Власність і влада: економіко-правовий аналіз

Відтак очевидно, що номенклатурна приватизація передбачає одночасну приватизацію і державної власності, і державної влади. Тип відносин між людьми стосовно державної власності нині називають «номенклатурний капіталізм». Він дає змогу владній еліті отримувати надприбутки, особливо не піклуючись про зростання виробництва та продуктивності праці. Водночас власність на державну владу дозволяє їй прибутки від виробництва забирати собі, а збитки «вішати» на державу. Номенклатурний капіталізм передбачає понадексплуатацію робітників і повне виснаження виробничих фондів підприємств. У такий спосіб він породжує олігархію, яка заради збереження свого становища змушена дедалі більше привласнювати державну владу. Такий номенклатурний капіталізм неминуче призводить до нового краху суспільства, оскільки за своєю природою він не є продуктивним і не може інтегруватися в світову економічну систему.

Капіталістичний Захід для владної прагматичної номенклатури України є не чим іншим, як місцем конвертування тіньових надприбутків у тверду доларову валюту. Отак поступово країни номенклатурного капіталізму перетворюються в автаркію, назва якої - Співдружність незалежних держав.

Соціал-демократичні та народно-демократичні гасла, під якими прагматична номенклатура намагається репрезентувати себе суспільству, також не відповідають її політичним інтересам. Соціал-демократичні партії в розвинених країнах спираються на широкі верстви заможного населення. Владна прагматична еліта не має нічого спільного з широкими верствами населення, а її партії, попри їх соціально привабливі назви, насправді призначені для політичного й ідеологічного забезпечення привласнення державної влади.

Світогляд цієї еліти являє собою духовну пустелю. Відійшовши від комуністичної ідеології, вона так і не спромоглася віднайти ту ідею, яка б дозволила об'єднати навколо себе націю і суспільство. Отже, така еліта не має майбутнього. Але чи є майбутнє у країни, де при владі знаходиться еліта такого типу?

Водночас, слід зауважити, що перебування при владі прагматичної номенклатури в країнах з тоталітарним минулим - це явище закономірне. За відсутності громадянського суспільства вона відіграє конструктивну роль, оскільки виявляється єдиною силою, здатною здійснювати позитивні зрушення. Тож не дивно, що в переважній більшості країн СНД на основній політичній сцені ми спостерігаємо боротьбу владної прагматичної номенклатури з залишками реакційної номенклатури, об'єднаної в реанімовані комуністичні партії. Наприкінці варто наголосити, що умовою процвітання владної прагматичної номенклатури є легалізація процесу привласнення. Відтак вона, сама того не помічаючи, породжує свого могильника - приватного власника. Процес привласнення відбувається не тільки шляхом використання державної влади чи пограбування, а й шляхом приватизації результатів власної праці. Тож поруч із олігархами, освяченими державною владою, зростають дрібні та середні власники, які у своїй масі складають той національний капітал, котрий приведе до влади нову національну еліту. За такою елітою буде майбутнє в нашій країні.

Отож в Україні влада й почала означати власність. А згодом навпаки: власність почала означати владу. Тому й прийшли у неї Ринат Ахметов, Віктор Пінчук та інші. Однак таке можливе лише тоді, коли немає держави. Бо саме вона є структурою, що забезпечує права всіх громадян - і власників, і тих, хто нічого не має й лише продає свою працю.

Незважаючи на численні недоліки процесів приватизації, в Україні не повинна відбутися тотальна або великомасштабна ревізія підсумків приватизації з новим перерозподілом власності.

Перегляд результатів приватизації може відбуватися лише в окремих випадках, передбачених чинним законодавством, тобто в разі порушення умов набуття власності через приватизацію та очевидного невиконання новими власниками умов угод купівлі-продажу об'єктів - винятково в судовому порядку. Для цього недоцільно приймати нові законодавчі акти про реприватизацію чи деприватизацію, самий факт прийняття яких міг би істотно підірвати довіру до уряду України з боку українських підприємців, а також довіру до України загалом із боку іноземних бізнесменів.

Україна сьогодні потребує не перерозподілу власності, а нормальних ринкових умов її захисту та функціонування. Зокрема - перерозподілу власності від неефективно господарюючих суб'єктів до ефективних, який би здійснювався не через політичні кампанії чи навіть юридичні процедури, а шляхом забезпечення нормальної ринкової конкуренції. Саме посилення механізмів конкуренції на ринку України є головним напрямом ліквідації негативних наслідків недосконалостей процесу приватизації.

Водночас для посилення позитивних ефектів від приватизації та запобігання виникненню негативних виявів при зміні форм власності необхідно, зокрема:

- прийняти Закон України «Про акціонерні товариства», де чітко визначити поняття «закрите акціонерне товариство» і правила торгівлі його акціями; впровадити ефективні механізми дотримання інтересів акціонерів, урегулювання взаємовідносин між дрібними власниками і керуючими власністю;

- запровадити процедуру приватизації, згідно з якою на першому етапі потенційний покупець сплачує існуючі борги підприємства, за що отримує певну частку (можливо, неконтрольний пакет) запропонованого пакета акцій; на другому - збільшуючи статутний капітал нового підприємства, викуповує решту акцій;

- створити правовий механізм, що унеможливить використання правоохоронних структур у боротьбі за перерозподіл власності;

- забезпечити якісно вищі стандарти прозорості діяльності акціонерних товариств;

- запровадити ефективні механізми стимулювання топ-менеджерів компаній до підвищення ефективності діяльності, в т.ч. через зростання винагороди за працю та розміру дивідендів на частку власності, можливість збільшення своєї частки шляхом придбання опціонів на акції, тобто права протягом певного періоду купити ці акції за заздалегідь встановленою ціною - залежно від показників зростання компанії;

- створити так званий емісійний фонд: у державному бюджеті та місцевих бюджетах передбачати кошти на викуп додатково емітованих акцій на підприємствах з державною часткою майна - з метою недопущення розмивання контрольного пакета акцій держави або місцевих органів влади.

Україна має вирішити нарешті питання про залучення в легальний (офіційний) обіг тіньових капіталів і доходів, що не мають кримінального походження. Це потребує вжиття комплексу заходів, спрямованих на радикальне поліпшення підприємницького та інвестиційного клімату у країні, зміцнення довіри до влади. Важливим напрямом дій має стати забезпечення легітимації приватного капіталу в очах суспільства. Можливим напрямом у цьому комплексі заходів може, за певних умов, стати й легалізація (амністія) тіньових капіталів і доходів.

Існує кілька варіантів проектів законів, спрямованих на здійснення такої легалізації (амністії), але жоден із них не позбавлений суттєвих недоліків. Головний недолік - те, що ці проекти не містять чи майже не містять належних стимулів заохочення до легалізації (амністії), а також правових гарантій.

Слід мати на увазі й те, що проблема легалізації (амністії) тіньових капіталів і доходів породжує цілу низку суперечностей, які важко подолати, - суперечностей між необхідністю повної анонімності джерел походження тіньових капіталів і доходів, з одного боку, і необхідністю не допускати легалізації кримінального капіталу (що потребує чіткого знання джерел його походження), а також забезпечення можливості правового переслідування тих, хто ухиляється від легалізації - з іншого.

В умовах пануючої в суспільстві недовіри до влади, навіть 10-відсоткова ставка податку (мита) на легалізовані кошти може багатьом видаватися завеликою і блокувати формальний процес легалізації. Повне ж позбавлення необхідності сплачувати податки було б очевидним актом соціальної несправедливості стосовно тих, хто сплачує податки.

Для багатьох в Україні, де великий бізнес представлений особами, які обіймають важливі державні посади, легалізувати тіньові капітали та доходи означало б розписатися у тому, що вони є корупціонерами. Тому вони не зацікавлені в здійсненні такої легалізації (амністії).

Не можна відкидати і політичний аспект проблеми перегляду результатів приватизації і легалізації власності та капіталів. Дамоклів меч потенційного політично мотивованого перерозділу власності спричиняє суттєву нестабільність у суспільстві. Це перешкоджає поступальному соціально-економічному розвитку країни. Не маючи чітких гарантій власності у довгостроковому періоді, їх власники намагаються (і намагатимуться) отримувати короткострокові вигоди.

А це зумовлює несплату податків (оскільки переваги законослухняної легальної поведінки виявляються лише у тривалій перспективі)і «висмоктування» ресурсів з підконтрольних підприємств. Усе це повною мірою стосується й інвестиційної діяльності: власники вкладають капітал переважно у короткострокові надефективні проекти, що неминуче стримує можливості реструктуризації підприємств і обмежує потенціал економічного зростання.

Небезпека гостроконфліктних форм перерозподілу власності стає тим серйознішою, чим більшою мірою великі фінансово-промислові групи, що отримали режим найбільшого сприяння, об'єднуючись із представниками вищого державного керівництва, блокують механізм природної ринкової конкуренції.

Зважаючи на наведені міркування, здійснення сьогодні широкомасштабної легалізації (амністії) тіньових капіталів і доходів видається хоча й необхідним, але досить проблематичним.

Українські капітали за кордоном здебільшого вже легалізовані у вигляді нерухомого і рухомого майна, внесків у капітал підприємств, акції та інші цінні папери: значну їх частину повернути неможливо чи майже неможливо. Крім того, власники капіталу мають у своєму розпорядженні численні механізми повернення схованих у тінь та вивезених за кордон капіталів і без проходження процедури формальної легалізації. Вони можуть активно використовувати такі механізми лише в разі впевненості в довгострокових сприятливих тенденціях розвитку політичної ситуації і підприємницького середовища в Україні.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Власність - не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і відчуження - привласнення його результатів - матеріальних благ і послуг.

Економічний зміст власності - глибина сутність відносин власності, що характеризує відособлене присвоєння результатів економічної діяльності людей.

Експлуататорська власність - тип відносин, за яких стає можливим привласнювати результати праці інших власниками засобів виробництва.

Об'єкти власності - майно чи результати праці, з приводу яких виникають відносини власності.

Ознаки власності - суттєві властивості, що розкривають економічний зміст власності.

Право власності - юридична форма прояву відносин власності, що реалізується в трьох атрибутах: право володіння, право розпорядження, право користування.

Приватна власність - вид власності, за якого всі три функції права власності належать окремій приватній особі.

Суб'єкти власності - фізичні чи юридичні особи, які вступають у відносини власності.

Суспільна власність - вид власності, за якого її функції - володіння, розпорядження і користування - належать не одному приватному суб'єкту,а багатьом.

Трудова власність - тип відносин, за яких майно, котрим володіє власник, є результатом його особистої праці чи праці членів його сім'ї.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про власність».

2. Рибалкін В.О., Бодров В.Т // Політична економія - Київ 2004 р.

3. Мочерний С. // Економічна енциклопедія - 2002 р.

4. Клименко Р. // Основи економічної теорії - 2001 р.

5. Бєляев О.О. «Політична економія».

6. «Основи підприємницької діяльності» проф. Власова В.М.

7. Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

8. Комах Е. Право коллективной собственности в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право - 1997.