Інтеграційні моделі розвитку малого бізнесу

Інтеграційні моделі розвитку

малого бізнесу

Наталія Карпенко, кандидат економічних наук, доцент Полтавського університету споживчої кооперації України, докторант Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана

У статті розглядається процес інтеграційної взаємодії великих за розмірами та обсягами діяльності підприємств з малими, представлений у вигляді організаційно-економічної моделі. Такий процес співпраці, взаємодопомоги та взаємодії виступає одним із заходів державної підтримки сектора малого і середнього бізнесу та сприяє його розвитку на відповідному етапі економіки.

Роль малого та середнього бізнесу (МСБ) в економіці Україні з кожним роком набуває дедалі більшого значення. Без його існування ринкова економіка не має можливості функціонувати й розвиватися. Тільки те, що однією з головних умов при вступі держави до Європейського Союзу є сталий розвиток підприємницького середовища, потребує від державних органів управління пильної уваги до визначеного питання.

Розвитку МСБ в Україні присвятили свої роботи З.Варналій, В.Кредісов, Д.Ляпін, В.Шпак, Т.Говорушко, О.Тимченко та багато інших. Не залишилися поза увагою роботи зарубіжних авторів, в яких розглядаються проблеми підприємництва, - Р.Кантільона, А.Маршалла, М.Пітерса, А.Колеснікова, В.Попова, А.Шултуса й інших. Попередні роботи автора також спрямовані на вивчення цих та інших питань, пов'язаних з проблемами розвитку малого та середнього бізнесу в Україні.

Але більшість авторів розглядають тільки організаційно-правову форму процесу інтеграції, залишаючи поза увагою ті її складові, які сприятимуть розвитку малого бізнесу.

Мета даної роботи полягає у визначенні організаційних, економічних та ринкових складових процесу взаємодії великих і малих підприємств, які сприятимуть зростанню ефективності ведення бізнесу.

Однією з характерних рис розвитку сектору МСБ виступає процес його органічного включення в господарську структуру державної економіки, її конкурентне середовище та суспільний розподіл праці.

Як свідчить досвід країн із розвиненою ринковою економікою, створення малих підприємств обумовлене бажанням потенційно активних людей відкрити власну справу для покращення життєвого рівня сім'ї. Не став винятком у цьому питанні і малий бізнес України. За визначенням З.Варналія [1, с.153], основною суперечністю малого бізнесу є суперечність між його об'єктивно високою соціально-економічною значущістю та відносно слабкою життєздатністю окремих його суб'єктів. І саме для розв'язання такої невідповідності необхідно визначити та сформувати стійкий механізм функціонування підприємств малого бізнесу.

У той же час [2, 1, 3, 4], такий механізм визнається доцільним, якщо він буде спрямований на тісну взаємодію великих (середніх) за розмірами та обсягами діяльності підприємств із суб'єктами малого бізнесу. Малий бізнес не повинен їм протистояти. Тільки тісна інтеграція малого та великого бізнесу сприяє структурній перебудові економіки й прискоренню інноваційних процесів.

Основні форми ведення бізнесу в Україні визначаються згідно із чинними законами "Про підприємництво", "Про підприємства" та Господарським кодексом України, де вказується, що підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

У світовій практиці ведення бізнесу існують наступні організаційні форми підприємства - одноосібне володіння, партнерство (товариство) та корпорації. Визначені форми властиві також і для підприємств МСБ. Саме це і розглядають у своїх наукових працях вітчизняні дослідники малого та середнього бізнесу З. Варналій [1, с.248-252], Т .Говорушко, О. Тимченко [2, 35-38], В.Шпак [3, с.20-21], В. Сахаров [4, с.43].

На думку З.Варналія [1, с.248-252] вибір форми організації бізнесу залежить від відповідної низки ознак, що характеризують відмінності визначених форм бізнесу, до яких належать:

- кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

- хто є власником капіталу об'єднання, що створюється;

- джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

- межі майнової (матеріальної) відповідальності;

- спосіб розподілу прибутків та збитків;

- форма управління суб'єктом господарювання.

Однак як одноосібне володіння, партнерство, так і корпорація мають свої переваги та недоліки, які є типовими для підприємців усіх форм власності, а також мають відповідні відмінності [2, с.36, 1, с.250-251; 4 с.43-44].

На підставі власних авторських досліджень та наукових доробок українських фахівців у галузі підприємницької діяльності, малому бізнесі тощо нами виділені типові переваги і недоліки вітчизняних підприємств МСБ (табл. 1).

Таблиця 1. - Переваги й недоліки одноосібного володіння, партнерства та корпорації [1, 2]

Посилений вплив негативних рис одноосібного володіння формує у малих підприємств потребу у зміні форми ведення бізнесу. Саме такими формами і виступають інтеграційні процеси, які є ключовим елементом зовнішнього середовища малого бізнесу та шляхом цілеспрямованої координації учасників процесу відтворення [1, с.154].

Розглядаючи механізм та економічний зміст інтеграційної взаємодії малого й великого бізнесу, необхідно зазначити наступне. Якщо метою останньої виступає процес отримання взаємної вигоди, а процес співпраці носить стійкий характер, між підприємствами, що створюють інтеграційну структуру, формується економічний симбіоз [5]. Тобто така стійка (довготермінова) економічна взаємодія підприємств-партнерів, результат якої визначається у вигляді ефекту, розмір якого значно перевершує економічний результат одноосібної дії кожного з учасників процесу.

Як визначає З.Варналій [1, с.153], форми інтеграції великих і малих підприємств не виступають у вигляді ідеальної моделі, яка виконує нову функцію, пов'язану із трансформаційними процесами в діяльності підприємств. Зміни в організаційно-економічній побудові підприємницької діяльності сформовані в першу чергу існуючими вимогами ринку, суб'єкти якого і потребують такої взаємодії.

Саме вдало обрана інтеграційна структура сприяє появі у підприємств малого бізнесу значної кількості переваг, які надалі дозволяють йому вийти із кризової ситуації, розширити обсяги виробництва, збільшити розмір прибутку та перейти до розряду конкурентоспроможних підприємств і, нарешті, подовжити період життєвого циклу бізнесу та забезпечити його стійке функціонування.

Великі підприємства, у свою чергу, також очікують від такої співпраці на позитивні результати, серед яких найбільш вагомими є - мінімізація кількості виробничих та збутових операцій, що впливають на зменшення витрат, скорочення технологічного циклу, здешевлення продукції тощо.

Для малих підприємств такий інтеграційний процес з великими або середніми підприємствами має вигляд моделі, яка передбачає подальший його розвиток з організаційних, економічних, фінансових питань, тобто: по-перше, зростання стабільності, прогнозованості зовнішнього середовища малого бізнесу; по-друге, взаємовигідний рух інформаційних, технологічних, сировинних, фінансових, кадрових ресурсів [1, c.154].

Можливість участі малого підприємства в інтеграційному процесі з великим підприємством, а отже, обрання необхідної моделі його розвитку залежить від низки факторів, які ми упорядкували у табл. 2.

Таблиця 2. - Фактори, що впливають на визначення моделі розвитку малого бізнесу через інтеграцію з великими підприємствами

Окрім зазначених факторів, на формування та розвиток форм взаємодії підприємств значно вплинули такі тенденції розвитку сучасних ринків як глобалізація, зростання якості продукції, ступінь задоволеності споживачів, а також можливість застосування нових інформаційних та комунікаційних технологій.

Аналіз досліджень і публікацій з даної проблеми свідчить, що переважна більшість науковців, які розглядали процес інтеграції малого та великого бізнесу, зосереджують свою увагу на таких найбільш поширених організаційно-економічних моделях, як субпідряд (субконтракт), франчайзинг, лізинг та венчурний бізнес [1, 2, 3, 4, 6]. Змістом зазначених моделей є інтеграція (переплетення) функціональних сфер діяльності великих і малих підприємств [1, с. 154]. Водночас вони визначають тільки сутність обраної форми і не розглядають її зміст, який саме характеризує процес розвитку малого бізнесу. У даній публікації розглядаються тільки ті форми інтеграції, які створюються за основними видами діяльності, а саме - виробнича, збутова.

Основною формою взаємодії великого та малого бізнесу виступає субконтрактна модель кооперування (субпідряд), сутність якої полягає у довгострокових відносинах між великим (головним) підприємством, яке виступає основним виробником продукції, та значною кількістю малих підприємств, що працюють за принципом подетальної технологічної, модельної спеціалізації виробництва продукції [1,с.155]. Названі взаємостосунки відбуваються на підставі угоди між її учасниками у сфері виробництва на постачання, а отже, передбачають передачу великим підприємством за контрактами малим відповідних обсягів робіт, які за рахунок ефекту технологічного розподілу праці досягають певних позитивних результатів. Малі підприємства беруть участь у складному технологічному процесі через виконання однієї-двох операцій (виробничий варіант), а також виступають субконтрактором у завершеному циклі виробництва конкретного виробу, який включено до номенклатури головного підприємства (виробничо-комерційний варіант). Малі підприємства, які працюють на давальницькій сировині, також здійснюють свою діяльність на умовах субконтракту.

Механізм взаємодії учасників субконтрактної моделі полягає у двосторонніх умовах та вигодах, що їх отримують суб'єкти в процесі співпраці (рис.1). Основними складовими визначеної моделі виступають виробничі, економічні та ринкові процеси, в результаті яких кожен з учасників отримує відповідний ефект, який визначається не тільки в економічному зростанні обсягів виробництва і збуту, але й стосується виробничого та трудового потенціалу.

Рис.1. Субконтрактна модель розвитку малого бізнесу.

Так, для великого підприємства такий ефект визначається через: технологічний розподіл праці; зменшення кількості етапів технологічного процесу; можливість здійснювати технологічне переоснащення; поновлення модельного ряду продукції; зменшення витрат виробництва; здешевлення продукції; просування товарної марки на інших сегментах ринку.

У свою чергу мале підприємство отримує наступні переваги від провідного підприємства [7]: надане в оренду приміщення та засоби виробництва; гарантоване замовлення на виконання роботи; участь у виробничому процесі та сфері обслуговування великого підприємства; можливість виконувати роботу під торговельною маркою великого підприємства; регулярне постачання сировини та матеріалів; гарантоване забезпечення збуту; постійна інформація щодо стану попиту та пропозиції на ринку продукції; результати проведених маркетингових досліджень.

Доволі часто малі підприємства укладають такі контракти із декількома великими підприємствами, тим самим поширюючи свої партнерські стосунки за межі одного ланцюга.

Реалізація субконтрактної моделі виступає важливою складовою стратегічного розвитку малого бізнесу, формує його незалежну, конкурентоспроможну позицію на ринку.

Друга модель розвитку малого бізнесу набула поширеного застосування у сфері розподілу товарів та послуг. У світовій практиці вона відома під назвою "франчайзинг".

Франчайзинг (від французького "franchise" - пільга, привілеї) - підприємницька діяльність, яка здійснюється через отримання ліцензії.

Поширення франчайзингової моделі розвитку малого бізнесу у світовій бізнесовій практиці підтверджується багатьма теоретиками через відповідну термінологію, яка в працях останніх набуває значної варіативності. Звернемося лише до визначень українських науковців. Отже, франчайзинг - це:

- організація бізнесу, при використанні якої компанія (франчайзер) передає відповідній особі або підприємству (франчайзі) право на продаж продуктів та послуг компанії [2,с.81,84;];

- спосіб доставки продукції та послуг споживачеві, форма організації і здійснення підприємницької діяльності на основі кооперації матеріальних та фінансових ресурсів і зусиль різних підприємств [1, с.156];

- підприємницька діяльність, яка здійснюється на основі ліцензії [6, с.92].

З нашої точки зору головна сутність франчайзингу полягає у тому, що:

- по-перше, франчайзинг визначається як симбіоз взаємовідносин: партнер - партнер, дирекція - філія; вчитель - учень;

- по-друге, це форма організації та ведення бізнесу;

- по-третє, франчайзинг визначається як інноваційний підхід, модель розвитку підприємства, яке є меншим за розміром, має більш обмежені ресурси, ніж провідна компанія.

У процесі взаємного співробітництва франчайзі, в нашому випадку і надалі мале підприємство, зобов'язується продавати товар чи надавати послуги на умовах, визначених франчайзером (провідним великим підприємством). В обмін на ці обов'язки мале підприємство отримує право користуватися товарним знаком великого підприємства, його іміджем, товарами чи послугами, маркетинговими технологіями та діючим механізмом підтримки. В деяких випадках провідне підприємство передає в оренду малому приміщення, обладнання тощо.

За отримання франшизи (дозволу) мале підприємство сплачує великому вступний внесок (паушальний платіж), а також регулярні платежі, які виступають сервісною платою (роялті) і визначаються у вигляді відповідного відсотка від виручки або сплачуються фіксованою сумою. Це і є своєрідний дозвіл на ведення бізнесу. Надалі мале підприємство зобов'язується сплачувати франчайзеру орендні платежі, суми заборгованості за отриманий кредит, витрати на поточні управлінські, фінансові та консультаційні послуги, а також витрати на маркетинг та рекламні заходи.

Більш детально франчайзингова модель розвитку малого бізнесу відображена на рис.2. У поданій моделі визначені ті умови, які беруть на себе кожна із сторін-учасників угоди. На нашу думку, їх необхідно розглядати з точки зору виробничих, економічних та ринкових процесів, участь в яких і приймають велике та мале підприємства.

Розглядаючи франчайзинг як модель розвитку малого бізнесу, необхідно сформувати ті переваги (складові), які і впливають на зазначений процес. До таких ми віднесли наступні [2, c.87; 6, c.23; 8, с.8-10]: відкриття власної справи на вигідних стартових умовах; доступ до капіталу з більш низьким ступенем ризику; зниження початкових витрат; зниження ризику банкрутства; отримання передового досвіду та інформації у франчайзинговій мережі; набуття ефективних методів управління, підвищення професіоналізму і компетенції; постійне підвищення кваліфікації персоналу; використання інновацій головного підприємства; використання маркетингової концепції великого підприємства, послуг його рекламної служби; право на ексклюзивний розподіл; посилення конкурентної позиції.

Окрім переваг, визначена модель має і недоліки, які також впливають на розвиток малого бізнесу, але їх вплив є незначним. До таких в першу чергу належать: вартість франшизи; можливі фінансові проблеми через регулярну сервісну сплату; конкуренція між бажаючими отримати франшизу; суворе дотримання процедур стандартизації; обмеженість обсягів збуту з боку франчайзера; обмеження асортименту продукції; обмеженість самостійності та скорочення підприємницької ініціативи; залежність від франчайзера в межах дотримання ним умов угоди; ризик через банкрутство материнської компанії.

У міжнародній практиці ведення бізнесу франчайзинг набуває різних форм, сутність яких залежить від наступних критеріїв[8, с.4]:

1. Галузь економічної діяльності. За цим критерієм існують такі види франчайзингу - промисловий (виробничий), розподільчий, сервісний та діловий "бізнес-формату", сутність яких обумовлюється та різниться тільки галуззю діяльності підприємства, а модель розвитку малого бізнесу не має істотних змін.

2. Рівень посередництва між учасниками. В цьому аспекті діють дві форми франчайзингу - прямий та майстер франчайзингу [9, с.82]. Відмінності визначених форм полягають у тому, що перша характеризується традиційною формою ведення бізнесу і передбачає співробітництво франчайзера з усіма франчайзі, що входять у його мережу та діють на різних територіальних сегментах ринку. За цих умов модель взаємодії учасників угоди має такий вигляд (рис.3.).

Форма майстер-франчайзингу полягає у тому, що франчайзер підписує базову угоду із субфранчайзером, який, в свою чергу, - угоди з багатьма франчазі на відповідному сегменті ринку (рис. 4).

Рис. 2. Франчайзингова модель розвитку малого бізнесу.

Рис. 3. Модель прямого франчайзингу.

Рис. 4. Модель майстер-франчайзингу.

Яскравим прикладом використання франчайзингової моделі в Україні є мережа відомих підприємств харчування, таких як фаст-фуд "Швидко", "Картопляна хата", "МакСмак", відомих ресторанів "Козирна карта", підприємств роздрібної торгівлі "Монарх", "Еконіка" тощо. Саме ці та деякі інші мережі побудовані за однією із визначених на рис.3 та 4 моделей.

На жаль, сьогодні поширення франчайзингової моделі серед підприємств малого бізнесу стримується рядом бар'єрів, серед яких найбільш впливовими є: нестабільність розвитку економіки; відсутність у більшості потенційних франчазі необхідного стартового капіталу; проблеми, що виникають при отриманні кредитів; недосконалість правового забезпечення розвитку означеної моделі.

Висновки. Активізація інтеграційної моделі розвитку малого бізнесу повинна сформувати позитивні зміни у підприємницькому середовищі України через низку наступних чинників: фінансова та ділова підтримка розвитку малого бізнесу; опанування малими підприємствами нових технологій; розширення сфер діяльності; якісна підготовка кадрів для малого бізнесу; підвищення рівня їх конкурентоспроможності.

У свою чергу економічне середовище України отримає такі позитивні зміни: задоволення потреби споживачів у тих видах якісних товарів та послуг, які раніше не задовольнялись; зростання рівня зайнятості населення через створення додаткових робочих місць; якісні зміни у кадровому потенціалі; збільшення ВВП через зростання кількості прибуткових підприємств.

Література:

1. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. - 3-є вид., стер. - К.: т-во "Знання", КОО, 2005 - 302 с.

2. Говорушко Т.А., Тимченко О.І. Малий бізнес. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 200 с.

3. Шпак В.І. Розвиток малого підприємництва в Україні (на прикладі української видавничо-поліграфічної компанії "Експрес-Об'ява"). - К.: МАУП, 2002. - 112 с.

4. Малий та середній бізнес. За загальною редакцією В.Є.Сахарова. - К.: ВНЗ "Національна академія управління", 2003. - 368 с.

5. Взаимодействие малого и крупного бизнеса. Информационно-аналитический сборник. Інститут предпринимательства и инвестиций. - Москва, 2003.- 178 с.

6. Литвиненко В.М. Малий бізнес у світовій економіці: Монографія - Київ-Ніжин: ТОВ "Видавництво "Аспект-Поліграф", 2004. - 180 с.

7. Взаимодействие малых предприятий с крупным производством на региональном уровне. - Институт стратегического анализа и развития предпринимательства. - Москва, 1998. - 282 с.

8. Франчайзинг: бизнес-практика и возможности для предпринимателей. "Business Consulting Institute", проект BIZPRO-Молдова. Economic Grow Through SME Program. Кишинев, 2002. - 69 с.

9. Рыкова И.В. Франчайзинг в деятельности отечественных производителей. // Маркетинг в России и за рубежом. - №1. - 2001. - С.81-88.