Приватизація: зарубіжний досвід

Як і слід було чекати, реакція і торгівлі, і виробництва на приватизацію і лібералізацію виявилася далекою від очікуваного. Почнемо з виробництва. Скрупульозний аналіз фактологічного матеріалу показує, що цінова еластичність виробництва зерна в Малі залишається невисокою. Причому в цьому плані вона не виключення. Висновок про те, що аграрне виробництво в країнах, що розвиваються, слабо реагує на цінові сигнали, підтверджує багато із слідчих. Враховуючи цю обставину важко не згодитися з тими фактами, які досить скептично оцінюють можливість вдалого застосування в африканському (та і не тільки африканському) контексті традиційних рецептів неокласики, витікаючи з того, що виробництво швидко і ефективно реагує на цінову політику.

Досвід Малі, як і інших якнайменше розвинених країн, показує, що вирішальний вплив на зростання сільськогосподарського виробництва роблять природнокліматичні умови (стан ґрунтів і особливо погода), рівень технічної оснащеності (транспортні засоби, посівний фонд, хімічні добрива і т. д.), а також інтенсивність державної підтримки виробників шляхом надання ним технічної і інформаційної допомоги. Не меншу роль виконують такі чинники, як забезпеченість робочою силою, доступність кредиту, можливість постійного фінансового підживлення господарства доходами, одержуваними від заняття іншими видами діяльності[15].

Враховуючи першочергову вагу перерахованих факторів, розглянемо докладніше, яким чином лібералізація ринку зерна відображається на стратегії господарської поведінки його виробників. Повна або часткова лібералізація цін, динаміка яких об'єктивно приречена стихійно-кліматичними умовами (і тому слабо передбачена), серйозно підриває стимули до інвестування у виробництво. У принципі цю проблему можна було б розв'язати за рахунок залучення кредитів, які до того ж через крайню бідність більшості виробників життєво необхідні і для фінансування поточних господарських операцій. Але річ у тому, що через нерозвиненість кредитно-фінансової системи -- крім відсутності кредитних установ у віддалених сільських районах -- в основній своїй масі дрібні виробники одержують кредити в неформальному фінансовому секторі (знову-таки типова для якнайменше розвинених країн практика). При лібералізації ж економіки кредитно-фінансова система звичайно відпускається в першу чергу. Ставки кредиту швидко ростуть, викликаючи паралельне зростання і в неформальному секторі. В результаті замість очікуваного перетікання ресурсів в аграрний сектор він позбавляється і без того мізерних надходжень.

Виявилося також, що товарний вихід зерна в більшості роздроблених селянських господарств досить низок, тому ліквідація централізованих систем його виробництва і закупівель обернулася стисненням споживання не тільки міського, але навіть сільського населення. Негативно позначилася на виробництві і лібералізація зовнішньої торгівлі, що виявила нездатність переважної більшості місцевих виробників конкурувати з сільськогосподарським імпортом.

У принципі, якщо відвернутися від соціально-економічних і політичних наслідків масового розорення дрібних неконкурентоздатних господарств в суспільствах, і без того страждаючих від демографічного перевантаження і безробіття, масові банкрутства повинні супроводжуватися концентрацією землі в руках могутніших господарів. Проте проблема приватної власності на землю і її відчуження на користь сильних господарств в якнайменше розвинених країнах через різні причини не має легкого рішення. Введення норм і положень західного права в цій області швидше за все буквально висадить традиційне сільське суспільство.

Іншою “зовнішньоекономічною” проблемою на шляху розвитку ринкових відносин є відсутність, на відміну від розвинених держав, такого базового інституту ринку, як соціальний контракт. Інститут соціального контракту, властивий західному суспільству, корінням йде в тих, що затверджувалися сторіччями моральноетичні норми і цінності. Додатковим страховим елементом, що гарантує дотримання учасниками операції обумовлених умов, виступає розвинена система юридично-правового захисту. У тих, що розвиваються ж, особливо якнайменше розвинених, країнах ситуація якісно інша. Соціальний контракт значною мірою покоїться не на усвідомленні незалежними господарюючими суб'єктами власних економічних інтересів і зобов'язань, а на системі спорідненості, етнічній і/або племінній приналежності, патронажно-клієнтальних зв'язках. У подібній системі координат працюють насилу раціонально формалізуються механізми, що забезпечують ефективність контракту. Мало придатна тут як страхаючий елемент і правовий захист, який до того ж знаходиться, як правило, в зачатковому стані. Тим часом невиконання прийнятих на себе зобов'язань - характерна межа місцевого господарського життя.

Нарешті, слід мати на увазі, що традиційні неокласичні рецепти спираються на так звану «економічну людину». Тим часом є немало фактів, що ставлять це припущення під сумнів. Так, в англомовній Африці типовий селянин зайнятий всього чотири -- шість годин впродовж 140--160 днів в році. Поширені випадки, коли селяни, забезпечивши свої насущні мінімальні потреби, можуть залишити урожай в поле41.

З близькими проблемами стикаються в Малі при здійсненні лібералізації і приватизації торгово-закупівельної сфери. І тут високий ризик довготривалих капіталовкладень, недоступність кредиту, відсутність строгих гарантій виконання укладених угод, а головне - слабка передбаченість руху цін сильно утрудняють вироблення стратегії господарської поведінки в цілому.

Таким чином, очевидно, що для активізації виробництва в якнайменше розвинених країнах необхідно удатися до таких добре відомих з світового досвіду важелів, як аграрна реформа, цільова строго селективна підтримка най життєздатнішої частини виробників в ув'язці з галузевими пріоритетами і в руслі загальної стратегії розвитку країни. Очевидно, що як тільки після того, як буде подолана або хоча б істотно пом'якшена залежність аграрного виробництва від природних стихійних чинників і створене інституційне середовище, здатне реагувати на ринкові сигнали, - і те, і інше вимагає жорсткого централізованого втручання і займе тривалий час - можна розраховувати на ефективність фіскально-монетарних маніпуляцій з цінами і податками[17].

Цей висновок наочно підтверджується досвідом Судану. Починаючи з 1998 року уряд тут з відомими обмовками слідує практично всім рекомендаціям МВФ. Проте такі заходи, як девальвація національної валюти, скорочення державних субсидій, лібералізація торгівлі, ухвалення пільгового законодавства про іноземні інвестиції, приватизація, демонополізація і т. д., не принесли очікуваного результата.

Загалом, щоб привести економіку до стану якогось ринкового балансування і збалансованості, потрібна ціла система державних централізованих заходів. Головні важелі макроекономічного регулювання знаходяться в руках держави і не можуть бути передовірені “невидимій руці” ринку. Про це свідчить не тільки негативний, але і накопичений в світі, що розвивається, позитивний досвід. У азіатських НІС, наприклад, не дивлячись на політико-ідеологічну риторику про примат вільного ринку, контроль держави над основними фінансовими регуляторами макроекономічної збалансованості необмежений, до речі, як, втім, і в провідних центрах світового капіталістичного господарства.

Таким чином, як це не парадоксально, наполеглива потреба розвиваючихся країн, що опинилися в непростому економічному стані, полягає у всесвітньому зміцненні, вірніше, відродженні централізованого регулюючого початку (зрозуміло, в модернізованому його варіанті) на принципово іншій, ринковій основі. Як неодмінної попередньої умови це вимагає створення дієвих глибоко ешелонних владних структур.

ВИСНОВКИ

1. Приватизація - невід'ємна складова переходу до ринкової економіки зумовленої такими чинниками, як формування інституту приватної власності та відповідних форм господарювання.

2. Аналіз міжнародного досвіду приватизаційних процесів свідчить, що копіювання будь-яких процесів ніколи не забезпечить бажаний результат, якщо не застосувати до них комплексного підходу з урахуванням соціально-культурних та інших чинників.

3. У багатьох країнах, що розвиваються, інтенсифікували різні по глибині і масштабам спроби перебудувати господарський механізм. Центральним напрямом перебудови системи державного регулювання стала приватизація.

4. Приватизація державного майна має здійснюватися прозоро, з урахуванням національних інтересів. Кошти від приватизації повинні використовуватися на благо всього суспільства.

5. Процеси приватизації в Україні набули надзвичайно важливого значення на сучасному етапі розвитку продуктивних сил та виробничих відносин. Вони є основою радикальної економічної реформи, відіграють неабияку роль у входженні України до світової та європейської економічної спільноти.

6. Найбільшого поширення у сфері приватизації державних та комунальних підприємств набули: усунення небажаних конкурентів, негативний вплив на процеси конкуренції, придбання нерухомості шляхом зловживання службовим становищем, фіктивне банкрутство або доведення до банкрутства.

7. Суттєвий недолік правового регулювання приватизаційних процесів є відсутність профільного закону про Фонд державного майна України. Основною перепоною для його прийняття є питання підпорядкування фонду: ним хоче керувати і уряд, і парламент і Президент.

8. Центральним напрямом перебудови системи державного регулювання стала приватизація. У другій половині 80-х років програми приватизації діяла в більш ніж 80 країнах, що розвиваються.

9. Процес приватизації в країнах вищого ешелону світу, що розвивається, а також у великих і крупних державах, що зуміли створити більш менш диверсифіковану промислову базу, - в Алжирі, Індії, Індонезії, Туреччині, стикається з серйозними труднощами. Нерідко їх намагаються пояснити протидією впливових соціальних сил і груп, матеріальне благополуччя яких напряму пов'язане з державним сектором.

10. В Бразилії і Індії національний капітал, блокуючись з певними кругами держапарату і армії, зумів нав'язати явно безперспективний протекціоністський варіант розвитку, в ледве найважливішому на сьогоднішній день секторі економіки - інформаційному.

11. Процвітання дуже багатьох, особливо крупних, компаній приватного сектора значною мірою визначається тим, що вони одержують з госсектора сировину, напівфабрикати і устаткування за надзвичайно пільговими цінами, нерідко нижче за витрати виробництва.

12. Прагнучи уникнути непередбачуваного розвитку подій, більшість держав вищого і середнього ешелонів розвиваючого світу вибрало, умовно кажучи, “м'яку приватизацію”. Так, в Туреччині, де на державні підприємства доводиться майже 2/3 промислового виробництва, головним методом приватизації стало поступове акціонування.

13. По шляху “м'якої приватизації” пішла Індонезія, де також методом акціонування проведена часткова приватизація виробництва і банківської системи. При цьому, зарезервувавши за собою не менше 50% акцій в кожній компанії, що приватизовуються, держава зберігає контроль як за сферою виробництва, так і за фінансовим сектором економіки.

14. Глибокий спад (15% ВВП), посилений падінням світових цін на мідь і підвищенням цін на нафту, став закономірним підсумком фінансово-спекулюючого перегріву економіки. Економічна ситуація у Чилі в той період була навіть гіршою, ніж за часів “великої депресії” 30-х років нинішнього століття.

15. Крім глибокого падіння виробництва іншим катастрофічним макроекономічним наслідком “обвальної приватизації” і лібералізації став сплеск безробіття, що досягло майже 1/4 робочої сили. Пізніше вона зросла до 31%.

16. Приблизно з другої половини 80-х років в Чилі почалася апробація принципово нової моделі приватизації. До цього часу вже придбала необхідну стійкість фондова біржа, сформувалися первинні і вторинні ринки цінних паперів.

17. Активна роль в діяльності інституційних інвесторів належить державі, тому що: через податкові служби здійснюється нагляд за відрахуваннями в який-небудь з існуючих фондів як мінімум 10% заробітку, а також за обов'язковою виплатою накопичених пайовиком засобів у разі його виходу на пенсію; воно гарантує індивідуальним вкладникам компенсацію у разі банкрутства компанії чи фірми, пайовиком якої є пенсійні фонди.

18. Активна контролююча роль держави, яка затверджує керівництво інвестиційних холдингів, є одним з основних їх пайовиків, гарантує повернення засобів акціонерам у разі банкрутства.

19. Акумуляція індивідуальних засобів в декількох центрах, що координують свою інвестиційну стратегію в руслі генеральної структурної перебудови, не тільки вирішує проблему мобілізації особистих заощаджень до фонду накопичення, але і породжує ефект взаємо доповнюваної інвестицій.

20. Інвестиції каналізуються головним чином не в реконструкцію і вдосконалення вже існуючих виробництв, а в масі своїй прямують в нові виробництва. Причому конкретні інвестиційні проекти визначаються після ретельної перевірки в найперспективніших галузях народного господарства.

21. Акціонування через насильницьке скріплення особистих заощаджень сприяло зниженню грошового тиску на споживацькому ринку і допомагало боротьбі з інфляцією.

22. Успіхи Чилі ґрунтуються на вдалому рухомому поєднанні централізованого і приватного апаратів, а також збігу макро- і мікрорівнів економіки в процесі приватизації. Значне розширення соціального шару, реально зацікавленого в приватизації і все більш пов'язуючого з нею своє матеріальне благополуччя, немало сприяло її успіху.

23. Разом з “прямою приватизацією” була проведена комерціалізація державних компаній. Підприємства госсектора, що залишилися, одержали фінансово-оперативну самостійність, що звільнило центральні урядові органи від злишньої опіка виробництва на мікро рівні і сприяло концентрації їх зусиль на задачах макроекономічного характеру.

24. Ядром державного сектора, що залишається під централізованим контролем, залишається мідна промисловість. Не дивлячись на масову кампанію приватизації, здобич і експорт міді як і раніше контролюються державою, яка фактично є найбільшим експортером.

25. При маргінальній включеності сільського господарства в товарно-грошові відносини у зачатковому стані місцевого підприємницького класу єдиним провідником сучасного економічного, особливо промислового, зростання могло стати тільки правління.

26. Досвід Малі, як і інших якнайменше розвинених країн, показує, що вирішальний вплив на зростання сільськогосподарського виробництва роблять природнокліматичні умови, рівень технічної оснащеності, а також інтенсивність державної підтримки виробників шляхом надання ним технічної і інформаційної допомоги.

27. Однією із “зовнішньоекономічних” проблем на шляху розвитку ринкових відносин є відсутність, на відміну від розвинених держав, такого базового інституту ринку, як соціальний контракт. Інститут соціального контракту, властивий західному суспільству, корінням йде в тих, що затверджувалися сторіччями морально-етичні норми і цінності.

28. Для активізації виробництва в якнайменше розвинених країнах необхідно удатися до таких добре відомих з світового досвіду важелів, як аграрна реформа, цільова строго селективна підтримка най життєздатнішої частини виробників в ув'язці з галузевими пріоритетами і в руслі загальної стратегії розвитку країни.

29. Наполеглива потреба розвивающихся країн, що опинилися в непростому економічному стані, полягає у відродженні централізованого регулюючого початку на принципово іншій, ринковій основі. Як неодмінної попередньої умови це вимагає створення дієвих глибоко ешелонних владних структур.

СПИСОК ВИКОРИСТАНАЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бандар О. Особливості приватизації стратегічних підприємств у зарубіжних країнах // Економіка України. - 2000. - №7. - С. 12-19.

2. Баліна С. Н., Ущаповський В. Ф. Правові основи приватизації в Україні та її захист від злочинних посягань. - К., 1999. - 160 с.

3. Грешнев М. Особенности приватизации в Заподной Европе в 1994-1998 гг. // Обозреватель-Observer/ - 1999/ - №6. - 113 с.

4. Заруба П. Підприємство, господарство і право: науково-практичний господарсько-правовий. - Київ, 2005. - №6. - С. 89-92.

5. Задерей Н., Боярчук Д. Дай мільярд! // Контракти. - 2004. - №51.

6. Кальман О. Г. Станы головні напрями попередження економічної злочинності в Україні: теоретичні та практичні проблеми. - Х., 2003. - 352.

7. Кирюхин К. Приватизация в восточной Европе и России: параллели и отличия // Аналитический вестник ФС РФ. - 2002. - №7. - 163 с.

8. Пархомчук Д. От приватизации ожыдают большого // Инвест газета. - 2004. - №51. - С.19-21

9. Перова О. Зарубежный опыт приватизации: участие иностранного капитала // Экономика и жизнь. - 1998. - №43 (октябрь) - С. 40.

10. Семеко Г. Приватизація в Латин ской Америке: Некоторые итоги // Экономика и жизнь. - 1993. - дек. (№50). - С. 15.

11. Слободян А. Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - Київ, 2003. - №10. - С. 56-59.

12. Тамович П., Азєвич Т., Стомпур М. Мала приватизація: польський досвід 1990-1991 років // Економічна реформа: антологія: У. 4 т. - К., 1995.

13. Фаткуллин Ф. Н. Проблемы общей теории социалистической правовой надстройки. - Казань, 1980. - Т. 1. - 247 с.

14. Фрідман Р., Рапачинський А. Приватизація та інституційні зміни у Східній Європі // Економічна реформа: антологія: У 4 т. - К., 1995. - Т. 3. - С. 1-12.

15. Чешка Р., Полак Т. аналіз результатів здійснення малої приватизації в Чехословаччині // Економічна реформа: антологія: У 4 т. - К., 1995. - Т. 4. - С. 51-57.

16. Чешка Р. Приватизація у Чехословаччині // Економічна реформа: антологія: У 4 т. - К., 1995. - Т. 4. - С. 69-83.

17. Виступ Президента України “2004 рік буде роком боротьби з корупцією!” // Офіційне Інтернет-представництво Президента України: www.president.gov.ua.