами, забезпеченні ефективної зайнятості, створенні соціальних гарантій і умов для поліпшення добробуту населення. Екологічна політика спрямована на забезпечення екологічної рівноваги, охорону довкілля, створення безпечних умов життя. Регіональна політика забезпечує збалансований і комплексний розвиток окремих територій країни, виходячи із загальнодержавних та регіональних інтересів.

Основні методи макроекономічного регулювання економіки:

1. Правові методи. Практика державного регулювання економіки в розвинених країнах свідчить про те, що в механізмі регулювання беруть участь правові, адміністративні та економічні методи (Додаток А). Під методами розуміють засоби впливу держави на сферу підприємництва з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до прийнятої національної економічної політики.

Правове регулювання -- це діяльність органів державної влади й управління щодо встановлення та контроль за дотриманням обов'язкових юридичних правил поведінки суб'єктів права.

Серед правових методів регулювання економіки важливе місце посідають закони, спрямовані на тривале правове регулювання ринку.

В Україні створена певна правова основа для функціонування ринкових відносин, зокрема, прийняті Конституція та Закони "Про власність", "Про банки і банківську діяльність", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції", "Про банкрутство", "Про інвестиційну діяльність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про державне мито", "Про єдиний митний тариф", "Про оплату праці" та ін.; укази та розпорядження Президента України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів; нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Ефект правових методів регулювання ринку знижується у зв'язку з протиріччями між прийнятими законами, постановами і рішеннями, які приймаються урядом та органами виконавчої влади на місцях. Низьким залишається і рівень виконання рішень та постанов.

2. Адміністративні методи. У системі державного регулювання домінуючими залишились адміністративні методи. їхня суть полягає у прямому втручанні в діяльність товаровиробника шляхом доведення обов'язкових до виконання державних замовлень (контрактів), ліцензування, квотування норм і стандартів щодо регламентації відповідності вимогам внутрішнього і зовнішнього ринків, державного підприємництва (див. Додаток А).

До адміністративних методів потрібно віднести: визначення і підтримку мінімально допустимих рівнів життя населення; контроль над монопольними ринками; захист внутрішнього ринку і національних інтересів у системі міжнародного співробітництва; реалізацію цільових програм.

Адміністративні методи випливають з потреби врегулювання деяких видів економічної діяльності для захисту інтересів громадян і суспільства в цілому, довкілля, міжнародної співпраці.

За нормальних умов господарювання адміністративні методи відіграють другорядну роль. їх використання стає доцільним за умов недієвості ринкового механізму або в екстремальних ситуаціях.

Ліцензування здійснюється з метою недопущення на ринок неякісної продукції (послуг), впорядкування підприємницької діяльності у тих сферах, які не можуть регулюватися ринком.

Ліцензії -- це спеціальні дозволи, які отримують суб'єкти підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. В Україні вони видаються на пошук та експлуатацію родовищ корисних копалин, виготовлення та реалізацію медикаментів, хімічних речовин, горілчаних виробів, тютюнової продукції, здійснення медичної, ветеринарної, юридичної практики тощо. Ліцензії видаються також спеціалізованим підприємствам і організаціям на здійснення посередницької діяльності при приватизації майна державних підприємств, аудиторських послуг, експорт деяких видів товарів, здійснення операцій з валютою, цінними паперами та ін.

Центральним питанням економічних дискусій, які мають місце в країнах зі змішаною економікою, є питання оптимального обсягу державного підприємництва. Існує думка, що державний сектор в більшості країн надто великий. Низька здатність урядів розв'язувати економічні і соціальні проблеми, велика кількість державних чиновників підривають економічні і політичні свободи суспільства.

Фінансування державних замовлень здійснюється у двох напрямах. У першому воно фінансується з державного бюджету, інших фінансових коштів і фондів, у другому -- держава не забезпечує державне замовлення фінансовими ресурсами.

Квотування як засіб державного регулювання економіки вводиться з метою прямого встановлення державою підприємствам-монополістам їхньої частки у виробництві, збуті, експорті, імпорті товарів. Квота визначає частку учасника у капіталі, лімітах можливих кредитів. У міжурядових угодах застосовується система квот на експорт та імпорт, яка є системою обмежень вивозу і ввозу товарів на визначений термін. У конкретному випадку вона покликана сприяти найбільш ефективному і економному використанню іноземної валюти, захисту власного виробництва, збереженню рівня зайнятості населення.

Система санкцій встановлюється державою за порушення або невиконання суб'єктами ринку договірних зобов'язань. Передбачається сплата неустойки, штрафу, пені за невиконання договірних умов, вилучення до державного бюджету виручки за незаконну діяльність тощо. Економічні санкції передбачаються і в міжнародних угодах, пов'язаних з обміном товарами, наданням кредитів тощо.

Система норм і стандартів регулює відносини у сферах праці, якості продукції, охорони навколишнього середовища, соціального захисту населення через встановлення рівня вимог щодо їхнього стану.

До основних норм, якими держава регулює різні сфери діяльності, потрібно віднести норми і нормативи витрат часу, нормативи обслуговування робочих місць, норми витрачання матеріалів, сировини, енергії, нормативи технічних відходів, запасів, норми амортизації, капітальних вкладень, норми шкідливих впливів на довкілля тощо.

Стандарти -- це єдині норми за технологією виробництва, типами, марками, параметрами, розмірами, якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами контролю і правилами упакування, маркування та зберігання продукції. Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, методи, терміни, позначення, які використовуються багаторазово і застосовуються в різних галузях народного господарства, а також у міжнародних економічних відносинах.

Вітчизняна і світова практика господарювання свідчить, що надмірне застосування адміністративних методів негативно позначається на економіці-- звужує економічну свободу, активізує нелегальну економіку. Однак адміністративні методи шкідливі не самі собою, а тільки тоді, коли не мають під собою належної економічної основи.

Економічні методи макроекономічного регулювання. [7, c.460]

Економічні методи державного регулювання економіки пов'язані зі створенням органами державного управління фінансових або матеріальних стимулів впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання та обумовлюють їхню поведінку, зберігаючи право на вільний вибір.

Грошово-кредитне регулювання в Україні здійснює Національний банк, який впливає на формування попиту і кон'юнктури позичкового капіталу, здійснення емісії, контроль за грошово-кредитною системою, концентрацію тимчасово вільних резервів інших банків.

Основними засобами грошово-кредитного регулювання є: розміри банківських резервів, які комерційні банки зберігають у Національному банку; облікові ставки; операції на відкритому ринку; регулювання ліквідності комерційних банків.

Регулювання розмірів обов'язкових резервів Національний банк використовує у випадках, коли потрібно збільшувати або зменшувати платіжні засоби в країні. Якщо Національний банк підвищує норму обов'язкових резервів комерційних банків, то це призводить до збільшення в них кредитних активів. І навпаки, якщо норма обов'язкових резервів знижується, то обсяг кредитних ресурсів у комерційних банках зменшується.

Втручання Національного банку в ринок цінних паперів полягає в тому, що він виставляє на ринок короткотермінові зобов'язання -- облігації, сертифікати, векселі. Якщо банк продасть на ринку більшу кількість цінних паперів, то їхній курс почне неминуче знижуватися. Це зумовить зменшення доходу власників цінних паперів. Комерційні банки своєю чергою підвищать процентні ставки за надані кредити, що зумовить зниження ділової активності.

Серед засобів економічного регулювання економіки важливе місце посідає цінова політика. У період функціонування адміністративно-командної системи управління держава здійснювала контроль за гуртовими та роздрібними цінами, забезпечувала їхню стабільність. У 1992 р. в Україні було оголошено цінову лібералізацію. В умовах товарного дефіциту та монополізму це призвело до різкого та необґрунтованого зростання цін.

При переході до ринкових відносин цінова політика держави спрямовується на ліквідацію цінових деформацій, забезпечення реального зближення національних і світових цін шляхом поетапної, контрольованої державою лібералізації цін, поступового переходу до вільного ціноутворення.

Цієї мети можна досягти методами прямого і непрямого впливу. Прямий державний контроль за цінами здійснюється в окремих випадках для захисту споживачів від монополістів, недобросовісної конкуренції, стимулювання випуску соціально значущих товарів (робіт, послуг). Це стосується цін на енергоносії, паливо, комунальні послуги, транспорт.

У ролі засобів непрямого впливу держави на ціноутворення виступають: встановлення граничних рівнів рентабельності на окремі види продукції (робіт, послуг), контроль за складом витрат на виготовлення продукції, валютна стабілізація, стимулювання особистих нагромаджень.

Важливими засобами економічного регулювання ринку є митні важелі та регулятори. Вони регулюють процес переміщення товарно-матеріальних цінностей та капіталів через митні кордони України, забезпечуючи при цьому захист національних інтересів та господарську рівновагу.

Специфічними засобами державного впливу на економіку виступає економічне прогнозування, програмування, планування, переконання громадськості. Вони охоплюють заходи інформування, виховання, роз'яснення та популяризації цілей та завдань економічної політики держави, території, галузі. Ефективність засобів залежить від організації цих видів робіт та довіри до них громадськості.



ВИСНОВКИ

Вивчивши теоретичні аспекти кейнсіанської та класичної теорії макроекономічного регулювання, зазначимо що погляди щодо економічного регулювання в них суттєво відрізняються.

Слід звернути увагу на альтернативні погляди представників провідних економічних шкіл на сутність їхніх пропозицій регулювання економіку країни.

З точки зору представників кейнсіанської теорії був А. Сміт, Д. Рікардо Д. Хікс, Е. Хансена, Дж. Робінсон, П. Сраффи

Концептуальні основи кейнсіанської теорії на відміну від класичної зумовлюють наступні висновки: Держава не може самостійно регулюватися та потребує постійного втручання через фіскальні та монетарні важелі, які зможуть тримати макроекономічну рівновагу.

Світовий досвід дає суперечливі підсумки кейнсіанських заходів. Наприклад, велика світова криза 1929 - 1933, коли була вперше введена кейнсіанська теорія, яка довела, що без втручання держави у її діяльність виникає хаос.

Проаналізувавши досвід інших країн, для України є доцільним сформулювати ефективну макроекономічну політику, бо на даний час під час кризи Україна перебуває у важкому стані, та однією з важливіших причин такого не легкого становища є саме не ефективне використання фіскального апарату. Проаналізувавши політику Китаю, можна сказати, що Україні слід було б брати приклад на цю стійку внутрішньо - економічну рівновагу, але використавши всі прийоми економістів цієї країни, Україна врешті решт не зможе досягти цих результатів.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Базилевич В., Баластрик Л. Макроекономіка - 2002. С. 123 - 138

2. Введение в макроэкономику Т.Ю. Матвеева - 1998. С. 98 - 102

3. Косов Н.С. Основы макроэкономического анализа С. 230 - 245

4. Корнейчук Б.В. Микроэкономика - 1999. С. 125 - 128

5. Кравцова Г.Ф. - Основы экономической теории - 2003. С. 40 - 47

6. Дорнбуш Р., Фишер С. - Макроэкономика С. 240 - 254

7. К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю - Экономикс 16 - ое издание - 2009. С. 450 - 510

8. Чепиков М.Ю. Макроэкономика - 1997. С. 102 - 110

9. Юрьева Т. Макроэкономика - 2001. С. 88 - 92