Евристичні прийоми та методи економічного аналізу, його інформаційне забезпечення

АМСУ

Теорія економічного аналізу

Контрольна робота

Евристичні прийоми та методи економічного аналізу, його інформаційне забезпечення

Зміст

1. Евристичні (психологічні) прийоми та методи

2. Інформаційне забезпечення економічного аналізу

Список використаної літератури

1. Евристичні (психологічні) прийоми та методи

Евристичними називають спеціальні методи здобуття нових знань, засновані на використанні досвіду, інтуїції фахівця і його творчого мислення як сукупності властивих людині механізмів вирішення творчих завдань (встановлення ситуативних відносин при з'ясуванні проблеми, відкидання безперспективних варіантів вирішення, узагальнення, аналогія, спростування за допомогою контрприкладів та ін.). Евристичні методи є універсальними, і їх застосовують у всіх сферах науки і практики. Їх широко використовують також в економічному аналізі. Можна стверджувати, що оволодіння евристичними методами визначає мистецтво аналізу.

Серед евристичних виділяють експертні та психологічні методи. Евристичні методи звичайно протиставляють формалізованим, що спираються на точний математичний опис явищ. Соціально-економічні явища і процеси цілком або частково не піддаються математичній формалізації, тобто для них неможливо чи дуже важко розробити адекватну модель. Це пов'язано з труднощами кількісного оцінювання політичних, соціальних і психологічних факторів, що визначають господарську діяльність людей; численністю таких виробничих процесів, збір репрезентативних зведень про які потребує великих витрат часу і засобів; обмеженою придатністю інформації про минуле для прогнозування майбутнього. Нарешті, багатозначні, багатовимірні та якісно непорівнянні показники господарської діяльності чи підприємства її окремих аспектів не мають однозначного узагальненого критерію, на основі якого можна оцінити можливі варіанти вирішення проблеми. Усе це потребує застосування в аналізі поряд з логіко- й економіко-математичними також експертних методів, які розуміють як комплекс логічних та математичних прийомів і процедур, що забезпечують отримання від фахівців-експертів інформації, яка дає змогу оцінити причини, що посприяли досягненню високого рівня господарювання, підготувати і вибрати раціональні управлінські рішення.

Для пошуку нових рішень і заходів, що забезпечать їхнє втілення у життя, необхідно активізувати творче мислення фахівців. Цьому сприяє застосування в аналізі психологічних методів, що є сукупністю правил і процедур, які стимулюють вирішення творчих завдань.

Експертні методи

Застосування експертних методів дає змогу заповнити прогалину необхідною для аналізу інформацією, ґрунтуючись на судженнях, ймовірних оцінках виявлення експертів у виробництві та управлінні досліджуваних причинно-наслідкових зв'язків. Виходячи із застосованої методики експертизи, розрізняють два види отриманої від експертів інформації і, відповідно, два класи аналітичних завдань, розв'язуваних на її основі.

По-перше, експертні методи переважно забезпечують отримання інформації про одиничні прояви типових причинно-наслідкових зв'язків у конкретних обставинах місця і часу. Такі зведення одержують при опитуванні робітників, бригадирів, технічних та економічних фахівців цехових служб, керівників підрозділів підприємства. Цю інформацію використовують для вирішення аналітичних завдань, спрямованих на вдосконалення виробництва і керування на окремих робочих місцях, ділянках, у цехах і на підприємстві загалом.

По-друге, на основі експертних методів отримують інформацію про типовий прояв досліджуваних взаємозв'язків. Ці зведення одержують від обмеженої кількості експертів високої кваліфікації, які володіють глибокими знаннями закономірностей перебігу соціально-економічних процесів у різних ситуаціях. Серед завдань економічного аналізу, які розв'язують на основі такої інформації, дуже поширені: а) аранжування факторів і показників за їхньою значимістю при оцінюванні якогось явища; б) аранжування бригад, ділянок, цехів і підприємств: за місцем, зайнятим кожним з них на підприємстві в умовах конкуренції; за станом розвитку окремих аспектів господарської діяльності, оцінювальних різнорідних показників, наприклад: за техніко-економічним рівнем виробництва, фінансовим станом та ін.; в) попереднє оцінювання очікуваного виконання плану за відповідним показником.

Основними етапами проведення цільового аналізу на основі експертних методів є такі: визначення мети дослідження на основі результатів періодичного економічного аналізу; створення групи фахівців-аналітиків, на яких покладають організацію експертизи; вибір опитування стосовно конкретної господарської ситуації; розробка програми обстеження і складання опитувального листка; визначення кількості і складу експертів; проведення опитування; аналіз та обробка інформації, отриманої від експертів; узагальнення результатів експертизи і підготовка варіантів рішення, що забезпечить досягнення визначеної мети.

Серед експертних методів виділяють індивідуальні і колективні. Індивідуальні експертні методи полягають у використанні думок експертів - фахівців відповідного профілю, сформульованих кожним з них незалежно один від одного. До індивідуальних належать такі експертні методи, як інтерв'ю й анкетування.

Метод інтерв'ю полягає в постановці аналітиком у ході бесіди з експертом запитань про фактори, що визначають стан досліджуваного об'єкта, шляхи і засоби зміни стану об'єкта у бажаному напрямку. Зміст запитань визначає заздалегідь складена програма, яку можна уточнювати у процесі інтерв'ю.

Ефективність даного й інших методів експертного оцінювання визначається: глибиною аналізу розглянутої проблеми, який передував опитуванню і якістю програми опитування і методики її проведення; придатністю обраних експертів для вирішення проблеми (їхньою компетентністю, ерудованістю у суміжних сфера діяльності, відсутністю особистої зацікавленості у певному висвітленні фактів або розвиткові подій і деякими іншими властивостями).

Успішність застосування саме методу інтерв'ю, крім названих умов, залежить від ступеня поінформованості про досліджувану проблему аналітика, який проводить опитування, й особливо від здатності експерта відповідати на запитання експромтом.

Метод анкетування (аналітичного експертного оцінювання) ґрунтується на самостійній підготовці експертом відповідей на запитання анкети. Однак досвід доводить, що у письмовому викладі суті господарських ситуацій і в анкеті великого значення набувають такі суб'єктивні фактори, як "місцевий патріотизм", небажання виступати з критикою товаришів по службі і керівників, скептицизм щодо значення і способів дослідження, неправильне тлумачення чи нерозуміння запитання, звичайне небажання займатися невластивою опитуваному роботою. Усе це негативно позначається на якості аналізу, проведеного за допомогою анкетування.

Основні переваги індивідуальних методів полягають у можливості використання здібностей і знань окремого експерта, а також у відносній простоті проведення цільового аналізу. Головний їхній недолік - обмеженість знань кожного з опитуваних про стан і розвиток суміжних сфер діяльності. Тому більшого поширення на практиці набули колективні експертні методи, при використанні яких бере участь група експертів, добре обізнаних у багатьох суміжних сферах діяльності. Перевага колективних методів полягає в організації різними способами взаємодії між залученими фахівцями, що дає змогу проаналізувати проблему різнобічно. Найпоширенішими методами колективного експертного оцінювання є: метод комісії, у тому числі проведення виробничих нарад, конференцій і семінарів для обміну досвідом чи для обговорення певного кола проблем за "круглим столом"; організація роботи експертів щодо застосування методики "відстороненого оцінювання"; метод Дельфі тощо.

Експертне оцінювання на основі методу комісій дає змогу виробити ліпшу альтернативу для оцінювання конкретної ситуації з урахуванням дії комплексу якісно різних факторів. Недолік методу полягає в тому, що група експертів, які беруть участь у нарадах і висловлюють свої судження, керується переважно логікою компромісу. При цьому в учасників остаточно сформувалися оцінки і варіанти вирішення проблеми, які не обов'язково ліпші за ті, що висловлені на нараді.

Методика "відстороненого оцінювання" спрямована на усунення вказаного недоліку методу комісій. Відповідно до цієї методики робота нарад поділена на два періоди: вільного висловлення ідей і критичного аналізу. При цьому нараду організують так, щоб висловлене експертом первинне судження не обтяжувало його, а стимулювало до подальшої роботи з аналізу і підготовки рішень.

Відмова від незручних для експертів форм роботи (наприклад, дискусії за "круглим столом" чи інших видів обговорення протилежних точок зору) дає можливість застосовувати метод Дельфі. Він характеризується такими основними властивостями: анонімністю, регульованою зворотним зв'язком, і груповою відповіддю. Анонімність забезпечується спеціальною формою опитувального листка чи особливими прийомами опитування, наприклад, контактами експертів через ЕОМ. Опитування проводять у 3 - 4 тури, на кожному з яких за допомогою статистичних методів визначають групову оцінку. Регульованого зворотного зв'язку досягають завдяки тому, що учасникам експертизи після кожного туру пропонують ознайомитися з колективним судженням, пояснити свою незгоду з ним і переглянути власну первинну оцінку.

Психологічні методи

За допомогою психологічних методів пришвидшується вирішення нових творчих завдань аналізу. Найпоширенішими є описані нижче методи.

Метод "мозкової атаки (штурму)" розвиває метод комісій; його відмінність від останнього полягає у створенні на нараді експертів неформальної, невимушеної атмосфери, яка стимулюватиме творчість. Особливостями цього методу є: обмежене коло експертів із різних сфер знань, як правило, не пов'язаних посадовим підпорядкуванням; нетривалість засідання; вільне висловлення ідей - критика заборонена; оцінювання ідей після зборів групою вузьких фахівців.

Метод контрольних запитань полягає у вирішенні аналітичних завдань на основі використання заздалегідь складеного переліку навідних запитань, що дають змогу оцінити проблему з багатьох, у тому числі нетрадиційних, позицій.

Метод морфологічного аналізу, що має кілька різновидів, спрямований на подолання упередженості щодо існуючих думок про можливість і шляхи вирішення проблеми. З його допомогою поставлене завдання описують й аналізують як сукупність усіх можливих структурних (тобто морфологічних зв'язків) і відношень між елементами. Аналізу передує розробка морфологічних таблиць чи графіків.

2. Інформаційне забезпечення економічного аналізу

При визначенні поняття інформаційного забезпечення економічного аналізу необхідно враховувати основні етапи процесу управління діяльністю об'єднань (підприємств) і місце економічного аналізу в ньому. Як відомо, виділяють три основні етапи процесу управління: збір та обробка інформації; аналіз; прийняття керівних рішень. Серед них аналіз займає проміжне місце. Звідси випливає, що інформаційне забезпечення аналізу є складовою системи інформаційного забезпечення управління, бо аналіз - елемент, сходинка процесу управління. Беручи до уваги вищесказане, можна дати визначення поняттю інформаційного забезпечення аналізу.

Інформаційне забезпечення економічного аналізу господарської діяльності - це система даних і способи їх обробки, що дають змогу виявити реальну діяльність керівного об'єкта, дію факторів, що його визначають, а також можливості здійснення необхідних керівних дій. Його відмінність від інформаційного забезпечення управління полягає у тому, що останнє отримує не лише дані на основі збору й обробки інформації, а й результати аналізу. Іншими словами, інформаційне забезпечення управління є значно ширшим.

Інформаційне забезпечення економічного аналізу разом із кадровим, матеріально-технічним та іншим створює необхідні умови для його проведення. Змістовність аналізу, його глибина і повнота обліку всіх факторів, що впливають на об'єкт, який вивчають, певною мірою визначає стан інформаційного забезпечення.

У структурі інформаційного забезпечення економічного аналізу розглядають два елементи: інформаційний фонд (базу) і процеси перетворення даних, що спостерігаються в ньому.

Формування інформаційного фонду має підпорядковуватись певним вимогам. До загальних вимог належать: достовірність інформації, необхідність і достатність її обсягу, своєчасність передачі і подання. Порядок переліку названих вимог не залежить від значення. Вони рівнозначні, і недотримання кожної з них призводить до негативних наслідків.

Закономірність економічної інформації, її адекватність господарським явищам визначають достовірність результатів аналізу, правильність, обґрунтованість висновків і пропозицій, що з них випливають. Використання в аналізі недостовірних даних спотворює наше уявлення про реальну економічну дію і призводить до помилкових висновків. Тому вся інформація, необхідна для аналізу, має підлягати ретельній перевірці.

Дотримання умов необхідності і достатності має подвійне значення. Умова необхідності означає, що для високоякісного проведення аналізу потрібно мати всю необхідну для цього інформацію. При недостатності даних стан керівного об'єкта буде вивчений недостатньо, що може призвести до непідтверджених, помилкових рішень.

Небажаним також є надлишок інформації, бо, по-перше, при затратах на збір і обробку зайвих даних зростають загальні затрати на управління, а по-друге - збільшується період використання інформаційної бази і проведення аналізу, що також призводить до несвоєчасності керівних дій.

Обсяг необхідної і достатньої інформації визначають залежно від завдання і виду проведеного економічного аналізу. Так, для здійснення аналізу з ме-тою виявлення запасів підвищення ефективності діяльності об'єднання чи його підрозділів потрібно більше вхідної інформації, ніж при оцінюванні стану даного об'єкта чи оцінюванні виконання плану за будь-якими іншими показниками. Як правило, менші обсяги інформації використовують для проведення оперативного аналізу, ніж при здійсненні періодичного кінцевого аналізу.

У теорії інформації для вимірювання її кількості як специфічної одиниці прийнято біт. Практично виміри кількості інформації в бітах натрапляють на серйозні перешкоди. Тому в практиці для кількісних характеристик обсягів даних використовують такі вимірники, як кількість алфавітно-цифрових знаків, слів, показників, документів.

З цих показників найбільшого поширення при вимірюванні обсягів даних набули техніко-економічні характеристики стану об'єкта - показники і параметри. Їх зручно використовувати тому, що на відміну від документів вони всі однакові за обсягом (це дуже важливо для одиниць вимірювання). На відміну від алфавітно-цифрових знаків показники і параметри є одиницями, що мають вичерпний економічний зміст і можуть бути незалежними носіями інформації; вони порівняно легко піддаються підрахунку.

Точних способів визначення необхідного обсягу інформації наявні методики економічного аналізу діяльності галузей, об'єднань і підприємств не передбачають. Тому на практиці їх підбирають емпірично, тобто враховуючи попередній досвід виконання робіт подібного виду. Вимірниками інформації у таких випадках стають показники - економічні, технічні та ін. Точна кількість показників, їх склад і число років, за які їх розраховують, закладені програмою аналізу. При складанні стандартних програм економічного аналізу, що діють у межах галузі чи промислового об'єднання, можна по-іншому вирішити питання про встановлення оптимальних меж інформаційної бази для кожного з основних видів періодично повторюваного аналізу.

Вимоги щодо своєчасності реєстрації і передачі економічної інформації пов'язані з необхідністю скорочення розриву в часі між виникненням відхилень від передбаченого у плані руху виробничих процесів, спричинених різними збуреннями у внутрішньому і зовнішньому середовищах, керівними діями, спрямованими на встановлення втраченої планомірності. Несвоєчасність інформації знижує або зводить нанівець їх ефективність. У подібних випадках затрати на збір і обробку даних, на проведення аналізу і підготовку рішень не дають належної віддачі.

Конкретні терміни збирання інформації визначають, найімовірніше, за темпами зміни реальних процесів виробництва. Вони залежать також від способів реєстрації і передачі даних. Найчастіше застосовують такі відрізки часу фіксації економічних показників: дні, тижні, декади, місяці, квартали, роки.

Види інформації і її джерела

До основної інформації, яку використовують у галузі господарської діяльності об'єднань (підприємств), належать такі її види: нормативна, планова, облікова і не облікова.

В Україні затверджена єдина система науково обґрунтованих техніко-економічних норм і нормативів для планування економічного та соціального розвитку. Єдина система норм і нормативів передбачає їх склад, порядок та методи формування, оновлення і використання при розробці перспективних та поточних планів. Мета створення системи норм і нормативів - досягнення наукової обґрунтованості, пропорційності і збалансованості планів, повніше виявлення і використання резервів виробництва, подальше підвищення його ефективності.

До системи норм і нормативів входять такі їх групи:

- нормативи ефективності загального виробництва;

- норми і нормативи затрат праці та зарплати;

- норми і нормативи затрат та запасу сировини, матеріалів, палива й енергії;

- норми і нормативи використання виробничих потужностей та норми продовження освоєння проектних потужностей;

- нормативи капіталовкладень і капітального будівництва;

- норми і нормативи необхідності та запасів обладнання;

- фінансові норми і нормативи;

- норми грошових (комплексних) затрат на виробництво (обслуговування, відрахування на цільові підприємства і т. д.);

- соціально-економічні норми і нормативи;

- норми і нормативи охорони навколишнього середовища.

Важливе місце в нормативному господарстві об'єднання (підприємства) займають норми використання виробничих резервів, які класифікують залежно від таких ознак:

- за масштабом використання - цехові, заводські, підгалузеві, галузеві, міжгалузеві;

- за періодом дії - часові; змінні (поточні); перспективні; довготермінові;

- за ступенем узагальнення - індивідуальні та групові;

- за виробництвом - на основному виробництві та на додаткові потреби;

- за цілеспрямованістю використання

- поопераційні; подетальні; повиробничі; постадійні та збільшені.

При аналізі обґрунтованості норм затрат сировини, матеріалів, палива, енергії і затрат праці у виробництві промислової продукції використовують такі джерела інформації, як: затверджені регламенти й інша технічна документація (технічні карти, креслення на вироби); стандарти і технічні умови на сировину та готову продукцію; технічні звіти об'єднання; плани організаційно-технічних заходів з економії сировини, матеріалів, палива, енергії, зниження трудомісткості продукції на запланований період, дані про виконання плану заходів за звітній період; дані звітів ідентичних підприємств і рішень галузевих нарад; звіти науково-дослідних і проектно-конструкторських інститутів про науково-дослідні роботи в даній сфері.

При оцінюванні дотримання затверджених норм витрат сировини, матеріалів, палива, енергії і затрат використовують, як правило, нормативні, планові і звітні калькуляції собівартості окремих виробів чи відповідних калькуляційних одиниць.

Крім цього, узагальнені нормативні показники у вартісному виразі готової продукції (наприклад, нормативи витрат заробітної плати на вартість продукції, норми запасів сировини, матеріалів і палива) чи в натуральних одиницях (лінії чисельності) наводяться у певних розділах планів і форм звітності підприємств та об'єднань.

Планова інформація - це сукупність даних про склад запланованого об'єкта і тенденцію його розвитку. Вона відображена в оперативних, змінних і перспективних планах, а також у довготермінових прогнозах розвитку підприємств, об'єднань і галузей промисловості.

Прогнози розвитку економіки охоплюють періоди часу від 15 до 20 і більше років. Перспективними є плани, розраховані на 5 і 10 років. Питання про співвідношення змінних та оперативних планів залишається й досі суперечливим, оскільки поки що не знайдено спосіб цілеспрямованого вирішення цього питання з урахуванням не лише вищевказаного періоду дії планів, а й рівня управління і ступеня механізації (автоматизації) обчислювальних робіт.

При сучасному рівні механізації й автоматизації управління на підприємствах і у виробничих об'єднаннях поточними є річні, квартальні і місячні плани. Поступово вся щомісячна інформація належатиме до оперативної, що дасть змогу підвищити гнучкість управління.

Більшість керівних дій у цих умовах набуватиме превентивного характеру, який дасть можливість попередити розвиток небажаних тенденцій.

Указані вище різновиди планів розробляють на основі прийнятності показників. Так, на даний час утворена єдина система планових показників економічності суспільного виробництва на різних його рівнях: по народному господарству в цілому, по галузях, об'єднаннях, підприємствах, а також визначені принципи його побудови, методи вираховування окремих показників, порядок її використання в аналізі діяльності господарства.

Система показників складається з шести розділів. У першому подані узагальнені показники, що характеризують використання основних видів виробничих ресурсів; праці; основних фондів, обігових засобів і капітальних вкладень; сировини, матеріалів, палива й енергії. У двох останніх розділах міститься інформація про показники ефективності нової техніки і зовнішньоекономічних зв'язків.

Крім цього, у бізнес-плані підприємства (об'єднання) наявна інформація про показники, які планують розрахунково і які не є директивними. Це стосується, наприклад, чисельності працюючих за їх складом і кваліфікацією, затрат на виробництво за елементами та калькуляційними статтями, а також за групами фінансових результатів та ін.

Об'єкт поточної планової інформації такого типу в річних планах набагато більший, ніж в оперативних чи перспективних планах. Подібний об'єкт в оперативних чи перспективних планах містить інформацію про вужче коло покупців, хоча причини цього для кожного з них різні. Оперативна планова інформація вже за своїм складом є поточною (річною) через необхідність оптимізувати час, затрачений на обробку і збір інформації з метою своєчасної підготовки оперативних керівних рішень. Перспективні дані є своєрідними орієнтирами, і в деяких випадках їх неможливо детально розрахувати через відсутність знань про тенденції майбутнього розвитку і недосконалість методів прогнозування. Зазначені відмінності оперативної, поточної і перспективної планової (як, до речі, й облікової) інформації враховують при організації та проведенні економічного аналізу господарської діяльності підприємств і об'єднань.

Оперативний аналіз служить засобом оперативного контролю і регулювання процесу виробництва й охоплює при цьому дуже обмежене коло важливих та оперативних даних. Найдетальніший аналіз всіх сторін діяльності підприємств і об'єднань проводять відповідно до наявних можливостей послідовно, як правило, за підсумками роботи за рік. Його результати використовують для оцінювання виконання планових завдань, виявлення напрямку мобілізації внутрішніх резервів для підвищення ефективності виробництва.

Попередній, як і перспективний, аналіз потрібен для створення бази для планових рішень і прогнозування очікуваного виконання планових завдань.

Періодизація облікової інформації переважно є аналогічною до названих вище різновидів планових даних.

Господарський облік організований в єдину систему контролю за виконанням завдань і складається з трьох самостійних, але міцно пов'язаних між собою видів обліку: оперативного, бухгалтерського і статистичного. Відповідно до цього класифікують і види облікової інформації.

За обсягом і змістом основною є бухгалтерська інформація. Така її роль зумовлена низкою важливих особливостей, серед яких: суцільне і безперервне відображення всіх операцій, їх документальне оформлення й узагальнення у вартісних вимірниках, високі аналітичні можливості врахованих реєстрів.

Взаємозв'язок між названими видами єдиної системи обліку виявляється таким чином. Багато накопичених даних оперативного обліку використовують як первинні дані в бухгалтерському обліку. У ряді випадків спостерігається обмежене чергування названих вище двох видів. Найвиразніше це виявляється в оперативно-бухгалтерському (сальдовому) обліку паперів. Дані оперативного і бухгалтерського обліку стають джерелом формування зведених статистичних показників.

Всі види господарського обліку - це способи складання звітності, що належить до важливих джерел інформації про діяльність підприємств і об'єднань. Саме звітність займає головне місце в інформаційному забезпеченні економічного аналізу.

Відповідно до видів господарського обліку звітність також поділяють на оперативну, бухгалтерську і статистичну.

Оперативна звітність (або виробничо-технічна) призначена переважно для поточного контролю й управління усередині окремих підприємств і об'єднань. Вона містить дані про виробництво важливих видів продукції, про хід поставок матеріалів і палива, про виконання договорів поставок замовникам комплектуючих виробів та напівфабрикатів і т. д.

За способами складання оперативна звітність подібна до статистичної, тому на практиці їх часто здійснюють разом.

Бухгалтерська звітність - це система пов'язаних між собою показників, що характеризують кругообіг господарських засобів. Характерною особливістю бухгалтерської звітності є взаємопов'язана система її показників, документально підтверджених записами початкових господарських операцій, які відображають у різних вартісних оцінках, а за речовими елементами (матеріальні цінності, продукція і т. ін.) - також у натуральному виразі.

Статистичну звітність підприємств і виробничих об'єднань можна поділити на дві групи. Перша охоплює певну систему техніко-економічних даних, вимірювання й узагальнення яких невластиві для бухгалтерського обліку, оскільки ці дані виходять за межі системи повсякденного обліку, процесів і явищ господарського життя. До таких даних належать, наприклад, відомості про введення нових потужностей відповідно до одиниць вимірювання, стан обладнання й освоєння проектних потужностей, баланс виробничих потужностей, енергобаланс та ін. Багато показників статистичної звітності цієї групи формуються на основі організації спеціального обліку.

Друга група статистичної звітності підприємств і виробничих об'єднань подібна за деякими формами і показниками на бухгалтерську. До неї належать місячні звіти про виконання плану виробництва продукції, про собівартість товарного випуску і розподіл, про заробітну плату робітників і її склад у звітності з праці. Названі вище форми протягом року проходять табелі статистичної звітності, але дані для її складання беруть з бухгалтерських реєстрів.

До статистичної інформації належать також такі дані, які періодично вираховують на основі тимчасових спостережень або фотографування робочих місць: затрати робочого часу, простої обладнання.

За періодичністю подання звітність поділяють на місячну, квартальну і річну.

Місячна звітність складається з балансу і довідки до нього, в якій наводять факти про виручку від реалізації продукції (прибутки і збитки). У місячні звіти вносять також дані про виконання планів з виробництва, праці і зарплати, про собівартість товарної продукції. Крім цього, сюди входять: додаток до балансу, де відображені показники реалізації продукції, прибутків і збитків; розшифровка до балансу; довідки, що містить конкретну характеристику різних статей балансу, та деякі ін.

Річна звітність за основною діяльністю виробничого об'єднання нараховує 26 типових форм. Обсяг річної звітності ширший від квартальної переважно за рахунок внесення до неї звітів про основні фонди, про рух від статутного фонду, про витрати на утримання апарату управління та ін.

За кількістю господарств, які охоплюють звіти, їх поділяють на першочергові і зведені. Першочергові звіти виражають виробничі об'єднання (комбінати, підприємства), що складають самостійні баланси, а зведені звіти - вищестоящі господарські об'єднання і міністерства.

Зведені звіти складають, як правило, за всіма показниками форм, затверджених для підприємств і об'єднань. При підготовці зведених звітів використовують різні способи зведення залежно від характеру узагальнених показників.

Значна кількість показників зведених звітів - це арифметична сума відповідних даних господарських одиниць, що входять до об'єднання. Це стосується, перш за все, однотипних видів засобів і господарських процесів, серед яких: статті балансу, продукція, фонди заробітної плати й чисельності працюючих, прибутки і збитки, вартість основних та обігових коштів і т. д.

Серед звітних даних наявні і ті, які не можна механічно зводити за підприємствами. До них належать у першу чергу показники виробництва, праці і середньої собівартості одноманітної продукції, яку випускають на різних підприємствах, або порівняльної продукції. Ці показники вираховують у зведених звітах як середньозважені.

При аналізі діяльності об'єднань за зведеними звітами необхідно враховувати, що вони, об'єднуючи підсумки діяльності підприємства з різними рівнями виконання плану, дають однобічну оцінку загальних результатів. Щоб уникнути цього, потрібно використовувати в аналізі групування за різними ознаками і ранжування показників.

Позасистемне джерело, на відміну від нормативного, планового й облікового, має позасистемний характер. Його призначення полягає у тому, щоб доповнити недостатні дані для проведення аналізу. Потреба в ньому виникає, як правило, за необхідності поглиблення економічного аналізу і визначення конкретних причин зміни показників, які вивчають.

До позазвітних джерел інформації належать: матеріали ревізій і перевірок, проведених вищестоящими і контролюючими органами; протоколи виробничих нарад; переписи обладнання і матеріалів, які проводять органи статистичного управління; фотографії робочого дня і роботи обладнання, проектно-конструкторська і технологічна документація; робочі креслення деталей; дані візуальних спостережень, опитувань, анкетувань й інших спеціальних досліджень.

Перераховані вище види інформації використовують в економічному аналізі, перш за все, для оцінювання ступеня виконання планових завдань, контролю за рухом виробництва і реалізації, виявлення і поширення передового досвіду. З метою з'ясування причин допущених відхилень від планових завдань як позитивних, так і від'ємних розробляють деталізацію інформації, яку використовують в аналізі: за періодами часу (для встановлення моменту виникнення відхилень); за видами продукції (для встановлення носіїв цих відхилень); за фактами формування показників (для розробки заходів щодо усунення виявлених відхилень). При досягненні цієї мети важливим є знання зазначених вище різних даних та характеру їх взаємозв'язків.

Контроль за достовірністю інформації

Достовірність економічної інформації, її адекватність господарським явищам визначається достовірністю результатів аналізу, правильністю й обґрунтованістю висновків та пропозицій, що випливають із них. Використання в аналізі недостовірної інформації спотворює наші уявлення про реальну економічну дійсність і призводить до помилкових рішень. Тому вся відібрана інформація для аналізу має підлягати ретельній перевірці.

Контроль за достовірністю використовуваної інформації можна здійснювати у різних формах. Переважно розрізняють формально-логічний контроль і розрахункову перевірку. Дія формально-логічного контролю полягає у перевірці повноти і правильності заповнення різних документів.

Ознака повноти дотримана, якщо при контролі: охоплено всі підрозділи об'єднання (підприємства); наявні необхідні форми звітності, передбачені відповідними інструкціями; заповнено всі розділи типових планових і звітних форм, а також всі макети аналогічних таблиць вихідних даних, розроблених на основі програми збору інформації.

Правильність заповнення показників із формально-логічної точки зору означає відповідність певних даних їх змісту в рядках і графах, де вони проставлені. Перевіряють також наявність обов'язкових реквізитів - назв чи кодів організації та її підрозділів, підписів відповідних посадових осіб, дати складання і т. ін.

Розрахункова перевірка є трудомісткішою операцією. Вона визначає рівень певних навичок і знань. Основне значення розрахункової перевірки зводиться:

- до перевірки взаємної погодженості, або тотожності, показників, наведених у різних документах. При цьому важливо знати порядок формування показників і відображення їх у звітності.

Крім простих форм погодженості зв'язку даних, коли необхідно лише зіставити їх величини, вказані в різних документах, існують складніший, де потрібно здійснювати спеціальні розрахунки. Прикладом такої погодженості може бути перевірка погодженості сум прибутку від реалізації. У таких випадках потрібно керуватися методичними вказівками щодо перевірки звітності, виданими Міністерством фінансів України;

- встановлення відповідності планових даних, наведених у звітності, даним, затвердженим планом і кошторисом. При коригуванні планових завдань протягом звітного періоду перевіряють наявність відповідного рішення і його обґрунтованість, а також наявність інших планових показників, що змінюються у зв'язку з проведенням коригувань;

- звіряння прийнятності планових та звітних показників, статей балансу. Про характеристику прийнятності планових і звітних показників вже йшла мова раніше. Прийнятність балансу перевіряють шляхом зіставлення даних його статей на початок звітного періоду з даними проаналізованих статей на кінець попереднього періоду;

- перевірки правильності арифметичних розрахунків: результатів поділу середніх, відносних та питомих величин і т. ін.

Один зі способів перевірки достовірності звітних показників - зустрічна перевірка. Суть її полягає у зіставленні окремих показників у звітах об'єднань (підприємств) з аналогічними даними їх контрагентів. Так, дані про платежі в бюджет за балансом об'єднання мають відповідати даним у відомостях місцевого фінансового органу про виконання бюджету. Показники заборгованості за короткотерміновим і довготерміновим кредитами мають повністю збігатися з відповідними даними установ Національного банку України. Ідентичними мають бути також звітні дані об'єднання (підприємства) про кредиторську і дебіторську заборгованості (крім суперечливої) та суми, які нараховуються у кредиторів і дебіторів.

При поглибленому контролі за достовірністю звітних даних необхідно перевірити правильність вирахування показників, виходячи з прийнятого порядку їх формування та правильності застосування тих чи інших видів оцінювання.

Так, для контролю за обсягами виробництва необхідно перевірити, чи дотримані ознаки готовності виробів при внесенні їх до товарної продукції, чи не зарахована до виконаного завдання продукція, виготовлена з відхиленнями від державних стандартів і технічних умов; щодо реалізованої продукції - чи враховані терміни надходження виручки на розрахунковий чи спец позичковий рахунок, чи правильно визначені елементи виручки від реалізації, що не входять до обсягу реалізованої продукції за плановими гуртовими цінами і т. ін. Приклади перевірки звітних показників реалізації значною мірою залежать від використовуваних форм розрахунків із покупцями.

При оцінюванні достовірності "витратних" показників основною є перевірка обґрунтованості зарахування витрат до собівартості продукції, яку проводять у кожній калькуляційній статті.

Щодо матеріальних затрат важливою є перевірка правильності зарахування транспортно-заготівельних затрат чи відхилень від планової собівартості заготівлі матеріалів до собівартості продукції, а також правомірності списування уповноваженими на витрати виробництва недостач понад норму, збитків і втрат від пошкодження матеріальних цінностей за результатами їх інвентаризації.

У ході перевірки статей заробітної плати показники звітів про виконання завдання з праці зіставляють з бухгалтерськими зведеннями розрахунків з робітниками і службовцями, зі зведеннями заробітної плати за її складом і категоріями робітників. За даними відомостями (машинограмами) розподілу заробітної плати вивчають обґрунтованість списування нарахованих сум на рахунки виробничих затрат, на витрати непромислових господарств, на капітальний ремонт й ін.

Суцільна перевірка цих операцій за первинними даними є дуже трудомісткою. Тому доречно вибірково зіставити показники виробітку, прийняті для розрахунку заробітної плати, з даними про здавання продукції, а також перевірити правильність застосування розцінок.

За відрахуванням на соціальне страхування контролюють правильність визначення джерел його покриття зі всіх видів винагород і премій. Спосіб облікової перевірки витрат на обслуговування виробництва і управління залежить від виду контрольованих затрат. Так, за амортизаційними відрахуваннями в першу чергу перевіряють правильність використання встановлених норм; за витратами на утримання апарату управління - відповідність фактичних витрат загальній сумі граничних асигнувань і т. д. Важливо при цьому чітко розмежувати затрати, які йдуть на утримання виробництва і які покриваються за рахунок фондів економічного стимулювання та спеціального призначення або при розподілі прибутку.

Аналогічно перевіряють обґрунтованість зарахування затрат і за іншими статтями. Керуватися в ході перевірки необхідно чинними інструкціями про облік затрат на виробництво, калькуляцію собівартості продукції. Особливе значення має оцінювання достовірності показників валового прибутку, оскільки воно оцінювальним показником і джерелом доходів державного бюджету.

Перевірку проводять за окремими групами фінансових результатів, врахованих при нарахуванні валового прибутку. При перевірці прибутків від реалізації товарної продукції необхідно врахувати, що вона є продовженням попереднього контролю за достовірністю даних звітності про виручку від реалізації, затрати на виробництво і невиробничі витрати.

У ході перевірки потрібно встановити, чи правильно визначена фактична сума валового прибутку, зарахована до виконання завдання, чи відображена у звітності та її частина, що отримана за рахунок порушення цін, стандартів, технічних умов, відхилення від рецептур тощо і підлягає внесенню до бюджету.

Крім цього, перевіряють дотримання встановленого порядку розрахунків, правильність застосування відповідних цін, обґрунтованість зарахування результатів до прибутків і збитків.

За підсумками контролю за достовірністю економічної інформації роблять висновки про можливість її використання в аналізі чи про необхідність проведення відповідних коригувань.

Обробка інформації

Процес перетворення інформації - підсумковий етап інформаційного забезпечення економічного аналізу. Йому передують етапи реєстрації, збору і передачі даних. Організація і способи здійснення вказаних операцій відчутно впливають на організацію, суть і терміни проведення економічного аналізу.

Реєстрацію, збір і передавання інформації можна здійснювати на людино-чи-таль-них документах, на машинних носіях інформації і на документах змішаного типу.

Використання людино-читальних документів підвищує трудомісткість підготовки даних до обробітку, оскільки спочатку їх потрібно перенести на машинні носії, де висока питома вага ручної праці, а тоді необхідно застосовувати операції контролю і сортування, у результаті чого знижується оперативність аналізу й частіше скорочується програма його проведення через недостачу часу.

Для швидкого перебігу операцій з підготовки інформації до обробки і скорочення часу, необхідного для цієї мети, перевагу віддають машинним носіям. Високоефективними є спеціальні системи реєстрації і збору даних, призначені для автоматичного формування масивів інформації. Так, системи включають перфорацію, контроль, сортування й інші підготовчі операції, здійснюють разове записування даних і забезпечують багаторазове використання їх за допомогою ЕОМ.

Використання ЕОМ у процесі обробки економічної інформації суттєво розширює можливості аналізу господарської діяльності підприємств і об'єднань: підвищує його оперативність; розширює базу для підготовки різних варіантів керівних рішень; сприяє зростанню якості самого аналізу за рахунок проведення детальнішого аналізу, розширення факторних моделей і використання (за необхідності) економічно-математичних методів і т. ін.

Обробка даних і підготовка їх до аналізу є одним з перших його етапів. Отже, процеси перетворення економічної інформації потрібно будувати з урахуванням вимог аналізу господарської діяльності. На практиці це означає формування машинограм не лише на основі фіксації нормативно-планових і звітних даних, а й на основі виявлення абсолютних і відносних відхилень, вирахування середніх величин, індексів динаміки, окремих показників і т. ін. Конкретний зміст програми перетворення інформації визначають залежно від мети і завдань, видів та програм економічного аналізу.

Інформаційна база окремих видів економічного аналізу

Більшість відносно стійких видів економічного аналізу (оперативний, послідовний, попередній та ін.) зорієнтована на використання даних інтеграційних інформаційних систем і має традиційні джерела (плани, звіти тощо).

Проте деякі види аналізу потребують створення спеціальної інформаційної бази. Це стосується, перш за все, функціонально-вартісного і міжзаводського порівняльного аналізів. Необхідність формування спеціальних масивів даних пов'язана з використанням при проведенні названих видів аналізу широкого кола додаткової інформації системного і позасистемного характеру.

Інформаційна база міжзаводського порівняльного аналізу спирається переважно на системні дані. Характер, зміст необхідних даних визначають об'єкт і завдання аналізу.

При проведенні порівняльного аналізу для виявлення причин розбіжностей на рівні господарювання окремих господарств використовують всі основні джерела нормативної, планової і звітної інформації господарських одиниць, які аналізують. Основним тягарем є доведення даних до порівняльного вигляду.

При виконанні локальних (автоматичних) порівняльних аналізів з'являється необхідність у додатковій інформації позасистемного характеру. Дуже важкою є підготовка інформаційної бази для міжнародних зіставлень, порівнянь зі світовим рівнем виробітку.

Для здійснення міжнародних зіставлень собівартості і ціни виробітку використовують такі дані: науково-технічні і робочі параметри, показники технологічності; економічні показники при виробництві й експлуатації виробітку (затрати, ціни, окремі витрати матеріалів і енергії); дані про умови реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Важливі джерела інформації для міжнародних зіставлень можна розподілити на основні і другорядні.

До основних джерел належать: проспекти закордонних фірм; звіти про ярмарки; відрядження; оголошення у спеціальних журналах, матеріали різних нарад; паспорти порівняльних взірців виробів та інша технічна документація; звіти про науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи; дисертації та інші наукові роботи; патенти; заявки на раціоналізаторські пропозиції; звіти про контроль і дослідження виробів; звіти служби сервісу; стандарти різних країн.

Джерелами другорядної інформації є документи служби інформації; патентні реферат ори; бібліографія й науково-економічна література; матеріали вивчення ринкового збуту. Зміст необхідних зведень і їх джерела для функціонально-вар-тісного аналізу (ФВА) розрізняють залежно від того, на якій стадії життєвого циклу виробів його проводять.

Найбільший ефект ФВА дає, як відомо, на початкових стадіях, і при цьому використовують найширший обсяг даних, тому зупинимось на характеристиці інформаційної бази ФВА на стадії науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР).

Основні види і джерела використовуваної інформації можна поділити на наступних кілька груп.

1. Загальні дані-завдання на стадії НДДКР; завдання виробництва даних виробів; патенти і стандарти на аналогічні вироби; результати аналізу світового рівня виробів цього класу і тенденції його розвитку; спеціальна література.

2. Загальні дані про проектований виріб (техніко-економічні показники); взірці; інструкції з експлуатації; проспекти; умови поставок.

3. Дані про потребу у виробах і про збуто-розрахункові зміни споживчого попиту; головні споживачі.

4. Свідчення про дослідно-конструкторську роботу - креслення виробів; протоколи захисту результатів попередніх етапів робіт; розрахункова документація; документація щодо раціоналізаторських пропозицій.

5. Технологічні дані - технологічні карти; нормативи часу (трудомісткість), машинний час; ступінь уніфікації і стандартизації деталей; частка оригінальних деталей і їх повторюваність.

6. Ціни на затрати - цінники і розрахунки до них (ліміти цін і затрати); очікувані зміни цін на зовнішньому ринку (прогнози); розміри заохочувальних надбавок; попередні калькуляції (матеріаломісткість, заміна матеріалів, нормативи комплексних затрат, тарифні показники із зарплати); розрахунки необхідності в матеріальних ресурсах.

Деякі види інформації для проведення ФВА створюють за допомогою спеціальних методів: опитування експертів, покупців і споживачів продукції; конференції ідей тощо.

При створенні інформаційної бази економічного аналізу потрібно врахувати не лише необхідність даних у конкретному випадку, а й затрати на їх збір і обробку або надзвичайні затрати на інформаційне забезпечення, що знижують ефективність самого аналізу, тому, складаючи програму аналізу, необхідно передбачити проведення спеціальних розрахунків необхідності в інформації й оцінювання затрат на її збір і перетворення.

Список використаної літератури

1. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. - 2-е изд., перераб. и доп. - К.: Эльга: Ника-Центр. Т.1. - 2004. - 622 с

2. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. - 2-е изд., перераб. и доп. - К.: Эльга: Ника-Центр. Т.2. - 2004. - 618 с

3. Ван Хорн, Джеймс. Основы финансового менеджмента: Пер. с англ./ Дж.К. Ван Хорн, Дж.М. Вахович. - 12-е изд.. - М.: Вильямс, 2006. - 1225 с

4. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Київ, Центр навчальної літератури, 2006. - 488 с.

5. Грабовецький Б.Є. Економічний аналіз. Навчальний посібник. - Вінниця: ВНТУ. 2007. - 191 с.

6. Економіка підприємства: Підручник/ Ред. С.Ф. Покропивний. - 3-тє вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 528 с. - (До 100-річчя Київського національного економічного університету)

7. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. - К.: МАУП,2000. - 152 c.

8. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. - Навч посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Т-во «Знання», КОО 2002. - 294 с

9. Крамаренко Г.О., Чорна О.Є. Фінансовий менеджмент. - Киів: Центр навчальної літератури, 2006р. - 520 с.

10. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз та планування. - Дніпропетровськ: Видавництво ДАУБП, 2001. - 224 с.

12. Фінансовий менеджмент: Підручник/Кер. кол. авт. і наук. ред проф.А.М. Поддєрьогін. - К.: КНЕУ, 2005.- 536 с.