Глобалізація як спосіб самоідентифікації

КОЛАПС ІСТОРИЧНОГО ПІДҐРУНТЯ,

АБО ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК СПОСІБ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ

Глобалізаційні явища сьогодні охоплюють найважливіші процеси соціально-економічного розвитку, сприяють прискоренню економічного зростання і модернізації.

В той же час глобалізація народжує нові суперечності і проблеми. Тотальний, універсальний і загальний процес глобалізації було спровоковано економічними чинниками ХХ століття. Правда, спочатку це мало називатися глобальними процесами. Сам термін “глобалізація” з'явився після розпаду СРСР, але передумови були підготовлені розвитком міждержавних транспортних систем, систем комунікацій і зв'язку (телефон, електронна пошта, інтернет тощо), ринкової економіки і демократичної моделі політичного устрою розвинених країн. Таким чином, під глобалізацією розуміють величезне збільшення масштабів світової торгівлі та інших процесів міжнародного обміну в умовах все більш відкритої інтегрованої світової економіки, що не визнає територіальних бар'єрів. Йдеться, таким чином, не тільки про традиційну зовнішню торгівлю товарами і послугами, а про рух капіталу, обміні технологіями, інформацією та ідеями. Глобалізація засвідчує, що людство входить до якісно нової ери інформаційних технологій.

З одного боку, основним засобом виробництва стає інтелект людини, самобутність, творчий потенціал. А з іншою -- це всесвітня уніфікація, що прагне усереднити все і вся.

Стисло глобалізацію можна визначити як найвищу у порівнянні з іншими стадію інтернаціоналізації. З погляду процесів інтернаціоналізації, глобалізація базується не стільки на зростанні товарообміну, скільки на активізації обміну інформацією і знаннями.

Розвинені країни, які посідають у світі передові позиції в науці, економіці, техніці надають цьому полю дедалі більше інформаційного наповнення. Потужність силових ліній цього інформаційного поля великою мірою визначається рівнем фінансування тією чи іншою країною національної освіти, наукових шкіл, інноваційних центрів, ініціатив тощо, тобто обсягом інвестицій в розвиток людського капіталу, підвищення потенціалу людини і нації загалом. На перший погляд, нічого в тому дивного немає. Проте за останні роки на цю, здавалося б, широко соціалізовану закономірність почав дедалі більше впливати лінґвістичний фактор, пов'язаний з ареалами вжитку конкретних мов як носіїв інформації, нових знань, досвіду тощо.

Так, у випадку, коли мова певної країни (наприклад, англійська) має широке міжнародне розповсюдження, особливо в системі інтернет, то вона виступає своєрідним “мультиплікатором експортного потенціалу” Potts Ch. The Logic of Conventional Implicatures// Oxford Studies in Theoretical Linguistics. -- Oxford: OUP, 2004. -- P. 238, особливо щодо інформаційних товарів чи інтелектуального продукту. Тобто сама мова додатково інвестує розвиток англомовної нації. І, навпаки, коли мова країни -- експортера обмежена територією національного вжитку (скажімо, японська), а тим більше, коли вона є упослідженою, виконує другорядну роль навіть у власній державі, то ця країна своєю мовою, напевно, недостатньо інвестує національний розвиток. І навіть більше: сама мова вимагає великих інвестицій для свого розвитку та розширення сфери функціонування, особливо на міжнародному елітарному рівні. Цією мовою не можна пропагувати новації через міжнародні інформаційні мережі (наприклад, інтернет). Тому нації, мовою яких розповсюджується інформація стосовно різних наукових, технологічних, медичних, соціальних новацій, фактично без додаткових зусиль дістають перевагу в інвестуванні власного розвитку -- економічного, науково-технічного, інтелектуального. Вочевидь, новизна інформації по-різному стимулює розвиток мов народів світу: міцніє обмежене число розвинених мов і слабне їхнє розмаїття, а деякі взагалі вмирають, зникаючи з лиця Землі і без апокаліпсису. Це загрожує розширенню масштабів творчості народів, збереженню їхньої національної ідентичності і збільшує дистанцію між рівнями розвитку націй та етносів.

Отже, власне, я би хотів звернути увагу не на економічному аспекті глобалізації, а на процесі суспільно-гуманітарному, оскільки глобалізація впливатиме і формування нового інфопростору, лінґвопростору, а отже, в такому разі ми зачіпаємо проблеми комунікаційні, загальномовознавчі. Чи не відбудеться в такому разі контамінації мов і культур? Чи не з'явиться новий культурно-історичний герой, як свого часу з'являлися Дитина Фройда чи Надлюдина Ніцше, чи Пролетар Маркса? Чи не відбудеться в такому разі елімінації мов, а відповідно, -- культур, націй? Як вберегти мову і культуру від злиття в Ніщо?

Для цього потрібно якісно по-новому переосмислити поняття національної культури, національної мови, національної самоідентифікації та належності?

Важливо, що, вже володіючи мовою, людина скоює акти рефлексій наче мимохіть, спонтанно, оскільки здійснення цих актів належить самій структурі мовної свідомості, а буденна мова в основному вживається неусвідомлено. Людина, яка навчилася говорити, стає приреченою до здійснення спонтанних актів автореференції, тобто рефлексії та індивідуалізації -- наприклад, в найпростішому акті вимовлення особистого займенника. Дуже показово в цьому значенні табуювання займенникових особистих форм в деяких культурах, що є важливим для вивчення первинних відповідей закритості на відкриті виклики мови. Моє припущення полягає в тому, що ці механізми пов'язані з глибинною екзистенціальною потребою людини в гармонізації фундаментального дисонансу, вони починають несвідомо включатися вже одночасно із здійсненням первинних мовних актів. Таким чином, відмінність первинного і вторинного моделювання опускається безпосередньо в саме мовне середовище.

Істотно, що фундаментальна свідомість, як через свою комунікативність, так і через автореферентність, володіє структурою думки, структурою діалогу. “Природна свобода мовної свідомості у наш час ставить, по суті, перед людиною наступне метазавдання: визнати і прийняти, що людина за своєю внутрішньою структурою є лінгвістичною катастрофою” Hawkins J. Efficiency and Complexity in Grammars// Oxford Studies in Theoretical Linguistics. -- Oxford: OUP, 2004. -- P. 123

. Це означає визнати свою сумну несвободу від свідомості-сумнівів-совісті, усвідомити і визнати обмеження, що накладається на людину, і бути гарантом свободи і відвертості мовної діяльності, при всьому колосальному ризику.

Але рішення як соціальних, так і екологічних проблем є можливим, судячи з усього, тільки у відкритому суспільстві. Відкрите суспільство виявляється сильнішим зовсім не через любов людини до свободи, оскільки любов людини до несвободи, її ностальгічне прагнення уникнути совісті і відповідальності анітрохи не менше. Це свого часу було безжально розкрито Ф.М. Достоєвським у “Великому інквізиторі”. Але всі інші засоби, окрім ліберально-економічних і правових, як показує досвід ХХ століття (який можна зрозуміти як ще одну відчайдушну, екзистенціально неминучу спробу дозволити фундаментальний дисонанс) призводять до тотального збільшення насильства, а потім і до економічного падіння і неконтрольованості екологічних змін.

Або потрібно намагатися відчайдушно звільнитися від зайвих ступенів свободи, нав'язаних людині мовою, шляхом як її “зупинки”, так і її знищення в собі або в Соціумі. Іншими словами -- намагатися усунути або повністю контролювати лінґвістичну катастрофу. Але лінґвістична катастрофа не є чимось зовнішнім, це -- людина та її Тінь. Тому обмеження свободи мовної діяльності є небезпечним і кінець кінцем приреченим на поразку в сучасній ситуації, коли відвертість мови проникла не тільки в структуру економічну і соціальну а посилюється і підтримується новітньою інформаційною технологією постіндустріального суспільства.

При цьому друга позиція неминуче і логічно призводить до можливості тотального знищення людства в ім'я збереження природи. Після небезпеки, так би мовити, “класичного тоталітаризму” виникає небезпека некласичного, “зеленого тоталітаризму”, з яким людині доведеться ( чи вже доводиться) мати справу в ХХI столітті.

У всіх народів мова -- це засіб спілкування,

у нас це -- фактор відчуження.

Ліна Костенко

Слово -- організм, який має потужну енергетику, що в свою чергу впливає на людину. Енергетика кожного регіону, за словами Льва Гумільова, відрізняється одна від одної. Ця енергетика тисячоліттями формувала менталітет і мову корінного народу, який проживав у своєму регіоні. Розвивалася своя філософія, свій погляд на суспільство, своя культура. Енергетика землі і мови підтримували одна одну й оберігали від руйнації.

Петро Кононенко зазначив, що “мова -- один із коцентрів нації”. Разом із мовою створюється силове поле національного духу. Якщо ми не усвідомлюємо себе як окрему, незалежну, самобутню націю, ми не зможемо захистити себе цим полем.

Загалом еволюція суспільства впливала на всі корінні мови, але основний зміст їх залишався, інколи навіть підсвідомо. Еволюція мови також відбувалась через вплив інших культур. Але, якщо не було тиску, експансії, що спостерігається під час навали, окупації, то коріння мови зберігалися. При втраті народом своєї незалежності роль мови значно посилюється. Допоки народ зберігає свою корінну мову, він зберігає і свою землю. Втративши мову, цей народ втрачає енергетичну підтримку землі, і, як наслідок, енергетика цього регіону руйнується під впливом чужої мови.

Коли одна нація, а разом з нею і культура, намагається абсорбувати іншу, поглинути її, генетичне коріння піддається гібридизації. Втрата духовності та історії -- ось що несе у собі мовна експансія... Наприклад, “латиноамериканці звільнилися від іспанської і португальської окупації, але мова залишилася колонізаторською” Potts Ch. The Logic of Conventional Implicatures// Oxford Studies in Theoretical Linguistics. -- Oxford: OUP, 2004. -- P. 214. Змінилися менталітет, культура, а з ними -- енергетика, тому ці країни ще не скоро піднімуться у духовному плані і залишаться колоніальними: там переважатиме колоніальний дух, комплекс меншовартості. Це стосується й багатьох африканських країн. У державі, де існує дві, або більше офіційних мов діють відповідно різні енергії. Така держава з часом може розпастися, незважаючи на те, що її часто об'єднують економічні статки.

Прикладом двомовності є Канада, в якій процес дезінтеґрації між французьким Квебеком і англійським Торонто буде періодично посилюватись і з часом може призвести до розколу. Справа ще й у тому, що на території Канади англомовне і франкомовне населення не є корінним. Енергетичне протистояння французького і англійського фактору не дасть Канаді звільнитися від цієї залежності.

Тримовна Швейцарія -- це унікальне об'єднання трьох корінних народів в одну державу. Але тут мова кожного з регіонів не виходить за межі своєї історичної землі. Немає тут і домінантної мови, а значить, -- і етносу. Отже, все одно Швейцарія ніколи не буде впливовою європейською державою.

Така ж доля Бельгії, де співіснують дві офіційні мови -- французька і фламандська. Внутрішня суперечність цих енергій періодично викликатиме політичне і соціальне напруження, хоча зовні це є непомітним. Зовнішній бік вуалюють більш-менш економічна стабільність і невеликі розміри країни, а політичний і економічний вплив Бельгії серед сусідів залишається незначним.

Як позитивний приклад можна навести Японію, Францію, Німеччину, Ізраїль... Менталітет і мова цих народів відповідають енергетиці цих регіонів.

Однією з причин розпаду Римської імперії стала двомовність -- латинська і грецька мови. Всі філософські праці в Римській імперії писалися грецькою мовою. Аристократія почала з часом надавати перевагу чужій мові. Тільки практичні праці, такі, як право, землеробство, поезія писалися латиною. Пізніше на периферії імперії, у маргінесі користувалися й іншими корінними мовами. Ця різна енергетика й призвела до розпаду імперії.

Розгляньмо в цьому контексті Україну. Наша земля має надзвичайну енергетику. Доки на її території переважала корінна мова, навіть під час окупації, катаклізми її обминали. Поляки і татари не могли її асимілювати. Татари чинили тільки набіги з метою пограбування; поляки, хоч і слов'яни, не ставили спочатку такої мети. Пізніше різні релігії не дали можливості затвердити польську мову на Україні. Та й для цього потрібна була асиміляція. Повстання українців не дали цього зробити. Експансія Росії, особливо голодомори і переселення до України великої кількості росіян, які зі зверхністю ставляться до інших мов і культур, призвела в середині ХХ століття до втрати українцями рідної мови -- було знищено генетичні коди українства.

Росіяни принесли з собою агресивну енергетику, зневагу до українських традицій (крім хіба що українських борщу, сала і м'яса), лихослів'я, неповагу до батьків та людей літнього віку. В Україні, як Вам відомо, було узвичаєно називати батьків на Ви. У регіонах, де гору брала русифікація, переважала агресивність суспільства, значно підвищувалася кримінальна небезпека, екологія досягала критичної межі. Це стосується перш за все південних регіонів України. Але після того, як за Щербицького українські школи почали переводити на російську мову, енергетика іще значно погіршилася... Попередженням став Чорнобиль.

Коли ми вивчаємо інші мови, ми доторкаємося до енергетичного поля інших культур, та в цьому разі ми не зустрічаємо опору, оскільки мотивація є позитивною. Вивчаючи інші мови, усвідомлюючи при тому належність до своє мови, ми збагачуємо себе, отримуємо додатковий енергетичний потенціал. Коли одна культура підкорюється іншій, тоді втрачається природний баланс енергії у світі. Як наслідок -- мовні конфлікти, збройні напади тощо.

В енергетичному плані треба підтримувати державу своєю церквою. Без підтримки церкви, а отже й Космосу, держава не зможе досягти найвищого рівня у своєму розвитку. Тож неабияке значення сьогодні має відбудова Шевченкової церкви, тієї святині, навколо якої гуртуватиметься український дух, українська енергетика. Неабияку роботи слід зробити, щоб виорати той ґрунт, на якому можна буде засівати Боже зернятко української мови. Інакше -- все вкриє гіркий полин...

Відомий український мовознавець Віталій Радчук у своїй статті “Українська мова на зорі третього тисячоліття” зазначає: “Ідея захисту рідної мови має смисл лише тоді, коли ми впізнаємо у мові себе особисто, свою спільноту, гурт, етнос, націю. Коли з'ясовано, що саме ми маємо на увазі під своєю -- нашою мовою. Коли бачимо її місце й роль у широкому колі мов світу. Тобто коли бодай трохи уявляємо лінґвосферу планети як відбиток того, що на ній творилося і діється”.

Українська мова -- це мова не тільки українців,

спілкуватися нею мають право мешканці України

всіх національностей з потреби гуртуватися,

з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі.

Віталій Радчук

Мова оточує нас, неначе силове магнітне поле. Рівень розвитку держави на соцієнтальному та індивідуальному рівнях залежить від того, наскільки кожен представник соціуму усвідомлює значення рідного слова. Це в свою чергу свідчить про розвиток нації. А через те, що мова -- явище безмежне, то й кінцевої точки розвитку нації, соціуму немає. “Будь-який народ хоче бути не тільки ситим, але й вічним... Безсмертя народу -- в його мові” (Ч. Айтматов).

Отже, незаперечною є необхідність вивчати рідну мову, бо, отримавши ключ до глибинних джерел духовного буття нації, ми повинні заглибитися у розумінні кожного слова, бо саме слово є оселею духу... “Мова народу -- це його дух, i дух народу -- це його мова,” -- писав Вільгельм фон Гумбольдт.

Загальновідомим є той факт, що різні етноси сприймають світ по-різному. Різні системи сприйняття світоустрою є обумовленими різними мовними системами -- аудіальними системами сприйняття мови, візуальними тощо...

Сьогодні в процесі техноглобалізації ми майже втратили зв'язок із природою, тож між нами і світоустроєм-космосом утворився величезний бар'єр. Тобто сьогодні ми перейшли на якісно новий рівень свого розвитку -- “техногенно-інформаційний” рівень, за словами американського політолога культури Е.Тоффлера.

Так от, я знову повертаюся до тези “мова -- здоров'я нації”. Навколо людини постійно перебуває захисна сфера -- це її енергетичне поле, її біополе. В 2000 році швейцарські вчені довели, що людська думка має електромагнітну природу. Кожну нашу думку продуковано нашою мисленнєвою діяльністю, кожне наше слово створено внаслідок мовленнєвої діяльності. Тож слово -- це топос думки, це її шифр і код. Ми можемо через слово наблизитися до думки людини. Отже, думка -- це теж своєрідний магніт, це матерія енергетичної природи. Думка і слово -- це, власне, два види енергетичного сущого енергії і спільним буттям. Отже, із кожним словом ми продукуємо нові енергетичні хвилі, які входять до нашого силового поля, тобто взаємодіють із нашим біополем.

Таким чином, ми приходимо до розуміння мови як природного захисника нації. Тобто через мову відбувається певна гармонізація фізичного стану людини із природою. Мова і слово можуть стабілізувати пульс, серцебиття, внормувати дихання. Головне -- це позитивна мотивація мовця...

...Англійці мають пишатися англійською мовою, італійці -- італійською, французи -- французькою, японці -- японською. Мова -- це код, це символ, через який ми розуміємо світ і себе в цьому світі. А от коли цим зв'язком стає не мова, а щось на кшталт суржику, то тоді ми маємо усі підстави казати, про наближення духовного Апокаліпсису.

Любов до світу починається з любові до себе і навпаки. Але все це відбувається за допомогою мови і слова, які є носіями енергії людини, енергії її думки. Тож треба плекати слово і мову! Таким чином, я приходжу до висновку що попри економічну інтеграцію та глобалізацію, ми повинні усвідомлювати, що світ матеріальний і світ нашої духовної культури мають абсолютно різне метафізичне буття, а отже, контамінація культур може призвести до елімінації етносів та їхніх мов. Таким чином, глобалізація мусить надати нам рівні можливості для вивчення інших культур і збереженням генетичних культурно-історичних кодів, які закарбовано в мові.

Мова -- далеко не тільки “засіб спілкування”,

тобто передачі "вже готових думок", як нас усіх учили

в імперській школі. Куди серйозніша її місія --

бути способом народження тих думок: коли "нема мови",

людині просто-напросто “нема чим думати”.

Оксана Забужко

Мова є матеріалом для створення культурних цінностей, а також мова виступає “генетичним кодом нації” -- поєднує минуле і сучасне народу, спрямовує вектор розвитку в майбутнє. Але це відбувається за умови, коли мова стає домінантою духовного життя. Недбале ставлення до мови призводить до її покалічення і до духовної руйнації самої нації. Все це дає нам змогу розглядати мову як етнокультурний феномен, як чинник етнонаціональної самосвідомості.

На початку ХХ століття американські вчені Бенджамін Ворф і Едвард СепірЗнамениті американські вчені Чі Едвард Сепір (1884--1939) і Бенджамін Ворф (1897--1941) -- автори гіпотези лінгвістичної релятивності у мовознавстві. А.Ейнштейн показав відносність часу в різних точках світового простору, а Е.Сепір і Б.Ворф прагнули показати відносність світобачення у носіїв різних мов, тобто залежність їх картин світу від рідних мов. вивчали зв'язок етносу з його мовою. Вони встановили, що мови відрізняються не тільки за будовою речень, а й за принципом поділу світу на елементи, які є матеріалом для побудови речень. Вони встановили, що існує взаємозв'язок між психічною, розумовою, практичною діяльністю людини та мовою. А також -- залежність мислення, світогляду та поведінки людей від прийнятих форм слововживання, від природи й характеру мови, якою вони висловлюють свої думки та почуття.

Таким чином, і логіка мислення, і менталітет народу змінюється з переходом від однієї мови до іншої, а значить, мова виступає одним із чинників формування етнічної самосвідомості людини.

Б.Ворф свого часу писав: “Вважається, що мова, тобто використовування мови, лише “виражає” те, що вже в основних рисах склалося без допомоги мови”. На думку авторів гіпотези лінгвістичної відносності, “ми розчленовуємо природу в напрямі, який підказує наша рідна мова” Нове в лінгвістиці. Вип. 1.-- М., 1960. -- С. 174. Звідси виходило формулювання гіпотези лінґвістичної відносності: “Ми стикаємося, таким чином, з новим принципом відносності, який свідчить, що подібні фізичні явища дозволяють створити подібну картину світу тільки при співвідносності мовних систем” Так само. -- С. 175.

Б.Ворф вважав, оскільки мова є набагато старшою від науки, то в інформаційному відношенні мова є незрівнянно багатшою. Він писав: “Вражаюче різноманіття мовних систем, що існують на земній кулі, переконує нас в неймовірній давності людського духу; в тому, що ті небагато тисячоліть історії, які охоплюються нашими писемними пам'ятками, залишають слід не тільки олівцевого штриха, яким вимірюється наш минулий досвід на цій планеті...” Так само. -- С. 182. Ворф у книжці «Мова» (1921р.) присвячує сьомий і восьмий розділи мові як продукту історії. Центральним поняттям в них виступає поняття дрейфу мови.

Мови, з погляду Е.Сепіра, в процесі свого історичного руху можуть настільки відхилятися від “запланованого курсу”, що можуть з одного типу перейти в іншій. Вчений писав: “Ми повинні повернутися до поняття “дрейфу” мови. Якщо визнати, що історичні зміни, що відбуваються в мові, і величезне скупчення дрібних змін з часом, що приводять до повної зміни мовної моделі, по суті, не тотожні з тими індивідуальними варіаціями, які постійно можемо спостерігати безпосередньо навколо себе, чи не значить це приписувати історії мови якусь містичну властивість?”.

Відхилення мови від раніше вибраного напрямку признавалося Е.Сепіром цілком закономірним. З одного боку, “мова рухається в часі за своєю власною течією”, а з іншого -- “мова дрейфує” Сепір Е. Вибрані праці з мовознавства і культурології. -- М., 1993. -- С. 140. Вчений пояснював причину дрейфу мови так: “Дрейф мови здійснюється через неконтрольований мовцями відбір тих індивідуальних відхилень, які відповідають якомусь приреченому напрямку. Напрямок цей може бути виведений з минулої історії мови. З часом якась нова межа стає частиною або частинкою загальноприйнятої мови. Але спочатку вона може довго існувати лише як тенденція в мові серед невеликого, мабуть, найнікчемнішої купки людей” Так само. -- С. 144.

Так, подібно до німецького вченого Гумбольдта, Сепір трохи містифікував виникнення мови. Учений зазначав: “Ми вважаємо за можливе стверджувати, що мова виникла до-свідомо” Так само. -- С. 37. Яким же чином підходив Е.Сепір до вирішення питання про культурно-еволюційну оцінку того або іншого мовного типу і тієї або іншої мови окремо?

З одного боку, Е.Сепір абсолютно правильно критикував раннього Гумбольдта і Шляйхера за визнання ними флективного типу мови за найвищий продукт мовної еволюції, а з іншою, він заходив в цій критиці занадто далеко, що привело його кінець кінцем до повної відмови від культурно-еволюційного погляду на мовну історію. Отже, він розвінчував “еволюційні забобони”, що полягали у визнанні флективного типу мови за “щонайвище досягнення в розвитку людської мови” Сепір Е. Вибрані праці з мовознавства і культурології. -- М., 1993. -- С. 119. З цим не можна не погодитися.

Сепір писав: “Якщо ми прагнемо зрозуміти мову в її істинній сутності, ми повинні очистити наш розум від упереджених “оцінок” і привчити себе дивитися на мови англійську і готтенготську з однаково холодною, хоча і зацікавленою неупередженістю” Так само. -- С. 120 .

Щоб довести повну рівність між мовами, він вдавався і до таких слів: “Багато первісних мов володіють багатством форм і достатком виразних засобів, які набагато перевершують формальні і виразні можливості мов сучасної цивілізації” Так само. -- С 114. В своєму бажанні довести рівність мов між собою Е.Сепір мимохіть опинився тут в числі людей, проти яких він і боровся, тобто серед тих, хто насмілюється давати культурно-еволюційну оцінку тій або іншій мові, оскільки з цієї цитати виходить, що первісні мови в чомусь вище висококультурних. Ніхто не сперечається з тим, що у кожної мови -- у тому числі і первісної -- можуть бути знайдені свої переваги.

Але звідси не витікає, що між мовами первісних народів і цивілізованих ми повинні поставити в культурно-еволюційному аспекті абсолютний знак рівності. Культурний прогрес в розвитку мови є очевидним у царині лексики. Вона вбирає в себе всі досягнення культури її творців і таким чином піднімає на нову еволюційну сходинку і мову, якій вона належить.

Невипадково Е.Сепір при обговоренні питання про культурно-еволюційну оцінку мови відсунув словник убік. Він писав: “...Чи володіє мова або не володіє великим і зручним словником -- питання іншого порядку. Дійсний обсяг словника даної мови зараз не представляє реального інтересу для лінгвіста” Так само. -- С 120.

Тим часом, культурний прогрес в мові охоплює не тільки лексику, але і, як казав Е.Сепір, його граматичні форми. Більш того, він проходить через усю систему мови, не залишаючи осторонь жоден з її елементів.

Чудово про це писав видатний лінгвіст-еволюціоніст Бодуен де Куртене: “В житті мови помічається постійна праця над усуненням хаосу, розладу, нестрункості і плутанини, над введенням в нього порядку і одноманітності” Бодуен де Куртене Вибрані праці з загального мовознавства. -- Т.1.--М., 1963. -- С. 94--95.

Стан державної мови, рівень володіння нею,

поширеність у різних сферах життя --

усе це показник цивілізованості суспільства.

Олександр Пономарів

Якщо мова -- це джерело, наповнене енергією, то українське джерело є незамуленим. Процеси глобалізації апріорно є спрямованими на нівеляцію історичного національного підґрунтя через створення техноінфопростору замість, наприклад, національного лінґвопростору тощо. І це дуже добре усвідомлюють сучасні мовознавці в усьому світові.

Британські лінгвісти зазначають, що поліглотизм, який є елементом глобалізації на рівні лінґвістичному, руйнує генетичну мовну основу, натомість мовознавці зазначають, що сьогодні ми вже не в змозі уникнути процесів інтеграції та глобалізації, як на економічному, так і на духовно-культурно-соціальному рівнях, а тому все залежатиме від наших дій щодо збереження рідної мови в контексті власної культури та ментальності. Держава має докласти всіх зусиль задля розвитку державної мови, в той же час мають бути створені всі можливості для вивчення інших мов, інших культур через призму національної культури. Я, власне, веду до того, що, наприклад, досконале володіння російською чи англійською мовами тільки сприятиме авторитетові України на міжнародній політичній арені, але тільки за умови, якщо українці ідентифікуватимуть себе із українською нацією через спілкування українською мовою на побутовому рівні. Високий рівень володіння рідної мови -- запорука високого культурного рівня держави.

У когнітивній лінгвістиці ми розглядаємо мову як засіб пізнання внутрішнього світу людини, її культури. Якщо низький рівень володіння мовою призводить до низької культури, то низький культурний рівень потребує низького мовного стилю. Отже, ця система є взаємозалежною. Спілкуючись рідною мовою, ми стаємо сильнішими! Глобалізацій ні процеси є закономірним етапом історичного розвитку. Інша річ -- що чекаємо ми від цих процесів. Чи готові ми до екстраполяції власного історичного досвіду на тисячолітній досвід європейської цивілізації?

Людство, якщо воно хоче вижити саме як вид не може втекти від себе, не може втекти від лінґвістичної катастрофи через глобалізаційні процеси, але може дати собі раду в прийнятті неминучого і трагічного рішення -- бути собою. Так ми знову повертаємося до слів Гельдерліна: “Doch, wo Gefahr ist, waechst das Rettende auch” -- “Там, де небезпека -- там є і порятунок”.

Отже, глобалізація має призвести до якісно нового усвідомлення феномену мови в контексті поліглотизму та інформаційного вибуху за умови збереження власного мовно-історичного коріння. Глобалізація - це лінґвістичне самовбивство через екзистенційність свого-Я в мові і мовленні, а тому попри все ми повинні усвідомити, що національна мова є неодмінним чинником етнонаціональної самоідентифікації.