Розміщення продуктивних сил України, як наукова дисципліна

РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ, ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА

ЗМІСТ

1. Сутність предмета і об'єкта науки про розміщення продуктивних сил.

2. Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил.

3. Актуальні проблеми і завдання курсу розміщення продуктивних сил України.

1. СУТНІСТЬ ПРЕДМЕТА І ОБ'ЄКТА НАУКИ ПРО РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Економічне зростання та реалізація потенційних можливостей будь-якої господарської системи значною мірою залежить від того, наскільки раціонально розміщені її продуктивні сили. Врахування специфіки територіальної організації продуктивних сил у практиці господарювання дозволяє досягти значної економії суспільної праці, істотно покращити структурні параметри економіки та її основні макро- і мікроекономічні показники.

Необхідно відзначити принципову відмінність предмета і об'єкта вивчення курсу розміщення продуктивних сил від інших, пов'язаних з ним дисциплін, а також особливості сучасного трактування складу продуктивних сил регіону та існуючих підходів до їх дослідження. Розміщення продуктивних сил як важлива галузь економічної науки вивчає специфічні, просторові закономірності організації територіальних господарських систем з метою їх раціоналізації, підвищення ефективності господарювання та досягнення соціально-економічного прогресу. Отже, предметом науки про розміщення продуктивних сил є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територіальної) організації продуктивних сил, їхнє сучасне і перспективне розміщення.

Сучасна економічна теорія трактує склад продуктивних сил на розширеній основі, не обмежуючись лише тими компонентами, що діють у виробничій сфері. Відповідно до ТАКОГО підходу до складу продуктивних сил відносять: предмети і засоби праці; робочу силу; природоресурсний потенціал; форми і методи організації праці та виробництва; науковий і соціально-культурний потенціал; інформацію [4, с. 266]. Взаємодія цих компонентів зумовлює певний рівень розвитку продуктивних сил та їхні специфічні риси.

Наука про розміщення продуктивних сил всебічно досліджує сучасні тенденції їхнього розвитку на рівні населеного пункту, адміністративного району, області, економічного району та країни в цілому. Проблеми, що вивчає ця наука, виходять на міжрегіональний і глобальний рівні. їх комплексний аналіз дає змогу виявити структурні диспропорції в розміщенні продуктивних сил та резерви щодо раціонального використання природоресурсного, трудового і виробничого потенціалу, оцінити рівень збалансованості територіальної господарської системи за різними критеріями. Одержані результати виступають інформаційним підґрунтям наукового обгрунтування основних напрямів державної регіональної економічної політики, а також конкретних заходів щодо структурної трансформації господарських комплексів, збереження навколишнього природного середовища, зростання ефективності господарювання. Тому об'єктом вивчення даної науки виступають усі елементи просторової організації продуктивних сил -- природо- і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо.

Метою цієї науки є обгрунтування напрямів оптимізації розміщення продуктивних сил, підвищення економічної і соціальної ефективності їх функціонування, а також визначення перспектив розвитку. Важливо підкреслити, що ця головна мета досягається на основі таких розробок: наукового обгрунтування стратегії і тактики розвитку продуктивних сил на перспективу; встановлення економічно доцільного механізму регіональної економічної політики; складання прогнозів територіального розвитку на найближчу та віддалену перспективи; опрацювання нових проектів реструктуризації територіально-виробничих комплексів; розробки концепцій проектів, програм, рекомендацій, пропозицій, спрямованих на досягнення збалансованого стану національної економіки, її галузей та територіально-виробничих комплексів, а також на формування ефективного механізму господарювання. Саме цим забезпечується велике прикладне значення наукових розробок з проблем розміщення продуктивних сил.

2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАУКИ ПРО РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Методологію будь-якої науки формує сукупність категорій, на які вона спирається, а також система певних методів дослідження та алгоритм розв'язання завдань практичної спрямованості. Методологічною основою науки про розміщення продуктивних сил є матеріалістична діалектика, відповідні економічні категорії та закони. Будь-яка наука використовує широкий арсенал певних наукових прийомів і операцій для відтворення предмета, що вивчається, та досягнення поставленої мети дослідження. Виділяють чотири рівні наукових методів дослідження:

перший -- загальнонауковий;

другий -- міждисциплінарний (спільний для кількох галузей

знань);

третій -- конкретно-науковий, або спеціальний;

четвертий -- методико-технічний [1, с. 37].

Прикладом загальнонаукових методів слугують діалектичний та системний методи пізнання. їх застосування дає змогу досліджувати продуктивні сили як складну динамічну систему, вся сукупність елементів якої перебуває у певних взаємозв'язках і відносинах, утворюючи єдину цілісність. До міждисциплінарних методів, які є найпоширенішою групою, належать, зокрема, історичний і математичний. Вони широко використовуються різними галузями науки для аналізу, динаміки розвитку процесів або явищ. Спеціальні методи застосовуються для конкретно-наукових досліджень. До них можна віднести, наприклад, статистичний і картографічний. Методи наукових досліджень, що утворюють методико-технічний рівень, дають змогу виконувати техніко-економічні розрахунки різної складності й здійснювати формалізацію окремих положень і рішень.

Розміщення продуктивних сил як галузь економічної науки використовує широкий спектр сучасних методів дослідження (балансові, нормативні, регіонального аналізу, економіко-статистич-ні, оптимізаційного моделювання, економіко-математичні, техні-ко-економічного обгрунтування та ін.), застосування яких дозволяє одержати нові, науково обгрунтовані результати.

Сама методологічна схема розробки суто наукових, а нерідко і прикладних завдань щодо розміщення продуктивних сил передбачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи [1, с. 38]:

Перший -- програмний, що передбачає обгрунтування програми виконання певного завдання чи проекту: його мети, очікуваних результатів, виконавців, кошторису тощо.

Другий -- інформаційний: збирання та обробка інформації; складання паспортів досліджуваних об'єктів.

Третій -- аналітичний: проведення аналізу одержаної інформації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання наукових і практичних результатів.

Четвертий -- модельний, який включає розробку системи моделей прогнозування та планування для різних рівнів управління.

П'ятий -- алгоритмічний: визначення чіткого порядку вироблення конкретних рішень щодо розміщення продуктивних сил.

Шостий -- концептуально-конструктивний: розробка концепцій, проектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одержання пошукового результату.

Слід зауважити, що наведена вище методологічна схема є до певної міри універсальною, однак нерідко вона використовується із значними модифікаціями, що зумовлено потребами чи вимогами практики.

Становлення методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил відбувалося досить тривалий час. Основоположниками ринкової теорії розміщення виробництва є І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж. Чорлі, П. Хаггет та ін.

Питання розміщення виробництва спочатку розглядалися переважно в площині вибору оптимального варіанта розташування окремого підприємства.

У своїх наукових працях А. Вебер та І. Тюнен як засновники теорії розміщення виробництва довели, що характер розміщення підприємства суттєво впливає на рівень його прибутковості; окреме підприємство можна розташувати таким чином, щоб одержувати найбільший прибуток.

У «теорії штандорту» А. Вебер доводив, що виробництво розміщується за принципом найменших витрат, а розміщення промисловості підпорядковується дії певних «орієнтацій», серед яких він виділив транспортний фактор, наявність робочої сили та агломерацій. У так званій «хорологічній концепції» А. Гетнера відображено причинний взаємозв'язок між окремими економічними явищами та особливостями територій.

Суттєво вплинули на становлення методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил висновки, зроблені в наукових працях німецького професора А. Льоша.

Основні ідеї його теорії такі: наявність ринку збуту виступає головним чинником розміщення підприємств; максимізація прибутку є основним оцінним критерієм доцільності розміщення виробництва; інтереси всього господарства країни повинні враховуватися при розміщенні будь-якого об'єкта; теорія відіграє обмежену роль при вирішенні практичних питань щодо вибору місця розташування окремих підприємств і навіть великих міст.

Вагомий внесок у розробку методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил, і зокрема науки про регіон, зронив вчений У. Ізард. Його концептуальні розробки грунтувалися на положеннях теорії ринкової економіки. В дослідженні «Методи регіонального аналізу.

Вступ до регіонознавства» проводиться думка про взаємодію політичних, соціальних і економічних сил, яка повинна враховуватися у процесі аналізу розвитку регіонів.

І при цьому населення розглядається як головне регіоноутворююче ядро, яке зумовлює всі інші параметри економічного і соціального розвитку. Цей методологічний підхід дозволяв зосередити проблеми людського розвитку в центрі регіональної економічної системи.

Значного поширення в країнах з ринковою економікою набула теорія «географічного детермінізму», яка розглядає географічне середовище як визначальний чинник розміщення і розвитку промисловості будь-якого району чи країни в цілому.

Однією з її течій є «вульгарний географізм», який розглядає природні сили як такі, що визначають напрями суспільного розвитку. За своїми ідеями до цього вчення наближений «енвайронменталізм» -- наукова течія, що виникла у США. її представники вважають, що міжнародний поділ праці визначається переважно відмінностями у природному середовищі. Поряд з названими досить поширеною є теорія «кліматичних оптимумів», за якою сприятливі умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.

Необхідно відмітити, що із запровадженням досягнень науково-технічного прогресу в господарську практику стає очевидною обмеженість певних положень «географічного детермінізму», оскільки істотно знижується залежність розміщення окремих галузей чи виробництв від природних умов і ресурсів. Разом з тим всебічна і об'єктивна оцінка природно-географічного та природно-ресурсного фактора конче необхідна для прийняття обгрунтованих рішень щодо розміщення продуктивних сил.

У своїх наукових обгрунтуваннях щодо розміщення продуктивних сил марксистська теорія надає пріоритетного значення способу виробництва та соціально-політичній організації суспільства.

Саме з цієї причини у постсоціалістичних державах переважало високоцентралізоване планування розвитку виробництва, яке охоплювало всі без винятку рівні управління народним господарством. При цьому формувався адміністративний механізм розподілу і перерозподілу ресурсів, фондів, продукції.

Актуальні проблеми розміщення продуктивних сил та регіональної економіки завжди були і залишаються в центрі уваги української економічної науки. У їх розробку вагомий внесок зробили вчені: О. М. Алимов, П. Т. Ващенко, К. Г. Воблий, О. Т. Діброва, С. І. Дорогунцов, М. І. Долішній, Ф. Д. Заставний, М. М. Паламарчук, М. Д. Пістун, Ю. І. Пітюренко, В. А. Поповкін, О. І. Шаблі й, Я. І. Жупанський та багато інших.

З проголошенням України і ісзалежною державою було надано нового імпульсу розвитку теорії розміщення продуктивних сил та регіональній економіці. В основу сучасних поглядів і концепцій покладено теоретичні положення раціоналізації територіального поділу праці, комплексного ресурсозбереження, економії витрат суспільної праці, забезпечення сталого розвитку продуктивних сил.

Піднесення економічного розвитку регіонів України, продуктивне функціонування усіх структурних складових їхніх господарських комплексів і зростання на цьому підґрунті життєвого рівня населення -- основні орієнтири, на які спрямовуються усі зусилля щодо вдосконалення розміщення продуктивних сил при здійсненні державної регіональної економічної політики.

Пріоритетність саме цих завдань зумовлена особливостями сучасного етапу розвитку продуктивних сил України та її регіонів, складністю й суперечливістю соціально-економічних процесів перехідної економіки.

Не можна не враховувати і ту обставину, що на шляху до повного розв'язання поставлених завдань є вагомі перешкоди -- це певна розінтегрованість територіальних господарських систем, їхня структурна незбалансованість, недостатня соціальна спрямованість.

У цьому контексті необхідно відмітити, що на сучасному етапі державотворення важливо забезпечити максимально повну реалізацію економічного потенціалу регіонів у стратегії формування єдиної високопродуктивної економічної системи.

Парадигма регіональної цілісності, згідно з якою регіон являє собою єдність природного, матеріального середовища та соціуму, розглядається як вихідне посилання при розробці нових концептуальних положень щодо розміщення і розвитку продуктивних сил України та її регіонів на перспективу.

3. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Природно-ресурсні багатства України, її населення і трудові ресурси, а також особливості розміщення продуктивних сил окремих регіонів досліджено досить фундаментально. Актуальні проблеми регіонального розвитку досліджують науковці Ради з вивчення продуктивних сил України, що функціонує в системі Національної Академії Наук України.

Проте в період радикальної економічної реформи та переходу до ринкових форм господарювання виникають нові, раніше не досліджувані проблеми. їх сутність полягає у такому.

По-перше, за останні роки істотно посилилися протиріччя між існуючою територіально-галузевою структурою господарського комплексу України та необхідністю створення висококонкурентної економіки з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва.

В Україні значного розвитку набули деякі базові галузі важкої промисловості, обсяги виробництва яких значно перевищують власні потреби.

Разом з тим розвиток галузей споживчого сектора економіки та соціальної інфраструктури не відповідає реальним потребам населення. У зв'язку з цим постає завдання структурної трансформації господарських комплексів регіонів через зміни у розміщенні продуктивних сил, встановлення оптимальних галузевих і територіальних пропорцій виробництва.

Необхідність ефективного здійснення структурної трансформації господарських комплексів тісно пов'язана з вирішенням цілого спектра соціальних проблем: професійної перепідготовки кадрів, працевлаштування, соціальної підтримки на період можливої тимчасової незайнятості населення тощо. Це потребує немалих матеріальних і фінансових ресурсів.

По-друге, спостерігається суттєва невідповідність між сформованим у попередні роки значним економічним потенціалом окремих галузей і комплексів та неефективним його використанням в сучасних умовах господарювання, коли, по суті, відбувається руйнація раніше створеного виробничого і науково-технічного потенціалу.

Така ситуація є реальною загрозою для економічної безпеки держави. По-третє, нераціональне розміщення промислового виробництва, галузей соціальної сфери, а також відсутність дієвого механізму підтримки нових форм господарювання призвели до порушення процесів відтворення головної продуктивної сили -- людини.

Поступова втрата людського капіталу та відплив висококваліфікованих спеціалістів з реального сектора економіки не можуть не позначитися в подальшому на рівні розвитку продуктивних сил країни.

Ці негативні процеси стримують економічний розвиток регіонів, який просто неможливий без високого платоспроможного попиту населення на товари і послуги на основі зростання його трудової активності та рівня доходів.

По-четверте, інтеграція України у світовий економічний простір та розширення всього спектра зовнішньоекономічних зв'язків потребує розвитку принципово нових форм територіальної організації продуктивних сил, які б дозволили подолати високий рівень залежності від імпорту, вдосконалити структуру експорту, досягти високої конкурентоздатності продукції вітчизняних товаровиробників на зовнішньому і внутрішньому ринках.

Розв'язання цієї проблеми є досить проблематичним за сучасних несприятливих економічних умов.

Зазначені вище проблеми обумовлюють дуже складні завдання, які постають перед розміщенням продуктивних сил як важливою галуззю економічної науки.

Першорядне з них полягає в обгрунтуванні оптимального розміщення продуктивних сил з точки зору врахування усіх передумов і факторів, що сприяють розвитку спеціалізації господарства, її відповідності ринковій кон'юнктурі, задоволенню соціально-економічних потреб населення та його екологічній безпеці, розвитку міжрегіональних економічних зв'язків.

Вивчення науки з розміщення продуктивних сил повинно надати необхідні знання з теоретичних і прикладних питань, а також сформувати у студентів вміння самостійно вирішувати складні проблеми щодо територіальної організації господарювання на різних рівнях управління.

Література

Голиков А. П., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до економічної соціальної географії: Підручник. -- К.: Либідь, 2007. -- С. 37 -- 51.

Дзюбик С, Ривак О. Основи економічної теорії: Навч. посібник. -- К.: Основи, 2004. -- С. 11 -- 75.

Дорогунцов С, ФедорищеваА. Методологічні засади розміщення та розвитку потенціально небезпечних виробництв // Економіка України. -- 2007. -- № 4. -- С. 4--11.

Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. -- К.: Ретіпа, 2000. -- С. 54. 195, 266 -- 268.

Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методоло-гічні основи): Навч. посібник. -- К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 2007. -- С. 5 -- 11.

Паламарчук М. М, Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. -- К.: Знання, 1998. -- С. 13 -- 32.

Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник / За ред. В. В. Ко-валевського та О. Л. Михайлюк. -- К.: Либідь, 1996. -- С. 9 ---18.

Розміщення продуктивних сил: Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. -- К.: Знання, КОО, 1998.