Сутнісна характеристика, структура і принципи організації виробничих процесів

Сутнісна характеристика, структура і принципи організації виробничих процесів

Виробничий процес - це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів і предметів праці, а також сил природи, спрямованих на виготовлення продукції (виконання робіт, послуг).

Опорні елементи (ресурси) і результат виробничого процесу

Основні принципи проектування та організації виробничих процесів

Класифікація виробничих процесів за окремими ознаками

Організація типи виробництва

Тип виробництва -- класифікаційна категорія виробництва, що враховує його об'єктивно наявні конкретні властивості (широту номенклатури, регулярність, стабільність та обсяг випуску продукції).

Різновиди організаційних типів виробництва:

* одиничне -- виробництво, що характеризується широкою номенклатурою продукції і малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здійснюється через тривалі проміжки часу або й зовсім не передбачається;

* серійне -- виробництво, яке має обмежену номенклатуру продукції, а виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями); загальний їх випуск може бути достатньо великим; воно буває дрібно-, середньо- і великосерійним;

* масове -- виробництво, що відрізняється вузькою номенклатурою продукції (часто вона обмежується одним типом і видом виробу), зате великим обсягом і тривалим часом її виготовлення;

* дослідно-експериментальне -- виробництво, яке виготовляє зразки або невеликі партії (серії) виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доробки конструкції.

Універсальним показником рівня спеціалізації робочих місць є коефіцієнт закріплення операцій, який характеризує кількість технологічних операцій у розрахунку на одне робоче місце за місяць.

Рівень ефективності організаційних типів виробництва:

§ найефективнішим є масове виробництво, яке уможливлює застосування високопродуктивного спеціального устаткування та раціональної організації виробництва (виробничих процесів);

§ технічно та організаційно найскладнішим і найменш ефективним є одиничне виробництво.

Порівняльна характеристика типів виробництва

Методи організації виробництва

Організація непотокового виробництва

Основні ознаки непотокового виробництва:

§ на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, оскільки кількість кожного з них є невеликою та недостатньою для нормального завантаження устаткування;

§ робочі місця розміщуються однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій;

§ предмети праці переміщуються у процесі обробки складними маршрутами, що збільшує перерви між операціями.

Методи модифікації організації непотокового виробництва:

* одинично-технологічний метод, який застосовується в одиничному виробництві і характеризується тим, що окремі предмети праці поштучно або невеликими партіями проходять обробку відповідно до специфіки непотокового виробництва;

* партіонно-технологічний метод, який відрізняється від одинично-технологічного тим, що предмети праці обробляються періодично партіями, які повторюються. При цьому партія предметів праці є важливим календарно-плановим нормативом організації партіонного виробництва, а її розмір впливає на його ефективність. З одного боку, збільшення величини партії предметів праці обумовлює зменшення кількості переналагоджувань устаткування, а з другого -- обробка предметів великими партіями збільшує обсяг незавершеного виробництва;

* предметно-груповий метод дає можливість усунути окремі недоліки інших двох методів виробництва. Його сутність полягає в розподілі усієї сукупності предметів праці на технологічно подібні групи.

Загальна характеристика, параметри і тенденції розвитку потокового виробництва

Потокове виробництво є високоефективним методом організації виробничого процесу. За умов потоку виробничий процес максимально відповідає засадам його раціональної організації.

Ознаки потокового виробництва:

* за групою робочих місць закріплюється обробка або складання виробів однієї назви (обмеженої кількості найменувань конструктивно і технологічно однорідних виробів);

* технологічний процес має високу поопераційну диференціацію; на кожному робочому місці виконуються одна чи кілька подібних операцій;

* предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями відповідно до ритму роботи;

* робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу.

Умови застосування. Потокові методи організації виробництва застосовуються за умов виготовлення продукції значним обсягом і протягом тривалого часу, що характерне для великосерійного та масового виробництва.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія, тобто технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, на яких виготовляється один чи кілька типорозмірів подібних виробів згідно з ознаками потокового виробництва.

Особливість організації потокового виробництва великогабаритних виробів. У разі виробництва (складання) таких виробів організується так званий стаціонарний потік. Він відображає організацію виробництва, за якої пересуваються не вироби, які залишаються нерухомими на складальних стендах, а спеціалізовані групи (бригади) робітників, котрі виконують відповідні операції.

Параметри потокових ліній:

* такт -- інтервал (проміжок) часу, через який з поточної лінії сходять вироби, що рухаються один за одним; визначається діленням планового фонду часу роботи лінії за розрахунковий період на обсяг виробництва продукції в натуральному виразі за той самий період;

* ритм -- інтервал часу, через який з лінії сходять предмети праці, що передаються з операції на операцію транспортними партіями; розраховується множенням такту лінії на розмір транспортної партії;

Класифікація потокових ліній за окремими ознаками

* синхронізована операція -- операція, тривалість якої доведено до величини, що дорівнює або є кратною такту лінії;

* кількість робочих місць -- визначається для кожної операції діленням її тривалості на такт потокової лінії;

* швидкість руху конвеєра--розраховується діленням відстані між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі на такт потокової лінії;

* довжина робочої зони на конвеєрі (Д^к_рз) обчислюється за формулою

Z_ц - відстань між центрами двох суміжних виробів, м; t_i - тривалість i-ої операції, хв;

r -- такт потокової лінії, хв.

Тенденції розвитку потокового виробництва:

створення, все більшої кількості автоматичних ліній, спрямоване на усунення найістотнішого недоліку потокового виробництва -- примітивізації праці робітників;

підвищення гнучкості виробництва через впровадження устаткування з числовим програмним управлінням (ЧПУ), багатофункціональних роботів, гнучких автоматизованих систем, які здатні до швидкого переходу на випуск нових виробів.

Суспільні форми організації виробництва

Концентрація виробництва означає його усуспільнення через збільшення розмірів підприємств, зосередження робочої сили, засобів виробництва і випуску продукції на все більш великих підприємствах (інтеграційних структурах).

Основні види концентрації виробництва:

* агрегатна--збільшення одиничної потужності чи продуктивності технологічних агрегатів (устаткування);

* технологічна -- укрупнення виробничих одиниць (цехів, виробництв) підприємства;

* заводська (фабрична) -- процес збільшення розмірів самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів) та їх об'єднань; здійснюється на основі агрегатної і технологічної концентрації виробництва.

Рівні концентрації виробництва:

* абсолютний -- характеризується середнім розміром підприємств відповідної галузі економіки (народного господарства);

* відносний -- вимірюється часткою великих підприємств за певним показником (чисельністю персоналу, вартістю основних фондів, обсягом випуску продукції).

Ефективність концентрації виробництва. Підвищення рівня концентрації виробництва до економічно виправданої межі зумовлює зростання його внутрішньої ефективності.

Деконцентрація виробництва як форма його організації та пріоритетний зворотний процес стає об'єктивно необхідною в період формування і розвитку ринкових відносин між виробниками та споживачами. Такий сучасний процес здійснюється з допомогою створення широкої мережі малих і середніх підприємств, розукрупнення існуючих великих підприємств. Як свідчить світовий досвід, заново створювані малі підприємства (фірми) є технічно передовими, спеціалізованими, мобільними та економічно ефективними.

Спеціалізація виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства (фірми) на виготовленні певної продукції (виконанні окремих видів робіт, наданні платних послуг).

Види спеціалізації підприємств:

предметно спеціалізовані -- підприємства, які випускають кінцеву, готову до споживання продукцію (тракторний чи приладобудівний завод, взуттєва чи кондитерська фабрика);

подетально спеціалізовані -- самостійні підприємства з виготовлення окремих деталей (редукторів, інтегральних схем, гумотехнічних виробів) і вузлів (агрегатів) для комплектування готової продукції (двигуни, електроустаткування, будівельні конструкції); технологічно (стадійна) спеціалізовані -- автономні виробництва, що виконують окремі стадії технологічного процесу (ливарні, ковальсько-штампувальні та складальні заводи в машинобудуванні, прядильні та ткацькі фабрики у легкій промисловості тощо); функціонально спеціалізовані -- ремонтні заводи, підприємства з виготовлення стандартної тари, лізингові компанії.

Ефективність спеціалізації виробництва. Поглиблення і розвиток усіх видів спеціалізації підприємств здебільшого супроводжується широким застосуванням прогресивної технології та високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації та автоматизації взаємозв'язаних виробничих ланок. Усе це сприяє ефективнішому використанню всіх елементів процесу виробництва.

Конверсія виробництва характеризує істотне (інколи повне) перепрофілювання частини (усього) виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища чи глобальних чинників розвитку економіки. Нині в Україні та в інших республіках колишнього СРСР перепрофілюванню підлягають передовсім підприємства та організації військово-промислового комплексу у зв'язку з різким скороченням народногосподарської потреби в його продукції. Таке перепрофілювання здійснюється, як правило, згідно з національними програмами конверсії.

Кооперування є формою виробничих зв'язків між підприємствами різних галузей, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Воно органічно пов'язане з розвитком спеціалізації виробництва, характеризується відносною постійністю зв'язків між продуцентами та обов'язковим дотриманням підприємствами-суміжниками техніко-технологічних вимог головних підприємств, що випускають готові до споживання (використання, експлуатації) вироби. Крім пооб'єктних видів кооперування, ще один специфічний різновид кооперованих зв'язків, що базується на використанні тимчасово вільних (недовантажених) виробничих потужностей та персоналу на одних підприємствах і ліквідації «вузьких місць» на інших.

Комбінування виробництва--процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв, які належать до різних галузей промисловості або народного господарства в цілому.

Характерні ознаки комбінатів: виробничо-технологічна, економічна і територіальна єдність; єдність системи управління. При цьому найважливішою з них є виробничо-технологічна та економічна єдність, що відображає пропорційність потужностей та обсягу відповідних видів продукції, узгодженість виробництва в часі.

Галузева спрямованість комбінування виробництва. Комбінування є основною формою суспільної організації виробництва на підприємствах металургійної, нафтохімічної та деревообробної промисловості, де частка продукції комбінатів досягає 65 -- 90% загального обсягу виробництва. Воно є характерним і для деяких інших галузей (наприклад, м'ясоперероб-них і молокопереробних підприємств, підпорядкованих харчовій промисловості).

Диверсифікація виробництва є однією з найпоширеніших форм його організації за умов розвинутої ринкової економіки та гострої конкуренції продуцентів на внутрішньому і зовнішньому ринках, її сутність полягає в одночасному розвитку кількох (багатьох) технологічно не пов'язаних видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту продукції підприємства. Вона дає змогу: ліпше маневрувати матеріальними і трудовими ресурсами; істотно зменшувати економічний ризик, пов'язаний з виробництвом та реалізацією на ринку нових видів продукції; підтримувати на належному рівні фінансову стабільність підприємства; «вижити» і більш-менш нормально працювати за умов падіння попиту на багато видів виробів та настання економічної кризи майже в усіх галузях економіки.

Основні показники рівня розвитку суспільних форм організації виробництва

Література

1. Шквір В.Д. Економіка підприємництва. Львів, 2008 р.

2. Маслов В.П. Інформаційні системи і технології в економіці: Навчальний посібник - Київ: ”Слово”, 2009 р.

3. Карпенко С.Г., Попов В.В. Економіка. Київ: МАУП, 2004 р.

4. Кірейцев В.П. Економіка - К. 2005.