Суспільний розподіл праці

Істотним фактором розвитку світового господарства виступає міжнародний розподіл праці, що передбачає випереджаючий розвиток у певних країнах окремих галузей економіки, в яких кожна країна має власні переваги, тобто вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва порівняно з іншими країнами. Міжнародний поділ праці втілюється в міжнародній спеціалізації, кооперації та комбінуванні виробництва. Спочатку міжнародний поділ праці формувався під впливом природних факторів (кліматичні умови, мінеральні ресурси, земельний фонд).

Велику роль у прискоренні процесу відіграв індустріальний розвиток національних економік. Промислова революція ХІХ ст. - спричинила переворот у галузевому поділі праці. Міжнародний поділ праці дедалі більше став залежати від розвитку продуктивних сил, технічного рівня виробництва.

2.2 Роль міжнародного поділу праці для розвитку економіки окремо взятої держави

Спеціалізація стає залежною від успіхів країни в науково-технічному прогресі. Відбувається подальший розвиток міжнародного поділу паці - перехід від міжгалузевої до внутрігалузевої. Важливим суб'єктом цього процесу стали транснаціональні корпорації. На сучасному етапі внутрішньогалузева спеціалізація поділяється на такі види:

Предметна спеціалізація - випуск окремих видів продукції;

Типорозмірна - створення виробів певного типу і розміру;

Подетальна - це випуск не готової продукції, а її частини

Технологічна - полягає в розміщенні на території якої-небудь країни ланок виробництва певного товару.

Наукова - забезпечує окремій країні зосередитися на певних видах наукової діяльності.

Міжнародний поділ праці надає державам певних переваг. Завдяки участі у ньому країна може підвищити ефективність своєї національної економіки. Першою в історії формою економічних відносин між країнами була міжнародна торгівля, яка нині є найрозвинішеною формою міжнародного поділу праці. Адам Сміт, класик економічної науки, застосував для з'ясування причин розвитку світового ринку поняття витрати виробництва різних товарів. Якщо порівняти, наприклад витрати виробництва вівса і виноградного вина у Шотландії і Португалії, то зрозуміло, що через відмінності у кліматі овес вигідніше вирощувати в Шотландії, а виноград в Португалії. Якщо ці країни відповідно спеціалізуватимуться і обмінюватимуться результатами своєї праці, то це буде вигідно для кожної з них.

Також існує принцип порівняльних переваг. Цей принцип полягає в тому, що в рамках міжнародного поділу праці та світової торгівлі кожній країні вигідніше виробляти і імпортувати ті товари, при виготовленні яких продуктивність праці на її підприємствах найвища. Таким чином, у світі немає країни, яка не змогла б знайти свого місця на світовому ринку.

Для зовнішньої торгівлі важливе місце має конкурентоспроможність товарів, які продаються на світовому ринку. Конкурентоспроможність товару визначається порівнянням сукупних його характеристик із характеристиками товарів - конкурентів за ступенем задоволення конкретних потреб і за ціною.

Світові ціни відображають інтернаціональну (міжнародну) ціну товару, яка визначається головними продавцями і покупцями певних видів продукції та формується в ході здійснення великих і регулярних операцій з товаром у вільно конвертованій валюті на світовому ринку. Визначити світову ціну на товар досить складно. Експортери і імпортери для орієнтації використовують ціни довідкові, біржові, аукціонні, а також ціни торгів. Найближчими до рівня світових цін є ціни великих експортно-імпортних угод, що укладаються в особливих центрах світової торгівлі, яка є надзвичайно динамічним явищем. На сучасному етапі вона характеризується такими основними тенденціями:

Відбуваються зміни в географічній структурі світової торгівлі. Зростає значення країн - членів європейського співтовариства ( у 1960 р. їм належало 33,5% світового експорту, а у 1991р. - 40%)

У світовій торгівлі швидко зростає частина Японії ( з 3% в 1960р. до 9% в 1987р.) і Німеччини ( до 11,6 % у 1991р.) частка США у торгівлі зменшилась (з 16% до 12%).[3]

За останні три десятиліття мало змінилась у світовій торгівлі часка країн. Що розвиваються (215 у 1969 р. і 20% у 1991р.).

Зростає частка продукції нових індустріальних країн Південно-Східної Азії.

За прогнозами Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), частка країн Східної Європи і колишнього СРСР у світовій торгівлі зменшуватиметься ( тільки протягом 1991р. у країнах Східної Європи експорт зменшився на 20%, а імпорт - на 25%. У країнах СНД імпорт зменшився на 12%. Ця сама тенденція спостерігається і в Україні).

Зростає торгівля науково-технічною продукцією. За останні 10 років її обсяг зріс майже в 10 разів.

Важливу роль для розвитку НОП в Україні відіграла Всесоюзна нарада з організації праці (червень 1967 р.). Підсумком наради стали "Рекомендації з організації праці", де було сформульовано визначення, яку організацію слід вважати науковою, які елементи становлять зміст організації праці, окреслено основні завдання, які повинна вирішувати НОП. Серед основних напрямків наукової організації праці названо такі:

- розробка раціональних форм поділу та кооперації праці;

- поліпшення організації та обслуговування робочих місць;

- вивчення і поширення передових прийомів та методів праці;

- підготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

- удосконалення методів матеріального і морального стимулювання праці;

- розширення сфери нормування праці;

- поліпшення умов праці, впровадження фізіологічне обгрунтованих режимів праці та відпочинку;

- посилення роботи з виховання робітників і службовців у дусі свідомого ставлення до праці, суворого дотримання державної і трудової дисципліни.

У рекомендаціях було особливо підкреслено, що лише при проведенні роботи одночасно з усіх напрямків НОП можна найповніше використовувати досягнення науки і передового досвіду, привести в дію резерви зростання продуктивності праці, отримати найбільшу економію.

Згадана вище Всесоюзна нарада також визначила три групи завдань НОП. Усі вони тісно пов'язані між собою, серед них немає головних і другорядних.

Економічні завдання спрямовані на досягнення високого рівня продуктивності праці за рахунок поліпшення використання живої праці та речовинних елементів виробництва (засобів і предметів праці). Економічна спрямованість удосконалення організації праці має велике значення, особливо в ринкових умовах, та цього недостатньо. Науковий підхід до організації праці вимагає від неї психофізіологічної спрямованості.

Психофізіологічні завдання полягають у забезпеченні найсприятливіших умов для нормального функціонування й відтворення робочої сили, для збереження здоров'я і працездатності трудящих за рахунок зниження фізичної важкості та нервово-психічного напруження праці, поєднання фізичної праці з розумовою, створення раціональних режимів праці та відпочинку.

Соціальні завдання передбачають створення умов для постійного зростання культурно-технічного рівня працівників, всебічного підвищення ступеня змістовності та привабливості праці.

ВИСНОВКИ

Отже зі всього вище написаного можна зробити такі висновки. Поділ і кооперування праці є одним із найважливіших напрямів організації праці, об'єктивною необхідністю організації колективної праці.

Під поділом праці розуміють відокремлену діяльність людей у процесі спільної праці, а під кооперуванням праці - сумісну участь людей в одному чи кількох пов'язаних між собою процесах. Класифікацію поділу праці наведено у схемі 6.

Розрізняють такі форми поділу праці: технологічна, функціональна, професійна, кваліфікована. Усі ці форми співіснуються одночасно.

Форми кооперування праці за назвою аналогічні формам його поділу. Крім того, за територіальною ознакою розрізняють: міжцехове, внутрішньоцехове, внутрішньоучасткове, внутрішньобригадне кооперування праці.

Для вирішення питань поділу праці використовують такі поняття як “межі поділу” та “критерії поділу.”

Межі поділу - це верхня та долішна межі, нижче та вище яких, відповідно, поділ праці неприпустимий. Існують: технічна, економічна, психофізіологічна та соціальна межі поділу праці.

Для конкретної виробничої ситуації важно знайти найкращий варіант, тобто оптимальний рівень поділу праці, який розраховується на основі використання економічних, психофізіологічних та соціальних критеріїв.

Будь-яка трудова діяльність незалежно від фаху працівника та його галузевої належності передбачає наявність щонайменше п'яти основних складових частин. До них відносять: а) предмет праці, тобто те, на що спрямована праця; б) засоби праці - машини, механізми, інструменти, пристосування, тобто знаряддя праці, а також будівлі та споруди, в яких відбувається трудовий процес; в) спосіб дії на предмет праці, або технологія діяльності; г) організацію праці, тобто упорядкування процесу праці в просторі і часі; д) саму працю, як доцільну діяльність працівника, який за допомогою засобів праці, технології і певної організації впливає на предмет праці з метою пристосування його до своїх потреб.

Залежно від вибору тих чи інших предметів праці, засобів праці та технології будуть змінюватись кількісні та якісні показники виробництва, рівень досягнення поставленої мети. Це саме відноситься до організації праці: по-різному організована праця призведе до різних екологічних і соціальних результатів. Таким чином, організація праці, як система взаємодії працівників один з одним, із засобами виробництва в процесі трудової діяльності, є важливим постійно діючим чинником досягнення високих кінцевих результатів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. За редакцією Г.Н. Климка та В.П. Нестеренка, Київ-1997.

2. Политическа экономия - словарь; Москва политиздат 1979.

3. Економіка зарубіжних країн ; Київ «Либідь» 1996.

4. «Україна - Європейський Союз : зовнішньоекономічна діяльність і перспективи співробітництва» ; Київ 1995 .

5. Мочерний С.В. “Основи економічної теорії”- Тернопіль АТ “Тарнекс”, 1993 р.

6. Чухно А.А. “Основи економічної теорії” - К., 1994.

7. “Розміщення продуктивних сил” за редакцією В.В. Ковалевського та інших. Київ “Знання” 1998р.

8. “Розміщення продуктивних сил України” за редакцією Є.П. Качан. Київ “Вища школа” 1997р.

9. “Формування економічних відносин в умовах ринку” збірник наукових праць під редакцією професора І.Д.Фаріона. Тернопіль 1998.

10. “Правові аспекти здійснення зовнішньоекономічної діяльності в Україні”. Журнал “Право України” 1998р.

11. Климко Г.Н. Основи економічної теорії.-Київ.”Вища школа”-“Знання”,1997.

12. Фінансовий ринок. №7,9 - 1999р.

13. Экономикс. К.Р. Макконнелл, С. Л. Брю, Москва-1992.

14. Бобров В.Я. “Основи ринкової економіки”,К.”Либідь”,1995.

15. Біляцький С.”Політика і час”,1998,№7,с 13-20.

16. Башнянин Г.І. та інш.,”Політична економія”,Ч1,К.,1997.

17. Гальчинський А.С.”Основи економічної теорії, К.”Вища школа”,1995.

18. Гаврилишин О.Ю.,”Основні елементи теорії ринкової системи”,1992.

19. Задея А.А., Петруня Ю.Е.,”Основы экономики”, К., 1997.

20. Ковальчук В.М.,”Загальна теорія економіки”,К.1998.

21. Ніколенко Ю.В.,”Основи економічної теорії”,К.1998.

22. Основи ринкової економіки / за ред. В.М.Петюха,К.”Вища школа”,1997.

23. Історія розвитку політичної думки.-К.,1996р.-с.173.

24. Себайн Д.Г.,Торсон Т.Л. Історія політичної думки.-К.,1997р.-с.838.