Державне макрорегулювання змішаної економіки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни "Макроекономіка"

"Державне макрорегулювання змішаної економіки"

Вінниця-2010

Зміст

Вступ

1. Суть та інструментарій макроекономічного регулювання

1.1 Поняття макроекономічного регулювання

1.2 Необхідність і моделі макроекономічного регулювання

1.3 Поняття та основні характеристики змішаної економіки

2. Становлення макрорегулювання змішаного типу в економіці України

2.1 Державне регулювання в змішаній економіці

2.2 Формування фіскальних інструментів, як основного знаряддя макроекономічного регулювання

2.3 Формування монетарних інструментів макроекономічного регулювання

3. Особливості ринкової трансформації економіки України

3.1 Зміст перехідного періоду до ринкової економіки

3.2 Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Як відомо, основними ознаками, за якими розрізняють економічні системи, є форми власності і відповідні їм сектори економіки, співвідношення між плановими та ринковими важелями управління суспільним господарством, відносини розподілу, місце та роль безпосередніх працівників у системі суспільного виробництва тощо. Тому, здійснюючи перехід від однієї економічної системи до іншої, кожне суспільство діє в напрямі формування відповідних виробничих відносин.

Економічна система розвинених країн являє собою змішану економіку, тобто економіку з поєднанням приватної і державної власності, планових та ринкових механізмів господарювання, регулювання соціальних проблем та ін. Причому співвідношення названих елементів змішаної економіки в різних країнах різне, що дає підстави говорити про багатоманітність моделей змішаної економіки: американську, японську, західноєвропейську та ін.

У цьому зв'язку перед кожною постсоціалістичною країною стояла і стоїть проблема вибору такої моделі, яка була б найбільш прийнятна для неї. Інакше кажучи, кожна країна перед тим як починати здійснення заходів щодо ринкової трансформації планової економіки, мала визначитися з моделлю змішаної економіки. Разом з тим прибічникам ринкової трансформації необхідно пам'ятати, що вона можлива лише після подолання економічної кризи. Водночас вирішувати ці два завдання - долати кризу і здійснювати ринкові перетворення - неможливо, оскільки для цього потрібні діаметрально протилежні механізми. Вихід з економічної кризи вимагає посилення державного регулювання, а перехід до ринку - заміни державного управління механізмом саморегулювання, механізмом конкуренції. І це підтверджує досвід США, Німеччини, Японії, Південної Кореї та ін.

Здобувши державну незалежність, Україна розв'язує надзвичайно важливе завдання - створення економіки, спроможної забезпечити гідне життя народові. Тому Україна здійснює перехід до ринкової економіки. В процесі цього переходу відбуваються глибокі зміни в різних сферах економічного життя. Однією з найвагоміших змін є перехід до нового типу макроекономічного регулювання, яке пов'язує окремі галузі та виробництва у національну економіку.

Процес формування механізму макроекономічного регулювання ринкового типу в Україні відбувається повільно внаслідок труднощів перехідного періоду. Хоча сьогодні найважливіші елементи цього нового механізму уже сформовано, але їх вплив на досягнення макроекономічної стабільності ще невагомий. Це пояснюється багатьма обставинами, насамперед, непослідовністю економічної політики, мінливістю пріоритетів, слабкістю основних складових ринкової інфраструктури, монополізмом виробників, а також, тим, що більшість нормативних актів, які стосуються цієї проблеми не узгоджені між собою. У результаті макроекономічна нестабільність набула таких масштабів, що підриває підвалини існування українського суспільства. Усе це зумовлює необхідність вивчення і узагальнення досвіду становлення механізму макроекономічного регулювання в перехідній економіці України.

Актуальність теми:

Дана тема є досить актуальна. Тому що насправді у вітчизняній науці проблема макроекономічного регулювання ще недостатньо розроблена. Передусім, це стосується співвідношення складових макроекономічного регулювання, основного інструментарію, державного впливу на економіку. Саме цих критеріїв не вистачає для досконалого розвитку економічної системи України і економіки в цілому. Водночас залишаються ще слабо вивченими теоретичні аспекти цієї проблеми. Зокрема, відмінність між монетаризмом та кейнсіанством, головно лежить в сфері макроекономічного регулювання.

Об'єкт дослідження: Становлення макрорегулювання змішаного типу в економіці України.

Предмет дослідження: Формування фіскальних та монетарних інструментів, як основних знарядь макроекономічного регулювання.

Мета даної курсової роботи розкрити суть макрорегулювання, зробити аналіз фіскальних та монетарних інструментів, як засобів регулювання економіки.

Завданням курсової роботи є:

З'ясувати теоретичний аспект макроекономічного регулювання. Проаналізувати інструментарій макроекономічного регулювання.

Узагальнити механізм макроекономічної координації у командно-адміністративній, ринковій та змішаній системах.

Простежити становлення монетарних, фіскальних інструментів у сучасній Україні.

Зробити певні узагальнення, висновки, ідеї.

1.Суть та інструментарій макроекономічного регулювання

1.1 Поняття макроекономічного регулювання

Термін "макроекономічне регулювання" в економічну науку ввійшов порівняно недавно. В радянській економічній літературі поширення набув такий термін, як "господарський механізм". У світовій економічній науці використовують терміни "макроекономічне регулювання" та "макроекономічна координація".

У вузькому розумінні макроекономічне регулювання - механізм, за допомогою якого досягається збалансованість національної економіки.

Механізм макроекономічного регулювання у ринковій системі господарства включає в себе такі три начала: ринковий механізм, фірми і домогосподарства та державу.

Ринковий механізм забезпечує доведення рішень окремих ринкових суб'єктів один до одного, а саме головне, він здійснює ув'язку прийнятих рішень через систему цін та конкуренцію. В будь-якій економічній системі існує потреба в певному кількісному відношенні між певними частинами, сферами, галузями, підгалузями, тощо. Найважливішими макроекономічними пропорціями є співвідношення між споживанням і заощадженням; між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Дія ринкового механізму грунтується на взаємодії між попитом і пропозицією, як на окремих ринках, що функціонують в національній економіці (ринки ресурсів, продуктів, фінансові ринки) так і в масштабі всього національного ринку. В ході взаємодії попиту та пропозиції встановлюється ціна.

У ринковій системі домогосподарства виступають власниками ресурсів, які вони поставляють фірмам через ринки ресурсів. На ринках продуктів домогосподарства є покупцями і від них великою мірою залежить сукупний попит. Фірми є покупцями на ринках ресурсів і продавцями на ринках продуктів. Домогосподарства і фірми ухвалюють свої рішення свідомо, але на їх економічну поведінку великою мірою впливає держава.

Держава є ключовим елементом макроекономічного регулювання і від неї залежать умови функціонування двох попередніх складових. Саме держава забезпечує свободу економічної діяльності фірм та домогосподарств, відповідальність останніх за результати своєї господарської діяльності, а також функціонування багатьох інститутів ринкової економіки.

Для впливу на економіку держава використовує різноманітний інструментарій. Економісти виділяють два принципово відмінні види цього інструментарію: 1) правові та адміністративні; 2) економічні.

Правовий інструментарій включає в себе нормативні, законодавчі акти. Правова держава характеризується в першу чергу верховенством закону. В ній не може бути жодної посадової особи, яка стояла поза законом або над ним. Економічний інструментарій - державний бюджет з його податками та видатками, гроші, кредит та ін. Нині економісти в своїй більшості виділяють два основні види економічного інструментарію. Це фіскальна та монетарна політика як основні економічні знаряддя макроекономічного регулювання. Фіскальна політика використовує два основні знаряддя: податки, видатки. Монетарна політика використовує: операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки, зміна норми резервування.

Отже, макрорегулювання містить три підсистеми: ринкову, підсистему регулювання з боку фірм і державну підсистему регулювання, або просто державне регулювання. Ці підсистеми скеровані на досягнення макроекономічної стабільності.

1.2 Необхідність і моделі макроекономічного регулювання

Співвідношення трьох підсистем в макроекономічному регулюванні на різних етапах розвитку ринкової економіки неоднакове, але необхідність макрорегулювання очевидна.

До середини ХІХ ст., тобто в умовах вільної конкуренції, ринковий механізм сам забезпечував макроекономічну координацію. Фірми ж були надто дрібними, щоб впливати на господарське життя. В цей період держава забезпечує загальні зовнішні умови нормального функціонування національної економіки і не здійснює макроекономічної координації.

В останній третині ХІХ ст. в економіці передових країн відбуваються глибокі зміни, насамперед формується машинне виробництво і поглиблюється поділ праці, галузеве виробництво зосереджується в руках все меншої кількості фірм, які починають істотно впливати на національну економіку. За цих обставин щораз вагомішу роль в макроекономічному регулюванні відіграє держава.

У середині 50-х рр. під впливом кейнсіанських ідей склався новий механізм макроекономічного регулювання ринкової економіки. В цьому механізмі важливу роль відіграє підсистема державного регулювання.

У сучасній макроекономіці відбувається гостра полеміка стосовно того, як в ринковій економіці досягається повна зайнятість, а також наскільки ефективним є державне регулювання. Прихильники класичної моделі макроекономічного регулювання вважають, що ринок сам по собі забезпечує належну збалансованість національної економіки і, відповідно, державне регулювання є неефективним ( теорема неефективності політики).

Нова кейнсіанська модель сприйняла концепцію раціональних сподівань, але заперечує теорему неефективності політики. Неокейнсіанці виступають на користь активістського державного втручання в економіку.

У таблиці (див. табл.1, додаток) подано три різні підходи, що існують в сучасній економічній науці стосовно ефективності та впливів макроекономічного регулювання.

Отже, можна зробити такі узагальнення:

1. Три основні сучасні підходи до макроекономічного регулювання по-різному оцінюють його ефективність.

2. Викладені концепції макроекономічного регулювання поділяються економістами, які розглядають ринкову систему, як найефективнішу форму господарювання.

3. Жодна з держав не обходиться без тої чи іншої моделі макрорегулювання.

1.3 Поняття та основні характеристики змішаної економіки

Змішана економіка (англ. mixed economy) -- економіка, у якій ряд рішень по розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами-- а деякі приймаються урядом країни.

Термін описує сучасну економіку багатьох розвинутих демократичних країн, адже нині немає "чистої" ринкової економіки: більша частина господарства знаходиться у приватних руках. Проте важливі її сфери: залізниця, паливно-енергетичний комплекс, освіта, охорона природи, соціальний захист -- належать державі та уряд впливає на економічні та соціальні процеси. При цьому піклування деяких держав про розвиток соціальної сфери настільки сильний, що їх економіку називають соціально-ринковою.

Характерною рисою є гармонійне поєднання позитивних якостей ринкової і централізованої систем економіки.

Основні характеристики:

· функціонування економіки на засадах плюралізму форм власності -- приватної, колективної, державної та розмаїття форм господарювання -- оренди, акціонування, кооперації, партнерства;

· розвиток державного підприємництва і формування державного сектору економіки;

· макроекономічне прогнозування, планування і програмування розвитку економіки загалом та її окремих галузей;

· розподіл і перерозподіл державою ресурсів і доходів на основі формування державного бюджету та державних фінансів, здійснення податкової політики і соціального регулювання;

· модифікація ринкового ціноутворення внаслідок запровадження внутрішньо-фірмових (трансфертних) цін і державного регулювання цін на ресурси і продукти;

· державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку;

· регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринку праці;

· соціалізація економічної системи капіталізму на засадах соціального страхування і соціального захисту населення, соціального партнерства;

· підтримання конкурентних умов господарювання і запобігання монополізму.

Так як це змішаний тип економічної системи, то, звичайно, зазнали змін й основні положення вільного ринку. По-перше, зміни в конкуренції. Конкуренція з досконалої перетворюється в недосконалу. Це означає, що з'являється явище про домову цінової політки, що може негативно вплинути на баланс "покупець-продавець". Це може привести до обмеження умов вибору товарів для покупця. Новим виробникам вже не так легко пробитися на ринок товарів.

Розрізняють основні типи недосконалої конкуренції: а) Монополістична конкуренція - коли на ринку різні виробники пропонують схожі товари, але хочуть придати їм специфічного забарвлення. Наприклад, телефон с функцією мр-3 або японське кафе. б) Олігополістична конкуренція - характеризується наявністю декількох виробників, що контролюють ринок товарів деякої галузі. Наприклад, газові та нафтові трейдері, або побутової техніки (холодильники, пилососи) в) Чиста монополія - в даному випадку існує лише один продавець. Це є дуже великим перекосом в співвідношенні "продавець-покупець", й негативно для покупця, тому що в нього немає вибору покупки в іншого продавця. Він мало що може зробити, щоб вплинути на цінову політику. Прикладами цього виду є продаж зброї, випуск грошей та ін.. Розвиток приватної власності в умовах змішаної економічної системи гармонійно доповнюється поширенням колективної форми власності та модифікується внаслідок підприємницьких дій самої держави. Результатом цього є різноманітність форм власності й господарювання, притаманна сучасним розвиненим економікам.

Отже, змішана економічна - це система, що базується на гнучкому механізмі державного втручання у соціально-економічні процеси, при чому як ринок та і держава не переважають один над одним.

У Великобританії та Швеції запроваджені,в основному,державні системи охорони здоров'я , що забезпечують безплатну й однакову медичну допомогу всім громадянам,а приватні-обкладаються досить високими податками. В умовах змішаної економіки уряди мають право переводити у державну власність неблагополучні фірми,діяльність яких вважається життєво необхідною для національних інтересів. Змішаною називається економіка,у якій держава відіграє важливу роль у спрямуванні інвестиційної діяльності приватних підприємств за допомогою так званої промислової політики,у регулюванні бізнесу відповідно до національних інтересів.

2. Становлення макрорегулювання змішаного типу в економіці України

2.1 Державне регулювання в змішаній економіці

Державне втручання в економіку може бути ефективним за умов, якщо воно є зваженим, тобто враховує "розподіл праці" між державою і ринком. Тому в теорії і на практиці завжди існує проблема співвідношення між державним регулюванням економіки і ринковим саморегулюванням. Значною мірою вирішення цієї проблеми залежить від того, як розуміється сутність державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки -- це цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найбільш ефективного функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків. Раціональне державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання й не підміняє йому, а свідомо використовує його регулюючий потенціал, надає ринковим регуляторам здатність більш цілеспрямовано і ефективно впливати на економічний розвиток. У кінцевому підсумку це повинно сприяти досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з меншими економічними і соціальними втратами .Спираючись на ринковий механізм, держава не обмежується лише його інструментами.

Поряд з ними вона використовує й неринкові інструменти,які доповнюють господарський механізм, надають йому цілеспрямованого характеру. Так, державні закупки, податки, трансферти, грошова емісія не є інструментами ринкового механізму. Але без їх використання не можуть вирішуватися важливі питання соціально-економічного розвитку країни.

Держава може втручатися в ринковий механізм лише в одному випадку -- коли цей механізм ще не досяг необхідного потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці. Показовим прикладом для цього є перехідна економіка, яка знаходиться в стані зміни економічних відносин , коли адміністративно-командні механізми вже не діють, а ринкові -- ще знаходяться в стадії становлення. Знайти раціональне співвідношення між державним втручанням в економіку і її ринковим саморегулюванням --актуальна проблема органів державного управління. В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки -- це втручання держави не в ринковий механізм, а в передумови та побічні наслідки його функціонування. У першому випадку держава з метою одержання необхідних зрушень в економіці повинна не підміняти закони ринку штучними законами, а впливати на ті умови, які забезпечують реалізацію цих законів. Впливаючи на умови функціонування ринку, вона може спрямувати розвиток ринкових відносин відповідно до цілей і пріоритетів державної економічної політики. Так, застосовуючи політику "дорогих" або "дешевих"грошей, держава не втручається в закони грошового ринку, а впливає лише на співвідношення між попитом і пропозицією на гроші і через зміни в цьому співвідношенні цілеспрямовано регулює економічні процеси. В іншому випадку держава, враховуючи обмеження ринкового механізму, його нездатність запобігти виникненню негативних побічних наслідків від функціонування економіки, може нейтралізувати їх за допомогою неринкових інструментів. Так, державні програми допомоги малозабезпеченим,непрацездатним і тимчасово безробітним членам суспільства можуть забезпечити їхній соціальний захист без втручання в ринковий механізм. Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування в регулюючих діях держави індивідуальних умов конкретної країни. Ці умови характеризуються такими показниками, як частка державного сектора в змішаній економіці, структура економіки,досягнутий технічний рівень виробництва, місце національної економіки в світовому розподілі праці, природні, демографічні, національні т аполітичні умови. Врахування цих умов вимагає від кожної державитворчого підходу до визначення межі та методів свого втручання в економіку.

2.2 Формування фіскальних інструментів, як основного знаряддя макроекономічного регулювання

Фіскальна політика, її ще часто називають бюджетно-фінансовою, або просто бюджетною, порівняно недавно використовується як інструмент макроекономічного регулювання. Можна твердити, що лише з часів Кейнса почалося її активне, цілеспрямоване та безперервне застосування у цій якості.

Фіскальна політика містить досить простий інструментарій свого впливу на господарське життя: податки і видатки. Саме шляхом зміни податків та видатків і забезпечується вплив на макроекономічні процеси.

Основне завдання політиків і економістів у сфері податкового законодавства полягає в тому, щоби так відрегулювати систему оподаткування, щоб вона не стримувала економічного зростання і не спотворювала пропорцій, встановлених між окремими секторами або галузями економіки в результаті дії ринкових сил.

Проведення фіскальної політики в Україні у перехідний період до ринку ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції.

Аналіз формування фіскальної політики в Україні, насамперед почнемо із з'ясування того, якою вона була протягом років незалежності. Почнемо із податкових надходжень. Наприклад,

частка ПДВ в 2002 р. становила 39,6 %, а в 2005 р. зменшилась до 21,9 %.

частка акцизного збору в 2002 р. - 4,9 % , в 2005 р. - 2,0 %, в 2006р. - 2,4 %.

частка прибуткового податку з громадян в структурі зведеного бюджету в 2002 р. становила 12,2 %, а в 2003 р. різко зменшилась до 5,8 % і трохи зросла у 2005 р. до рівня 7,7 %.

Ще нестабільнішою є видаткова частина зведеного бюджету України. Наприклад, видатки на народне господарство у 2002 р. становили 37,2 %, а в 2003 р. зменшилися до 24,3 %, у 2004 р. практично повернулися до рівня 2002 р., а в 2005 р. опустилися нижче рівня 10 %. Частка на соціальний захист населення становила у 2002 - 18,7 %, 2003 - 31,5 %, 2004 - безпрецедентне падіння до 11,2 % і невелике збільшення у 2005 р. до 13,7 %.

Аналіз показує, що у 2001 - 2004 рр. фіскальна політика в Україні, в основному, була стимулювальною, про що свідчать великі дефіцити державного бюджету. Зокрема, у 2002 р. дефіцит перевищував 10 % ВВП, опустившись до 8,9 % у 2004 р. Станом на початок 2004 року валовий зовнішній борг України становив $23 811 млн.

Таким чином, замість досягнення макроекономічної рівноваги фіскальна політика в Україні 2004-2008 рр. призвела до поглиблення кризових явищ у економіці, що засвідчує її необгрунтованість та потребу зміни концептуальних засад.

У 2005-2006рр. було кардинально реформовано бюджетну систему України. Можна визначити такі основні ознаки нової стримувальної фіскальної політики:

зменшення бюджетних видатків;

скорочення дефіциту державного бюджету;

проведення децентралізації державних фінансів, внаслідок чого на рівні центру будуть вдаватись лише до тих витрат, які матимуть загальнодержавне значення;

скасування податку на доход та запровадження оподаткування прибутку;

зниження ставки прибуткового податку з фізичних осіб;

зменшення ставки на ПДВ;

підвищення податку на землю;

введення податку на майно фізичних і юридичних осіб.

Таким чином, в результаті таких змін у фіскальній політиці вдалось різко зменшити темпи інфляції. В цілому можна констатувати, що стримувальна фіскальна політика забезпечила досягнення макроекономічної стабільності у монетарній сфері. Однак, ця фіскальна політика практично не використовується для досягнення інших цілей макроекономічного регулювання, зокрема, для зміни галузевої структури економіки.

Проаналізуємо державний бюджет за 2005-2009 рр.. Починаючи з 2006 року Україна мала від'ємне сальдо зовнішнього торговельного балансу: в 2006 році -- $3 068 млн., в 2007 -- $8 152 млн., за перші 9 місяців 2008 року -- $10 071 млн. В цілому за підсумками 2008 року тіньова економіка зросла на 3.1 процентного пункту, до 31% від ВВП, що стало максимальним показником з 2001 року. Державний борг станом на початок жовтня 2008 року становив $105 429 млн.

За оцінкою МВФ, обчислений у доларах США ВВП України за 2009 рік скоротився на 35.6% (179.6 млрд. дол. 2008 проти 115.7 млрд. дол. 2009-го).

За попередніми прогнозами Міністерства фінансів України, валовий внутрішній продукт знизиться на 5 %. Однак у варіанті бюджету, ухваленому Верховною Радою 26 грудня, прогнозувалось зростання ВВП на 0.4 %. Урядом було заборонено оприлюднення оперативної статистичної інформації про макроекономічні показники України.

За даними Державного комітету статистики, зростання ВВП в червні 2007 року проти червня 2006 року склало 7,8%, номінальний ВВП за січень-червень - 289 млрд 945 млн грн. (за попередньою оцінкою), за червень - 57 млрд 436 млн гривень.

При формуванні Державного бюджету на 2007 рік Кабмін виходив з прогнозу показника зростання ВВП - 6,5%, зростання промислового виробництва - 8%.

Зростання ВВП України в 2008 році по відношенню до 2007 року сповільнилося до 2,1% з 7,6% роком раніше, при цьому в грудні по відношенню до відповідного місяця 2007 року спад склав 9,9%, в листопаді - 14,4%. У 2009 році уряд чекає уповільнення зростання української економіки до 0,4%, тоді як більшість експертів прогнозує спад орієнтування на 5% і більш.

Номінальний ВВП за 2009 рік склав 912 млрд 563 млн грн, реальний - 85% порівняно з 2008 роком (у постійних цінах 2007 року). Раніше Нацбанк України прогнозував, що за підсумками 2009 року ВВП країни скоротиться на 15%. Також, за даними НБУ, у січні 2010 року ВВП країни виріс на 7,5% порівняно з аналогічним періодом минулого року.

Інформацію про ВВП за перший квартал 2009 року було оприлюднено 30 червня. Так, за перший квартал ВВП знизився на 20.3 % (в постійних цінах 2007 року), дефлятор ВВП дорівнював 22.4 %. ВВП України за ІІІ квартал 2009 року (в постійних цінах 2007 року), у порівнянні з аналогічним періодом 2008 року, за попередніми даними знизився на 15,9%.

За даними Міністерства економіки, рівень тіньового сектору економіки України за підсумками ІІ кварталу 2009 року становить 36% від офіційного ВВП. За попередніми оцінками, державний бюджет України, в результаті збільшення тіньового сектору, у 2009 році може недоотримати понад 100 млрд. грн.

У ІІІ кварталі 2009 року Держкомстат України зафіксував двократне -- до $432 млн. -- прискорення відтоку прямих іноземних інвестицій з України. В результаті відтоку та курсової переоцінки притік прямих іноземних інвестицій у ІІІ кварталі 2009 року скоротився до $614 млн. Опитування керівництва провідних іноземних інвестиційних компаній, яке було проведене у жовтні 2009 року дослідницьким центром компанії SEOLA Group, показало значне погіршення інвестиційного клімату в Україні. Так, за даними дослідження, 69% керівників іноземних інвестиційних компаній не збираються в найближчий час вивчати питання інвестування в економіку України. При цьому 34% іноземних інвестиційних компаній, які вже працюють в країні, збираються піти з України, а 26% -- заморозити свої проекти.

Протягом 2005-2009 рр. відбулися зміни у структурі податкових надходжень. На жаль, у бюджеті за 2005 р., як і протягом останніх чотирьох років було зроблено дуже мало кроків у напрямку зменшення фіскального тиску.

Таким чином, замість досягнення макроекономічної рівноваги фіскальна політика в Україні 2004-2008 рр. призвела до поглиблення кризових явищ у економіці, що засвідчує її необгрунтованість та потребу зміни концептуальних засад.

Однак фіскальна політика потребує ще удосконалення. Було б доцільно:

надати їй оптимального, гнучкого і рівно напруженого характеру, не допускати довільного трактування, зробити її зрозумілою для всіх;

при зміні системи оподаткування брати до уваги специфічні завдання кожного етапу переходу економіки України до ринку і здійснення реформ;

при розробці системи оподаткування брати до уваги історичні та соціально-культурні традиції українського народу щодо певних видів податків;

провести перереєстрацію всіх законних та підзаконних актів, що регулюють податкове законодавство стосовно їх взаємовідповідності;

вважати необхідним елементом процесу розробки нових податків наукову експертизу проектів законодавчих актів; розробити чіткий механізм, щоб запобігти ігноруванню висновків експертизи щодо змін в оподаткуванні;

впорядкувати існуючі податки та скоротити їх кількість;

не вводити нові податки з метою ліквідації бюджетного дефіциту;

удосконалити єдину комп'ютерну мережу в Україні з метою збору даних про сукупний доход фізичних осіб;

поетапно зменшувати ставки акцизного збору;

реформувати систему пенсійного забезпечення,

удосконалити систему соціального захисту населення;

раціонально використовувати фінансові ресурси державного бюджету на утримання армії та воєнізованих формувань;

посилити економічні санкції та кримінальну відповідальність за нецільове використання державних коштів;

змінити напрямки інвестування державних коштів.

2.3 Формування монетарних інструментів макроекономічного регулювання

Як вже зазначалося, другим важливим знаряддям макроекономічного регулювання є монетарна політика, яка нині щораз більше використовується у розвинутих країнах для досягнення різних макроекономічних цілей, насамперед макроекономічної стабільності.

У світовій практиці випробувано три основні інструменти монетарної політики:

операції на відкритому ринку державних цінних паперів, де Національний банк купує і продає цінні папери;

резервні вимоги Національного банку;

облікова (дисконтна) ставка Центрального банку.

Основне завдання монетарної політики - це регулювання розмірів, динаміки і структури національної грошової маси. У перехідній економіці можливості для застосування монетарної політики значно вужчі ніж фіскальної.

Монетарна політика, як знаряддя макроекономічного регулювання, включає в себе не лише центральний банк, а й всю систему комерційного банківництва. Адже реальна монетарна політика і її вплив на макроекономічні процеси відбувається саме через банківську систему. Без банківської системи неможливе саме проведення монетарної політики. Які процеси можна простежити у цій важливій галузі економічних відносин в Україні.

Аналіз формування монетарної політики в Україні, насамперед почнемо із з'ясування того, якою вона була протягом років незалежності.

Слід зазначити, що облікова ставка була дуже нестабільною і різко коливалася, особливо у 2002-2004 рр., як це видно з таблиці (див. табл. 2, додаток).

Аналіз динаміки облікової ставки в цей період дає підстави вважати, що монетарна політика в Україні була стимулювальною і практично не націлювалася на досягнення макроекономічної збалансованості.

Як вже зазначалося, ще одним вагомим інструментом проведення монетарної політики є норма резервних вимог. На сьогоднішній день норма резервування за вкладами у національній валюті становить 20 % депозитів, по валютних депозитах також 20 %.

Норма обов'язкового резервування повинна бути тим важелем, який прискорить потік інвестицій в українську економіку. На нашу думку, це може бути зроблено шляхом зменшення норми обов'язкового резервування та введення конвертування відповідних пасивів комерційних банків в інвестиційні облігації. Такі кроки сприяли би зацікавленості комерційних банків у нарощуванні інвестиційної діяльності.

У 2005-2009 рр. монетарна політика в Україні стала стримувальною, про що свідчать темпи зростання грошової маси в обігу.

До того ж ця політика була послідовнішою, порівняно з фіскальною і скеровувалась на досягнення такої макроекономічної мети, як стабілізація рівня цін. В результаті стримувальної монетарної політики темпи інфляції в Україні різко знизилися, наприклад інфляція у 2006 р. становила 39,6 % за рік, а у 2007 р. темпи інфляції становили в середньому 1,3-1,5 % на місяць. Щодо курсу української гривні, падіння його уповільнилося.

За даними Держкомстату, в Україні інфляція у вересні проти серпня 2007 року склала 2,2%, в січні-вересні (до грудня минулого року) - 8,6%.

При формуванні державного бюджету на 2007 рік Кабмін виходив з прогнозу показника інфляції 7,5%, зростання ВВП - 6,5%, зростання промислового виробництва - 8%.

Згідно травневому прогнозу Європейського банку реконструкції і розвитку, в нинішньому році зростання українського ВВП складі 5,8%, темпи інфляції - 7,2% при дефіциті Держбюджету 2,7%.

За прогнозом Міжнародного валютного фонду, зростання ВВП Україні в 2007 році очікується на рівні 5% при інфляції 11,3% і річному дефіциті бюджету 4,1%.

Всесвітній банк прогнозує зростання ВВП Україні в 2007 році на рівні 6% інфляцію - 9,7%.

Монетарні важелі макроекономічного регулювання включають в себе не лише центральний банк, але й всю систему комерційного банківництва.

В умовах кризового становища виробничого сектора України та небувалої розбалансованості господарства в цілому, банківська система порівняно слабка. До того ж положення НБУ як державного інституту чітко не визначене законодавством України. На наш погляд, для України найприйнятніша структура банківництва, коли центральний банк має таку незалежність від виконавчої влади як Бундесбанк або ФРС, а комерційні банки - потужні та спеціалізовані. Це означає. що монетарні інструменти, очевидно, не відіграватимуть вирішальної ролі у макроекономічній координації у найближчі роки.

11 жовтня 2008 року НБУ "з метою нейтралізації впливу зовнішньої фінансової кризи" постановою № 319 частково обмежив активні операції банків, заборонив дострокового виконання договорів по внесках і ввів 5-процентний коридор коливань курсу на готівковому ринку. Передбачалось, що обмеження діятимуть до стабілізації банківської системи України. Повідомлялось, що постановою № 413 від 5 грудня 2008 р. Нацбанк скасував дію своєї антикризової постанови № 319. Постановою № 319 зокрема вводилася заборона на дострокове розірвання договорів про депозити. Однак згодом банк відзначив, що вказаний пункт постанови № 319 залишається в силі.

В першій половині червня 2009 урядом було націоналізовано три "проблемні" банки: "Укргазбанк", "Родовід Банк" та "Київ". Загалом було витрачено 9.57 млрд. гривен. Мінфін мав надрукувати ОВДП, ними уряд мав сплатити за банки, а потім за ці державні облігації банки отримають "живі" кошти в НБУ. В Укргазбанку уряд отримає 84.21 % акцій за 3.2 мільярди гривень, в "Родовід Банку" -- 99.97 % за 2.809 мільярди, і в банку "Київ" -- 99.93 % за 3.563 мільярди.[

Основним знаряддям монетарної політики в більшості країн є операції на відкритому ринку. В Україні цей інструмент нині застосовується досить слабо. Це можна пояснити тим, що люди не мають довіри до державних цінних паперів.

Можемо наголосити, що аналіз монетарної політики дає підстави твердити, що поки що цей інструмент мало застосовується в системі макроекономічного регулювання.

З метою удосконалення монетарної політики в Україні 2009 р. і наступних роках було б доцільно:

відновити довіру до монетарної політики;

збільшити насиченість банківських установ;

чітко відокремити систему завдань НБУ від завдань інших банків;

здійснювати розумний контроль за грошовою системою НБУ;

закріпити у законодавчому порядку фактичну незалежність НБУ, забезпечити економічну самостійність банків;

необхідно зменшити норми обов'язкового резервування.

3. Особливості ринкової трансформації економіки України

3.1 Зміст перехідного періоду до ринкової економіки

Як відомо, прибічники ринкової трансформації планової економіки стверджували, що для переходу до ринкової системи господарювання буде потрібно рік-півтора. І за цей період суттєво зросте ефективність суспільного виробництва й відбудеться підвищення рівня життя населення.

Їх нечисленні опоненти, заперечуючи необхідність ринкової трансформації планової економіки, доводили, що перехід до ринку неминуче викличе кризові явища в економіці, виникнення безробіття, зниження рівня життя населення та інші негативні явища.

Практика підтвердила, що перехід до ринкової системи потребує тривалого перехідного періоду, протягом якого руйнується стара система господарювання і створюється замість неї нова. Для її створення необхідно суттєво реформувати продуктивні сили, виробничі відносини і надбудову.

Виходячи з первинності продуктивних сил відносно виробничих відносин та первинності останніх відносно надбудови, починати перехід до ринкової системи необхідно з реформування та вдосконалення продуктивних сил. Бо саме їх більш високий рівень здатний забезпечити суттєве зростання добробуту населення. І про це свідчить світовий досвід. Скажімо, в середині 80-х років із приблизно 150 країн з ринковою економікою лише у двох десятках з них рівень життя був вищим, ніж в Україні. Його досягнуто за декілька століть розвитку й вдосконалення продуктивних сил.

Для держав, що утворилися на базі колишнього СРСР та інших соціалістичних країн, проблема розвитку продуктивних сил ускладнюється тим, що існуюча їх структура сформувалася як частка єдиного господарського комплексу СРСР і світового соціалістичного господарства. Ця структура не відповідає потребам кожної самостійної держави.

Певні труднощі переходу до ринкової економіки обумовлені високим рівнем концентрації виробництва, в результаті чого майже половина усіх підприємств в промисловості, на транспорті та деяких інших галузях є єдиними виробниками товарів та послуг, а це виключає можливість внутрігалузевої конкуренції.

Перехід до ринкової економіки неможливий і без відповідних змін головної продуктивної сили суспільства - людини. Передусім в перехідний період необхідно здійснити підготовку керівних кадрів, підприємців, фермерів, які б володіли ринковими методами управління виробництвом. Поряд з цим необхідно запровадити систему економічного виховання всього населення, яка б змінила його економічне мислення. Зрозуміло, що все це діятиме лише тоді, коли населення відчуватиме реальні зрушення у піднесенні рівня життя.

Розвиток продуктивних сил у перехідний період повинен супроводжуватися створенням ринкових виробничих відносин. При цьому першочерговими завданнями є:

· реформування відносин власності шляхом їх роздержавлення і створення різноманітних форм;

· лібералізація системи управління економікою шляхом переходу від планової економіки директивного типу до економіки, яка регулюється, головним чином, ринковими методами та державними індикативними планами;

· реформування фінансової та податкової системи, грошового обігу, системи соціального забезпечення та інших економічних відносин;

· створення інфраструктури ринку, передусім системи бірж, банків, інвестиційних і страхових компаній та інших комерційних установ.

Водночас з трансформуванням економічних відносин у перехідний період повинна реформуватися надбудова, передусім - правові відносини, закріплені у Конституції, законах та підзаконних актах. Хоча реформування надбудови не вимагає великих матеріальних витрат, проте це складний процес, для якого потрібні великі інтелектуальні зусилля та багато часу.

Всі зміни у системі виробничих відносин і надбудові ні в якому разі не повинні призводити до руйнування існуючих продуктивних сил і зниження життєвого рівня населення. Проте на практиці в усіх постсоціалістичних країнах в ході ринкової трансформації відбулося нічим невиправдане руйнування продуктивних сил і масове зубожіння населення. Така ситуація додала сумнівів у доцільності переходу до ринкової економіки і навіть більше: породила не сприйняття будь-якого реформування. І це в той час, коли існує досвід реформування економіки КНР, який свідчить, що оптимальне поєднання ринкових і планових механізмів господарювання дає відчутні позитивні зрушення. Сьогодні КНР має найвищі в світі темпи економічного зростання та підвищення матеріального та культурного рівня життя народу. Чого досягли постсоціалістичні країни, так це "дикого капіталізму" періоду так званого первісного нагромадження.

3.2 Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство

Як неодноразово проголошував Президент України, в нашій країні утверджується державно регульована, соціально спрямована ринкова економіка. І це утвердження має певні особливості. Однією з таких особливостей є те, що перехід України до ринкової економіки супроводжується руйнівною соціально-економічною кризою. Основним її проявом є спад виробництва, який не має історичних аналогів.

Одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва в сучасних умовах все більше стають світогосподарські зв'язки. На жаль, позиції України, як і інших постсоціалістичних країн, у міжнародному поділі праці істотно послабились в умовах переходу від планової економіки до ринкової.

Слабка включеність України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає її національним інтересам, а й суперечить їм, оскільки залишає вітчизняну економіку поза розвитком світових продуктивних сил і провідних напрямків сучасної науково-технічної революції, виштовхує її на узбіччя світового економічного прогресу.

Для прискорення процесу входження України у світогосподарські структури необхідно якнайшвидше відновити і зміцнити свої позиції в поділі праці на регіональному рівні, тобто на рівні СНД та колишніх соціалістичних країн Східної Європи. Незважаючи на насильницький демонтаж інтеграційних зв'язків з цими країнами, повністю вони не порушені. їх легше відновити, ніж встановити нові за межами колишньої соціалістичної співдружності. Саме цей регіон, особливо Росія, є величезним ринком збуту для українського виробництва і головним постачальником мінеральних, паливно-енергетичних, лісових та інших видів сировини. Передусім нафти і газу, оскільки Україна забезпечена власними ресурсами нафти на 8%, газу - на 22%.

Відновлення регіональних інтеграційних зв'язків дасть можливість вивести національну економіку з глибокої кризи і перейти до розширення господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та міжнародними інститутами й розгорнути ділове співробітництво на взаємовигідних засадах з усіма державами світу

Для широкого включення України не тільки в регіональний, а й міжнародний поділ праці існують об'єктивні передумови, серед яких найважливішими є:

· наявність промислових, сировинних, водних та земельних ресурсів;

· потенційна здатність кадрів до висококваліфікованої і наукоємної праці, яка може бути реалізована у короткий час в результаті активізації стимулювання праці;

· вигідне географічне положення, вихід до моря, сприятливий клімат.

Щоб забезпечити широкомасштабне включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво, необхідно сформувати ефективний механізм зовнішньоекономічних зв'язків. Механізм зовнішньоекономічних зв'язків становить собою сукупність конкретних форм зв'язків, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських структур із світовим господарством з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її населення.

На жаль, в Україні такий механізм відсутній.

По-перше, відсутня ефективна правова база. Закони "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про єдиний митний тариф", "Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" та деякі інші є правовими актами загального характеру, а тому вимагають доповнень і конкретизації багатьох своїх положень у вигляді ново серії законів, постанов та угод. Ці останні повинні, з одного боку, стимулювати і полегшувати ті ділові зв'язки українських підприємств із зарубіжними, які приносять найбільшу користь економіці України, а з іншого - створювати передумови формування економічного союзу країн СНД, у межах якого діяли б такі принципи: свобода міждержавної міграції капіталів та робочої сили, регулювання питань промислової та інтелектуальної власності, свобода транспорту і ринкових послуг, державні замовлення і уніфікація податків.

По-друге, вкрай недосконалою в Україні є валютна, податкова, кредитна й митно-тарифна політика. Вона не забезпечує стабільність національної грошової одиниці відносно провідних валют світу, не сприяє залученню іноземної валюти в країну і використанню її як засобу стабілізації національної економіки та створення державного валютного фонду, гальмує приплив інвестицій і разом з тим виштовхує вітчизняне виробництво на узбіччя світового господарства.

Хоча сучасний стан продуктивних сил України значно підірваний суспільно-політичною та економічною кризою, їх потенційні можливості досить великі. Україна успадкувала від СРСР найвищий у Європі показник кількості науково-технічних працівників у розрахунках на душу населення. В країні налічується 700 тисяч осіб, які займаються науково-технічною творчістю. З 22 млн. чоловік активного населення близько 3 млн. становлять спеціалісти з вищою освітою і 2 мли. - з середньою технічною.

Все це є одним із важливих факторів розвитку міжнародної науково-технічної кооперації України, основними формами якої могли б бути такі:

· взаємодія у створенні, розширенні та забезпеченні діяльності навчальних закладів, науково-дослідницьких та консультативних центрів;

· співробітництво у галузі науки й техніки при будівництві, модернізації та експлуатації підприємств й інших об'єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури;

· обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими та проектними матеріалами;

· співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної й економічної інформації.

Оскільки найтісніші зв'язки в галузі науки й освіти Україна мала з Росією, а також з деякими колишніми соціалістичними країнами Східної Європи, то розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України повинен охоплювати в першу чергу ці країни.

Існуючий науково-технічний потенціал виступає важливим фактором розвитку міжнародної виробничої кооперації. Як відомо, основу економічної інтеграції колишніх республік СРСР становив поділ праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві певних видів продукції, якими вони обмінювалися. При цьому каналами міжреспубліканського обороту реалізовувалося понад 20% валового продукту, в той час як в країнах ЄС цей показник становить 18%. І навіть сьогодні країни колишнього СРСР мають певною мірою єдиний економічний простір й інтегровану економіку. Більшість галузей машинобудування України на 50 і більше відсотків залежать від коопераційних поставок з країн СНД. Тому найперше завдання полягає в тому, щоб відновити й розвинути виробничо-технічну кооперацію України з країнами СНД.

Що стосується участі України в коопераційному співробітництві із західними кранами, то його масштаби незначні. Такий стан зумовлений недооцінкою в минулому цієї форми спілкування, невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних та валютно-фінансових аспектів співробітництва, а також відсутністю глибокої зацікавленості західних підприємств щодо України.

Сьогодні істотний негативний вплив на загальний стан виробничо-технічної кооперації роблять такі фактори як скорочення фізичних обсягів виробництва, згортання інвестиційної діяльності, стійке падіння продуктивності праці, величезний дефіцит бюджету, значний зовнішній борг України, дискримінаційна політика деяких держав стосовно України, низький соціально-економічний ефект України від діяльності спільних підприємств і ін. В міру їх подолання виробничо-технічна кооперація й інтеграційний процес в цілому будуть поглиблюватися.

ВИСНОВКИ

1. Сучасна національна економіка України - це економіка перехідного періоду. Україна здійснює перехід до ринкової економіки.

У товарній формі господарства узгодження господарської діяльності здійснюється у вигляді макроекономічного регулювання (координації). Макроекономічне регулювання - це складне, багатопланове поняття, - це механізм, за допомогою якого досягається збалансованість в економіці. Одне з основних макроекономічних завдань України є вибір моделі макроекономічної координації.

2. Розрізняють такі три ринкові підсистеми макроекономічного регулювання: ринкову, підсистему регулювання з боку фірм, державне регулювання. Ринкова підсистема механізму макрорегулювання координує господарську діяльність стихійно через систему цін та конкуренції. Держава поліпшує функціонування ринкової системи шляхом: створення незалежного правового і суспільного середовища, і поглиблення конкуренції. У перехідний період держава повинна координувати економічні процеси на макрорівні, підтримувати оптимальні пропорції суспільного виробництва та безперервність процесу відтворення.

3. В сучасній макроекономіці відбувається гостра полеміка з приводу на скільки ефективним є державне втручання в економіку. Прихильники класичної моделі вважають, що державне регулювання є неефективним, прихильники нової кейнсіанської моделі - ефективним.

4. Проведення фіскальної політики в Україні ускладнюється двоякою потребою: збільшення ВВП, зниження темпів інфляції. Аналіз цієї політики показав, що у 2001-2004 рр. фіскальна політика була стимулювальною, у 2005-2006 - стримувальною, у 2006-2009 рр. - стимулювальною.

5. Аналіз формування монетарної політики в Україні, дає підстави твердити, що протягом 2001-2004 - політика була стримувальною, 2005-2009 рр. - стримувальною.

6. За роки незалежності монетарна і фіскальна політика в Україні були вкрай непослідовними, суперечливими, необгрунтованими, недосконалими.

7. Певні труднощі переходу до ринкової економіки обумовлені високим рівнем концентрації виробництва, в результаті чого майже половина усіх підприємств в промисловості, на транспорті та деяких інших галузях є єдиними виробниками товарів та послуг, а це виключає можливість внутрігалузевої конкуренції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Волинський Г. Державне регулювання ринкової економіки// Економіка України.- 2006.-№11.-С.69-76.

2. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Макроекономіка/ Пер. з англ. С. Панчишин та З. Ватаманюк.-Просвіта, 2007.-670с.

3. Кравець Є. Верховенство закону в економіці проблеми вдосконалення правового регулювання// ЕУ.- 2000.-№10

4. Макроекономіка. // За ред. Карпин Д. С., Маценко., Г. О., Юхимчук Г. О.- Луцьк: Вежа.-2006.-250с.

5. Макроекономіка. // За ред. д. е. н. Савченка А. Г. - К.: Либідь. - 2005.-208с.

6. Огонь Ц. Фінансова політика і податки в умовах формування ринкових відносин.//Фінанси України- 2005.- №5.С-87-97.

7. Основи економіки: Підручник / Радіонова І. Ф., Кравченко І. С., Петрова І. Л., Радченко В. В. / За ред. Радіонової І. Ф..-К.: Задіак-ЕКО, 2005.-224с.

8. Руда О. Нотатки про бюджет України на 2009 рік і про виконання бюджету 2008 року// Економіст.- 2009.-№1.

9. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка/ Пер. з англ. С.Панчишина та З.Ватаманюка.- К.: Основи, 2005.-574с.

10. Статистичний щорічник України за 2005 рік - К.: Техніка, 2006.

11. Тенденції української економіки// Центр макроекономічного аналізу. К., 2007, березень.

12. Ющенко В. Монетарна політика України: результати і перспективи// Вісник Національного банку України.- 2006.-№4.-С.5-13.

13. Mishkin Frederic S. The Economics of Money, Banking, and Financial markets, Fourth Edition, 2005

Додатки

Таблиця 1. Три моделі макроекономічного регулювання

Модель	Реакція на непередбачену розширювальну політику	Реакція на передбачену розширювальну політику	Чи може активістська політика бути благотворною	Реакція на непередбачену антиінфляційну політику	Реакція на передбачену антиінфляційну політику	Чи довір'я є важливим для успішної антиінфляційної політики
Традиційна	Y , Р	Y , P теж,коли політика непередбачена	Так	Y , l	Y ,l так само як у випадку коли політика непередбачена	Ні
Нова класична макроекономічна модель	Y , P	Y незмінний, Р зростає більше, ніж коли політика непередбачена

Подобные документы

• Державне регулювання економіки

  Основи регулювання ринкової економіки. Державне регулювання відносин власності. Прогнозування та планування народного господарства. Фінансово-бюджетне, кредитне і податкове регулювання економіки. Державний контроль зовнішньоекономічної діяльності.
  
  учебное пособие [2,4 M], добавлен 27.12.2010
  

• Державне регулювання економіки України

  Сутність, основні складові, методи, принципи, суб'єкти і об'єкти державного регулювання української економіки. Макроекономічний огляд основних показників економічного розвитку України. Регулювання науково-технічної, інвестиційної та соціальної політики.
  
  курсовая работа [362,9 K], добавлен 08.12.2013
  

• Державне регулювання ринкової економіки

  Об’єктивна необхідність державного регулювання економіки. Структура механізму й методи державного регулювання. Державне регулювання в Україні. Економічні функції місцевих органів влади. Співвідношення між ринковим механізмом і державним регулюванням.
  
  реферат [53,2 K], добавлен 16.01.2008
  

• Державне регулювання економіки

  Політика державного регулювання економіки. Форми та функції державного регулювання економіки. Національні особливості державного регулювання. Основні форми державного регулювання. Становлення економічних функцій Української держави.
  
  курсовая работа [36,6 K], добавлен 10.04.2007
  

• Проблеми макроекономічного регулювання економіки України

  Основні форми та методи макроекономічного регулювання економіки. Особливості макроекономічного регулювання окремих сфер та об'єктів. Державний вплив на інноваційну діяльність, науку і науково-технічний прогрес.
  
  курсовая работа [58,1 K], добавлен 30.08.2007
  

• Форми і методи регулювання економіки державою

  Бюджетно-податкова політика держави. Грошово-кредитна політика. Соціальна політика держави. Державне регулювання аграрної сфери економіки. Антикризова політика держави. Ринкова трансформація української економіки.
  
  реферат [27,9 K], добавлен 03.09.2007
  

• Державне регулювання економіки

  Комплексні методи державного регулювання економіки. Головні принципи економічного та соціального прогнозування. Фінансово-кредитне регулювання економіки. Регулювання зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності. Підтримка малого підприємництва.
  
  курсовая работа [68,8 K], добавлен 25.04.2010
  

• Макроекономічні показники і пропорції, як основа державного регулювання економіки

  Політика макроекономічного регулювання. Вплив монетарної політики на державну економічну політику. Проблема регулювання бюджетного дефіциту за допомогою макроекономічних показників. Державне регулювання економіки на основі макроекономічних показників.
  
  контрольная работа [53,2 K], добавлен 27.10.2008
  

• Альтернативні концепції теорії макроекономічного регулювання економіки: теорія і практика

  Необхідність державного регулювання економіки. Обмеження ринкового механізму і спеціальний державний механізм як компенсація. Дві макроекономічні концепції - кейнсіанська та монетаристська. Економічні функції держави. Сучасна економічна політика України.
  
  реферат [21,1 K], добавлен 20.03.2009
  

• Державна політика підтримки підприємництва як засіб ліберального регулювання економіки

  Поняття підприємництва. Державне регулювання форм ділового підприємництва, його ефективність в умовах перехідної економіки. Використання сучасних форм фінансування малого та середнього підприємництва. Державна підтримка венчурних (ризикових) підприємств
  
  реферат [354,2 K], добавлен 20.03.2009
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам