Інвестиційний попит, інфляція, депонування грошей – важливі питання макроекономіки

Вінницький національний технічний університет

Кафедра менеджменту

Контрольна робота з макроекономіки

Інвестиційний попит, інфляція, депонування грошей - важливі питання макроекономіки

Виконав: Лютеревич Д.І

Спеціальність: менеджмент організацій

Вінниця 2010 р.

1. Графік інвестиційного попиту

Другим основним компонентом сукупних витрат є інвестиції (Г). Вони відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капітало-утворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію.

Нагадаємо, що інвестиційні товари набувають як фірми, так і домогос подарства, і діляться вони на три групи:

- інвестиції в житлове будівництво;

- виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, обладнання, устатку вання;

- інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Кількість інвестиційних товарів, на які з'являється попит, залежить від величини процентної ставки. Для того щоб інвестиційний проект був при бутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його впровадження. Підвищення ставки процента призводить до того, що зменшується кількість прибуткових інве стиційних проектів і, відповідно, скорочується попит на інвестиційні товари.

Інвестиції залежать від реальної (г), а не від номінальної процентної ставки. Найпростіша функція інве стицій має вигляд:

I=e-dr,

де, І - інвестиційні витрати; е - ав тономні інвестиції (не залежать від процентної ставки, а визначаються зовнішніми економічними фактора ми, наприклад, запасами корисних копалин тощо); r - реальна про центна ставка (вартість запозичен ня); d - емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки про центної ставки.

Графік інвестиційного попиту нахилений донизу: чим вища ставка процента, тим менша кількість інвестиційних проектів буде прибут ковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми ану лювати певні інвестиційні проекти.

Окрім процентної ставки, на інвестиції також впливають і інші сили. Наприклад:

а) зростання ВВП переміщує криву інвестиційного попиту праворуч;

б) зростання податків на прибутки чинитиме депресивний вплив на інвестиції, і крива інвестиційного попиту зсуватиметься ліворуч;

в) песимістичні очікування інвесторів переміщують криву інвестиційно го попиту ліворуч, а оптимістичні, навпаки, - праворуч.

Інвестиції - це найнестабільніший компонент сукупних витрат. Поведінку інвестицій важко передбачити, оскільки вони залежать від таких мінливих факторів, як успіх або невдача нових, невипробуваних виробів, зміни у податкових та процентних ставках, політичних відносинах, підходах до стабілізації економіки, та інших змінних елементів економічного життя.

Варто також пам'ятати, що макроекономісти застосовують поняття «ін вестиції» лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Перероз поділ існуючих активів між різними агентами не є інвестиціями для еко номіки.

2. Визначіть рівень інфляції

Поєднання інфляції попиту й інфляції витрат утворює інфляційну пружину, у котрої збільшені інфляційні чекання економічних агентів виконують роль передатного механізму. Бюджетно-податкова або кредитно-грошова експансія, спрямована на короткострокове стимулювання сукупного попиту, викликає інфляцію попиту з наближенням економіки до стану повної зайнятості ресурсів. В умовах інфляції попиту економічні агенти поступово коректують своє поведінку: ставки номінальної заробітної плати підвищуються в нових трудових угодах відповідно до зрослих інфляційних чекань. Підвищення ставок номінальної заробітної плати викликає ріст середніх витрат виробництва, що є основою для розгортання інфляції витрат. Якщо уряд і Національний банк не мають у своєму розпорядженні інструментів управління інфляційними чеканнями, то на основі пружини «заробітна плата - ціни» виникає гіперінфляція. Вона являє собою некеровану інфляцію зі швидким темпом росту цін, що робить особливо руйнівним вплив на зайнятість і випуск, тому що в цих умовах економічно вигідно вкладати кошти в спекулятивні операції, а не в інвестиції. Ситуація недовіри до непослідовної політики уряду і Національного банку, характерна для багатьох перехідних економік, є придатним «середовищем» для розгортання некерованої інфляції.

Основні витрати непередбаченої інфляції пов'язані з перерозподілом доходів: перерозподіл доходу між домашніми господарствами і державою. При інфляції одержувачі доходу у виді заробітної плати втрачають його частину, оскільки купівельна спроможність середньої заробітної плати зменшується. Платиться інфляційний податок - «сеньйораж», що одержує держава; перерозподіл національного доходу між учасниками виробництва й одержувачами трансфертних виплат. Прибутки учасників виробництва ростуть в умовах інфляції. Одержувачі ж трансфертних виплат втрачають частину доходу, оскільки номінальні ставки пенсій і виплат часто не індексуються; перерозподіл прибутку між працею і капіталом. Ціни на блага змінюються швидко, а ціна праці збільшується, але з запізненням;перерозподіл від кредиторів до дебіторів. Дебітори повертають борг грошима з купівельною спроможністю, що зменшилася. Одним з основних дебіторів є держава (державні облігації, акції і т.д.).

Інші витрати інфляції: утруднення планування господарської діяльності; витрати, що виникають при боротьбі з інфляцією (безробіття).

Вплив інфляції на рівень реальних доходів суперечливий. Інфляція по-різному впливає на перерозподіл прибутків у залежності від того, чи є вона очікуваною або непередбаченою.

Непередбачена інфляція призводить до зниження усіх видів фіксованих доходів і «субсидіює» тих економічних агентів, чиї номінальні прибутки зростають швидше, ніж середній рівень цін. В умовах несподіваної інфляції одержувачі позичок виграють за рахунок кредиторів, тому що борги повертаються грошима, що знецінились.

Уряди, що нагромадили значний державний борг, нерідко проводять політику короткострокового стимулювання інфляції, що сприяє відносному знецінюванню заборгованості.

Якщо економічні агенти мають диверсифіковані джерела доходів, то вони можуть одночасно «виграти» і «програти» в умовах росту рівня інфляції. В Україні й інших перехідних економіках наслідки інфляції видаються важкими для значного числа сімей тому, що в дореформенних економіках основним видом сімейного доходу була фіксована заробітна плата. З реформуванням систем оплати праці і розширення числа джерел доходів негативні наслідки інфляції можуть бути поступово еліміновані.

У випадку очікуваної інфляції одержувач доходу може вжити заходи, щоб запобігти або зменшити негативні наслідки інфляції, що, у іншому випадку, відіб'ються на розмірі його реального доходу. Коригування номінальних доходів може бути здійснене з урахуванням рівняння Фішера, яке показує, що номінальна процентна ставка може змінюватися під впливом двох причин: внаслідок зміни реальної процентної ставки або ж внаслідок зміни рівня інфляції. Воно має такий вигляд: і = r + p . У відповідності з рівнянням Фішера, збільшення рівня інфляції на 1 % призводить до підвищення номінальної процентної ставки на 1 %. Це співвідношення між рівнем інфляції і номінальною процентною ставкою має назву ефекту Фішера.

При визначенні чинників інфляції розрізняють монетарні і немонетарні пояснення інфляції, що можуть перетинатися в економічній реальності.

Інфляція виникає, якщо: темп приросту номінальної кількості грошей перевищує темп приросту реального національного доходу при незмінній швидкості обертання грошей. Підтримують прихильники монетарних пояснень інфляції. Банківська система для покриття зростаючих витрат держави (бюджетного дефіциту) припускає додаткову емісію грошей;швидкість обертання грошей перевищує ріст реального національного доходу при незмінній номінальній кількості грошей. Попит на гроші падає, тобто збільшуються витрати на їхнє утримання внаслідок підвищення швидкості розрахунків або заміни грошей цінними паперами;номінальна кількість грошей і швидкість їхнього обертання перевищують ріст реального національного доходу. Є підставою для немонетарних пояснень інфляції.

Монетаристи підтверджують, що головною умовою існування інфляції є збільшення грошової маси.

Причини інфляції з погляду немонетарної теорії:

- перерозподіл національного доходу;

- збільшення сукупного попиту;

- зміна структури попиту;

- адміністративне підвищення цін монополіями, олігополіями і державою.

3. Трансакційний попит на гроші і його модель

Трансакційний (операційний) попит на гроші являє собою попит нагроші для обслуговування всіх видів угод в економіці. Зв'язок між сумоюгрошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівняннікількісної теорії грошей, яке є макроекономічним рівнянням обміну: MV = PY, Де, M - кількість грошей в обігу, V - швидкість обігу грошей, P - рівень цін,Y - обсяг випуску у реальному вираженні. Добуток PY є ціновою оцінкоювипущеної продукції, що задає попит на гроші для операцій. Добуток MV - це кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої продукції. Із рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші: M⁴ - (PY)/V.

Рівняння показує, що трансакційний попит на гроші залежить від таких факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкість обігу грошей. Підвищен ня цін і зростання реального обсягу виробництва підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей, навпаки, зменшує транс-акційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу ви пуску у реальному вираженні ста більні, то кількість грошей, необ хідних для обслуговування угод в економіці, змінюється пропорційно рівневі цін.

Номінальний попит на гроші відображає ту кількість грошей, яку економічні суб'єкти хотіли б мати для фінансування ділових операцій. З економічної точки зору, доцільніше розглядати реальний (скоригований на рівень інфляції) попит на гроші, який визначається з урахуванням їхньої купівельної спроможності - реальної вартості грошей. Реальні грошові за лишки, або реальні грошові запаси вимірюють той обсяг товарів та послуг, який можна придбати за певну номінальну кількість грошей (M/P). Величина (M/P) отримала назву «реальних грошових запасів».

Проста фг/акційний попит пропорційний реальному доходові, або кількості виробленої продукції:

Реальний попит на гроші позитивно пов'язаний із рівнем економічної активності. Якщо зро стає реальний доход, а отже, і обсяг запланованих та непередбачених опе рацій, то підвищується реальний попит на гроші, і навпаки.

На графіку, зокрема, показано, як змінюється трансакційний попит на гроші під впливом зміни ВВП: зростання ВВП збільшує попит на гроші і зсуває лінію попиту праворуч, і навпаки, зменшення ВВП зсуває лінію попиту на гроші ліворуч, тобто попит зменшується.

4. Чому в ситуації, коли реальний ВВП дорівнює потенційному, в економіці відсутнє безробіття?

Повна зайнятість не означає абсолютну відсутність безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурне безробіття неминучими, отже повна зайнятість складає менше 100% робочої сили. Точніше кажучи, рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Рівень безробіття при повній зайнятості називають ще природним рівнем безробіття, він виникає при збалансованості ринків робочої сили, тобто коли кількість шукаючих роботу дорівнює кількості вільних робочих місць і відповідає потенційному ВВП. Ця концепція в 1968 році вперше була запропонована Мілтоном Фрідманом і незалежно від нього була розроблена Едмундом Феліпсом із Колумбійського університету. Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття.

Ряд економістів вважають неприйнятним використання терміна «природний» стосовно безробіття, спричиненого структурними зрушеннями. Ось чому в макроекономічній літературі використовують як синонім ще й інший термін - NAURI (Non-Accelerating Inflation Rate of Unemployment), котрий зосереджує увагу на тому, що рівень природного безробіття відповідає станові макроекономічної рівноваги, при якому фактична інфляція дорівнює очікуваній.

Щодо виміру рівня природного безробіття, то треба зазначити, що до цього часу не існує надійної методики його обчислення. А це призводить до розходжень у методиках оцінки рівня природного безробіття.Найбільш відомий і простий спосіб визначення рівня природного безробіття полягає у розрахунку середньої величини фактичного безробіття за тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня величина фактичного безробіття за довготривалий період згладжує (вирівнює) циклічні коливання безробіття навколо його природного рівня.

Використовуючи цей метод, економісти США обчислили середній рівень безробіття за 1948-1985 рр. Він склав 5,8% і був дуже близький до оцінки рівня природного безробіття (5,3%), зробленої багатьма макроекономістами цієї країни.

Інший метод оцінки рівня природного безробіття полягає у визначенні такого року, у якому, за припущенням, в економіці була повна зайнятість, а рівень очікуваної інфляції був близький до її фактичного рівня. Зараз вважається що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5-6%. Це означає, що при використанні 94-95% робочої сили забезпечується повна зайнятість працездатного населення.

Причини безробіття:

1. Структурні зрушення в економіці, що виражаються у впровадженні нових технологій, згортанні виробництва в традиційних галузях, закритті технічно відсталих підприємств. Це призводить до скорочення зайвої робочої сили.

2. Економічний спад чи депресія, що змушують роботодавців знижувати потребу у всіх ресурсах, у тому числі і трудових.

3. Економічна конкуренція, зокрема на ринку праці.

4. Політика уряду в галузі оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної плати збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу.

5. Сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки.

6. Зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання чисельності населення в працездатному віці збільшує попит на працю і, отже, зростає імовірність безробіття.

Основними причинами існування стійкого безробіття є:

1) виплата допомоги по безробіттю;

2) «жорсткість» заробітної плати.

Встановлення і виплата допомог по безробіттю підвищують природний його рівень, оскільки полегшують долю безробітних. При визначенні ймовірності того, чи стануть працівники безробітними, і якщо так, то чи довго вони ними залишатимуться, вчені розраховують коефіцієнт заміни. Він визначається співвідношенням доходу людини за умови, що вона безробітна, і доходу (після сплати податків), коли ця ж людина працює:

Надмірне безробіття призводить до значних соціальних та економічних втрат. Головна «ціна» безробіття - невипущена продукція. Коли економіка не в стані створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенційне виробництво втрачається безвозворотньо.

Відомий дослідник Артур Оукен математично виразив зв'язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП.

Цей зв'язок відомий як закон Оукена: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%.

Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів.

Перший етап - обчислення % відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП:

В = (РБф - РБп)*2,5,

де, В - відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, (%); РБф і РБп - рівень відповідно фактичного і природного безробіття; 2,5 - число Оукена.

Другий - якщо ВВПп прийнятий за 100%, то звідси ВВПф дорівнює:

ВВПф = ((100-В) / 100)*ВВПп.

5. Охарактеризуйте криву Лоренца. Коефіцієнт Джіні

Крива Лоренца подає графічне зображення розподілу сукупного доходу між сім`ями, згрупованими за рівнем доходів. Нижче подаються дані про такий розподіл в економіці США в 1984 р. та їхнє графічне зображення в вигляді кривої Лоренца.

При побудові кривої Лоренца на вертикальній осі відкладаються частки від нуля до 100 %, що репрезентують частини сукупного доходу. На горизонтальній осі ставляться відсоткові позначки від нуля до 100 %, що репрезентують окремі групи з загальної кількості сімей. Чим правіше знаходиться точка, тим більш високодохідні сім`ї вона репрезентує.

Крива з написом «фактичний розподіл» побудована за даними таблиці, якщо пересуваючись зліва направо скласти числа в колонках. Ці суми являють собою частки в сукупному доході 20 % найбідніших сімей, потім 40 %, 60 % тощо. Точкою А позначена цифра 4,7 запозичена з першої колонки. Точка В відбиває цифру 15,7 одержану при додаванні даних перших двох колонок, тобто вона відбиває той факт, що 40 % найбідніших сімей мають 15,7 % сукупного доходу. Відповідно, 60 % сімей мають 32,7 % (точка С), 80 % сімей - 57,1 % доходу (точка D). Позаяк верхні 5 % сімей мають 16 % сукупного доходу, частка решти 95 % становить 84 %, що відбивається у точці Е. Поєднуючи всі точки, ми здобуваємо криву Лоренца ОАВСDEF для американської економіки, якою вона була в 1984 р. Кожна точка на кривій Лоренца позначає частку сукупного доходу, одержану відповідною частиною сімей.

«Форма кривої Лоренца характеризує ступінь нерівномірності персонального розподілу доходу… Чим ближче крива Лоренца до діагональної лінії, тим вище ступінь рівномірності розподілу доходу».

Математичний словник дає таке визначення поняття «деціль»: Деціль - значення, при якому безперервна строго монотонна функція розподілу F(х) приймають для j = 1, 2, 3,…, 9 значення, рівні j / 10.

Реальний розподіл, як показують реальні результати його аналізу у багатьох країнах, відбувається таким чином, що більша частина сукупного доходу розподіляється на користь меншої частини сімей. Його відображає на графіку крива Лоренца. Чим далі ця крива відхиляється від бісектриси, тим більший ступінь нерівності в розподілі доходів. Абсолютна нерівність в розподілі на графіку показана лініями ОВ і АВ, які обмежують графік внизу і справа. У цій ситуації графік розподілу співпадає з осями системи координат з вершиною в точці В. Він показує, що менше 1% сімей отримують 100% доходу, а інші - взагалі нічого не отримують.

Якщо заштриховану площу між бісектрисою і кривою Лоренца поділити на площу трикутника АОВ, отримаємо показник ступеня нерівномірності в доходах. Його називають коефіцієнтом Джині (за ім'ям італійського економіста Коррадо Джині (1884-1965 рр.), який запропонував використовувати цей коефіцієнт). Чим більший цей коефіцієнт, тим більший ступінь нерівномірності. На сьогодні цей індекс в Україні складає 0,359.

У сучасній економічній теорії поряд із кривою Лоренца та коефіцієнтом Джині для аналізу нерівномірності у розподілі доходів використовують так звані децильні та квантильні коефіцієнти. Це відношення багатства 10 або 20% найбідніших членів суспільства до такої ж кількості найбагатших. Так, у США співвідношення доходів 20% багатих і 20% бідних складає 1:6, у Франції - 1:10, у Японії і Німеччині - 1:3, у скандинавських країнах - 1:2,5, у Росії - 1:15,5 (за децильним коефіцієнтом). В Україні за різними оцінками цей показник розрізняється від 10 до 100 разів.

6. Коефіцієнт депонування грошей

Коефіцієнт депонування грошей характеризує структуру зберігання на селенням ліквідних коштів у вигляді їхнього розподілу між готівковими грошима (С) і коштами на поточних (чекових) депозитах (D). Коефіцієнт депонування - це відношення попиту на готівку до депозитів: cr = C/D.

Норма фактичного резервування депозитів визначається відношеннямзагальних резервів комерційних банків до депозитів: rr = TR/D.

При системі часткового резервування рівень фактичного резервування (rr) залежить від норми обов'язкових резервів та від розміру надлишкових резервів: rr = (R + E)/D.

Отже, пропозиція грошей є функцією трьох екзогенних змінних: cr, rr, В.

Враховуючи, що обсяг готівки поза банками визначається сумою депозитів та коефіцієнтом депонування: C = crD, а загальні резерви - сумоюдепозитів та нормою фактичного резервування: TR = rrD, пропозицію гро шей можна визначити як:M^s = crD + D = D (cr + 1), а грошову базу як: B = crD + +rrD = D(cr + rr). Звідси випливає, що D = B/(cr + rr), a M^s = B(cr +1).

З цього рівняння видно, що обсяг пропозиції грошей перебуває у прямій залежності від обсягу грошової бази (B) і в оберненій залежності - відкоефіцієнта депонування (сr) та норми резервування (rr). Коефіцієнт про порційності між пропозицією грошей і грошовою базою одержав назву грошового мультиплікатора, або мультиплікатора грошової бази (m):

m = (cr +1)/(cr + rr). Грошовий мультиплікатор визначає відношення пропозиції грошей до грошової бази, а також суму, на яку збільшується пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одну грошову одиницю. Оскільки cr > 0, 0 < rr < 1, то m > 1.

Збільшення коефіцієнта депонування і норми ре зервування зменшує грошовий мультиплікатор.

Центральний банк визначає пропозицію грошей насамперед через гро шову базу, величина якої може контролюватися центральним банком. Збільшення або зменшення грошової бази, у свою чергу, супроводжується мультиплікативним розширенням або, відповідно, скороченням пропозиції грошей комерційними банками. Таким чином, зміни обсягу пропозиції грошей в економіці, викликані змінами грошової бази, відбуваються у два ета пи:

- зміни у грошовій базі, які включають зміну зобов'язань центрального банку перед населенням (зміни у величині готівки в обігу поза банками) та перед системою комерційних банків (зміни у величині резервів комер ційних банків);

- мультиплікативна зміна пропозиції грошей в системі комерційних банків.

7. Парадокс Тріффіна

Парадокс Тріффіна, або дилема Трифіна - фундаментальна проблема використання долара в якості резервної валюти згідно Бретон-Вудської системи, або будь-якої національної валюти в якості резервної. Використання національної валюти в якості резервної призводить до суперечності між національною та глобальною монетарною політиками. Це відбивається на платіжному балансі: для досягнення всіх поставлених цілей, долари мають як «витікати» зі Сполучених Штатів, так і «надходити» до Сполучених Штатів, що неможливо водночас.

Дилему названо на честь американського економіста бельгійського походження Роберта Тріффіна, котрий помітив її в 1960 році. Для подолання парадоксу було запропоновано емітувати Спеціальні права запозичення.

8. Критерії конвергенції

Критерії конвергенції (зближення) (Convergence Criteria) - умови, виконання яких дає державам ЄС право приєднатися до третього етапу Економічного й монетарного союзу (ЕМС). Договір про ЄС визначає п'ять критеріїв конвергенції, які стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок. А саме:

- відношення державного дефіциту до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 3%;

- відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту не повинно перевищувати 60%;

- стабільність цін і сталість середніх темпів інфляції протягом одного року до проведення оцінювання; при цьому показник росту інфляції не може більш ніж на півтора відсотки перевищувати відповідні показники трьох найкращих (з погляду цінової стабільності) країн-членів;

- довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати більш, ніж на два відсотки відповідні показники трьох найкращих (з погляду цінової стабільності) країн-членів;

- протягом щонайменше двох років і без значного напруження з боку відповідної країни, нормальне відхилення величини обмінного курсу не повинно виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного курсу країн-членів.

Тест. Крива Лоренца відображає:

а) фактичний розподіл доходів;

б) абсолютну рівність доходів;

в) розподіл трансферентів;

г) розподіл мінімальних доходів.

Тест. Державна індексація доходів проводиться з метою:

а) підвищення грошових доходів населення;

б) компенсувати частково або повністю подорожчання споживчих товарів і послуг;

в) підтримки платоспроможності населення, особливо вразливих груп з фіксованими доходами;

г) всі відповіді правильні.

Задача. Якщо функція заощаджень описується формулою S = -30 + 0,1Y, а автономні інвестиції складають величину 125, то який буде рівноважний рівень Y?

Розв'язання:

Рівнозначний рівень для Y буде дорівнювати Y = S + 30 / 0,1 = 1550

9. Визначення макроекономічних термінів

Крива? Ла?ффера - крива, яка характеризує залежність державних доходів від середнього рівня податкових ставок у країні. Крива показує наявність оптимального рівня оподаткування, за якого державні доходи досягають свого максимуму.

«Крива» названа іменем американського економіста 80-х років Артура Лаффера.

За часів президента Рональда Рейгана ця діаграма допомогла суттєво послабити податковий прес у США, і, таким чином, економічними стимулами піднести промислове виробництво.

Мультиплікатор автономних витрат - відношення зміни рівноважного обсягу ВВП до зміни певного компонента автономних витрат.

Мультиплікатор відкритої економіки - у відкритій економіці доходи витікають в імпорт так само, як у заощадження. Таким чином, мультиплікатор відкритої економіки для інвестицій чи урядових видатків

Мультиплікатор державних витрат - можливість оцінитивплив витрат держави на величину ВНП.

Мультипліка?тор збалансо?ваного бюджету - завжди менший або дорівнює 1, якщо державні витрати та автономні податкові відрахування зростають на одну і ту ж величину, то і рівноважний обсяг виробництва зростає.

Мультиплікатор податків - оцінює вплив розміру податків наобсяг ВНП.

Недискреційна фіскальна політика - автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки.

Паушальний податок - це загальна сума податку без диференціації його на складові частини.

Податкова ставка - законодавчо-визначена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування.

Основні види:

1) тверді - встановлюються в абсолютній сумі на одиницю оподаткування. Приклад - ставки земельного податку.

2) пропорційні - застосовуються в однаковій величині, незалежно від розміру податкової бази. Приклад - ставка податку з доходів фізичних осіб.

прогресивні - зростають зі зростанням податкової бази. Приклад - ставки прибуткового податку з громадян, який діяв до 2003 року.

Податковий клинець - податки, що являють собою податковий «клинець» між величиною витрат ресурсів і ціною товарів, оскільки рано чи пізно значна частина податків трансформується у витрати підприємців і перекладається на споживачів у формі більш високих цін. Зі зростанням державного втручання в економіку цей податковий «клинець» збільшується, маючи тенденцію зміщувати вліво криву сукупної пропозиції.

Податковий тягар - величина податкової суми, яка залежить від розмірів прибутку. Тобто під цим терміном розуміють долю прибутку, яка йде на сплату податків.

Реструкційна фіскальна політика - політика скорочення сукупного попиту населення за рахунок зменшення державних витрат на закупівлі товарів і послуг, зокрема по імпорту, при одночасному збільшенні податкових ставок і митних зборів.

Середня податкова ставка - це загальний податок, поділений на величину податкового доходу.

Фіска?льна полі?тика - це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.

Прямі інвестиції - це вкладення капіталу з метою набуття довгострокового економічного інтересу та отримання підприємницького прибутку (доходу), що забезпечує контроль інвестора над об'єктом інвестування.

Психологічний закон Кейнса полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання зі зростан ням доходу, але не тією самою мірою, якою зростає дохід.

Середня схильність до заощадження - це частина використову ваного доходу, яку домогосподарства заощаджують.

Середня схильність до споживання - це виражена у відсотках частка доходу в особистому розпорядженні, яка витрачається на споживання.

Споживання - це процес, при якому товари або послуги використовуються споживачами для задоволення власних потреб та бажань. Споживання вимірюється, виходячи з вартості товарів та послуг, використаних повністю або частково за певний період часу, чи з вартості товарів та послуг, куплених або придбаних будь-яким іншим шляхом для цілей споживання.

Теорема Модільяні-Міллера - причинно-наслідкові зв'язки між ринковою вартістю підприємства (його корпоративними правами), структурою та вартістю капіталу. В основу теореми Міллера та Модільяні покладено три тези:

1. Ринкова вартість підприємства за заданого рівня ризику не залежить від структури його капіталу (джерел фінансування), а визначається лише капіталізованою вартістю його потенційних (очікуваних) доходів. З цього випливає, що за інших рівних умов середньозважена вартість капіталу підприємства також не залежить від структури капіталу, тобто від рівня заборгованості. Оптимальної ж структури капіталу не існує взагалі.

2. Вартість залучення власного капіталу є лінійно-зроста ючою функцією до рівня заборгованості підприємства. Звідси рентабельність власного капіталу, якої вимагатимуть інвестори, буде дорівнювати ринковій ставці дохідності за корпоративними правами підприємств, які повністю фінансуються за рахунок власного капіталу та належать до аналогічного класу операційного ризику і премії за ризик структури капіталу (фінансовий ризик). Ця премія визначається рівнем заборгованості та різницею між рентабельністю активів і процентною ставкою за позичками.

3. Рішення щодо фінансування (джерел покриття потреби в капіталі) та інвестицій на підприємстві можуть прийматися автономно (бути сепаратними). Це зумовлено тим, що ринкова процентна ставка, яка порівнюється з прибутковістю вкладень у дане підприємство і є критерієм прийняття рішень щодо його фінансування, залежить виключно від комерційного ризику (ризику операційної діяльності) і відповідає нормі прибутковості за вкладами з класом ризику, до якого належить підприємство. На основі тези про сепаратність прийняття рішень в умовах невизначеності Ф. Модільяні та М. Міллер висунули тезу щодо «іррелевант ності дивідендної політики».

Теорія життєвого циклу Модільяні грунтується на мікроекономічних передумовах планування обсягів споживання і заощадження протягом усього життя.

Теорія перманентного доходу Фрідмена - припущення про прагнення домашніх господарств забезпечити собі рівномірний рівень споживання протягом усього свого життя. Заощадження розглядаються не тільки як відкладене споживання, але і як процес формування портфеля активів майна суб'єкта.

Тотожність Рікардо - приватний сектор містить у собі бюджетне обмеження державного сектору. Державний борг не розглядається як багатство приватного сектору, і тимчасова структура податків не впливає на бюджетне обмеження приватного сектору. Оскільки приватний сектор може вільно позичати гроші під ті ж самі відсотки, що й уряд, витрата заощаджень (накопичень) державним сектором врівноважується накопиченням (витратою) заощаджень, здійснюваних приватним сектором; приватний сектор усвідомить сутність урядового бюджету, і підтримає загальний обсяг державних заощаджень на незмінному рівні. З ряду причин тотожність Рікардо навряд чи виконується.

Фактори інвестицій - по-перше, процес інвестування залежить від очікуваної норми прибутку, або рентабельності, передбачених капіталовкладень. Якщо ця рентабельність, на думку інвестора, занадто мала, то вкладення не будуть здійснюватись.

По-друге, інвестор при прийнятті рішення завжди враховує альтернативні можливості капіталовкладень, і вирішальним тут буде рівень процентної ставки. Інвестор може вкласти гроші в будівництво нового заводу або фабрики, а може і розмістити свої грошові ресурси в банку. Якщо норма проценту буде вищою очікуваної норми прибутку, то інвестиції не будуть здійснені, і, навпаки, якщо норма проценту нижча очікуваної норми прибутку, підприємці будуть здійснювати проекти капіталовкладень.

«Феномен» Кузнєца - функція споживання достатньо вірогідно описує поведінку домашніх господарств у короткому періоді (до 4-х років). Але при переході до більш тривалих тимчасових проміжків (10 і 30 років) теза Кейнса про сталість граничної схильності до споживання й убуванні величини середньої норми споживання статистично не підтверджувалася, що дістало назву «феномена» Кузнєца.

Функція споживання - це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується.

Функція інвестицій - функція, яка залежить від відсоткової ставки: I = I(r). Зауважимо, що інвестиції залежать від реальної (а не номінальної) відсоткової ставки. Функція інвестицій є спадною і відображає обернену залежність між відсотковою ставкою та інвестиціями в основний капітал. Із зростанням реальної відсоткової ставки інвестиції зменшуються, оскільки витрати на одиницю капіталу зростають, що зменшує прибутковість капіталу.

Функція споживання - це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується.

Чисті інвестиції - це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.