ЗМІСТ

ВСТУП

1. СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1.Економічний зміст та порядок здійснення інвестиційної діяльності

1.2 Джерела фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

1.3 Стратегічне планування інвестиційної діяльності

2.ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ ТА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Порядок фінансування капітальних вкладень

2.2 Фінансування витрат на поліпшення основних фондів

2.3 Оцінка економічної ефективності інвестиційної діяльності

3. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Основні чинники підвищення ефективності капітальних інвестицій

3.2 Важелі підвищення ефективності фінансових інвестицій

3.3 Проблеми інвестування економіки України та шляхи їх вирішення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Сьогодні для пожвавлення економіки країни необхідний значний приплив засобів приватних інвесторів, і насамперед великого корпоративного капіталу, які б зуміли найбільше успішно адаптуватися до умов ринку і здатні забезпечити високу віддачу від засобів інвестування.

Виходу української економіки з інвестиційної кризи в даний час багато в чому перешкоджає відсутність у країні необхідних обсягів внутрішніх фінансових ресурсів для інвестиційної діяльності. Проблема підвищення інвестиційної активності і реконструкції економіки не може бути вирішена тільки за рахунок значного збільшення масштабів державного інвестування через високий ступінь "зв'язаності" обмежених бюджетних інвестицій невідкладними задачами інвестиційної підтримки життєво необхідних виробництв і необхідності здійснення цілого ряду некомерційних (безприбуткових) інвестиційних проектів соціальної сфери.

Таким чином, з вищесказаного можна зробити висновок, що тема курсової роботи є актуальною і потребує досконалого вивчення.

Мета даної курсової роботи - вивчити економічний зміст та механізм фінансового забезпечення інвестиційної діяльності підприємства.

Задачі курсової роботи полягають у наступному:

вивчити економічний зміст та порядок здійснення інвестиційної діяльності;

з'ясувати джерела фінансового забезпечення інвестиційної діяльності підприємства;

вивчити порядок фінансування окремих видів інвестицій;

дослідити порядок оцінки та показники економічної ефективності інвестицій;

намітити шляхи та чинники підвищення ефективності інвестиційної діяльності підприємства.

1. СУТНІСТЬ фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

Відповідно до чинного законодавства, інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій [5].

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права [5].

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

1.2Джерела фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

1.3Стратегічне планування інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність підприємства не зводиться тільки до фінансування поточних інвестиційних потреб підприємства. У сучасних умовах все більше керівників пріоритетного значення надає формуванню перспективних напрямів інвестиційної діяльності підприємства, ефективним інструментом чого є стратегічне планування. Стратегічне планування інвестиційної діяльності являє собою найбільш складну форму планування. Ця складність зумовлена, насамперед, довгостроковим періодом здійснення стратегічного планування й виникаючою звідси високою мірою непередбачуваності реалістичності планових рішень.

Стратегічне планування інвестиційної діяльності -- це процес планування довгострокових інвестиційних цілей підприємства й шляхів досягнення цих цілей. Період стратегічного планування становить 3-5 років і залежить від ряду факторів, до яких належать:

- тривалість періоду загальної стратегії розвитку підприємства;

- передбачуваність інвестиційного клімату держави, регіону, а також розвитку кон'юнктури інвестиційного ринку;

-специфіка інвестиційної діяльності підприємства. Результатом стратегічного планування на підприємстві є розробка інвестиційної стратегії.

Цілі розробки інвестиційної стратегії підприємства полягають у наступному:

-визначити стратегічні цілі й напрями інвестиційної діяльності підприємства в довгостроковому періоді;

- забезпечити реалізацію загальної економічної стратегії підприємства;

-забезпечити чіткий взаємозв'язок стратегічного, тактичного й оперативного управління інвестиційною діяльністю;

- забезпечити можливість максимального використання інвестиційного потенціалу підприємства;

- забезпечити можливість швидкого реагування підприємства на зміни умов зовнішнього інвестиційного середовища й адаптації підприємства до цих умов.

Розробка інвестиційної стратегії підприємства являє собою процес, що складається з декількох послідовних етапів . Перший етап - формування інвестиційної стратегії. На даному етапі, по-перше, відбувається визначення основних елементів зовнішнього середовища, виділення з них тих, які дійсно мають значення для інвестиційної діяльності підприємства, проводиться збір інформації про стан і розвиток даних елементів. По-друге, підприємство аналізує й оцінює внутрішнє середовище, тобто здійснюються збір і аналіз інформації про стан і розвиток внутрішніх систем. Результатом даного етапу є інформація про інвестиційний клімат держави, інвестиційної привабливості в регіонах і галузях економіки, у яких підприємство здійснює свою діяльність, а також інформація про рівень розвитку підприємства.

Визначення стратегічних цілей інвестиційної діяльності. Система стратегічних цілей інвестиційної діяльності покликана забезпечити вибір найбільш ефективних напрямків реального й фінансового інвестування, формування достатнього обсягу інвестиційних ресурсів, мінімізацію інвестиційного ризику підприємства. Стратегічні цілі інвестиційної діяльності являють собою бажані параметри, що дозволяють направляти й оцінювати інвестиційну діяльність підприємства в перспективі.

Виділяють такі види стратегічних цілей підприємства:

1. За формою інвестування:

- стратегічні цілі реального інвестування;

- стратегічні цілі фінансового інвестування.

2. За видами ефекту інвестування:

- економічні стратегічні цілі;

- позаекономічні стратегічні цілі.

3. За спрямованістю:

- підвищення ефективності інвестиційної діяльності;

- мінімізація інвестиційних ризиків;

- підвищення ліквідності інвестицій;

- оптимізація інвестиційних ресурсів підприємства;

- інші стратегічні цілі.

Другий етап - визначення інвестиційних потреб та інвестиційних можливостей підприємства. На даному етапі визначаються, по-перше, інвестиційні потреби підприємства. Інвестиційні потреби підприємства -- це обсяг інвестиційних ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей підприємства. По-друге, оцінюються інвестиційні можливості підприємства.

Третій етап - стратегічний аналіз і визначення стратегічних альтернатив. Стратегічний аналіз припускає зіставлення інвестиційних потреб підприємства і його інвестиційних можливостей. Виявляються фактори, що обмежують можливості досягнення стратегічних цілей, і визначається розрив між бажаними показниками й можливостями підприємства. На підставі виявлених факторів формуються різні варіанти стратегічних альтернатив.

Четвертий етап - вибір інвестиційної стратегії. Проводиться вибір однієї з альтернативних стратегій і здійснюється її пророблення. На даному етапі представляється важливим визначення напрямків інвестування -- диверсифікованість або концентрація інвестиційної діяльності підприємства. Диверсифікованість інвестиційної діяльності -- це напрям інвестиційної діяльності підприємства націлений на розміщення інвестицій у різних регіонах або в різних галузях економіки з метою захисту інвестицій від неспецифічних регіональних і галузевих інвестиційних ризиків. Концентрація має на увазі зосередження інвестицій в одному регіоні або в одній галузі економіки.

П'ятий етап - підготовка остаточного стратегічного плану інвестиційної діяльності. Підготовляється остаточний варіант стратегічного плану інвестиційної діяльності. Стратегічний план повинен містити в собі основні стратегічні напрями інвестиційної діяльності (насамперед, галузеву й регіональну спрямованість інвестиційної діяльності), форми інвестиційної діяльності і їхнє співвідношення, а також джерела фінансування інвестиційної діяльності підприємства в перспективному періоді.

Розроблена інвестиційна стратегія підприємства повинна відповідати ряду вимог. Насамперед, інвестиційна стратегія повинна бути погоджена із загальною стратегією розвитку підприємства. Крім того, інвестиційна стратегія підприємства повинна бути оптимізована з погляду потреб і можливостей підприємства, реалізована, ефективна.

2.Порядок фінансування та оцінка ефективності інвестиційної діяльності

2.1Порядок фінансування капітальних вкладень

Оформлюючи фінансування будівництва, банк здійснює контроль за нормативними строками будівництва, станом проектно-кошторисної дисципліни, забезпеченістю будівництва джерелами фінансування. Банк розробляє і вносить відповідним органам державного управління пропозиції, спрямовані на забезпечення виконання завдань щодо введення в дію виробничих потужностей та основних фондів. Оформлення фінансування державних капітальних вкладень завершується складанням висновку банку про відповідність поданих йому документів вимогам до них. Потім виписується розпорядження бухгалтерії банку про відкриття фінансування будівництва. В умовах переходу до ринкових відносин, поглиблення самостійності підприємств відповідальність за ефективність використання капітальних вкладень відповідно до Закону про інвестиційну діяльність покладається насамперед на безпосередніх учасників інвестицій і регулюється укладеними між ними контрактами. У зв'язку з цим капітальні вкладення за рахунок власних коштів підприємств здійснюються без оформлення фінансування в установах банку. З метою забезпечення безперебійних розрахунків у капітальному будівництві банк за бажанням підприємства може фінансувати такі капітальні вкладення на договірних умовах. До таких капітальних вкладень належить придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв, а також фінансування заміни морально застарілого і фізично зношеного устаткування, будівництво окремих об'єктів. Ці витрати фінансуються в межах фонду нагромадження, створюваного на підприємстві, кошти якого зберігаються на поточному рахунку підприємства [7, c. 175].

В практиці господарської діяльності підприємств застосовують два способи здійснення капітальних вкладень: підрядний і господарський.

Підрядний спосіб - це проектування і здача проектів під "ключ", коли підрядна організація займається підбором обладнання, замовляє і монтує його, запрошує різних субпідрядників. Практика будівництва в нашій країні часто представляє собою поєднання підрядного і господарського способів. Підрядник будує, монтує, але замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову обладнання, а також будматеріали і конструкції.

При підрядному способі будівництва виконані будівельно-монтажними організаціями роботи оплачуються замовником з рахунку фінансування, а якщо будівництво користується довгостроковим кредитом - з позикового рахунку. Оплата здійснюється за договірною ціною, що є підставою для укладання договору підряду на капітальне будівництво. Договірна ціна в будівництві формується з урахуванням попиту на будівельну продукцію та пропозиції, кон'юнктури вартості матеріалів, машин і устаткування, що використовуються, розв'язання завдань розвитку соціальної сфери і будівельної бази підрядних організацій, одержання необхідного прибутку.

У договірну ціну входять: кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт; інші витрати, що відносять до діяльності підрядника; вартість інших робіт, що доручаються за договором підряднику (проектні роботи, забезпеченням устаткуванням тощо); резерв коштів на непередбачені роботи й витрати, розрахований на підставі вартості будівельно-монтажних робіт та інших витрат у розмірі, встановленому за домовленістю між замовником і підрядником; витрати, пов'язані з формуванням ринкових відносин, що не знайшли відбитку в державних нормах і цінах. Порядок розрахунків за виконання будівельно-матеріальних робіт самостійно визначають у договорі підряду замовник з будівельною організацією. Застосовуються такі основні їх види:

за готову будівельну продукцію, тобто за закінчене будівництво підприємства, готового до випуску продукції і надання послуг, чи його окремих об'єктів;

за закінчене будівництво окремої будівлі чи споруди;

за етапи (комплекс) будівельних робіт;

за закінчені укрупнені конструктивні елементи і види робіт на об'єктах;

за закінчені частини укрупнених конструктивних елементів і видів робіт на підставі єдиних районних одиничних розцінок;

інші види розрахунків.

Нестача потужностей підрядних організацій для здійснення будівництва, а також зростаючі обсяги робіт із технічного переоснащення і реконструкції діючих підприємств обумовлюють необхідність у будівництві власними силами підприємства, тобто господарським способом.

Господарський спосіб будівництва відрізняється тим, що підприємство організує самостійне будівельно-монтажне виробництво, поєднуючи в одній особі і замовника, і підрядника. При цьому підприємство створює спеціалізовані будівельно-монтажні ділянки, цехи, управління. Іноді вони отримують свій рахунок в банку і відокремлені засоби виробництва. В такому випадку вони перетворюються на підрядні організації, але часто діють у складі підприємства на правах підрозділу.

Фінансування розробки проектно-кошторисної документації на будівництво. Проектно-кошторисну документацію на будівництво виробляють проектні інститути й інші організації. Проект - це модель майбутніх основних фондів, він визначає основні техніко-економічні показники майбутнього виробництва. Складовою проекту е кошторисна документація, що визначає як загальну кошторисну вартість будівництва, так і вартість окремих об'єктів, видів робіт і витрат. Кошторисна вартість будівництва є кошторисним лімітом його фінансування.

Банки відкривають фінансування витрат на виготовлення проектно-кошторисної документації для об'єктів державних капітальних вкладень на підставі плану капітального будівництва, договору на створення (передачу) науково-технічної продукції та іншої документації. Оплата підготовленого проекту, робочої документації на річний обсяг будівельно-монтажних робіт здійснюється в межах договірної ціни, яка визначається замовником разом із проектним інститутом у договорі на створення і передачу науково-технічної продукції. Оплата відповідно до договору може вестися за закінчений проект, поетапно, за значні частини Проекту або в міру фактичного виконання проектних робіт. Договором визначається порядок фінансування цих витрат. Фінансування виготовлення проектно-кошторисної документації для технічного переозброєння малих підприємств здійснюється банком на підставі платіжних документів з поточного рахунку підприємства, на якому зберігаються кошти фонду накопичення [7, c.177].

Довгострокове кредитування капітальних вкладень малого підприємства. Довгострокові кредити банки надають тим підприємствам, у котрих немає або недостатньо власних коштів на розвиток виробництва (розширення, реконструкцію, технічне переоснащення), інфраструктури (житлове, соціально-культурне й інше будівництво). Розмір кредиту визначається як різниця між вартістю будівництва і сумою власних коштів, що спрямовуються на це будівництво.

Кредитні відносини між банком і позичальником регулюються кредитним договором. Відповідно до договору банк може надати підприємству довгостроковий кредит на такі витрати:

науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи;

придбання науково-технічної продукції в інших підприємств;

підготовка нових виробництв, освоєння нових технологічних процесів, нових конкурентоспроможних видів продукції;

створення одиничних партій продукції;

випуск нової продукції за повним циклом, починаючи від науково-дослідних розробок і створення дослідних зразків до її серійного випуску;

технічне переобладнання, реконструкцію, розширення, будівництво виробництв та інші заходи, що забезпечують насичення ринку товарами і зростання прибутку;

житлове будівництво, будівництво об'єктів побутового й іншого соціального призначення.

Довгострокові кредити позичальникам видаються, як правило, на строк від трьох до шести років. При цьому позичальник надає банку: техніко-економічне обґрунтування, де вказує суму кредиту, яку він просить, доводить доцільність капітальних витрат, надає розрахунки розміру очікуваних прибутків, чистого прибутку, окупності витрат; дозвіл на відведення земельної ділянки при новому будівництві, договори на постачання устаткування, інші документи; проект кредитного договору; заява на одержання кредиту; термінове зобов'язання на погашення кредиту; гарантійний лист або заставне зобов'язання, складені за установленою формою; статут або положення, що регламентує діяльність підприємства (якщо позичальник не обслуговується даною установою банку); бухгалтерський баланс на останню звітну дату зі звітом про фінансові результати роботи.

Банк перевіряє надані документи на одержання кредиту. Він здійснює оцінку кредитоспроможності позичальника на підставі бухгалтерського балансу й інших документів, що характеризують його фінансовий стан, аналізує можливість і доцільність здійснення витрат за рахунок довгострокового кредиту, реальність одержання позичальником прибутку від використання кредиту, забезпечення своєчасного його погашення, розглядає інші питання. Потім уточнюється поданий проект кредитного договору і при позитивному вирішенні питання про надання довгострокового кредиту позичальнику відкривається позиковий рахунок, з якого здійснюється використання кредиту на оплату устаткування, наукових розробок, виконаних будівельно-монтажних робіт тощо. Кошти також можуть перерахуватися відразу в повному обсязі або поетапно на рахунок позичальника.

Довгостроковий кредит погашається позичальником з рахунку з коштів фонду нагромадження після виконання заходу, що кредитується. Конкретні строки погашення встановлюються кредитним договором [7, c. 178].

2.2Фінансування витрат на поліпшення основних фондів

2. Індекс дохідності інвестицій (Ід):

За умови різночасності здійснення капіталовкладень їх треба також приводити до теперішньої вартості.

3. Внутрішня норма рентабельності інвестицій (ВНР) - це така дисконтна ставка, за якої суми початкових інвестицій і теперішньої вартості грошових потоків є однаковими, тобто ЧДВ = 0. Розрахунковий показник ВНР має бути не нижчим за граничну ставку, прийнятну для підприємства.

4. Період окупності інвестицій (Ток):

де - середньорічна величина грошового потоку за певний період, грн.

Для короткострокових інвестицій період вимірюється в місяцях, для довгострокових - в роках.

Всі розглянуті показники тісно пов'язані між собою, тому для достовірної оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій їх слід використовувати комплексно.

3. підвищення ефективності інвестиційної діяльності

Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою пояснюється прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної їхньої структури. Що вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємств, то більшою є віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного економічного обґрунтування частки капітальних витрат на придбання виробничо-технологічного устаткування для кожного проекту (варіанта) інвестування діючого або споруджуваного підприємства [3, c.190].

Практичне здійснення таких дій зв'язане з вирішенням двох головних завдань:

- збільшення відносного обсягу інвестицій у відшкодування (просте відтворення) вартості машин та устаткування від усієї суми накопиченого амортизаційного (реноваційного) фонду;

- встановлення раціональних пропорцій чистих капітальних вкладень у різні форми розширеного відтворення основних фондів і формування необхідних виробничих потужностей підприємств.

Чи не найбільші можливості підвищення ефективності використання капітальних вкладень зумовлюються організацією сучасної проектно-кошторисної справи і забезпеченням завдяки цьому високої економічної ефективності проектних рішень. Саме у процесі розробки проектів розширення та реконструкції діючих і спорудження нових виробничих об'єктів (підприємств) мають бути використані найновітніші досягнення в галузі техніко-технологічних та організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення будівель (споруд); обґрунтовані і прийняті для розрахунків зменшені проти минулого періоду та інших аналогічних об'єктів питомі капітальні вкладення; а також реальна кошторисна вартість усього обсягу робіт за відповідною формою відтворення основних фондів.

Великим і досі маловикористовуваним резервом підвищення ефективності капітальних вкладень є значне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу -- від проектування до освоєння введених в дію виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури. Як свідчить аналіз фактичного стану справ на підприємствах багатьох галузей народного господарства України, тривалість реконструкції (розширення) діючих і спорудження нових виробничих об'єктів перевищує існуючі нормативи в середньому в два рази, а проектування та освоєння -- приблизно в півтора рази [3, c. 192].

Здійснювані з метою збільшення віддачі з кожної грошової одиниці капітальних вкладень технічні, технологічні та організаційні заходи не можуть забезпечити досягнення очікуваних результатів, якщо вони не будуть супроводжуватись дійовими економічними методами управління інвестиційними процесами в цілому. Від так варто наголосити, що: ці методи не застосовуються ізольовано (самостійно), а мають бути складовою частиною впроваджуваного загального механізму ринкових відносин між усіма суб'єктами господарювання; першочергового вдосконалення потребують методи визначення необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу для функціонально однакових виробничих об'єктів, система мотивації інтенсивного інвестування виробництва.

3.2Важелі підвищення ефективності фінансових інвестицій

Найвагомішим організаційно-економічним важелем ефективнішого формування та використання фінансових інвестицій можна вважати розвиток фондового ринку в Україні до масштабів, що відповідають параметрам достатньо потужної ринкової системи господарювання. При цьому дуже важливо дотримуватися визнаних у всьому світі принципів функціонування такого ринку, як-от: правова впорядкованість; прозорість; контрольованість; соціальна справедливість; ефективність.

Удосконалення системи обґрунтування емісії різних видів та обсягів цінних паперів має бути спрямоване на: детальний кількісний аналіз практики випуску й розміщення різних цінних паперів; виявлення всієї сукупності недоліків системи емітування цінних паперів в Україні; економічне й соціальне обґрунтування пріоритетності (черговості) випуску окремих цінних паперів та обсягу емітування за їхніми видами з урахуванням дохідності, а також міри впливу на розвиток виробничих та інших суб'єктів господарювання та ефективність їхньої економічної діяльності.

Ширше залучення стратегічних інвесторів до процесу придбання цінних паперів високодохідних і високоліквідних підприємств передбачає послідовне здійснення таких організаційно-економічних заходів: по-перше, концентровану в часі аналітичну оцінку виробничо-господарської діяльності всіх підприємств та організацій, що підлягають приватизації, і виявлення всіх реально функціонуючих і потенційно ефективних підприємств з достатньо високим рівнем рентабельності та ліквідності активів; по-друге, активний пошук за допомогою доступних методів (включаючи й залучення засобів масової інформації) потенційно можливих інвесторів і пропонування останнім першочергового придбання акцій чи інших емітованих цінних паперів ефективних суб'єктів господарювання. При цьому бажано застосовувати певну систему стимулювання інвесторів для прискорення процесу реалізації випущених цінних паперів і досягнення поставлених емітентами цілей.

Максимально можливе розширення посередницької діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів через надання додаткових послуг у цій сфері спеціалізованими інституціональними утвореннями, банківськими установами та інвестиційними компаніями також помітно сприятиме підвищенню ефективності формування й використання фінансових інвестицій підприємств (організацій). Зазвичай до таких посередницьких послуг належать: брокерська й дилерська діяльність; управління портфелями цінних паперів; реєстраційні функції та довірчі операції; надання позик, зв'язаних із використанням цінних паперів; поєднання функцій фінансового посередника на ринку цінних паперів та інституціонального інвестора тощо.

Одним з важливих організаційно-економічних важелів більш ефективного формування й використання фінансових інвестицій має стати відмова від малоефективної сертифікатної приватизації і перехід до здійснення виключно грошової приватизації державних підприємств та інших цілісних майнових комплексів. Це пояснюється можливістю формування в такий спосіб реального власника суб'єктів підприємницької діяльності, нагромадження значних фінансових інвестицій від приватизації, підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності приватизованих підприємств та інших суб'єктів господарювання.

Неодмінною умовою ефективного функціонування фондового ринку, використання всіх видів цінних паперів має бути постійна підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, які професійно займаються формуванням і реалізацією необхідних обсягів фінансових інвестицій. Досягнення такої важливої мети можливе з допомогою розширення мережі спеціальних навчальних закладів відповідних рівнів, започаткування в діючих навчальних центрах підготовки високо-професіональних фахівців за всіма необхідними спеціальностями та спеціалізаціями.

Важливим організаційно-економічним важелем ефективнішого залучення фінансових інвестицій в економіку України треба вважати оптимізацію обсягів купівлі пакетів різних видів цінних паперів вітчизняними й зарубіжними інвесторами. Розроблені науковцями методичні основи оптимізації інвестиційного портфеля учасників фондового ринку (ринку цінних паперів) полягають у тім, що потенційні інвестори: 1) розглядають кожну інвестицію як можливий розподіл очікуваних прибутків за період володіння цінними паперами; 2) намагаються максимально збільшити очікуваний дохід протягом одного інвестиційного циклу; 3) оцінюють можливий ризик за інвестиційним портфелем, ураховуючи мінливість очікуваних доходів; 4) приймають остаточне рішення щодо видів та обсягу купівлі цінних паперів на засаді максимізації очікуваних доходів і мінімізації можливого ризику.

Лише комплексне використання названих організаційно-економічних важелів спроможне забезпечити максимально можливу ефективність формування та реалізації фінансових інвестицій усіх суб'єктів підприємницької (виробничо-господарської) діяльності в Україні.

3.3Проблеми інвестування економіки України та шляхи їх вирішення

Світовий досвід доводить, що країни з перехідною економікою не в змозі вийти з економічної кризи без залучення та ефективного використання іноземних інвестицій. Активізація міжнародного інвестування має стати одним із головних пріоритетів економіки України.

Іноземний капітал особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану. Це виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції, все агропромислове господарство України, паливно-енергетичні галузі, військове виробництво.До числа пріоритетних напрямків слід віднести створення в Україні сучасної інфраструктури, включаючи транспорт, технічно оснащене складське господарство, телекомунікації, ділову інфраструктуру та побутовий сервіс. Саме в цих галузях відносно короткі строки окуповуються початкові затрати й одночасно створюється сприятлива матеріальна основа для подальшої ділової активності іноземного капіталу.Інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі та зумовлюють конкурентні позиції на світових ринках, є основою для розвитку підприємств, окремих галузей та економіки в цілому. Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилась. Великого значення для посилення інвестиційної активності набувають законодавчі гарантії для інвесторів. Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинно мати страхування інвестицій від некомерційних ризиків. В українській економіці працює близько 2,7 млрд. дол. США прямих іноземних інвестицій. Динаміка іноземного інвестування в економіку України досить велика. Спостерігається тенденція до стійкого збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну, однак вони не задовольняють навіть невеликої частини наявного попиту.Для географічної структури прямого іноземного інвестування характерним є збереження провідної ролі США, Німеччини, Великої Британії, Кіпру, Швейцарії, Росія.Протягом останніх років знизилися обсяги надходження іноземних інвестицій у виробництво, зокрема, в промисловість. Причинами є низька інвестиційна привабливість промислових підприємств.Географічна структура прямих інвестицій зарубіжних країн в економіку України у 2007-2008 рр., млн. дол. США представлена в таблиці:

Можна говорити про наявність певних рис іноземного інвестування в економіку України. За кількістю іноземних інвестицій переважають партнери з країн, що розвиваються, з огляду на розмір інвестицій - партнери з промислово розвинутих країн. Спостерігається поступове збільшення частки інвестицій із країн СНД у загальному обсязі інвестицій, нерівномірність розподілу інвестицій за галузями та регіонами України, зосередження у промислових центрах, реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, відбувається на двосторонній основі. Отже, ключовим моментом активізації іноземного інвестування в економіку України залишається питання формування сприятливого інвестиційного клімату.Серед багатьох причин, пов'язаних із низьким рівнем іноземних інвестицій в Україну, слід також назвати повільність процесу приватизації. У країнах із перехідною економікою ці процеси взаємопов'язані.Для усунення негативних тенденцій і стимулювання іноземного інвестування в економіку України доцільно дотримуватися таких принципів: диференційованого підходу до податкових та інших пільг іноземним інвесторам з огляду на обсяги іноземних інвестицій, види, форми й сфери інвестування та з урахуванням відповідних пріоритетів розвитку економіки України; надійного, доступного й оперативного організаційного й інформаційно-медичного забезпечення, залучення та здійснення іноземних інвестицій.

Стримуючим чинником є інвестиційний клімат, який продовжує залишатися несприятливим через політичну та економічну нестабільність, високий рівень криміногенності підприємницькій діяльності, що змушує іноземних інвесторів здійснювати обережну політику у сфері інвестиційного співробітництва з Україною.

Отже, необхідні додаткові заходи щодо зниження впливу негативних чинників на інвестиційний клімат в Україні, серед яких досягнення національної згоди між різними соціальними групами, політичними партіями з приводу вирішення загальнонаціональної проблеми виходу України з економічної кризи; вирівнювання економічних показників та боротьби з інфляцією; розробка правової бази інвестування; радикалізація боротьби зі злочинністю; створення конкретного механізму надання податкових пільг банкам, іноземним інвесторам на довгострокові інвестиції з метою компенсації втрат з уповільнення обороту капіталу.Україна потенційно може бути однією з провідних країн із залучення іноземних інвестицій, оскільки цьому сприяє її величезний внутрішній ринок. Проте цьому перешкоджають політична нестабільність, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення, через що Україну віднесли до групи країн з найбільшим інвестиційним ризиком.