Показники оцінки рівня реалізації національних інтересів

ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ РІВНЯ РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ

наталя Верхоглядова, кандидат економічних наук, доцент, докторант Дніпропетровського національного університету

В роботі проаналізовано існуючі підходи до оцінки ступеня реалізації національних інтересів, застосування індексу розвитку людського потенціалу, загальних показників конкурентоспроможності товаровиробників. Запропонована критеріальна основа оцінки рівня реалізації національних інтересів, яка базується на показниках конкурентоспроможності.

Теоретичні дослідження сучасних проблем реалізації національних інтересів базуються, як відомо, на фундаментальній праці Майкла Портера "Міжнародна конкуренція", в якій він розробляє концепцію конкурентних переваг, що містить в собі розвиток конкурентних переваг у глобальному масштабі, економічне суперництво, в тому числі на регіональному, макро- та мікрорівнях [5]. Саме теорії міжнародної конкуренції є підгрунтям розвитку теорій захисту національних інтересів, тому що для досягнення високого рівня міжнародної конкуренції державою, підприємствами, регіонами необхідно здійснити цілий ряд заходів, що не є суто економічними.

Теорія міжнародної конкуренції на теперішній час має значний розвиток у наукових працях вітчизняних економістів. Економічні школи з проблем конкурентоспроможності, що сформувалися в Україні, доповнюють та розвивають теорії М. Портера. Одним з істотних напрямів розвитку цих теорій є їхня адаптація до геополітичних стратегій України та можливостей розвитку конкурентоспроможності різних регіонів. Проблеми формування конкурентоспроможності на макрорівні досліджуються провідними науковцями-економістами в м. Києві. Розвиток конкурентних переваг за рахунок розбудови існуючого виробничого потенціалу та залучення реальних інвестицій досліджуються науковими школами м. Донецька [6]. В Дніпропетровську сформувалася наукова школа, яка ставить за мету аналіз можливостей підвищення конкурентоспроможності регіону за рахунок ефективного використання наявного виробничого потенціалу та використання географічних переваг регіону, який знаходиться в центрі України. Донецький та Придніпровський регіони є найбільш потужними в Україні за промисловим потенціалом, тому науковці досліджують перш за все реалізацію національних інтересів у контексті підтримки стратегічно важливих підприємств та реалізації інвестиційних стратегій у регіонах [2, 3]. Наукові школи Харкова досліджують економіко-правові питання підвищення конкурентоспроможності та вплив демографічних, соціальних факторів на економічний розвиток регіону, можливості розвитку наукоємних підприємств та підприємств інноваційним характером виробництва, що зумовлено усталеною структурою промисловості регіону [10]. Серед представників цих та інших наукових шкіл, що досліджують питання конкурентоспроможності, слід відзначити творчі здобутки таких науковців як: Амоша О.І., Акмаєв А.І., Бень Т.Г., Бєлопольський М.Г., Булієв І.П., Брюховецька Н.Є., Василевський А.К., Гриньова В.М., Козьменко С.М., Коринєв В.Л., Корецький М.Х., Макаренко П.М., Мельник Л.Ю., Сазонець І.Л., Салига С.Я., Тарасевич В.М., Чумаченко М.Г., Ястремська О.М.

Теорія міжнародної конкуренції доповнюється новими дослідженнями іноземних авторів. Серед них необхідно відзначити наступних науковців: Анісімова Г., Заварухін В., Гельвановський М., Грязнова А., Дякін Б., Ємельянов С., Книш М., Колесов В., Кочетов Е., Лебедєва Л., Леонт'єв В., Олін Б., Осьмова В., Петров В., Парканский А., Рогов С., Рожков К., Рибалкін В., Смітієнко Б., Супян В., Фахутдінов Р., Федорович В., Черніков Д., Щербанін Ю., Щетинін В., Юданов А.[1, 4, 7, 8, 9].

В кінці 90-х років минулого сторіччя у зв'язку з глобалізацією світової економіки стали популярними щорічні порівняльні дослідження національних економік провідних країн світу. З часом ці дослідження охопили практично всі індустріально розвинуті країни. Ці дослідження проводились та оприлюднювались Світовим економічним форумом (World Economic Forum, WEF) та Інститутом розвитку методів управління (Institute of Management Development, Lausanne). До здобутків експертів цих організацій слід віднести розробку прикладної теорії конкретного аналізу співставлення макро- та мікроконкурентоспроможності держав у глобальному масштабі, а також у формуванні фундаментальної статистичної бази за цією тематикою. На доповнення до макроекономічних факторів та інституційних основ конкурентоспроможності об'єктами цього аналізу стали якість корпоративних структур та якість підприємницького середовища в державі [11, 12, 13].

Цілий ряд вітчизняних вчених - економістів досліджували не тільки проблеми конкурентоспроможності товаровиробників на світових ринках, але й перейшли до аналізу економічних концепцій системи реалізації та формування національних інтересів, методів оцінки цієї системи та економічних можливостей захисту національних інтересів. Серед них такі відомі фахівці як: Амоша О.І., Булєєв І.П., Василевський А.К., Прокопенко М.Д., Сазонець І.Л., Ястремська О.М. [2, 3, 6, 10]. Вітчизняними науковцями вже зроблено спроби визначення національних інтересів, пріоритетів розвитку держави, але, на нашу думку, слід акцентувати увагу на критеріальній базі оцінки наявної системи реалізації національних інтересів.

Мета статті. На основі аналізу наукових джерел запропонувати показники, які оцінюють ступінь реалізації національних інтересів та головної економічної складової такої системи - національної конкуренції.

Вітчизняні науковці пропонують оцінювати рівень реалізації національних інтересів за чотирма групами показників: 1) макроекономічні показники, що відбивають головні, принципові риси національних інтересів і затверджуються на урядовому рівні; 2) граничні значення функціонального і галузевого рівнів, затверджувані відповідними міністерствами і 3) граничні значення рівня економічної безпеки регіонів; 4) граничні значення рівня зовнішньоекономічної безпеки.

При моніторингу загроз реалізації національних інтересів за допомогою аналітичних індикаторів необхідно і можна виявляти критичні моменти і використовувати їх як граничні значення реалізації національних інтересів, тобто граничних величин, недотримання яких перешкоджає нормальному розвитку економіки і соціальної сфери і приводить до формування руйнівних тенденцій у галузі не тільки виробництва, але й споживання. Найбільш істотними загрозами реалізації національних інтересів та національної конкурентоспроможності України є: втрата виробничого потенціалу через високий знос основних фондів, зовнішній борг, високий рівень бідності населення, відплив капіталу, низька інвестиційна активність, низька конкурентноздатність продукції.

Граничні значення - важливий інструмент системного аналізу, прогнозування і соціально-економічного планування. Теорія безпеки має практичне значення, тільки якщо вона обмежено включає у свою структуру комплекс характеристик, що описують граничні стани об'єкта.

При визначенні кількісних параметрів граничних значень індикаторів реалізації національних інтересів важливо правильно вибрати індикатор для розрахунку. Головним національним пріоритетом країни в галузі економіки є підвищення добробуту народу. Цей індикатор і повинен стати вихідним при розрахунках граничного значення величини ВВП і ряду інших зв'язаних з ним показників.

Про соціальний стан населення свідчать три основні індикатори: частка населення з доходами нижче прожиткового мінімуму; співвідношення доходів 10 % найбільш і 10 % найменш забезпеченого населення; співвідношення середньодушового доходу і прожиткового мінімуму. Відповідно до світової практики небезпека соціальних конфліктів мінімальна, якщо частка населення, що живе нижче прожиткового мінімуму, складає 7-10 %, а розрив між доходами багатих і бідних не перевищує 10 разів.

Скажімо, аналітичні розрахунки граничного значення ВВП у поточних цінах 2002 р. з урахуванням індексів-дефляторів показали, що обсяг ВВП повинен бути майже вдвічі більшим, ніж за прогнозованим і реальним бюджетом 2003 р. Саме такий його обсяг дозволив би скоротити частку населення, що живе нижче прожиткового мінімуму, з 30-35 до 7 %, зменшити розрив у доходах між багатими і бідними з 14,7 до 8 разів і забезпечити середній доход у 3,5 раза вище прожиткового мінімуму.

У процесі розробки переліку граничних значень індикаторів реалізації національних інтересів деякими вченими ставилося питання про включення в нього спеціального індексу, що характеризує розвиток людського потенціалу. Це широко застосовуваний починаючи з 1990 р. структурами ООН індекс людського розвитку. Він визнаний сьогодні найбільш точним, узагальнюючим показником соціального прогресу, безпеки особистості і розвитку соціальної сфери.

Цей індекс являє собою синтетичний показник за визначений період, похідний від наступних параметрів: очікуваної тривалості життя (зокрема для чоловіків і жінок); питомої частки освічених серед дорослого населення; питомої частки початкової, середньої і вищої освіти у відповідній віковій групі; рівня добробуту, вимірюваного як ВВП на душу населення (у доларах, за паритетом купівельної спроможності). Однак в Україні поки що немає достатнього досвіду і напрацьованої статистичної бази для розрахунку кількісного параметра граничного значення за цим показником.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України практичні і прогнозні кількісні параметри багатьох названих індикаторів виявляються значно гіршими за встановлені граничні значенння системи реалізації національних інтересів.

Одна зі сфер застосування граничних значень таких індикаторів - проведення експертизи найважливіших нормативних актів і урядових рішень у галузі економіки з позиції реалізації національних інтересів. Для цього необхідно, щоб державні і регіональні органи державної влади при внесенні проектів нормативних актів і урядових рішень, що підлягають експертизі з позиції реалізації національних інтересів, надавали обґрунтування того, що в результаті прийняття даного проекту співвідношення показників соціально-економічного розвитку України з граничними значеннями індикаторів не зміняться на гірше. Експертизу з позиції реалізації національних інтересів повинні проходити найважливіші законопроекти з економічних питань, внесені на розгляд Верховної Ради України, а також постанови Кабінету Міністрів, на регіональному рівні - відповідні документи, прийняті виконавчими органами.

Що стосується рівня конкурентоспроможності держави як визначального чинника національних інтересів, то він відображає фактичний рівень її комплексного (економічного, соціального, політичного, духовного) розвитку у порівнянні з оптимальним рівнем. З методичної точки зору для окремих показників найкращими доцільно прийняти не максимальні, а оптимальні рівні (наприклад, для частки людей з вищою освітою тощо).

Як показує досвід країн з розвинутою ринковою економікою, напрямки державного регулювання реалізації національних інтересів включають регулювання ціноутворення, державний контроль за цінами і тарифами натуральних монополій, заходи впливу на формування цін на вітчизняну продукцію, нормування спеціального фонду державної компенсації, створюваного за рахунок бюджетних відрахувань і спеціального податку, який стягується з підприємства-монополіста.

На нашу думку, можна сформулювати систему показників, спроможну оцінити рівень забезпечення реалізації національних інтересів з точки зору конкурентоспроможності. Такі показники повинні характеризувати всі сторони ринкової ситуації: умови пропозиції товару, ціни, ефективність виробництва, ринкову конкурентоспроможність і фінансову безпеку підприємств.

Показники конкурентоспроможності об'єднуються в три групи: 1. Показники, що характеризують тип і структуру ринку, стан конкуренції, її види, поява нових конкурентів, склад конкурентного середовища. 2. Показники, що характеризують конкурентоспроможність продукції, товарів, послуг. 3. Показники, що характеризують конкурентоспроможність і ринкову фінансову стабільність підприємств, суб'єктів господарювання.

До показників першої групи варто віднести кількість і склад підприємств і інших господарюючих суб'єктів, які пропонують на ринку даний вид товару; обсяг продукції, товарів, пропонованих на ринку, у тому числі в розрахунку на одного суб'єкта; питома вага пропонованої підприємством продукції в загальному обсязі її продажів на ринку; кількість покупців даного виду товарів, розмір покупок на одного покупця; відстань між конкурентами-продавцями, між продавцем і покупцем.

До другої групи показників, що характеризують конкурентоспроможність товаровиробників, варто віднести: собівартість одиниці продукції; витрати праці на одиницю продукції; ціну, прибуток і рентабельність продажів.

Основними показниками, що характеризують конкурентоспроможність господарюючих суб'єктів, є показники третьої групи, які дають оцінку ліквідності або здатності вчасно погашати свої зобов'язання і ринкової фінансової стабільності.

Сюди є доцільним включити показники:

1.Коефіцієнт ліквідності - це відношення коштів, розрахунків і інших активів до суми термінових зобов'язань. Він показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом.

2. Коефіцієнт автономії як відношення власних коштів до розміру балансу підприємства або відношення власних коштів до суми джерел формування запасів і витрат. У першому випадку він показує частку власних коштів у балансі підприємств, а в другому - частку власних коштів у формуванні запасів і витрат. Чим ці частки вищі, тим більш конкурентоспроможне підприємство.

3. Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, який визначається як відношення величини зобов'язань підприємств до величини його власних коштів. Цей показник доповнює коефіцієнт автономії і для конкурентноздатного підприємства він завжди менший за одиницю.

4. Коефіцієнт маневреності дорівнює відношенню власних оборотних коштів підприємства до загальної величини оборотних коштів. Він показує, яка частина власних оборотних коштів знаходиться в мобільній формі, що дозволяє вільно маневрувати цими коштами. Для стійкого у фінансовому відношенні підприємства його оптимальне значення дорівнює 0,5.

Наведена система показників може в повній мірі характеризувати як, по-перше, загальну ефективність виробництва так і, по-друге, його конкурентоспроможність. Таким чином, ми маємо можливість бачити загальну спроможність, чи неспроможність, суб'єкта господарювання у сфері ЗЕД як ланки народного господарства забезпечити реалізацію національних інтересів країни взагалі.

Спираючись на досвід країн з розвинутою ринковою економікою, можна конкретизувати напрямки державного регулювання реалізації національних інтересів. Забезпечення реалізації національних інтересів вимагає використання різноманітних методів державного регулювання ціноутворення; державного контролю за цінами і тарифами натуральних монополій; впливу на формування цін на продукцію підприємств, які виробляють та реалізують матеріально-технічні ресурси; нормування спеціального фонду державної компенсації, створюваного за рахунок бюджетних відрахувань і спеціального податку, який би стягувався з підприємства-монополіста.

Методологічні засади розуміння впливу держави на забезпечення економічної безпеки базуються на тому, що необхідно класифікувати державне регулювання, вказати його функції і принципи, які здатні поліпшити стан з реалізацією національних інтересів країни.

Державні регулятори економічної безпеки такі.

Перша група - правові та адміністративно-розпорядні регулятори: 1. проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань регламентування темпів і пропорцій розвитку; 2. власні рішення міністерства організаційно-розпорядного та організаційно-рекомендаційного характеру; 3. державне заохочення або адміністративні санкції щодо суб'єктів господарювання та інших юридичних і фізичних осіб; 4. адміністративне розпорядництво щодо державних підприємств і організацій, підвідомчих міністерству.

Друга група - економічні регулятори: 1.державний контракт, державні та регіональні замовлення; 2. державний вплив на ринкове ціноутворення; З.податкова політика; 4.кредитно-фінансова політика, бюджетне регулювання (державне й регіональні); 5.державні й регіональні інвестиції; 6. захист вітчизняного товаровиробника через ставки митного збору на імпорт.

Третя група - індикативно-планові регулятори: 1. прогнози і перспективні плани економічного й соціального розвитку, а також екологічного захисту, його галузевих і регіональних підсистем; 2. комплексні цільові програми подолання проблемних ситуацій у розвитку його галузевих і регіональних підсистем; 3. маркетингове прогнозування внутрішніх ринків продукції.

Висновки

1. Запропоновано систему показників, які оцінюють ступінь реалізації національних інтересів.

2. Показано, що головною економічною складовою такої системи виступає національна конкуренція, оскільки вона характеризує всі сторони ринкової ситуації.

3. Провідним показником системи реалізації національних інтересів є конкурентоспроможність держави в тій чи іншій галузі.

У подальших дослідженнях доцільно проаналізувати функції органів державного управління щодо моніторингу реалізації національних інтересів на різних економічних рівнях відповідно до запропонованої критеріальної основи.

Література

12. Acrospoce Industry (Orders, Salos and Backlok) Current Industrial Report MA 37D, Bureau of the Census, U/S/ Department of Commerce, Washington, DC 20233, http: www.consus.gov/ciz/ www/ ma 37d.html.

13. World Competitiveness Report.- Oxford, 2000.

14. National Security, Science and Technology Strategy. National Science and Technology Council. White House.- 1996.