Стратегічні напрями розвитку вищого навчального закладу в умовах трансформації економіки України

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

СВІТЛАНА СМЕРІЧЕВСЬКА,

кандидат економічних наук,

доцент завідувач кафедрою стратегічного менеджменту,

директор Донецького інституту

Міжрегіональної академії управління персоналом

Стаття розкриває зміст стратегічних напрямів та економічних аспектів інноваційного розвитку вищого навчального закладу. В ній наведені основні етапи, блоки (модулі) стратегії соціального розвитку ВНЗ стосовно моделі підготовки конкурентноздатного фахівця, інструмент реалізації стратегії та очікувані результати від її запровадження.

Ключові слова: вищий навчальний заклад, інноваційний розвиток, стратегія, модель конкурентоспроможного фахівця.

Сучасний етап розвитку світової та трансформації вітчизняної економіки передбачає створення суспільства, яке базується на знаннях, де соціальний та економічний добробут країни визначається наукоємкими технологіями, інноваційною спрямованістю та рівнем інтелектуального розвитку соціуму. В умовах глобалізації, посилення конкуренції фундаментального значення для національної економіки набуває розвиток ринку освітніх послуг [1].

Слід зазначити, що інноваційний потенціал системи освіти є частиною потенціалу економіки країни, яка робить його взаємопов'язаним з провідними макроекономічними детермінантами, у т.ч. з інноваційною стратегією української економіки, інтегрує потенційні можливості інноваційного забезпечення суб'єктів економічної діяльності, що сприяє формуванню відчутного синергетичного ефекту від впровадження інновацій.

Інноваційний розвиток економіки та соціальної сфери вимагає високого рівня освіти, зростання інтелектуального і духовного потенціалу суспільства, підготовки нової генерації людей, здатних створювати найновітнішу техніку й технології, активно втручатися і здійснювати реформування та піднесення економіки, розвиток духовності й культури населення. На жаль, незалежна Україна успадкувала розвинену і пристосовану до потреб тоталітарної іншомовної держави систему освіти, масштаби і недосконалість якої виявились додатковою перешкодою на шляху її перетворення на демократичну, гуманну і національну [2-5].

Більшість вищих навчальних закладів створювалися у різні історичні періоди, розвивали власні навчальні та наукові традиції, наукові школи, які відповідали стандартам свого часу. Проте рівень знань, методика викладання, кількість інформації, технічні засоби навчання, які використовувалися 15-20 років тому, не відповідають сучасним, а тим більше перспективним вимогам самого життя [6].

Сьогодні освітня національна інноваційна система України перебуває на початкових стадіях формування. Це неодноразово зазначалася у роботах А.Єв-туха, Ю.Іщенка, М.Згуровського, Н.Діденко [див. 7] та інших. Ці ж автори зазначають, що окремі компоненти національної системи освіти потребують суттєвого корегування (дидактичні принципи, системні інноваційні освітні технології) та опрацювання (освітні кластери, інноваційні освітні центри, автономія університетів). Практично відсутні інституції, які б відповідали за ресурсне та інформаційно-комунікативне забезпечення інноваційного процесу в умовах вищої школи.

Ці окремі проблеми, на нашу думку, пов'язані з відсутністю належного обгрунтування стратегічних напрямів інноваційного розвитку вищого навчального закладу, де одним з пріоритетів має стати створення моделі підготовки конкурентноздатного фахівця. Для розробки і реалізації подібних інноваційних моделей необхідна розробка та запровадження відповідної стратегії розвитку вищого навчального закладу.

Метою даної статті є аналіз змісту економічних аспектів існуючої стратегії підготовки фахівця вищої кваліфікації в Україні на предмет відповідності теоретичній моделі конкурентоспроможного спеціаліста.

Традиційна система освіти базується на лінійній моделі підготовки спеціалістів різних рівнів та ступенів кваліфікації. Формування спеціаліста відбувається за окремими етапами за рахунок послідовного переходу від низького на наступний, більш високий рівень.

Сучасний інноваційний підхід щодо формування та розвитку кваліфікаційного рівня майбутніх фахівців являє собою не підсумковий перелік нормативних знань, вмінь, навичок та якостей особистості. Він втілює модель інтегральної особистісної освіти, яка регулюється через системоутворюючі якості. У цьому випадку логіка освітнього процесу передбачає рух від цілісних інтегративних характеристик фахівця до конкретних засобів діяльності, знань, вмінь та навичок з урахуванням принципу індивідуального підходу в рамках суб'єкт-суб'єктної моделі навчання [8].

Враховуючи, що зміст навчання повинен формуватися на компетентнісній основі, при його розробці необхідно враховувати специфіку та перспективи професійної діяльності, тобто він повинний мати інтегративно-цілісний характер і визначати характер професійної підготовки [9].

Довгострокова стратегія розвитку ВНЗ здійснюється на основі комплексного вирішення багаточисельних взаємопов'язаних завдань за двома основними етапами.

Перший - спрямований на створення, зміцнення, вдосконалення інфраструктури навчально-виховного комплексу вищого навчального закладу, відбір та формування нової генерації викладацького корпусу з високим рівнем інноваційної культури, який здатний розробляти та ефективно впроваджувати новітні технології навчання в умовах медійної освіти, створювати на другому етапі стратегії необхідні передумови для подальшого стабільного зростання основних показників освітньо-наукової діяльності окремих структурних підрозділів та ВНЗ загалом.

Другий етап передбачає розробку та запровадження у навчальний процес гнучкої динамічної системи спеціальностей і спеціалізацій, яка враховує сучасні вимоги ринку праці і безпосередньо роботодавців, реалізацію системи паралельної освіти та інтегрованого навчання за декількома спеціальностями для підготовки висококваліфікованих, компетентних майбутніх фахівців, орієнтацію освітніх послуг на міжнародні стандарти розвитку, ефективне та якісне їх задоволення.

Довгострокова стратегія розвитку сучасного вищого навчального закладу базується на системній концепції освіти (рис. 1). Згідно з цією концепцією система підготовки майбутніх фахівців повинна втілюватися на умовах міждисциплінарного підходу, який забезпечує системне мислення, спрямовує професійну компетентність до розуміння сутності та визначення ефективних напрямів вирішення існуючих проблем і реальних проблемних ситуаційних завдань. Вказана концепція з певними доповненнями та корективами може бути використана при підготовці висококваліфікованих фахівців різного профілю, зокрема, економічних, управлінських, соціальних та інших спеціальностей.

Рис. 1. Структура та зміст складових системної концепції освіти

Запровадження довгострокової стратегії розвитку вищого навчального закладу здійснюється в рамках моделі підготовки конкурентноздатного фахівця за наступними основними блоками (модулями), які мають тісний органічний взаємозв'язок. Вони забезпечують істотний синергетичний вплив на очікувані результати діяльності майбутніх фахівців у відповідності з метою стратегії (рис. 2).

Стратегія розвитку вищого навчального закладу передбачає створення науково-методичних і навчально-дидактичних ресурсів з метою якісного забезпечення навчального процесу за всіма спеціальностями, спеціалізаціями та формами навчання, спеціалізованих підрозділів (науково-дослідних лабораторій, молодіжних центрів наукових досліджень тощо), організацію та проведення Методичних днів ВНЗ, активізацію науково-дослідної роботи за напрямами спеціалізації з окремих спеціальностей з подальшим впровадженням отриманих результатів в навчально-виховний процес (впровадження нових елективних модулів, проведення наукових семінарів, тренінгів, створення мультимедійних підручників тощо).

Згідно виділених блоків (модулів) стратегії розвитку ВНЗ передбачається вирішення наступних завдань:

- запровадження на конкурсній основі відбору висококваліфікованих компетентних науково-педагогічних кадрів нового покоління, здатних розробляти і впроваджувати новітні технології навчання і діагностики рівня знань;

- реалізація моделі випереджальної професійної підготовки науково-педагогічних кадрів;

- здійснення підготовки кадрів вищої кваліфікації з кола власного викладацького корпусу для створення потужного наукового потенціалу вищого навчального закладу;

- реалізація в процесі підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників напрямів з психолого-педагогічних основ впровадження інноваційних та інформаційних технологій навчання;

- узагальнення теоретико-методичних основ, необхідних для створення і впровадження новітніх технологій навчання;

- здійснення науково-методичного забезпечення підготовки викладачів вищої школи, посилення рівня та якості підготовки викладацького складу до здійснення психодіагностичної роботи з абітурієнтами і студентами для навчання їх прийомам самоорганізації, саморегуляції, саморозвитку та адекватної копінг-поведінки;

- запровадження моделей стажування перспективних викладачів у зарубіжних вищих школах, здійснення навчальних турів до провідних вищих навчальних закладів зарубіжжя.

Рис. 2. Модель підготовки конкурентноздатного фахівця в рамках стратегії розвитку вищого навчального закладу

У моделі підготовки конкурентоздатного фахівця важлива роль належить вдосконаленню інфраструктури навчально-виховного комплексу вищого навчального закладу та технологій навчання. Для цього потрібно вирішення таких першочергових завдань:

- розробка та запровадження концепції наскрізної комп'ютерізації навчального процесу;

- реалізація нових принципів, форм та методів організації навчального процесу, впровадження інтерактивних методів навчання;

- реструктуризація у відповідності з Болонською декларацією навчального процесу у напрямі перерозподілу навчальних годин на користь самостійної та індивідуальної роботи студентів, вдосконалення форм та методів вказаних видів робіт;

- запровадження в рамках ECTS новітніх технологій і засобів діагностики рівня знань, вмінь та навичок студентів;

- розробка, відпрацювання та запровадження особистісно орієнтованих психолого-педагогічних технологій навчання, виховання та формування різних видів культур майбутніх фахівців;

- реструктуризація підрозділів (створення нових кафедр та науково-дослідницьких лабораторій, технічне переоснащення аудиторій, комп'ютеризація, зміцнення бібліотечного фонду, створення центрів навчально-тренінгових технологій, консалтингового бізнес-центру, центру ділової іноземної мови, запровадження сучасної інфраструктури навчально-виховного комплексу ВНЗ);

- підготовка підручників і навчально-методичних посібників нового покоління;

- запровадження комплексних програм наскрізної практичної підготовки майбутніх фахівців згідно з вимогами багатоступеневої освіти;

- розробка уніфікованої комп'ютерної програми запровадження стратегії розвитку ВНЗ.

Для формування інноваційно-активної особистості студентів важливо створення ними власного «портфоліо», тобто здійснення системної роботи з оцінювання власних досягнень в процесі навчання та виховання, що розглядається як діючий стимул у формуванні активної позиції студента щодо засвоєння професії, набуття академічних знань, розвитку виховних компетенцій.

Нововведення у вищій школі забезпечують необхідні умови для залучення освітніх закладів до участі в інноваційній діяльності, яка може бути організована у вигляді інноваційного інкубатора чи технологічного парку.

У розвинених країнах поширення таких поглядів на місце ВНЗ в інноваційному розвитку стало основою для створення концепції дослідницько-підприємницького університету [3].

Основна відмінність дослідницько-підприємницького університету від звичайного ВНЗ полягає в тому, що в його межах відбувається інтеграція освіти, науки і практичної діяльності, наслідком чого є підготовка не теоретичних спеціалістів, а випускників, спроможних вирішувати проблемні прикладні завдання. Дослідницько-підприємницький університет може брати участь у створенні капіталу венчурних фірм, які є його партнерами в інноваційному процесі.

Перехід від адміністративної до ринкової моделі економіки зумовив потребу підготовки фахівця іншої кваліфікації - економіста, бізнесмена, підприємця. Тому нашій економіці потрібні фахівці, які можуть працювати в сучасному ринковому економічному середовищі. Для того, щоб дати студентам необхідні знання, потрібні зміни в якості економічної освіти та в підходах до формування її нового змісту.

Для забезпечення успішного працевлаштування випускників вищого навчального закладу, планування їх професійної кар'єри у майбутній професійній діяльності в рамках стратегії розвитку ВНЗ доцільно здійснювати вивчення, оцінку та прогнозування стану діючих ринків праці, визначення ринкових ніш з метою опрацювання нових спеціальностей та спеціалізацій, залучення до співробітництва в цьому напрямку роботодавців від підприємств, установ та організацій різних форм власності. Для підвищення ефективності працевлаштування студентів і випускників ВНЗ необхідна модернізація, розширення та постійне підвищення якості послуг в галузі освіти. Значно підвищує конкурентноздатність сучасного фахівця на ринку праці запровадження системи паралельної освіти та інтегрованого навчання за декількома спеціальностями. Для корегування обсягів підготовки фахівців відповідних спеціальностей та спеціалізацій на конкретних сегментах ринків праці необхідно постійно здійснювати моделювання та прогнозування реальних потреб у спеціалістах певного профілю на рівні міста, адміністративно-економічного регіону, мезорівні та країни загалом.

Основним інструментом реалізації стратегії розвитку ВНЗ є запровадження Комплексної програми удосконалення організації та змісту освіти у відповідності з Болонською декларацією, Комплексною програмою наскрізної практичної підготовки майбутніх фахівців відповідно до вимог багатоступеневої освіти, Програми наскрізної комп'ютеризації та інформатизації навчально-виховного комплексу ВНЗ, наукової та науково-дослідної роботи професорсько-викладацького складу і студентів, Програми реструктуризації навчального процесу, оптимізації навчального плану з пріоритетним перерозподілом годин на самостійну та індивідуальну роботу студентів, Програми розвитку комплексної системи діагностики знань, вмінь та навичок на основі новітніх технологій, міжнародних програм співробітництва між вищими навчальними закладами.

Для розробки та запровадження механізму реалізації стратегії розвитку вищого навчального закладу необхідно:

- розробка стандарту запровадження стратегії розвитку ВНЗ на рівні конкретного університету (інституту);

- вивчення, опрацювання та вдосконалення алгоритмів реалізації інноваційних технологій в умовах медійної освіти;

- ознайомлення з передовим досвідом реалізації інноваційних технологій у інших вищих закладах освіти;

- здійснення підготовки та придбання сучасної науково-методичної і навчальної літератури з питань впровадження стратегії соціального розвитку ВНЗ.

Очікується, що реалізація стратегії розвитку ВНЗ дозволить:

- забезпечити надійні багатофункціональні, структурні прямі і зворотні зв'язки між всіма елементами навчального процесу та науково-дослідної роботи, підвищити рівень їх керованості, результативність навчально-методичного і науково-методичного забезпечення;

- надати сталий характер з подальшим забезпеченням динамічного зростання основних показників діяльності кафедр та ВНЗ загалом;

- створити надійні взаємозв'язки вищого закладу освіти з роботодавцями і замовниками випускників ВНЗ та здійснити перехід на стабільне замовлення щодо підготовки майбутніх фахівців, конкурентноздатних в умовах сучасного ринку праці;

- поліпшити основні показники якості та успішності навчання студентів;

- сформувати належний імідж структурних підрозділів та ВНЗ загалом.

Стратегія розвитку вищого навчального закладу базується на принципах інноваційних технологій навчання і потребує для запровадження окремих її підсистем формування та розвитку інноваційно-активної особистості науково-педагогічних працівників і студентів вищої школи.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Смеричевская С.В. Макроэкономические аспекты формирования управленческих стратегий в инновационном развитии системы образования Украины // Стратегія інноваційного розвитку системи вищої освіти України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції / Голов. ред. С.В. Смерічевська. - Донецьк: Видавничий дім «Кальміус», 2007.-С. 8-12.

2. Скубашевська О. Необхідність і реалії інноваційного розвитку освіти // Вища освіта України, 2007.-№3.-С. 30-37.

3. Амоша О., Землянкін А., Моісеєв Г. Підґрунтя інноваційного розвитку. Проблеми і перспективи взаємодії академічної науки й освіти // Вісник Національної академії наук України, 2006. - №10. - С. 3-16.

4. Євтушевський В., Шаповалова О. Становлення і розвиток інновацій у вищій школі // Вища освіта України, 2006.-№2.-С. 62-66.

5. Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учебное пособие.-К.: МАУП, 2001.-152 с.

6. Гримблат С.О., Сосин И.К. Проблемы оптимизации высшего образования (на модели менеджмента и психологии): Монография.-Х.: Факт, 2004.-720 с.

7. Евтух А.Т. Наука и образование в эпоху перемен / А.Т. Евтух // Актуальные проблемы экономики. - 2007. - № 9 (75). - С. 12-23; Іщенко Ю. Можливості громадянської освіти України та виховання толерантності / Ю. Іщенко, Є.Іщенко // Освіта і управління. - 2002. - Т. 5. - № 4. - С. 8-113; Згуровський М. Шлях до суспільства, заснованного на знаннях // Дзеркало тижня. - 2-6. - №2. - С. 177-194; Діденко Н.Г. Державне управління і соціальне партнерство% актуальні проблеми теорії і практики : [монографія] / Н.Г. Діденко. - Донецьк : Східний видавничий дім, 2007.- 404 с.

8. Инновационные технологии в гуманитарном вузе / [Носков В.И., Кальянов А.В., Мирошниченко О.В. и др]. - Донецк : ООО "Лебедь", 2002. - 288 с.

9. Чистикова В.М. Предпосылки интегративно-модульного подхода к содержанию профессиональной подготовки специалистов технического профиля / В.М. Чистикова // Инновации в образовании. - 2008. - №1. - С.4-18.

10. Высоцкий Д.Е. Правовые формы объектов инновационной деятельности / Д.Е. Высоцкий. - Донецк : Вебер, 2007. - 118 с.