Зміст

• 1. Підприємництво, його суть та функції
• 2. Підприємництво, його суть та основні ознаки
• Список літератури

1. Підприємництво, його суть та функції

Сутність підприємництва

Демократизація економічної системи створює можливості для розвитку плюралізму форм господарювання, що, в свою чергу, урізноманітнює підприємницьку діяльність.

Підприємництво як система економічних відносин у вітчизняній економічній літературі до недавнього часу не розглядалося. І це не випадково. Адже командно-адміністративна система несумісна зі свободою господарювання. В економічній науці панувало вульгарне уявлення про підприємництво. Воно характеризувалося як система відносин, властивих капіталістичній економіці, як явище експлуататорське за своєю суттю. На практиці підприємництво заборонялося. Ставлення до ділових людей було дуже настороженим, а нерідко й ворожим. Що ж стосується дрібного підприємництва, то воно теж заборонялося законом і вважалося кримінально карним діянням.

Водночас зарубіжний досвід, сучасні тенденції економічного прогресу переконливо доводять, що сьогодні без винахідливих, ділових людей, без розвитку різних форм підприємницької діяльності подальший рух уперед неможливий. У сучасних умовах, коли здійснюється перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання, підприємництво виступає основним напрямом удосконалення господарської діяльності і важливою умовою створення ринкового середовища.

Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця. Саме тому в економічній літературі при з'ясуванні суті підприємництва значна увага приділяється характеристиці поняття "підприємець". У буржуазній політекономії це поняття з'явилося ще у XVIII ст. і з самого початку мало неоднозначне тлумачення. Так, А. Сміт вважав, що підприємець - власник, котрий зважується ризикувати заради реалізації якої-небудь комерційної ідеї та отримання прибутку. Він сам планує, організовує виробництво, розпоряджається його результатами. На думку Ж.-Б. Сея, підприємець - це економічний агент, який комбінує фактори виробництва.

У пізніших концепціях австрійської школи (Й. Шумпетера, Ф. Хайєка) підприємець трактується як своєрідний соціально-психологічний тип господарника, для якого головне - аналіз і використання різноманітних ринкових можливостей, реалізація новаторських ідей. Сьогодні науковці визначають підприємця як суб'єкта пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень та опануванні перспективними факторами розвитку, відкритті прогресивних способів обслуговування споживачів і нових сфер прикладання капіталу. Як свідчить зарубіжний досвід, для того щоб суспільство було багатим, необхідно, аби 5-7% активного населення мало схильність і до підприємництва. Підприємець - центральна фігура в бізнесі. Він прагне найефективніше поєднати всі фактори виробництва в єдиному господарському процесі з метою найраціональнішого втілення своїх ідей.

Головна суспільна функція підприємця зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець першим повинен розгадати, які товари й послуги завтра знадобляться покупцям. Його діяльність дає суспільству такі переваги:

по-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. Саме вміння примножувати багатство, розвивати свої здібності та здатність інших людей до творчості, раціонального використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві;

по-друге, підприємець може краще працювати "на споживача". Прогнозуючи його запити, він намагається виходити не лише з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямувати суспільне виробництво на їх задоволення;

по-третє, лише підприємець здатний організувати виробництво таким чином, щоб затрачені ресурси дали найбільшу віддачу. Отже, задоволення суспільних потреб тут досягається найефективнішим способом. Тому інколи не без підстав підприємця порівнюють з полководцем, який здатний з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого його ворога.

Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна визначити як уміння починати й вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Воно виступає головним чином як прояв економічної та організаційної творчості й новаторства.

Економічна та організаційна творчість і новаторство - це серцевина підприємництва, а тому можна запропонувати таке визначення цього поняття. Підприємництво - це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і новаторства. В центрі даної системи знаходиться підприємець - компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення господарства на базі найновіших досягнень економічної і технічної науки. Отже, природу підприємця не слід пов'язувати з його посадою чи суспільним становищем. Вона визначається високим професіоналізмом, умінням ризикувати, здатністю прогнозувати; створювати нові якісні товари, технології, послуги, об'єднувати людей, розвивати в них культуру й здібності до творчості та раціонального використання наявних ресурсів тощо.

Підприємцем може бути: дрібний власник, керівник акціонерного товариства, кооператор, орендар і т. д. Підприємницькою діяльністю може займатися як окрема особа, так і група людей (колективне підприємництво). Законом України "Про підприємництво" передбачено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені законом у працездатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність". Водночас не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємців.

Різні форми підприємництва мають свої особливості. Але загальним для всіх є ініціатива, прагнення отримати вигоду, вміння ризикувати. Чималу роль у підприємництві відіграють і психологічні мотивації економічної діяльності, наявність і значення яких не так давно заперечувалося вітчизняною економічною теорією.

Поняття "підприємець" близьке такому економічному поняттю, як "господар". Адже господар - не лише той, хто не розбазарює своє майно, а й той, хто намагається його примножити і заради цього сам займається підприємницькою діяльністю або доручає цю справу іншому. Збіг понять власника й підприємця характерний передусім для дрібного підприємництва. У великому виробництві, як правило, відбувається диференціація власників і підприємців. Керівник підприємства, що виконує підприємницькі функції, може й не бути власником (наприклад, у випадках акціонерної або державної форми підприємництва). В основі розмежування функцій власника й підприємця лежить відокремлення капіталу-функції від капіталу-власності.

Умови та принципи підприємництва. Підприємництво може розвиватися лише в певному економічному середовищі. Насамперед воно передбачає наявність у суб'єкта чітко визначеної сукупності прав і свобод щодо вибору виду господарської діяльності та джерел її фінансування, планування, доступу до ресурсів, організації й управління, збуту продукції тощо. Йдеться про економічну автономію підприємства. Вона фактично означає відмову від командних методів вирішення господарських завдань. Ці методи здатні забезпечити тільки тимчасовий комерційний успіх, який потім перекривається значними економічними втратами. Тому держава через систему законодавства, фінансово-кредитні важелі може лише здійснювати економічне регулювання підприємницької діяльності, але не втручатися в неї.

Підприємництво передбачає у господарника наявність прав власності на засоби виробництва, продукт і доход. Одержання прибутку - важлива мета для підприємця. Однак це не самоціль. Для нього головне - використання прибутку для ще більшого його зростання шляхом розширення, модернізації, структурної перебудови виробництва. В умовах підприємництва змінюється співвідношення між матеріальною заінтересованістю і мотивацією трудової діяльності. Для підприємця останнє висувається на перший план.

Класичним прикладом підприємницької діяльності може бути фірма "Форд моторз". Ще в 1915 р. Генрі Форд пішов на такий ризик: установив на своїх заводах найвищу в країні денну ставку заробітної плати і водночас почав систематично знижувати ціни на свої автомобілі, довівши їх до рівня найдешевшого автомобіля в Америці, Такий ризик міг закінчитися крахом. Насправді ж сталося зовсім інакше. Через сім років ця фірма виробила й випустила в продаж 1 млн. 150 тис. автомобілів. Такий "хід" Форда привів до того, що більше двох десятків років він нероздільно панував на ринку автомобілів в Америці. Це була перемога розуму людини на благо людини. Одна з найхарактерніших рис цивілізованого підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи власні цілі, водночас здійснює господарську діяльність в інтересах суспільства. Адже щоб отримувати більший прибуток і бути конкурентоспроможним, необхідно постійно дбати про науково-технічний прогрес, підвищувати якість товарів як виробничого призначення, так і особистого споживання і здешевлювати їх. Тому розвиток підприємництва неодмінно пов'язується з поставкою на ринок якісніших і дешевших товарів. З цього приводу ще А. Сміт, говорячи про економічну природу підприємця, зазначав: "Він має на увазі лише свій власний інтерес, дбає про свою власну вигоду, причому в цьому вилажу він невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більш дієво служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм".

Підприємництво має ґрунтуватися на певних економічних важелях, які реально забезпечували б, а не просто декларували самоуправління, свободу господарського вибору, можливість інвестування доходу тощо. Іншими словами, має існувати ринково-конкурентний режим господарювання. Необхідна також система діючих законів, які захищали б підприємництво й забезпечували б стабільне ринкове середовище та стійкі "правила гри" на ринку.

Названі умови підприємницької діяльності значною мірою передбачені в Законі України "Про підприємництво". У ньому, зокрема, зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тут же сформульовані такі принципи підприємництва:

вільний вибір діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства;

вільний найом працівників;

залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем як юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.

Розробка правових норм і відповідного законодавства щодо розвитку підприємництва - сьогодні одне з найважливіших завдань, від оперативного вирішення якого залежить перехід до цивілізованих форм господарювання.

Функції підприємництва

Досвід розвинутих країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво - найпрогресивніша система ведення господарства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства, Функції підприємництва різноманітні.

По-перше, це - гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, найновіші досягнення НТП сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці тощо. Наприклад, тривалий час вважалося, що досягнення НТП найповніше реалізують великі фірми. Однак це переважно було характерним для першої половини XX ст. Сучасний же розвиток розвинутих країн переконливо доводить, що сам НТП, як і ефективна реалізація його досягнень, неможливі без широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва.

По-друге, підприємництво - така форма господарювання, за якої утверджується почуття господаря кожного учасника суспільного виробництва. Ще до недавнього часу в нашій економічній літературі переважала думка, що підприємець - це "капіталіст", "ділок", "рвач". Однак родове поняття "господар" включав в себе багато економічних суб'єктів: не лише капіталіста, а й дрібного виробника, керівника підприємства, кооператора, орендаря, селянина-власника, кваліфікованого спеціаліста, робітника, власне, кожну ділову людину. Без широкого розвитку економічних умов підприємництва утвердження почуття господаря неможливе.

По-третє, підприємництво, якщо розуміти його як дійову організаційно-господарську творчість, як уміння вести справу, сприяє вільному розвитку працівників, вихованню в них почуття чесності, порядності, сумлінності, впровадженню демократичних принципів суспільного й економічного життя, самоуправління і т. д.

По-четверте, широкий розвиток підприємництва застерігає від суб'єктивізму й волюнтаризму і найповніше відповідає вимогам природно-історичного процесу суспільного розвитку. Він об'єктивно обумовлений рівнем розвитку продуктивних сил і відповідним характером відносин власності. Це проявляється, зокрема, в тому, що завжди рівень усуспільнення виробництва в різних галузях неоднаковий, а отже, передбачає наявність різних форм власності та необхідність різноманітних методів підприємницької діяльності. Таким чином, широкий розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну й соціальну ефективність суспільного виробництва.

2. Підприємництво, його суть та основні ознаки

Сутність підприємництва

На сьогоднішній день в світі не існує загальноприйнятого визначення підприємництва. Американський вчений, професор Роберт Хизріч визначає "підприємництво як процес створення чогось нового, що володіє вартістю, а підприємця - як людини, яка затрачує на цей весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, отримуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутим. У американській учбовій і науковій літературі дається безліч і інших визначень, що характеризують підприємництво і підприємця з економічною, психологічною, управлінською і інших точок зору.

Англійський професор Алан Хоськинг стверджує: "Індивідуальним підприємцем є людина, яка веде справу за свій рахунок, особисто займається управлінням бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними коштами, самостійно ухвалює рішення. Його винагородою є отриманий внаслідок підприємницької діяльності прибуток і почуття задоволення, яке він відчуває від заняття вільним підприємництвом. Але нарівні з цим він повинен прийняти на себе весь ризик втрат у разі банкрутства його підприємства.

Підприємництво - це особливий вид економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, направлену на отримання прибутку), яка заснована на самостійній ініціативі, відповідальності і інноваційній підприємницькій ідеї.

Економічна активність являє собою форму участі індивіда в суспільному виробництві і спосіб отримання фінансових коштів для забезпечення життєдіяльності його самого і членів його сім'ї.

Підприємництво виступає як особливий вид економічної активності, бо його початковий етап пов'язаний, як правило, лише з ідеєю - результатом інтелектуальної діяльності, що згодом приймає матеріалізовану форму.

Підприємництво характеризується обов'язковою наявністю інноваційного моменту - будь то виробництво нового товару, зміна профілю діяльності або заснування нового підприємства. Нова система управління виробництвом, якістю, впровадження нових методів організації виробництва або нових технологій - це також інноваційні моменти.

Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Однак підприємець - не єдиний суб'єкт, в будь-якому випадку він вимушений взаємодіяти з споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, яка в різних ситуаціях може виступати як помічник або противник. І споживач і держава також відносяться до категорії суб'єктів підприємницької активності, як і найманий працівник (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесу (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру) (мал.1).

Малюнок 1: - Суб'єкти підприємницької діяльності

У взаємовідносинах підприємця і споживача підприємець відноситься до категорії активного суб'єкта, а споживачеві властива передусім пасивна роль. При аналізі сторони цих взаємовідносин споживач виконує роль індикатора підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у разі позитивної (позитивної) експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той або інший товар. Підприємець, при плануванні і організації своєї діяльності ніяк не може ігнорувати настрою, бажання, інтереси, очікування, оцінки споживача.

Ознаки підприємництва

У підприємця в умовах ринкової системи відносин немає іншого шляху впливу на споживача, крім як діяти в унісон з його інтересами. Однак така ситуація зовсім не означає, що підприємець зобов'язаний діяти тільки згідно до вже виявлених інтересів споживача. Сам підприємець може формувати попит споживача, створювати нові купівельні потреби (ну хто з споживачів мав намір придбати відеомагнітофон, коли він ще не вироблявся, а тільки готувався до виробництва?). До цього якраз і зводиться положення про два способи організації підприємницької активності: на основі виявленого інтересу споживача або на основі "нав'язування" йому нового товару.

Таким чином, метою підприємця виступає необхідність "завоювати' споживача, створити коло власних споживачів.

Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні чинники:

o новизна товару і його відповідність інтересу споживача;

o якість;

o ціна, доступність товару;

o міра універсальності товару;

o зовнішній вигляд і упаковка;

o позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;

o можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу;

o відповідність загальноприйнятим або державним стандартам;

o престижність і привабливість реклами товару

Висновок, який можна було б зробити з проблеми, що розглядається, зводиться до наступного: якщо з точки зору суспільного виробництва саме підприємець виступає в ролі активного суб'єкта, то з точки зору самого підприємницького процесу, його змісту і ефективності активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт.

Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною в залежності від суспільних умов, ситуаціях, що складається в сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.

У сучасних умовах господарювання кожний підприємець функціонує в умовах досить глибокої спеціалізації виробництва, що виникла на основі розподілу праці.

Будь-який підприємець потребує ефективних партнерських зв'язків: тільки в такому випадку він може ефективно діяти в рамках того або іншого фрагменту цілісного виробничого процесу. Ідеальною є ситуація, коли всі підприємці утворять відносно ізольований від загального економічного процесу ланцюжок партнерських зв'язків.

У умовах ринку від підприємця потрібне уміння - і навіть схильність - діяти в спілці з іншими підприємцями і вести постійний пошук найбільш ефективних партнерських зв'язків, в ході якого підприємець здійснює переорієнтацію своєї діяльності.

Вибір партнерських зв'язків залежить від цілого ряду чинників. Партнерські зв'язки можна класифікувати таким чином.

1. Довготривалі (або постійні).

2. Короткочасні (або на певний термін).

3. Випадкові.

Таким чином, при плануванні своєї діяльності підприємець розглядає партнера (партнерів) як суб'єкт підприємницького процесу, від форми взаємовідносин з яким залежить рівень ефективності його діяльності.

Метою підприємницької активності є виробництво і пропозиція ринку такого товару, на який є попит і який приносить підприємцеві прибуток.

Здійснення підприємницької діяльності на ефективному рівні, таким чином, можливе лише при наявності певної суспільної ситуації - підприємницького середовища, під яким розуміється передусім ринок, ринкова система відносин, а також особиста свобода підприємця, тобто його особиста незалежність, що дозволяє ухвалити таке підприємницьке рішення, яке, з його точки зору, буде найбільш ефективним, дійовим і максимально прибутковим.

Підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як в державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізнюють:

а) підприємництво державне;

б) підприємництво приватне.

Державні підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства, встановленого:

а) державними органами управління, які уповноважені відповідно до чинного законодавства) управляти державним майном (державне підприємство)

б) органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство).

Власність такого роду підприємств є форма відособлення частини державного або муніципального майна, частини бюджетних коштів, інших джерел. Важливою характеристикою таких підприємств виступає та обставина, що вони відповідають за своїми зобов'язаннями тільки майном, що знаходиться в їх власності (ні держава не відповідає за їх зобов'язаннями, ні вони самі не відповідають за зобов'язаннями держави).

Приватне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства (якщо воно зареєстроване як таке) або підприємця (якщо така діяльність здійснюється без найму робочої сили, в формі індивідуальної трудової діяльності).

Звичайно, кожний з цих видів - державне і приватне підприємництво - має свої відмітні ознаки, але основні принципи їх здійснення багато в чому співпадають. І в тому і в іншому випадку здійснення такої діяльності передбачає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибутку. Подібною є і типологія обох видів підприємництва.

Підприємництво як форма ініціативної діяльності, направленої на витягання прибутку (підприємницького прибутку), передбачає:

1) здійснення безпосередніх продуктивних функцій, тобто виробництво товару (продукту) або надання послуги (наприклад, машинобудівна фірма, туристська компанія, інжинірингова фірма або конструкторське бюро);

2) здійснення посередницьких функцій, тобто надання послуг, пов'язаних з просуванням товару на ринок і його передачею в належному (суспільно прийнятному) вигляді від безпосереднього виробника такого товару його споживачеві.

Підприємницька діяльність, пов'язана з безпосереднім виробництвом товарів, може носити:

1) традиціоналістський характер (традиціоналістське підприємництво),

2) інноваційний характер (інноваційна підприємницька діяльність, інноваційне підприємництво).

Підприємництво в сфері безпосереднього виробництва товарів може, таким чином, орієнтуватися на виробництво і постачання на ринок традиційних або інноваційних товарів.

Практика підприємницької діяльності в будь-якій її формі включає в себе інноваційний процес. Розподіл типів підприємницької діяльності, що приводиться вище засновується на переконанні, що виробництво і постачання на ринок традиційних товарів здійснюється також з використанням якихсь нових методів або прийомів, пов'язаних з організацією виробництва, технічними елементами виробництва або змінами якісних характеристик товару, що виробляється.

Підприємницька діяльність - це передусім інтелектуальна діяльність енергійної і ініціативної людини, яка, володіючи якими-небудь матеріальними цінностями використовує їх для організації бізнесу. Отримуючи користь для самого себе підприємець діє на благо суспільства.

Перехід української економіки до ринкових відносин неминуче пов'язаний з встановленням і розвитком підприємництва. Успіх в підприємницькій діяльності досягається знаннями, практикою, необхідними матеріальними засобами і психологічними якостями особистості.

Проблеми розвитку підприємництва в Україні

Будь-яка нація гордиться плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожний її окремий представник гордяться і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм вияву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий грунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духа і національної гордості.

На жаль, в Україні ситуація все ще залишається іншою. Традиційна комуністична модель суспільного розвитку завжди базувалася на необхідності придушення підприємницького духа в суспільстві і підприємця як носія такого духа.

Досвід перебудови (особливо її початкового періоду) показав, що відмовляючись на словах від традиційної комуністичної моделі суспільного розвитку, фактично ми багато в чому продовжуємо саме цю лінію. Ми вже досить виразно усвідомили, що, виявляється, мало проголосити тезу, що дозволяє підприємництво, що мало ухвалити якісь закони, сприяючі цьому... Дивна справа дозвіл отримано, а "підприємницького буму" не спостерігається! Чому? Хіба країна бідна ресурсами? Або криза перевиробництва? Що, у нас немає людей, здатних здійснювати значні підприємницькі проекти?

У зв'язку з розвитком ринкових відносин підприємницьку діяльність в нашій країні доводиться здійснювати в умовах наростаючої невизначеності ситуації і мінливості економічного середовища. Значить, виникає неясність і невпевненість в отриманні очікуваного кінцевого результату, а отже, зростає ризик, тобто небезпека невдачі, непередбачених втрат. Особливо це властиво початковим стадіям освоєння підприємництва.

Кожний підприємець, починаючи свою діяльність, повинен ясно представляти потребу на перспективу в фінансових, матеріальних, трудових і інтелектуальних ресурсах, джерела їх отримання, а також уміти чітко розрахувати ефективність використання ресурсів в процесі роботи фірми.

Розвиток підприємництва можливий лише при наявності необхідних суб'єктів такого роду діяльності. Ці суб'єкти і роблять можливим розвиток ринкових відносин (а не навпаки, як це бачиться багато чим в Україні).

При всій різноманітності форм підприємництва в Україні існують ключові положення, застосовні практично у всіх областях комерційної діяльності і для різних форм, але необхідні для того, щоб своєчасно підготуватися і обійти потенційні труднощі і небезпеки, тим самим зменшити ризик в досягненні поставлених цілей.

Загальне неприйняття підприємництва поступово переходить в усвідомлення необхідність створення умов для його найшвидшого і ефективного розвитку. За підприємництвом в Україні майбутнє, процес накопичення критичної маси неминуче приведе до "підприємницького буму".

У ринковій економіці підприємці не зможуть добитися стабільного успіху, якщо не будуть чітко і ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати і акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, положення на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості.

У реформуванні української економіки ще з часів перебудови малі підприємства (МП) взяли на себе роль творця грунту для нової системи господарювання. Домінуючий сьогодні приватний сектор зароджувався саме в сфері малого бізнесу. І цілком закономірно, що до теперішнього часу, за офіційними даними, на частку приватних суб'єктів малого підприємництва в загальній кількості приватних, державних і муніципальних, суспільних МП доводиться 84%. Малі підприємства, маючи в своєму розпорядженні 3,4% вартості основних коштів економіки України і 14% числа зайнятих, виробляють 12% ВВП і дають багато всьому народному господарству. Це говорить про широкі, але ще далеко не повністю розкритих внутрішніх можливостях розвитку малого підприємництва.

У розвитку малого підприємництва за останні 1-2 року намітилися кардинально нові тенденції, що виразилися насамперед в істотному сповільненні темпів зростання числа малих підприємств. Якщо на початку 90-х років для динаміки розвитку МП було характерне стійке зростання як їх числа, так і кількості зайнятих при середньорічних значеннях приростів на рівні біля 80%, то в 1994 р. приріст числа МП становив лише 4%, а в 1995 р. сталося вже зниження їх числа на 2,2%.

Українське підприємництво в своєму становленні за останні десять років вже пройшло два етапи і знаходиться напередодні входження в новий, четвертий, етап. Перший і найбільш яскравий з них спостерігався ще в умовах колишнього СРСР в кінці 80-х років. Величезні пільги всіх видів, в тому числі за рахунок коштів держбюджету, загалом більш сприятливе положення справ в економіці обумовили відношення ветеранів до даного періоду як до "золотого віку" малого підприємництва. Дійсно, відбувалося дуже швидке і легке накопичення капіталів, розвивалися виробництво дефіцитних товарів широкого споживання і сфера всіляких і так же дефіцитних тоді побутових послуг, роздрібної торгівлі, громадського харчування тощо.

Інщою стороою "золотого віку" було, однак, то, що малі підприємства виконували роль каналу перекачки ресурсів командно-керованих держпідприємств в тіньову економіку, на користь напівкримінального і просто кримінального псевдоринкового підприємництва. Саме сумний наслідок такої перекачки складався і полягає в тому, що кошти, що нагромаджуються в березнем підприємництві методом "дорозграбування" держсектора, за невеликим винятком практично назавжди йшли з сфери накопичення і не використовувалися для розвитку національного виробництва і його інфраструктури.

Звичайно, в розвитку підприємництва в Україні мали місце не тільки негативні процеси. У роки перебудови малий бізнес включився в загальний, всіляко процес бурхливого розвитку, що підтримується урядом, роздержавлення і навчання широкої маси населення основам підприємництва відбувалися через розвиток кооперації і малого бізнесу.

У економіці України стала простежуватися тенденція на початок нової, ринкової концентрації і централізації капіталів, а також самої господарської діяльності. Отримав розвиток процес поглинання підприємств. Часто найбільш рентабельні малі підприємства виявляються першою жертвою такого поглинання. Наприклад, у Києві на місці ще недавно численних індивідуальних торгових ларьків виникли добре оформлені торгові павільйони, що належать тій або іншій великій фірмі. Менш рентабельні МП також не витримують економічної конкуренції з середніми і великими фірмами і вимушені згортати свою діяльність. У цьому значенні на нинішньому етапі українських реформ процеси централізації і концентрації капіталів також протистоять збільшенню чисельності МП. Але надалі, я вважаю, нові великі і середні підприємства будуть самим активним образом стимулювати створення нових МП в структурі нових господарсько-технологічних ланцюжків, що формуються.

Для закріплення і подальшого розвитку позитивних тенденцій зростання українського малого підприємництва, кардинального розширення поля його діяльності потрібна активізація державної підтримки МП на всіх рівнях. Насамперед в підтримці має потребу сфера кредитування і страхування малого бізнесу, стимулювання його інвестиційної активності. Нагальною необхідністю є декриміналізація малого бізнесу. Надзвичайно важливе також розширення інноваційної і наукової діяльності МП в інтересах розвитку всіх сфер української економіки. Початок реального підйому в економіці дозволить перейти до четвертого етапу по-справжньому ринкового розвитку українського підприємництва.

Список літератури

Задыхайло Д.В. Предпринимательское право в Украине. -- Харьков: ЭспадаСинтекс, 2006

Зобов'язальне право. Теорія і практика. Навчальний посібник / Під редакцією Дзери О.В. -- Київ: Юрінком Інтер, 2005.

Цивільне право. Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів. -- К.: Вентурі, 2003