Сутність, форми прояву та різновиди інфляції

1.1 Сутність інфляції та причини її виникнення

Інфляція як явище виникла водночас з паперовими грошима, адже при золотомонетному обігу надлишку грошей не може бути. Розрізняють “класичну” і сучасну інфляцію.

Для “класичної” інфляції (XVIII - XIX ст.) характерним є її тимчасовість. Вона виникла за надзвичайних обставин (тривалі війни, які збільшували видатки держави тощо). Сучасна інфляція має хронічний (сталий) характер. Вона перетворилась в постійний елемент процесу відтворення. Демонетизація золота, розрив зв'язків між паперовими, чековими і кредитними грошима і золотом, надали рухові грошової маси автономного характеру, відносно незалежного від обігу товарів, їх пропозиції.

Причиною інфляції спочатку вважали повсюдний перехід до паперових грошей. Однак навіть після того, грошова емісія була взята під строгий контроль, інфляція не зникла. Виявилось, що в інфляції можуть бути різні причини і сама вона буває різною.

Інфляція може протікати помірно - бути «повзучою», при цьому виді інфляції ціни зростають не більше чим на 10% в рік. Така інфляція дозволяє ефективно коректувати ціни відповідно до умов виробництва і попиту, що змінюються.

«Галопуюча» інфляція, при цьому виді інфляції ціни зростають від 20 до 200% в рік, є вже серйозною проблемою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри контрактів і угод.

Найбільш згубною для економіки є гіперінфляція, котра являє собою астрономічне зростання кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічний ріст цін на товари. Роль самих грошей в таких випадках сильно зменшується і населення, і помислові підприємства переходять на інші, менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. В окремих випадках появляються окремі паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Гіперінфляція наносить сильний удар навіть по найбільш заможним прошаркам суспільства.

При інфляції попиту надлишок грошей виникає внаслідок зростання сукупних грошових витрат підприємств, державних і домашніх господарств. Попит в країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін.

Не менш небезпечною є інфляція витрат, коли ціни зростають через збільшення витрат виробництва. Зрослі ціни вимагають нового збільшення витрат при купівлі необхідних виробничих ресурсів, що знову “штовхає” ціни вгору там, де ці ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в результаті посилюють один одного, їх зростання стає, по суті, самопідтримуючим, при чому із зростаючими темпами.

Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, - це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію. Надмірне зростання заробітної плати, як правило, породжує інфляцію, тому профспілки, що вимагають постійного підвищення оплати праці, для працівників своєї галузі, повинні рахуватись із загальним економічним станом країни, середнім рівнем заробітної плати. Зростання витрат виробництва, що обертається накручуванням цін, веде до раптового, не передбачуваного зростання цін на сировинні ресурси, а особливо - на енергоносії, що в повній мірі відчула на собі економіка молодої незалежної України.

Найстрашніше в інфляції втрат те, що вона породжує інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли в масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і на далі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати “під майбутнє зростання цін", а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит.

Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її становищі - тобто при відносно вільному ринку. При «прихованій» інфляції ріст цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись в дефіциті пропозиції.

Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається відсоткова ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам. У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.

Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 році і відповідний прогноз росту цін напередодні - в грудні 1991р. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці на зараженій інфляційними очікуваннями , то виникає так званий «ефект Пігу»- різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.

Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію [2].

Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різновидом інфляції, зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних договорів. Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються великого підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважується якимись протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що випускається за одну годину, то збільшаться витрати на одиницю продукції. Виробники дадуть відповідь на це скорочуванням виробництва товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінному попиті це зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляції називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати.

Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов'язане з раптовим, непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.

В реальному світі ситуація значно складніше, ніж просте розділення інфляції на два типи - інфляцію, викликану збільшенням попиту та інфляцію, зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці два типи.

Більшість економістів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням витрат та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному важливому відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують надмірні загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат автоматично сама себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж самовиліковується. Інфляція, зумовлена зростанням витрат породжує спад, тоді спад у свою чергу стримує додаткове збільшення витрат.

Самий факт інфляції - це зниження покупної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов'язково призводить до зниження особового реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможності грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки в отому випадку, якщо номінальний прибуток буде відставати від інфляції.

Інфляція карає людей, що одержують відносно фіксований номінальний прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп населення. Класичним прикладом є літні подружжя, які проживають на приватну пенсію чи ренту, які забезпечують фіксований щомісячний розмір номінального прибутку.

Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі «білі комірці», частина службовців державного сектору, прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім'ї.

Люди, що проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти від інфляції.

Номінальний прибуток таких сімей спромагаються обігнати рівень цін чи вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться. Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і представлені потужними профспілками, спромагаються добитися, щоб їх номінальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.

З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.

Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі прибутку.

Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банці страхових полюсів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію.

Головними соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, падіння реальної відсоткової ставки на капітал.

Основний розподільчий вплив інфляції виникає через відмінності у активах i пасивах, якими володіють люди. Для індивіда, що отримав позику i мас вносити по ній щорічний (або щомісячний) платіж згідно зі ставкою відсотку, інфляція фактично с моментом позитивним. В цілому непередбачена інфляція перерозподіляє багатство від кредиторів до боржників, а непередбачене зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.

Інфляція є головним чинником, що впливає на відсоткові ставки, оскільки під її дією змінюється купівельна спроможність грошових одиниць i зменшується реальна прибутковість інвестицій [15].

Окрім перерозподілу доходів інфляція впливає на економіку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив робиться на рівень обсягу виробництва в цілому. Тут слід зауважити, що безпосереднього зв'язку мiж цінами i обсягом виробництва немає. Збільшення сукупного попиту збільшує i цiни, i обсяг виробництва. Проте потрясіння в пропозиції, перемiщуючи вгору криву сукупної пропозиції, підвищать ціни i зменшать обсяг виробництва.

Iнфляцiя також породжує багато інших спотворень в економiцi. Часто уряди не змiнюють реальної вартостi своїх програм, що фактично скорочується, коли цiни зростають. Це вiдбувається частково тому, що бiльшiсть трансфертних програм не iндексованi в залежностi вiд зростання рiвня цiн. Деякi види державних закупок можуть “проходити” по статтях бюджету у номiнальному розмiрi. Такий стан речей призводить до того, що номінальні витрати будуть меншi за необхiднi при зростаннi рiвня цiн, так що реальнi витрати будуть зменшуватись.

Iншi наслiдки: зростають цiни на товари та послуги, що купує держава у рамках соцiальних програм. Тодi, наприклад, урядовi витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженнi, якщо уряд с неспроможним збiльшувати бюджет вiдповiдно до зростання витрат на медичне обслуговування.

У регульованих державою галузях iнколи виявляється, що прохання фiрм про збiльшення цiн повнiстю не задовольняються або вiдкидаються в iнфляцiйнi роки.

Серйознi загрози для нацiональної економіки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцiї витрат, країни, економiка яких залежить вiд зовнiшньої торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортні ринки, якщо цiни та витрати в цих країнах зростають швидше, нiж в iнших країнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiї цiн тiсно пов'язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшніх ринках.

Звичайно, негативний вплив iнфляцiї на економiчну систему цим не обмежується, iншi, не менш важливi, наслiдки iнфляцiї буде розглянуто у наступних питаннях.

2. Аналіз інфляційних процесів в Україні

В Україні за останні три роки показник інфляції достатньо високий. Так, індекс інфляції у 2007р. становив 116,6% (у 2006р. - 111,6%).

Продукти харчування подорожчали на 24,7%, найбільше - фрукти (на 60,3%), у тому числі яблука - на 52,6%, цитрусові - на 50,4%. Також відчутно зросли в ціні олія та жири (на 43,9%), у тому числі олія - в 1,7 раза, масло - на 42,6%, маргарин - на 41,5%. На 42,1% подорожчали молоко, сир та яйця, у тому числі молоко - на 44,7%, сири - на 39,8%, яйця - на 54,4%. Овочі зросли в ціні на 35,4%, у тому числі капуста - в 1,8 раза, морква - на 45,6%, буряк - на 44,0%, в той же час картопля подешевшала на 4,6%. Крім того, на 19,5-9,3% підвищилися ціни на хліб та хлібопродукти, м'ясо та м'ясопродукти, рибу та рибопродукти.

Плата за житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива підвищилася на 12,3%, у тому числі плата за житло - на 23,1%, каналізацію - на 18,3%, холодну воду - на 17,8%, гарячу воду та опалення - на 15,1%.

У сфері охорони здоров'я ціни зросли на 13,2%, при цьому найбільше подорожчали санаторно-курортні (на 18,7%) та амбулаторні послуги (на 16,6%).

Зростання цін на транспорт у цілому становило 14,1%, при цьому паливно-мастильні матеріали подорожчали на 36,2%, плата за перевезення залізничним транспортом підвищилася на 15,9%. На 16,5-4,7% подорожчали послуги ресторанів та готелів, освіти, відпочинку і культури. Індекс цін виробників промислової продукції у 2007р. становив 123,3% (у 2006р. - 114,1%).

У добувній промисловості за рік ціни зросли на 27,3%, переробній - на 23,4%, виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води - на 20,9%. Індекс цін на будівельно-монтажні роботи у січні-листопаді 2007р. становив 122,0% (у січні-листопаді 2006р. - 121,5%). Найбільше (на 24,9-22,1%) зросли ціни у будівництві установ охорони здоров'я та надання соціальної допомоги, готелів та ресторанів, житлових та адміністративних будівель, об'єктів сільськогосподарського призначення, з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води.

Зробимо аналіз інфляційних тенденцій за 2008 рік. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) за 2008р. становив 122,3% (за 2007р. - 116,6%). За 2008р. продукти харчування та безалкогольні напої подорожчали на 24,5%. Найбільше (в 1,9 раза) зросли ціни на сало. На 37,8% подорожчали фрукти, у тому числі банани - на 53,0%, яблука - на 27,4%, цитрусові - на 24,8%. На 34,0% підвищилися ціни на м'ясо та м'ясопродукти, у тому числі свинину - на 48,1%, яловичину - на 43,8%, птицю - на 21,7%. На 28,8-26,6% зросли в ціні яйця, хліб і хлібопродукти, риба та продукти з риби. Водночас на 1,7% подешевшала олія. На 0,4% знизилися ціни на овочі, у тому числі на 48,4-44,0% подешевшали цибуля, морква, капуста, буряк.

Рисунок 1. - Розподіл інфляції по місяцях у 2007-2008 роках.

Зростання цін на алкогольні напої, тютюнові вироби становило 22,7%, у тому числі тютюнові вироби подорожчали на 29,6%, алкогольні напої - на 18,0%. Ціни на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива підвищилися на 28,2%, у тому числі плата за природний газ - на 54,1%, каналізацію - на 45,1%, водопостачання - на 40,6%, квартиру - на 35,7%, гарячу воду, опалення - на 30,7%.

У сфері охорони здоров'я ціни зросли на 21,9%, при цьому найбільше подорожчали санаторно-курортні та амбулаторні послуги (на 26,1% та 23,0% відповідно).

Зростання цін на транспорт у цілому становило 22,5%, що в першу чергу зумовлене підвищенням вартості перевезень автодорожнім (на 53,0%) і залізничним транспортом (на 25,3%). В той же час відбулося здешевлення бензину на 8,3%.

На 29,2-17,1% стали дорожчими послуги закладів освіти, ресторанів та готелів, відпочинку і культури. Індекс цін виробників промислової продукції за 2008р. становив 123,0% (за 2007р. - 123,3%). У виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води за рік ціни зросли на 42,2%, добувній промисловості - на 22,3%, переробній - на 18,4%. Індекс цін на будівельно-монтажні роботи за січень-листопад 2008р. становив 130,5% (у відповідному періоді попереднього року - 122,0%).

Найбільше зростання цін (на 39,4-31,0%) зафіксовано у будівництві об'єктів добувної промисловості, транспорту та зв'язку, сільськогосподарського призначення, закладів освіти, об'єктів з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води.

2.2 Тенденції та наслідки інфляції у 2009 році

Як і очікувалось, у липні-жовтні в Україні спостерігалося подальше гальмування споживчої інфляції, яка у річному вимірі знизилася до 26,8% порівняно з піком у 31,1%, зафіксованим у травні. Більш того, відбулося зниження рівня порівняно з попереднім місяцем на 0,5% (липень до червня), що пояснюється падінням цін передусім на фрукти та овочі завдяки гарному врожаю [14].

Крім сезонного зниження цін на продовольчі товари, варто відзначити також гальмування базової інфляції, яке триває вже кілька місяців і не пов'язане з сезонними коливаннями цін на продовольчі товари та переглядом адміністративно-регульованих тарифів. Це означає, що в країні відбувається хоч і досить повільне, але гальмування глибинних інфляційних процесів.

У цьому важливу роль відіграла насамперед стримуюча політика Національного банку, у тому числі відмова від жорсткої прив'язки валютного курсу та, як наслідок, ревальвація гривні відносно долара США. Слід також зазначити активні дії НБУ в напрямі посилення регулювання кредитного ринку та зниження ліквідності. Це привело до зростання відсоткових ставок за кредитами для домогосподарств і дещо загальмувало темпи приросту кредитів і, відповідно, дещо обмежило потенційний внутрішній попит.

Без сумніву, великим позитивом є досить активна співпраця між урядом та НБУ, яку потрібно й надалі розвивати, особливо в контексті майбутнього переходу до інфляційного таргетування. Спільний план антиінфляційних заходів, попри всі його очевидні недоліки, став першим в Україні «міжвідомчим» політичним документом, в якому виконавча влада та НБУ не тільки відкрито визнали загрозу макроекономічній стабільності, а й узгодили свої дії з її подолання.

Необхідно також відзначити дії уряду, спрямовані на боротьбу з інфляцією, зокрема товарні інтервенції, намагання вплинути на монополізовані ринки шляхом домовленостей з виробниками та регулювання рівня торговельної надбавки тощо. Ці дії дали певний позитивний ефект, хоча сам уряд розуміє, що вони є недостатні та багато в чому мають вимушений характер. Заради справедливості слід зазначити, що уряд працював за умов безпрецедентної політичної протидії з боку опозиції, фактичного паралічу коаліції та жорсткого тиску з боку президента.

Доводиться вкотре констатувати: на жаль, економічній політиці традиційно бракувало послідовності. Так, зокрема, Національний банк протягом останніх місяців відновив активні інтервенції на валютному ринку, що призвело до збільшення пропозиції грошей та, відповідно, послабило тиск на відсоткові ставки.

Попри позитивну тенденцію гальмування інфляції, сьогодні й уряд, і Нацбанк мають розуміти: основна робота щодо боротьби з інфляцією ще попереду, оскільки інфляційний потенціал залишається дуже високим. Тому важливо, щоб виконавча та монетарна влади об'єктивно оцінювали ефективність вжитих заходів і розуміли, що фундаментальні чинники інфляції та загрози макроекономічній стабільності залишаються.

Так, зростає розрив між темпами зростання споживання домогосподарств (у першому кварталі 2009 року зафіксовано новий рекорд зростання реального кінцевого споживання домогосподарств -- 22,0% у вимірі рік до року) та темпами зростання продуктивності економіки. А розв'язати цю фундаментальну проблему можна лише шляхом складних інституційних і структурних реформ (у тому числі в сфері соціального захисту населення). Тому попри всі відомі політичні та інші проблеми, уряду давно час щонайменше оприлюднити конкретні пропозиції щодо пріоритетних реформ і внести відповідні законопроекти до Верховної Ради.

Зволікання із цими кроками грає проти уряду. У цьому зв'язку зазначимо, що саме нереформованість сільського господарства України та деяких суміжних секторів не дає можливості аграріям ефективно скористатися високими світовими цінами на продовольчі товари.

Зрозуміло, що Україні не уникнути підвищення цілої низки регульованих тарифів восени, що вплине на інфляційну динаміку наприкінці 2009-го -- на початку 2010 року.

Якщо раніше ціна на нафту стрімко зростала, а це об'єктивно посилювало інфляційні процеси в Україні, то зараз ціна на нафту досить різко впала, що приведе до певного зниження цін на паливо та пально-мастильні матеріали. Проте така тенденція може різко змінитися на протилежну з усіма відповідними наслідками [5].

Свій внесок у зростання витрат виробників (і, відповідно, інфляцію пропозиції) і надалі робитиме ринок праці. Дефіцит кваліфікованих фахівців багатьох спеціальностей, від якого так чи інакше потерпає значна кількість підприємств України, веде до зростання витрат на робочу силу по економіці загалом.

Гальмування попиту відбуватиметься повільно, а тому до кінця року навряд чи істотно зменшиться споживчий тиск на ринок. При цьому імпортери поки що не поспішають радикально знижувати ціни та/або збільшувати поставки товарів на ринок, користуючись високим попитом, зниженням імпортних мит внаслідок вступу України до СОТ тощо.

Більше того, в результаті падіння фондового ринку, гальмування цін на ринку житла, від'ємних відсоткових ставок за депозитами та девальвації долара США відбулося істотне обмеження і без того незначних можливостей фізичних осіб здійснювати заощадження, які дали б змогу зберегти вартість грошей. Відповідно, як і на початку 90-х років минулого століття, домогосподарства вдалися до купівлі товарів (передусім довгострокового користування) як засобу максимізації корисності грошей.

2.3 Антиiнфляцiйна полiтика держави

Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це-заходи або безкомпромiсної боротьби з iнфляцiєю, або адаптацiї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхом змiн у системi оподаткування ( як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий-це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування відсоткових ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї та iн. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має свої недоліки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцiї.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом'якшити труднощi, припадаючi на долю економіки країни.

В процесi стримування iнфляцiї податки вiдiграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

Розглянемо тi спотворення в оподаткуваннi, якi викличе неочiкувана iнфляцiя, тобто випадок, коли цей елемент економiчної системи країни до дiй в умовах iнфляцiї не пристосований [6].

У разi, якщо податкова система країни мас труднощi з адаптацiєю до iнфляцiйних процесiв, виникають такi складнi проблеми:

По-перше, iз зростанням рiвня цiн частка податкових виплат у загальному обсязi реальних доходiв збiльшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорції до номiнальних доходiв незалежно вiд розміру останнiх, у цьому не було б нiякої проблеми, оскiльки в такому разi люди сплачували б однаковий, не залежний вiд рiвня цiн вiдсоток своїх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннi його прогресивної форми мас тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшує й частку податкiв у складi реальних доходiв.

Друга проблема пов'язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема дуже складна проблема, оскiльки зростання капiталу, пов'язане з приростом ринкової вартостi активiв, реагує на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй країнi не вдалося досягти суттєвого успiху у нейтралiзацiї наслiдкiв впливу iнфляцiї на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцiї полягає саме у тому, що вона збiльшує фактичне оподаткування капiталу.

Подiбна проблема оподаткування виникає й по вiдношенню до доходiв у виглядi вiдсоткiв на капiтал. Вiзьмемо простий приклад. Припустимо, що iнфляцiя збiльшується з 5 до 10% й вiдсотковi ставки зростають разом з iнфляцiєю в пропорцiї один до одного, як це й припускається залежнiстю Фiшера. Iз збiльшенням номiнальної вiдсоткової ставки на 5 пунктiв реальна вiдсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюється. Але, якщо номiнальний доход на вiдсотки оподатковується в розмiрi, скажiмо, 28%, то уряд забирає у виглядi податку 1,4 вiдсоткового пункту(0,28 5%) з сукупних п'яти пунктiв iнфляцiйної надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходiв по процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. У цьому разi кредитор фактично несе збитки в наслiдок дiї iнфляцiї, тодi як уряд мас зиск. Такi умови дестимулюють кредиторiв, що й с одним з негативних ефектiв iнфляцiї.

Слiд вiдмiтити, що теоретично можливим є бiльш швидке зростання вiдсоткової ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцiї, що зберігає реальну вiдсоткову ставку постiйною.

Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликає втрати в економiцi, якщо інститути влади адаптованi до неї не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського відсотку, неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд адекватним оподаткуванням в умовах iнфляцiї мається на увазi такий метод стягування податкiв, за якого не оподатковується iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище негативний вплив iнфляцiї на податкову систему, змусив багато країн “iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричиняється iнфляцiєю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.

Використання “стримуючої” податково-бюджетної полiтики с одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцiї. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економіки. Правильне пеєднання скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та пiдвищення податкiв втримає криву сукупного попиту у бажаному положеннi AD, а економiчну систему в станi стабiльностi.

Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiєнтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.

TIP-це система, при якiй за допомогою податкової системи фiрми й зайнятi на них робiтники заохочуються або наказуються в залежностi вiд зростання рiвня цiн й зарплати.

Розглянемо цiновий рiзновид TIP. Фiрмам повiдомляється, що рiвень сплачуваних ними податкiв залежить вiд зростання цiн на їх продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликає нiяких штрафних санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий пункт уряд збiльшує ставку оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожний вiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.

За умов реалiзацiї такої полiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них з'являється стимул не допускати значного збiльшення цiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцiї скоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у вiдношеннi зарплати.

Згiдно з вищесказаним, фахiвцями пропонується ввести до схеми розрахунку основного податку антиiнфляцiйний коефiцiєнт. Його призначення-забезпечити зацiкавленiсть товаровиробника у вiдповiдностi темпiв зростання товарної i грошової мас, зниженнi iснуючих темпiв iнфляцiї на внутрiшньому ринку [8].

Для бiльш дiйового i предметного управлiння процесом товарного насичення ринку доцiльно оцiнювати не тiльки загальну iнфляцiю, а й iнфляцiю по окремих товарних групах. У разi ж помiтної її вiдмiнностi по регiонах є доцiльною i регiональна диференцiацiя цього показника.

Отже, антиiнфляцiйний коефiцiєнт виконує функцiї стабiлiзацiї економiки. Причому на вiдмiну вiд такого стихiйного регулятора, як спiввiдношення “попит-пропозицiя”, який реагує i на вплив випадкових чи уявних факторiв, антиiнфляцiйний коефiцiєнт забезпечує бiльш тривалий i сталий характер регулювання дiяльностi товаровиробникiв. Це зумовлено наявнiстю у структурi цього коефiцiєнта такого показника, як iндекс iнфляцiї, що характеризує стан економiчної системи в цiлому.

Отже, можна зробити висновок, що на практицi iснує дуже тiсний взаємозв'язок мiж оподаткуванням та контролем цiн i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб'єктiв, якi надто iнтенсивно пiднiмають цiни на товари та послуги. Таке корегування цiн державою за допомогою податкової системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами.

Скорочення податкiв у свiтi “концепцiї пропозицiї”. Як вiдомо, будь-яке втручання в функцiонування економiки, що затримує пересування кривої сукупного попиту вгору або змушує її зсуватися вниз вiдносно кривої сукупної пропозицiї буде стримувати темпи iнфляцiї. Аналогiчного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицiю. Такий пiдхiд до економiчної практики став вiдомим як “концепцiя пропозицiї”.

Основне питання полягає в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшення природного рiвня реального обсягу виробництва. Прибiчники “концепцiї пропозицiї” як один iз способiв досягнення цього результату розглядають змiнення у податковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що протягом 70 рокiв вiдбулося припинення зростання природного рiвня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильникiв “концепцiї пропозицiї”, стала дiюча в США податкова система. Вона нiяким чином не сприяла розвитку процесiв накопичення та iнвестування, а також зацiкавленостi у високопродуктивнiй працi. Iнфляцiя ще бiльш посилила проблему. Не тiльки корпорацiї i дуже заможнi люди страждали вiд високих податкiв. Поєднана дiя iнфляцiї, прогресивного податку на доход вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за бiльш високою ставкою. Основою економiчної програми прибiчникiв “концепцiї пропозицiї” стала детально обмiркована послiдовнiсть дiй по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге, планувалося реформувати систему податкiв на доходи вiд приросту капiталу та ввести рiзноманiтнi податковi стимули (пiльги для підприємств, що збiльшують обсяги виробництва) - це стимулювало б накопичення та iнвестицiї. По-третє, практика iндексацiї мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувались інфляцією [14].

Збивати темпи інфляції - то скорочувати різницю між грошовою і товарною масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть економіку до рівноваги. До першочергових мір відносяться ось такі:

a. встановлення порядку надавання кредитів сільськогосподарським підприємствам під векселя з погашенням їх за рахунок прийдешнього врожаю;

b. встановлення державних закупівельних цін, а також цін на ресурси, що споживаються в сільськогосподарському виробництві на рівні, що забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення системи контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на сільськогосподарську продукцію.

Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В цих цілях слід передусім відтворити шляхом iндексування на банківських рахунках підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені через різке зростання цін і знецінювання карбованця.

Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами. Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в основному через систему великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному масштабі.

Замість податку на додаткову вартість, що стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.

На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни, маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками директив Центрального банку по пріоритетностi і пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів документообігу.

Для стабiлiзації споживчого ринку доцільно:

a. створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих приміщень і лiзинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо великий;

b. створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і по місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і промислових товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам. Такого роду кооперативний рух широко розвинений в багатьох iндустрiальних країнах. Без нього неможливо уявити їх економіку. Споживкооперація буде сприяти нормалізації цін і поза кооперативного сектору.

Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках.

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають:

1. Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.

2. Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.

3. Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

4. Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

5. Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:

1. Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.

2. Державне регулювання цін.

3. Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.

4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідною мірою для припинення усіляких нееквiвалентних міжнародних торговельних операцій. Реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок інтервенцій центрального банка треба скати, що надій на успіх такої політики практично не існує. Очевидно, що курс долару зростає стрибками - в деякий момент центральний банк не має можливостей стримувати курс і його як би "прориває". Останній час центральний банк навчився використати кризові політичні моменти для таких стрибків.

До тих пор, поки іноземна валюта не буде використатися лише для задоволення імпорту і інших поточних платежів політика "ігри на пониження" приречена на поразку.

В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому положенні реально ефективні тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої торгівлі. Проте схожі дії цього уряду не представляються можливими, вони ще більше похитнули би положення і без цього зазнавшу поразки на виборах "урядову" партію. Дії уряду за останні півтора роки змушують його тепер метатися між стримуванням грошової емiсiї і роздачею кредитів після чергового виступу промисловості.

Висновки

Інфляція -- збільшення кількості емітованих грошей, що має наслідком зростання цін, виражених у даній грошовій одиниці. Рівень інфляції вимірюють за допомогою індексів цін (найчастіше споживчих та виробників, тощо).

Через складність та багатогранність інфляційних процесів, дослідникам з різних економічних шкіл не вдається досягти спільної точки зору на причини її виникнення. В різних розділах економічної науки інфляція розглядається дещо по різному -- в макроекономіці як зростання цін, а з точки зору теорії грошей це їх знецінення. Однак слід розуміти, що це лише дві сторони одного явища.

Збільшення грошової маси (створення нових грошей) може призводити до зростання цін, однак, через складну природу ціноутворення, співвідношення між кількістю нових грошей та цінами не лінійне. Окрім збільшення грошової маси існують інші причини зростання цін, а отже й інфляції.

Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки.

Розрізняють наступні види інфляції:

- галопуюча інфляція -- у вигляді стрибкоподібного росту цін;

- гіперінфляція -- з дуже високими темпами зростання цін (більше 50 % за місяць)

- повзуча інфляція -- яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін.

За способами виникнення розрізняють:

- емітовану (класичну) інфляцію -- викликану емітування урядом надмірної кількості нових грошей, зазвичай для фінансування бюджетних витрат;

- інфляцію пропозиції (витрат), яка проявляється в зростанні цін на ресурси та фактори виробництва;

- інфляцію попиту, яка виникає по причині перевищення попиту над пропозицією;

- інфляцію пропозицій, яка є результатом збільшення витрат виробництва;

- адміністративну інфляцію, котра породжується адміністративно встановлюємими цінами;

- інфляцію імпорту, викликану надмірним притоком в країну іноземної валюти або ж підвищенням цін на імпортні товари, тощо.

Інфляція послабляє позиції владних структур. Прагнення державних органів одержати за допомогою емісії додаткові засоби для рішення невідкладних завдань має своїм наслідком ріст невдоволення, посилення тиску з боку різних соціальних груп з метою збільшення заробітків, одержання додаткових пільг і субсидій. Знижується довіра до програм і заходів, що намічаються і проводяться урядом. Реакція населення на погіршення умов на споживчому ринку, у виробництві приймає нерідко досить гострі форми.

До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться:

- зниження реальних доходів населення (при нерівномірному зростанні номінальних доходів);

- знецінення заощаджень населення (підвищення відсотків на внески, як правило, не компенсує падіння реальних розмірів заощаджень);