Економічне планерування діяльності підприємства

1) підвищення технічного рівня виробництва за рахунок впровадження нової технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, застосування нових сортів рослин, порід худоби, більш ефективних добрив, пестицидів тощо;

2) поліпшення організації виробництва і праці (удосконалення управління виробництвом, спеціалізації і концентрації, збільшення норм навантаження і виробітку, скорочення втрат робочого часу, ліквідація непродуктивних витрат, скорочення втрат від браку);

3) зміни обсягів і структури виробництва (відносне скорочення умовно-постійних витрат у разі збільшення обсягів виробництва продукції перш за все за рахунок підвищення врожайності й продуктивності худоби, зміни структури вироблюваної продукції);

Особливо детально при цьому аналізують змінні й постійні витрати. Змінні витрати прямо пропорційно залежать від обсягів виробництва.

Недоліком традиційних методів планування собівартості (кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний) є велика трудомісткість розрахунків для кожного варіанта плану, особливо в перспективному плануванні. До того ж вони недостатньо враховують комплексний вплив кожного фактора на собівартість. Тому в практиці планування собівартості продукції рослинництва і тваринництва все ширше застосовують економіко-математичні методи на основі використання виробничих функцій. Функціональну залежність собівартості (у) від незалежних величин-факторів можна виразити лінійним рівнянням

у = f (Х1, Х2, … Хп),

де -- Х1, Х2, … Хп -- фактори виробництва.

26. Калькулювання собівартості окремих видів продукції: поняття та основні методи

Калькулювання - це процес обчислення собівартості окремих видів продукції.

В річному плані калькуляції складаються на усі види продукції, які передбачені до випуску. Розрахунок проводиться на рік з розподілом за кварталами.

В залежності від характеру та складності процесу виробництва, особливостей його організації використовують наступні методи калькулювання собівартості та обліку виробничих витрат: позамовний, попередільний, повиробний, нормативний.

При позамовному методі калькуляційною одиницею та об'єктом обліку є окреме замовлення. Калькулювання проводиться по цехам або по виробництву в цілому методом прямого рахунку. Метод використовується в індивідуальному, дрібносерійному виробництвах.

Попередільний метод передбачає, що калькулювання та облік виробничих витрат здійснюється за калькуляційними статтями витрат по цехам, стадіям виробництва. При цьому по переділах враховуються усі витрати, у тому числі собівартість використаних напівфабрикатів. В залежності від кількості переділів розрізняють однопередільний та багатопередільний методи.

При повиробному методі калькулювання облік виробничих витрат здійснюють відповідно до окремих видів готової продукції або до груп однорідних продуктів та виробів.

Найбільш прогресивним є нормативний метод, в основі якого лежить:

а) детальне нормування витрат та складання нормативних калькуляцій собівартості;

б) облік усіх фактичних змін і відхилень від норм та повсякденний контроль;

в) вияв причин та конкретних винуватців відхилень;

г) прийняття коригуючих дій.

В залежності від повноти охоплення витрат калькулювання може здійснюватися:

1) за неповними витратами - розраховується виробнича собівартість

2) за повними витратами - включає всі витрати на виробництво і реалізацію продукції (розраховується повна собівартість)

27. Склад і порядок розробки кошторисів витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничих витрат

Витрати на утримання та експлуатацію устаткування і загальновиробничі витрати належать до непрямих витрат і пов'язані з процесом виробництва в цілому.

Кошторис ВУЕУ включає такі статті витрат:

1. Амортизація устаткування і транспортних засобів.

2. Експлуатація устаткування

3. Поточний ремонт устаткування і транспортних засобів

4. Проценти за користування основними фондами

5. Витрати на утримання цехових транспортних засобів

6. Інші витрати

Кошторис ЗГВ включає такі статті витрат:

1. Витрати на управління виробництвом.

2. сума сплачених платежів за користування ОФ та нематеріальними активами загально виробничого призначення

3. Витрати не капітального характеру, пов'язані з удосконаленням технології

4. Витрати на обслуговування виробничого процесу

5. Амортизаційні відрахування будівель, споруд та нематеріальних активів

6. Внутрішньозаводське переміщення вантажів

7. Витрати на пожежну та сторожову охорону

8. витрати на охорону праці.

9. Інші витрати

28. Кошторис витрат на виробництво, його склад і методика розробки

Кошторис витрат на виробництво - це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період не залежно від того відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні.

До кошторису витрат на виробництво належать усі витрати основних і допоміжних виробництв, пов'язані з випуском промислової продукції та виконанням робіт промислового характеру для власних потреб і на сторону, а також для непромислових господарств. Також до нього включаються витрати на збільшення НЗВ.

Витрати кошторису групуються за наступними однотипними економічними елементами:

1. Матеріальні витрати - належать витрати на:

1) Сировину на основні матеріали - матеріали для основної операційної діяльності.

2) Допоміжні матеріали.

3) Покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати.

4) Роботи та послуги виробничого характеру сторонньої організації.

5) Паливо зі сторони - те, яке піде на технологічні потреби виробництва, виробітку енергії та опалення споруд.

6) Енергія зі сторони.

7) Витрати, пов'язані з використанням природних ресурсів.

2. Витрати на оплату праці відображають в кошторисі відповідно до розрахунків плану по праці (всього ПВП за обліковим складом). Елемент містить виплати за окладами, премії та заохочувальні компенсаційні виплати, оплату відпусток, оплату іншого невідпрацьованого часу та інші виплати.

3. Відрахування на соціальні заходи належать відрахування до фондів:

- ПФ -33,2%

- Проф.захворювання

- Нещ. випадки

- Безробіття 1,6%

4. Амортизація включає:

а) витрати на повне відновлення та поліпшення ОФ у вигляді амортизаційних відрахувань, включаючи прискорену амортизацію;

б) знос нематеріальних активів, який визначають по нормам амортизації, первісної вартості та строку використання.

5. Інші операційні витрати включають: витрати на відрядження, страхові платежі, плата за послуги банком, оплата послуг зв'язку, транспорту тощо.

Для розробки кошторису застосовують 3 метода:

1) на основі інших розділів плану (розглянуто вище);

2) на основі кошторисів витрат по цехам основного і допоміжного виробництва. При цьому загальний кошторис витрат по підприємству визначають як суму витрат по усім цехам з додаванням адміністративних витрат і за виключенням внутрішньозаводського обігу;

3) на основі калькуляцій на всю номенклатуру виробів, робіт та послуг. Складний і трудомісткий метод, тому на практиці його застосовують не часто.

Зведений кошторис витрат по підприємству складають на рік з розбивкою по кварталах.

29. Особливості планування собівартості у гірничовидобувній галузі

Особливості планування собівартості в гірничо - видобувній галузі обумовлені специфікою самих технологічних процесів. Тут необхідні значні витрати на проведення комплексу підготовчих робіт, розвідування, розкриття родовищ. До того ж ці витрати мають місце не тільки в підготовчий період, вони постійно присутні і в період експлуатації.

Особливістю планування в гірничо - видобувній промисловості виступає і те, що витрати допоміжних цехів, послуги та роботи яких цілком споживаються в основних цехах, відносять безпосередньо на основне виробництво і по кошторису допоміжних виробництв не планують.

Відсутнє незавершене виробництво, тому його теж не планують. Витрати на видобувних підприємствах враховують та планують по переділам, підрозділам виробництва та видам виконуваних робіт

Основні фактори, які впливають на рівень витрат: 1) природні умови надр (гірничо-геологічні умови: глибина розробки, потужність пластів; 2) вид та кількість сировини, яка видобувається; 3) природно - кліматичні умови.

В гірничовидобувній промисловості розрізняють наступні види собівартості:

- дільничну;

- загальношахтну (виробничу),

- повну

- галузеву собівартість.

Всі види витрат гірничовидобувних підприємств, окрім кошторису витрат, класифікують по статтям витрат та процесам виробництва

Калькуляційні статті при видобутку руди підземним способом:

1) сировина та основні матеріали (безпосередньо відсутні, але на статтю відносять відрахування на геологорозвідувальні роботи та плата за ресурси);

2) допоміжні матеріали (металеві кріплення, вибухові речовини);

3) погашення гірничопідготовчих робіт (ГПР);

4) енергетичні витрати (електроенергія, вода, стисле повітря);

5) оплата праці по цеху;

6) відрахування на соціальне страхування;

7) витрати на утримання основних засобів та обслуговування виробництва;

8) амортизаційні відрахування основних засобів;

9) витрати на ремонт основних засобів;

10) знос інструментів та засобів;

11) технологічне перевезення;

12) інші витрати (науково-дослідні роботи, рекультивація).

До калькуляції видобутку руди підземним способом відносять шахтну собівартість, а відкритим способом - кар'єрну собівартість.

30. Поняття та види прибутку, методика їх розрахунку

Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу та комерційну діяльність підприємства.

Прибуток є основним джерелом фінансування діяльності підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, джерелом соціальних виплат.

Види прибутку:

~ Валовий - це різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції

ВП = ЧД - Срп

Чистий доход - це різниця між доходами віл реалізації продукції та обов'язковими платежами, що входять до ціни товару.

~ Операційний прибуток

ОП = ВП + інші операц.доходи - адмін.витрати , витрати на збут, інші операц.витрати.

~ Прибуток від звичайної дія-ті до оподаткування

Фін.рез. від звич. дія-ті до оподат = ОП + дохід від участі в капіталі, інші фінансові доходи, інші доходи - фінансові витрати, витрати від участі в капіталі, інші витрати.

~ Прибуток від звичайної дія-ті

Фінанси . результати від звичайної діяльності =Фін.рез-ти від звичайної дія-ті до оподаткування - податок на прибуток (25%) .

~ Чистий прибуток

ЧП = фін.рез-ти від звичайної дія-ті +/- фін.рез. від надзвичайних подій.

31. Методи планування прибутку. Планування розподілу прибутку

На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані 3 методи планування прибутку:

1.Метод прямого рахунку - прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляється і реалізується.

де

В - виручка від реалізації продукції

Срп - собівартість реалізованої продукції

Qі - річний обсяг вир-ва продукції

Ці - ціна одиниці продукції

Сі - собівартість одиниці продукції

2.Розрахунок прибутку на основі показника витрат на одну гривню товарної продукції - цей метод передбачає використання даних про виробничі витрати реалізації продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну в плановому періоді.

де Стп - собівартість товарної продукції

3.Економічний (аналітичний) метод - розрахунок прибутку за цим методом здійснюється окремо за порівняльною і непорівняльною продукцією. Плановий прибуток від випуску непорівняної продукції розраховується методом прямого розрахунку або з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Планування розподілу прибутку

Розподіл прибутку здійснюється на основі нормативів, які враховують:

- завдання розширеного відтворення основних фондів

- фінансові вимоги держави

- можливості використання кредиту

- витрати на соціальну діяльність

Чистий прибуток на підприємстві розподіляється на 2 частини:

І частина - Розподілений прибуток або фонд споживання - прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам, персоналу підприємства, на соціальну підтримку.

Фонд споживання передбачає покриття наступних витрат:

- надання одноразової допомоги членам трудового колективу

- винагорода колективу за підсумками роботи за рік

- культурно-побутове обслуговування працівників

- будівництво і кап.ремонт житлових будинків та ін.

ІІ частина - Нерозподілений прибуток або фонд накопичення - прибуток, що залишається на підприємстві і є джерелом його розвитку

Фонд накопичення призначений для:

- фінансування капітальних вкладень

- приросту власних оборотних коштів

- НДДКР

- Сплата відсотків по довгостроковим кредитам

Оптимальне співвідношення: Фонд накопичення 60%, фонд споживання - 40% З фонду накопичення утворюється:

- Резервний фонд

- Інвестиційний фонд

- Фонд розвитку виробництва

32. Методика визначення фінансових результатів

Узагальнюючими фінансовими показниками діяльності підприємства є валовий і чистий прибуток. Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу та комерційну діяльність підприємства.

Прибуток є основним джерелом фінансування діяльності підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, джерелом соціальних виплат.

Види прибутку:

~ Валовий - це різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції

ВП = ЧД - Срп

Чистий доход - це різниця між доходами віл реалізації продукції та обов'язковими платежами, що входять до ціни товару.

~ Операційний прибуток

ОП = ВП + інші операц.доходи - адмін.витрати , витрати на збут, інші операц.витрати.

~ Прибуток від звичайної дія-ті до оподаткування

Фін.рез. від звич. дія-ті до оподат = ОП + дохід від участі в капіталі, інші фінансові доходи, інші доходи - фінансові витрати, витрати від участі в капіталі, інші витрати.

~ Прибуток від звичайної дія-ті

Фінанси . результати від звичайної діяльності =Фін.рез-ти від звичайної дія-ті до оподаткування - податок на прибуток (25%) .

~ Чистий прибуток

ЧП = фін.рез-ти від звичайної дія-ті +/- фін.рез. від надзвичайних подій.

33. Планування рентабельності

Рентабельність - один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва.

Планування рентабельності підприємства є складовою частиною процесу управління прибутком підприємства.

У плануванні використовують різні показники рентабельності. Усі вони відносні й показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого, операційного, оподаткованого тощо). Тобто при визначенні показників рентабельності в чисельнику завжди буде прибуток.

Показники рентабельності - система показників, які характеризують здатність підприємства створювати необхідний прибуток в процесі своєї господарської діяльності. Показники рентабельності розрахововуються на основі Балансу ф.1 та Звіту про фінансові результати підприємства ф.2.

- Рентабельність продажів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистого доходу від реалізації і характеризує ефективність продажів пдприємства.

- Рентабельність активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.

- Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

- Рентабельність інвестицій - розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період.

- Рентабельність продукції розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) до собівартості і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

КСЕРОКС

34. Сутність фінансового планування, методи та способи його проведення

35. Загальна характеристика системи бюджетів підприємства

36. Види та зміст фінансового планування

37. Склад та структура плану оновлення продукції

Нова продукція (новий вид продукції) - виріб, що виготовляється вперше, також модернізований виріб, що отримав нову якісну характеристику.

Саме нові товари дозволяють вчасно змінювати структуру асортименту і підтримувати обсяг продажу на рівні, що забезпечує стабільний фінансовий стан підприємства.

Проблема планування освоєння нового продукту включає не тільки технічну розробку виробу, але і комплекс організаційно-економічних заходів, що направлені на задоволення запитів споживачів і збільшення рентабельності підприємства. В основі планування оновлення продукції лежить концепція життєвого циклу продукції.

План оновлення продукції складається на основі завдань стратегічного плану, в розширеному варіанті план оновлення продукції може містити такі розділи:

- якісні та структурні зміни „портфеля” продукції підприємства;

- економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції;

- норми і нормативи;

- виробництво та реалізація продукції;

- матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;

- персонал і оплата праці;

- витрати виробництва нової продукції, прибуток, рентабельність.

Випуск нової продукції містить великий комплекс робіт, що отримав назву „Підготовка виробництва”.

В залежності від послідовності виконання робіт виділяють наступні стадії підготовки виробництва нового виробу:

а) науково-дослідні роботи по створенню продукції, тобто комплекс досліджень, що проводиться з метою отримання обгрунтованих вихідних даних, принципів та шляхів створення нової або модернізації продукції, що випускається;

б) дослідно-конструкторські розробки -- комплекс робіт по створенню конструкторської і технологічної документації, виготовлення і використання дослідних зразків виробів;

в) технічна підготовка виробництва -- сукупність робіт, що забезпечує конструкторську і технологічну готовність підприємств до випуску нового виробу заданого рівня якості при встановлених строках, обсягах випуску та витратах.

г) освоєння виробництва -- складова частина постачання продукції на виробництво, що включає обробку і перевірку підготовленого технологічного процесу та оволодіння практичними прийомами виготовлення продукції. Освоєння виробництва є кінцевою стадією всієї підготовки виробництва, після чого починається серійний або масовий випуск продукції.

У процесі розробки та впровадження продукції у виробництво вирішуються наступні основні завдання:

-- забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;

-- створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;

-- скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;

-- забезпечення стабільності та покращення (відповідно до умов ринку) показників якості продукції та ефективної її експлуатації;

-- забезпечення та підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства;

-- завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення її позитивного іміджу.

38. Методика розробки плану підготовки та освоєння нової продукції

У процесі створення, підготовки виробництва та освоєння нової продукції можна виокремити такі основні види планових робіт (за складом і завданнями), що їх виконують на підприємстві: 1. Науково-дослідні роботи в найбільшому обсязі виконуються на першій стадії генерування, відбору ідей та маркетингових досліджень. 2. Конструкторські й технологічні роботи виконують на всіх стадіях створення та освоєння нової продукції, але найбільш розгорнутий характер вони мають на третій стадії (конструкторська й технологічна підготовка виробництва). 3. Організаційно-планові роботи - сукупність взаємозв'язаних процесів планування, організації, обліку й контролю на всіх стадіях і етапах підготовки виробництва, які забезпечують готовність підприємств до створення й виготовлення нових виробів.

4. Роботи матеріально-технічного характеру включають забезпечення матеріально-технічної готовності підприємств до створення й випуску нової продукції. На рівні промислового підприємства - це забезпечення своєчасної та комплектної поставки основних і допоміжних матеріалів, обладнання, запасних частин тощо, необхідних для випуску нової продукції.

5. Роботи економічного характеру - сукупність взаємозв'язаних процесів, які забезпечують економічне обґрунтування створення, виробництва й експлуатації нової продукції.

6. Роботи соціально-психологічного характеру - сукупність взаємозв'язаних процесів, які забезпечують соціально-психологічну готовність підприємств до створення й виробництва нових виробів.

Роботи, які виконують у процесі розроблення й постановки продукції на виробництво, спрямовані на вирішення таких основних завдань:

* забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт цієї продукції;

* створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках;

* скорочення термінів розроблення й освоєння виробництва нової продукції;

* забезпечення стабільності (і поліпшення відповідно до умов ринку) показників якості продукції та її ефективної експлуатації;

* забезпечення та підвищення конкурентоспроможності підприємства, що випускає дану продукцію;

* вихід на нові ринки чи ринкові ніші;

* завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення позитивного іміджу.

39 Нормативна база планування, підготовки та освоєння нової продукції

Розрізняють 2 типи нормативів технічної підготовки вир-ва: обємні і трудові.

За допомогою обємних встановлюється обсяг робіт у натуральму вимірі, а за допомогою трудових - у нормо-годинах.

До обємних складових відносяться: кількість оригінальних деталей, які припадають на виріб відповідної групи складності (їх кількість залежить від його конструкторської складності і новизни); кількість технічних карт на одну деталь за видом обробки; коефіцієнти тех.-ної оснащеності за видами обробки (коеф тех.-ї оснащу-ті - число, яке показує, скільки одиниць спеціального оснащення припадає в середньому на одну оригінальну деталь); типовий розділ деталей, тех.-х процесів і оснащення за групами складності.

До трудових нормативів відносять трудомісткість конструкторських, креслярських, копіювальних та інших робіт їх проектування оригінальної деталі, трудомісткість проектування тех.-го процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо. Після виз-ня конструкторських і тех.-х робіт розраховується їхня трудомісткість. Для цього необхідні нормативи труд-ті за групами складності. Ці нормативи носять галузевий характер і встановлюються різними методами. На основі цього може бути розрахований цикл (тривалість) кожного етапу тех.-ї підготовки вир-ва у календарних днях:

Тц = (ті * к2 * к3)/(Чі * Тзм * кв.н.),

де ті - труд-ть стадії; Чі - чис-ть роб-в; Тзм - тривалість зміни, кв.н. - коеф-т викон-ня норм; к2 - коеф-т, який враховує додатковий час; к3 - коеф-т переведення роб-х днів у календарні.

Якщо величина Тц задана, то визначається за цією формулою кіл-ть виконавців. Після цього розробляються основний плановий документ - генеральний план-графік тех.-ї підготовки вир-ва нового виробу. Основою розрахунку екон-ї ефек-ті і доцільності провадження нової прод-ї слугують зваження вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реал-ї кількох варіантів інвестицій. Якщо кап-ні витрати здійснюються протягом кількох років, то проводять розрахунок впливу неодночасності кап-х витрат на їхню ефективність.

40. Значення бізнес-плану та його сутність

Бізнес-план підприємства - це письмовий документ, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовані ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ними.

В ринковій системі господарювання бізнес-план виконує 2 функції:

1. зовнішню, тобто ознайомлення зацікавлених ділових людей із сутністю та ефективністю;

2. внутрішню, тобто відпрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту.

Типова структура бізнес-плану має такі розділи

1. резюме;

2. галузь, фірма та її продукція;

3. дослідження ринку;

4. маркетинг-план;

5. виробничий план;

6. організаційний план;

7. оцінка ризиків;

8. фінансовий план.

Цілі розробки бізнес-плану:

- налагоджування ділових стосунків;

- проектування системи управління;

- своєчасне передбачення перешкод і проблем;

- формування та розвиток управлінських якостей підприємця.

Структура бізнес-плану:

- розробка резюме (повідомити про свої наміри);

- галузь, фірма та її продукція;

- дослідження ринку;

- маркетинг-план;

- виробничий план;

- організаційний план;

- оцінка ризику;

- фінансовий план.

Послідовність дій розробки бізнес-плану:

- вибір продукції;

- дослідження ринкового середовища;

- вибір та обґрунтування місця для розміщення фірми;

- прогнозування можливих обсягів продажу продукції;

- визначення виробничих параметрів;

- розробка цінової та збутової політики;

- обґрунтування вибору організаційних параметрів фірми;

- опис потенціальних ризиків та дій для їх оптимізації;

- оцінка фінансових параметрів бізнесу;

- узагальнення висновків з основних положень бізнес-плану.

Середні та короткострокові плани відносяться до тактичного планування.