Гірничо-збагачувальні підприємства в державному механізмі сприяння сталому розвитку

Гірничо-збагачувальні підприємства в державному механізмі сприяння сталому розвитку

Ілля Лозинський,

аспірант Національного гірничого університету,

м. Дніпропетровськ

У статті проаналізовані концептуальні засади, що визначають механізм забезпечення сталого розвитку національних гірничо-збагачувальних комбінатів та впливають на їх економічну ефективність. Досліджено зв'язок ефективності виробничої діяльності підприємств та природоохоронних заходів суспільних інститутів. При розробці державних важелів впливу на гірничо-збагачувальні комбінати, пропонується надавати перевагу помірній інтерналізацій витрат, що дозволятиме підприємцям отримувати прибуток у ризиковому підприємницькому середовищі. Це потребує активного стимулювання розвитку інноваційної діяльності конкретного гірничо-збагачувального комбінату.

Державна стратегія, політика та програми є вагомими важелями впливу на підприємницьке середовище, які за ситуативним рішенням можуть бути гнучкими або незмінними, селективними або універсальними, адміністративними, економічними тощо. Виходячи з масштабів впливу виробничої діяльності гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК) на акумулювання економічних, екологічних та соціальних результатів (позитивних і негативних), на інституційному рівні розробляють різні механізми впливу на суб'єкти господарювання, чим створюють певні передумови економічної ефективності підприємницької діяльності. Такі дії та рішення виходять із концептуальних засад суспільного розвитку, що затверджені чинними нормативними документами.

Прийнята світовою спільнотою наприкінці ХХ століття та ратифікована Верховною Радою України концепція сталого розвитку є головним науковим підґрунтям стратегічного розвитку суспільства, яка ставить нові вимоги до виробників продукції та структури економіки країни в цілому. Звідси формуються пріоритети екологізації виробництва, наміри обмежувати техногенне навантаження шляхом скорочення обсягів виробництва або посиленням негативної мотивації до впровадження природоохоронних заходів на конкретному підприємстві. Першочергово зазначені аспекти належать до діяльності підприємств гірничодобувної галузі, яка апріорі є руйнівною для навколишнього середовища. У процесі формування мотивуючих чинників до здійснення природоохоронної діяльності та економічних передумов ефективності виконання окремих заходів на рівні підприємства, галузі та регіону має бути врахований як їхній вплив на економіку країни, так і наявність технологічного та економічного підґрунтя процесу екологізації в сучасних ринкових умовах. У цьому випадку важливим для визначення економічної ефективності виробництва сучасних ГЗК є аналіз загальнодержавних і галузевих цілей, програм, а також удосконалення принципів їх розробки. На це неодноразово вказувалося у публікаціях багатьох науковців і практиків, зокрема Саллі В.І., Ситник В.В. [6], Петенко І.В. [7], Іватанової Н.П. [8] та інших. Вони відзначають, що держава впливає на змінювання результативної та витратної складових ефективності діяльності ГЗК шляхом застосування процедур ліцензування, штрафів, упровадження норм забруднення, встановлення концентрацій шкідливих речовин та нормативів платежів, регулювання цін тощо. Ці відомі важелі підпорядковуються більш загальним концептуальним програмам, що визначають стратегічні орієнтири та бюджети розвитку економіки країни, окремих галузей, програм збереження природного потенціалу тощо. Разом з тим, доцільно проаналізувати передумови економічної ефективності окремих галузей та підгалузей промисловості.

Мета статті полягає у визначенні можливостей забезпечення економічної ефективності господарювання гірничо-збагачувальних комбінатів. Для цього проаналізуємо такі нормативні акти та їх виконання:

- Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки" [1];

- Закон України "Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2010 року" [2];

- Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" [3].

Ці документи створюють правове поле поступового переходу до сталого розвитку, де Постанова КМУ вводить до національного законодавства базову концепцію сталого розвитку, програма розвитку мінерально-сировинної бази визначає економічне підґрунтя подолання кризових явищ в Україні за рахунок природного потенціалу, а програма формування національної екологічної мережі розглядається як засіб збереження природних ресурсів для потреб майбутніх поколінь (рис. 1). Слід зауважити, що національна законодавча база сприяння галузевому розвитку достатньо розвинута документами різних управлінських рівнів. Наприклад, Постанова Верховної Ради України "Про Концепцію розвитку гірничо-металургійного комплексу України до 2010 року" [4] та Закон України "Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України" [5], згідно з яким 70 % коштів від збору за забруднення навколишнього природного середовища підприємствами гірничо-металургійного комплексу, які брали участь в експерименті (1999-2002 рр.), використовувалися ними на виконання природоохоронних заходів. Названі закони та постанови визначають перспективи гірничо-збагачувальних комбінатів щодо оновлення основних засобів та технологій, використання результатів досліджень, здійснених різними науковими установами, формування екологічних цілей та застосування джерел фінансування природоохоронних заходів.

Рис. 1. Вплив державних програм на формування споживчої цінності природних ресурсів.

З метою виконання міжнародних домовленостей зі сталого розвитку Кабінетом Міністрів України затверджена Комплексна програма їх реалізації на національному рівні в 2003-2015 рр. [1], що є стратегічною складовою розвитку України та інтегрування її в Європейське й світове співтовариство. В умовах підвищеної уваги до проблем екологізації виробництва дослідимо затверджені механізми забезпечення економічної ефективності господарської діяльності ГЗК. Серед заходів щодо виконання Програми [1], передбачається:

- стимулювання енергозбереження, що додає в умови господарювання залізорудних ГЗК нові вимоги споживачів їх продукції. А саме металургійні заводи, мінімізуючи витрати на енергоресурси при виготовленні власної продукції, зацікавлені в більш високій якості продукції залізорудних комбінатів та меншій її ціні. Отже, стратегічний напрямок інвестування ГЗК - підвищення якості продукції шляхом розробки найбільш цінних ділянок родовища та прийняття інноваційних рішень у технології видобування та збагачення руди;

- активізація трансферу екологічно чистих технологій. Тут треба відзначити, що гірничо-збагачувальне виробництво не є екологічно чистим, а збільшення його продуктивності сприятиме додатковому виснаженню природних ресурсів, підвищенню техногенного впливу на довкілля з відповідними витратними характеристиками;

- зв'язок упровадження ефективних методів підвищення родючості ґрунтів та діяльності ГЗК простежується в процесі рекультивації відпрацьованих кар'єрами земель, де якість біологічної рекультивації залежить від попередньої технічної рекультивації для обраного напрямку використання відновлених земель;

- підтримка науково-дослідних організацій державної форми власності в розробці нових екологічно чистих видів продукції та виробничих технологій. Однак розробка інновацій на приватних (або колективних) підприємствах забезпечується переважно власними ресурсами й мотивується здебільшого негативними економічними й адміністративними чинниками - платежами, звітами, експертизами, моніторингом, ліцензуванням тощо.

Отже, "Комплексною програмою реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки" [1] визначаються найбільш загальні стратегічні напрямки здійснення економічних, соціальних та екологічних перетворень, що віддзеркалюють збільшення суспільного тиску на суб'єктів господарювання, у тому числі, гірничо-збагачувальні підприємства.

Особливості розвитку видобувного сектора затверджені загальнодержавною програмою розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2010 року [2], яка спрямована на розвиток пріоритетних напрямів геологічних досліджень із метою забезпечення господарства України гостродефіцитними видами власної мінеральної сировини. Проте більшість проблем в гірничодобувній промисловості за роки незалежності України не вирішені, а тенденція продовження терміну структурної перебудови економіки набуває певної усталеності. Збільшення конкурентоспроможності ГЗК та їх продукції було досягнуто лише в умовах розробки найбільш цінних ділянок рудних родовищ та максимального скорочення виробничих витрат, у тому числі на природоохоронні заходи та техніку безпеки. Автори програми [2] прогнозують збільшення експортного потенціалу мінерально-сировинного комплексу в 1,5-2 рази, скорочення імпорту (без вуглеводнів) - на 60-70 %, що дасть щорічну економію в 5-6 млрд. доларів США. Однак намагання наблизитись до виробничих характеристик названих країн посилюють суперечливість економічних та екологічних цілей сталого розвитку. Наприклад, можливості досягнення екологічних цілей обмежуються за умов значної зацікавленості суб'єктів інших країн в розміщенні гірничого виробництва за межами власної території. Отже, інтенсивність міжнародних інвестиційних надходжень до гірничодобувного сектору України визначатиметься бажанням (вимогами) забезпечення належного стану довкілля в іншій країні та її власних запасів мінеральної сировини, а також зацікавленістю в зростанні обсягів видобутку.

Як приклад планування розвитку мінерально-сировинної бази окремого регіону України можна навести заходи, передбачені для Криворізького залізорудного басейну, де закриття нерентабельних кар'єрів і шахт сформувало регіональні інженерні та екологічні проблеми, пов'язані, насамперед, із впливом підземних вод [2]. Саме тому одним із завдань розвитку залізорудної галузі є вивчення гідрогеологічних умов південної частини Кривбасу для здійснення ефективних заходів боротьби з неконтрольованими водопритоками в зоні гірничих робіт. Це важливе допоміжне (супутнє) завдання, тому що кон'юнктура національного та світового ринку залізорудної сировини вимагає здійснення розвідки й надання в промислове освоєння нових родовищ та довивчення тих, що розробляються.

З 8,9 млрд. грн., передбачених на розвиток мінерально-сировинної бази [2], до галузі паливно-енергетичних ресурсів спрямовується більша частина всіх коштів - 77,3 %, до галузі підприємств, що добувають руди чорних металів - 0,3 %, на проблеми виробництва неметалічних корисних копалин - 1,0 % (рис. 2). Цією структурою фінансування визначаються провідні підприємства, економічна та природоохоронна діяльність яких підтримуються державою.

Структура запланованого фінансування Програми [2] в період 2006-2008 рр. свідчить про переважно бюджетне фінансування всіх напрямків геологорозвідувальних робіт, окрім паливно-енергетичних ресурсів, де 70,4 % коштів передбачаються з інших джерел (приватні, колективні) (табл. 1). Таким чином, суспільство, здійснюючи певні видатки на дослідження мінерально-сировинної бази, сплачує екстернальні витрати, які мають непрямий вплив на економічну ефективність господарювання конкретного залізорудного комбінату і, перш за все, спрямовуються на вирішення загальних завдань для утворення дієвої системи управління галуззю (вивчення, оцінка та класифікація мінеральних ресурсів, моніторинг, експертиза тощо) та здійснення природоохоронної діяльності (наприклад, дослідження проблем, розробка технологій).

Розвиток екологічної складової сталого розвитку забезпечується Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки [3], яка передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням різноманіття природних ландшафтів. Землі Дніпропетровської області мають найбільші площі, що підлягають вивільненню з виробничого використання, відновленню та консервації. Загальна площа прогнозних складових національної екологічної мережі в Дніпропетровській області становить 388,5 тис. га (13,46 % площі національної мережі), де площа деградованих забруднених земель - 347, 4 тис. га (14,9 % площі деградованих земель в Україні).

Фінансування виконання комплексу заходів, передбачених Програмою [3], здійснюватиметься за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища в складі бюджетів усіх рівнів, а також із залученням інших джерел, у тому числі грантів Глобального екологічного фонду та інших міжнародних екологічних організацій (табл. 2). Фінансування також може здійснюватися підприємствами всіх форм власності, іншими юридичними особами.

Рис. 2. Структура фінансування основних напрямів геологорозвідувальних робіт (за видами сировини) відповідно до Програми [2].

Таблиця 1. - Фінансування загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України, (млн. грн.)

Таблиця 2. - Структура джерел фінансування утворення національної екологічної мережі

Програмою [3] передбачається проведення фундаментальних і прикладних досліджень, спрямованих на розроблення рекомендацій і методик обґрунтування найбільш ефективних заходів, що забезпечать збалансоване й невиснажливе використання природних ресурсів, інвентаризацію природних комплексів та їх компонентів, організацію ведення кадастрів природних ресурсів та моніторингу довкілля в межах національної екологічної мережі.

Орієнтовна вартість розроблення проектів створення та відведення земель для організації території об'єктів природно-заповідного фонду складає 7,4 млн. грн., де за рахунок держбюджету забезпечується фінансування в розмірі 5,3 млн. грн., а з фондів охорони навколишнього природного середовища - 2,1 тис. грн. З рис. 3 видно, що найбільшу питому вагу в структурі фінансування Програми [3] займають збереження популяцій видів рослин і тварин (39 %), виконання зобов'язань за міжнародними угодами (19 %). Наукові дослідження (16 %) і розробка проектів створення та відведення земель для організації території об'єктів природно-заповідного фонду (17 %) мають нижчий пріоритет, що, унаслідок зацікавленості ГЗК у збільшенні земельного відводу для ведення виробничої діяльності, може сприяти виникненню конфліктних ситуацій при недостатньому врахуванні цілей комбінатів у проектах (консервація певних територій обмежуватиме доступ до нових ділянок родовищ корисних копалин). Усі заходи, передбачені для формування національної екологічної мережі, потребують 43,6 млн. грн. (22,7 - держбюджет, 11,7 - фонди охорони довкілля, 9,2 - гранти міжнародних екологічних організацій).

Рис. 3. Розподіл коштів за окремими завданнями формування національної екологічної мережі: 1 - розробка проектів створення та відведення земель; 2 - ведення державного кадастру природно-заповідного фонду України; 3 - збереження популяцій видів рослин і тварин; 4 - виконання зобов'язань України за міжнародними угодами; 5 - наукові розробки для забезпечення реалізації Програми.

Сприятливими передумовами для збільшення площі земель з природними ландшафтами, що склалися в процесі реформування економічних відносин у землекористуванні, програмою визначаються вилучення із промислового використання земельних ділянок, які втратили природний стан і становлять підвищену небезпеку для збереження навколишнього середовища. Це може бути корисним для ГЗК при виборі напрямку використання рекультивованих земель та відповідного способу рекультивації.

Таким чином відзначимо, що витрати, пов'язані з ліквідацією впливу гірничо-збагачувального виробництва, розподіляються між забруднювачами та суспільством. Це стосується ГЗК, які сплачують спеціалізовані податки й збори, а також інших суб'єктів господарювання або зацікавлених сторін, які досліджують та ліквідують екстерналії за власний рахунок або державні кошти. У цьому процесі слід розрізняти ефективність виробничої (у т.ч. природоохоронної) діяльності ГЗК та ефективність екологічної діяльності суспільства.

Ефективність господарювання гірничо-збагачувального комбінату Е_ГЗК можна визначити за формулою Е_ГЗК = Р_ГЗК/В_ГЗК ® max, де Р_ГЗК, В_ГЗК - результат діяльності й витрати для його досягнення в гривнях. Ефективність екологічної діяльності суспільства Е_с, ураховуючи проблеми збереження природного потенціалу та стану довкілля, дорівнює Е_с=Р_с/В_с®--max, де Р_с, В_с - результат і витрати екологічної діяльності суспільства. Однак РГЗК ? ВГЗК - обмеження реальне та практично досягається, а Р_с і В_с - обмеження потенційне, до якого слід наближатись шляхом змінювання обох складових. Якщо екстернальний вплив підприємства надзвичайно великий, а обсяг власних природоохоронних витрат керівництвом мінімізується і є недостатнім для ліквідації екстерналій, то Е_ГЗК=Р_гзк/(В_гзк+В_с)®max, де РГЗК і В_ГЗК+В_с.

За таких умов, ураховуючи цільове призначення Вс і зацікавленість суспільства в продукції ГЗК, більша частина прибутку комбінату недержавної форми власності забезпечується суспільством - відбувається екстерналізація витрат. При цьому зміст заходів, що виконуються не за рахунок коштів ГЗК, дозволяє говорити про неможливість повної інтерналізації комбінатами витрат, пов'язаних із ліквідацією впливу на довкілля.

Висновок

Отже, при розробці державних важелів впливу на гірничо-збагачувальні комбінати, пропонується надавати перевагу помірній інтерналізацій витрат, що дозволятиме підприємцям отримувати прибуток у ризиковому підприємницькому середовищі. Це потребує активного стимулювання розвитку інноваційної діяльності конкретного гірничо-збагачувального комбінату, яка була б спрямована на удосконалення виробничих технологій з метою їх екологізації та фінансувалась за рахунок їх власного прибутку.

Література

1. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки". Затверд. 26.04.2003 р., № 634. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.rada.gov.ua.

2. Закон України "Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2010 року" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006. - № 28. - С. 241.

3. Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000. - № 47. - С. 405.

4. Постанова Верховної Ради України "Про Концепцію розвитку гірничо-металургійного комплексу України до 2010 року" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995. - № 39. - С.295.

5. Закон України від 14.07.99 р. № 934-XIV "Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України". - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.rada.gov.ua.

6. Салли В.И., Сытник В.В. О повышении эффективности использования бюджетных Ассигнований в угольную промышленность Украины // Економіка: проблеми теорії та практики. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. - Вип. 169. - С. 93-100.

7. Петенко И.В. Экономические аспекты формирования и реализации ресурсосберегающих технологий в угольной промышленности. - Донецк: ДонГАУ, 2001. - 303 с.

8. Иватанова Н.П. Эколого-экономическая оценка регионального минерального сырьевого потенциала. / Научно-технические проблемы разработки месторождений полезных ископаемых, шахтного и подземного строительства: Сб. науч. тр. - Новочеркасск: УПЦ "Набла" ЮРГТУ (НПИ), 2006. - С. 100-105.