Продуктивність праці й система трудових показників його ефективності

ТЕМА: ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ Й СИСТЕМА ТРУДОВИХ ПОКАЗНИКІВ ЙОГО ЕФЕКТИВНОСТІ

1. Економічна сутність продуктивності праці й показники її ефективності

Відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці: продуктивність - це ефективність використання ресурсів: праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації -- під час виробництва різних товарів і надання послуг.

Продуктивність відображає взаємозв'язок між кількістю і якістю товарів, що випускаються, або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їхнє виробництво. Продуктивність дає можливість порівнювати виробництво на різних рівнях (індивід, цех, підприємство, організація, область і держава) економічної системи з використаними ресурсами. Більше висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції при тих самих витратах, при цьому необхідно враховувати потребу в цій продукції на ринку.

Продуктивність праці - відображає ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

Продуктивність праці - це ефективність витрат конкретної праці, що визначається кількістю продукції, зробленої в одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, створеної в одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Продуктивність праці тісно пов'язана з його інтенсивністю, що характеризує ступінь напруженості праці в одиницю часу й виміряється кількістю витраченої енергії людини. Чим вище рівень інтенсивності праці, тим вище його продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму Отже, інтенсивність праці має фізіологічні границі, тобто не може бути необмеженої. У зв'язку із цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Вона означає такі витрати життєвої енергії протягом робочого часу, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повне відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Таким чином, інтенсивність праці є важливий фактор продуктивності, проте має певну фізіологічну границю й вимагає дотримання фізіологічних норм людської енергії.

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності праці.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства й переслідує такі мети:

- стратегічну підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, які переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90% життєвого рівня;

- найближчу підвищення ефективності діяльності областей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працюючих.

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня й динаміки продуктивності праці у всіх сферах економіки.

Вимір продуктивності праці може ґрунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці в часі й просторі.

Методи обліку продуктивності праці повинні відповідати таким вимогам:

1. одиниця виміру не може спотворювати показники продуктивності праці;

2. повністю враховувати фактичний обсяг робіт і витрати робочого часу;

3. забезпечувати єдність методів виміру продуктивності праці;

4. показники продуктивності праці повинні бути наскрізними, зведеними, порівнянними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними в застосуванні.

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, області, підприємства, організації, цеху, виробничої ділянки, бригади й окремого працівника.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виготовленої продукції до витрат праці (середньосписочної чисельності персоналу). Залежно від прямого або зворотного відношення маємо два показники: вироблення й трудомісткість.

Вироблення -- це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, що доводиться на один середньосписочного працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він виміряється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на виробництво:

В = Q / Т, (1)

де В - вироблення;

Т - витрати робочого часу;

Q - обсяг виробленої продукції.

Трудомісткість -- це показник, що характеризує витрати часу на одиницю продукції (тобто зворотна величина вироблення):

Тр = Т / Q, (2)

де Тр - трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більше вироблення продукції за одиницю часу, або чим менші витрати часу на одиницю продукції, тим вище рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення вироблення не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:

% зниження трудомісткості = % підвищення вироблення / (100 + % підвищення вироблення)- 100;

% підвищення вироблення = % зниження трудомісткості / (100 - % зниження трудомісткості)- 100.

Найпоширенішим і універсальним показником є вироблення. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (вироблення) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини знову створеної вартості - національного доходу - за певний період до середньосписочної чисельності персоналу, зайнятого в сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (вироблення) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їхнє надання за певний період до середньосписочної чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники вироблення залежно від одиниці виміру робочого часу:

* вироблення за одна людино-година - вартовий;

* вироблення за один людино-день - денної;

* вироблення на один середньосписочного працівника - річний (квартальний, місячний).

Годинне вироблення характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денна залежить також від тривалості робочого дня й використання робочого часу. На його рівень впливають внутрізмінні простої й втрати часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрізмінні, а й цілодобові простої.

Методи виміру продуктивності праці (вироблення) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральні, трудовий і вартісної (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції й продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах і т.п.).

Цей метод має широке застосування усередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих ділянках тих областей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, що добувають області промисловості).

Якщо підприємство (цех, ділянка, бригада) випускає продукцію, що має одне й те саме призначення, проте відрізняється за якийсь однією ознакою, вироблення можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства й області випускають здебільшого різнорідну продукцію. Крім цього, за даного методу не можна відстороняти змін обсягу незавершеного виробництва, що у деяких областях має більшу частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво й ін.).

Трудовий метод найбільше часто використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих ділянках і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт визначається в нормогодинниках. За науково обгрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод досить точно характеризує зміни продуктивності праці.

Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Крім того, дотепер на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, що виражає витрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових витрат для них часто непорівняльні у зв'язку з різним ступенем їх обгрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом виміру продуктивності праці є вартісної (грошовий), що ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Перевага вартісного методу складається в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на його виготовлення як на окремому підприємстві або в області, так і економіки в цілому. У зв'язку із цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою й товарною продукцією, мають схожі переваги й недоліки. Недоліки складаються передусім у тому, що рівень вироблення більшою мірою обумовлений витратами минулої (уречевленої) праці, чим витратами живий праці. На величину вироблення і її динаміку впливають зміни асортиментів продукції, її матеріалоємність і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності й динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, що поставляє цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, що неї використовує.

З теоретичної точки зору найповніше подання щодо внеску підприємства в створення продукції дає показник вартості чистої продукції- новоствореної вартості. Величина чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції й витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування(елементи суспільної праці):

НП= ОВ-МВ, або НП=ЗП+ПР (3)

де НП- обсяг чистої продукції;

ОВ- обсяг валової продукції;

МВ- матеріальні витрати;

ЗП- заробітна плата з нарахуваннями на соціальне страхування;

ПР- прибуток підприємства.

В областях з високим рівнем технічного озброєння для розрахунку продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, що містить, крім заробітної плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму амортизаційних відрахувань (частина минулої праці).

Проте використання цього показника обмежено у зв'язку з тим, що значно різницю в рентабельності окремих виробів і більших відмінностей частини прибутку в оптовій ціні підприємства.

Технологічна трудомісткість (Тт), що включає всі витрати праці основних робітників - як відрядників, так і почасовиків:

Тт=Тв+Тп (4)

де Тв- витрати праці основних робітників-відрядників;

Тп- витрати праці основних робітників-погодинників.

Трудомісткість обслуговування виробництва (Тоб) включає всі витрати праці допоміжних робітників.

Виробнича трудомісткість (Твир)- це всі витрати праці основних і допоміжних робітників.

Твир=Тт+Тоб. (5)

Трудомісткість керування виробництвом (Ту) включає витрати праці керівників, фахівців, службовців.

Повна трудомісткість (Т)- це трудові витрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т=Тт+Тоб+Ту; або Т=Тв+Тп+Тоб+Ту; або Т=Твир+Ту. (6)

По характері й призначенню розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткість.

Нормативна трудомісткість визначає витрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані відповідно до діючих норм.

Фактична трудомісткість виражає фактичні витрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу праці.

Планова трудомісткість - це витрати праці на одиницю продукції або виконання праці з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

2. Поняття і сутність факторів, які впливають на показник продуктивності праці

Фактори - це рушійна сила, істотна причина, що впливає на певний процес або явище й змінює рівень і динаміку продуктивності праці.

Дія таких факторів, їхнє виявлення необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов.

Природні умови - це те середовище, у якій здійснюється суспільний процес виробництва: природні ресурси, кліматичні особливості й т.д.

Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин, розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя.

В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, приватизація економіки, розвиток малого й середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, система соціальної підтримки, активна структурно- інвестиційна політика в напрямку випереджального розвитку виробництва споживчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва, його сприйнятливості до змін попиту й технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.

Отже, фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов'язані із працею, ресурсами й середовищем.

Закордонні економісти розрізняють дві основних групи факторів продуктивності: зовнішні (які не контролюються) і внутрішні (які контролюються).

Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.

Внутрішні фактори - це ті, які перебувають у зоні контролю окремого підприємства й діляться на «тверді» і «м'які».

«Тверді» (стійкі, постійні) містять у собі:

- виріб - його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою воно відповідає вимогам, які пред'являються до нього споживачем;

- технологію й устаткування, і підвищення ефективності використання матеріалів, збільшення коефіцієнта обороту матеріалів, керування матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.

- «М'які» фактори включають:

- якість робочої сили, підвищення ефективності її використання шляхом подальшого вдосконалення мотивації праці, поліпшення його поділу й кооперації праці, участь всіх категорій працівників в ефективному керуванні підприємством;

- організаційні системи й методи - динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва, праці, трудових методів;

- стиль і методи керування - вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.

Зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства й продуктивність праці. Так, поліпшення урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, забезпечення більше раціонального порядку використання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного, організаційного й технологічного його функціонування

З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили й засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

· матеріально-технічні;

· організаційно-економічні, які характеризують ступінь розвитку організації і управлення суспільного виробництва;

· соціально-психологічні, які зв'язані з роллю чоловіка в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль грає науково-технічний прогрес, що є основою всього суспільного виробництва й одним з основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва - засобу виробництва, праця, його організацію й керування.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого встаткування, автоматичних систем виробництва

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах - транспорті, вантажно-розвантажувальних, ремонтних роботах

Про низький рівень механізації й автоматизації допоміжних процесів свідчить той факт, що питома вага робітників, зайнятих на цих процесах у загальній кількості робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, що виник диспропорція в механізації праці на різних виробничих ділянках.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація встаткування, тобто відновлення й удосконалення функціонуючого встаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності й робочих швидкостей устаткування, механізацією й автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування й контроль виробів) і автоматизацією керування встаткуванням.

Модернізація тісно пов'язана з реконструкцією діючих підприємств.

Для зростання продуктивності праці велике значення має вдосконалення технології виробництва, що включає технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й керування. До цих факторів відносяться:

· удосконалення форм організації виробництва, його подальшій спеціалізації й концентрації, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспорт, інструментальний, складський, енергетичний и т.п.);

· удосконалення організації шляхом розширення, розподілу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери об'єднання професій и функцій; впровадження передових методів і прийомів праці; удосконалення організації і обслуговування робочих місць; покращення нормування праці (впровадження технічно обгрунтованих норм затрат труда, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки и підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

· удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління.

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо вдосконалення організаційних форм виробництва й керування можуть бути:

· приватизація державної власності;

· розвиток середнього и малого підприємництва;

· пред'явлення повної економічної свободи державним підприємствам;

· диверсікація підприємства;

· залечення іноземного капітала для загальної підприємницької діяльності;

· розробка системи спеціальних пільг для арендаторів, кооператорів, загального підприємництва и т.і.

Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками й соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації й психологічного впливу й т.п..

3. Резерви підвищення продуктивності праці

Резерви підвищення продуктивності праці - це невикористані можливості економії витрат праці (як живий, так і упредметненої), які виникають внаслідок дії тих або інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва й праці й т.п.). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати щодо часу їхнього використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року.

Використання перспективних резервів передбачається в перспективі через рік або кілька років відповідно до довгострокових планів підприємства.

По сферах виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрівиробничі резерви.

До загальнодержавного належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці взагалі і які пов'язані з недовиконанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання й т.п.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями покращеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви - це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї області для підвищення продуктивності праці в обробних областях промисловості сприяє поліпшенню якості продукції в сировинних областях

Галузеві резерви - це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й обумовлені недостатнім використанням техніки й технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації й комбінуванні виробництва й т.п.

Внутрівиробничі резерви виявляються й реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки й на ньому виявляються й використовуються всі попередні резерви. Внутрівиробничі резерви обумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрізмінних втрат часу, а також схованого безробіття. Отже, внутрішні виробничі резерви можна поділити на:

o резерви зниження трудомісткості;

o резерви поліпшення використання робочого часу.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й керування.

Необхідною умовою виявлення й використання резервів є їхня кількісна оцінка середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів до середньосписочної чисельності працюючих або робітників.

Фондовіддача - загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції в грошовому вираженні до середньорічного (без обліку зношування) балансової вартості основних виробничих фондів.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності й продуктивності праці пряма:

ПТ=ФО*ФВ (7)

де ПТ - продуктивність праці;

ФВ - фондозабезпеченість;

ФО - фондовіддача

Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники.

Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого встаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використаного устаткування.