Причини нерівності доходів на Україні, методи державного регулювання диференціації доходів громадян

Причини нерівності доходів на Україні та його державне регулювання

Зміст

Вступ

1.Теоретична частина. Доходи населення і їх диференціація

2. Практична частина. Аналіз розподілення доходів в Україні та його державне регулювання

Список літератури

Вступ

Соціальною ціною ринкових реформ в Україні стало різке зниження рівня життя основної маси її населення. Якщо декілька років тому ще точилися дискусії навколо питання, чи слід визнати наявність бідності в Україні, то сьогодні її масове поширення та довготривалий характер є беззаперечними. Фактично бідність вже стала на теренах колишньої УРСР, яка була однією з найбільш розвинутих країн Європи, тією нездоланною перепоною, що унеможливлює сталий соціально-економічний розвиток України. У чому ж причини розшарування доходів сучасних українців? Чому велика частина населення отримує доходи, що є нижчими за податковий мінімум, а інша частина купує дорогу нерухомість та авто? Як держава може регулювати рівень доходів громадян, сприяти соціальній рівності в країні? Всі ці питання потребують вирішення. Їх нагальність обумовлює важливість дослідження проблем нерівності доходів в Україні і актуальність цієї теми.

Метою роботи є виявлення причин нерівності доходів населення України та аналіз методів державного регулювання диференціації доходів громадян.

Завданнями роботи є:

· узагальнити теоретичні аспекти нерівності доходів;

· проаналізувати сучасний стан доходів громадян України;

· виявити причини нерівності доходів в Україні та розглянути методи державного регулювання цього процесу.

Об'єктом дослідження виступає процес диференціації доходів населення України.

Предметом роботи є механізм ефективного перерозподілу доходів.

1.Теоретична частина.

Доходи населення і їх диференціація

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються за факторами виробництва (земля, праця, капітал, здібності до підприємництва). У ринковій економіці вважається нормальним і припустимим будь-який доход, який отримується в результаті участі у вільній конкуренції на ринках товарів і послуг, капіталів і робочої сили. Тут визначаються і високі доходи тих, хто має успіхи у підприємницькій діяльності, і низькі доходи тих, хто зазнав у ній невдачі. Причому низький дохід може бути наслідком недостатніх трудових зусиль тих чи інших підприємців, працівників найманої праці, а також результатом змін кон'юнктури ринку. Основними каналами доходів населення є:

- трудові доходи робітників (заробітна плата, премія і т.д.);

- доходи від підприємництва (прибуток);

- доходи від власності (рента, відсотки і т.д.);

- доходи від індивідуальної трудової діяльності;

- інші надходження (спадщина, аліменти, гонорар).

Отже, під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи.

Грошові доходи населення включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різних виробів, доходів від наданих різних послуг та ін. Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання.

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.

Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца (рис. 1), при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в % від загального їх числа), а на осі ординат - їх дохід (у відсотках).

Рис. 1. Крива розподілу доходів (Крива Лоренца)

Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що якщо 20,40,60% сімей отримує відповідно 20,40,60% від всього доходу, то відповідні точки будуть розташовані на бісектрисі. Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів, будується за реальними даними. Наприклад, 20% населення з найнижчими доходами отримує 5% загального доходу, 40% з низькими доходами - 15% і т.д. Заштрихована область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві. Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона більш пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності вбиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу в суспільстві.

Діаграма доходів населення України має широку основу та загострену вершину. Опитування, проведені Київським Міжнароднім інститутом соціології, засвідчують, що майже 90 % населення має скрутне матеріальне становище і лише 1 % населення має помісячний доход, який дозволяє цілковито задовольнити власні потреби і зробити заощадження. По мірі руху від найбідніших багато чисельних верств до найбагатших мало чисельних верств населення крива Лоренца стає все більш крутою, тобто нема перехідного стану між багатством та бідністю людей із середнім достатком. Хоча саме ця категорія населення формує споживчий потенціал країни, визначає кінцевий попит і є своєрідним гарантом стабільності суспільства.

Нині відомі чотири критерії, задоволення яких у сукупності визначає приналежність до середнього класу: володіння майном, еквівалентним у вартісному вираженні 20--100 середнім річним доходам працівника в економічно максимально активному віці (30--55 років); стабільний доход у розмірі 2--10 прожиткових мінімумів; приналежність до найбільш повноправного прошарку, що складає основу електорату; дотримання законів, високий рівень соціальної відповідальності, прагматичний склад мислення й активна діяльність.

Що стосується державного регулювання доходів, то держава може регулювати диференціацію доходів за допомогою фіскальної та соціальної політики. До першої відноситься система оподаткування, яка істотно впливає на доходи громадян. Друга ж визначає систему пільг і соціальних допомог.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Політика встановлення податків і спрямування податкового тиску на окремі групи населення дозволяє впливати на перерозподіл доходів населення. З іншого боку проблеми низьких доходів населення вирішує соціальна політика держави.

Державна соціальна політика, орієнтована на підвищення рівня життя всіх верств населення (незалежно від їх майнового положення), повинна бути пов'язана з такими задачами стабільного економічного розвитку як забезпечення реального зростання виробництва, поліпшення ситуації на національному ринку праці, заборона інфляційних процесів, ефективне використовування бюджетних коштів і засобів спеціальних позабюджетних фондів. Саме ефективний економічний розвиток на макрорівні закладає фундамент соціального розвитку країни і зрештою визначає рівень добробуту її населення.

З урахуванням специфіки процесів, пов'язаних з трансформацією вітчизняної економіки, необхідним також представляється вживання першочергових заходів в таких напрямах:

· скорочення майнової нерівності шляхом проведення гнучкої податкової політики,

· стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу,

· упровадження системи раціональних соціальних трансфертів,

легалізація тіньової економіки і незареєстрованих доходів

2. Практична частина

Аналіз розподілення доходів в Україні та його державне регулювання

Глибока деформація механізму державного регулювання та розподілу результатів використання державної власності, що призводить до надмірних соціального розшарування та поляризації доходів. Зростання економіки та процеси модернізації, що відбулися в Україні, супроводжуються безпрецедентним зростанням нерівності в розподілі результатів економічної діяльності. В останні роки йшов інтенсивний процес перерозподілу загального обсягу грошових доходів на користь високоприбуткових груп на тлі скорочення частки доходів найбідніших груп населення. Майнове розшарування в Україні - одне з найбільших з-поміж європейських країн. Україна стала рекордсменом з нерівності на пострадянському просторі (разом з Росією) .

Нерівність у розподілі спостерігається на рівні підприємства, галузі, у міжгалузевому й міжрегіональному розрізі. Найбільш високі заробітки концентруються в паливно-енергетичному комплексі, металургії, вугільній промисловості, сферах фінансів, кредитування й страхування, роздрібній торгівлі, нерухомості, заробітна плата в яких перевищила середній рівень по країні в 2,5 разу. У цей час найбільш диференційованою стала оплата праці банківських працівників, серед яких в 2007 р. оплата праці 10 % найбільш високооплачуваних працівників в 40 разів перевищувала заробітки 10 % найбільш низькооплачуваних. Зростання нерівності не сприяє оздоровленню економіки, а, навпаки, породжує тіньові розподільчі процеси.

За оцінками Світового банку, в 2005 році доходи 10 % найбільш забезпечених верств населення України перевищували доходи 10 % найменш забезпечених верств більш ніж в 47 разів. За офіційними даними Державного комітету статистики, кількість громадян, чий дохід не покриває прожиткового мінімуму, поступово скорочується, проте їх, як і раніше, залишається дуже багато. За даними Держкомстату, частка населення, що отримує заробітну плату меншу за прожитковий мінімум, станом на червень 2008 року складає 13 %, (у 2007 році - 25,5 % ), а 5,2 % робітників мають заробітну плату меншу рівня мінімальної, і лише 31,6 % населення отримують заробітну плату понад 2 тис. гривень.

Проблема поляризації українського суспільства найсильніше виявляється в зростанні доходів від власності та підприємницької діяльності, нерівності видатків на заощадження й придбання нерухомості й навіть нерівності видатків на покупку непродовольчих товарів і оплату послуг]. За загальними оцінками дослідників, у руках заможних українців акумульовано приблизно 85 % всіх заощаджень у банківській системі, 57 % грошових доходів, 92 % доходів від власності й 96 % видатків на покупку валюти.

При цьому, за даними моніторингу бідності 2008 року, 28,2 % населення України належать до категорії бідних, а 15 % - до жебраків. Причому бідність продовжує бути поширеним явищем саме серед населення, що працює. За даними звіту Світового банку «Бідність в Україні», в 2007 році бідних людей в країні стало більше на 1,7 %. За показником ВВП на душу населення (дані Світового банку 2008 року - 6,92 тис. дол.) Україна - на третьому місці серед найбідніших країн Європи та випереджає лише Молдову й Албанію.

Проблема несправедливої нерівності доходів в Україні полягає в тому, що еліти забезпечують собі доходи, які багаторазово перевищують валовий внутрішній продукт на душу населення. Причому, чим нижчим є рівень продуктивності регіональної економіки і, відповідно, нижчим рівень життя населення регіону, тим сильніше проявляються контрасти.

За географічною ознакою розшарування доходів відбувається за рахунок того що центри промисловості по крані розподілені не однаково. Найнижчий рівень доходів характерний для південно-східних областей, де менше поширені самозайнятість і тимчасова трудова міграція, тобто там, де населення гірше адаптувалося до нових соціально-економічних умов. Трохи краща ситуація в областях із відносно високим розвитком незареєстрованого сектора економіки, включаючи особисте підсобне господарство.

Зростання рівня доходів середньостатистичного українця відбувається в більшій мірі за рахунок промислових центрів. Найбільш доходними містами в Україні вважаються м. Київ, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська області.

Проаналізуємо останні дані по доходам громадян України.

Для того щоб оцінити рівень доходів населення розглянемо динаміку середньомісячного номінального доходу населення у 2008 році.

Порівняємо рівень доходів громадян з прожитковим мінімумом та мінімальною заробітною платою.

Номінальні доходи населення у січні - жовтні 2008 року порівняно з відповідним періодом попереднього року, зросли на 41,6%. Наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 41,4%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору, - на 12,4%.

У жовтні поточного року порівняно з жовтнем попереднього року номінальні доходи населення збільшились на 35,6%, а наявний та реальний наявний доходи - відповідно на 33,3% та 8,2%.

Наявний доход у розрахунку на одну особу за жовтень 2008 року становив 1254,7 грн. проти 936,7 грн. за жовтень 2007 року. Витрати населення у січні - жовтні поточного року порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 40,2%. Приріст заощаджень склав 47771 млн. гривень.

Таблиця 2

Мінімальна заробітна плата (квартальні дані)

Таблиця 3

Прожитковий мінімум

У 8,2% працюючих нарахована заробітна плата за вересень 2008 року не перевищувала прожиткового мінімуму для працездатної особи (649,0 грн.). Найбільша частка працівників, які отримували заробітну плату менше або на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб припадала на рибне (21,4%) господарство, торгівлю, ремонт авто та предметів особистого вжитку (17,5%) та діяльність готелів та ресторанів (16,4%).

Середній розмір заробітної плати у листопаді 2008 року становив 1822,50 грн. (проти 1917,32 грн. у жовтні), що перевищує державні соціальні стандарти: у 3,3 рази рівень мінімальної заробітної плати (545,0 грн.), та у 2,7 раз - прожитковий мінімум для працездатної особи (669,0 грн.).

Середньомісячна заробітна плата перевищує законодавчо встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб по усіх галузях та регіонах.

Залишається значною диференціація рівня оплати праці серед найманих працівників різних видів економічної діяльності та регіонів. Найбільш оплачуваними є працівники авіаційного транспорту та фінансових установ, а серед промислових видів діяльності - зайняті на виробництві продуктів нафто перероблення та в добуванні паливно-енергетичних корисних копалин. Рівень оплати праці у цих видах економічної діяльності перевищив середній по країні більше, ніж у 2 рази. Значно нижчою залишається заробітна плата працівників сільського господарства, рибальства та рибництва, установ охорони здоров'я та соціальної допомоги.

Серед регіонів найнижчою була заробітна плата працюючих у Тернопільській області (на 22,7% менше за середній рівень), а найвищий її рівень (на 72,3% більше за середній рівень по Україні), спостерігався у м. Києві. Вище за середню заробітну плату отримували працівники Донецької (106,1%) та Київської (104,6%) областей.

Середньомісячна номінальна заробітна плата за січень-листопад 2008 року зросла порівняно з відповідним періодом 2007 року на 29,6% і склала 1790,12 гривень. Найвищий її рівень у м. Києві (3033,20 грн.), найменший у Тернопільській області (1290,92 грн.).

Результати соціологічних опитувань дозволяють скласти уявлення про гостроту та ступінь поширення бідності в Україні. За даними Всеукраїнського моніторингового дослідження, проведеного Інститутом соціології НАН України виявлено вкрай обмежений доступ значної частини населення до життєво важливих благ. Відсутність можливостей придбання найнеобхідніших продуктів харчування відзначила половина респондентів (49,6%), необхідного одягу - 45,2%, необхідної медичної допомоги - 63,7%.

Загальний низький рівень життя населення пояснює переважно негативний характер оцінок матеріальних умов працюючих на промислових підприємствах України, хоча останні за рівнем заробітної плати перебували в більш вигідному становищі порівняно з працівниками культури, охорони здоров'я, освіти та безробітною частиною населення.

Зростання соціально-економічної нерівності в українському суспільстві знайшло відображення в тому, що більше третини (35%) респондентів відзначили антисоціальний характер реформ як причини масової бідності. Значущість антинародної спрямованості сучасних економічних перетворень зростала з погіршенням умов життя респондентів - серед тих, хто відзначав достатність коштів для існування, на зростаюче розшарування як передумову поширення бідності, вказували 24,7%, а в підгрупі тих, хто потрапив до злиднів, - 55,7% респондентів.

Найважливішими причинами масової бідності в Україні респонденти вважали саме ті, які обумовлюють кризу в економіці і, так чи інакше, знаходяться в площині зовнішньої політики, що відбиває зростаючу взаємозалежність сучасного світу. Після руйнування господарських зв'язків внаслідок розпаду СРСР, Україна втратила значну частину свого промислового потенціалу, що, на думку респондентів, й стало основною (60%) причиною масового зубожіння в Україні. Корумпованість всіх гілок влади (58,7%) і, як результат, міжнародні скандали навколо відмивання “брудних” грошей не сприяють формуванню іміджу України як гідного економічного партнера і закріплюють її другорядну роль у світовому розподілі праці як сировинного додатку, що, в свою чергу, третина респондентів (36,3%) вважають також чинником розповсюдження бідності в Україні.

Для подолання розшарування доходів державою, важливим представляється також створення умов для зростання доходів, одержуваних від трудової діяльності. При розробці відповідних заходів політики доходів і зайнятості слід врахувати, що збільшення реальних трудових доходів населення може бути слідством: по-перше, стабілізації макроекономічної динаміки, що забезпечує зростання реальної заробітної платні; по-друге, встановлення економічно і соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної платні з поетапним наближенням її розміру до рівня прожиткового мінімуму і, по-третє, забезпечення оптимальної між професійної і міжгалузевої диференціації заробітної платні всіх категорій працюючих.

Ще однією необхідною умовою для подолання сильної диференціації в Україні є реформування системи соціального захисту, направлене на посилення її адресності і пов'язане з регулюванням величини гарантованого мінімального доходу. Як свідчить світова практика, ефективними заходами реформаторської політики в даному напрямі може стати розвиток нових соціальних технологій, які торкаються підтримки потребуючих (малозабезпечених) сімей, надання безкоштовних послуг охорони здоров'я і освіти, а також послуг соціальної реабілітації. Необхідний комплексний підхід, орієнтований як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства. Зусилля держави з підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їхнього матеріального становища мають спиратися на забезпечення стійкого економічного зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці.

Першочерговим завданням є проведення повномасштабної пенсійної реформи, оскільки лише в такий спосіб можна кардинально поліпшити становище сьогоднішніх пенсіонерів при стимулюванні економічної активності населення працездатного віку. Слід запроваджувати -- спочатку добровільну, а за кілька років і обов'язкову -- накопичу вальну систему пенсійного забезпечення, яка спонукатиме населення реєструвати свої доходи й забезпечить необхідний зв'язок між характером трудової діяльності (тривалістю стажу та сумою внесків до Пенсійного фонду) і матеріальним забезпеченням у старості. Нині вже діє цілий ряд так званих недержавних пенсійних фондів, але через відсутність необхідних законів держава ніяк не регулює їхню діяльність.

Необхідно принципово змінити діючу систему пільг. Існування розвиненої системи пільг (в оподатковуванні, в оплаті цілої низки послуг тощо) є однією з болючих точок нинішньої соціальної політики. Нині в українському законодавстві передбачено дев'ять видів багаторазових і чотири види одноразових пільг. Частина їх має забезпечувати певні привілеї особам, які й без того мають досить коштів для існування, а частина спрямована на соціальну підтримку малозабезпечених верств населення. Найпоширеніші пільги на оплату проїзду в міському та приміському пасажирському транспорті, право на які має третина населення країни (фактично використовує ледь більше половини цієї третини); право на пільговий проїзд у міжміському транспорті (мають 13% населення, а використовують його лише 2,5%). На відміну від цього пільги на оплату житлово-комунальних послуг використовують 94% тих, хто має на них право (приблизно 8% населення, а з урахуванням членів родин -- 14%). Взагалі лише 43% населення використовує своє право на ті чи інші пільги, причому їхня питома вага значно вища серед більш заможних верств населення.

Понад 70% отримувачів пільг -- цілком забезпечені за українськими стандартами люди, а, приміром, серед тих, хто користується пільгами на оплату житлово-комунальних послуг, частка небідних сягає 77%.

Підбиваючи підсумки, хочу підкреслити необхідність мінімізації пільг і заміни їх грошовими виплатами. Крім усього іншого, пільга обмежує право вибору, приміром, пенсіонера між проїздом на трамваї та покупкою будь-яких товарів чи оплатою послуг.

Кажучи про ефективність надання соціальної допомоги, слід підкреслити два основні її прояви: максимальне охоплення всіх нужденних і мінімальне надання допомоги тим, хто її не потребує.

Список літератури

1. Соціальний захист населення України у 2001 році/Державний комітет статистики України. - ДО., 2002. - С.17.

2. Державна соціальна політика і рівень життя населення в Україні// Економічні есе. - 2002. -- Випуск 1 (12). - З. 24.).

3. Від соціального забезпечення до соціальної політики: Зб. наук. статей/ Під ред. Я.А. Жаліла. - ДО.: "Сантанга", 2001. - 124 з.), 2007 р.

4. Базілінська О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка: Навч. посібник / За ред. О.Я.Базілінської. Видання 2-ге, перероб. і доп. - К.: «Центр навч. л-ри», 2005. - 352с.

5. А.А. Григорук, М.С. Палюх, Л.М. Основи економічної теорії. К.,2001 р.

6. «Бідність в Україні: методика та практика аналізу. - Національна академія наук України, Інститут демографії та соціальних досліджень, Київ, 2008

7. Бідність в Україні. Звіт Світового банку в 2007 році. Департамент людського розвитку в Україні, Білорусі та Молдові, регіон Європи та Середньої Азії. Звіт № 39887 - UA.

8. Пищуліна О. Соціальний розвиток України та пріоритетні напрями реформування соціальної політики // Україна в 2008 році. Щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку, К.: НІСД, 2008.

9. Соціальні індикатори рівня життя населення. Державний комітет статистика України, Київ, 2006, с. 127-128.

10. Ільчук Л.І. - Моніторинг соціальної ситуації в Україні: аналіз та прогноз (листопад 2008 р.),  04.02.2009 http://www.cpsr.org.ua/?pr=7&id=426

11. http://www.ukrstat.gov.ua/

12. Making Transition Work for Everyone: Poverty and Inequality in Europe and Central Asia. World Bank: Washington DC, 2000.

13. Gradstein M., Milanovic B.,Ying Y. Democracy and Income Inequality. An Empirical Analysis. World Bank Policy Research Working Paper 2001/2561.