Сутність, цілі та напрямки діяльності підприємства в Україні

Дипломна робота

Сутність, цілі та напрямки діяльності підприємства в Україні

ПЛАН

Розділ 1 Сутність, цілі та напрямки діяльності підприємства в Україні

1.1 Поняття підприємства і його відмінні ознаки

1.2 Цілі, завдання, права і зобов'язання підприємства

Розділ 2 Правові основи функціонування підприємств в Україні

2.1 Правова база статусу підприємства як суб'єкта господарювання

2.2 Закон України про підприємство, його складові частини, їх основні положення

Розділ 3 Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання

3.1 Сутність організаційно-правових форм підприємств і їх відокремлених підрозділів

3.2 Сутність господарських товариств як організаційно-правових форм підприємств

3.3 Сутність організаційно-правових форм об'єднань підприємств в Україні

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ, ЦІЛІ ТА НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ

1.1 Поняття підприємства і його відмінні ознаки

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Поняття «підприємство» є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства. Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні», уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Закон встановлює, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення «основна ланка», з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого - від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також встановлює, що підприємство - це господарюючий суб'єкт. Суть визначення «господарюючий суб'єкт» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін «господарюючий» означає, що підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій - релігійних, об'єднань громадян тощо).

Діяльність (функціонування) підприємства - це його існування при постійному здійсненні та підтриманні його функцій і стійкого життєздатності, при збереженні його цілісності, якісної певним, сутнісної характеристики. Розвиток підприємства - придбання нової якості, що зміцнює його життєздатність в умовах мінливої середовища.

Підприємство в Україні здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб. Сполучення рівноправних юридичних осіб у будь-яких формах є об'єднаннями підприємств. Термін «фірма» вживають як відносно підприємства, так і об'єднання підприємств, але частіше в першому значенні. Підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які можуть мати свої поточні або розрахункові рахунки в банку. Але вони не є юридичними особами і функціонують на основі положень, розроблених створили їх підприємствами.

Підприємство повинно мати системою конституюють ознак, наявність яких виділяє його як певний підрозділ народного господарства України. Першим з них слід вважати наявність документів про його державну реєстрацію, яка проводиться відповідним органом влади за місцезнаходженням підприємства. Підприємство з дня його реєстрації включається до державного реєстру підприємств України та набуває права юридичної особи.

Всі інші свої ознаки підприємство набуває внаслідок того, що стає юридичною особою:

· має свій статут, своє найменування, яке містить вказівку на його організаційно-правову форму, свою юридичну адресу, печатку із своїм найменуванням, а промислове підприємство - також товарний знак;

· має відокремлений бухгалтерський облік, планування, самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків; набуває всіх прав і несе відповідальність відповідно до цивільного законодавства та іншими законами України та постановами уряду України;

· має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно і відповідає за своїми зобов'язаннями цим майном, користується від свого імені і здійснює майнові та особисті немайнові права;

· отримує правоздатність від свого імені виступати в господарському обороті, Укладати всі види цивільно-правових договорів з господарюючими партнерами, споживачами продукції, робіт, послуг, постачальниками всіх факторів виробництва, пред'являти винної сторони позови в суді, бути відповідачем у суді при невиконанні зобов'язань у відповідності із законодавством та договорами.

1.2 Цілі, завдання, права і зобов'язання підприємства

Даючи згоду шляхом реєстрації на заснування підприємства, держава законодавчо і підзаконними актами висуває об'єктивні цілі, завдання та обов'язки підприємства та контролює їх виконання.

Тому на основі забезпечення динамізму виробництва досягається постійне підвищення рівня кількісної та якісної сторін життя населення України. Для забезпечення динамізму виробництва підприємства повинні постійно здійснювати інвестиції (капітальні вкладення) у розвиток технічної та кадрової баз виробництва. Відповідно вони повинні мати у своєму розпорядженні джерелами для інвестицій, у якості яких виступає прибуток і амортизаційні відрахування підприємства, кредити банків та інші позикові кошти, фінансування з державного бюджету.

Мета підприємства - це умовне аналітичне поняття, яке використовується для стислого опису чинників поведінки підприємства.

Важливою об'єктивною метою діяльності підприємства є забезпечення зайнятості населення. Забезпечення населення робочими місцями - основа його добробуту, можливості отримати освіту, включаючи професійне, і медичну допомогу. Тому зайнятість є неодмінною умовою розширеного відтворення населення країни, підтримання високої кваліфікації працівників у всіх галузях народного господарства, тобто того, що виступає основним багатством країни. У статті 43 Конституції України проголошено: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно суспільним потребам».

Підприємство - це реальна «жива» система, для функціонування якої залучаються особистий та речовий фактори, а також суб'єкти, що перебувають за його межами: постачальники, покупці тощо.

Внутрішні, органічно притаманні підприємству цілі досить різноманітні, але в узагальненій формі вони можуть бути охарактеризовані, але в узагальненій формі вони можуть бути охарактеризовані як забезпечення гармонійної взаємодії з навколишнім середовищем. Іншими словами, це можна визначити як прагнення до найкращої реалізації функцій підприємства, тобто, по суті, до продовження його існування.

Функції будь - якого підприємства знаходять своє відображення в системі його цілей, що містить такі головні складові:

· задоволення потреб персоналу підприємства;

· удосконалення структури підприємства, її адаптації до внутрішніх та зовнішніх змін;

· створення та підтримка потенціалу для майбутнього розвитку, безперервності існування підприємства;

· задоволення зовнішніх вимог до підприємства та пред'явлення власних вимог до навколишнього середовища.

Лише одночасно здійснюючи реалізацію усіх цілей, підприємство здатне функціонувати та розвиватися. Такий підхід визначає підприємство як унікальний соціально - економічний феномен, здатний по - перше, забезпечити суспільні потреби і, по - друге, реалізувати органічну єдність виробничих та відтворювальних процесів.

У кінцевому підсумку об'єктивної метою функціонування підприємства є також забезпечення формування державного бюджету, тобто засобів, з допомогою яких держава здійснює свою конституційну діяльність, організовує народна освіта, охорона здоров'я, оборону держави, розвиток економіки, дотримання прав людини, проголошених Конституцією України.

Розглянуті цілі діяльності підприємства є глобальними і кінцевими. Поряд з ними можна виділяти проміжні цілі локального характеру, які служать етапами досягнення відповідних кінцевих цілей. Розглянуті цілі діяльності підприємства виступають як об'єктивно обумовлені суспільними потребами і підтримувані державою.

Суб'єктивною, безпосередньою метою підприємства є отримання прибутку (доходу). Але вона не повинна перебувати в суперечності з об'єктивними цілями. Навпаки, прагнення підприємства до її здійснення сприяє досягненню об'єктивних цілей так само, як і прагнення виконати об'єктивні цілі сприяє забезпеченню суб'єктивної мети підприємства.

Кожен з видів суб'єктів господарського права має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність. Правовою формою, в якій врегульовано завдання суб'єктів господарського права, є їхні статутні господарсько-правові акти - установчі документи (установчий договір і статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет). Виходячи із завдань, статутні акти врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб'єкта господарського права (функції щодо органів управління).

Підприємства згідно із законом мають право здійснювати будь-які види законної господарської діяльності: виробничої, науково-дослідної, комерційної та ін. Всі підприємства є комерційними організаціями, їх статутними цілями завжди виступає здійснення певної господарської діяльності з метою одержання прибутку. Прибуток - основний узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності підприємства (статті 1 і 18 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 1 Закону України «Про підприємництво»). Це є майно, яке у визначеному статутом порядку присвоює власник (власники) підприємства.

Право визначати цілі і предмет діяльності підприємства належить його засновникам, які виходять при цьому із своїх підприємницьких можливостей. Закон дозволяє вносити до статуту будь-яку кількість видів діяльності, не забороненої законом.

Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб'єкта господарського права виступають його права, захист яких гарантує держава. Права суб'єктів визначаються господарським законодавством залежно від їхніх видів: права підприємств, об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів державної виконавчої влади.

Для забезпечення безперебійного функціонування та успішного досягнення своїх мети підприємство повинно забезпечити виконання ряду завдань і обов'язків.

До основних завдань підприємства відносяться:

· обґрунтований відбір засновників і продумане, ретельно підготовлене заснування підприємства;

· формування майна підприємства, засобів виробництва і реалізації продукції і послуг відповідно до його профілю і виробничо-збутовим завдань;

· формування сфери управління підприємством відповідно до сучасних вимог;

· формування кадрів підприємства відповідного професійного складу та кваліфікації;

· формування необхідних служб підприємства, включаючи службу техніки безпеки, контролю якості продукції та ін.;

· вибір і освоєння прогресивної технології виробництва, що забезпечує найвищу продуктивність праці, найвищу якість продукції і найбільшу екологічну безпеку виробництва;

· формування системи соціальної діяльності підприємства відповідно до вимог законодавства України.

Згідно з п. 2 статті 31 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємство зобов'язане: охороняти навколишнє середовище від забруднення та інших шкідливих впливів; відшкодувати відповідному органу місцевого самоврядування збиток, заподіяний нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища; забезпечити безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми і вимоги щодо захисту здоров'я його працівників, населення і споживачів продукції; сплачувати штрафи відповідним органам місцевого самоврядування у випадках, передбачених законодавством.

РОЗДІЛ 2 ПРАВОВІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

2.1 Правова база статусу підприємства як суб'єкта господарювання

Правові норми, що визначають статус підприємства як і суб'єкта господарювання, регламентовані в ряді законодавчих актах України. До них відносяться: Конституція України; Господарський кодекс України; Цивільний кодекс України; процесуальний кодекс України; а також закони України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про власність», «Про господарські товариства», «Про банкрутство», «Про захист економічної конкуренції «;» Про промислово-фінансові групи «.

Закони визначають загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Створюють рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства. Спрямовані на забезпечення самостійності підприємств, визначають їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів, органами державного управління.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодавством України.

Перелік видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління, встановлюється Верховною Радою України.

Діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» .

Діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.

Діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку.

Окрему групу законодавчих актів складають закони України про приватизацію державної власності. Різні сторони діяльності підприємств в Україні регулюють закони України, які визначають організацію оподаткування, планування та виконання Державного бюджету, організацію вітчизняних і зарубіжних інвестицій, оплати праці, сертифікату якості продукції, нормування та стандартизації, інформації, Банківського обслуговування.

Правові норми, що визначають статус і функціонування підприємства, містяться також у ряді підзаконних актів, в яких конкретизуються положення Законів України. До них відносяться, перш за все, класифікатори Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації «Класифікація форм власності» та «Класифікація організаційно-правових форм господарювання».

Головним юридичним основою створення і діяльності підприємств в Україні є Конституція України, яка проголосила і гарантує права кожного громадянина України на володіння власністю і на підприємництво. У статті 42 Конституції України записано: «Кожен має право на підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів «.

Право на підприємництво підкріплюється в Конституції України реальною підставою у вигляді права на володіння власністю. У статті 41 Конституції України закріплено право громадян України на власність: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом «. У Конституції України підкреслена соціальна спрямованість перед підприємницької діяльності і власності. У статті 13 Конституції України записано: «Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів, права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом «.

Створення підприємства

Термін «створення» - це правове поняття господарського права, яке включає врегульовані правом умови фактичного виникнення та легітимації підприємства в статусі правового господарюючого суб'єкта, суб'єкта права.

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні умови поширюються на всі форми підприємств. Вони визначені законами України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво» та Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи, в тому числі й підприємства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їх окремі види.

Як правове поняття створення включає визначення засновників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником є особа, яка має право створити у встановленому порядку підприємство (організацію) як юридичну особу. За законами України «Про власність» (статті 6 і 33) і «Про підприємства в Україні» таким правом наділені безпосередньо власники засобів виробництва та іншого майна і уповноважені власником (власниками) органи, тобто фізичні і юридичні особи, що мають засновницьку право і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким засновниками (співзасновниками) можуть бути «фізичні і юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України».

Уповноважені органи, що можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності - це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади: міністерства, державні комітети, інші центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути і контролюють їх додержання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємствами майна, його збереження (Декрет Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1993 р.)1. Це загальне правило. У деяких випадках (наприклад, щодо підприємств будівельного комплексу) зазначені функції і повноваження Кабінет Міністрів України делегує господарським об'єднанням: корпораціям, концернам тощо. Щодо підприємств комунальної власності уповноваженими органами із засновницькими правами є сільські, селищні та міські ради (п. ЗО ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ),а також місцеві державні адміністрації (п. 1 ст. 19 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»). Засновники реалізують засновницькі права шляхом:

· обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і предмета його діяльності;

· прийняття рішення про його створення; затвердження у встановленому порядку статуту;

· передачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та оборотних коштів;

· формування органів управління, визначення у статуті меж їхніх повноважень тощо.

Створення підприємства в юридичному розумінні - це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), свідоцтва про державну реєстрацію. За необхідності для новостворюваного підприємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Дозвіл на користування створюваним підприємством земельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевої ради за місцезнаходженням підприємства в порядку, встановленому Земельним кодексом України (статті 19, 21, 23, 32, 34 та ін.). Відмова в наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Господарське законодавство регулює також способи створення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного чи кількох власників або уповноваженого ним органу.

Підприємство може створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з рішенням Антимонопольного комітету України, його територіальних управлінь. Рішення про поділ підприємства - монополіста є обов'язковим для власника (власників) або уповноваженого органу. Рішення про примусовий поділ визначає строк створення нових підприємств, який не може бути менше шести місяців.

Підприємство може створюватися шляхом реорганізації діючого підприємства, тобто в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їхніх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Аналогічно може створюватися підприємство на базі структурної одиниці діючого об'єднання. Щодо таких підприємств діє правило про збереження за ними взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

Підприємства мають право створювати на території України та за її межами суб'єкти господарського права без прав юридичної особи - свої відокремлені підрозділи: філії, представництва, відділення тощо з правом відкриття поточних та інших рахунків. Відокремлені підрозділи діють на підставі положень про них, які затверджуються підприємством. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їхньої реєстрації. Підприємство лише повідомляє про це реєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки.

Аналогічно створюються дочірні підприємства. За законодавством України, правом створювати дочірні підприємства наділені господарські товариства (ст. 9 Закону України «Про господарські товариства»). Дочірні підприємства мають бути зареєстровані в порядку, встановленому для реєстрації підприємств.

2.2 Закон України про підприємство, його складові частини, їх основні положення

Закон України «Про підприємства в Україні» прийнятий Верховною Радою України 27 березня 1991 року. Він є центральним і основним з усіх законодавчих актів, що визначають створення і функціонування підприємств в Україні. Після низки змін і доповнень, внесених до нього Верховною Радою України, цей закон складається з 39 статей, згрупованих у вісім розділів. У преамбулі цього закону зазначено, що він визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Підкреслюється, що цей закон створює рівні правові умови для діяльності підприємства незалежно від форм власності на майно підприємства та організаційні форми підприємства. Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами та організаціями, органами місцевого самоврядування та державними органами.

Перший розділ «Загальні положення» Закону України «Про підприємства в Україні» містить 1-4 статті, які визначають поняття підприємства в Україні і його цілей, видів підприємств і їх об'єднань, а також кола законодавчих актів, якими має керуватися підприємство у своїй діяльності. У статті 4 зазначено, що діяльність всіх підприємств, розташованих на території України, здійснюється відповідно до цим та іншими законами України у випадках, передбачених ними, а також рішеннями Уряду України. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві про підприємство, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

У другому розділі цього закону «Створення підприємства і порядок його реєстрації» в 5-9 статтях регламентуються загальні умови створення підприємства, організаційні засади державної реєстрації підприємства, створення відособлених підрозділів підприємства, ліцензування видів діяльності підприємств, Основні положення, які повинні бути відображені в Статуті підприємства.

У третьому розділі «Майно підприємства» в статтях 10-13 визначено порядок утворення та використання майна підприємства, склад цього майна, а також порядок володіння та використання підприємством природних ресурсів, право підприємства на випуск і торгівлю цінними паперами, гарантії майнових прав підприємства.

У четвертому розділі «Управління підприємством і самоврядування трудового колективу» 14-17 статті містять виклад загальних принципів управління підприємством, поняття трудового колективу підприємства, його функцій і прав, функцій керівництва підприємством, порядку призначення і звільнення керівників підприємства, Значення і змісту колективного договору.

У п'ятому розділі «Господарська, економічна і соціальна діяльність підприємства» складається з 9 статей (18-26), які присвячені питанням:

· порядку утворення та використання прибутку (доходу) підприємства, місця і значення її в системі показників господарсько-фінансової діяльності підприємств;

· суті і порядку формування трудових доходів працівників підприємства;

· організації планування діяльності підприємства; регламентації господарських відносин підприємства з іншими підприємствами та організаціями;

· порядку забезпечення підприємств засобами виробництва та реалізації їх продукції;

· основ ціноутворення на продукцію підприємств;

· основним положенням організації фінансових і кредитних відносин та зовнішньоекономічної діяльності підприємств;

· організації соціальної діяльності підприємства.

У шостому розділі «Підприємство і держава» (27-33 статті) містить положення про гарантії прав та інтересів підприємств; про правових і економічних умовах господарської діяльності підприємств; про організацію обліку та звітності підприємств; про комерційну таємницю, про обов'язки і форми відповідальності підприємств, Про контроль за діяльністю підприємств і контролюючих органах, про відносини підприємств з місцевими Радами народних депутатів.

Сьомий розділ Закону України «Про підприємства в Україні» (34-36 статті) - включає правові норми про ліквідації та реорганізації підприємства. Законодавчий, восьмий, поділ (37-39 статті) присвячені особливостям створення, ліквідації, реорганізації, управління казенним підприємством, а також особливостям його діяльності.

РОЗДІЛ 3 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

3.1 Сутність організаційно-правових форм підприємств і їх відокремлених підрозділів

Організаційно-правові форми - це ті види організаційних утворень, у яких в Україні можуть створюватися, функціонувати суб'єкти господарювання, і назви яких повинні включатися в офіційні найменування суб'єктів господарювання.

Відповідно до «Класифікації організаційно-правових форм господарювання» (КОПФГ) всі суб'єкти господарювання в Україні в частині встановлених законодавством форм господарювання поділяються на три групи:

1) суб'єкти підприємницької діяльності,

2) організації, що не займаються підприємницькою діяльністю,

3) відокремлені підрозділи підприємств.

Організаційно-правові форми для першої групи суб'єктів господарювання: Індивідуальне підприємство; сімейне підприємство; приватне підприємство; колективне підприємство; державне підприємство; державне комунальне підприємство; спільне підприємство; підприємство, Засноване на повній власності громадянина або юридичної особи іноземної держави; кооператив; орендне підприємство; селянське (фермерське) господарство; споживче товариство; спілка споживчих товариств; акціонерне товариство; відкрите акціонерне товариство; закрите акціонерне товариство; товариство з обмеженою відповідальністю; повне товариство; командитне товариство; асоціація; корпорація; консорціум; концерн; об'єднання; дочірнє підприємство; підприємець. Склад організаційно-правових форм для відокремлених підрозділів підприємств: філія, представництво.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою отримання прибутку.

Склад організаційно-правових форм для організацій, не займаються підприємницькою діяльністю: організація; заклад; установа, організація орендарів; організація покупців; політична партія; громадська організація; релігійна організація.

Індивідуальне підприємство - підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно на його праці.

Сімейне підприємство - підприємство, засноване на власності і праці громадян України - членів однієї сім'ї, які проживають разом.

Приватне підприємство - підприємство, засноване на власності окремого громадянина України з правом найму робочої сили.

Колективне підприємство - підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, цивільної та релігійної організації.

Державне підприємство - підприємство, засноване на загальнодержавній власності. Різновидом державного підприємства є казенне підприємство. Його капітал повністю державний, воно повністю управляється державними органами, які вирішують всі стратегічні та оперативні питання розвитку цих підприємств.

Державне комунальне підприємство - підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Спільне підприємство - підприємство, засноване на базі об'єднання майна іноземної юридичної або фізичної особи і суб'єкта державної форми власності.

Підприємство, засноване на власності громадянина або юридичної особи іншої держави, - підприємство, що повністю належить іноземному інвестору, тобто єдиним засновником і власником його є окремий іноземний громадянин або юридична особа іншої держави.

Кооператив - вид підприємства, яке створено громадянами України, добровільно об'єдналися на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності.

Орендне підприємство - підприємство, створене на базі орендованого майна державного підприємства. Об'єктом оренди виступають: Цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій чи їх структурні підрозділи (філія, цехи, дільниці); окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

Орендарями можуть бути: Організації орендарів, створені членами трудового колективу державного підприємства, організації їх структурних підрозділів; громадяни та юридичні особи України, іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

Селянське (фермерське) господарство - форма підприємництва громадян України, які мають намір виробляти сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку і реалізацію. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути чоловік з дружиною, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Селянське (фермерське) господарство може бути засноване однією особою.

Споживче товариство - самостійна демократична організація громадян, які на основі добровільного членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального положення.

Спілка споживчих товариств - об'єднання на добровільних засадах споживчих товариств. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій.

Філія - структурно відокремлена частина юридичної особи, яка перебуває за межами розташування керівного органу юридичної особи та виконує таку ж діяльність (виробничу, наукову тощо), що й юридична особа в цілому. Філія має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органу юридичної особи і діє на підставі доручення, що отримується від керівного органу юридичної особи.

Представництво - структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами місцезнаходження юридичної особи від його імені. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (укладання угод, здача-приймання продукції і т.д.).

Дочірнє підприємство - підприємство, єдиним засновником і власником якого є інше підприємство.

Підприємець - фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, яка здійснює підприємницьку діяльність.

3.2 Сутність господарських товариств як організаційно-правових форм підприємств

Господарські товариства - підприємства, установи, організації, створені на основі угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Різновиди господарських товариств:

· акціонерні товариства;

· товариства з обмеженою відповідальністю;

· товариства з додатковою відповідальністю;

· повні товариства, командитні товариства.

Акціонерне товариство - це так зване товариство капіталів.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій.

З цього визначення випливають особливості акціонерного товариства:

По - перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та юридичним особам мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства (АТ) встановлено у розмірі, не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

По - друге АТ має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій АТ є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску Шляхом випуску та продажу акцій акціонерні товариства формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно.

По - третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів.

По - четверте, особливою ознакою АТ є обмеження відповідальності акціонерів Акціонери відповідають, а точніше несуть ризик збитків, за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій За цією ознакою відповідальності акціонерів АТ належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку і товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в торгово-промисловій палаті України.

За способом функціонування акцій акціонерні товариства поділяються на відкриті (ВАТ) та закриті (ЗАТ) акціонерні товариства.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки та купівлі - продажу на біржах. Акціонери відкритого АТ можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Разом з тим перше розміщення акцій ВАТ є виключно закритим (приватним) серед засновників.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери ЗАТ мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю є товариство, що має статутний фонд поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім загальних відомостей, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному (складеному) капіталі. Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному (складеному) капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості не внесеної частини вкладу кожного з учасників

Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, поділений на частки. Ці частки є відображенням вкладів, що їх вносять учасники при створенні товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до статутного фонду визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Згідно ч. 2, ст. 144 ЦК не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного фонду товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

Статутний (складений) капітал товариства з обмеженою відповідальністю, повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою.

Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном, відповідно його учасники не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. В цьому виявляється характерна ознака товариства та його учасників, яка полягає не в обмеженні відповідальності товариства як суб'єкта господарювання певними сумами коштів або майна, а саме в обмеженні відповідальності учасників товариства розміром вкладів, що були ними внесені.

Згідно ч. 2, ст. 140 ЦК України учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості частини вкладу кожного з учасників.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства, або в іншому, погодженому між ними, розмірі.

У разі передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково.

Частка учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може бути придбана самим товариством, яке протягом одного року зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам.

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може б ути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.

Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

При реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного (складеного) капіталу товариства підлягає зменшенню.

Товариство з додатковою відповідальністю

Згідно ст. 80 ГК України, товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариства, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства

Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю поділений на частки визначених установчими документами Мінімальний його розмір становить 100 мінімальних заробітних плат

Товариство з додатковою відповідальністю несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном

У разі недостатності майна учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників

На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, відповідальність учасників товариства з додатковою відповідальністю не обмежується лише сумою внесків до статутного фонду Додаткова відповідальність у вигляді стягнення належного учасникам майна настає в обсязі, кратному розміру внеску кожного учасника

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Повне товариство створюється та діє на підставі засновницького договору Цей договір підписується всіма його учасниками.

Засновницький договір повного товариства крім загальних відомостей обов'язково має містити відомості що стосуються: найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреси, визначення зобов'язання учасників товариства, порядку їхньої загальної діяльності по створенню товариства, умов передачі товариству майна учасників, мети створення товариства, також визначаються майно, що передається товариству, розмір та склад складеного капіталу, розмір та порядок зміни частки кожного з учасників у складеному капіталі, склад та строки внесення учасниками своїх внесків для формування часток у складеному капіталі.

Установчий договір повинен містити всі необхідні положення про формування й використання складеного капіталу товариства, повинен регулювати відносини учасників при їх участі в спільних справах товариства, наслідки виходу чи виключення учасника товариства, порядок припинення товариства.

Договір про створення повного товариства повинен бути обов'язково укладений у письмовому вигляді і підписаний всіма учасниками, а також нотаріально посвідчений Нотаріальна форма установчого договору гарантує законність і гласність зареєстрованих відносин учасників.

Повне товариство набуває права юридичної особи з моменту його державної реєстрації і внесення в єдиний державний реєстр підприємств та організацій України.

Основною особливістю керування повним товариством є факт відсутності органів керування товариством.

Повні товариства будуються на особистій участі учасників у веденні справ товариства.

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників, кожний учасник товариства має один голос.

Учасник повного товариства має право знайомитись з його документацією щодо ведення справ товариства, навіть якщо він не вповноважений на ведення справ від імені товариства. Відмова від цього права чи його обмеження є нікчемною.

Учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно.

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам товариства, інші учасники можуть вчиняти право чини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатись на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства. Встановлені різні можливості, які можуть використовувати учасники у веденні справ товариства. Традиційно, це ведення справ товариства будь-яким його учасником.