Основи розвитку недержавних форм власності

основи розвитку недержавних форм власності

Вступ

Трансформація власності, яка здійснюється шляхом роздержавлення та приватизації, є однією з вагомих складових економічних реформ. Від того, як вона здійснюється, залежить і результат.

Оскільки приватизація державних підприємств тісно поєднує економічні, політичні та соціальні мотиви, цей процес розглядається як складова частина комплексного підходу до реформування економіки держави в цілому.

Структура механізму приватизації включає: створення органів приватизації з чітким визначенням їх функцій на усіх структурних рівнях; порядок визначення об'єктів приватизації; форми і методи перетворення державної власності; технологію проведення приватизації державної власності, що базується на відповідній законодавчій основі.

У цьому курсовому проекті розглядаються матеріали та проводиться аналіз недержавних форм власності в Україні та приватизації як механізму створення ринкових форм господарювання. Досліджуються етапи приватизації, нормативно-правова база, яка істотно вплинула на хід приватизації на кожному з етапів.

Здійснюється аналіз чинників формування органів приватизації, визначається роль і завдання цих органів, їх структуру. Описуються етапи формування регіонального органу приватизації - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області.

1. Розвиток недержавних форм власності в Україні

Приватизація за роки незалежності України стала самим послідовним напрямом реформування економіки. Незважаючи на різні точки зору вчених і практиків на процес приватизації в нашій країні, можна констатувати, що приватизація в Україні відбулася. Роздержавлення і приватизацію можна визначити як соціальну революцію, тому що відбулася ламка, зміна базису існуючої соціально-економічної системи в такий короткий проміжок часу.

В Україні процеси приватизації державної власності та створення на її основі перших ринкових форм господарювання почали торувати шлях ще в межах колишнього Радянського Союзу. Мали місце легалізація індивідуальної трудової діяльності у 1986 році, законодавчий дозвіл на створення кооперативів у 1987 році; упровадження замість госпрозрахунку, який себе не виправдав, оренди з викупом у 1988 році, прийняття Постанови Ради Кабінету Міністрів СРСР про порядок створення акціонерних товариств.

Величезну роль у первинному формуванні підприємницького середовища зіграли Постанови Ради Кабінету Міністрів СРСР “Про розвиток орендних відносин” та основи законодавства СРСР і союзних республік №810 “Про оренду” прийняти у 1989 році. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. В розділі ІV зазначалось, що “Українська РСР забезпечує захист усіх форм власності”. Це положення припускало можливість існування приватної власності . З серпня 1990 року Верховною Радою УРСР було прийнято закон “Про економічну самостійність”. Він передбачав три форми власності: державну, колективну та індивідуальну (особисту та приватну трудову).

Початком реформування державної власності в Україні слід вважати затвердження Верховною Радою України Постанови “Про концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фондах” від 31 жовтня 1991 року. Концепція дала змогу розпочати роботу над ключовими законопроектами про приватизацію, що було передбачено Законом УРСР “Про власність” від 07 лютого 1991 року. У нього було записано, що “власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними”. Згідно з концепцією, малі підприємства планували приватизувати за 1-1.5 роки, середні та великі за 4-5 років. Поза приватизацією вирішили тимчасово залишити вузьке коло підприємств, що безпосередньо обслуговували державу (наприклад, виробництво озброєння) і природні монополії (такі, як дороги, порти).

Створення правової бази приватизації дозволило розпочати процес реформування відносин власності.

Слід зазначити, що існують різні підходи до визначення етапів приватизації. Розглянемо деякі об'єктивні критерії подібного поділу приватизації на відповідні етапи.

Хронологічно-часовий. Можна розбити період приватизації за роками або за більш тривалими часовими відрізками (3-5 років). Річне обчислення занадто дрібнить історію приватизації. Щодо розподілу на більш рівні проміжки часу, то вони не завжди збігаються зі змістом процесу приватизації (застосування індивідуальних технологій, превалювання тих чи інших форм приватизації в різні часи, тощо).

За прийняттям важливих законодавчих актів, які істотно вплинули на хід приватизації. Перелік найбільш важливих законодавчих актів, що істотно вплинули на процес приватизації, досить великий.

Усі законодавчі акти можна поділити на чотири групи: першу - прийняті в 1989-1990 р. р.; друга половина 1991 р. - перша половина 1992 р.; третю - друга половина 1994 р. - перша половина 1995 р.; четверта - прийняті наприкінці 1999 р. - в першій половині 2000 р.

При цьому, має місце часова розмитість виходу різних груп документів, а з іншого боку - наявність різночитань у ряді документів. Так, якщо в 1992 році процеси приватизації регулювати насамперед закони, то в 1993 році - декрети Кабінету Міністрів, а в 1994-1995 роках - укази Президента України. Наприклад, приватизацію об'єктів незавершеного будівництва регулював Указ Президента України “Про приватизацію незавершеного будівництва, приватизацію в агропромисловому комплексі” - Декрет Кабінету Міністрів України „Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” і т.д. Цей порядок не завжди збігався з порядком, який визначався указами або декретами. На практиці це призвело до того, що під час розгляду спорів в арбітражному суді поставало питання про юридичну цінність, тих чи інших законодавчих актів та правомірність їх застосування органами приватизації.

За цілями приватизації. Найбільш загальними цілями приватизації є:

формування ринкових відносин;

роздержавлення системи управління економікою, як спосіб знаходження ефективного власника підприємства;

формування соціального прошарку приватних власників, як основи нового суспільно-політичного й економічного ладу;

залучення інвестицій у підприємства для оновлення основних фондів;

поповнення бюджету.

Пріоритети протягом усього процесу приватизації змінювалися. У 1992 -1994 роках превалювала політична мета - створення критичної маси ринкових перетворень. У 1995 -1997 роках мав місце процес роздержавлення економіки та формування прошарку приватних власників. Залучення реальних інвестицій для приватизованих підприємств розпочалося у 1998 році під час проведення некомерційних конкурсів з інвестиційними зобов'язаннями. Щодо помітного джерела бюджетних надходжень, до 1997 року приватизація з такою метою не розглядалась.

Тому критичні зауваження, що “приватизація засобів виробництва за схемою російських ваучерів майже не допомогла державному бюджету витримати навантаження, успадковані від радянського минулого”, слід розглядати з урахуванням історичних обставин.

Для використання коштів, отриманих від приватизації, у 1992 році був створений позабюджетний Державний фонд приватизації. У 1992 році до фонду надійшло понад 2,1 млрд. крб., з них тільки 472 млн. крб. (22%) було перераховано до держбюджету. У 1993 році ці цифри становлять відповідно біля 250 млрд. крб. (38%). В цілому, спрямування коштів до держбюджету було суттєвим аргументом у суперечці про ті або інші питання приватизації, хоча до 1997 року прямо завдання по надходженню грошових коштів до бюджету не ставилося.

Після 1999 року, тобто з моменту переходу до етапу грошової приватизації, зазначені питання міцно стали до розряду основних параметрів, за якими оцінювалась діяльність органів приватизації. За 1999 рік одержано грошима від продажу об'єктів державної власності 843 млн. грн., перераховано до бюджету 694 млн. грн. (завдання року виконано на 86%). В 2000 та 2001 роках одержано щороку понад 2 млрд. грн., в 2002 році - 600 млн. грн.. Всього за період 1992-2002 роки отримано 5,9 млрд. грн. Загалом, від приватизації в 2003 році до Державного бюджету перераховано 2,2 млрд. грн.

Прийняття програм приватизації. Критерієм прийняття державних програм приватизації можна назвати вісім документів.

У 1992, 1994 роках це були Постанови Верховної Ради України, у 1995, 1996, 1999 роках - відповідні Укази Президента України, у 1997, 1998, 2000 роках - Закони України. Зазначені документи за своїм рівнем не є рівнозначними. Програму 1992 року не було виконано й тому продовжено парламентом на 1993 рік. Виконання програми 1994 року було припинено за рішенням Верховної Ради України. Фактично програма 1998 року виявилася невиконаною (не забезпечено реалізацію вимоги щодо кінцевого терміну використання приватизаційних майнових сертифікатів та компенсаційних сертифікатів у процесі приватизації 31 грудня 1998 року).

Одним з найголовніших завдань Фонду державного майна України на 2002 рік була розробка та прийняття Державної програми приватизації на 2003 - 2008 роки.

Діюча Державна програма приватизації на 2000-2002 роки хоч і виправдала себе, але оголила багато проблем, які гальмують приватизацію, потребують негайного вирішення. Зміна уряду, події в Верховній Раді, не дозволили вчасно розглянути в парламенті проект нової програми, тому у 2003 році діяла стара програма. Оновлена робоча група з розробки цього загальнодержавного документу буде сприяти якомога швидкому його прийняттю.

Існують також спроби підходів до періодизації процесу приватизації за результатами продажу різних груп об'єктів, за способами приватизації, за технологіями приватизації, за формами роздержавлення в різних галузях господарського комплексу. Зазначені питання будуть розглянуті на прикладі приватизації в Дніпропетровській області.

Історію приватизації можливо, також поділити на такі етапи: 1988- 1992 роки - підготовчий етап; 1993-1995 роки - етап змішаної грошово-сертифікатної форми приватизації; 1996-1999 роки - етап сертифікатної приватизації; з початку 2000 року - продаж об'єктів приватизації виключно за грошові кошти.

Для здійснення державної політики в області реформування власності було створено спеціальний орган - Фонд державного майна України. 19 серпня 1991 року Рада Міністрів УРСР прийняла постанову “Питання Фонду державного майна України”, відповідно до якої створено відповідну установу.

Діяльність Фонду проходила дуже непросто, в складних соціально-політичних, економічних і психологічних умовах, зі своїми злетами та падіннями.

Масштабність завдань, які виконують приватизаційні структури, вимагає узагальнення як позитивного, так і негативного досвіту. При цьому, подання суперечливих поглядів на одні й ті ж самі події, не повинно дискредитувати саму ідею приватизації.

Як зазначає відомий економіст О. Пасхавер масова приватизація пройшла й надала позитивні результати. Якщо є позитивне в динаміці економіки, то воно пов'язано з приватизацією.

Процес приватизації був обтяжений певними політичними та соціальними факторами. Проте, категорично не можна погодитись з тими, хто вважає приватизацію корінням всіх українських негараздів. Досвід реформування власності засвідчив, що ніхто не може пропонувати іншого шляху швидкої трансформації економіки, переводу її на ринкові рейки.

2. Формування регіонального органу приватизації

Структура механізму приватизації включає створення органів приватизації з чітким визначенням їх структури та функцій на усіх структурних рівнях.

19 серпня 1991 року Кабінет Міністрів Української РСР прийняв постанову “Питання Фонду державного майна Української РСР”. Цією постановою під № 158, ще до набуття Української незалежності, було утворено головний орган виконавчої влади, на який покладено проведення процесу приватизації державного майна. Тоді, на нього було покладено виконання завдань по організації роботи щодо оформлення переходу в юрисдикцію України державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, а також визначення форми і порядку зміни державної власності, нагляд за ефективністю використання і здійснення акціонування державного майна в Україні.

Практично органи приватизації - Фонд державного майна України, його регіональні відділення (комітети, управління) комунального майна були утворені на протязі 1992 року.

Нормативно-правову базу органів приватизації визначали постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.

7 липня 1992 року Верховна Рада прийняла постанову № 2558 “Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України”. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 412 були затверджені Положення про регіональне відділення та про представництво Фонду у районі, місті.

Ось вже понад 12 років справжнім локомотивом процесів реформування власності на Дніпропетровщині виступає Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області. Утворене наказом ФДМУ від 5 березня 1991 р. № 60, воно з перших кроків зайняло провідне місце серед державних установ, які опікуються проблемами приватизації державного майна.

Справжня робота по створенню дієздатної установи почалася у травні 1992 року. На 15 липня 1992 року у відділенні працювало 8 чоловік.

Розширення обсягів роботи, опанування нових напрямків діяльності вимагало суттєвих змін в організації та структурі регіонального органу приватизації.

Вже в 1994 році в регіональному відділенні було створено 20 відділів, в яких працювало 177 спеціалістів, здатних вирішувати завдання державної Програми приватизації будь якої складності.

Відповідно до Указу Президента України від 19 лютого 1994 року № 56/94 “Про єдину систему органів приватизації в Україні”, та наказу ФДМУ від 23 вересня 1994р. № 664 регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській області і Фонд комунального майна Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів були об'єднані в єдину структуру, що забезпечило єдиний методичний підхід до процесів реформування власності, надавало додаткові можливості щодо прискорення роздержавлення в регіоні.

В 1994-1995 роках на Дніпропетровщині було створено 16 представництв ФДМУ в містах та районних центрах: Дніпропетровську, Кривому Розі, Дніпродзержинську, Нікополі, Павлограді, Жовтих Водах, Марганці, Апостолово, П'ятихатках, Верхньодніпровську, Синельникове, Новомосковську, Вільногорську, Орджонікідзе, Першотравенську, Тернівці. Кількість працюючих в органах приватизації досягла 352 чоловік, з них 156 в регіональному відділенні і 196 - у представництвах.

Після введення в дію Закону України від 21 травня 1997 року № 280 “Про місцеве самоврядування в Україні” регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській області було реорганізовано, представництва у містах та районах ліквідовано. На 1 січня 1998 року у 17 відділах регіонального відділення працювало 166 чоловік.

В середині 2000 р. регіональне відділення набуло структурного вигляду, який в цілому існує і сьогодні та визначається функціональною оптимальністю.

Разом з цим, життя вимагає надати процесу приватизації нової якості, забезпечити подальше підвищення його ефективності. Зараз органи приватизації вступили до періоду суттєвих змін, опанування нових напрямків діяльності. Зокрема, введення у дію Закону України від 12 липня 2001 року № 2568 “Про оцінку майна, майнових справ та професійну оціночну діяльність в Україні” створює нову систему незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових справ та використання її результатів. На практиці реалізовано порядки проведення аукціонів по продажу об'єктів незавершеного будівництва за методом зниження ціни лота та під розбирання, що дозволило зберегти високу динаміку продажу “довгобудів”. Відпрацьовано методику проведення спеціалізованих аукціонів за грошові кошти через ДАК “Національна мережа аукціонних центрів”. Налагоджено ефективну систему контролю за орендою державного майна та по виконанню умов договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації. Серед нових напрямків діяльності слід зазначити проблеми корпоративного управління; претензійно-позовну роботу з метою повернення у власність держави державного майна за умов розірвання чи визнання недійсними договорів купівлі-продажу; забезпечення контролю за виконанням державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств у процесі приватизації, але залишається на їх балансі. Існують питання застави державного майна під банківські кредити, банкрутства та ліквідації приватизуємих підприємств, відчуження та списання майна та інші.

З метою вирішення зазначених проблем триває процес удосконалення структури, постійного навчання, оновлення кадрового складу регіонального відділення. Підвищенню якості нормативно-правового забезпечення приватизації сприяло посилення складу відділів малої приватизації та орендних відносин і контролю договорів купівлі-продажу фаховими юристами. Створено локальну мережу, яка охоплює переважну більшість комп'ютерів регіонального відділення. Постійно оновлюється програмне забезпечення, що допомагає якісно переробляти значні обсяги необхідної інформації.

Існуюча нормативно-правова база та створені структури органів приватизації дозволяють впевнено рухатись по шляху економічних реформ, успішно вирішувати складні та відповідальні завдання, які стоять перед центральним апаратом та регіональними структурами Фонду державного майна України.

Разом з цим, вкрай необхідно забезпечити прийняття та введення у дію Закону України “Про Фонд державного майна України” та відповідного вимогам часу Положення про регіональне відділення. Зараз Фонд не має закону, який регламентує його діяльність і керується Тимчасовим положенням 1992 року. Парламент наполягав на підпорядкуванні Фонду органу законодавчої влади - Верховній Раді, хоча за Конституцією та висновками Конституційного суду його функції віднесено до виконавчої влади. Тому Президент України декілька разів використовував конституційне право вето на відповідні редакції закону.

Органу приватизації вкрай потрібна підтримка всіх міністерств, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на місцях, які залучені до процесу реформування власності й повинні реально відповідати за виконання завдань та соціально-економічні наслідки приватизації. Заслуговує на увагу розгляд пропозицій щодо поновлення єдиної системи органів приватизації, яка існувала у 1994 - 1997 роках. Величезний обсяг робіт пов'язаний з вирішенням проблем забезпечення ефективного управління державними корпоративними правами.

Термінова та якісна реалізація зазначених питань допоможе завершити перехід до нового стану приватизації, а також остаточно визначити оптимальні організацію діяльності, структуру, та функції, як на республіканському, так і регіональному рівнях.

3. Етапи приватизації та нормативно-правова база реформування відносин власності

Дванадцять років тому в нашій країні відбулись події величезного історичного значення - держава набула самостійності. Нова держава завжди починається з питань про власність. Складний, не відвіданий шлях реформування власності необхідно було підтримати принципово новою законодавчою базою. Початок приватизації датується 1991 роком. Саме в цьому році Кабінет Міністрів Української СРСР прийняв рішення про утворення Фонду державного майна Української СРСР (постанова від 19 серпня 1991р. за № 158).

Основним актом в системі законних актів з приватизації є Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств” (від 4 березня 1992 р. № 2163-ХИ), В його статті 3 зазначається, що законодавство України про приватизацію складається з цього закону, указів Президента України, іншого законодавства, що регулює здійснення приватизації. По-друге, даний Закон регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації майна будь-яких державних об'єктів приватизації незалежно від їх розмірів, тобто поширюється на всі об'єкти, що підлягають приватизації. Разом з тим в Законі спеціально передбачено, що він не поширюється на:

- приватизацію об'єктів державного земельного й житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету , в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються;

- зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації.

Правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств , яка відбувається шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу регулюється Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 6 березня 1992 р. із наступними змінами, що діє не як самостійний, а як допоміжний щодо Закону “Про приватизацію державного майна”. Цей Закон встановлює правовий механізм приватизації об'єктів торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, легкої промисловості, переробної промисловості, промисловості будівельних матеріалів, будівництва, окремих видів транспорту, житлово-експлуатаційного і ремонтного господарства. Відповідно до цього Закону можуть також приватизуватися підприємства інших галузей, якщо вони підпадають під визначення об'єктів малої приватизації відповідно до вимог ст.2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Важливим положенням цього закону є те, що за бажанням покупця будів-лі можуть приватизуватися разом із розміщеними в них об'єктами приватизації, якщо на це немає прямої заборони приватизаційного органу чи місцевої Ради народних депутатів.

Продажу об'єктів малої приватизації, відповідно до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 6 березня 1992р., здійснюється шляхом викупу об'єктів малої приватизації, купівлі їх на аукціоні або за конкурсом.

Поняття і види приватизаційних паперів (приватизаційних майнових сертифікатів), умови та порядок їх випуску; обігу, розміщення серед громадян України, використання та погашення визначається Законом України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р. [11] із наступними змінами. Відповідно до вищезазначеного Закону приватизаційні папери - це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери можуть бути лише іменними.

Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів визначається цим Законом, іншими актами законодавства України.

Певний дисбаланс в процес приватизації вніс Закон України “Про оренду майна державних підприємств та організацій ”, який було прийнято майже одночасно з законами про приватизацію. Слід зазначити, що останній відіграв певну позитивну роль у впорядкуванні відносин оренди (платного тимчасового користування майном), але його втручання в інший за економічним змістом процес роздержавлення, при внесенні елементів монополізму на право участі у приватизації призвело до перекосів у принципах, проголошених у законодавстві про приватизацію (наприклад, значні переваги членів орендних колективів щодо умов використання коштів при приватизації та реалізації приватизаційних сертифікатів порушили принцип соціальної справедливості та права громадян, не зайнятих у сфері матеріального виробництва та обслуговування).

Не випадково, що в перші роки приватизація йшла переважно через оренду з викупом, бо це був найпростіший, хоча й не найкращий спосіб. На даний час питання оренди державного та комунального майна регулюється Законом України “Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня1992 р.

Для інформаційного забезпечення приватизації започатковано нове видання - “Державний інформаційний бюлетень про приватизацію”, який до теперішнього часу є основним вісником процесів приватизації майна.

З 1993 року розпочалася сертифікатна приватизація. Було проведено перші показові аукціони з продажу об'єктів малої приватизації.

Прем'єр-міністр України Л.Д.Кучма підписав декрети Кабінету Міністрів України № 57-93 “Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду”, № 5193-ІІІ “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”. Було покладено початок роздержавленню великих промислових об'єктів згідно з Указом Президента України від 15 червня 1993 р. № 210/93 “Про корпоратизацію підприємств”.

Відповідно до Указу Президента України від 19 лютого 1994 р. № 56/94 “Про єдину систему органів приватизації в Україні” створено мережу органів приватизації вертикального (централізованого) підпорядкування. Верховна Рада Україні встановила мораторій на процес приватизації до затвердження переліку об'єктів, що не підлягають приватизації. Указом Президента України від 27 грудня 1994 р. № 809/94 введено в готівковий обіг іменні приватизаційні майнові сертифікати, які стали важливим грошовим інструментом в роздержавленні майна.

Починаючи з 1995 року здійснювалась так звана масова мала приватизація, чому сприяв виданий Президентом України Л. Д. Кучмою Указ “Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні” (30 грудня 1994 р. № 827/94). Вперше обсяги приватизації державного майна на 1995 р. були визначені Указом Президента України від 23 червня 1995 р. № 468/95 “Про заходи щодо забезпечення приватизації у 1995 році”. Розпочався продаж пакетів акцій відкритих акціонерних товариств на Українській фондовій біржі, що заклало пожвавлення фондового ринку в України. За рік змінили форму власності 16 459 об'єктів.

Особливості правового регулювання приватизації державного майна в агропромисловому комплексі визначаються Законом України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 6 жовтня 1995 р. із наступними змінами. Згідно з цим Законом здійснюється приватизація майна підприємств, що перебувають у загальнодержавній, республіканській (автономної Республіки Крим) та комунальній власності, для яких основним видом діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції, продукції рибного та лісового господарства, їх переробка та реалізація, виконання робіт і надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам.

Приватизація майна підприємств харчової промисловості, які переробляють сільськогосподарську сировину, борошномельно-круп'яної та комбікормової промисловості, а також сервісних, будівельних, фірмових торгівельних, інших несільськогосподарських підприємств та організацій агропромислового комплексу, які виконують роботи та надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам незалежно від вартості об'єктів приватизації (але не менше необхідної для створення статутного фонду акціонерного товариства згідно з законодавством України), здійснюються шляхом їх перетворення у відкриті акціонерні товариства у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. При цьому зберігаються профільність, технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів і технологій.

Для працівників підприємств, що приватизуються та працівників сільськогосподарських підприємств. Законом встановлено право на пільгове придбання акцій за номінальною вартістю (ці пільги розповсюджуються на осіб, які вийшли з цих підприємств на пенсію, звільнені у зв'язку з скороченням штатів і не працюють з моменту звільнення на інших підприємствах та осіб, які мають право відповідно до законодавства України повернутися на попереднє місце роботи на цьому підприємстві, та інваліди, звільнені за станом здоров'я у зв'язку з каліцтвом або професійними захворюваннями).

В 1996 році приватизація державного майна здійснювалася згідно з Указом Президента України від 19 березня 1996 р. № 194/96 “Про завдання та особливості приватизації державного майна у 1996 році”. Цей процес став ще більш масовим, його інтенсивність зросла. Кількість роздержавлених за рік об'єктів досягла рекордної цифри -- 20046. У 1996 р. масову малу приватизацію було завершено. За весь період (1992-1996 рр.) було приватизовано близько 40 тис. об'єктів малої приватизації. Близько 85% населення одержали свої приватизації майнові сертифікати. Видано компенсаційних сертифікатів на суму приблизно 1 млрд. грн. Прийнято Закон України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”, що заклав основи приватизації в сільському господарстві.

Водночас із проведенням сертифікатної приватизації розпочалася індивідуальна приватизація підприємств за грошові кошти. Дедалі ширше стали застосовувати конкурентні способи приватизації - аукціони, конкурси. Так у 1997 році на конкурсах було продано пакетів акцій акціонерних товариств на суму 83,3 млн. грн., на фондових біржах - на суму 83,3 млн. грн. Започатковано проведення міжнародних тендерів згідно з Указом Президента України від 18 листопада 1997 року № 1283/97 “Про міжнародні торги (тендер) як спосіб приватизації державного майна”. На фондовий ринок стали надходити акції середніх та великих підприємств, зокрема, металургійної, гірничодобувної, машинобудівної промисловості.

У 1997році приватизація здійснювалася згідно з Державною програмою приватизації на 1997 рік, затвердженою Законом України від 3 червня 1997 р. № 294/97-ВР Слід наголосити, що до 1997 р. приватизацію не розглядали як джерело надходження коштів до Державного бюджету України, а лише передбачали отримати кошти для подальшого реформування економіки.

Завдання щодо приватизації на 1998 рік були визначені Державною програмою приватизації на 1998 рік, затвердженою Законом України від 12 лютого 1998 р. № 124/98-ВР. Основні напрямки передбачені згаданою програмою були такі:

завершення до кінця 1998 р. сертифікатної приватизації і збільшення обсягів продажу державного майна за грошові кошти;

залучення інвестицій у підприємства, що приватизуються;

збільшення надходжень до Державного бюджету України від приватизації.

На виконання Державної програми ФДМУ спільно з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Антимонопольним комітетом України розробив Положення про порядок проведення спеціалізованих аукціонів за грошові кошти (наказ від 4 травня 1998 р. № 863/113/5). Було уточнено процедуру тендерів відповідно до вимог міжнародних стандартів -- Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів (наказ ФДМУ від 2 липня 1998 р. № 1303).

Державною програмою вперше передбачено здійснення перед приватизаційної підготовки підприємств з метою створення сприятливих умов для реформування власності. Кабінет Міністрів України постановою від 17 серпня 1998 р. № 1301 затвердив Положення про передприватизаційну підготовку підприємств.

Вперше в згаданій програмі наголошено на приватизацію об'єктів груп Д (незавершеного будівництва) та Ж (соціальної сфери), що зумовило активізацію роботи державних органів приватизації у цьому напрямі.

Запроваджено електронний обіг цінних паперів у бездокументарній формі (Закон України від 10 грудня 1997р. № 710/97-ВР, який набрав чинності 10 січня 1998.).

Уперше на продаж виставлено акції енергокомпаній. Незважаючи на незначні за обсягом пакети (4-10% статутного фонду), останні викликали підвищену зацікавленість портфельних інвесторів.

Далі розвивалися приватизаційні процеси на селі: змінювали власність переважно переробні та аграрні підприємства. Цьому сприяла постанова Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1288 “Про визначення базових районів для опрацювання моделей ринкових відносин в агропромисловому комплексі”.

З метою забезпечення контролю за додержанням законодавства під час приватизації та аналізу іх наслідків Верховна Рада України утворила Спеціальну контрольну комісію Верховної Ради України з питань приватизації.

В 1999 році продовжувалася приватизація об'єктів за грошові кошти переважно із застосуванням індивідуальних процедур. Приватизації процеси здійснювалися згідно з Державною програмою приватизації на 1999 рік, затвердженою Указом Президента України від 24 лютого 1999 р. № 209/99. Визначено так основні завдання на цей рік:

сприяти підвищенню ефективності діяльності підприємств для створення конкурентного середовища;

залучати кошти для розвитку та структурної перебудови економіки;

створювати сприятливі умови для появи приватних власників, які мають довгострокові інтереси в розвитку приватизованих підприємств та здійснюють ефективне управління ними;

забезпечити надходження коштів до Державного бюджету України;

створити умови для формування фондового ринку;

сприяти підвищенню заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на міжнародних ринках.

Для реалізації цих завдань державні органи приватизації запровадили нові процедури приватизації виключно за грошові кошти, залучили до підготовки та проведення приватизації професійних національних та іноземних радників. Увагу було зосереджено на проведені передприватизаційної підготовки та реструктуризації об'єктів, післяприватизаційній підтримці підприємств та захист прав акціонерів.

Відповідно удосконалювали та збагачували законодавчо-нормативну базу приватизації. Так, ряд указів, що визначали основні напрями в сфері приватизації, видав Президент України:

“Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва” (від 28 травня 1999р. №591/99);

“Про стимулювання розвитку фондового ринку в Україні” (від 4 червня 1999 року № 615/99);

“Про оподаткування операцій на ринку цінних паперів України” (від 4 червня 1999 року № 616/99);

“Про прискорення передачі об'єктів соціальної інфраструктури права державної власності у комунальну власність” (від 15 червня 1999 року № 648/99);

“Про Основні напрямки розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році!” (від 30 жовтня 1999р. № 1415/99).

3 метою розширення можливостей української приватизації, залучення іноземних інвесторів Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 липня 1999 р. № 1320 “Про порядок продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках”.

Наприкінці 1999 р. Президент України видав Указ № 1529/99 “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, яким передбачено реформування протягом грудня 1999 р. -- квітня 2000 р. колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам цих підприємств права вільного виходу з них із земельними частками та майновими паями та створення на їх основі приватних підприємств, селянських господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

У 2000 року напрями діяльності у сфері приватизацію та завдання державних органів приватизації стосовно її здійснення визначені Указом Президента України від 29 грудня 1999 р. № 1626/99 “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в України” та Державною програмою приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженою Законом України від 18 травня 2000 р. № 1723-111 “Про Державну програму приватизації”. Уперше було прийнято широкомасштабну трирічну програму грошової приватизації.

Згідно з цими документами ФДМУ:

забезпечував інформацією відкритість, прозорість процесу приватизації;

здійснював приватизацію об'єктів виключно за грошові кошти, сприяв прискоренню темпів шляхом гнучкого ціноутворення, спрощення процедур складання планів приватизації великих та середніх підприємств;

підвищував ефективність приватизації державного майна через створення механізмів продажу об'єктів приватизації з урахуванням їх індивідуальних особливостей, здійснення реструктуризації прострочених боргових зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами;

здійснював реструктуризацію підприємств під час приватизації або реорганізацію ВАТ з метою вдосконалення їх організаційної структури, оздоровлення фінансового стану, забезпечення інвестиційної привабливості та ліквідності;

працював над удосконаленням механізму захисту прав дрібних інвесторів;

забезпечував управління корпоративними правами;

залучав до приватизації підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави чи займають монопольне становище на ринку, промислових інвесторів, намагався досягти мінімального розпорошення акцій таких підприємств;

сприяв подальшому розвитку фондового ринку;

вживав інших заходів для створення сприятливих умов для появи приватних власників, які мають довгострокові інтереси у розвитку приватизованих об'єктів та здійснюють ефективне управління ними.

Відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” продовжувалося реформування колективних сільськогосподарських підприємств, здійснювалася видача державних актів на право приватної власності на землю, формувалася необхідна інфраструктура аграрного ринку.

Для вирішення проблем, що виникали в ході приватизацію державного майна в АПК, видано низку нормативно-правових актів:

постанову Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. № 118 “Про Порядок викупу земельних ділянок громадянами для ведення селянського (фермерського) або особистого підсобного господарства”;

постанову Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. № 119 “Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)”;

Указ Президента України від 9 березня 2000 р. № 398/2000 “Про деякі заходи щодо полишення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств”;

Указ Президента України від 12 квітня 2000 р. № 584/2000 “Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи”;

постанову Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 р. № 1327 “Про розрахунок частки державного майна (акцій), яка безоплатно передається у процесі приватизації працівникам радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств”;

наказ ФДМУ від 17 серпня 2000 р. № 1718 “Про затвердження положень з питань приватизації майна в агропромисловому комплексі”;

наказ ФДМУ від 15 вересня 2000 р. № 1935 “Про затвердження Положення про порядок приватизації акцій (часток, паїв), що належать державі в майні міжгосподарських підприємств та в статутних фондах створених на їх базі господарських товариств”.

З метою вдосконалення механізму приватизації об'єктів незавершеного будівництва та прискорення цього процесу був прийнятий закон України “Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва” від 14 вересня 2000р. Цим Законом визначаються особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва, що перебувають у державній власності, включаючи законсервовані об'єкти, а також за ініціативою органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, об'єктів незавершеного будівництва, що утримуються на балансах підприємств, які не підлягають приватизації. Також положенням даного Закону регулюється відчуження об'єктів незавершеного виробництва, що є в комунальній власності. Державні органи приватизації здійснюють відчуження об'єктів незавершеного виробництва, що є в комунальній власності, якщо органами місцевого самоврядування були делеговані державним органам приватизації відповідні повноваження. До питань приватизації або відчуження об'єктів незавершеного будівництва, які перебувають у державній або комунальній власності, не врегульованих законом України “Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва”, застосовуються положення законодавства про приватизацію та місцеве самоврядування.

Починаючи з 2001 р. і до теперішнього часу приватизація здійснюється за Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки та відповідно до Указу Президента України від 29 грудня 1999 р. № 1626/99 “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні”, в яких накреслено плани стосовно реформування власності на 3-річний період.

Завданнями цієї програми залишаються:

знайти ефективного власника для державного майна;

здійснювати індивідуальну приватизацію за грошові кошти;

створювати сприятливі умови для потенційних покупців підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави чи займають монопольне становище на ринку, шляхом:

підвищення ефективності процедури залучення радників (національних та іноземних) для пошуку промислових інвесторів та продажу контрольних пакетів акцій;

продажу контрольних пакетів акцій без інвестиційних зобов'язань та інших обтяжливих умов;

надання покупцеві контрольного пакета акцій першочергового права на подальше придбання пакета акції, що належать державі, після закінчення терміну закріплення їх у власності держави за умови виконання покупцем зобов'язань за договором купівлі-продажу;

підвищувати економічну ефективність приватизації, застосовуючи індивідуальні процедури приватизації, що передбачають:

а) підготовку підприємств до приватизації з урахуванням їх фінансового-майнового стану, частки у відповідному сегменті ринку та обсягів збуту продукції;

б) аналіз попиту потенційних покупців;

забезпечити відкритість та прозорість усіх способів приватизації, надавати всім зацікавленим інвесторам інформацію про підприємства через національні та міжнародні засоби масової інформації, зокрема глобальну електронну мережу “Internet”.

Постійне удосконалення законодавчої бази її розвиток відповідно до вимог часу сприяв реформуванню державного майна. Проте найголовніше досягнення Фонду полягає не в кількісних і навіть не в якісних показниках його роботи, а в тому, що приватизація в Україні стала інструментом реформування не тільки економіки, але й усього нашого суспільства.