Роль держави у зміцненні економіки

Роль державного регулювання на фінансовому ринку. Концепції державного регулювання економіки. Створення сприятливого конкурентного середовища, роль антимонопольного законодавства, діяльність антимонопольних органів. Конкуренція на монопольному ринку.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 16.07.2010
Размер файла 39,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Міжнародний науково-технічний університет м. Київ

Полтавський інститут бізнесу

Контрольна робота

З дисципліни: "Макроекономіка"

На тему: "Роль держави у зміцненні економіки"

Виконав студент 2 курсу

Групи МББЗ-23

Евграфов А.А.

Полтава, 2008

Зміст

Сутність ролі держави в зміцненні економіки

Концепції державного регулювання економіки

Державна політика регулювання економіки

Конкуренція за монопольний ринок

Список літератури

Сутність ролі держави в зміцненні економіки

У забезпеченні нормального функціонування будь-якої сучасної економічної системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії свого існування поряд із задачами підтримки порядку, законності, організації національної оборони, виконувало визначені функції в сфері економіки. Державне регулювання економіки має довгу історію - навіть у період раннього капіталізму в Європі існував централізований контроль над цінами, якістю товарів і послуг, процентними ставками і зовнішньою торгівлею. У сучасних умовах будь-яка держава здійснює регулювання національної економіки, з різним ступенем державного втручання в економіку.

Особливо зростає роль державного регулювання в умовах економічної кризи. Світовий досвід показав, що вихід із кризи можливий лише при твердій централізації державної влади і проведенні нетривіальних заходів для забезпечення економічного росту. Так було з західноєвропейськими країнами в післявоєнний період, і з латиноамериканськими (Чилі, Аргентиною, Бразилією) зовсім недавно.

Державне регулювання фінансового ринку і грошового обігу - одна з найважливіших і самих складних задач держави. Добре продумана і правильно організована політика в області фінансів - найважливіший фактор успішного розвитку економіки будь-якої країни. Однієї з найголовніших причин нинішньої кризи в нашій країні - непродумана політика держави в області фінансів.

Фінансовий ринок - ринок короткострокових, середньострокових і довгострокових кредитів і фондових цінностей, тобто акцій, облігацій і інших цінних паперів.

Основними сегментами фінансового ринку є: ринок грошового капіталу (кредитів), ринок цінних паперів, валютний ринок.

Усі сегменти фінансового ринку дуже тісно взаємозалежні між собою. Найменші зміни на одному з них відразу волочуть зміни на інших. Так, наприклад, продаж Центральним банком державних облігацій (операція на ринку цінних паперів) веде до звуження грошової бази, що робить гроші більш дорогими, і, у свою чергу, викликає підвищення процентних ставок по кредитах, тобто відбиває на ринку грошового капіталу.

Основними учасниками фінансового ринку виступають: держава, фізичні особи, підприємства, банки, пенсійні фонди, страхові компанії, пайові інвестиційні фонди.

Концепції державного регулювання економіки

Макроекономіка як наука є теоретичною базою економічної політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних доктрин. Кожна з них по-різному уявляє механізм функціонування економіки з ринковими відносинами і, в першу чергу, по-різному вбачає співвідношення між ринком і державою, подає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки.

У системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська, монетариська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очікувань.

Історично макроекономічна наука була започаткована класичною теорією. Найбільш видатними представниками класичної теорії є Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Мілль, Жан Батист Сей, Альфред Маршал, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето.

Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, тобто повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи тощо які тимчасово виводять її зі стану повної зайнятості. Проте здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час знову відновити в економіці такий рівень виробництва, який відповідає умовам повної зайнятості. Це означає, що можливий відхід економіки від стану повної зайнятості, на думку представників класичної теорії, є не внутрішнім продуктом ринкової економіки, а лише результатом впливу на неї зовнішніх обставин.

Згідно з класичною теорією механізм ринкового саморегулювання економіки складається з декількох елементів. Перший -- ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для виробництва потенційного ВВП, є малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величиною, то досить швидко такі важелі ринкового регулювання як ціна і зарплата примусять економічних суб'єктів збільшити сукупні виграти до потенційної величини.

Неможливість виникнення в економіці дефіциту сукупних витрат спирається на закон Сея. Згідно з цим законом процес виробництва товарів створює доход, який дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що процес виробництва є лише іншим виразом процесу їх споживання. Тому товарна пропозиція породжує адекватний собі попит. Такий закон діє на різних рівнях економіки.

Закон Сея спирається на передумову, що весь доход, отриманий виробниками товарів, повністю використовується на закупівлю інших товарів. У дійсності це не так, оскільки певна частка доходу може бути спрямована не на витрати, а на заощадження, що породжує невідповідність між виробництвом і споживанням, тобто між пропозицією і попитом. У цьому випадку сукупні витрати будуть недостатніми для закупівлі всієї маси вироблених товарів, у результаті чого скоротиться сукупний попит, фактичний ВВП відхилиться вниз від потенційного ВВП, що свідчить про виникнення в економіці неповної зайнятості.

Прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючій вплив заощаджень на рівновагу між доходами і витратами. Проте, на їхню думку, дана обставина не вимагає державного втручання в економіку. Ринковий механізм здатний самостійно й досить швидко ліквідувати цей дисбаланс через взаємодію між товарним та грошовим ринками. У цьому полягає суть другого елементу класичної теорії про ринкове саморегулювання. Та частка доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається на товарний ринок у вигляді інвестицій. Інвестиційні витрати підприємців компенсують ті вилучення із потоку “доходи -- витрати”, які відбуваються в формі заощаджень. Отже, якщо підприємці будуть інвестувати в економіку стільки ж, скільки домогосподарства мають намір заощаджувати, то закон Сея буде діяти і відповідність між доходами і витратами не буде порушена.

Класики допускають тимчасове перевищення заощаджень порівняно з інвестиціями, що може викликати тимчасове відхилення сукупних витрат від потенційної величини. Але таке відхилення, на їхню думку, необов'язково викличе падіння виробництва порівняно з потенційним рівнем, оскільки крім грошового ринку, велику регулюючу роль виконують ціни і зарплата.

Регулюючий потенціал цін і зарплати складає суть третього елементу класичної теорії про ринкове саморегулювання. Його суть полягає в тому, що обсяг сукупної продукції, яку можуть реалізувати її виробники, залежить не лише від величини сукупних витрат, а й від рівня товарних цін. Це означає, що навіть тоді, коли відсоткова ставка за будь-якої причини нездатна привести у відповідність заощадження домогосподарств та інвестиції підприємств, падіння сукупних витрат буде компенсоване пропорційним зниженням цін. Отже, якщо домогосподарства тимчасово заощадили більше, ніж підприємці мають намір інвестувати, то викликане цим зменшення сукупних витрат не приведе до тривалого скорочення реальних обсягів виробництва, оскільки ціни знизилися пропорційно зменшенню цих витрат.

Згідно з класичною теорією здатність економіки до цінового саморегулювання забезпечується конкуренцією між продавцями, яка породжує високу еластичність цін стосовно попиту. Оскільки падіння попиту на продукцію стає загальним, виробники під впливом конкуренції змушені знижувати ціни, щоб уникнути затоварювання. Отже, поява надмірних заощаджень викликає зниження цін, які збільшують реальну величину сукупних витрат і відновлюють сукупний попит на рівні повної зайнятості. Тому заощадження викликають зниження цін, а не зменшення обсягів виробництва і зайнятості.

Зниження товарних цін за інших незмінних умов може зменшити прибутковість виробництва товарів, що може стримати виробників від бажання збільшувати пропозицію до потенційного рівня. Але згідно з класичною теорією цього не відбудеться, оскільки падіння сукупного попиту викличе скорочення попиту на ресурси, і насамперед на робочу силу. Це викличе зниження цін на ресурси, в тому числі падіння заробітної плати. Конкуренція на ринку праці між робітниками примусить їх найматися на роботу за нижчими ставками заробітної плати, що знизить середні витрати і відновить нормальний рівень прибутку.

Отже, зниження товарних цін, доповнене зниженням ресурсових цін, відновить виробництво товарів на потенційному рівні і забезпечить повну зайнятість. Єдиним наслідком цього відновлення будуть більш низькі товарні та ресурсові ціни.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що згідно з класичною теорією механізм відсоткової ставки, гнучких товарних і ресурсових цін надає ринку здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто найбільш раціональною має бути політика державного невтручання.

Уявлення прихильників класичної теорії про здатність ринку до автоматичного регулювання економіки і необхідність відлученні держави від цього регулювання не витримує випробування на практиці. Історичний досвід світової економіки показує, що держава не за чиїхось суб'єктивних міркувань, а за об'єктивної необхідності змушена втручатися в економічні процеси. Переконаність в цьому особливо зросла під впливом світової економічної кризи 30-х років (так званої Великої депресії), що зумовило зміну поглядів й механізм функціонування економіки і роль держави в цьому механізмі. Вирішальну роль в перегляді класичних уявлень про економічний механізм відіграв відомий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс.

Новий економічний світогляд Кейнс подав у своїй книзі «Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей», надрукованій у 1936 р. Він уперше піддав конструктивній критиці класичну теорію макроекономічного регулювання, що панувала доти. На противагу класичній теорії ринкового саморегулювання і державного невтручання в економіку він запропонував альтернативну макроекономічну теорію, в основі якої лежить державне регулювання економіки. Це явище отримало в науці назву «кейнсіанської революції».

На відміну від класиків, прихильники кейнсіанської теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Вони стверджують, що завдяки ринковим регуляторам економіка може бути врівноважена, тобто в ній може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції. Повна зайнятість за рахунок лише ринкових регуляторів -- це не закономірність, а випадковість. Для підтвердження цього положення кейнсіанці наводять кілька аргументів, які заперечують здатність ринкового механізму самозабезпечувати повну зайнятість.

Перший аргумент -- кейсіанською теорією відкидається положення про те, що відсоткова ставка гарантує забезпечення рівноваги міх заощадженнями та інвестиціями. Її прихильники вважають, що власники заощаджень та інвестори -- це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень про заощадження та їх перетворення в інвестиції керуються неоднаковими мотивами. При цьому відсоткова ставка не відіграє ролі єдиного чинника. Крім неї, на рівень заощаджень впливають також інші фактори, які не відображають прагнення людей одержувати доходи від заощаджень. Досить часто заощадження здійснюються для вирішення інших проблем:

з метою накопичення грошей для здійснення великих закупок, вартість яких перевищує розмір поточних доходів;

для створення резерву грошових засобів з метою здійснення непередбачених витрат, пов'язаних з лікуванням, безробіттям тощо;

з метою нагромадження грошей, щоб задовольнити майбутні потреби, наприклад, для сплати витрат за навчання.

Відсоткова ставка не є єдиним чинником і при вирішенні питання про необхідність інвестування. На думку кейнсіанців, важливим фактором, який визначає величину інвестицій, є також норма чистого прибутку, очікуваного від інвестування. В процесі економічних коливань оптимізм інвесторів стосовно отримування чистого прибутку може бути різним.

Кейнсіанці вважають уявлення класиків про роль поточних заощаджень як джерела інвестицій надмірно спрощеними, оскільки вони не враховують інші джерела. На їхню думку, крім поточних заощаджень на грошовому ринку існують два інші джерела інвестицій:

1) готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, а й у готівковій формі на руках;

2) кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити заощадження.

Другий аргумент -- кейнсіанці ставлять під сумнів класичне положення про високу еластичність цін і заробітної плати, особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. Це пояснюється двома обставинами. По-перше, наявність монополій, які стримують зниження цін, і профспілок, які стримують зменшення заробітної плати, що перешкоджає адекватному зниженню цін і заробітної плати в короткостроковому періоді і протидіє відновленню сукупної пропозиції на рівні потенційного ВВП. По-друге, якщо навіть припустити можливість зниження заробітної плати внаслідок падіння сукупного попиту і попиту на ринку праці, то це не викличе зростання сукупного доходу працюючих і тому не забезпечить відновлення їхнього попиту на рівні потенційного ВВП.

Спираючись на перелічені аргументи, кейнсіанці доходять висновку, що ринковий механізм не здатний самостійно відновлювати повну зайнятість і тому повинен доповнюватися державним регулюванням економіки. При визначенні об'єктів державного впливу на економіку кейнсіанці виходять із того, що головною причиною падіння виробництва є недостатність сукупного попиту. На їхню думку, відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції породжують два головних фактори.

Перший -- психологія споживачів, тобто домогосподарств. Зі збільшенням їхнього доходу зменшується та його частка, яка йде на споживання, і збільшується та, яка спрямовується на заощадження. Така тенденція в розподілі зростаючого доходу дістала назву «основний психологічний закон» Кейнса, згідно з яким зі збільшенням доходу домогосподарств їхня гранична схильність до споживання зменшується, а гранична схильність до заощаджень збільшується. Внаслідок цього споживання відстає від виробництва, що викликає падіння виробництва.

Другий -- зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження капіталу норма прибутку падає відповідно до закону спадної продуктивності капіталу. Ця тенденція обумовлюється зниженням можливостей реалізувати вироблені продукти за достатньо високими цінами внаслідок зменшення граничної схильності до споживання. Отже, зменшення граничної схильності до споживання знижує інвестиційний попит як компонент сукупного попиту.

Таким чином, згідно з кейнсіанською теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію. Тому головним об'єктом державного втручання в економіку повинен бути сукупний попит, який в кейнсіанській теорії дістав назву «ефективний попит». Це означає, що збільшуючи сукупний попит, держава може ефективно впливати на рівень виробництва. Спираючись на концепцію «ефективного попиту», кейнсіанці пропонують два методи активізації і стимулювання сукупного попиту:

1) за рахунок збільшення державних закупок або зниження податків;

2) за рахунок зниження відсоткових ставок за кредит, що підніме «граничну ефективність капіталу» і збільшить інвестиції приватного сектора економіки.

Розглядаючи роль фіскальних і грошово-кредитних інструментів в стимулюванні сукупного попиту, кейнсіанці віддають перевагу першим. Це пояснюється тим, що під час спаду виробництва інвестиції слабо реагують на зниження відсоткової ставки. Отже, за цих умов грошово-кредитна політика є неефективною. Тому головну увагу слід приділяти не зниженню відсоткової ставки, а фіскальній політиці на основі збільшення державних інвестицій, надання пільгових кредитів тощо.

Звичайно, використання державного бюджету для стимулювання сукупного попиту може породжувати бюджетний дефіцит. За цих умов кейнсіанці пропонують використовувати державні займи, податки і в певних межах грошову емісію.

Важливу роль в кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор інвестицій. Але ефект мультиплікатора за різних умов може бути різним. Найбільшу величину він має за умов наявності в економіці невикористаних потужностей і вільної робочої сили. При наявності резервних потужностей досягається «дешеве» нарощування випуску продукції за рахунок незначних додаткових інвестицій. Тому в умовах недостатності сукупного попиту держава може за рахунок бюджетних витрат забезпечувати значний мультиплікативний ефект.

Кейнсіанська теорія тривалий час домінувала в теорії та практиці макроекономічного регулювання. Вона відповідала тим умовам, коли головна увага приділялась проблемам подолання спаду виробництва та зменшенню безробіття. Але наприкінці 70-х років в економіці багатьох країн з'явилися інші негативні явища. Головною стала проблема інфляції при одночасному падінні виробництва. Така ситуація отримала назву «стагфляція». Кейнсіанські рекомендації, в основі яких лежить збільшення бюджетних витрат і застосування при цьому дефіцитного фінансування, в нових умовах показали свою неефективність. Це викликало значну недовіру до кейнсіанської теорії і привело до виникнення альтернативних теорій. Серед них можна виділити монетариську теорію, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань.

Монетариська теорія є найрішучішим виступом проти кейнсіанської теорії. Засновником цієї теорії став Мілтон Фрідман. У літературі теорія дістала назву «контрреволюції Фрідмана».

На відміну від кейнсіанців, які вважають, що для сучасного капіталізму характерним є внутрішня нестабільність, монетаристи дотримуються думки, що ринкова система є достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати економічну стабільність. Тому вони відкидають кейнсіанську ідею про необхідність державного втручання в економіку і відстоюють принципи вільної конкуренції.

Якщо кейнсіанці спираються на рівняння сукупних витрат (ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ), то в основі монетариської теорії лежить рівняння обміну, яке можна відобразити такою формулою:

М*V=Р*О, де М -- грошова маса; V -- швидкість обертання грошей; Р -- рівень цін; О -- фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.

Згідно з монетариською теорією, головну роль у регулюванні економіки виконує грошово-кредитна, а не фіскальна політика. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи або зменшуючи грошову масу, держава може здійснювати регулюючий вплив на економічну активність.

Цій концепції підпорядкована формула рівняння обміну. Ліва частина цієї формули виконує роль причини, а права є наслідком тих змін, які відбуваються у лівій частині. Спираючись на емпіричні докази, монетаристи запевняють, що швидкість обертання грошей є стабільною в тому розумінні, що чинники, які впливають на неї, змінюються поступово й досить передбачливо. Отже, зміну швидкості обертання грошей можна передбачити і врахувати. За цих умов роль активного елементу монетариської формули відіграє грошова маса. Це означає, що між грошовою масою і номінальним ВВП (Р*О) існує пряма і передбачувана залежність. Завдяки цьому держава, здійснюючи цілеспрямовану грошову емісію, може впливати на грошову масу і в такий спосіб регулювати номінальний ВВП.

Дотримуючись положення про стабільність швидкості обертання грошей і передбачуваний характер залежності між грошовою масою і номінальним ВВП, монетаристи роблять висновок: стабільний розвиток економіки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. З цією метою Фрідман запропонував на законодавчій основі встановити спеціальне монетарне правило згідно з яким грошова маса має збільшуватися щорічно тими самими темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП. Наприклад, якщо прогнозом передбачається, що в майбутньому році приріст реального ВВП становитиме 3 %, то на 3 % в прогнозованому році необхідно збільшити грошову масу.

Важливою особливістю монетариської теорії є принципово нове, порівняно з кейнсіанською теорією, бачення механізму, за допомогою якого грошова маса впливає на номінальний ВВП.

Прихильники монетаризму істотно принижують, а якщо враховувати крайні позиції, то й зовсім відкидають фіскальну політику як метод стабілізації економіки. На їхню думку, неефективність фіскальної політики обумовлена ефектом витіснення. Його суть полягає в тому, що коли держава, виходячи із необхідності покриття бюджетного дефіциту, позичає гроші у населення і комерційних банків, вона входить в конкуренцію з приватним бізнесом. Внаслідок цих позичок держава скорочує грошову масу приватного сектора економіки. Це підвищує відсоткову ставку на грошовому ринку і тому витісняє з інвестиційного ринку певну кількість приватних інвестицій, які за підвищеної відсоткової ставки стають неприбутковими. Отже, в результаті вплив бюджетного дефіциту на сукупний попит буде несуттєвим.

Не всі положення монетариської теорії мають достатнє обгрунтування. По деяких із них кейнсіанці наводять серйозні контраргументи. Насамперед це стосується монетариського положення про стабільність швидкості обертання грошей. Прихильники кейнсіанської теорії вважають це положення непереконливим. Вони стверджують, що швидкість обертання грошей є мінливим і непередбачуваним елементом. Це пояснюється тим, що гроші використовуються не тільки для обслуговування поточних угод, а й для володіння ними як активами.

Гроші, які обслуговують угоди, -- це працюючі гроші; вони мають відповідну швидкість обертання. Стосовно грошей як активів, то це непрацюючі гроші, швидкість обертання яких дорівнює нулю. Співвідношення між цими двома складовими грошової маси, яке неможливо передбачити, впливає на швидкість обертання грошей і робить можливість її передбачення дуже проблематичною.

Конструктивній критиці з боку кейнсіанців піддається і монетариське положення про те, що швидкість обертання грошей не змінюється у відповідь на зміну грошової маси, і тому між грошовою масою і номінальним ВВП існує прямо пропорційна і передбачувана залежність.

Теорія економіки пропозиції виникла у зв'язку з нездатністю кейнсіанської теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції, одночасного падіння виробництва та зростання цін. Суть теорії економіки пропозиції полягає в перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва і зайнятості. Назва «економіка пропозиції» є похідною від головної ідеї прихильників цієї теорії -- стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили. Вона містить в собі обґрунтування рекомендацій економічній політиці і в першу чергу податковій.

Як уже зазначалося, згідно з кейнсіанською теорією податки впливають лише на сукупний попит. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що податковий механізм може впливати й на сукупну пропозицію. На їхню думку, збільшення податків викликає інфляцію витрат через зростання середніх витрат на виробництво продукції. Крім того, при збільшенні податків на доходи домогосподарств зменшуються стимули до праці, а зростання податків на прибуток зменшує привабливість інвестиційних проектів, що скорочує сукупну пропозицію.

Пов'язуючи стагфляцію з надмірним рівнем оподаткування, прихильники теорії економіки пропозиції виступають за зниження податкового тиску на економіку. Вони пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату і дивіденди. На їхню думку, зниження податків збільшить безподатковий доход і заощадження, знизить рівень відсоткової ставки, внаслідок чого зростуть нагромадження та інвестиції. Крім того, для найманих робітників зниження податків на заробітну плату підвищить стимули до праці, що викличе збільшення пропозиції робочої сили на ринку праці.

Оскільки зниження податків веде до скорочення бюджетних доходів, пропонуються різні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту. Для цього передбачається зменшити соціальні програми, скоротити апарат державного управління, відмовитися від малоефективних державних витрат (наприклад, субсидій промисловим підприємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо). Згідно з теорією економіки пропозиції зниження податків викличе зростання реального ВВП як податкової бази, що поряд зі зниженням державних витрат забезпечить збалансування державного бюджету.

Теорія раціональних очікувань стала досить поширеною в середині 70-х років в умовах виникнення стагфляції, коли в економіці деяких країн спостерігалися одночасно інфляція і безробіття. Її прихильники виступили проти теорії адаптивних очікувань, згідно з якою очікування майбутньої інфляції формуються економічними суб'єктами на основі попередньої та поточної інфляцій.

За цих умов реакція економічних суб'єктів на майбутню інфляцію відбувається повільно, тобто з певним запізненням в часі. Вказане положення знаходиться в контексті кейнсіанської теорії і обумовлює відповідний механізм пристосування заробітної плати до зміни цін.

Згідно з теорією адаптивних очікувань падіння сукупного попиту відносно потенційного рівня знизить ціни, але заробітна плата тимчасово не зменшиться, оскільки вона враховує адаптивно очікувану інфляцію, яка вища від фактичної. Завдяки цьому в короткостроковому періоді сукупна пропозиція під впливом зменшення сукупного попиту і зниження цін зменшиться стосовно потенційного рівня. Лише з часом, коли заробітна плата зменшиться пропорційно зниженню цін і викличе адекватне зменшення середніх витрат, сукупна пропозиція знову збільшиться до потенційного рівня. Отже, теорія адаптивних очікувань знаходиться в контексті кейнсіанської теорії і виходить із необхідності розрізняти сукупну пропозицію в короткостроковому та довгостроковому періодах.

Теорія раціональних очікувань спирається на іншу логіку, яка асоціюється з положеннями класичної теорії. Її прихильники виходять з того, що економічні суб'єкти спроможні діяти раціонально. Аналізуючи економічну інформацію, вони здатні визначити майбутні зміни. Іншими словами, економічні суб'єкти настільки раціональні, що можуть у своїх прогнозах враховувати не лише минулий досвід, а й майбутні зміни в економічній кон'юнктурі, в тому числі і зміни в економічній політиці держави. Володіючи здатністю передбачати майбутні зміни в економіці, вони спроможні приймати такі рішення, які найбільшою мірою відповідають їхнім інтересам.

Саморегулююча здатність економічних суб'єктів до раціональних дій може бути реалізована на практиці лише через ринковий механізм, тобто без державного втручання. Тому аналогічно класичній теорії теорія раціональних очікувань виходить із передумови, що всі ринки (як продуктів, так і ресурсів) є висококонкурентними. На таких ринках заробітна плата і ціни високоеластичні одночасно як у напрямі зниження, так і в напрямі зростання. На думку прихильників цієї теорії, нова інформація, яку одержують економічні суб'єкти, швидко відбивається на співвідношенні попиту та пропозиції висококонкурентних ринків і завдяки цьому рівноважні параметри економіки швидко відновлюються за умови повної зайнятості.

Зазначені вище положення обумовлюють відповідний механізм реакції економіки на економічні коливання. Згідно з теорією раціональних очікувань крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП. Якщо припустити, що держава планує в наступному році застосувати політику стимулювання сукупного попиту, то першим її наслідком буде зростання цін. Спираючись на цю інформацію, робітники будуть очікувати зростання цін і наступне зниження реальної заробітної плати. Тому вони наперед включать цю очікувану інфляцію до своїх вимог про підвищення номінальної заробітної плати. За цих умов пропорційно зростанню цін збільшаться середні витрати; у підприємців не відбудеться зростання прибутків і вони не погодяться збільшувати виробництво, тобто не відбудеться навіть тимчасового збільшення сукупної пропозиції відносно потенційного рівня. Це означає, що раціональні очікування економічних суб'єктів виключають можливість виникнення короткострокової сукупної пропозиції, а існує лише сукупна пропозиція на рівні потенційного ВВП. Звідси висновок: стимулююча політика держави викликає лише прискорення інфляції і зовсім не впливає на рівень виробництва та безробіття. Тому вона є недоцільною і, на думку опонентів теорії раціональних очікувань, має два найбільш уразливих елементи:

Перший -- спроможність економічних суб'єктів досить правильно передбачати майбутні зміни в економіці та економічній політиці держави суперечить дійсності. Практика свідчить, що в галузі економічного прогнозування допускають значні помилки навіть керівні діячі і спеціалісти.

Другий -- у реальній дійсності переважна більшість ринків не є чисто конкурентними. Підприємницькі монополії та профспілки значною мірою стримують зниження цін і номінальної заробітної плати. Тому ринки не володіють здатністю миттєво пристосовуватися до змін у ринковій ситуації та через ціни і зарплату швидко відновлювати обсяг виробництва на потенційному рівні, особливо в умовах стагфляції.

Державна політика регулювання економіки

Політика в області конкуренції покликана піклуватися про те, щоб конкуренція могла виконувати свої функцію. Керівний принцип "оптимальної інтенсивності конкуренції" як мети політики в області конкуренції припускає, що:

- технічний прогрес у відношенні виробів швидко впроваджується (інновація під тиском конкуренції);

підприємства гнучко адаптуються до мінливих умов, наприклад, схильності споживачів (адаптація під тиском конкуренції).

Проблема обмеження або навіть усунення конкуренції викликає занепокоєння в багатьох країнах. Головна роль у її рішенні приділяється державі, сам ринок, як показує минулий і сучасний досвід, недостатньо дієздатний у захисті конкуренції.

У кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов'язкових норм і ризику, зв'язаних з вільною конкуренцією, прибігаючи, наприклад, до змови про ціни або імітацію товарних знаків. Тому держава повинна видавати нормативні документи, що регламентують правила конкурентної боротьби і гарантують:

якість конкуренції;

саме існування конкуренції;

ціни і якість виробів повинні бути в центрі уваги конкуренції;

пропонована послуга повинна бути розмірної за ціною й іншими договірними умовами;

захищені правовими нормами товарні знаки і марки допомагають покупцеві розрізняти товари по їхньому походженню і своєрідності, а також судити про деякі їхні якості;

обмежена за часом патентний захист (20 років) і зареєстровані промислові зразки, а також зразки промислової естетики.

Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.

Найважливішим інструментом регулювання конкуренції є антимонопольне законодавство - законодавство, спрямоване проти нагромадження фірмами небезпечної для суспільства монопольної влади. Антимонопольне законодавство може розумітися у вузькому і широкому змісті слова. У першому випадку воно спрямовано проти чистих монополій і великих олігополій, що володіють надлишковою монопольною владою, а також на запобігання "нечесних" дій, що порушують загальноприйняті норми ділового спілкування. Широке трактування антимонопольного законодавства спрямовані проти усіх форм нагромадження монопольної влади (у тому числі і дрібних фірмах), будь-яких форм монопольного поводження.

Антимонопольне регулювання - одна з основних сфер застосування результатів економічної науки в практиці господарювання. У першій половині 80-х років американський уряд прийняв інструктивні документи, що установили нормативи галузевої концентрації з використанням індексу Херфиндаля-Хиршману (IHH). Якщо цей індекс не перевищував 1000, то ринок визнавався слабко концентрованим, якщо перевищував 1800 - високо концентрованим. Уведення цих нормативів фактично прискорило концентрацію в тих галузях, де раніше вона була низка, і не перешкоджало вертикальній концентрації й утворенню конгломератів.

Антитрестовські закони США вплинули на розвиток антимонопольного законодавства інших країн, у тому числі в сучасній України.

Однак у цілому ряді галузей уникнути утворення монополій неможливо. Не можна мати в квартирі два газопроводи від двох конкуруючих компаній, кілька ліній теплопередачі, альтернативні джерела електроенергії і т.д. У більшості галузей інфраструктури утворення монополій відбувається природним образом, і держава змушена здійснювати стосовно них пряме або непряме регулювання. Держава прагне стримати "апетит" природних монополій, і встановлює рівну для всіх ціну на рівні середніх витрат. Таку ціну, називають "ціною, що забезпечує справедливий прибуток".

Практика показує, що механічний перенос господарських форм, у тому числі і регулювання, з одного соціально-економічного середовища в іншу часто не дає бажаного результату. Це і зрозуміло, адже вони виникають у різних і неповторних умовах. Заставою успішного запозичення чужого досвіду є його критичне переосмислення, котре виражаеться в частковості, в адаптації до специфічних умов нового середовища і задачам економічної політики.

У розвитих країнах з ринковою економікою правові системи регулювання природних монополій удосконалювалися протягом багатьох літ, тому вони, звичайно пішли далеко вперед у порівнянні з російським законодавством. Можна виділити дві основні форми державного регулювання природних монополій при збереженні в них переваги приватного капіталу:

організація конкурсів за вхід на монопольний ринок,

цінове регулювання діяльності безпосередньо на ринку.

Конкуренція за монопольний ринок

Конкуренція на монопольному ринку організується у формі конкурсу (аукціону). Його переможець здобуває виключне право виробництва в масштабах країни або на локальному ринку. Конкурс на вхід в галузь природної монополії був уперше теоретично проаналізований англійським економістом Э. Чедвиком. Його дослідження, реанимовані наприкінці 60-х років відомим американським економістом Г. Демзецом, у наш час викликали потік літератури.

При достатнім числі учасників конкурсу за входження на ринок і відсутності змови, суперництво між ними може привести до усунення монопольних цін. Достоїнства такої форми контролю над природними монополіями іноді вбачаються, по-перше, у простоті й ефективності механізму розкриття приватної інформації компаній-виробників, по-друге, у підпорядкуванні їхньої діяльності запитам споживачів, а не регулювального органа, по-третє, у скороченні ролі останнього до мінімуму. Однак перераховані достоїнства скоріше бажані чим дійсні. За удаваною простотою самого принципу проведення конкурсу криються складності методологічного і змістовного плану на стадії розробки його умов і процедури. Роль регулюючого органа і його вплив на меті компанії нітрохи не менше (а отже, нітрохи не краще або не гірше), чим при інших формах регулювання - адже саме в його прерогативи входить формулювання умов і проведення конкурсу , відстеження ув'язненого на його основі контракту.

Крім того, ефективну конкуренцію за вхід на ринок можна організувати не на всякому монопольному ринку. Зокрема її обмежують високий розмір і безповоротний характер витрат по участі в конкурсі, що тому цілком або частково варто компенсувати державі.

Конкурентна боротьба за ринок галузей природних монополій існує в 37 країнах. В Франції ця практика нараховує більш ніж столітню історію. Ще в 1882 р. був укладений контракт із братами Перье, що зобов'язалися поставляти воду в Париж протягом 15 років. Зараз близько 70% населення забезпечується водою часткою фірмами.

Переможець конкурсу одержує можливість здійснювати діяльність на правах оренди або концесії. Більш поширена оренда, при якій активи (мережа і т.п.) або належать державі (центральним або місцевим органам влади), або створюються за його рахунок, а утримуються і керуються приватною компанією. При концесії приватна фірма здійснює інвестиції в розвиток і підтримку мережі з власних або позикових засобів. Контракти полягають на різні терміни, що, як правило, тим триваліше, чим більше засобів компанія вкладає у виробництво. Звичайно термін дії концесії достатній для повної окупності вкладень, після чого система може бути викуплена державою (муніципалітетом). Концесії типові для організації водопостачання, залізничних перевезень, телефонного зв'язку.

Повторні конкурси звичайно не ведуть до заміни орендарів. Так, у Франції контракти на водопостачання постійно відновляються з тими самими операторами.

Передача виробництва в оренду або концесію не означає того, що функція держави зводиться тут тільки до контролю за дотриманням противною стороною умов договору. Не обійтися і без визначеного дискреційного втручання регулюючого органа у випадку непередбачених або не врахованих у контракті зобов'язань.

Нерідко ступінь природної монополізації виробництва переоцінюється з усіма наслідками, що звідси випливають. У вертикально інтегрованій компанії риси природної монополії властиві тільки одному з зосереджених у її рамках виробництв. Так, нею є експлуатовані компаніями залізничні колії, але не рухомий склад; канали телефонного дротового зв'язку, але не передавальні пристрої; трубопроводи, але не компресорне устаткування. Для організації ефективної конкуренції в залізничних перевезеннях, телефонному зв'язку, водопостачанні і т.п. необхідний доступ до мереж, власники яких самі надають ці послуги і противляться конкуренції. Не дивно, що конкуренція тут рідке явище. У середині 60-х років тільки в 49 містах США існувало по двох електроенергетичні компанії. Як виключення варто розглядати, що в США, Великобританії і Новій Зеландії клієнти можуть вибирати обслуговуючу їхню телефонну компанію, а з 1998 р. британці - продавця електроенергії.

Компанії-власники мереж здатні віднадити суперників, відмовляючи в доступі до мереж або запитуючи за це настільки високу ціну, що потенційні конкуренти будуть змушені відмовитися від своїх намірів. Одним з рішень може стати примусовий організаційний поділ мережного обслуговування (виробництва з рисами природної монополії) і постачання кінцевих продуктів - шляхом повного виділення з компанії або роздільного ведення рахунків. Адже не представлений на ринку кінцевих продуктів власник мережі вже не зацікавлений віднаджувати її користувачів.

Так, власне кажучи, часто і робиться, особливо при приватизації. У ряді країн єдиний електроенергетичний комплекс був роздроблений по функціональній ознаці на локальні компанії-розподільники енергії, що роблять компанії, і національну енергосистему. Щось подібне здійснюється й у відношенні залізниць: підтримка шляхового господарства відокремлюється від організації перевезень, що передається на конкурсній основі на термін, що залежить від окупності рухливого складу.

Але дезинтеграця не завжди може бути кращим рішенням. Практично скрізь комунальні компанії являють собою вертикально інтегровані виробництва, і причина цього в прагненні не тільки і не стільки обмежити конкуренцію, скільки заощадити на трансакційних витратах (витратах координації і взаємної недовіри). Альтернатива дезинтеграцї компанії - контроль над платою, стягнутої нею за доступ до мережі. Звичайно вважається, що тут, на відміну від інших галузей, компанія не повинна виходити з граничних витрат, оскільки через значні постійні витрати і наявність економії на масштабах граничні витрати знижуються. Звичайним тому є варіювання плати за доступ до мережі в залежності від попиту, простіше говорячи, її підвищення в пікові періоди. Велика частина американських регулювальних органів санкціонує такі дії, аналогічна практика передбачається і для британської газової промисловості.

Однак, використовуючи модель так називаної " конкуренції, щозаперечується,", де вхід і вихід зовсім безпроблемни і не спричиняють витрат, американські економісти У. Баумоль і Г. Сидак затверджують, що в основі ціноутворення все-таки повинні бути граничні витрати, важливо тільки правильно їхній визначити. Ціна повинна не тільки покривати витрати по амортизації мережі, але і компенсувати її власникам утрату доходу внаслідок допуску конкурента.

Отже, справа за визначенням упущених вигод або втрат сетевладельца. Їхній підрахунок досить простий, якщо число агентів ринку фіксованоі і продажі нового постачальника скорочують збут старих. Задача ускладнюється, якщо новачок виносить на ринок відмінний по якості або ціні товар, у результаті чого загальний збут збільшується. Проте, вважає Баумоль, визначити плату за доступ у такому варіанті все-таки простіше, ніж при нині існуючій практиці.

Це так називане "ефективне складене ціноутворення", по-перше, дає правильні цінові сигнали новим постачальникам щодо того, чи належні вони входити на ринок шляхом оренди чи мережі ні, по-друге, забезпечує покриття витрат мережі, по-третє, виключає необхідність розділяти мережа і виробництво кінцевого продукту.

Таким чином, і дезинтеграця вертикально інтегрованих комунальних компаній, і контроль над платою за використання приналежних їм мереж сприяють конкуренції у виробництвах, пов'язаним із природним монополіям.

Список літератури

1. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. - К.: НІОС, 2002. - 606с.

2. Галицкая С.В. Деньги, кредит, финансы. / М., 2002. 145 стр

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. - К.: Вища школа, 2001.-274с.

4. Дорош Н.I. Державний фiнансовий контроль: зарубiжний досвiд i шляхи вдосконалення./Фiнанси Украiни.-2001.-№1-с.36

5. Ковальчук В.М. Економічна теорія: короткий курс. - Тернопіль, Астон, 1997.-265

6. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Економіка: принципи, проблеми і тематика. В 2 - х томах. - М.: Республіка, 2001.-785с

7. Тарасевич В. Про предмет фундаментальної економічної науки // Економіка України - 2001 -№4 -с.60.-с.8


Подобные документы

  • Політика державного регулювання економіки. Форми та функції державного регулювання економіки. Національні особливості державного регулювання. Основні форми державного регулювання. Становлення економічних функцій Української держави.

    курсовая работа [36,6 K], добавлен 10.04.2007

  • Кейнсіанська і неокласична моделі державного регулювання. Допущення про нейтральність грошей і зосередження уваги на рівновазі економіки в умовах повної зайнятості. Монетаристи про економічну роль держави.

    реферат [17,3 K], добавлен 03.09.2007

  • Основні теоретичні аспекти генезису змісту поняття механізму державного регулювання економіки. Вивчення сутності державного регулювання аграрного сектору економіки та його впливу на забезпечення соціального розвитку та продовольчої безпеки країни.

    статья [25,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Об’єктивна необхідність державного регулювання економіки. Структура механізму й методи державного регулювання. Державне регулювання в Україні. Економічні функції місцевих органів влади. Співвідношення між ринковим механізмом і державним регулюванням.

    реферат [53,2 K], добавлен 16.01.2008

  • Необхідність державного регулювання економіки. Обмеження ринкового механізму і спеціальний державний механізм як компенсація. Дві макроекономічні концепції - кейнсіанська та монетаристська. Економічні функції держави. Сучасна економічна політика України.

    реферат [21,1 K], добавлен 20.03.2009

  • Державне регулювання економіки – система заходів для здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності; умови та групи параметрів впливу держави на ринкові події. Основні форми, методи, принципи, функції та напрямки державного регулювання.

    презентация [2,0 M], добавлен 22.04.2013

  • Характер і оцінка впливу державного регулювання на розвиток національної економіки країни. Взаємозв’язок ефективного державного регулювання та сталого розвитку основних напрямів економічної й соціальної діяльності України, шляхи його моделювання.

    статья [22,5 K], добавлен 14.08.2017

  • Комплексні методи державного регулювання економіки. Головні принципи економічного та соціального прогнозування. Фінансово-кредитне регулювання економіки. Регулювання зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності. Підтримка малого підприємництва.

    курсовая работа [68,8 K], добавлен 25.04.2010

  • Економічні функції держави в ринковій економіці. Взаємозв'язок між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням. Національна модель ринку і державного регулювання економіки.

    реферат [14,8 K], добавлен 03.09.2007

  • Поняття "механізм ринкової економіки". Ознаки ринку і його функції. Види та принципи класифікації ринків. Конкуренція, її роль у функціонуванні ринку. Роль держави у ринковій економіці. Основні напрямки економічної політики України в умовах незалежності.

    курсовая работа [38,6 K], добавлен 21.03.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.