Структурні перетворення систем продуктивних сил регіонів України

СТРУКТУРНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ СИСТЕМ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Ігор Єресько, кандидат економічних наук,

доцент, завідувач кафедри банківської та страхової справи

Черкаського державного технологічного університету

У статті досліджуються проблеми територіальної структури національної економіки, проведений аналіз територіальної структури господарської системи України, обґрунтовується необхідність та доцільність структурних перетворень та можливість їх реалізації.

Питання соціально-економічного розвитку та узгодженості інтересів різних регіонів у межах окремої країни - малодосліджена царина в економічній теорії. Разом з тим актуальність її вивчення зумовлюється стійким в останній час зростанням диспропорції розвитку продуктивних сил, посиленням регіональної диференціації умов та якості населення, загостренням проблем дотримання комплексності та пропорційності між різними складниками господарства регіонів як цілісного та єдиного організму. Ця цілісність стосується перш за все територіальної структури господарства: територіального поділу праці і комплексного розвитку регіонів, розміщення і територіальної організації продуктивних сил, впливу загальних і конкретних місцевих факторів, регіональних відмінностей у виробничих відносинах, розселенні людей, взаємодії з навколишнім середовищем, а також реалізації державної регіональної соціально-економічної політики.

Вдосконалення територіальної організації продуктивних сил є одним із основних напрямків цілеспрямованої діяльності людей і держави щодо вирішення соціально-економічних проблем регіонів у перспективі.

І саме цьому присвячені праці дослідників Данилишина Б.М., Дорогунцова С.І., Чернюк Л.Г., Борщевського П.П, Фащевського М.І., Качали Т.М., Бистрякова І.К. [див. 1-3].

Разом з тим з огляду на вказані праці перспективними є дослідження територіальної структури господарства і аналіз її організації, під яким ми розуміємо ступінь наукового обґрунтування розміщення взаємопов'язаних виробництв, сфери обслуговування населення та виробничої інфраструктури, яка дає економічний та соціальний ефект внаслідок раціонального їх комплексування; аналіз пріоритетних напрямків розвитку економіки та проблем проведення структурних перетворень. Отже, метою статті є аналіз територіальної структури господарської системи України, виокремлення проблем, що виникають у ході її трансформування та визначення основних шляхів їх вирішення.

В.М. Гець основними характеристиками територіальної структури господарства визначає розподіл, зосередження і розміщення господарського комплексу на території та результати його економічної діяльності. В основі формування територіальної структури господарства лежить закон територіального поділу праці, а також принципи зростання економічного ефекту від територіальної концентрації виробництва, комбінування об'єктів на території, комплексного і збалансованого соціально-економічного й екологічного розвитку економіки [1].

Територіальна структура господарства області як найкрупнішої територіальної одиниці нашої країни включає господарські комплекси адміністративних районів, куди входять господарські комплекси населених пунктів, у тому числі міст обласного підпорядкування і міськрад. На основі аналізу темпів зростання економіки в цілому та окремих її галузей з урахуванням багаторічної тенденції, а також щорічних змін економічного розвитку будується два сценарії (оптимістичний і песимістичний) прогнозу територіальної структури економіки по адміністративних районах і містах обласного підпорядкування, по яких проводиться статистичний облік. Крім того, враховується експертна оцінка можливих змін у реальному секторі економіки, природно-ресурсній базі, ринковій трансформації економіки, розвитку соціальних процесів, впливу зовнішніх чинників і регіональної політики держави тощо. Це і забезпечує визначення територіальної структури господарства у прогнозованому періоді по основних територіальних елементах - адміністративних територіальних районах і містах обласного підпорядкування.

Важливим аспектом територіальної структури господарства є утворення різних типів територіально-виробничих комплексів. Їх формування обумовлене закономірностями територіальної концентрації виробництва, яка забезпечує економічний ефект від використання єдиної для територіального комплексу виробничої і соціальної інфраструктури, комплексного використання природних і соціально-економічних та інших ресурсів, зменшення транспортних витрат тощо. Найпростішим типом таких комплексів є промисловий (агропромисловий, рекреаційний) пункт з розміщеним у ньому виробництвом чи іншим видом економічної діяльності, яка є сферою зайнятості населення. Більш складним за внутрішньою будовою економічної діяльності є такий тип комплексів, як промисловий (виробничий) центр, де зосереджено декілька видів економічної діяльності різних галузей. Він відіграє роль ядра в локальній системі розселення і взаємопов'язаний з іншими поселеннями, трудовими, соціально-економічними чи іншими відносинами. Ще більш складним типом комплексів є агломерація, до складу якої входять міські й сільські населені пункти, з розвинутою між ними спільною виробничою чи соціальною інфраструктурою. Центром її, як правило, є велике місто [2].

Окремі елементи територіальної структури господарства - це господарські комплекси населених пунктів. У кожному з них переважають певні види економічної діяльності, територіально локалізовані в поселеннях. Склад видів діяльності залежить від адміністративно-господарських функцій поселень і їх адміністративного статусу (районного, обласного, республіканського чи держаного підпорядкування). Аналіз мережі поселень і систем розселення з урахуванням їх статусу та господарської діяльності також буде характеризувати територіальну структуру господарства регіону в цілому, де базовим елементом є господарський комплекс населеного пункту.

Різноманітні фактори обумовлюють формування і такого типу елементів територіальної структури господарства, як регіони, що мають спільні ознаки за показниками територіальної концентрації виробництва певного виду продукції, природно-географічного чи економіко-географічного положення тощо. Регіон може охоплювати будь-яку кількість населених пунктів або адміністративних районів з певними спільними ознаками, що виокремлюють його серед інших.

До окремих елементів територіальної структури господарства належать і території пріоритетного розвитку, особливих умов фінансування, проблемні і депресивні території, транснаціональні регіони, території прикордонного співробітництва, вільні економічні зони тощо. Кожен територіальний господарський елемент характеризується певними особливостями господарювання і є специфічним територіальним господарським комплексом.

На жаль, структура господарства України, яка склалася на сьогодні, в цілому неефективна і, більш того, економічно та екологічно небезпечна. Основу її становлять енерго- та матеріаломісткі виробництва, що призводять до перевитрачання природних та людських ресурсів і, водночас, не задовольняють потреби в інвестиційних ресурсах, споживчих товарах і послугах. Тому сьогодні структурна перебудова економіки повинна бути спрямована на випуск необхідної споживачам продукції, на наповнення споживчого, виробничого та інвестиційного ринків. Причому основним завданням структурної переорієнтації економіки є не випереджаючий розвиток обмеженої групи галузей, а формування цілої індустріальної системи, яка базується на розвинутому машинобудуванні.

Успішне проведення структурних перетворень територіальної соціально-економічної системи значною мірою залежить від правильності вибору пріоритетних напрямків [3].

Важливим напрямом структурної перебудови економіки є розвиток виробництв, які орієнтуються на місцеві ресурси або ж використовують у своїй діяльності вторинну сировину. Для регіональної економіки вкрай важливо здійснити стратегію ресурсозбереження, яка, з одного боку, покликана забезпечити скорочення питомого витрачання природної речовини на одиницю кінцевої продукції, а з іншого, зменшити негативне навантаження на навколишнє середовище.

Одним із магістральних напрямків структурних змін в економіці є досягнення оптимального зв'язку між виробничою і соціальною сферами. Прискорення зростання питомої ваги сфери послуг у структурі суспільного виробництва - це закономірний процес, характерний для усіх розвинутих країн.

Перебудова структури матеріального виробництва - найважливіше стратегічне завдання соціально-економічного розвитку України. Як би не розвивалися ринкові відносини, досягти істотного економічного зростання та покращання матеріального добробуту населення неможливо без структурної перебудови матеріального виробництва. Структурна перебудова матеріального виробництва - проблема надзвичайно складна, особливо для України.

Таким чином, якщо оцінювати сучасний стан народного господарства сучасної України, то треба відзначити: раціонально організованого і структурованого народногосподарського комплексу в даний період немає. Виникла велика суперечність між державною власністю на виробничі підприємства і відсутністю справжнього державного управління, зокрема законодавства. Тому прискорення процесу трансформації регіональних структур потребує вирішення ряду проблем. Перш за все необхідно вдосконалити законодавчу базу з метою розширення прав і посилення відповідальності регіональних управлінських структур, а також запровадження в практику господарювання регіональних нормативів, диференційованих за показниками рівня розвитку життя населення.

Другою важливою проблемою є вдосконалення існуючої територіальної системи управління. Діяльність органів регіонального управління повинна спрямовуватись на проведення структурної перебудови економіки регіонів, реформування агропромислового комплексу, розвиток підприємництва, проведення земельної реформи. До компетенції органів управління повинно входити безпосереднє регулювання розвитку міжрегіональних зв'язків між різноманітними суб'єктами господарювання незалежно від форм власності та виду економічної діяльності, прийняття оперативних рішень у розв'язанні обласних і міжобласних проблем стосовно налагоджування механізму територіально-виробничих зв'язків за умов узгодженості інтересів усіх сторін. Це стосується проблем спільного використання об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури, витрат місцевих та бюджетних коштів та вирішення назрілих актуальних проблем у сфері виробництва, капітального будівництва тощо.

Україні необхідно формувати свій народногосподарський комплекс і, насамперед, національний комплекс матеріального виробництва. Розвиток цього комплексу має спрямовуватись на зростання матеріального рівня життя народу, розв'язання соціальних проблем, зміцнення національної безпеки України. Такий комплекс повинен базуватись на раціональному використанні науково-технічного і трудового потенціалу, природних умов і ресурсів, існуючої матеріально-технічної бази, використанні геополітичного положення держави, раціоналізації її зовнішньоекономічних зв'язків.

Отже, формування нової структури матеріального виробництва - одна з найважливіших проблем зміцнення державності, забезпечення економічної, військової, екологічної безпеки, суспільної злагоди, підвищення авторитету України в Європі й усьому світі. Створення виробничого комплексу України з раціональною галузевою, міжгалузевою і територіальними структурами - проблема надзвичайно складна. На жаль, досі не створено чіткої концепції структурної перебудови, не визначено основних напрямів її стратегії.

Важливою умовою створення нової структури виробництва є використання держави як важливого важеля управління державним сектором економіки і регулювання ринкових відносин. Необхідно чітко усвідомити: створити раціональну структуру матеріального виробництва ринкові відносини не зможуть. Вони можуть сприяти науково-технічному прогресу і в деякій мірі зміцнювати структуру комплексу.

Таким чином, структурна перебудова економіки України - не короткочасна, а довготривала стратегічна проблема. Її треба вирішувати цілеспрямовано, на наукових засадах. Удосконалення структури не можна здійснювати тільки через фінансову стабілізацію, через лібералізацію цін і зовнішньоекономічну діяльність.

З огляду на комплексність і взаємозв'язок викладених проблем, структурну перебудову народногосподарського комплексу необхідно здійснювати одночасно на двох рівнях - міжгалузевому і галузевому. На міжгалузевому слід поступово збільшувати частку галузей з виробництва товарів народного споживання, прогресивних видів матеріалів та засобів технічного переоснащення народного господарства, тобто забезпечити формування міжгалузевої структури економіки, яка б відповідала світовому досвіду і потребам України. На галузевому рівні необхідно надавати пріоритет:

1) науково-технічному оновленню виробництв, впровадженню інноваційних і екологічно ефективних безпечних технологій, виробленню продукції та матеріалів кращої якості та вищого технологічного рівня, освоєнню нових прогресивних їх видів, які були б конкурентоспроможними на зовнішньому ринку і замінювали імпортні матеріали;

2) формуванню ефективної структури виробництва в окремих комплексах і галузях шляхом обмеження розвитку сировинних та напівфабрикатних виробництв, збільшення частки виробництв, що мають технологічний цикл і поліпшують використання власного природно-ресурсного потенціалу;

3) розвитку виробництв для задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації, підвищенню збалансованості економіки та зменшенню зовнішньої залежності України;

4) підвищенню соціальної орієнтації виробництва в кожній галузі. Завдяки цьому слід збільшити частку предметів споживання в загальному обсязі продукції промисловості.

Таким чином, стратегічною метою структурної перебудови національної економіки має бути створення багатогалузевого високотехнологічного конкурентоспроможного народногосподарського комплексу, адаптованого до ринкових умов, здатного як задовольняти власні потреби і брати більшу участь у світогосподарських зв'язках на взаємовигідних умовах. При цьому слід пам'ятати, що в структурній перебудові не можна орієнтуватися на повільні та незначні заходи, тут потрібні якісні, радикальні і швидкі зміни (стрибок), вагома концентрація політичної ролі та орієнтація на великомасштабний економічний маневр.

Література:

1. Геєць В.М. Економічні передумови стабільного соціального розвитку в середньостроковій перспективі // Економіка і прогнозування. - 2002. - №2. - С. 2-34.

2. Дорогунцов С.І., Чернюк Л.Г., Борщевський П.П., Данилишин Б.М., Фащевський М.І. Соціально-економічні системи продуктивних сил регіонів України. - К.: Нічлава, 2002. - 690 с.

3. Данилишин Б.М., Чернюк Л.Г., Фащевський М.І. Соціально-економічні проблеми розвитку регіонів: методологія і практика / За ред. д.е.н., проф., чл.-кор. НАН України Б.М. Данилишина. - Черкаси: ЧДТУ, 2006. - 315 с.