Основи макроекономічного планування

Зміст

Вступ

1. Види прогнозів та типи макроекономічних планів

2. Економічні закони та їх використання в прогнозуванні та плануванні

3.Методологія, принципи та завдання прогнозування й макроекономічного планування

4.Суть, функції та значення прогнозування соціально-економічного розвитку

Висновок

Перелік використаних джерел

Вступ

Прогноз -- це пошук реалістичного й економічно виправданого рішення. Прогнозування виявляє процеси, які слід ураховувати в майбутньому періоді, і дозволяє обґрунтувати заходи щодо активного впливу на них.

Необхідність прогнозування спричиняється тим, що майбутнє невизначене й ефект багатьох рішень, які приймаються зараз, протягом певного часу не відчувається. Тому точне передбачення майбутнього підвищує ефективність процесу прийняття рішень.

Можна навести такий загальновідомий приклад. У більшості країн складаються та публікуються засобами масової інформації прогнози погоди, до яких виявляють інтерес працівники сільського господарства, мандрівники та широкі верстви населення. Якби погода була щодня однаковою, то такі прогнози не складалися б. Саме мінливість погоди робить її прогнози потрібними.

Макроекономічні прогнози потрібні уряду, суб'єктам промислової та фінансової діяльності. Річний бюджет потребує оцінки майбутніх доходів (включаючи прибутковий податок, податок на додану вартість, податок по обороту, акцизний збір та ін.) і майбутніх витрат (включаючи допомогу по безробіттю, державні пенсії, які підлягають індексуванню, витрати центральних і місцевих органів влади та ін.). Очевидно, що для планування бюджету серед інших даних необхідно мати оцінки майбутніх обсягів національного доходу, рівня безробіття, відсоткової ставки та цін. Також важливі дані про імпорт і експорт, що безпосередньо впливають на національний доход і разом з грошовою та фінансовою політикою визначають рівень курсу національної валюти.

Оскільки уряд має формувати економічну політику та несе відповідальність за забезпечення держави відповідною інфраструктурою, йому потрібні прогнози.

1. Види прогнозів та типи макроекономічних планів

Економічне прогнозування -- це система наукових досліджень про можливі напрями майбутнього розвитку економіки та її окремих галузей. У макроекономічному плануванні воно відіграє особливу роль, тому що дає можливість імовірного бачення досліджуваного об'єкта в майбутньому. Наукове прогнозування є формою наукового передбачення. Воно, як правило, передує розробці соціально-економічних і науково-технічних програм та планів.

Залежно від сфери застосування прогнозування буває соціально-економічним і науково-технічним. Соціально-економічне прогнозування дає оцінку можливим перспективним змінам економічних і соціальних умов життєдіяльності суспільства. Науково-технічне прогнозування націлене на розробку наукових, технічних і технологічних засобів реалізації планів соціально-економічного розвитку.

Залежно від рівня управління прогнозування поділяється на народногосподарське, галузеве (або регіональне) і прогнозування розвитку підприємств. Народногосподарське прогнозування враховує можливості оптимального досягнення мети виробництва, виконання завдань економічного розвитку. Галузеве прогнозування здійснюється з урахуванням пропозицій різних галузей та регіонів. Прогнозування розвитку фірм, корпорацій, підприємств виконується з урахуванням нових тенденцій економічного й соціального аспекту та найновіших досягнень техніки та технології виробництва.

За ступенем обґрунтування прогнози поділяються на пошукові (дослідні) і нормативні. Пошукове прогнозування оцінює перспективні тенденції розвитку економіки, а нормативне пов'язане з визначенням шляхів і термінів досягнення бажаного стану економічного та соціального розвитку країни на основі досягнутих результатів. Нормативне прогнозування здійснюється на базі завчасно визначеної мети. Його завдання -- визначити шляхи й терміни досягнення можливого стану економіки в майбутньому на основі заданих нормативів.

Планування можна визначити як процес послідовного погодження інтересів і визначення завдань як для органів управління народним господарством різного рівня, так і для господарських одиниць.

У минулому про планування казали так: п'ятирічні плани -- це плани не тільки розвитку економіки, а й соціального прогресу; вони слугують вищій цілі суспільного виробництва -- найбільш повному задоволенню матеріальних і духовних потреб людей. Як це не парадоксально, але весь світ вчився у неіснуючого тепер Держплану, як потрібно планувати, а тому його досвід необхідно вивчати та використовувати в управлінні економікою незалежної України.

У системі державного регулювання найбільшого поширення набули перспективні та поточні плани розвитку економіки країни в цілому, окремих економічних регіонів, галузей виробництва та підприємств. Правильне їх поєднання забезпечує безперервність і координацію планових завдань у часі. Для народного господарства України необхідні плани, розраховані як на тривалий період часу, так і на короткі терміни.

Перспективні плани, розраховані на тривалий період і на серйозний успіх, особливо важливі в теперішній час, коли необхідне відродження економіки України. Без тривалих планів неможливо визначити головні напрями розвитку економіки, здійснити структурні зміни, забезпечити вирішення найважливіших соціальних проблем.

У сучасній економічній літературі виділяються такі типи макро-економічного планування: директивне (адміністративно-командне), недирективне, індикативне, довгострокове, середньострокове, структурне, програмне, рамкове, соціальне та ін. Розглянемо перших три типи.

2. Економічні закони та їх використання в прогнозуванні та плануванні

Прогнозування та макроекономічне планування враховує та використовує економічні закони розвитку економіки на макрорівні, оскільки в найзагальнішому вигляді економічний закон -- це відбиття зв'язків між економічними процесами та явищами, тобто дія даних факторів є об'єктивною необхідністю. До економічних законів, які використовуються в прогнозуванні та плануванні, слід віднести закон планомірної організації та розвитку суспільного виробництва, закон пропорційного розвитку економіки, закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон неухильного зростання продуктивності суспільної праці, закон економії часу, закон грошового обігу, закон накопичення, закон співвідношення індивідуальної та суспільної вартості, закон зростання потреб та ін., урахування яких сприяє досягненню економічної та соціальної ефективності.

Визначальна роль у системі економічних законів належить закону планомірної організації та розвитку суспільного виробництва для розвитку соціально орієнтованої економіки та повного задоволення потреб суспільства та його членів. Це один з основних економічних законів. Матеріальна основа його дії -- виробничий апарат економіки. Цей закон тісно пов'язаний з іншими економічними законами.

У будь-якому суспільному виробництві існують певні пропорції, без яких неможливий процес відтворення. Суспільний характер виробництва визначає не тільки можливість, а й необхідність розвитку у вигляді планомірних пропорцій. Ця необхідність відображається в законі пропорційного розвитку виробництва. Головна риса цього закону полягає в тому, що основні найбільш важливі економічні зв'язки економіки, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання матеріальних благ, не тільки повинні, а й можуть бути завчасно виявлені, передбачені в народногосподарському плані. Серед численних зв'язків і взаємозалежностей, які існують у великому й складному економічному організмі України, першорядне місце займає виявлення й дотримання необхідних пропорцій (кількісних співвідношень) у темпах розвитку різних галузей і регіонів, обсягах виробництва різних видів продукції.

Процес планування є безпосереднім відображенням закону пропорційного розвитку економіки. Його вимоги -- об'єктивна необхідність погодженого розподілу суспільної праці по галузях і сферах виробництва, дотримання стійкої відповідності структури виробництва структурі попиту.

Планомірність та пропорційність -- це оптимальні співвідношення між структурними частинами економіки. Планомірна пропорційність необхідна не тільки в економіці, а й у соціальній сфері (між національним доходом і суспільними фондами споживання населення, трудовими ресурсами та кількістю робочих місць, кількістю населення та наявністю житлового фонду). Закон пропорційного розвитку економіки вимагає встановлення й дотримання оптимальних пропорцій для ефективного функціонування макроекономіки.

Закон вартості й пов'язані з ним грошові відносини використовуються при організації господарського розрахунку, встановленні цін і тарифів, плануванні фінансів, кредитів, грошового обігу, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, заробітної плати, фондів стимулювання.

Суть закону вартості полягає в тому, що обмін товарів здійснюється на основі їх суспільної вартості, тобто відповідно до суспільно необхідних витрат праці на їх виробництво. В умовах розвиненого грошового господарства закон вартості діє як закон цін, тобто його проявом є ціна. Його значущість виражається в тому, що він виступає як регулятор товарного виробництва (розширення або скорочення), розподільник засобів виробництва та робочої сили, регулятор виробничих відносин і розвитку продуктивних сил, фактор розшарування товаровиробників (одні збагачуються, інші розорюються), стимулятор росту продуктивності праці. Таким чином, закон вартості економічними методами анулює неефективні господарства.

Між попитом, пропозицією та ціною існує нерозривний зв'язок, який виражається в законах попиту і пропозиції. Попит -- це грошовий вияв потреби. Пропозиція -- це результат виробництва, яке приймає форму товару та його поставки на ринок. Іншими словами, пропозиція -- це сума ринкових цін товарів. Закон попиту фіксує залежність попиту від ціни. Чим вища ціна -- тим менша купівельна спроможність. Ринковий попит зовні проявляється як сумарна величина попиту загальної маси покупців. Пропозиція залежить від зміни ціни. Чим вища ціна -- тим вигідніше виробляти товар, тим більше товарів буде поступати на ринок. У зв'язку з цим очевидно, що виробляти товар вигідно за умови, якщо його ціна перевищує витрати на виробництво.

У результаті розширення товарного виробництва ціна падає. Ціна, при якій попит і пропозиція збігаються, називається ціною рівноваги (кількість товарів, що поступає на ринок, дорівнює кількості куплених товарів). При більш високій ціні виникає надлишок пропозиції над попитом, посилюється конкуренція продавців, у результаті чого ціна знижується. В умовах, коли ціна нижча від ціни рівноваги й попит перевищує пропозицію, виникає конкуренція покупців, яка викликає підвищення цін. У результаті вільної конкуренції ринок і ціни прагнуть до рівноваги.

Для прогнозування попиту та пропозиції необхідно враховувати об'єктивні та суб'єктивні фактори: рівень доходів населення, місткість ринку, наявність споріднених товарів і ціни на них, смаки, переваги, традиції та культуру народу даної країни, природно-кліматичні умови.

Закон неухильного зростання продуктивності суспільної праці виражає залежність між витратами праці в суспільному виробництві й ефективністю цих витрат; у результаті економічного розвитку витрати суспільної праці постійно збільшують корисний ефект, створюють дедалі більшу кількість матеріальних благ за одиницю робочого часу. Цей закон реалізується в плануванні продуктивності праці, в установленні пропорцій, розподілі та використанні трудових ресурсів.

Для підвищення продуктивності праці необхідно постійно вдосконалювати виробництво, тобто запроваджувати нові технології та устаткування, поліпшувати умови праці, підвищувати кваліфікацію працівників.

Закон накопичення використовується в плануванні розподілу національного доходу на доходи споживання та накопичення.

У практиці планування враховуються вимоги закону зростання потреб. Планові органи при розробці економічних прогнозів і перспективних планів повинні передбачати задоволення не тільки виявлених потреб, а й тих, які можуть виникнути в планованому або прогнозованому періоді. У міру суспільного прогресу розширюється коло потреб, змінюється їх структура. У складі матеріальних потреб змінюється співвідношення між потребами в продовольчих і непродовольчих товарах, зокрема товарах довгострокового користування.

Слід указати на те, що визнання об'єктивних економічних законів не заперечує свободи у виборі планових рішень.

3. Методологія, принципи та завдання прогнозування й макроекономічного планування

Життя народу, його економічний, матеріальний і культурний добробут завжди розглядались як найголовніший критерій правомірності тих чи інших суспільних перетворень. Тому одним з основоположних і дуже важливих напрямів стратегії реформи є такий стан речей, який попервах викликав би до життя помітні поліпшення в соціально-економічному становищі народу.

Тому одним з основних методологічних завдань є необхідність розробки концепції економічного прогнозування та планування. Щоб не перетворювати документи, в яких її викладено, на методичні рекомендації, як це робилося в останні роки, звернемося до визначення самого поняття "концепція". Буквально воно означає "сприйняття". Концепція -- це основна ідея будь-якої теорії, система поглядів на певне явище, а також спосіб їх розуміння, тлумачення та сприйняття. Розпочинаючи будь-яку важливу справу, особливо на державному рівні, насамперед треба дати концентроване вираження ідеї, теорії, їх розуміння та практичної реалізації. У цьому випадку концепція має бути розроблена для виконання двох важливих завдань: по-перше, формування цілісної системи економічного прогнозування та планування в Україні, по-друге -- соціально-економічного розвитку на довго-, середньо- та короткостроковий період, що формується перед початком роботи над планом або прогнозом.

Концепція соціально-економічного розвитку включає загальне уявлення про стратегічні цілі та пріоритети, про економічну політику держави та її найважливіші напрями, про засоби реалізації визначених цілей. Концепція розглядається та затверджується Кабінетом Міністрів України. У ній дається визначення політики держави щодо найважливіших економічних процесів, які, імовірно, відбудуться в країні в майбутньому, і формується ставлення до них держави в особі законодавчої та виконавчої влади. Крім макроекономічних визначень, економічна політика включає також загальні напрями розвитку грошово-кредитної, бюджетної, податкової, цінової, зовнішньоекономічної, структурної, митної та антимонопольної політики.

Прогнозування є сполучною ланкою між теорією та практикою в усіх сферах життя суспільства й основою для формування економічної політики держави.

Процес розробки прогнозів та планів досить трудомісткий. Крім того, він вимагає зведення прогнозів та планів різних рівнів. Для проведення таких робіт має забезпечуватись єдина методологія.

Методологія -- це сукупність методів та прийомів дослідження, які застосовуються в будь-якій науці з урахуванням специфіки об'єкта її пізнання.

Методологія прогнозування та планування -- це сукупність методів, прийомів і принципів, які дозволяють сформувати шляхи й методи забезпечення пропорційного збалансованого розвитку народного господарства на основі пізнання об'єктивних економічних законів, закономірностей розвитку суспільного виробництва, тенденцій і перспектив технічного прогресу. У колишніх країнах з централізованою плановою економікою методологія прогнозування та планування регламентувалась і регулювалась єдиними правилами.

Методологія прогнозування та макроекономічного планування відображає сукупність методів, принципів і прийомів передпланових досліджень, розробки та складання плану, його виконання на всіх рівнях господарювання, а також розкриває та характеризує логіку соціально-економічного планування, виходячи з настанов соціально-економічної політики на даному етапі розвитку. Методологія прогнозування та макроекономічного планування є органічною частиною економічної науки управління суспільним виробництвом. Великий вплив на неї мають розвиток технічних засобів, зокрема комп'ютерної техніки, досвід планового керівництва господарством на рівні держави.

Методологія планування -- це механізм пізнання об'єктивних економічних законів та їх використання, що виражає сукупність принципів та прийомів складання передпланових розробок і самого плану, контролю його виконання на всіх рівнях, а також розкриває та характеризує логіку планування, виходячи з настанов соціально-економічної політики на даному етапі економічного розвитку.

Складовою частиною методології є методики, які являють собою сукупність конкретних методів і прийомів економічних, техніко-економічних, економіко-математичних розрахунків, необхідних для розробки окремих розділів і показників планів, їх координації та узгодження з ринком, аналізу виконання тощо.

Основними складовими методології є: методичні вказівки та положення; методичні рекомендації; методики та інструкції; форми розрахунків, показники, способи їх розрахунку, обґрунтування та пояснення.

З допомогою методології вивчаються процеси, які відбуваються в народному господарстві та суспільному житті, проводиться відображення цих процесів у відповідних показниках, виявляються недоліки та резерви в певних ланках економіки, прогресивні явища в розвитку суспільства. Удосконалення методології планування вимагає перш за все вивчення дієвості планів, тобто критерієм істини виступає практика.

Економічний прогноз має дати об'єктивне достовірне уявлення про те, що може бути за тих чи інших умов. Він може стати надійною основою для прийняття державних рішень при його включенні в макроекономічний план, тим самим надаючи йому директивного характеру. Прогноз та план як економічні дослідження повинні базуватися на певних методологічних принципах.

З урахуванням вимог, що ставляться перед економікою країни (макрорівнем), прогнозуванням та плануванням її розвитку, виділяють такі основні принципи розробки планів: науковість, тобто обґрунтування прогнозів і планів з урахуванням об'єктивних закономірностей соціально-економічного життя держави; принцип директи-вності; принцип оцінки сучасного стану розвитку економіки держави; орієнтування планів на більш повне задоволення потреб суспільства; принцип збалансованості; реальність, визначення пріоритетів у планах розвитку економіки; системний комплексний підхід у прогнозуванні та макроекономічному плануванні; принцип альтернативності можливих шляхів розвитку економіки; поєднання поточних і перспективних планів; поєднання галузевого, територіального та програмно-цільового планування; єдність відтворення, раціонального використання всіх видів природних ресурсів; погодженість суспільних, колективних і особистих інтересів; постійний аналіз і контроль їх виконання та інше.

Принцип науковості має забезпечити дотримання вимог економічних законів розвитку виробництва.

Принцип директивності передбачає обов'язковість виконання державного замовлення.

Принцип оцінки сучасного рівня розвитку економіки держави. Розробці проектів планів має передувати глибоке вивчення розвитку економіки до початку планового періоду. Аналіз підсумків минулого (ретроспективного) періоду й оцінка результатів соціально-економічного розвитку країни використовується на всіх стадіях планування та в усіх ланках планової системи. Вона має комплексний характер. При цьому прийнятий для аналізу ретроспективний період (за динамікою розвитку) має бути рівним або більшим перспективного.

Принцип орієнтації планів на більш повне задоволення потреб суспільства. Виходячи з економічного закону підвищення потреб суспільства, необхідно узгодити ресурси та потреби у засобах виробництва, необхідних для поточного виробничого процесу, його розширення, створення матеріальних резервів і страхових фондів; предметах споживання для населення; засобах виробництва та предметах споживання для функціонування бюджетної сфери (армії, правоохоронних органів, науки та ін.). Визначення потреб суспільства -- складне завдання, яке вирішується з допомогою комплексу наукових досліджень і прогнозування, а також з урахуванням науково обґрунтованих норм потреб та вивчення тенденцій зміни їх структур, що викликається науково-технічним прогресом, який спричиняє появу нових потреб.

Принцип збалансованості планів полягає в погодженості показників обсягів виробництва із суспільною потребою в продукції; грошових доходів населення, підприємств, організацій, відомств із їх витратами; наявності ресурсів із суспільною потребою в них та інших показників, які забезпечують все розмаїття пропорцій економіки.

Принцип реальності передбачає забезпечення плану матеріальними, трудовими, фінансовими й природними ресурсами та найефективніше їх використання. Крім того, цей принцип має забезпечити поєднання поточних і перспективних планів розвитку та постійне дотримання їх взаємозв'язку. У перспективних планах розробляють основні показники розвитку господарства, у поточних -- конкретизують їх, ураховуючи досягнення науки та техніки, умови та стан виробництва.

Принцип поєднання перспективного та поточного планування передбачає провідну роль перспективних планів, які являють собою програмні документи, що виражають генеральні напрями соціального, економічного та науково-технічного розвитку суспільства. В умовах здійснення промислової політики створюються великі виробничі комплекси, а тому продовжуються терміни від початку їх проектування до завершення будівництва й освоєння. Отже, значна частина коштів, які витрачаються на інвестиції в даному плановому періоді, принесуть повну віддачу тільки в наступному періоді. Щоб комплекси й підприємства, які проектуються, не викликали диспропорцій у економіці, коли вони будуть працювати на повну потужність, а їх оснащення відповідало вимогам сучасної промислової політики, слід розробляти перспективні плани. Така необхідність визначається як внутрішніми потребами, що випливають з довгострокової соціально-економічної політики України, так і зовнішніми. Єдність перспективного й поточного планування, яке встановлює чіткі взаємозв'язки та наступність планів, є важливими умовами планової роботи.

Принцип правильного визначення пріоритетів у планах розвитку народного господарства, галузі та регіонів. Зростання виробництва на сучасному етапі економічного й соціального розвитку України значною мірою залежить від структурних змін у економіці, прискореного розвитку галузей, які забезпечують технічне переоснащення народного господарства, створення прогресивних видів продукції тощо. Тому в планах необхідно передбачити правильне визначення пріоритетів у розвитку галузей і регіонів для забезпечення прогресивних зрушень у народногосподарських пропорціях, підвищення ефективності капітальних вкладень і всього суспільного виробництва, вирішення соціальних і екологічних проблем та ресурсозбереження.

Принцип єдності відтворення, раціонального використання й охорони всіх видів природних ресурсів. Основою дотримання цього принципу є сукупна еколого-економічна оцінка природних ресурсів з урахуванням їх якості, аналіз стану й прогноз відтворення, раціонального використання та їх охорони, можливість заміни первинної природної сировини вторинною в умовах економії ресурсів і впровадженні науково-технічного прогресу.

Принцип погодженості суспільних, колективних і особистих інтересів. Соціально-економічний розвиток України залежить від того, наскільки загальнодержавні інтереси збігаються з інтересами трудового колективу й окремого працівника щодо кінцевих результатів праці. У планах необхідно використати всю систему інтересів як рушійну силу розвитку виробничих відносин, зростання економіки, підвищення її ефективності. Особиста й колективна матеріальна зацікавленість знаходить своє відображення не тільки у високих завданнях на виробництві, а й у стимулюванні зростання продуктивності праці, впровадженні нової техніки, підвищенні якості продукції та кваліфікації працівників.

Принцип постійного аналізу та контролю виконання планів полягає у своєчасному усуненні недоліків у господарській діяльності підприємств і здійсненні необхідних заходів для досягнення планових показників. Постійний контроль дає можливість вчасно виявити відхилення, упущення, диспропорції та оперативно використовувати резерви для прискорення темпів зростання виробництва у відстаючих галузях або підрозділах.

Сукупність цих принципів використовується для уточнення прогнозів і планів, економічної та демографічної ситуації в країні. Жоден з цих принципів окремо не може характеризувати методологію прогнозування та макроекономічного планування, але кожний з них відображає ту чи іншу суттєву його сторону.

Завданням прогнозування та макроекономічного планування є посилення впливу держави на структурну перебудову економіки, організація фінансування та стимулювання науково-технічних досліджень, особливо фундаментальних, підготовка кадрів (інженерних, наукових, освіченої та кваліфікованої робочої сили), створення інженерно-дослідних центрів.

Держава також розробляє середньострокові заходи щодо модернізації таких галузей промисловості, як вугільна, суднобудування, чорна металургія. Активізується участь держави в розвитку окремих відсталих регіонів, зростанні ефективності та конкурентоспроможності національних компаній. З цією метою їм надаються пільгові кредити, податкові пільги, гарантії на випадок непередбачених ситуацій.

Однією з ключових функцій управління є планування. У прийнятому на Заході трактуванні воно не обов'язково передбачає такі атрибути державної діяльності, як створення бюрократичної планово-економічної системи. Функція планування пов'язана з визначенням цілей розвитку та забезпеченням засобів і ресурсів для їх досягнення. Вона може з успіхом використовувати спеціально адаптований механізм річного бюджету, що вже давно практикується багатьма країнами. Принципи такого бюджету були вперше розроблені в 30-х роках нашого століття, а пізніше перенесені на рівень державного управління.

Прогнозування та планування відрізняються тим, що характеризують різні ступені розвитку економіки, хоча й взаємопов'язані, однак відмінні форми передбачення її майбутнього стану. Прогнозування відрізняється від планування функціональним призначенням. Планування спрямоване на прийняття та практичне здійснення управлінських рішень; мета прогнозування -- створити наукові передумови для їх прийняття, які включають науковий аналіз тенденцій та варіантне передбачення майбутнього розвитку суспільного виробництва з урахуванням оцінки можливих наслідків прийнятих рішень; обґрунтування напрямів соціально-економічного та науково-технічного розвитку. Завдання економічного прогнозування, з одного боку, -- з'ясувати перспективи близького та майбутнього розвитку економіки, керуючись процесами, що склалися в реальній дійсності; з іншого боку -- сприяти розробці оптимальних поточних і перспективних планів, спираючись на розроблений прогноз і оцінку прийнятого рішення з урахуванням його наслідків у прогнозованому періоді.

Економічне прогнозування базується на дослідженні закономірностей економічних процесів розширеного відтворення.

Одним з найважливіших етапів складання прогнозу є підготовка для уряду пропозицій з розробки конкретних заходів державного регулювання та впливу на економіку. Держава може застосовувати пільгові податки, відсотки за кредит, порядок нарахування амортизації тощо. Вона також може вводити та використовувати й інші дійові важелі: бюджетні інвестиції, субсидії, дотації. За необхідності можуть вводитися певні державні обмеження, які стосуються матеріальних, грошових чи інших потоків, а саме: квоти, мито, контрактні чи державні замовлення та інше.

Останнім етапом прогнозування є коригування прогнозу з урахуванням реальних діючих економічних регуляторів.

У багатьох країнах велике значення надається плануванню розвитку, яке охоплює функції, характерні для планової діяльності держави в розвинутих капіталістичних, колишніх соціалістичних країнах та країнах, що розвиваються.

Під "розвитком" згідно з теорією планування маються на увазі сукупність інституціональних змін і зростання. Іншими словами, планування розвитку спрямоване на досягнення й підтримку високих темпів економічного розвитку в результаті поетапного реформування організаційно-правових структур з метою забезпечення більш високого рівня життя населення шляхом кількісних та якісних змін у виробництві. У тому випадку, коли економіка побудована на плюралізмі форм власності та принципах вільної конкуренції, під економічним розвитком слід розуміти, як правило, не тільки забезпечення виробництва більшої кількості товарів і послуг, а й підвищення їх якості.

Важливою функціональною складовою планування розвитку є державне регулювання, в основі якого діє фінансова система, обмежена рамками річного бюджету. Воно окреслює діючі в даний момент економічні можливості держави, визначаючи тим самим середньо- та довгострокову перспективи її економічної політики.

Якщо основним завданням поточного державного регулювання є підтримання рівноваги стану економіки, необхідного для реалізації політики економічного зростання, то до числа важливих завдань індикативного планування входить забезпечення високих і стійких темпів зростання економіки за рахунок структурних зрушень.

Найважливішим об'єктом планування є сукупний попит. У загальному випадку він являє собою опосередковану й лімітовану грошовими доходами суспільну потребу. Пропозиція -- це адекватне матеріальне забезпечення платоспроможного попиту. На взаємодії попиту та пропозиції побудована система ринкових відносин, яка поступово розширює сферу свого впливу, та механізм саморегуляції, динаміку якого необхідно враховувати при досягненні певного економічного розвитку.

Існують два основних механізми державного впливу на величину сукупного попиту та сукупної пропозиції: через структурний перерозподіл національного доходу та за допомогою контролю над рівнем виробничих витрат підприємств.

Такі виробничі витрати, як вартість спожитої сировини, матеріалів, палива, розмір амортизаційних відрахувань і т. д. є головними автоматичними регуляторами сукупного попиту та сукупної пропозиції, їх скорочення веде, як правило, до зменшення витрат, а отже, і фонду відшкодування вибулого основного й оборотного капіталів у складі валового суспільного продукту, збільшуючи відповідно обсяги національного доходу (сукупного попиту) і кінцевого продукту (сукупної пропозиції).

Прямий вплив на сукупну пропозицію можливий шляхом зміни податків і субсидій. Збільшення податків з підприємств призводить до зростання питомих виробничих витрат і, як наслідок, до скорочення сукупної пропозиції. Слід відзначити, що в реальній дійсності економіка реагує як на кожну складову економічної політики, так і на їх результативний вплив, тобто на ефективність.

У процесі аналізу структурних зрушень у сукупному суспільному продукті України виділялося два періоди -- до та після 1980 р. Слід зазначити, що під час першого періоду відбувалися інтенсивні структурні зміни в напрямі зростання в сукупному суспільному продукті питомої ваги промисловості, транспорту, зв'язку, торгівлі та громадського харчування, сільського господарства. Особливості структурних зрушень у сукупному суспільному продукті України в той період певною мірою позначилися на динаміці ефективності суспільного виробництва.

При формуванні господарських пропорцій та аналізі їх взаємозв'язку з параметрами економічного зростання актуальним є дослідження функціональних структурних зрушень. Проведені дослідження показали, що зміна темпів зростання національного доходу, виробництва валового суспільного продукту, матеріальних витрат, основних виробничих фондів, чисельності зайнятих у матеріальному виробництві та співвідношення темпів зростання суттєво вплинули на продуктивність праці, фондовіддачу й матеріаломісткість. Економічна структура є не тільки результатом, а й фактором економічного зростання. Це зумовлює необхідність зведеної кількісної оцінки структурних зрушень та їх результатів.

Спираючись на прийоми аналізу структурних зрушень та їх впливу на кінцеві результати економічного розвитку, науковці приступили до розробки наукових положень і методик формування перспективної економічної структури господарства України.

Таким чином, відбуваються кількісні та якісні зміни у виробництві, які впливають на кінцевий результат і сприяють економічній стабілізації, а потім -- поступовому економічному зростанню. Це не тільки зростання обсягів виробництва та накопичення, а й якісне вдосконалення факторів виробництва (особистих, речових, нематеріальних), що забезпечують задоволення потреб людей. Тому необхідно мати такий механізм державного впливу на економіку, який забезпечував би найбільший економічний ефект. Планування розвитку якраз і покликане відіграти роль такого механізму.

4. Суть, функції та значення прогнозування соціально-економічного розвитку

Головне призначення прогнозування як однієї зі специфічних форм планової діяльності полягає в аналізі та виявленні основних закономірностей і тенденцій розвитку народного господарства, передбаченні змін умов і факторів цього розвитку, створенні наукової бази для розробки довгострокової економічної політики держави та прийняття рішень щодо її реалізації.

Економічне прогнозування слід розглядати як необхідний і важливий науково-аналітичний етап загального процесу планування. Разом з тим воно направлене не на розробку конкретних планових заходів, а на обґрунтування тенденцій розвитку соціально-економічних процесів, визначення проблем, які необхідно вирішити в майбутньому.

Об'єктом прогнозування є економічні, соціальні, науково-технічні та інші явища й процеси в економіці країни, її галузях і комплексах. Предметом економічного прогнозування є якісні та кількісні зміни, які відбуваються в економіці під впливом сукупних або окремих факторів у межах періоду, що прогнозується.

Прогнозування -- це наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

Державне прогнозування економічного соціального розвитку України та її регіонів являє собою наукове передбачення ситуації, яка може скластися в перспективі залежно від використання тієї чи іншої стратегії розвитку.

Вихідні прогнози можуть розроблятися державними та недержавними організаціями; у процесі прогнозування для перевірки реалістичності припущень чи здійснюваності попередньо оголошених цілей можуть проводитися відповідні консультації з організаціями та підприємствами.

Економічне прогнозування -- це спосіб наукового передбачення основних напрямів розвитку економічної системи або її окремих елементів. Найважливіші функції прогнозування -- це з'ясування основних шляхів і перспектив еволюції економічної системи, можливих структурних змін у ній, пріоритетних напрямів соціально-економічного прогресу. Його основою є вивчення закономірностей розвитку форм власності, можливих змін у їх структурі.

Основними функціями прогнозування є науковий аналіз розвитку економіки та науково-технічного прогресу в певних умовах і відповідному ретроспективному періоді, оцінка об'єктів прогнозування, виявлення альтернативних шляхів економічного й соціального розвитку, накопичення наукового матеріалу й обґрунтування вибору певних рішень.

Прогнозування поширюється на такі процеси управління, які в момент розробки прогнозу або можливі в досить малому діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але вимагають урахування дій таких факторів, вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено. Прогнози економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якісних характеристик розвитку (загальної характеристики тенденцій і очікуваного характеру змін, а в найпростішому випадку -- твердження про можливість або неможливість настання яких-небудь подій) і кількісних оцінок прогнозованих показників, а також їх величин. Правильність вихідних теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирішальним чином впливає на його результати та можливість його практичного використання.

Для цілей планування використовується система прогнозів, зокрема демографічних, соціальних, економічних, прогнозів науково-технічного прогресу, природних ресурсів та ін.

В усіх економічних системах прогноз є необхідною складовою частиною процесу планування та розробки економічної політики. Він дає змогу окреслити контури й намітити результати економічного розвитку в плановому періоді на основі аналізу вихідних умов і очікуваних тенденцій господарського розвитку, а також намірів уряду в галузі економічної політики й зовнішньоекономічної діяльності. Більшість наукових методів планування, які застосовуються в індикативних планах країн ринкової економіки, пов'язані з розробкою прогнозів. Прогнози, з одного боку, є обґрунтуванням соціально-економічних рішень, а з другого -- допоміжним засобом визначення планових показників довгострокового та середньострокового планування в процесі розробки проектів планів.

Прогноз -- це зусилля, які докладаються з метою розрахувати майбутнє, і предмет цих зусиль, зміст наслідків, до яких вони призводять.

Прогноз може бути мікроекономічного рівня, тобто відображати процеси на рівні підприємства, або макроекономічного рівня, тобто передбачати сукупність явищ, що стосуються в даний проміжок часу всіх суб'єктів господарювання.

Робота над прогнозами, дослідженнями та концепціями, які дозволять потім сформувати плани, зводиться до розробки:

а) довгострокового прогнозу розвитку економіки країни (на 15-- 20 років) та його техніко-економічного обґрунтування;

б) довгострокової перспективи фундаментальних досліджень та головних шляхів їх забезпечення, розвитку науки й техніки.

Прогнозування на довго- та середньострокову перспективу вимагає зосередження уваги на формуванні пропозиції як важливої складової розвитку економіки, її матеріальної та нематеріальної сфер відповідно до попиту.

Вирішення фундаментальних проблем, які стоять перед Україною (благополуччя й культури нації, структурної перебудови, екології, використання найсучасніших технологій, підвищення якості продукції, виробництва та послуг) неможливе без науково обґрунтованих прогнозів.

Висновок

Прогнозування та макроекономічне планування враховує та використовує економічні закони розвитку економіки на макрорівні, оскільки в найзагальнішому вигляді економічний закон -- це відбиття зв'язків між економічними процесами та явищами, тобто дія даних факторів є об'єктивною необхідністю. До економічних законів, які використовуються в прогнозуванні та плануванні, слід віднести закон планомірної організації та розвитку суспільного виробництва, закон пропорційного розвитку економіки, закон вартості, закон попиту, закон пропозиції, закон неухильного зростання продуктивності суспільної праці, закон економії часу, закон грошового обігу, закон накопичення, закон співвідношення індивідуальної та суспільної вартості, закон зростання потреб та ін., урахування яких сприяє досягненню економічної та соціальної ефективності.

Визначальна роль у системі економічних законів належить закону планомірної організації та розвитку суспільного виробництва для розвитку соціально орієнтованої економіки та повного задоволення потреб суспільства та його членів. Це один з основних економічних законів. Матеріальна основа його дії -- виробничий апарат економіки. Цей закон тісно пов'язаний з іншими економічними законами.

У будь-якому суспільному виробництві існують певні пропорції, без яких неможливий процес відтворення. Суспільний характер виробництва визначає не тільки можливість, а й необхідність розвитку у вигляді планомірних пропорцій. Ця необхідність відображається в законі пропорційного розвитку виробництва. Головна риса цього закону полягає в тому, що основні найбільш важливі економічні зв'язки економіки, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання матеріальних благ, не тільки повинні, а й можуть бути завчасно виявлені, передбачені в народногосподарському плані. Серед численних зв'язків і взаємозалежностей, які існують у великому й складному економічному організмі України, першорядне місце займає виявлення й дотримання необхідних пропорцій (кількісних співвідношень) у темпах розвитку різних галузей і регіонів

Список використаної літератури

1. Калина А. В., Осокина В. В. Экономическая теория и практика хозяйствования.- К.: МАУП, 1997.- 308 с.

2. Киселева В. В. Плановые расчеты по моделям экономического роста.-- М.: Экономика, 1971.-- 95 с.

3. Ковалевский А. М. Техпромфинплан в новых условиях и типовая методика его разработки.-- М.: Экономика, 1968.-- 247 с.

4. Кравченко Ю. И., Цыба Г. ?. Прогнозирование и планирование макроэкономики: Учеб. пособие.-- Кременчуг: Изд. центр "Сербо", 1997.-- 189 с.

5. Кулян В. Р., Юнькова Е А Эконометрия: Учеб. пособие.-- К.: МАУП, 1997.-- 68 с.

6. Макконнел К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с англ.-- 11-е изд.-- К.: Хагар-Демос, 1993.-- 785 с.

7. Методические вопросы создания системы норм и нормативов / Под ред. В. В. Соколова.-- М.: Экономика, 1983.-- 192 с.

8. Методические указания к разработке государственных планов экономического и социального развития СССР.-- М.: Экономика, 1980.-- 776 с.

9. Моделирование глобальных экономических процессов: Учеб. пособие для студ. вузов, обучающихся по спец. "Экон. кибернетика"/ Под ред. В. С. Дадаяна.-- М.: Экономика, 1984.-- 320 с.

10. Науменко В. /., Панасюк Б. Я. Впровадження методів прогнозування і планування в умовах ринкової економіки.-- К.: Глобус, 1995.-- 200 с.

11. Новицкий В. ?. Внешнеэкономическая деятельность и международный маркетинг.-- К.: Либра, 1994.-- 190 с.