Реформування відносин власності в АПК на корпоративних засадах у контексті національної стратегії розвитку

Любов Молдаван

Реформування відносин власності в АПК на корпоративних засадах у контексті національної стратегії розвитку

Автор досліджує проблеми формування стратегії розвитку аграрного сектора економіки України. Підкреслено необхідність продовження аграрної реформи шляхом формування ефективного господаря на селі. Для цього, спираючись на світовий досвід, визначено позитивні та негативні риси корпоративного ведення сільського господарства, основні тенденції розвитку аграрних корпорацій. Їх роль розглядається розширено як нейтралізатора негативних наслідків глобалізації української економіки. У цілому робиться висновок щодо можливостей обрання стратегії не виживання, а розвитку.

Ключові слова: аграрні корпорації, стратегія розвитку, глобалізація, процеси злиття, поглинання, адаптація.

В Україні ще не вироблено єдиної думки щодо методів урегулювання кризової ситуації в аграрному секторі, відсутня довгострокова стратегія його розвитку.

Ідея формування середнього класу здатна виконати роль консолідуючої ідеї, спроможної переорієнтувати суспільну свідомість від стратегії виживання до стратегії розвитку [10, с. 14; 12, с. 49].

Окрім чіткого усвідомлення цієї мети, усе суспільство, а особливо найбільш знедолене селянство, має знати, як абетку, стратегію її досягнення з кількісним, якісним і часовим визначенням основних віх. Це особливо актуально через вступ найближчих українських західних сусідів - аграрних держав (Чехії, Угорщини, Словаччини, Польщі, Болгарії, Румунії) до ЄС, у зв'язку з чим вони мають величезні сільгоспдотації, і українські ринки відкриваються для їх здешевленої продукції [6, с. 8].

Значним елементом цієї стратегії є приватизація, головна мета якої - не отримання коштів у бюджет, а об'єднання майна й ефективний власник (бажано вітчизняний), забезпечення на цій основі динамічного розвитку виробничих сил суспільства [11, с. 8].

У всіх постсоціалистичних державах Центральної та Східної Європи було єдине розуміння аграрних реформ не як удосконалення планово-адміністративної системи шляхом її поступового насичення елементами ринкових відносин, а як переходу до ринкової економіки з приватною власністю, економічною свободою товаровиробників і лібералізацією обмінних процесів. В основу реформаторської ідеології вони поклали посилення мотивації виробників за рахунок приватного інтересу [7, с.73].

В Україні до 2000 р. сільське господарство було фактично одержавленим, реалізуючи свою продукцію за фіксованими цінами та закуповуючи ресурси вже за ринковими [6, с. 4]. До того ж менеджерам суспільного (колективного та державного) сектора бракувало стимулів для ефективної легітимної діяльності.

Не реформуючись на ринкових засадах синхронно, паралельно з іншими галузями - партнерами і суміжниками, сільське господарство щедро дотувало (за 1991-2001 рр. близько 57 млрд грн) інші реформовані галузі та споживачів [6, с. 4].

Переломним моментом аграрної реформи слід визнати реалізацію норм Указу Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 03.12.1999 р. Основний його здобуток - визнання приватної власності на землю та майно і утвердження головною дійовою особою на аграрному полі - не держави та її чиновників, а ефективного власника [6, с. 5]. Однак, зміна форм власності здійснювалася так стрімко, що ідеологічна компонента нових виробничих відносин не була сформована. Масового осмислення та освоєння нових соціальних орієнтирів (ініціатива та відповідальність) не відбулося.

О. П. Баранівський [1, с. 4-5] узагалі вважає основною помилкою аграрної політики у визначенні пріоритетів те, що реформування відносин власності передувало розвитку нових моделей і форм господарювання. Власники земельних і майнових паїв здебільшого виявилися відстороненими від прийняття управлінських рішень щодо ефективного використання своєї власності, перетворились фактично у найманих працівників. Це дійсно відповідає сьогоднішнім реаліям.

Мета статті - дослідити наслідки постприватизаційних проблем українського села та з урахуванням світового досвіду на основі цього дослідження надати пропозиції щодо формування більш конкурентоздатних в умовах глобалізації аграрних формувань, зокрема таких, як аграрні корпорації.

Найболючішими постприватизаційними проблемами українського села на підставі численних теоретичних і практичних досліджень [5, с. 7; 3, с. 9-10; 8, с. 22; 4, с. 8; 2, с. 27; 1, с. 6] слід визнати:

1) приватизація стала головним методом макроекономічних трансформаційних перетворень, але не знайшла адекватної реакції в мікроекономіці, тому що була не наслідком системних економічних реформ, а примусовим процесом;

2) зміна організаційно-правових форм випереджала правову свідомість, у результаті чого була практично відсутня можливість вільного вибору найбільш ефективних форм сільгосппідприємств;

3) принцип соціальної справедливості, покладений в основу визначення власника на селі (4 млн із 6 млн селян, що отримали земельні та майнові паї, - пенсійного або передпенсійного віку), вступає у протиріччя з необхідністю підняти ефективність виробництва шляхом концентрації власності в руках найбільш сильних, активних товаровиробників;

4) власники землі ще не можуть безперешкодно звільнитися від поганого господаря-орендаря;

5) лідерські якості та впевненість у собі досить важливі, але рідко зустрічаються зараз у працівників агросфери, 3/4 сільського населення не вірять у власні сили. Для них важливі примхи начальства, політична й економічна ситуація в країні, характерне невміння, а можливо, небажання розпоряджатися власними силами. Це негативно впливає і на сімейний бюджет, і на економіку підприємства;

6) великі надії покладалися на отримання позитивного ефекту від корпоратизації державних підприємств АПК, проте проведено безоплатну приватизацію державного майна, що не дало змоги реалізувати переваги акціонерного капіталу для залучення інвестицій. Низький рівень фінансового менеджменту в аграрній сфері також не сприяв ефективному використанню акціонерного капіталу;

7) в Україні функціонує велика кількість посередників, які формують багаторівневі тіньові канали збуту дрібних партій сільськогосподарської продукції, унаслідок чого товаровиробники втрачають левову частину доданої вартості;

8) сьогоднішній порядок кредитування не вирішує фінансової проблеми розвитку АПК, але може привести до небажаної концентрації землі в руках банківських та комерційних структур, що не збираються займатися сільгоспвиробництвом тощо.

Для тих організаційно-правових форм корпоративних підприємств, що склалися при підтримці влади, характерним є те, що в них відносини власності й трудові відносини розмежовані, тобто укладення договору про оренду земельних ділянок і майнових паїв з їх власниками може супроводжуватися наймом останніх на роботу, а може й не супроводжуватися. Власники підприємства теж не зобов'язані на ньому працювати. Не є виключенням і більшість сільськогосподарських виробничих кооперативів, які зареєстровані невеликою кількістю колишніх членів КСП. Це спричинило масове витіснення працівників із підприємств в особисті селянські господарства. Якщо ще в 2001 р. на підприємствах було зайнято 2,13 млн осіб, то в 2006 р. - лише 0,91 млн осіб. Чисельність зайнятих в селянських господарствах зросла до 2,6 млн осіб. При цьому середня заробітна плата найманих працівників у сільськогосподарських підприємствах майже в 2 рази нижча середнього показника по країні.

Середньодушові доходи членів особистих селянських господарств варіюють на рівні мінімальної заробітної плати.

Наймана низькооплачувана праця в аграрних підприємствах, тобто в тих, у яких символічна орендна плата за паї і ведення селянського господарства на ручній низькодоходній праці без якого-небудь захисту з боку держави, не влаштовують сільських працівників. Це веде до масової міграції сільського населення, особливо молоді, зменшення й деградації сільських поселень, інших негативних явищ.

Можна сказати, що мета приватизації землі й майна - сформувати ефективного господаря-власника засобів виробництва, продукції й доходу - в Україні поки не досягнута. Навпаки, власники паїв стали більш «пролетаризованими», ніж вони були в колишніх КСП.

Відповісти на питання про причини такого явища допомагає дослідження світового досвіду господарювання.

Сільське господарство в розвинутих країнах поступово перетворюється на агробізнес. Цей термін відображає широкомасштабний характер сільськогосподарських підприємств у сучасній економіці й включає в себе весь комплекс аграрної промисловості від окремих ферм до міжнародних корпорацій з виробництва добрив. Сюди входять фермерські кооперативи, сільськогосподарські банки, компанії з перевезення сільськогосподарської продукції, торговці цією продукцією, фірми, що виробляють устаткування для ферм, галузь переробки сільськогосподарської продукції, мережі продуктових крамниць та чимало іншого.

Тепер комерційні фірми стають вузькоспеціалізованими, тож практично все, що споживається на фермах, не вирощується на них, а закуповується в інших місцях. Це зумовлює необхідність якнай-тіснішого співробітництва суб'єктів агробізнесу в складі кооперативів та одночасно є приводом для їх все частішого переходу в руки корпорацій - від невеликих сімейних компаній до гігантських конгломератів.

В умовах глобалізації світової економіки значного поширення набули процеси злиття та поглинання корпорацій. Основними причинами їх виникнення та розвитку стали переваги корпоративної форми організації бізнесу, подолання конкуренції, диверсифікація виробництва, економія витрат завдяки ефекту масштабу тощо.

Крім вищевказаних організаційних питань, глобалізація сприяє концентрації та додатковому залученню фінансових ресурсів корпораціями, що надто актуально в українських умовах.

Тенденції глобалізації та концентрації, які мають місце на різних ринках та в різних сферах економіки розвинених держав світу, спостерігаються і в агропромисловому виробництві. Протягом останніх років кількість та вартість угод по злиттю й поглинанню корпорацій у зазначеній галузі (так звані угоди типу М?А) стрімко зростають.

Перше місце у світі за укладанням угод типу М?А між корпораціями саме харчової промисловості займає ринок США (за останні роки тут укладено більше 40 угод загальною вартістю близько 100 млрд доларів). Найбільш відомими з них були поглинання потужним виробником хлібобулочних виробів Grocery компанії Kroger Co. вартістю 13 млрд доларів; придбання інвестиційною компанією Hicks, Muse, Tate ? Furst відділень компаній American Home Products за 1,2 млрд доларів. У м'ясопереробній промисловості США найбільшою стала угода придбання компанією IBP Inc. корпорації Russer Foods (лідера галузі по виробництву м'ясних напівфабрикатів). На ринку м'яса птиці відбулося поглинання корпорацією Tyson Foods фірми Hudson Foods вартістю 700 млрд доларів [9, с. 275].

У Європі також використовується такий механізм фінансування корпорацій, як злиття й поглинання. Наприклад, злиття ірландських корпорацій Avonmore Foods та Waterfood Foods (новостворена Avonmore Waterfood Foods стала лідером у виробництві сиру, молока та молочної продукції); поглинання датською компанією Danisco фінського виробника харчових добавок Cultor вартістю 1,4 млрд доларів; злиття швейцарського концерну «Nestle» та Ralston Purina [7].

Процеси злиття та поглинання також відбуваються й на недостатньо розвинутих фінансових ринках. При цьому ініціаторами угод, як правило, виступають корпорації розвинутих держав світу. Так, наприклад, на пивобезалкогольному ринку Росії домінує бельгійсько-індійська холдингова компанія Sun Interbrew, на ринку кондитерських виробів - швейцарський концерн «Nestle», на ринку олії - американська корпорація Bunge. Слід зазначити, що в АПК Росії все більшого поширення набуває злиття корпорацій з утворенням потужних конгломератів, зокрема у формі великих холдингових компаній [9, с. 276-278].

Специфіка агропромислової інтеграції в зарубіжних країнах полягає в тому, що в більшості випадків об'єктом інтеграції є аграрні підприємства, а прямим чи непрямим її ініціатором і координатором найчастіше стають несільськогосподарські фірми (машинобудівні компанії, виробники мінеральних добрив та комбікормів).

При цьому слід виділити позитивні та негативні наслідки діяльності корпорацій, у т. ч. аграрних:

Переваги корпорації є достатньо відомими.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямків науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (в разі банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть висунути претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація -- це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповідні недоліки:

1) мають місце певні розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами й власниками корпорації;

2) корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім -- дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування;

3) у корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.

Висновки

1. Приватизація на селі не виконала свого основного завдання - створення господаря-власника. Вона не синхронізувалася з іншими галузями, що й стало основною причиною диспаритета цін.

2. Світовий досвід переконує, що в постіндустріальних умовах сільське господарство трансформується в агробізнес. Це потребує посилення ролі аграрного сектора на фоні інших галузей економіки, а також забезпечення еволюційного протікання трансформаційних процесів, у т. ч. злиття та поглинання, зокрема через формування потужних об'єднань аграрних та агропормислових підприємств - аграрних корпорацій.

3. В умовах глобалізації концентрація власності на корпоративних засадах спроможна суттєво знизити економічні й соціальні ризики, спричинені вступом України до СОТ, полегшити адаптацію до умов роботи в міжнародних організаціях, міждержавних блоках, триматися стратегії розвитку, а не виживання.

Література

1. Баранівський О. П. Першочергові заходи щодо подолання кризових явищ в агропромисловому комплексі України / О. П. Баранівський. - К. : Мінагрополітики, 2005. - 24 с.

2. Борщ А. Г. Стан та перспективи розвитку корпоративного бізнесу в АПК / А. Г. Борщ // Економіка АПК. - 2005. - № 7. - С. 26-33.

3. Васильєва В. Г. Реформа АПК: її наслідки, проблеми, перспектива / В. Г. Васильєва // Економіка, фінанси, право. - 2004. - № 4. - С. 8-11.

4. Голубев А. В. Современная модель сельскохозяйственного предприятия / А. В. Голубев // Аграрная наука. - 2003. - № 7. - С. 2-3.

5. Горлач Н. Ю. Корпоративне управління акціонерними товариствами у післяприватизаційний період: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.06.01. / Н. Ю. Горлач. - НАН України, Інститут регіональних досліджень. - Львів, 2003. - 21 с.

6. Кириленко І. Г. Про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі / І. Г. Кириленко // Економіка АПК. - 2003. - № 1. - С. 3-11.

7. Коваленко Ю. Особенности аграрных реформ в государствах ЦВЕ и в Украине / Ю. Коваленко // Экономика Украины. - 2003. - № 9. - С. 72-79.

8. Мессель-Веселяк В. Я. Розвиток та ефективність організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві України / В. Я. Мессель-Веселяк // Економіка АПК. - 2004. - № 11. - С. 18-24.

9. Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК. У 4 частинах. Частина I. Соціально-економічні проблеми села / [за ред. П.Т. Саблука]. - К. : IAE, 2001. - 367 с.

10. Осташко Т. О. Інституціонально-структурні трансформації аграрного сектора: моніторинг, оцінка, регулювання: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.02.03 / Т. О. Осташко. - Національна академія наук України. - К., 2004. - 32 с.

11. Чечетов М. Совершенствование управления государственными корпоративными правами - стратегическое направление рыночных преобразований в Украине / М. Чечетов, И. Жадан // Экономика Украины. - 2001. - № 2. - С. 4-12.

12. Юрчишин В. Розвиток відносин власності на селі: концептуальні основи становлення і утвердження приватного сектора / В. Юрчишин, Г. Запша // Економіка України. - 2003. - № 11. - С. 47-54.