Поняття й економічна сутність оборотних коштів

Зміст

Вступ

1. Економічна сутність оборотних коштів, їх склад і структура

1.1 Сутність, склад і структура оборотних коштів

1.2 Класифікація і принципи організації оборотних коштів

2. Обігові фонди, їх відмінності від основних фондів і предметів праці

2.1 Власні джерела формування оборотних коштів

2.2 Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів

2.3 Залучення коштів інших суб'єктів господарювання

3. Визначення потреби в оборотних коштах

3.1 Необхідність і способи визначення потреби в оборотних коштах

4. Оптимізація запасів

4.1 Нормування оборотних коштів

4.2 Методи нормування оборотних коштів

5. Характеристика наявності та ефективного використання оборотних коштів

5.1 Показники використання оборотних коштів і шляхи прискорення їх обертання

5.2 Показники стану власних оборотних коштів

6. Резерви і шляхи поліпшення використання оборотних коштів

7. Нематеріальні ресурси та активи підприємства

Висновки

Перелік використаної літератури

Додатки

Вступ

У даній курсовій роботі на підставі різних літературних джерел я розкрила поняття й економічну сутність оборотних коштів, їхнє значення для діяльності підприємства, особливості управління оборотними коштами, а також шляхи підвищення його ефективності.

При написанні роботи використані підручники за редакцією А.М. Поддєрьогіна, Кондратьева О.В, О.И. Волкова, В.Я. Горфинкеля, В.М. Попова, а також книги В.П. Грузинова, В.Д. Грибова, В.Е. Адамова та ін.

Кожне підприємство, починаючи свою виробничо-господарську діяльність, повинно мати певну грошову суму. На ці грошові ресурси підприємство закуповує на ринку або у інших підприємств сировину, матеріали, паливо, оплачує рахунки за електроенергію, сплачує своїм працівникам заробітну плату, несе витрати по освоєнню нової продукції, усе це являє собою один з найважливіших параметрів господарювання, що одержав назву "оборотні кошти підприємства".

В умовах ринкових відносин оборотні кошти здобувають особливо важливе значення. Адже вони являють собою частину продуктивного капіталу, що переносить свою вартість на знов створений продукт повністю і повертається до підприємця в грошовій формі наприкінці кожного кругообігу капіталу. Таким чином, оборотні кошти являються важливим критерієм у визначенні прибутку підприємства.

Також, оборотні кошти є - важливою частиною майна підприємства.

Для забезпечення безперебійного процесу виробництва поряд з основними виробничими фондами необхідні предмети праці, матеріальні ресурси. Предмети праці разом із засобами праці беруть участь у створенні продукту праці, його вартості.

Наявність у підприємства достатніх оборотних коштів оптимальної структури - необхідна передумова для його нормального функціонування в умовах ринкової економіки. Тому на підприємстві повинне проводитися нормування оборотних коштів, завданням якого є створення умов, що забезпечують безперебійність виробничо-господарської діяльності фірми.

Важливо також уміти правильно керувати оборотними коштами, розробляти і впроваджувати заходи, що сприяють зниженню матеріалоємності продукції і прискоренню оборотності оборотних коштів. У результаті прискорення оборотності оборотних коштів відбувається їхнє вивільнення, що дає цілий ряд позитивних ефектів.

Підприємство у випадку ефективного керування своїми і чужими оборотними коштами може досягти раціонального економічного становища, збалансованого по ліквідності і прибутковості.

Ось чому тема дослідження представляється досить актуальною.

1. Економічна сутність оборотних коштів, їх склад і структура.

1.1 Сутність, склад і структура оборотних коштів

Поряд з основними фондами для роботи підприємства має величезне значення наявність оптимальної кількості оборотних коштів.

Оборотні кошти являють собою сукупність коштів, авансованих для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують їхній безперервний кругообіг.

Оборотні кошти забезпечують безперервність виробництва і реалізації продукції підприємства. Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі й у процесі виготовлення продукції цілком споживаються, переносячи свою вартість на створюваний продукт. Фонди обігу зв'язані із обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть участь в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення готової продукції і її реалізації вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів підприємства.

У своєму русі оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу і товарну.

Перша стадія кругообігу коштів являється підготовчою. Вона протікає в сфері обігу. Тут відбувається перетворення коштів у форму виробничих запасів.

Виробнича стадія являє собою безпосередній процес виробництва. На цій стадії продовжує авансуватися вартість створюваної продукції, але не повністю, а в розмірі вартості використаних виробничих запасів, додатково авансуються витрати на заробітну плату і зв'язані з нею витрати, а також перенесена вартість основних фондів. Виробнича стадія кругообігу закінчується випуском готової продукції, після чого настає стадія її реалізації.

На третій стадії кругообігу продовжує авансуватися продукт праці (готова продукція) у тім же розмірі, що і на другій стадії. Лише після того, як товарна форма вартості зробленої продукції перетвориться в грошову, авансовані кошти відновлюються за рахунок частини виторгу, що надійшов, від реалізації продукції. Інша її сума складає грошові нагромадження, що використовуються відповідно до плану їхнього розподілу. Частина нагромаджень (прибутку), призначена на розширення оборотних коштів, приєднуються до них і здійснює разом з ними наступні цикли обороту. Грошова форма, яку приймають оборотні кошти на третій стадії їхнього кругообігу, одночасно є і початковою стадією обороту коштів. [3, 168-175]

Кругообіг оборотних коштів відбувається за схемою:

Д - Т... П... Т' - Д', де

Д - грошові кошти, авансовані суб'єктом, що хазяює;

Т - засоби виробництва;

П - виробництво

Т' - готова продукція;

Д' - грошові кошти, отримані від продажу продукції і, що включають у себе реалізований прибуток.

Точки (...) означають, що обертання коштів перерване, але процес їхнього кругообігу продовжується в сфері виробництва. Оборотні кошти при русі знаходяться на всіх стадіях і у всіх формах. Це забезпечує безперервний процес виробництва і безперебійну роботу підприємства.

К. Маркс зазначав, що для існування підприємства насамперед необхідно мати певний капітал, тобто гроші. Вони будуть використані на закупівлю матеріалів, сировини, конструкцій деталей: на формування трудових ресурсів та придбання основних виробничих фондів підприємства, тобто на створення (купівлю) товару. Придбані за гроші товари братимуть участь у виробничому процесі. Результатом виробничої діяльності буде виготовлення якої-небудь продукції, тобто нового товару. Потім продукція має бути реалізована, у результаті підприємство отримає нові гроші. Ці нові гроші частково будуть витрачені на відшкодування виробничих витрат, тобто знову на закупівлю сировини та матеріалів, оплату праці робітникам та на оновлення основних виробничих фондів, частково на накопичення і розширення виробництва. І все починається з початку.

Період, який починається з авансування капіталу на придбання виробничих запасів і завершується поверненням цього капіталу, називається виробничим циклом.

У сфері інфраструктури кругообіг оборотних засобів відбувається у дещо інший спосіб. Це пов'язано зі специфікою умов виробництва у сфері послуг, а саме:

1. Процес виробництва послуг і процес їх споживання не відокремлені у просторі та часі.

2. Продукт сфери послуг не матеріальний, тому його не можна накопичувати та зберігати.

Кругообіг

Границя зміни

натуральної

форми

Рис. 1

Розрізняють склад і структуру оборотних коштів.

Під складом оборотних коштів розуміють сукупність елементів, що утворять оборотні кошти.

Розподіл оборотних коштів на оборотні виробничі фонди і фонди обігу обумовлюється особливостями їхнього використання і розподілу в сферах виробництва продукції і її ралізацій.[7, 60-69]

Ш Оборотні виробничі фонди містять у собі:

Ш Предмети праці (сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини і т.п.);

Ш Засоби праці із малим терміном служби (малоцінні, швидкознос. предмети й інструменти);

Ш Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення (предмети праці, що вступили у виробничий процес: матеріали, деталі, вузли і вироби, що знаходяться в процесі обробки чи зборки, а також напівфабрикати власного виготовлення не закінчені повністю виробництвом).

Ш Витрати майбутніх періодів (нематеріальні елементи оборотних фондів, що включають витрати на підготовку й освоєння нової продукції які виробляються в даному періоді, але відносяться на продукцію майбутнього періоду; наприклад, витрати на конструювання і розробку технології нових видів виробів, на перестановку устаткування).

До фондів обігу відносяться :

· Кошти підприємства, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені, але не оплачені;

· Кошти, в розрахунках;

· Грошові кошти в касі і на рахунках.

Розмір оборотних коштів, зайнятих у виробництві, визначається в основному тривалістю виробничих циклів виготовлення виробів, рівнем розвитку техніки, досконалістю технології й організації праці. Сума засобів обігу залежить головним чином від умов реалізації продукції і рівня організації системи постачання і збуту продукції.

Співвідношення між окремими елементами оборотних коштів, виражене у відсотках, називається структурою оборотних коштів. Різниця в структурах оборотних коштів галузей промисловості обумовлюється багатьма факторами, зокрема, особливостями організації виробничого процесу, умовами постачання і збуту, місцезнаходженням постачальників і споживачів, структурою витрат на виробництво.

Структура оборотних коштів

Рис.2

Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості, як уже було сказано, значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, облаштування шахт та інші).

У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. Отже, високою є питома вага оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів.

Машинобудування та металообробка відрізняються значною трудомісткістю, складністю виробничих процесів, значною тривалістю виготовлення продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво.

У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває на шляху до споживача.[12, 120-130]

1.2 Класифікація і принципи організації оборотних коштів

По джерелах формування оборотні кошти поділяються на власні і позикові.

Власні оборотні кошти - це кошти, що постійно знаходяться в розпорядженні підприємства і сформовані за рахунок власних ресурсів (прибуток і ін.). У процесі руху власні оборотні кошти можуть заміщатися коштами, що є по суті частиною власних, авансованих на оплату праці, але тимчасово вільними (у зв'язку з одноразовістю виплати заробітної плати). Ці кошти називаються прирівняними до власних, або стійкими пасивами.

Позикові оборотні кошти - кредити банку, кредиторська заборгованість та інші пасиви.

Ефективна робота підприємства - це досягнення максимальних результатів при мінімальних витратах. Мінімізація витрат - це, у першу чергу, оптимізація структури джерел формування оборотних коштів підприємства, тобто розумне сполучення власних і кредитних ресурсів.

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

§ залежно від участі їх у кругообігу коштів;

§ за методами планування, принципами організації та регулювання;

§ за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер -- сфери виробництва і сфери обігу. Чим більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, тим ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Встановлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

v власні та прирівняні до власних;

v залучені;

v інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По-друге, визначення планової потреби і розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення їх обертання.[5, 48-60]

2. Обігові фонди, їх відмінності від основних фондів і предметів праці

2.1 Власні джерела формування оборотних коштів

До основних виробничих фондів відносяться ті засоби труда, що, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т.п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будинки, спорудження, електромережі, трубопроводи й ін.), служать для збереження і переміщення предметів труда.

Крім основних виробничих фондів до складу основних фондів промисловості входять і основні невиробничі фонди, до яких відносять такі об'єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі садки, школи, лікарні й інші об'єкти охорони здоров'я і культурно-побутового призначення). Вони перебувають у віданні промислових підприємств (вони не безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва). Тут ми розглядаємо тільки основні виробничі фонди.

Основні виробничі фонди промисловості - це засоби труда, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношування.

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення, цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02.96 p. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій». (див. додаток Б) Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10 % загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви -- це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину -- 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев'ятиденна сума заробітної плати.

Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті. У зв'язку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховуються як джерело формування власних оборотних коштів. Резерв майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.

Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства, її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.[8,176-178]

2.2 Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів -- фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Ураховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.[8,178-179]

2.3 Залучення коштів інших суб'єктів господарювання

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товар в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів, її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість -- це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів.

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо -- від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.[8,179-181]

3. Визначення потреби в оборотних коштах

3.1 Необхідність і способи визначення потреби в оборотних коштах

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

Крім того, виникає необхідність у плануванні фінансових ресурсів для допоміжних і підсобних, житлово-комунальних господарств, соціально-побутових та інших закладів непромислового характеру.

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

v умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

v організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

v умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотній коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів полягає в такому.

По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.

По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності.

По-четверте, обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період -- рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за проведення таких робіт:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.

Норма оборотних коштів -- це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях. Норми в днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей. У разі великої номенклатури розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісне) не менше 70--80% загальних витрат за статтею в цілому.

2. Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на підприємствах несезонних галузей промисловості рекомендується розраховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг виробництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва. Визначаючи одноденні витрати незавершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробничу собівартість товарної продукції.

3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

5. Заключний етап нормування -- визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

Найбільш трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.[8,163-165]

4. Оптимізація запасів

4.1 Нормування оборотних коштів

Управління оборотними коштами заключається в забезпеченні безперервності процесу виробництва і реалізації продукції з найменшим розміром оборотних коштів. Це означає, що оборотні кошти підприємств повинні бути розподілені по всіх стадіях кругообігу у відповідній формі й у мінімальному але достатньому обсязі.

У сучасних умовах, коли підприємства знаходяться на повному самофінансуванні, правильне визначення потреби в оборотних коштах має особливе значення.

Процес розробки економічно обґрунтованих величин оборотних коштів, необхідних для організації нормальної роботи підприємства, називається нормуванням оборотних коштів. Таким чином, нормування оборотних коштів полягає у визначенні сум оборотних коштів, необхідних для утворення постійних мінімальних і в той же час достатніх запасів матеріальних цінностей, незнижуваних залишків незавершеного виробництва й інших оборотних коштів. Нормування оборотних коштів сприяє виявленню внутрішніх резервів, скороченню тривалості виробничого циклу, більш швидкої реалізації готової продукції.

Нормують оборотні кошти, що перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, залишках готової продукції на складах підприємства. Це нормовані оборотні кошти. Інші елементи оборотних коштів називаються ненормованими.

У процесі нормування оборотних коштів визначають норму і норматив оборотних коштів.

Норми оборотних коштів характеризують мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей на підприємстві розраховуються в днях запасу, нормах запасу деталей, карбованцях на розрахункову одиницю і т.д.

Норматив оборотних коштів - добуток норми оборотних коштів на той показник, норма якого визначена. Розраховується в карбованцях.

Норматив оборотних коштів установлює їхню мінімальну розрахункову суму, постійно необхідну підприємству для роботи. Фактичні запаси сировини, коштів і т.д. можуть бути вище або нижче нормативу або відповідати йому. Це один з найбільш мінливих показників поточної фінансової діяльності.

Незаповнення нормативу оборотних коштів може призвести до скорочення виробництва, невиконанню виробничої програми через перебої у виробництві і реалізації продукції.

Наднормативні запаси відволікають з обігу грошові кошти, свідчать про недоліки матеріально-технічного забезпечення, неритмічності процесів виробництва і реалізації продукції. Усе це приводить до омертвіння ресурсів, їхньому неефективному використанню.[4, 120,123]

4.2 Методи нормування оборотних коштів

Застосовують наступні основні методи нормування оборотних коштів:

Метод прямого рахунка. Цей метод полягає в тому, що спочатку визначається розмір авансування оборотних коштів у кожний елемент, потім їхнім підсумовуванням визначається загальна сума нормативу.

Аналітичний метод. Він застосовується в тому випадку, коли в планованому періоді не передбачено істотних змін в умовах роботи підприємства в порівнянні з попереднім. У цьому випадку розрахунок нормативу оборотних коштів здійснюється укрупнено, з урахуванням співвідношення між темпами росту обсягу виробництва і розміру нормованих оборотних коштів у попередньому періоді.

Коефициєнтний метод. При цьому методі новий норматив визначається на базі старого шляхом внесення в нього змін з урахуванням умов виробництва, постачання, реалізації продукції (робіт, послуг), розрахунків.

На практиці найбільш доцільне застосування методу прямого рахунка. Перевагою цього методу є вірогідність, що дозволяє зробити найбільш точні розрахунки частного і сукупного нормативів. До частного відносяться нормативи оборотних коштів у виробничих запасах: сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, тари, запасних частин; у незавершеному виробництві і напівфабрикатів власного виробництва; у витратах майбутніх періодів; готових виробах.

Особливість кожного елемента визначає специфіку нормування.

Норматив оборотних коштів, авансованих у сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, визначається по формулі:

Н=Р*Д,

де(1)Н - норматив оборотних коштів у запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів;

Р - середньодобова витрата сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів;

Д - норма запасу в днях.

Середньодобова витрата по номенклатурі споживаної сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів обчислюється шляхом ділення суми їхніх витрат за відповідний квартал на кількість днів у кварталі.

Визначення норми запасу - найбільш трудомістка і важлива частина нормування. Норма запасу встановлюється по кожному виду або групі матеріалів. Якщо вживається багато видів сировини і матеріалів, то норма встановлюється по основних видах, що займає не менш ніж 70-80% загальної вартості.

Норма запасу в днях по окремих видах сировини, матеріалів і напівфабрикатів установлюється виходячи з часу, необхідного для створення транспортного, підготовчого, технологічного, поточного складського і страхового запасів.

Транспортний запас необхідний у тих випадках, коли час руху вантажу в дорозі перевищує час руху документів на його оплату. Зокрема , транспортний запас передбачається у випадку розрахунків за матеріали на умовах попередньої оплати. Транспортний запас у днях визначається як різниця між кількістю днів пробігу вантажу і кількістю днів руху й оплати документів на цей вантаж.

Підготовчий запас. Передбачається в зв'язку з витратами на приймання, розвантаження і складування сировини. Він визначається на основі встановлених норм або фактично витраченого часу.

Технологічний запас. Цей запас враховується лише по тим видам сировини і матеріалів, по яких відповідно до технології виробництва необхідна попередня підготовка виробництва (сушіння, витримка сировини, розігрів, відстій і інші підготовчі операції). Його розмір розраховується по встановлених технологічних нормах.

Поточний складський запас. Він призначен забезпечити безперебійність процесу виробництва між постачаннями матеріалів, тому в промисловості він є основним. Розмір складського запасу залежить від частоти і рівномірності постачань, а також періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво. Основою для находження поточного складського запасу служить середня тривалість інтервалу між двома суміжними постачаннями даного виду сировини і матеріалів. Тривалість інтервалу між постачаннями визначається на основі договорів, нарядів, графіків або виходячи з фактичних даних за минулий період. У тих випадках, коли даний вид сировини і матеріалів надходить від декількох постачальників, норма поточного складського запасу приймається в розмірі 50% від інтервалу постачання. На підприємствах, у яких сировина надходить від одного постачальника й обмежене число застосовуваних видів матеріальних цінностей, норма складського запасу може прийматися в розмірі 100% інтервалу постачання.

Страховий запас. Створюється як резерв, що гарантує безперебійний процес виробництва у випадку порушення договірних умов постачань матеріалів (некомплектності одержання партії, порушення термінів постачання, неналежной якості отриманих матеріалів). Розмір страхового запасу приймається, як правило, у межах до 50% поточного складського запасу. Вона може бути і більш, якщо підприємство перебуває в далечіні від постачальників і транспортних шляхів, якщо періодично споживаються унікальні, підвищеної якості матеріали.

Таким образом, загальна норма запасу в днях на сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати в цілому складається з п'яти перерахованих запасів.

Норматив оборотних коштів на допоміжні матеріали встановлюється по двох основних групах:

До першої групи відносяться матеріали, що витрачаються регулярно й у великих обсягах. Норматив розраховується так само, як на сировину й основні матеріали.

У другу групу включаються допоміжні матеріали, які використовуються у виробництві рідко й у незначних обсягах. Норматив обчислюється аналітичним методом на основі даних за попередні роки.

Загальний норматив оборотних коштів на допоміжні матеріали являє собою суму нормативів обох груп.

Норматив оборотних коштів на паливо обчислюється так само, як на сировину і матеріали. Не розраховується норматив на газоподібне паливо й електроенергію. При визначенні витрати палива враховується потреба в паливі для виробничих і невиробничих нужд.

Для виробничих нужд потреба визначається виходячи з виробничої програми і норм витрат на одиницю продукції по цехах; для невиробничих - на основі обсягу виконуваних робіт.

Норма оборотних коштів по тарі визначається в залежності від способу її заготівлі і збереження. Тому методи розрахунку по тарі в різних галузях неоднакові. На підприємствах, що використовують для упакування продукції велику тару, норма оборотних коштів визначається так само, як по сировині і матеріалам. По тарі власного виробництва, використовуваної для упакування готової продукції і включаємой в її оптову ціну, норма запасу в днях визначається часом перебування цієї тари на складі від моменту її виготовлення до упакування в неї продукції. Якщо вартість тари власного виробництва не включається в оптову ціну готової продукції, а входить у вартість валової і товарної продукції, норматив по ній не встановлюється, тому що він враховується в нормативі по готовій продукції. По поверненій тарі, одержуваної від постачальника із сировиною і матеріалами, норма оборотних коштів залежить від середньої тривалості одного обороту тари з моменту оплати рахунка за тару разом із сировиною до оплати рахунка за повернуту тару постачальником. Вартість тари, призначеної для збереження сировини, матеріалів, деталей і напівфабрикатів на складах і в цехах, не враховується при визначенні нормативу оборотних коштів по тарі, тому що вона входить до складу основних фондів.

Норматив оборотних коштів на запасні частини встановлюється по кожнім виді запасних частин окремо виходячи з термінів їхнього постачання і часу використання для ремонту. Норматив може обчислюватися виходячи з типових норм на одиницю балансової вартості основних засобів, аналітичним методом на основі даних минулих років.

Норматив оборотних коштів по спецодягу і взуттю визначається на основі чисельності працівників, яким вони покладаються, і вартості одного комплекту. Норматив по цій групі оборотних коштів на складі визначається множенням одноденної витрати на норму запасу в днях, що включає транспортні, поточні і страхові запаси.

По спеціальному інвентарю і пристосуванням, норматив визначається виходячи з нужного набору, вартості і терміну служби.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві повинен забезпечувати ритмічний процес виробництва і рівномірне надходження готової продукції на склад. Норматив виражає вартість початих, але не закінчених виробництвом виробів, що знаходяться на різних стадіях виробничого процесу. У результаті нормування повинна бути розрахована величина мінімального заділу, достатнього для нормальної роботи виробництва.

Розмір оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво, неоднакова по підприємствах і галузям. Основними причинами розходжень є особливості організацій, обсяг виробництва , структура продукції, що випускається.

Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві розраховується по групах або видам виробів для кожного підрозділу окремо . Якщо асортимент продукції різноманітний, то норматив обчислюється по основній продукції, що становить 70-80% її загальної маси.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві визначається по формулі:

Н=Р*Т*ДО, де(2)

Р- одноденні витрати на виробництво продукції;

Т- тривалість виробничого циклу в днях;

К- коефіцієнт наростання витрат.

Одноденні витрати визначаються шляхом ділення витрат на випуск валової (товарної) продукції відповідного кварталу на 90.

Тривалість виробничого циклу відображає час перебування продукції в незавершеному виробництві від першої технологічної операції до повного виготовлення продукції і передачі на склад.

У виробничий цикл включають технологічний запас (час обробки виробу), транспортний запас (час передачі виробу від одного робочого місця до іншого і на склад), оборотний запас (час перебування виробу між операціями обробки) і страховий запас (на випадок затримки якої-небудь операції). При розрахунку нормативу виробничий цикл визначається по кожнім виду виробів у календарних днях з урахуванням числа змін роботи підприємства в добу. На підприємствах, що випускають різноманітний асортимент продукції, тривалість виробничого циклу визначається як середньозважена величина .

Усі витрати в процесі виробництва підрозділяються на :

Одноразові витрати. До них відносяться витрати, зроблені на початку виробничого циклу (витрати сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів).

Наростаючі витрати. Інші витрати вважаються наростаючими (амортизація основних фондів, витрати електроенергії, оплата праці й ін.).

Коефіцієнт наростання витрат визначається відношенням середньої собівартості виробу в незавершеному виробництві до загальної суми витрат на виробництво. Визначається коефіцієнт різними способами для виробництва з рівномірним і нерівномірним наростанням витрат.

Якщо основна частка витрат надходить у виробництво на самому початку виробничого циклу (одноразові), а інші(наростаючі) витрати розподіляються протягом виробничого циклу відносно рівномірно (у серійному виробництві ), коефіцієнт визначається по формулі:

А+(0,5*Б)

К= А+Б , де(3)

А - витрати, зроблені одноразово на початку виробничого циклу;

Б - інші витрати, що входять у собівартість продукції.

При нерівномірному наростанні витрат по днях виробничого циклу коефіцієнт визначається по формулі:

(Се*Е)+(З2*T2)+(C3*T3)+...+(0,5*Cp*T) (4)

ДО= З*Т , де

Се- одноразові витрати першого дня виробничого циклу;

C2, C3,... - витрати по днях виробничого циклу;

Т2, Т3... - час від моменту разових операцій до закінчення виробничого циклу;

Cp - витрати, здійснені рівномірно в плані виробничого циклу;

С - виробнича собівартість виробу;

Т - тривалість виробничого циклу.

Витрати, що наростають рівномірно (Ср), приймаються в розрахунок середньої собівартості виробу в половинному розмірі, тому що на всіх стадіях незавершеного виробництва вони знаходяться одночасно.

Норматив по статті "Витрати майбутніх періодів" обчислюються по формулі :

Н=Ро+Рn-Рс, де(5)

Ро- сума витрат майбутніх періодів на початок планованого періоду;

Рn- витрати, здійсненні в плановому періоді по кошторису ;

Рс- витрати, що включаються в собівартість продукції планованого періоду.

Готова продукція, виготовлена на підприємстві, характеризує перехід оборотних коштів зі сфери виробництва в сферу обігу. Це єдиний нормований елемент фондів звертання обігу.

Норматив оборотних коштів на готову продукцію визначається по формулі:

Н=Р*Д, де(6)

Р- одноденний випуск товарної продукції по виробничій собівартості;

Д- норма запасу в днях.

Норма оборотних коштів по річній продукції визначається окремо для готової продукції на складі і для товарів відвантажених, по яких розрахункові документи знаходяться в оформленні.

Норма по готовій продукції на складі визначається часом комплектування і нагромадження продукції до необхідних розмірів, збереження продукції на складі до відвантаження, упакування і маркірування продукції, доставки її до станції відправлення і відвантаження.

Норма по товарах відвантаженим, по яких документи не здані в банк, визначається встановленими термінами виписки рахунків і платіжних документів, здачі документів у банк, часом зарахування сум на рахунки підприємства. У такий спосіб установлюються приватні нормативи по кожному елементу нормованих оборотних коштів. Потім визначається сукупний норматив оборотних коштів, що відображає загальну потребу підприємства у власних оборотних коштах у планованому періоді, шляхом додавання часткових нормативів. Далі необхідно порівняти отриманий сукупний норматив із сукупним нормативом минулого періоду для того, щоб визначити, як змінюється потреба підприємства у власних оборотних коштах у плановому періоді. Різниця між нормативами складає суму приросту або зменшення нормативу оборотних коштів, що знаходить висвітлення у фінансовому плані підприємств.[7, 60-90]