10

ЗМІСТ

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОБРОБУТУ В УКРАЇНІ

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОБРОБУТУ В УКРАЇНІ

Україна має одні з найкращих у світі об'єктивні умови для того, щоб бути багатою країною, народ її мав би жити в достатку, а молодь мати майбутнє, тому що:

Україна має вигідне географічне положення; Україна - одна із найбагатших країн світу щодо інтенсивності запасів природних ресурсів: займаючи менше 1% території земної кулі Україна має 5,2% природних ресурсів. В тому числі 40% європейських запасів чорноземів, всі елементи таблиці Менделєєва є в Україні; Україна має сильну вищу технічну школу, Україна мала і поки що до кінця не втратила ряд унікальних технологій в наукомістких галузях: в матеріалознавстві, металургії, електроніці, кібернетиці, авіації й суднобудуванні, у харчовій і хімічній технологіях тощо.

Маємо той випадок, коли українська мова краще, ніж російська, передає суть добробуту. В українській "добробут" це "добре буття", а в російській "благополучие" це "отримання благ". Саме це нам дозволить розгорнути смисл добробуту. Добробут це завжди більше, ніж споживання отриманих благ. Від відповіді на питання, що таке добробут, залежить та чи інша система цінностей. Отже відповіді на питання, що таке добробут, описують весь спектр політичних ідеологій та партій, що їх представляють.

Рис. 1.1 Ставлення населення до політики Уряду (%) Джерело: УЦЕПД ім.. О. Разумкова

Ці показники -- дуже тривожні симптоми, які свідчать про високий ступінь відчуженості населення від влади в цілому і формування економічної політики зокрема. Населення звикло покладатися винятково на власні сили, і багато з них вже мало звертають увагу на декларації влади. У наявності криза довіри до її намірів.

Вирішальним чинником переважання негативного ставлення до урядової економічної політики, очевидно, є та оцінка, котру виставляють українці економічним реформам, проведеним у країні. Так, лише 4,8% респондентів вважають, що «відбувається плановий процес реформування економіки», і ще 18,4% -- що є «спроби реформування економіки, яким протистоять певні політичні сили». На протилежному полюсі -- 37,7%, які схиляються до думки, що має місце «поступовий розвал економіки, який набув необоротного характеру», і 25,3% -- вказують на «мало керований процес перерозподілу державної власності з імітацією реформ».

Наявність такого негативу в суспільному сприйнятті виглядає парадоксальним на тлі статистичних даних про розвиток економіки України 2009 р., що вказує на високий темп зростання практично за всіма ключовими параметрами (див. діаграму).

Рис. 1.2. Темпи зростання основних економічних показників 2009 року (%) джерело: Держкомстат України

Негативна оцінка абсолютною більшістю українців результатів економічних трансформацій -- прямий наслідок того, що результати реформ сприймаються населенням не крізь призму оптимістичних статистичних звітів, а з позиції власного матеріального добробуту і задоволення своїх ціннісних орієнтацій (охорона здоров'я, освіта, культурний розвиток, особиста і суспільна безпека, сприятливі умови трудової діяльності й відпочинку тощо). Найважливішу роль відіграє тут те, яким чином відбувається взаємодія громадянського суспільства і державної влади в процесі вироблення і здійснення державної політики, яким чином і якою мірою інтереси суспільства та його пріоритетів враховуються владою. І варто визнати, що в цьому відношенні на сьогодні в усіх без винятку гілок влади набагато більше проблем, аніж здобутків.

У нинішньому соціально-економічному становищі країни можна виділити ряд «больових точок».

Якість державного управління

На запитання «Які недоліки властиві сьогоднішній українській владі?» 70,7% респондентів у проведеному опитуванні УЦЕПД відповіли, що «корумпованість чиновників». Це помітно вагоміший чинник навіть порівняно з традиційними посиланнями на «відсутність необхідних законів» (42,2% респондентів), «некомпетентність управлінського апарату» (41,4%), «незнання реальної ситуації на місцях» (34,6%). Втім, останній показник також досить симптоматичний, бо відбиває надмірну централізацію державного управління, брак регіональних механізмів розвитку.

Система оподаткування

На думку 59,3% респондентів, діюча на сьогодні в країні система оподаткування «призводить до погіршення економічної ситуації» (протилежної думки дотримуються лише 5,1%). Приблизно такий же відсоток опитаних вважають, що податкова політика країни має бути спрямована «на зниження загального рівня оподаткування і впровадження його на всій території країни», а не у вільних економічних зонах зі значною кількістю податкових пільг. Зволікання з реформою податкової системи, як видно, є одним із найважливіших чинників негативного ставлення громадян України до економічної політики держави.

З іншого боку, невдоволеність населення діючою системою оподаткування пов'язана і з непевністю в правильному використанні державою зібраних податків: 85,1% опитаних вважають, що «рівень інформування владою населення про використання коштів Державного бюджету» недостатній.

Бюджетна політика

У населення склалася своя система пріоритетів у витрачанні зароблених коштів, що далеко не завжди збігається з пріоритетами бюджетної політики держави.

Навіть побіжний аналіз показує, що населення України, хоч наскільки це видасться парадоксальним, набагато більшою мірою є ринково орієнтованим в аспекті бюджетної політики, аніж чимало державних діячів, які формують український бюджет. Так, громадяни готові сплачувати податки на розвиток охорони здоров'я, освіти, підтримку належного рівня соціальної допомоги малозабезпеченим і пенсії, але вони не хочуть підтримувати витрати бюджету на будівництво пам'ятників, фінансування миротворчих операцій за кордоном, фінансування державних ЗМІ, виплату дотацій вугільної промисловості, а також погашення зовнішніх боргів, накопичених попередніми урядами.

Рівень доходів і регулярність виплати зарплати

2009 року тут відбулися певні позитивні зміни -- підвищення на 60% мінімальної заробітної плати і на 29% -- середньої номінальної зарплати. Досягненням є і зниження за рік на 19% рівня заборгованості по зарплаті, погашення боргів по пенсіях.

Водночас не можна не звернути увагу на парадоксальне (на тлі загального економічного зростання і збільшення грошових доходів) зниження реальної зарплати на 1,4%. Попри переможні реляції уряду про повну ліквідацію у вересні 2009 р. боргів по пенсіях, 11,7% респондентів у проведеному УЦЕПД опитуванні стверджували, що держава все ще має заборгованість по пенсіях перед ними чи їхніми родичами. А підвищення пенсій за останній рік, на думку 77,7% опитаних, «не вплинуло на матеріальне становище їхньої сім'ї». Лише 33,6% респондентів засвідчили про вчасне одержання ними зарплати.

Загальний рівень матеріального добробуту

Дослідження УЦЕПД показує наявність тут як серйозної проблеми, пов'язаної з помітним погіршенням матеріального становища громадян за останні п'ять років, так і переважуючого відчуття непевності стосовно майбутнього (51,4% респондентів важко визначити свій майбутній матеріальний статус). «Вимивання» середнього (за доходами) класу (відсоток осіб, які мають середній рівень доходу, за п'ять років зменшився з 50,7 до 19%) не може не зменшувати громадську підтримку економічної політики уряду й держави в цілому.

Рівень цін і тарифів

Безумовно, уряд чимало зробив для утримання зростання споживчих цін у розумних межах: за офіційною статистикою -- 25,8%. Це можна вважати досягненням в умовах політики лібералізації цін на основні продукти сільського господарства, скорочення бюджетних дотацій житлово-комунального господарства, транспорту за надзвичайно високого рівня цін на імпортні енергоносії.

Однак за умов відсутності ефективного контролю над підприємствами-монополістами нерідко відбувається завищення цін і тарифів на життєво важливі товари й послуги. Так 76% опитаних Центром Разумкова громадян вважають, що рівень тарифів на житло «не відповідає якості житлово-комунальних послуг». Чи не це є стимулом до несплати в повному обсязі по рахунках за житло? Адже лише 38% респондентів УЦЕПД відповіли, що сплачують житлово-комунальні послуги в повному обсязі і 15,4% -- у повному обсязі з урахуванням субсидій.

Однак негативні оцінки респондентів щодо економічної політики уряду не варто сприймати як абсолют. Вони значною мірою відбивають уявлення громадян України про ідеал в галузі економічних реформ, що через багато причин не відповідає реальності. Але навряд чи така оцінка може бути досить об'єктивною.

Бути об'єктивним -- отже порівнювати результати діяльності уряду не з ідеальним образом ефективно реформованої економіки або тих сприятливих можливостей проведення реформ, які існували на початку 90-х років (і які, приміром, раціонально використали держави Балтії). Порівнювати необхідно з тим економічним становищем, що передувало прийняттю урядової програми.

Це була ситуація практично десятилітнього глибокого спаду економіки, у ході якого країна втратила 3/5 валового внутрішнього продукту і 4/5 свого інвестиційного потенціалу; утворилися глибинні структурні диспропорції, пов'язані з неконтрольованими процесами гіперінфляції та стихійного, спекулятивного перерозподілу фінансових потоків. Відбулася масована деградація систем забезпечення конкурентоздатності в умовах відкритої економічної системи, включаючи чинники гуманітарного розвитку, науки і технологічних інновацій. Розгребти ці завали протягом короткого часу -- нереально для будь-якого, навіть найвидатнішого, уряду.

Навіть за цих умов уряд мав значні досягнення.

По-перше, він закріпив ті тенденції до економічного зростання, котрі намітилися ще за його попередників. Причому досяг це безінфляційними методами. Все ще підвищений рівень інфляції -- результат не штучного стимулювання росту, а наслідок реструктуризації та цінової лібералізації.

По-друге, в умовах припинення притоку в державу коштів МВФ Україна не лише не пережила дефолт, а й у цілому забезпечила зовнішню і внутрішню макроекономічну рівновагу. Майже 25-відсоткове зростання експорту було досягнуте при зміцненні гривні, а не за рахунок її девальвації. При цьому зміцнення гривні супроводжувалося суттєвим розширенням монетарної бази економіки (на 42% до рівня січня 2009 р.) і зниженням із 4,17 до 2,55% середньомісячної офіційної ставки рефінансування НБУ (реальна ставка знизилася з 2,7 до 0,6%). Зменшено на $2,5 млрд. обсяг зовнішнього боргу країни.

По-третє, уряду вдалося реально перейти до політики збалансованого державного бюджету, ліквідувавши тим самим один із найпотужніших чинників інфляційного тиску на економіку і непродуктивного «зв'язування» вільних фінансових ресурсів, які раніше йшли на покриття дефіциту бюджету, а тепер вивільнилися для інвестиційних цілей.

По-четверте, здійснено комплекс заходів для зміцнення фінансової дисципліни в країні, замінено розрахунки грошовими сурогатами на розрахунки реальними грошима. Це позитивно позначилося на призупиненні процесу тінізації економічної діяльності, особливо в паливно-енергетичному секторі економіки.

По-п'яте, попри вкрай складне становище в енергетиці, що склалося восени 2009 р. (що багато в чому визначалося вкрай несприятливою для України кон'юнктурою світових енергетичних ринків), уряду вдалося зберегти життєстійкість енергетичної системи і повернути назад наростаючий процес «віялових» відключень електроенергії.

Звісно, більшість структурних перекосів в економіці можна виправити з великими труднощами. І це створює враження неефективності діяльності уряду. Але час зрозуміти, що Україна втратила в першій половині 90-х років свій шанс швидкого ефективного реформування. Такі сприятливі умови не можуть залишатися незмінними в часі. Відсутність необхідних реформ, як свідчить світовий досвід, завжди призводить до того, що утворюються і зміцнюються соціальні групи, котрі отримують ренту, тобто паразитують на існуючих у суспільстві структурних перекосах і диспропорціях. Це і відбулося в Україні. Швидкодіючих ліків від цієї хвороби не існує.

Необхідне органічне сполучення системи соціальних гарантій і механізму відповідальності людини щодо обов'язкового оволодіння мінімумом життєво важливих знань і, більш того, їх певним розвитком.

В Україні в період 2000 - 2009 рр. на 18,2 % скоротилася кількість професійно-технічних навчальних закладів і на 22,8 % - кількість місць у них для навчання й отримання професії [6, с. 462]. На початку 2009 р. діяло 1023 такі заклади. У зв'язку з політикою такого спрямування змінилося навантаження учнів на заклад з 516,4 осіб до 485,4 осіб. Але головне не це. Ті зміни, які відбулися у структурі професійно-технічної освіти в країні, супроводжувалися зниженням якості навчання у зв'язку з недостатнім рівнем матеріально-технічної бази й кадрового забезпечення. Професійно-технічна освіта здатна формувати такий професійно-освітній потенціал, який за жодним з параметрів не відповідає вимогам ринку праці. Більшість із випускників цих закладів не мають комп'ютерної освіти та орієнтовані винятково на ручну працю й технологію щонайбільше 3-го технологічного переділу. А має працювати державна система освоєння новацій на фоні настання епохи знань. Сьогодні урешті-решт ринок праці відчуває дефіцит кваліфікованих робітників.

Тільки зі створенням умов до підвищення впевненості зайнятого населення у важливості і безперервному підтриманні рівня освіти як гаранта помноження власних можливостей добробуту можна буде розраховувати на позитивні зміни в соціальній динаміці.

тести

1. „Початок політичної економії й оподаткування” (1817) - Д. Рікардо

2. „Національна система політекономії” (1841) - Ф. Ліст

3. „Теорія розподілу часу” (1965) - Г. Беккер

4. „Американський капіталізм. Теорія сили, що врівноважує” (1952) - Гэлбрейт Дж. К.

36 Усі положення Парето-оптимальності дійсні тільки за умов:

2. зробленої конкуренції;

3. монополістичної конкуренції;

4. олігополії;

5. монополії.

Відповідь: 2 зробленої конкуренції

56 Хто є автором теорії, яка стверджує, що система „природної свободи” породжує конфлікти між приватними і суспільними інтересами, крім цього конфлікти виникають і всередині суспільного інтересу - між вигодою сучасного моменту та інтересами майбутніх поколінь?

2. К. Вексель;

3. А. Пігу;

4. Дж. М. Кларк;

5. М. Сіджвік

Відповідь: 5 - М. Сіджвік

ЛІТЕРАТУРА

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень. -- К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2003. -- 90с.

2. Гріневська С.М.Відстеження процесів формування та становлення середнього класу // Інформаційне забезпечення державного та регіонального соціального управління: Монографія / О.Г.Осауленко, О.Ф.Новікова, Н.С.Власенко, І.В.Калачова та ін.; НАН України, Ін-т економіки промисловості; Держкомстат України.- К.;Донецьк: ІВЦ держкомстату України, 2004.- С.338

3. Єфремов В. В. Історія економічних вчень. Від стародавніх часів до становлення економічної науки: Курс лекцій / Ніжинський держ. педагогічний ун-т ім. Миколи Гоголя. -- Ніжин : Видавництво НДПУ ім. Миколи Гоголя, 2004. -- 113с.

4. Злупко С.Трудовий потенціал України: відтворення, зайнятість, ринок праці, соціальний захист // Перехідна українська економіка: стан і перспективи: За ред.. А.Філіпенка, В.Бандери.- К.: Вид.центр «Академія», 2006.- С.129.

5. Кушнір В.С. Історія економічних вчень: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. -- Х. : Еспада, 2004. -- 208с.

6. Статистичний щорічник України за 2005 рік / Державний комітет статистики України; Відп. за випуск В.А.Головко.- К.: Вид?во « Консультант», 2009.- С.451,452.

7. Соціально-демографічні характеристики домогосподарств України у 2009 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств): Стат.збірник / Державний комітет статистики України; Відп.за випуск І.І.Осипова.- К.: ІВЦ Держкомстату України, 2010.- С.50.