32

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА

Курсова робота

УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА

(На базі ДП “Лужанський експериментальний завод”)

студента 4-го курсу

групи 431

економічного факультету

МАТЕЙЧУКА Д.І.

Науковий керівник

канд. екон. наук, доцент

КОБЕЛЯ З.І.

Чернівці 2009

ЗМІСТ

• Вступ
• Розділ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ організації виробничої інфраструктури підприємства
• 1.1 Сутнісна характеристика, структура і принципи організації виробничої інфраструктури
• 1.2 Система технічного обслуговування підприємств
• 1.3 Проблеми організації виробничої інфраструктури на підприємствах України
• РОЗДІЛ 2 Дослідження проблеми організації виробничої інфраструктури НА досліджуваному підприємстві
• 2.1 Техніко-економічна характеристика господарської діяльності на досліджуваному підприємстві

Вступ

Актуальність теми дослідження. Стійке функціонування підприємства як системи та виготовлення конкурентоспроможної продукції забезпечуються не тільки завдяки використанню прогресивних технологічних процесів, а й здебільшого високим рівнем організації технічного обслуговування основного виробництва. З метою постійного підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасного забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортно-складських операцій та інших пов'язаних з ними робіт на підприємствах створюється система технічного обслуговування виробництва.

Основними завданнями системи є: ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування; забезпечення робочих місць інструментом та приладдям як власного виробництва, так і придбаними в спеціалізованих виробників; забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, парою, газом, стиснутим повітрям тощо; своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом; переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт; складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

Перелічені завдання системи технічного обслуговування виконуються відповідними допоміжними та обслуговуючими структурними підрозділами підприємства, які формують інфраструктуру виробництва.

Прогрес розвитку техніки і технологій основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.

У цілому, успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.

Таким чином, практична значимість вказаних проблем у розвитку виробництва і зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Теоретичну основу дослідження становлять сучасні теорії економічного розвитку підприємства. Соціально-економічні, організаційно-управлінські проблеми організації виробничої інфраструктури виробничого підприємства, питання інформаційного забезпечення їх діяльності відображено у публікаціях І.М. Бойчика, Т.М. Литвиненка, М.П. Нахаби, С.Покропивного, Ю.С. Цал-Цалка, А.В. Шегди, Г.М.Тарасюк та ряду інших авторів.

Це зумовлює можливість глибокого та всебічного аналізу функціонування та розвитку виробничої інфраструктури виробничого підприємства.

Актуальність проблеми функціонування та розвитку виробничої інфраструктури виробничого підприємства, а також належний рівень опрацювання цих проблем вітчизняними науковцями обумовили вибір теми курсової роботи.

Метою курсової роботи є аналіз ефективності функціонування виробничої інфраструктури виробничого підприємства та обґрунтування напрямів її розвитку у відповідності до сучасних умов господарювання та з врахуванням проведеного аналізу.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

дати загальну характеристику сутності та видам інфраструктури підприємства;

дослідити систему технічного обслуговування підприємства;

з'ясувати засоби матеріально-технічного забезпечення виробництва;

зробити висновки.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади економічного розвитку ДП “Лужанський експериментальний завод”.

Предмет дослідження - виробнича інфраструктура підприємства.

Методологічну основу дослідження складають сукупність методів, прийомів і принципів наукового пізнання. Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці, підручники, навчальні посібники вітчизняних та зарубіжних фахівців, що стосуються теоретичних та практичних аспектів виробничої інфраструктури виробничого підприємства.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕНТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

1.1 Сутнісна характеристика, структура та принципи організації виробничої інфраструктури

Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. В умовах подальшого вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають питання раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від латинського infra. - нижче, під та struktura - побудова, розташування) - це сукупність складових частин якого-небудь об'єкту, які мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об'єкту в цілому.

Інфраструктура підприємства - це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Інфраструктура являє собою своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива нормальна робота підприємства.

Виробнича інфраструктура підприємства - це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.

Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:

1. допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);

2. допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;

3. магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.

Виробнича інфраструктура суттєво впливає на економіку підприємства. За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах працює 45-50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багато допоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складно механізувати.

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:

1) підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт із ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань;

2) перехід до нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії;

3) ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів;

4) навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди постійно зростають.

Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то концентрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх нестачу в іншому [15, 153].

Ефективність організації виробничої інфраструктури досягається завдяки її відповідності певним принципам.

1.2 Система технічного обслуговування підприємств

Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних операцій та інших зв'язаних з ними робіт. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.

Рис 1. Основні принципи проектування та організації виробничих процесів

Рис. 2.1. Структурні елементи системи технічного обслуговування підприємства [6, 278]

У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;

забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;

переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;

своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом;

складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

До системи технічного обслуговування виробництва входять відповідні структурні підрозділи підприємства, що здійснюють перелічені функції.

Ремонтне господарство. Машини та устаткування складаються з багатьох конструктивних елементів, які в процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для дальшого використання.

Ремонт - це комплекс операцій з відновлення справності, ресурсу обладнання чи його складових частин.

Модернізація - це приведення конструкції машини у відповідність із сучасними вимогами за допомогою внесення в неї часткових змін і удосконалень.

Основним завданням діяльності ремонтного господарства є забезпечення постійної працездатності устаткування при мінімальних витратах на ремонт.

До складу ремонтного господарства великого і середнього підприємства входять відділ головного механіка, ремонтно-механічний цех, корпусні ремонтні бази, ремонтні дільниці цехів, склади устаткування і запасних частин та інші підрозділи.

У теорії і практиці відомі дві системи планування і проведення ремонтних робіт:

1) ремонт по потребі (аварійний ремонт);

2) планово-попереджувальний ремонт (ППР).

Система ремонту по потребі передбачає усунення несправностей та поломок устаткування, які вже виникли.

Система планово-попереджувального ремонту - це сукупність організаційних і технічних заходів по нагляду, обслуговуванню та ремонту устаткування, здійснюваних профілактично по заздалегідь розробленому плану з метою попередження аварійної зупинки устаткування та підтримання його в постійній готовності.

Планові ремонти залежно від змісту та трудомісткості робіт поділяються на поточний (малий), середній та капітальний.

Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Під час середнього ремонту виконуються: часткове розбирання агрегату, заміна і ремонт окремих складальних вузлів і механізмів, складання, регулювання та випробування під навантаженням.

Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється: повне розбирання; ремонт спрацьованих деталей та вузлів (в тім числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробовування під навантаженням.

Інструментальне господарство. Інструментальне господарство - це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця. Поняття технологічної оснастки (інструменту) поширюється на всі види різального, вимірювального та складального інструменту, а також на штампи, прес-форми та інші пристрої. Основним завданням інструментального господарства підприємства є своєчасне забезпечення робочих місць високоякісним інструментом з мінімальними витратами.

Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Витрати на інструмент у масовому виробництві досягають 25-30%, у серійному - 10-15%, а в дрібносерійному та одиничному - близько 5% вартості устаткування.

Безпосередній процес управління інструментальним господарством передбачає: визначення потреби в інструменті; організацію власного виробництва оснастки; придбання необхідного інструменту в спеціалізованих виробників (продавців); організацію належної експлуатації інструменту виробничими підрозділами підприємства.

Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють, виходячи із запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту встановлюють залежно від типу виробництва. У масовому виробництві її розраховують на операцію, деталь або виріб. В одиничному та дрібносерійному виробництві норма витрати інструменту встановлюється в узагальненому вигляді (наприклад, на 100 годин роботи того чи того виду технологічного устаткування).

Форми організації інструментального господарства на підприємства можуть бути різноманітними: централізована, децентралізована та змішана.

Централізована передбачає створення інструментального відділу підприємства, до складу якого входять інструментальні цехи, дільниці, відділення і склади, які самостійно своїми засобами забезпечують усі підрозділи підприємства необхідним інструментом.

У разі децентралізації кожний цех підприємства самостійно забезпечує своє виробництво необхідним інструментом.

При змішаній формі організації відбувається перерозподіл робіт між підрозділами інструментального господарства: виготовлення, ремонт і відновлення спеціального інструменту загального користування здійснює інструментальний цех, його зберігання і розподіл, центральний інструментальний склад, а ремонт і відновлення - цехи основного і допоміжного виробництв.

Транспортне господарство. Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням певної кількості різноманітних вантажів (сировини, матеріалів, палива, відходів виробництва, готової продукції), що потребує значних витрат на транспортне обслуговування виробництва, чітка організація якого забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу.

Комплекс підрозділів, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів, утворює транспортне господарство. Основне завдання транспортного господарства підприємства полягає в здійсненні найбільш раціонального переміщення вантажів відповідно до вимог виробничого процесу при мінімальних затратах на утримання транспортної служби, а також:

ь механізація й автоматизація транспортних і вантажно-розвантажувальних операцій;

ь зниження собівартості транспортних операцій;

ь забезпечення суворої узгодженості технологічних і транспортних операцій;

ь постійне підтримування транспортних засобів у робочому стані.

Його склад залежить від характеру продукції, типу та обсягів виробництва. На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. У будь-якому разі транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу, до складу відділу здебільшого входять технічне бюро, бюро організації перевезень, диспетчерська служба, бюро тари.

У процесі управління транспортним господарством визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів, здійснюється вибір і встановлюється необхідна кількість транспортних засобів, складаються плани перевезень вантажів, виконується оперативне регулювання транспортного обслуговування виробництва [6, 282].

Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів і фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їхнього переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних засобів і кількості рейсів за добу.

На підприємствах використовуються найрізноманітніші види транспортних засобів, починаючи від найпростіших - ручної дії і кінчаючи складними пристроями з автоматичною адресною доставкою вантажів. Для раціонального проектування систем транспортування й ефективного використання транспортних засобів необхідна їхня класифікація:

1. За принципом дії транспорт поділяється на:

- перервний (автомобілі, мостові крани, підйомники, електрокари і т.ін.);

- безперервний (конвеєри і транспортери усіх видів).

2. За видами транспорт поділяється на:

- рейковий (підлоговий і підвісний);

- безрейковий;

- водний;

- повітряний;

- трубопровідний;

- механічний;

- пневматичний;

- гідравлічний.

Механічний транспорт включає вантажопідйомні механізми (крани, підйомники) і конвеєрні пристрої.

3. За напрямом переміщення вантажів:

- горизонтальний (автомобілі, автокари, транспортери);

- вертикальний (ліфти, підйомники);

- горизонтально-вертикальний (автонавантажувачі, електричні мостові крани, кран-балки та ін.);

- похилий (канатні і монорельсові дороги).

4. За сферою обслуговування (призначення) застосовуваний на підприємствах транспорт поділяють на:

- зовнішній;

- міжцеховий;

- внутрішньоцеховий.

Зовнішній транспорт здійснює зв'язок підприємства з постачальниками виробничих ресурсів і споживачами продукції. основними його видами є залізничний, безрейковий (автомобілі, трактори), водний і трубопровідний.

Міжцеховий транспорт здійснює перевезення вантажів між цехами і службами, між цехами і загальнозаводськими складами. В якості міжцехового транспорту широко використовується безрейковий і рейковий підвісний транспорт, а на підприємствах важкого машинобудування, металургійної промисловості і ряду інших видів економічної діяльності - також і залізничний транспорт.

Внутрішньоцеховий транспорт забезпечує транспортування вантажів усередині цеху. Він підрозділяється на загальноцеховий і міжопераційний; загальноцеховий транспорт здійснює переміщення вантажів між виробничими дільницями і складами цеху, міжопераційний - між робочими місцями по ходу технологічного процесу. Внутрішньозаводські транспортні операції є складовою частиною виробничого процесу.

До складу транспортного господарства підприємства входять: транспортний відділ, спеціалізовані цехи (дільниці) залізничного і безрейкового транспорту, депо, авто гаражі, ремонтні й інші служби.

Енергетичне господарство. Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об'єктивно збільшують споживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію в структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія (електроенергія насамперед) не може накопичуватися, тобто процес її виробництва збігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдають підприємству значних збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного функціонування енергетичного господарства підприємства. Основним завданням енергогосподарства є організація надійного і безперебійного постачання підприємства енергією необхідних параметрів при мінімальних затратах, а також:

ь монтаж і організація експлуатації енергетичного устаткування;

ь технічне обслуговування і ремонт енергоустаткування;

ь здійснення контролю виконання стандартів, правил експлуатації, ремонту енергоустаткування та мереж;

ь підвищення енергоозброєності праці;

ь проведення заходів, спрямованих на економію та ефективне використання енергії та всіх видів палива;

ь здійснення заходів щодо вдосконалення та розвитку енергогосподарства.

Постачання енергією може здійснюватися за одним з трьох основних варіантів енергопостачання:

- внутрішнє, тобто повне забезпечення енергією усіх видів від власних установок підприємства. Застосовується, як правило, на початковому стані розвитку промислових районів, коли відсутня чи недостатньо розвинута районна енергетична база;

- зовнішнє, коли енергопостачання здійснюється виключно від центральних районних джерел енергії, використовують тільки дрібні підприємства;

- комбіноване - є основним і найбільш раціональним варіантом для більшості підприємств. У цьому випадку електроенергію підприємство одержує від районної енергосистеми, а тепло - від власної котельні чи найближчої ТЕЦ. Потреби в газі можуть покривати газогенераторні станції підприємства чи районна газопостачальна система. Всі інші види енергії одержує від власних установок.

Керівництво енергетичним господарством за значних обсягів споживання енергії здійснює головний енергетик підприємства. Безпосереднє виконання функцій енергозабезпечення виробництва покладається на відділ головного енергетика, енергоцех і відповідні лабораторії. На невеликих підприємствах енергетичне господарство підпорядковується головному механіку.

Найважливіша роль у забезпеченні ефективної діяльності енергетичного господарства підприємства належить нормуванню енергетичних ресурсів, метою якого є:

- економія енергії різних видів;

- зниження частки енергетичних витрат у собівартості продукції, що випускається;

- підвищення ефективності діяльності енергогосподарства.

Розрізняють операційні і сумарні питомі витрати. Операційні норми встановлюються на операцію-деталь-виріб і з їхньою допомогою враховується витрата енергії тільки на технологічні процеси виготовлення продукції. Сумарні норми визначаються для дільниці-цеху-підприємства і, крім витрати на основні технологічні процеси, включають витрату на:

а) додаткові потреби основного технологічного процесу (наприклад, на воду для охолодження);

б) привід допоміжних механізмів (транспортних засобів - рольгангів, поворотних кранів та ін.);

в) додаткові потреби цехів і підприємства (на освітлення, опалення, вентиляцію, гаряче водопостачання, господарське і питне водопостачання).

Норми витрати енергії на ці потреби встановлюються у вигляді місячних лімітів, що залежать від пори року, і заносяться до питомих норм витрат.

Складське господарство. Умовою безперервного перебігу виробничих процесів на підприємствах є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів, а також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Усі ці запаси зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює його складське господарство.

Структура складського господарства підприємства формується під впливом низки чинників, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються; тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.

Основне завдання складського господарства полягає у здійсненні раціонального зберігання матеріальних цінностей, їхньої схоронності, забезпеченні безперебійного, своєчасного і комплектного живлення підрозділів підприємства необхідними матеріальними ресурсами, а також своєчасного відвантаження готової продукції споживачам при найменших затратах на складське обслуговування.

Складське господарство виконує такі функції:

- приймання матеріальних цінностей з їх кількісною і якісною перевіркою, включаючи перевірку тари та упакування, облік і оформлення документів, створення необхідних умов для збереження вантажу, його розвантаження, перетарування, переміщення і розміщення на складах;

- підготовка і відпуск матеріальних засобів у виробництво і відправлення за межі підприємства;

- підготовка складських приміщень і площ; переміщення вантажів усередині складів з метою раціонального використання площі складів і з інших причин;

- приймання від виробничих підрозділів готової продукції за кількістю, асортиментом і ґатунком з оформленням документів; розміщення її на складах і забезпечення схоронності; підготовка партій готової продукції до відвантаження споживачам (затарування, етикетування, сортування, розфасування, комплектування, упакування тощо);

- відпуск готової продукції споживачам за номенклатурою, асортиментом, кількістю і якістю з оформленням відповідної документації;

- розроблення і реалізація заходів щодо вдосконалювання тарно-складського господарства, вантажно-розвантажувальних робіт, механізації й автоматизації складів;

- вирівнювання рівня запасів шляхом їх регулювання.

Склади є одним з найважливіших елементів системи складського господарства, які сприяють перетворенню вантажопотоків, змінюючи параметри партій вантажів, що приймаються і видаються, зо розміром, складом, фізичними характеристиками вхідних вантажів, часом відправлення транспортних партій і т.д.

Раціональне розміщення складів на підприємстві забезпечує прямоточність руху вантажів, ліквідацію зустрічних потоків і мінімальну відстань перевезень, а оснащення складів залежить від багатьох факторів. Ключовими факторами і далі залишаються вантажопотік, тривалість зберігання матеріалів і виробів, вид використовуваної тари, обсяг і частота поставок, вид рухомого складу, який використовують.

Розміри складських приміщень необхідно визначати відповідно до номенклатури, обсягу і габаритів матеріалів, що підлягають зберіганню. При цьому варто виходити з максимального обсягу матеріальних запасів, призначених для зберігання, і нормативів корисної площі на одиницю виміру матеріалів, що зберігаються, одночасно передбачаючи площі для можливого збільшення запасів і розміщення складського персоналу.

При проектуванні складів особливу увагу варто приділяти їх оснащенню засобами механізації й автоматизації складських операцій: стелажами й уніфікованою тарою, мостовими кранами, монорейками, транспортерами, штабелерами, автонавантажувачами, автокарами, пристроями для вертикального переміщення вантажів, засобами автоматичного обліку надходження і витрати матеріалів.

Раціональна організація складських операцій дає змогу керівництву підприємства мати необхідні зведення про наявність товарно-матеріальних цінностей на складах і вчасно приймати рішення про їх поповнення і безперебійне забезпечення виробництва.

Важливою функцією складського господарства є також підготовка матеріалів до виробничого використання, тобто комплектування, нарізування, розкрій тощо. Ці роботи виконують заготівельні відділення (дільниці) матеріальних складів підприємства.

Видача матеріалів зі складів здійснюється в межах ліміту, що його розраховує відділ постачання, виходячи з виробничої програми та відповідних витрат матеріальних ресурсів.

Облік руху матеріальних ресурсів ведеться за допомогою картотеки як на складах підприємства (кількісно-сортовий облік), так і в бухгалтерії (кількісно-вартісний облік). В окремій картці зазначаються номенклатурний номер матеріалу, його найменування, марка, сорт, одиниця виміру і ціна, а також фіксуються всі надходження та видачі матеріалу. За картотекою розраховуються залишки матеріалів, які порівнюються з нормами запасу зберігання й лімітами.

1.3 Проблеми організації виробничої інфраструктури на підприємствах України

При сучасній системі організації промисловості, коли відсутні спеціалізовані підприємства технічного обслуговування, підприємства змушені розвивати власний комплекс цехів, господарств та служб для технічного обслуговування основних виробництв.

У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки:

роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;

низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та організації праці;

низький рівень механізації та автоматизації;

низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.

Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства. Водночас, в зв'язку з цим і виникають проблеми раціональної організації виробничої інфраструктури.

Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства недостатньо раціонально організувати робочі місця, потрібно налагодити їх забезпечення та функціонування. Все це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.

В сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва так і виробничої інфраструктури.

Оскільки роль обслуговуючих підрозділів і служб у виробничому процесі істотно змінюється під впливом розвитку ринкових чинників і науково-технічного прогресу, то для раціональної організації технічного обслуговування необхідно передбачати і враховувати тенденції їх розвитку.

По-перше, реструктуризація підприємств, в результаті якої відбувається формування окремих спеціалізованих виробництв, зорієнтованих на індивідуалізований попит їх послуг. Світова практика організації технічного обслуговування ставлять під сумнів доцільність існування обслуговуючих і допоміжних господарств безпосередньо на великих промислових підприємствах.

На багатьох із них проти самостійного функціонування обслуговуючих і допоміжних виробництв висувають такі аргументи:

- низький рівень механізації й автоматизації робіт;

- слабка технічна база обслуговуючих підрозділів;

- гірші можливості у використанні прогресивних форм і методів організації технічного обслуговування,

- високі затрати і гірша якість як виконання допоміжно-обслуговувальних робіт, так і випуску продукції;

- висока частка допоміжних робітників порівняно із світовими стандартами.

На багатьох підприємствах нерідко чисельність допоміжних робітників досягає 50 % від загальної їх кількості. В той же час в індустріально-розвинутих країнах на аналогічних підприємствах:

- кількість допоміжних робітників вдвоє менша:

- надзвичайна роздробленість технічного обслуговування, що зумовлює значний розрив між механізацією основного і допоміжного виробництва;

- неповна завантаженість площ допоміжних виробництв і недостатнє використання їх потужностей, що приводить до дезорганізації функціональної діяльності цих підрозділів;

- розпорошеність основних і оборотних засобів, робочої сили, що впливає на зростання нераціональних затрат.

Отже, це чинники, які свідчать про негативні наслідки функціонування технічного обслуговування безпосередньо на промислових підприємствах. Виходячи із цього, спостерігається тенденція до виконання функцій технічного обслуговування спеціалізованими невеликими підприємствами. Для прикладу. в США переважна частина робіт із обслуговування виконується спеціалізованими фірмами і на багатьох промислових підприємствах відсутні свої обслуговуючі господарства.

По-друге, відбуваються зміни в структурі самого технічного обслуговування, оскільки зростання технічного рівня основного виробництва виливає на зміст допоміжних робіт, підтягує їх до загального рівня і підвищує їх роль в процесі виробництва. Із ускладненням технологічних процесів розширюється сфера застосування праці допоміжних робітників і складність робі із обслуговування виробництва. В недалекому майбутньому істотно зміниться роль допоміжних і обслуговуючих функцій, які перейдуть в розряд визначальних. Це відповідно, вимагатиме зміни підходів до форм і методів організації технічного обслуговування і спонукатиме до появи нових професій із багатогранними функціями.

Отже, об'єктивні процеси, які є наслідком науково-технічного прогресу та інших чинників, можуть привести до інтеграції основних і допоміжних, процесів, при яких організація технічного обслуговування стане частиною єдиного процесу організації виробництва, а роботи із обслуговування будуть взаємопов'язані з технологією безпосереднього виготовлення продукції на основі єдиної комплексної технології виробничого процесу в цілому.

Підсумовуючи, зазначимо, що, незважаючи на те, яка тенденція домінуватиме: чи створення окремої індустрії технічного обслуговування на базі спеціалізації однорідних функцій, чи злиття допоміжних і основних процесів і набуття статусу рівноцінних в технологічному процесі виробництва, керівництво фактором економічності виробництва за критерієм мінімальних затрат на виконання робіт із технічного обслуговування. Оскільки трансформаційні процеси в цьому аспекті незавершені, актуальним залишається вивчення діючої системи організаційної інфраструктури та удосконалення досвіду її адаптації до ринкових умов господарювання.

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ НА ДОСЛІДЖУВАНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Техніко-економічна характеристика господарської діяльності на досліджуваному підприємстві

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є ДП “Лужанський експериментальний завод”, який знаходиться за адресою: Чернівецька область, Кіцманський район р-н, смт. Лужани, вул. Центральна, 53.

Основними цілями діяльності є отримання прибутку від виробничої та комерційної діяльності.

З 2004 року завод відповідно до технічного регламенту №30219014-003-2004 розробленого УкрНДІспиртбіопрод завод перейшов на виробництво абсолютованих технічних рідин. З року в рік завод збільшує виробничу програму, поповнюючи її виробництвом нових технічних рідин, а саме:

розчинники для друкарських фарб “РДФ-Ф” ТУ У 24.3-00333380-002-2004. суміш зневодненого флегмового компоненту (99,8%) з етилацетатом або ізопропанолом і бітрексом. Використовується для розбавлення компонентів друкарських фарб при їх виготовленні. В технологічних процесах для підтримки необхідної в'язкості, в якості промивної рідини; розчинення полімерних смол, лакової плівки при виробництві лаків;

розчинники для розведення фарб “РРФ” ТУ У 24.300333380-003-2004. суміш зневодненого флегмового компоненту з етилацетатом, бітрексом. Призначається для: розведення фарб перед використанням, а також підтримки необхідної в'язкості фарб флексографського друку, в процесі друку. Використовується для друкарських фарб призначених для поверхневого друку при поліграфічному оформленні пакувальних матеріалів;

розчинники для флексографського друку ТУ У 24.03-00333380-005-2004. суміш флегмового компоненту ректифікації зневодненого з етилацетатом, бітрексом. Призначається для: розведення друкарських фарб при виготовленні, їх розбавлення перед використанням в якості промивної рідини, як розчинник полімерних смол, лакової плівки. Розчинник використовується при виробництві друкарських фарб, призначений для поверхневого і міжшарового друку, при поліграфічному оформленні пакувальних матеріалів, що використовуються в харчовій промисловості;

рідина універсальна для автомобілів “ГАМАЮН” ТУ У 24.6-00333380-006-2005. суміш зневодненого флегмового компоненту ректифікації (99,8%) з відповідними добавками. Рідина “ГАМАЮН” - призначена для очищення паливної системи двигунів автомобілів від води і смолистих відкладень, для підвищення октанового числа бензинів.

Виробничі потужності дозволяють виготовляти технічні рідини, на основі зневодненого флегмового компоненту ректифікації, за технічними умовами замовника.

Виробництво технічних рідин складний технологічний процес, який пов'язаний з постійним утворенням післяспиртової барди.

Враховуючи вище сказане завод завдяки тісній співпраці з інститутом УкрНДІспиртбіопрод завершує впровадження нової технології утилізації післяспиртової барди з отриманням з неї біогазу.

Ні один спиртовий завод в Україні по даній технології не працює і біогазу не виробляє.

На даний час завод щоденно виробляє 1 тис. м³ біогазу на дослідно-промисловій установці. В 2008 році завод планує збільшити виробництво біогазу в два рази (за рахунок дообладнання промислової біоустановки більшої потужності).

З 2005 року завод переведено в підпорядкування безпосередньо концерну “УКРСПИРТ”. Внаслідок чого підприємство постійно оновлює свої основні фонди.