Становлення і розвиток малого і середнього підприємництва в Україні в 1991-2004 рр. Історичний аспект

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ У 1991-2004 рр.: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

У статті проаналізовані основні соціально-економічні та політичні чинники, які зумовили особливості розвитку малого та середнього підприємництва в Україні у 1991-2004 роках. Виділені етапи розвитку малого та середнього бізнесу: І - 1978-1998 рр., ІІ - 1990-2001 рр., ІІІ - 2001 - до сьогодні. Розглянуті характерні особливості кожного з етапів, зміни в законодавстві з питань регулювання підприємницької діяльності, а також досягнуті результати та наслідки.

Однією з найважливіших умов ефективності ринкової системи є існування та взаємодія підприємств великого, середнього та малого бізнесу, кожному з яких належить певна роль в економіці країни. Перехід до ринкової системи господарювання в першу чергу знаменується переходом до економіки підприємницького типу, а передумовою успішного функціонування ринкових механізмів, перш за все, виступає розвиток малого бізнесу. Сектору малого бізнесу, що є найбільш динамічним елементом у структурі ринкової системи будь-якої країни, належить особлива роль.

В умовах формування ринкового середовища, радикальних змін у відносинах власності проблема становлення та розвитку малого та середнього підприємництва в Україні в перехідний до ринку період набуває важливого значення. Актуальність дослідження проблеми становлення малого підприємництва посилюється також і тим, що повільність та суперечливість просування України шляхом ринкових реформ значною мірою зумовлені саме недооцінкою ролі та значення малого підприємництва як структуроутворюючого елемента ринкової системи. У зв'язку із цим є більш ніж нагальною проблема вивчення соціально-економічних, політичних та інших факторів, які в період 1991 - 2004 рр. впливали на процес формування та розвитку підприємств малого та середнього бізнесу в Україні.

Принагідно зазначимо, що, можливо, через значну складність та суперечливість цього процесу, недостатність теоретичних узагальнень фахівців з економічної теорії, історії та державного управління проблема становлення та розвитку малого підприємництва в Україні в перехідний до ринку період не користується поки що популярністю серед дослідників новітньої історії України й залишається малодослідженою.

Проте вже набутий практичний досвід з формування підприємств малого бізнесу в Україні протягом 1991 - 2004 рр. усе-таки знайшов певне висвітлення в публікаціях державних службовців, фахівців із державного управління, науковців, економістів, соціологів. Вагомим, на наш погляд, є дослідження З. С. Варналія, у якому розглядаються теоретичні засади й економічна природа малого підприємництва, його місце й роль у структурі ринкової економіки [1]. Розвиток малого та середнього підприємництва в Україні на перехідному до ринку етапі аналізують у своїх працях Л. Дмитриченко, А. Хімченко, В. Шпак, Г. Білоус, Ю. Долгоруков та інші дослідники [2].

Сформувалася також певна бібліографія, присвячена формуванню та реалізації державної політики підтримки та регулювання малого та середнього підприємництва в Україні [3].

Водночас нез'ясованим залишається вплив соціально-економічних та політичних процесів, що відбувалися в Україні з початку її незалежності, на становлення та розвиток малого підприємництва в Україні. У зв'язку із цим вважаємо за доцільне продовжити вивчення зазначеної проблеми з точки зору сучасного розуміння ситуації.

У пропонованій статті ми поставили за мету проаналізувати соціально-економічні, політичні та інші фактори, що впливали на процес становлення та розвитку малого підприємництва в Україні в умовах глибокої економічної кризи, відродження національної державності та опору ринковим реформам з боку певних сил в українському суспільстві. Це дасть нам можливість визначитись у питаннях про тенденції, особливості, соціально-економічні підсумки та наслідки розвитку малого підприємництва в Україні в перехідний до ринку період.

Розпочинаючи безпосереднє висвітлення проблеми, зазначимо, що в СРСР адміністративно-командна система в процесі свого становлення й функціонування на окремих етапах спиралася на малі форми господарювання, зокрема підприємства промислової кооперації - промислові артілі, розміщені в містах, які об'єднували ремісників та кустарів. Вони були покликані розвивати виробництво головним чином предметів широкого споживання, використовуючи передусім місцеві ресурси та відходи державної промисловості. У процесі подолання повоєнної розрухи і відновлення народного господарства стало очевидним, що одержавлена велика фабрично-заводська промисловість ще довго не зможе задовольнити потреби в товарах, особливо сільського населення, а також поглинути надлишкову робочу силу. Багато в чому організація промислових артілей сприяла розв'язанню цих проблем.

До малих форм господарювання також належали підприємства споживчої кооперації, місцевої промисловості та кооперації інвалідів. Вони розширили місткість споживчого ринку промислових і продовольчих товарів та заповнили багато життєво важливих ніш. Варто вказати, що будучи на етапі організаційного впорядкування (у передвоєнний період) суто допоміжними структурами, надалі малі підприємства перетворилися на вагомий сектор економіки країни.

Слід звернути увагу на те, що попри все малі кооперативні форми господарювання все ж таки містили невеликі, обмежені можливості для підприємницької діяльності, які проявлялися в особливостях формування факторів виробництва, їх безпосередньому зв'язку з ринком, у необхідності працювати на задоволення попиту в умовах низької платоспроможності населення. Тут сформувалися кадри господарників, які, будучи відрізаними від системи централізованого матеріально-технічного постачання, так званого організованого ринку й гарантованого збуту продукції, знаходячись під невсипним контролем системи, забезпечували організацію виробництва необхідних для населення товарів, виконували функції, які не міг здійснити державний сектор.

Але розвиток підприємництва в СРСР, навіть в обмежених формах, суперечив принципам адміністративно-командного господарювання, тому в 1956 р. промислову кооперацію було реорганізовано й одержавлено, оскільки начебто рівень виробництва таких підприємств та їхнє технічне оснащення вимагали зміни форми управління й кваліфікованішого технічного керівництва.

Звичайно, звуження сфери малого підприємництва зумовлювали не стільки економічні критерії, скільки ідеологічні. Кооперативна, групова власність окремих колективів не зовсім уписувалася в схему економіки, заснованої на так званій загальнонародній власності. Підкреслювалася менша зрілість цих форм власності порівняно з державною, вони вважалися меншовартісними, рудиментами старого способу господарювання.

Зазначимо, що, значно скоротивши мале виробництво, радянська держава не змогла віднайти його замінників і, таким чином, протягом усього наступного періоду радянської історії постійно відчувався дефіцит товарів народного споживання.

Інакше кажучи, досвід господарювання в адміністративно-командній системі підтвердив загальну закономірність, що велике виробництво може функціонувати лише в поєднанні з малими формами. Але хоча Радянський Союз і вважався країною найбільш концентрованого виробництва, значне місце в економіці посідали малі форми. У державних документах того часу підкреслювалася необхідність оптимального поєднання підприємств різних розмірів - великих, середніх і малих. До малих підприємств формально належало багато дрібних колгоспів, радгоспів, машинно-тракторних станцій, що обслуговували колгоспи, які пізніше були збільшені, підприємств споживчої кооперації, громадського харчування, сфери послуг.

Отже, на початковій стадії переходу економіки до нової ринкової системи Україна, як і інші пострадянські держави, мала певний матеріально-технічний потенціал, використання якого сприяло б розвитку малого бізнесу. Але практично був відсутній досвід організації малого підприємництва ринкового типу, оскільки попередня система господарювання не передбачала його взагалі.

Ураховуючи об'єкт нашого дослідження, розглянемо основні етапи становлення та розвитку малого та середнього підприємництва в Україні в перехідний до ринку період.

З нашої точки зору, початковий (підготовчий) етап тривав з 1987 р. до 1990 року. Зазначимо, що початок формуванню попередніх правових, організаційних та економічних засад розвитку малого бізнесу поклало прийняття у 1986 році Закону СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність громадян в СРСР», що сприяло частковій легалізації індивідуального бізнесу й ще більше відкрило доступ бізнесменам, насамперед підприємцям-початківцям, до створення власної справи [4]. У той час багато тисяч людей уже займались легальним бізнесом як індивідуальною трудовою діяльністю.

Нового імпульсу щодо розвитку малого підприємництва додало прийняття в 1988 році закону про кооперацію [5]. Це сприяло масовому припливу громадян у щойно створені кооперативи, які привертали увагу демократичною формою організації та високими заробітками.

Тут варто вказати, що власне кооперативи були ще квазіформою малого підприємництва, насамперед приватного, але саме вони поклали початок розвитку малого та середнього бізнесу.

Ухвалення деяких нормативно-правових актів, зокрема урядових постанов у 1989 році, сприяло виникненню власне малих підприємств та значному поширенню їх практично в усіх галузях діяльності, причому найбільша їхня питома вага припадала на виробничу сферу - промисловість та будівництво.

Однак протягом 1989 - 1990 рр. малі підприємства створювались головним чином на основі субпідрядної системи та використовували державну форму власності. Це був лише початковий етап розвитку малого підприємництва, разом із тим, це був і підготовчий (попередній) етап формування державної політики щодо його розвитку в Україні.

На наш погляд, мають рацію ті фахівці, які стверджують, що реальне формування державної політики підтримки малого підприємництва в Україні починається з 1991 р., а саме - з прийняття 7 лютого 1991 року третьою сесією Верховної Ради України дванадцятого скликання Закону України «Про підприємництво» [6] та утворення в травні 1991 року Державного комітету України із сприяння малим підприємствам та підприємництву. Логічним подальшим кроком було схвалення в березні 1993 року Кабінетом Міністрів України Програми державної підтримки підприємництва в Україні, яка стала складовою комплексу заходів щодо сприяння розвитку ринкових відносин та виходу України з економічної кризи.

Зазначимо, що становлення та розвиток підприємств малого бізнесу в Україні відбувалися нерівномірно й мали низку особливостей.

З перших років проведення економічної реформи, незважаючи на об'єктивні труднощі перехідного періоду, спостерігалося швидке зростання недержавного сектора економіки, у тому числі й підприємств малого бізнесу. З переходом на нові економічні відносини в 90-х рр. ХХ ст. стабільно зростала частка підприємств малого бізнесу в загальному обсязі ВВП України. Саме 1992 рік - рік початку ринкових перетворень - ознаменувався найвищими темпами зростання чисельності підприємств малого бізнесу в Україні, кількість яких порівняно з кінцем 80-х рр. ХХ ст. зросла у 2,1 раза. Цьому сприяв цілий ряд різних обставин у політичному та економічному житті України: прийняття відповідних ринкових законів, існування відносно ліберального оподаткування, пільг для щойно створених малих підприємств тощо. Бурхливе зростання чисельності підприємств малого бізнесу, що спостерігалося в Україні до 1992-1993 рр., з 1993 р. почало уповільнюватися. На підтвердження цього простежимо динаміку розвитку цього процесу на підставі діаграми 1.

Лібералізація цін, яка відбулася на початку 90-х років ХХ ст., суттєво пошкодила фінансову базу малого бізнесу: галопуюча інфляція призвела, з одного боку, до знецінення вкладів населення, а з іншого - до різкого збільшення процентних ставок банківського кредиту. У результаті почав активно розвиватися торговельний бізнес. Так, у галузевій структурі підприємств малого бізнесу стали домінувати торговельно-посередницька діяльність та будівництво. Швидка оборотність дрібних торгових капіталів перетворювала їх на капітали середніх розмірів.

Варто зазначити, що суб'єкти господарської діяльності в Україні з початком ринкових перетворень були змушені опановувати ази малого бізнесу. Частині підприємців це вдалося, а інші пішли „в тінь” або розорилися. Особливо яскраво ці процеси проявилися в перші роки трансформації національного господарства. Ринкова непідготовленість людей була одним із факторів, через вплив яких малий бізнес перемістився у невиробничу сферу.

Цілеспрямована державна підтримка з самого початку мала виключно важливе значення для розвитку сектора малого бізнесу.

Одним зі шляхів кредитування малих підприємств з початку 90-х років стала співпраця з міжнародними фінансовими організаціями. Майже всі банки, які кредитували в Україні середній та малий бізнес, працювали в рамках їхніх програм. Серед іноземних партнерів з 1994 року першим в Україні почав кредитувати малий та середній бізнес Європейський банк реконструкції та розвитку (загальна сума його першої кредитної лінії становила понад 121 млн євро). Згідно з першою кредитною угодою українські підприємці змогли отримати для розвитку виробництва та сфери послуг кредити в обсязі до 2,5 млн доларів США терміном до 5 років та дворічним пільговим періодом. Відповідно до цієї програми було затверджено 155 проектів, на втілення яких надано кредитів на загальну суму 135 млн доларів США [8].

Становлення малого бізнесу в Україні відбувалося високими темпами, незважаючи на об'єктивні труднощі перехідного періоду. Але цей процес був нерівномірним, темпи його прискорювались та уповільнювались відповідно до змін зовнішнього середовища, оскільки можливості підприємств малого бізнесу протистояти деструктивним факторам зовнішнього середовища були об'єктивно обмежені.

Характерною рисою економічної політики в Україні в першій половині 1990-х років було невизначене й постійно змінюване ставлення держави до малого підприємництва, що залежало від політичної кон'юнктури, соціально-економічного становища та інших чинників. На нашу думку, здійснені кроки щодо формування державної політики розвитку малого підприємництва в Україні, безумовно, певним чином вплинули на формування цього сектора економіки. Проте не було розроблено чіткої політики розвитку малого та середнього бізнесу в Україні, не сформульовано на законодавчому рівні конкретних соціально-економічних завдань, не обґрунтовано стратегії, тактики, принципів та пріоритетів його розвитку.

Концентрація зусиль центральних органів влади України на формуванні та реалізації державної політики підтримки малого бізнесу почала отримувати змістовне наповнення з середини 1990-х років. Своєрідною точкою відліку стало 3 квітня 1996 року, коли Кабінет Міністрів України прийняв постанову №404 «Про концепцію державної політики розвитку малого підприємництва» [9]. Ця постанова поклала початок другому етапу розвитку малого та середнього бізнесу в Україні, який тривав до 2000 року.

Важливе значення на цьому етапі мало конституційне закріплення свободи підприємництва 28 червня 1996 р., затвердження Кабінетом Міністрів України в січні 1997 р. Програми розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 рр. та утворення в липні 1997 р. Державного комітету України з питань розвитку підприємництва.

Проте, незважаючи на низку вжитих на державному рівні заходів для стимулювання підприємництва, ділова активність малого бізнесу зростала надто повільно. Фахівці відзначали відсутність дієвої системи його фінансування, кредитування та страхування. Таким чином, несистемність та непослідовність дій на підтримку малого бізнесу в Україні зумовили повільні темпи його розвитку.

Для створення сучасної ефективної системи державного регулювання розвитку малого бізнесу в Україні важливе значення мав указ Президента України від 12 травня 1998 року «Про державну підтримку малого підприємництва» [10]. Цей документ визначив підтримку малого підприємництва як одне з найважливіших завдань державної політики. Важливим моментом було відновлення в розумних межах планових заходів із державного регулювання цієї сфери економічної діяльності: вони почали набувати системності, послідовності, комплексності. 19 жовтня 2000 року було прийнято спеціальний Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» [11].

На другому етапі розвитку малого та середнього підприємництва в Україні тривала співпраця з міжнародними фінансовими організаціями. Наприкінці 1998 року в рамках кредитної лінії ЄБРР було розпочато новий проект - програму мікрокредитування, за якою протягом двох наступних років було надано більше двох тисяч мікро- та міні-кредитів. Загалом надана кінцевим позичальникам сума кредитів становила 163 млн доларів США.

За напрямами кредитування найбільша частка кредитів припадала на підприємства харчової промисловості (30 %), сільського господарства та хімічної промисловості (по 9 %), транспорту, легкої та деревообробної промисловості (по 8 %) [12].

У серпні 2000 року для цієї ж категорії позичальників було відкрито другу кредитну лінію на суму близько 90 млн доларів США. За обома кредитними лініями ЄБРР вітчизняними банками було надано суб'єктам малого та середнього бізнесу понад 6 тис. мікрокредитів. На підприємствах, які одержали кредити, було вироблено продукції на суму 415 млн доларів, а на новостворених робочих місцях працевлаштовано понад 5 тисяч осіб [13].

Незважаючи на очевидні позитивні зрушення, суб'єкти малого бізнесу України функціонували при недостатньо досконалому нормативно-правовому забезпеченні. Багато спеціалістів слушно зазначали, що деякі види діяльності у сфері малого підприємництва надмірно регламентовані чинними нормами законодавства, що негативно впливає на економічний та фінансовий стан таких підприємств. Щодо підприємницької діяльності в Україні існували 288 законів, 142 постанови Верховної Ради, 305 указів Президента, 797 постанов Кабінету Міністрів, 266 інструкцій, 215 положень, усього - 3127 документів [14]. Таким чином, економічна залежність товаровиробника в умовах адміністративно-командної системи, по суті, була замінена правовою залежністю, в умовах якої підприємець не буде законослухняним і, як наслідок, зазнає економічних збитків. З нашої точки зору, саме ці обставини стали причинами корупції та формування залежності підприємців від чиновників.

Фінансова підтримка підприємств малого бізнесу з боку держави була такою ж декларативною, як і нормативно-законодавча. В Україні з самого початку державна підтримка малого бізнесу зводилась, в основному, до системи податкових пільг і завжди була широко декларованою. Більше половини підприємців та представників малого бізнесу вказували на надмірні податки, які змушували підприємства йти «в тінь» [15].

Отже, на другому етапі також не відбулося кардинальних позитивних змін, які суттєво вплинули б на активізацію малого підприємництва в Україні. Так, кількість діючих малих підприємств у 1998 р. зросла лише на 11 %. Відбулося незначне збільшення кількості працівників на малих підприємствах: 1395,5 тис. - у 1997 р., та 1559,9 тис. ос. - у 1998 р. При зростанні абсолютної кількості малих підприємств, а також їхньої кількості на 10 тис. осіб наявного населення середня кількість працівників на одному підприємстві зменшилась з 12 у 1996 р. до 8 у 2000 р., і цей процес зменшення тривав і далі. Динаміка розвитку цього процесу відтворена в графіку 2 [16].

Ця тенденція безпосередньо вплинула на процес створення нових робочих місць.

Незважаючи на певні позитивні зміни, що відбулися внаслідок створення більш сприятливих умов для сфери малого підприємництва, основні перешкоди для її розвитку й у 1999 - 2000 роках залишалися такі ж, як і в попередні роки. Це неоднозначність та неповнота діючих нормативно-правових актів, надмірна зарегульованість ряду економічних процесів та організаційних процедур, невпорядкованість відносин власності та корпоративних прав, відсутність системи фінансування та кредитування, непевність податкового законодавства, грабіжницька система оподаткування, недостатність професійних знань та досвіду в осіб, зайнятих малим бізнесом тощо.

Треба підкреслити, що сектор малих підприємств наприкінці ХХ ст. займав незначне місце в економіці країни. Хоча кількість малих підприємств і збільшилась із середини 90-х років, їхня частка в загальному випуску й загальній зайнятості населення була ще невисокою. Згідно з офіційною статистикою в 2000 році в Україні нараховувалось 217930 малих підприємств із зайнятістю 1709800 осіб. Частка їх сукупного продукту становила 5,2 % до загального продукту країни, а зайнятість - 9,3 % загальної зайнятості [17].

У 2000 році серед малих підприємств переважала недержавна форма власності: 95,6 % усіх підприємств були недержавними. Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період із 1992 р. частка малих підприємств державної форми власності скоротилася з 14 % до 2 %. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 % до 70 %, а приватної залишилася на рівні 32 %.

Для підтвердження сказаного наведемо фактичні дані щодо кількості малих підприємств за формами власності [18].

Варто зазначити, що переважна більшість, близько 45,8 %, усіх малих підприємств у 2000 році були зосереджені в торгівлі та громадському харчуванні, і лише 14,3 % - у промисловості й 10,2 % - у будівництві [19]. Такий розподіл можна пояснити відносно невеликим розміром необхідного стартового капіталу, щоб розпочати власний бізнес у сфері торгівлі й харчування, а також досить низькими витратами, пов'язаними із закриттям підприємства.

Промислові підприємства складали 14,3 % загальної кількості малих фірм, виробляючи 22,2 % загального обсягу продукції малих підприємств у 2000 році. Частка малих промислових підприємств у загальному промисловому випуску й зайнятості становила 2,4 % і 7,2 % відповідно [20].

Розвиток сектору малих підприємств по регіонах відбувався дуже нерівномірно. Найбільше малих підприємств було зареєстровано у місті Києві, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській і Львівській областях.

У грудні 2000 року була прийнята Національна Програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, затверджена Законом України [21], і тому, з нашої точки зору, з 2001 р. починається третій етап розвитку малого та середнього підприємництва.

Зазначимо, що в 2001-2004 роках тривала тенденція збільшення кількості малих підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності. У 2004 р. їх налічувалося 283398, у середньому на них працювало 1928,0 тис. ос., що на 17 % більше порівняно з відповідним періодом 2000 р. На 10 тис. осіб наявного населення припадало 60 малих підприємств [22]. Водночас основною складовою малого підприємництва були підприємці без статусу юридичної особи. З урахуванням цієї складової кількісний показник в Україні складав 39 суб'єктів малого підприємництва на 1 тис. наявного населення. У 2003 р. із загальної кількості працюючих на малих підприємствах 26,9 % було зайнято в оптовій та роздрібній торгівлі, 21,8 % - у промисловості, 12,4 % - у будівництві, решта - в інших галузях економіки. Упродовж 2004 р. малими підприємствами було вироблено продукції та надано послуг на суму 74,3 млрд грн, тоді як у 2000 р. - на 43,8 млрд грн [23].

На частку малих та середніх підприємств припадало 24,8 % обсягу виробництва продукції, 45,7 % загальної кількості найманих робітників підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності.

Динаміка та основні показники розвитку малих підприємств наведені в таблиці 2 [24].

Варто зазначити, що малі та середні підприємства працювали переважно на внутрішньому ринку, оскільки 96,2 % та 91,2 % відповідно вироблених товарів продавали в Україні. У загальній кількості підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності частка малих та середніх підприємств у 2003 р. становила 92,5 %, у тому числі малих - 85,6 %, середніх - 6,9 % [25].

Найбільша концентрація середніх підприємств спостерігалася в харчовій промисловості - 31,6 % усіх підприємств, малі підприємства працювали переважно у сфері торгівлі. 84,2 % середніх підприємств виробляли товари кінцевого споживання, 15,8 % - проміжного. 54,4 % середніх підприємств були орієнтовані на масового споживача, 40,4 % - на специфічні групи покупців і 5,3 % працювали за індивідуальними замовленнями.

Треба звернути увагу на те, що в країнах із розвинутими ринковими відносинами середні підприємства, як правило, представлені новоствореними приватними компаніями, значна частина яких вийшла із малого бізнесу. В Україні в перехідний період середні підприємства з'явились унаслідок приватизації колишніх державних підприємств, їх частка становила - 93,8 %. Решта 6,2 % відокремились від великих підприємств. Цікаво, що майже 60 % приватизованих компаній належали до середніх ще до приватизації.

У розвинутих країнах сектор середніх підприємств розвивається за рахунок малих. В Україні спостерігалася зовсім інша ситуація. Наприклад, у 1999-2002 рр. менше 1 % малих підприємств перейшли в групу середніх. Більше того, позначилася тенденція до дезінтеграції середніх підприємств та перетворення їх на малі, які все ж таки мали певні пільги [26].

Отже, можна стверджувати, що загальні параметри розвитку малого підприємництва в перехідний період не відповідали можливостям та потребам української економіки. За кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. наявного населення Україна значно відставала від країн Центральної та Східної Європи. Незадовільними залишалися рівень професійної підготовки та фінансовий стан малого підприємництва, його галузева структура та функціональна спрямованість. Поза увагою малого підприємництва залишалася інноваційна сфера української економіки. Не отримали розвитку венчурні фірми. Регуляторні обмеження та високий рівень корупції, як і нестабільність умов ведення бізнесу, вели, з одного боку, до збільшення витратності підприємницької діяльності, а з іншого - до зростання рівня її «тінізації». Поглиблювалися диспропорції в регіональному розвитку малого бізнесу.

Але, незважаючи на це, мале підприємництво відігравало значну соціальну роль у суспільстві перехідного періоду. Зокрема, мале підприємництво було не тільки джерелом коштів для існування, а й способом розкриття та реалізації власного потенціалу підприємців. Мале підприємництво створювало додаткові робочі місця, забезпечувало зниження рівня безробіття та соціальної напруги, сприяло зміні психології суспільства та життєвих орієнтирів значної частини населення, виступаючи альтернативою люмпенській психології соціального утриманства. Але найбільш вагоме значення малого підприємництва для України, на нашу думку, полягало в сприянні формуванню середнього класу, який є основою соціально-економічних реформ, гарантом політичної стабільності та демократичного розвитку суспільства.

Водночас ці паростки середнього класу значною мірою були здеформовані умовами соціально-економічної кризи, яку переживала країна. Як і підприємництво в цілому, середній клас концентрувався головним чином не у сфері виробництва, а у сфері перерозподілу суспільного доходу. Остання є таким же необхідним елементом економіки, як і виробнича сфера. Однак у цьому випадку вона не стільки обслуговувала потреби економіки, як самоцільно домінувала над нею, тому діяльність представників середнього класу набувала відповідного відтінку та спрямованості. Це значною мірою було пов'язано з формуванням досить значної соціальної бази непродуктивного підприємництва та з процесом його «тінізації».

Зауважимо також, що нечисленна на сьогодні верства середнього класу, на жаль, ще не є соціально однорідною «масою», не сформувалися її єдина мета, мораль, інтереси. Головною причиною цього була і є слабка підтримка малого підприємництва органами державної влади та місцевого самоврядування. Замість створення сприятливого режиму діє потужний бюрократичний та податковий прес, який перетворює потенційних «середніх» із законослухняних підприємців на їхню пряму протилежність.

Таким чином, подальший процес формування середнього класу безпосередньо пов'язаний із процесом створення сприятливих правових, економічних та організаційних умов розвитку малого підприємництва, яке, у свою чергу, є визначальним фактором не лише формування, а й подальшого розвитку середнього класу країни.

Висновки

1. Формування підприємств малого бізнесу в Україні в перехідний до ринку період мало певні особливості, які залежали від багатьох факторів, у першу чергу, від рівня розвитку економіки й суспільного сприйняття малого бізнесу в країні. Серед інших особливостей, яких не знала світова практика, треба назвати такі, як постійна боротьба за виживання, у тому числі й протизаконними способами, майже повна відсутність впровадження інновацій унаслідок незначної кількості підприємств у виробничій сфері, обмеженість фінансових ресурсів і неможливість їх залучення на відносно тривалий період, високий ризик діяльності підприємств малого бізнесу і відсутність механізмів захисту від нього, відсутність реальної підтримки та допомоги на державному та регіональному рівнях.

2. Мале підприємництво - необхідний сектор ринкової системи господарювання, роль якого зростала під впливом структурних зрушень в економіці країни. Але проблема формування життєздатного, продуктивного сектора малого підприємництва набула, по-перше, особливого значення й, по-друге, мала суперечливий характер. Перша обставина була пов'язана з низкою питань ринкової трансформації економіки, потребою першочергового їх вирішення в умовах тривалої економічної кризи, нестабільності законодавчої бази підприємництва, а також із загостренням проблеми зайнятості тощо. Друга - з неоднозначним ставленням владних структур, відсутністю навичок у веденні власної справи в більшості підприємців, значною «тінізацією» економіки, правовим нігілізмом громадян.

3. Існувала проблема й більш глибока. Вона була пов'язана з відносинами власності, економічними інтересами, потребами окремих структур. Як правильно зазначив Валерій Геєць, малий і середній бізнес не отримав достатнього розвитку в Україні, оскільки «…процес приватизації та реструктуризації власності в Україні відбувався не у відповідності з інтересами розвитку економіки, а відповідно до інтересів корпоративних структур» [27].

4. Світовий досвід і практика перших кроків вітчизняного малого підприємництва свідчать, що виконання малим підприємництвом суттєвої економічної та соціальної ролі можливе лише за умов виваженої державної політики всебічної підтримки цього сектора.

5. Аналіз реальних процесів розвитку малого підприємництва в Україні, реалізації урядових дій щодо його підтримки показує, що головною причиною, яка стримувала подальший розвиток малого підприємництва була несформованість в країні ефективної законодавчо закріпленої державної політики його розвитку й, зокрема, несформованість цілісної системи органів державної виконавчої влади з питань підприємництва. Свідченням неефективності діяльності органів державної влади у сфері розвитку підприємництва в Україні було, перш за все, зниження темпів зростання кількості діючих малих підприємств і чисельності їх працівників, посилення процесу «тінізації» суб'єктів малого підприємництва тощо.

Негативний вплив на процес становлення та розвитку малого підприємництва мали також відповідні правові, фінансово-економічні, організаційні та соціально-психологічні фактори.

Таким чином, формування державної політики розвитку малого підприємництва, визначення форм і методів її реалізації має бути невід'ємною частиною загальнодержавної доктрини демократичних соціально-економічних перетворень і мати стратегічною метою формування значного прошарку середнього класу в країні як основи соціально-політичної стабільності та розвитку.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики / З.С. Варналій. - К. : Т-во «Знання», КОО, 2001. - 277 с.

2. Белоус Г. Развитие малого предпринимательства в Украине / Г. Белоус // Экономика Украины. - 2000. - № 2. - С. 35-41; Шпак В. Становление и развитие малого бизнеса на этапе переходной экономики / В. Шпак // Персонал. - 2003. - № 1. - С. 86-89; Долгоруков Ю. О развитии малого предпринимательства / Ю. Долгоруков, О. Кужман // Экономика Украины. - 2005. - № 12. - С. 11-18; Дмитриченко Л. И. Малый бизнес в системе предпринимательства: Монография / Л. И. Дмитриченко, А. Н. Химченко. - Донецк : Каштан, 2005. - 178 с.

3. Лазур П. Ю. Державне регулювання малого і середнього підприємництва / П. Ю. Лазур. - Львів : Новий Світ - 2000, 2006. - 399 с. ; Кондратюк Т. В. Державна політика підтримки малого бізнесу : Монографія / Т. В. Кондратюк. - К. : Видавничий центр «Академія», 2003. - 112 с. ; Долгальова О. В. Регулятивна роль держави у сфері малого бізнесу : Монографія / Заг. ред. Поважного О. С. - Донецьк : Промо, 2005. - 373 с.

4. Див.: Закон СССР «Об индивидуальной трудовой деятельности граждан в СССР». - М., 1986.

5. Див.: Закон СССР «О кооперации в СССР». - М. : Политиздат, 1988.

6. Див.: Закон УРСР «Про підприємництво» Ст. 168 // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14.

7. Діаграму складено за даними: Статистичний щорічник України за 2002 рік / Державний комітет статистики України; За ред. О.Г. Осауленка; Відп. за вип. В.А. Головко. - К. : Консультант, 2003. - С. 338; Статистичний щорічник України за 2004 рік / Державний комітет статистики України; За ред. О.Г. Осауленка; Відп. за вип. В.А. Головко. - К. : Консультант, 2005. - С. 329.

8. Галь В. Розвиток малого та середнього бізнесу в Україні // Вісник НБУ. - 2003. - № 1. - С. 14.

9. Див.: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1996 р. №404 «Про концепцію державної політики розвитку малого підприємництва» // Зібрання постанов Уряду України. - 1996. - № 10. - С. 124 -131.

10. Указ Президента України від 12 травня 1998 року № 456/98 «Про державну підтримку малого підприємництва» // Урядовий кур'єр. - 1998. - № 91-92 (16 травня). - С. 12.

11. Див.: Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» Ст. 447 // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 51-52.

12. Галь В. Розвиток малого та середнього бізнесу в Україні // Вісник НБУ. - 2003. - № 1. - С. 14.

13. Там само. - С. 15.

14. Козаченко Г.В. Малий бізнес: стійкість та компенсаторні можливості. Монографія. / Г.В. Козаченко [та інші ]. - К. : Лібра, 2003. - С. 46.

15. Див.: Акімова І., Олексів М. Розвиток промислово-орієнтованих малих та середніх підприємств в Україні у 2000 році: Результати опитування // Наукові матеріали Інституту Економічних Досліджень та Політичних Консультацій. - 2001. - № 12. - С. 39.

16. Діаграму складено за даними: Статистичний щорічник України за 2002 рік / Державний комітет статистики України; За ред. О. Г. Осауленка; Відп. за вип. В.А. Головко. - К.: Консультант, 2003. - С. 338; Діяльність малих підприємств: Статистичний збірник / За ред. І. М. Жук; Відп. за вип. М. С. Кузнєцова. - К. : Держкомстат України, 2006. - С. 14.

17. Діяльність малих підприємств: Статистичний збірник / За ред. І. М. Жук; Відп. за вип. М.С. Кузнєцова. - К.: Держкомстат України, 2006. - С. 11.

18. Таблицю складено за даними: Статистичний щорічник України за 2002 рік / Державний комітет статистики України; За ред. О.Г. Осауленка; Відп. за вип. В. А. Головко. - К. : Консультант, 2003. - С. 342; Статистичний щорічник України за 2004 рік / Державний комітет статистики України; За ред. О.Г. Осауленка; Відп. за вип. В. А. Головко. - К.: Консультант, 2005. - С. 333.

19. Акімова І., Олексів М. Розвиток промислово-орієнтованих малих та середніх підприємств в Україні у 2000 році: Результати опитування // Наукові матеріали Інституту Економічних Досліджень та Політичних Консультацій. - 2001. - № 12. - С. 3.

20. Там само.

21. Див.: Національна Програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні: Затв. Законом України від 21 грудня 2000 р. № 2157-ІІІ // Урядовий кур'єр. - 2001. - № 45 / 14 березня. - С. 8-9.

22. Діяльність малих підприємств: Статистичний збірник / За ред. І. М. Жук; Відп. за вип. М.С. Кузнєцова. - К. : Держкомстат України, 2006. - С. 11.

23.Там само.

24. Таблицю складено за даними: Статистичний щорічник України за 2002 рік / Державний комітет статистики України; За ред. О.Г. Осауленка; Відп. за вип. В.А. Головко. - К. : Консультант, 2003. - С. 338; Статистичний щорічник України за 2004 рік / Державний комітет статистики України; За ред. О.Г. Осауленка; Відп. за вип. В.А. Головко. - К. : Консультант, 2005. - С. 329; Держкомстат України: http://www.ukrstat.kmu.gov.ua/.

25. Долгоруков Ю. О развитии малого предпринимательства /Ю. Долгоруков, О. Кужман // Экономика Украины. - 2005. - № 12. - С. 13.

26. Там само.

27. Геєць В. Соціогуманітарні складові перспектив розвитку до соціально-орієнтованої економіки в Україні / В. Геєць // Економіка України. - 2000. - № 2. - С. 8.