Ринок праці, як і ринок капіталів, товарів, цінних паперів та ін. - складова частини економіки. На ньому, як зазначають експерти Міжнародної організації праці (МОП), "підприємці і наймані працівники разом ведуть переговори, колективні або індивідуальні щодо заробітної плати і умов праці."

Ринок праці, як економічна категорія, тривалий час розглядався у нас як явище, притаманне тільки капіталістичному суспільству, а безробіття - як чисто соціальне явище, результат антагоністичних суперечностей між працею і капіталом, і що тільки завдяки наполегливій боротьбі трудящих вдалося вирвати у монополістичного капіталу уступки у вигляді системи допомоги безробітним: матеріальної - із фондів по безробіттю, і організаційної - у працевлаштуванні завдяки службам зайнятості.

Дійсно, з розвитком капіталізму, переходом його в монополістичну стадію ускладнилися економічні зв'язки й економічні відносини. Істотних змін зазнав і ринок робочої сили. Змінилося ставлення до робочої сили і в підприємців. Розвиток сучасного виробництва пред'явив підвищені вимоги до якості робочої сили: кваліфікації, професійної та загальної освітньої підготовки, творчого ставлення до праці, високої якості роботи. Бізнес активно включився у професійну підготовку кадрів.

Скорочення потреб у робочій силі в певні періоди, яке раніше призводило до зростання безробіття, стало нині певною мірою регульованим процесом. Цьому сприяють не тільки соціально-економічні, а й політичні фактори.

1. Поняття і сутність ринку праці

Ринок праці - особливий, так як на ньому продається і купується особливий товар - робоча сила, носієм якої є людина з її свідомістю, інтелектом, розумом, психологією мораллю тощо. Окрім того, цьому ринку характерні такі ознаки:

- неоднорідність попиту на працівників різних професій, спеціальностей і кваліфікацій;

- стан ринку визначається демографічними, природнокліматичними, правовими, морально-психологічними та іншими чинниками;

- взаємозв'язок місцевих, регіональних, національних та світового ринків праці. Із поняттям ринку праці тісно пов'язані такі поняття, як зайнятість та безробіття.

Ринок праці - ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми - виробники товарів та послуг (працедавці) - потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці - ставка заробітної плати - та обсяг використання праці.

Праця (або послуги праці) - один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.

Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але через те, що об'єктом купівлі-продажу є лише послуги праці робітника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством.

Обсяг використання праці вимірюються у годинах роботи протягом певного періоду (отже, праця - це потокова величина). Запаси праці в економіці вимірюються показником робоча сила: це працездатне населення, тобто кількість людей, які досягли певного віку (в Україні 16 років) і працюють або хоча й не мають роботи, то шукають її чи очікують, що їм запропонують роботу.

Працедавець - це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати та отримувати заробітну плату.

Короткий аналіз визначень ринку праці або ринку робочої сили показав, що в рiзних формулюваннях виокремлюються такi його аспекти:

-- охоплення стадiй процесу вiдтворення робочої сили;

-- узгодження попиту i пропозицiї робочої сили;

-- характер вiдносин і механiзм взаємодiї мiж роботодавцями та найманими працiвниками;

-- державний характер регулювання ринку працi;

-- охоплення категорiй населення (трудовi ресурси, робоча сила, наймана робоча сила);

-- охоплення механiзмiв ринку працi;

-- ступiнь і ланка суспiльного виробництва.

Здебiльшого ринок працi визначається як iнститут або механiзм, у якому покупцi та продавцi здiйснюють процеси купiвлi-продажу товару «робоча сила», вступаючи у вiдносини товарного обмiну. Очевидно, що при визначеннi поняття «ринок працi» багато уваги придiляється обмiну через те, що ця сфера вiдiграє значну роль у системi суспiльного виробництва i саме в нiй вiдбуваються процеси купiвлi-продажу товару. Крiм того, на міркування вітчизняних дослідників суттєво впливає марксистська теорiя. Адже, дослiджуючи механiзм функцiонування ринкової економiки при капiталiзмi, К. Маркс виходив з того, що робоча сила як «сукупнiсть фiзичних і духовних здiбностей, якими володіє органiзм, жива особа людини» є товаром, а виробничi вiдносини базуються на вiльнiй купiвлi-продажу робочої сили, де її оцiнка коливається навколо вартостi, приведеною формою якої є заробiтна плата. «Споживання робочої сили, як i всякого iншого товару, -- писав вiн, -- здiйснюється за межами ринку або сфери обiгу». Отже, він вiдносив поняття «ринок робочої сили» до сфери обмiну. Це пояснювалось тим, що в перiод домонополiстичного капiталiзму задоволення попиту на робочу силу з боку пiдприємцiв і попиту на умови працi з боку працiвникiв -- «купiвля-продаж робочої сили» -- вiдбувались стихiйно через одномоментнi умови обмiну, основою якого була матерiальна винагорода працiвникові за працю певної кiлькостi та якостi.

До вузького розумiння призводить також розгляд ринку працi як механiзму узгодження попиту та пропозицiї робочої сили та механiзму забезпечення зайнятостi незайнятого населення. Крiм того, розгляд сучасного механiзму функцiонування ринку працi лише з погляду його державного регулювання також змушує розглядати насамперед проблеми зайнятостi незайнятого населення на рiвнi суспiльного виробництва, iгноруючи проблеми, якi складаються в низовiй ланцi виробництва. Але, на наш погляд, однiєю з особливостей ринку працi є те, що в сучасних умовах вiн пронизує не лише фазу обмiну товару «робоча сила», а й фази виробництва, розподiлу та використання робочої сили. До цього варто додати, що вiдносини купiвлi-продажу робочої сили безперервнi вiд моменту найму працiвникiв аж до їхнього звiльнення. Тобто ринок працi iснує не тiльки за межами пiдприємства, фiрми, а й у самому господарствi пiдприємця. Тому не мають рації тi, хто вважає, що працівники, зайнятi на робочих мiсцях фiрми, вже не знаходяться на ринку працi, тобто не перебувають у вiдносинах купiвлi-продажу своєї робочої сили з пiдприємцем i в станi пропозицiї свого товару. Це не так, адже пiдприємець пред'являє попит не лише на робочу силу тих, хто не зайнятий на пiдприємствi та шукає роботу. Вiн приглядається також i до найманих працiвникiв, з якими вже укладено трудовий договiр (контракт), пропонуючи їм вигiднiші умови найму, коли шукає потрiбних йому працiвникiв на новi або на вакантнi робочi мiсця. Водночас серед зайнятих багато таких, хто шукає роботу на своєму або iнших пiдприємствах з бiльш вигiдними умовами найму. Знайшовши таку роботу, вони звiльняються i переходять на iншi пiдприємства або переходять на iншi робочi мiсця на тому самому пiдприємствi.

Крім того, простежуються два методологічних підходи до аналізу сутності ринку праці -- діалектичний метод соціально-економічного аналізу явищ та функціональний метод.

З погляду діалектичного методу ринок праці розглядається як сукупність відносин між людьми стосовно відтворення робочої сили, що відповідає теорії К. Маркса про взаємозв'язок між виробничими відносинами та рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Цей метод базується на приматі виробництва в процесі відтворення і на теорії трудової вартості.

Функціональний підхід, який характерний для західної економічної теорії, при аналізі сутності ринку праці виходить із функціонально-економічних взаємозв'язків і «технології» руху робочої сили в умовах ринку. За такого підходу ринок праці розглядається як засіб відтворення трудового потенціалу, як форма функціонування особистого фактора виробництва і як форма розвитку людського капіталу.

Органічно доповнюючи один одного, обидва підходи дають змогу різнобічно аналізувати сутність ринку праці як економічну форму функціонування робочої сили в ринковій економіці. Соціально-економічні дослідження, з одного боку, допомагають глибше зрозуміти функціональну залежність між економічними явищами і процесами, вивчити і пізнати глибинні економічні інтереси, потреби і відносини. Функціональний аналіз, з іншого боку, доповнює отриману інформацію знаннями конкретних механізмів на ринку праці, дає кількісну оцінку ситуації, що є основою для проведення економічної політики.

2. Суб'єкти ринку праці та їх функції

Проблема зайнятості населення в умовах становлення і розвитку ринкових відносин є актуальною. Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій, для допомоги безробітним громадянам у пошуках роботи та працевлаштуванні на всій території України створюються біржі праці або служби чи центри зайнятості. Що стосується біржі праці, то це установа, яка здійснює посередництво між найманими працівниками і підприємцями при укладенні угоди купівлі-продажу робочої сили. Біржа праці виконує посередницькі послуги при працевлаштуванні безробітних, а також осіб, що бажають змінити місце роботи, вивчає попит і пропозицію робочої сили, надає інформацію про спеціалістів, які потрібні на ринку праці. Біржа праці веде облік безробітних і здійснює виплату їм допомоги по безробіттю. Для цього узагальнюється інформація про наявність робочих місць, організовується підготовка спеціалістів тощо.

Діяльність інститутів ринку праці здійснюється в межах державної політики про зайнятість населення і гарантує громадянам країни реалізувати своє право на працю відповідно до Закону України "Про зайнятість населення". Цей Закон визначає правові економічні й організаційні основи зайнятості населення України, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Реалізують цю програму і контролюють хід виконання цього законодавства служби зайнятості, створені в їх складі інспекції та комерційні центри, що мають відповідний дозвіл.

Державна служба зайнятості виконує такі функції:

* аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

* консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до неї, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії тощо;

* веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

* організовує, за потребою, професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх для навчання, сприяє підприємствам у розвитку та визначенні курсів навчання та підвищення кваліфікації (Закон України "Про зайнятість населення", ст.19). Фінансування заходів з реалізації державної програми зайнятості здійснюється через Державний фонд сприяння зайнятості населення, який є самостійною фінансовою системою, утворюється на державному та місцевому рівнях і формується за рахунок:

* асигнувань у розмірі не менше 3 % від обсягів державного і місцевого бюджетів; * обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій (які займаються комерційною діяльністю), кооператорів;

* добровільних внесків громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм, інших надходжень;

* коштів служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам та організаціям. Розпорядником коштів державного фонду сприяння зайнятості є Державна служба зайнятості.

Контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється державними адміністраціями, інспекціями служби зайнятості та професійними спілками.

З метою поліпшення державної політики зайнятості, суб'єкти ринку праці повинні займатися вирішенням проблем, пов'язаних з прогнозуванням сукупної робочої сили залежно від попиту і під впливом зміни відносин власності, цін, політики доходів, а також заходів державного регулювання розвитку виробничих галузей та сфери, що обслуговує населення, особливо охорони здоров'я, освіти, науки і наукового обслуговування. Все це разом взяте дозволить інститутам ринку праці оцінити очікувані зміни, спрогнозувати демографічну і міграційну поведінку, економічну активність населення, і тим самим впливати на рівень безробітних.

3. Класифікація ринку праці

Розрізняють конкурентний та неконкурентний ринки праці. На конкурентному ринку ні продавці (фірми), ні працівники (ті, що наймаються) не можуть впливати на ринкову ситуацію в цілому, рівновага ринку не залежить від поведінки окремих фірм чи окремих груп працівників, а визначається загальною кон'юнктурою, спільною взаємодією усіх ринкових суб'єктів. Неконкурентні ринки праці - це коли існує один покупець робочої сили певної кваліфікації (монопсонія), або коли в стан справ на ринку праці активно вмішується держава та профспілки.

Структурними ознаками класифікації ринкiв працi можуть бути територiальний, соцiальний, професiйний пiдходи; ланки суспiльного виробництва; кiлькiсне спiввiдношення покупцiв і продавцiв товару «робоча сила»; умови конкуренцiї; спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили.

З погляду територiального пiдходу існують такі ринки працi: мiсцевий, регiональний, нацiональний, міжнародний (транснацiональний та свiтовий).

Залежно вiд соцiального пiдходу виокремлюють ринки:

-- робочих кадрiв (працiвникiв переважно фiзичної працi);

-- спецiалiстiв і менеджерiв (працiвникiв переважно нефiзичної працi).

Залежно вiд професiй розрiзняють ринок, наприклад, верстатникiв, зокрема токарiв, шлiфувальникiв i т.п., економістів тощо.

З точки зору ланки суспiльного виробництва виокремлюють ринки працi:

-- внутрiшньофiрмовий, тобто ринок працi пiдприємства, фiрми, установи, органiзацiї i т. п.;

-- галузевий (включає внутрішньофірмові ринки праці);

-- народногосподарський (включає галузеві ринки праці). Даний тип ринку працi збігається з національним за територіальною ознакою.

Залежно від умов конкуренцiї розрiзняють ринки працi:

-- необмеженої конкуренцiї (повної конкуренцiї, вiльний ринок);

-- обмеженої конкуренцiї (неповної конкуренцiї).

Залежно від спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили можуть бути ринки:

-- трудодефiцитнi;

-- трудонадлишковi.

Як вiдомо, кожній з класифікацій ринкiв притаманний свiй механiзм цiноутворення залежно вiд спiввiдношення попиту та пропозицiї, а також у певний перiод часу вiдповiдають своя шкала та графiки попиту й пропозицiї робочої сили. Не є винятком також класифікацiя ринкiв працi з точки зору ланки суспiльного виробництва, бо нацiональний ринок працi також має механiзм цiноутворення, тому що внутрiшньофiрмовий ринок працi є частиною галузевого, а сукупнiсть останнiх є частиною нацiонального. Водночас усi типи ринкiв можна розглядати умовно iзольовано (наприклад, ринки працi токарiв або iнженерiв, якi мають власнi механiзми цiноутворення та узгодження спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили). Таке твердження базується на мiркуваннях про умови виникнення ринку взагалi та ринку праці зокрема.

Отже, на наш погляд, будь-який тип ринку праці можна виокремити за наявностi попиту, пропозицiї та цiни на певний товар -- «робочу силу».

Коментуючи наведену класифікацію ринкiв праці, звернемо увагу на деякi моменти. По-перше, як зазначалося, вiдносини купiвлi-продажу робочої сили безперервнi вiд моменту найму працiвникiв аж до їхнього звiльнення. Тобто ринок працi iснує не лише за межами пiдприємства, фiрми, а й у самому господарствi пiдприємця. Отже, неправильним є твердження, що зайнятi на робочих мiсцях фiрми вже не перебувають на ринку працi, тобто не перебувають у вiдносинах купiвлi-продажу своєї робочої сили з пiдприємцем i не перебувають у станi пропозицiї свого товару. Адже пiдприємець, як зазначалося, пропонує попит не лише на робочу силу тих, хто не зайнятий на пiдприємствi та шукає роботу. Вiн приглядається також i до найманих працiвникiв, з якими вже укладено трудовий договiр (контракт), пропонуючи їм бiльш вигiднi умови найму, коли шукає потрiбних йому працiвникiв на новi або вакантнi робочi мiсця.

По-друге, розглядаючи класифікацію ринкiв праці залежно вiд кiлькiсного спiввiдношення суб'єктів, треба мати на увазi, що пiд продавцями робочої сили розумiють як iндивiдуальних найманих працiвникiв, так i їхні спiлки. Донедавна в умовах адмiнiстративно-командної економiки в Українi ринок працi виступав у формi монопсонiї, при якiй безлiчi продавцiв робочої сили протистояв по сутi один покупець -- держава, що була єдиним власником засобiв виробництва. У рамках державних пiдприємств держава диктувала умови найму, зокрема: жорсткi рiвнi заробiтної плати, трудозатрат, режим працi, вiдпочинку, виробничi функцiї, трудовi вiдносини, структуру виробництва, обсяги закупок продукцiї, цiни тощо. Формально виразником господарсько-трудових iнтересiв працiвникiв мали виступати профспiлки, але вони цих функцiй здебiльшого не виконували. Тому тiльки формально можна сказати, що в зазначених умовах iснував ринок працi обопiльної монополiї.

По-третє, наведена класифікація обмежена дією певної кількості факторів, але на практиці існує значно більше ознак, за якими можна диференціювати ринки праці. До того ж кожна класифікаційна група має певні обмеження, тому що збудована з урахуванням однієї-двох ознак. Проте в сучасних умовах спостерігається сукупна, комплексна дія факторів, які поглиблюють диференціацію ринку праці на сегменти.

Існує також американська, японська та шведська моделі ринку праці. Американська передбачає географічний і професіональний рух робочої сили, тобто заповнення робочих місць шляхом руху праці між фірмами, регіонами і навіть країнами. Японська - орієнтується на внутріфірмове переміщення робочої сили із застосуванням умов по-життєвого найму людини одній фірмі. Шведська - є змішаною, яка поєднує елементи як американської так і японської моделей. В більшості країн існує саме така модель ринку робочої сили.

Висновок

Рух товарів та послуг у здоровій економіці, орієнтованій на критерії ефективності і здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин. У ринковій економіці товар робоча сила купується і продається на ринку праці. Ринок праці - суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів. Як економічна категорія ринок праці представляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення рабочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту.

Визначаючи поняття «ринку працi», потрібно виходити з вимог комплексного та системного пiдходу. Комплексний пiдхiд до визначення цього поняття полягає в урахуваннi органiзацiйно-економiчних, соцiально-психологiчних, правових, технiчних, педагогiчних та iнших аспектiв у їхнiй сукупностi та взаємозв'язку при домiнуючiй ролi соцiально-економiчних аспектiв. Системний пiдхiд вiдбиває врахування взаємозв'язкiв мiж окремими аспектами, механiзмами ринку працi та їхніми елементами і полягає в розробцi кiнцевих цiлей, визначеннi шляхiв їхнього досягнення.

Сучасні індустріальні та постіндустріальні країни спираються в основному на найману працю (наймані робітники - >90%). Таким чином, на ринку праці робітники пропонують свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а роботодавці пред'являють попит і платять за неї.

Література

1. Берлач А. І. та ін. Організаційно-правові основи біржової діяльності: Навч. посібник/А. І. Берлач, Н. А. Берлач, Ю. В. Ілларіонов.- К.: Фенікс, 2000. - 336 с.

2. Петюх В.М. Ринок праці: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 1999. -- 288

3. http://vybory2002.kiev.ua/?p=42

4. "Основи економічної теорії", с/а Міщенко В.С., К., 1994