Державне регулювання бізнесу

План

1.Вступ

2.Потреба державного регулювання економіки

3.Механізм регулювання економіки

4.Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

5.Державна підтримка розвитку бізнесу в Україні

6.Практичне завдання

7.Викорестана література

1.Вступ

Нерегульованої економіки не буває. Держава, виконуючи свої функції, завжди певною мірою втручалася в економічні процеси. Проте якщо в епоху вільної конкуренції державне втручання в бізнес мало обмежений та епізодичний характер, то вже на початку XX ст. масштаби цього втручання розширилися, а з 40-х років стали безпрецедентними. Держава перетворилася на одного з провідних суб'єктів економічного життя практично в усіх індустріальне розвинених країнах.

В сучасних умовах державному впливові підлягають усі сторони господарського життя, у тому числі і бізнес.

Без держави, що бере на себе організацію пропозиції центральних грошей і задоволення частини колективних потреб, що відповідає за компенсацію, ліквідацію або недопущення негативних ефектів ринкової поведінки, суб'єктам ринкових відносин функціонувати було б неможливо. До того ж ринкова економіка в розвинених країнах виявляє себе по-різному. Немає ринкової економіки, побудованої на один лад. Залишаючись ринковою, американська економіка відрізняється від німецької не менше, ніж остання від японської Універсальні лише основні елементи конструкції, а решта залежить від національних особливостей країни. В Україні буде, безсумнівно, своя, притаманна лише їй модель ринкового господарства

У нашій країні перехід від планової економіки до ринкової означає не лише повну відмову від участі держави у господарській діяльності, а й заміну методів централізованого директивного управління методами державного регулювання. Державне регулювання бізнесу - це об'єктивна потреба, яку слід враховувати.

2.Потреба державного регулювання економіки

У світовій практиці посилюється роль держави в економічному житті суспільства Це виявляється в розробці системи нормативних актів, спрямованих на регулювання ринку, банківської діяльності, митних правил, бізнесу, цін і заробітної плати, соціального захисту населення, контролю за діяльністю монополістичних об'єднань. Проте так було не завжди.

За умов вільної конкуренції держава відігравала пасивну роль у регулюванні бізнесу, але активно функціонував ринковий механізм. Ринкова конкуренція, впливаючи на ціни і доходи, автоматично і оперативно пристосовувала дії суб'єктів бізнесу до економічної ситуації, яка постійно змінювалася, регулюючи рівновагу між попитом і пропозицією та забезпечуючи таким чином економічну стабільність у суспільстві.

Однак у міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворювальних процесів обмежувалися можливості регулювання ринкового механізму. В економіці почали виявлятися суттєві недоліки: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. Усе це позначилося на функціонуванні підприємницьких структур. Не всі суб'єкти бізнесу могли пристосуватися до такої економічної ситуації. Збільшується кількість підприємств, що зазнали банкрутства, держава втрачає платників податків, а разом з тим зменшується джерело поповнення казни та ін.

У цих умовах виникає об'єктивна потреба активізації ролі держави в регулюванні економіки та функціонування її господарюючих суб'єктів. Особливо це підтвердила криза 1929-1933 рр., яка остаточно розвіяла авторитет ринкової конкуренції як єдиного регулятора ринкової економіки і показала, що ринковий механізм для забезпечення стабільності повинен доповнюватися державним регулюванням.

Разом з тим державне регулювання автоматично не усуває недоліки ринкового механізму. Дуже багато залежить від рівня, форм і методів втручання держави в економіку.

Світовий досвід показує, що при використанні державного регулювання не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.

Державне регулювання бізнесу - це вплив держави на діяльність підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу і ринку з метою забезпечення нормальних умов функціонування їх.

Потреба регулювання економіки сьогодні зумовлена цілями економічної політики держави і передусім:

поступовим переходом до ринкової економіки;

підпорядкуванням суспільного виробництва потребам та інтересам людей, створенням умов для вільної творчої праці;

підвищенням престижу підприємництва й сумлінної праці;

забезпеченням високої ефективності виробництва і діяльності підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу;

створенням умов стабільного економічного зростання та ін.

Регулювання пов'язане також із структурною перебудовою економіки, орієнтацією виробництва на ринок, на справедливий розподіл результатів праці. Бізнес визнає тільки один варіант розподілу -критерій, за яким доход трактується як справедливий. Він повинен мати ефект від вкладання у виробництво (праці, землі, капіталу, знань, інформації, нерухомості тощо), тоді однаково справедливі високі доходи тих, хто досяг успіху у конкуренції, і низькі - тих, хто потерпів у ній невдачу. А як жити іншим, наприклад працівникам сфери фундаментальної науки, державного управління, непрацездатним? Ось тут і виявляється роль держави, яка виконує свої функції менеджменту за допомогою відпрацьованих механізмів. Використовуючи економічні методи впливу, вона вилучає частину доходів через систему податків для забезпечення функціонування інститутів суспільства і непрацездатних. Як правило, цей процес не простий, відбувається нерівномірно, супроводиться гострими соціальними конфліктами доти, поки суспільство не визнає той факт, що розподіл доходів справедливий з погляду законів вільного ринку, але несправедливий у загальнолюдському розумінні і цю несправедливість держава виправляє регулюванням відносин бізнесу та суспільства (держави).

Потреба державного регулювання економіки випливає з об'єктивно властивих державі економічних функцій, основними з яких є такі:

стратегія і тактика економічного розвитку визначення цілей та пріоритетів здійснення структурної перебудови економіки;

розробка і затвердження правових основ економіки;

регулювання економічної діяльності, спрямованої на вирівнювання сукупного попиту і пропозиції;

захист конкуренції як основного регулюючого механізму ринкової економіки;

розробка антимонопольного законодавства та здійснення контролю за його реалізацією;

перерозподіл доходів, спрямованих на усунення невідповідності їх розмірів, що властиво ринковій системі (програми допомоги, регулювання цін тощо);

фінансування суспільних благ та послуг (благоустрій населених пунктів, будівництво доріг, музеїв, бібліотек тощо);

регулювання зовнішньоекономічних відносин та ін.

Стимулюючи ефективне комерційне освоєння технологічних нововведень, ринковий механізм не здатний самостійно забезпечити бізнесу стратегічні прориви в галузі науки та технологій, глибокі структурні перетворення виробництва. Йому не вистачає потужності для того, щоб зрушити великомасштабні інвестиційні проекти з тривалими строками окупності, високим рівнем ризику і невизначеністю щодо майбутнього прибутку. У таких ситуаціях бізнес потребує державного регулювання, оскільки воно необхідне для планування довгострокових зарубіжних інвестицій. Участь держави полягає в стимулюванні науково-технічного прогресу, інвестиційній та структурній політиці, у розробці відповідного законодавства

Бізнес не може самостійно вирішити складні регіональні проблеми, що виникають під впливом історичних, національних, демографічних та інших неринкових факторів. Для їх вирішення також потрібне втручання держави, його відповідна регіональна політика. Як показує практика, державні втручання на національному та міжнародному рівнях є обов'язковою умовою здорового розвитку бізнесу.

Бізнес, як і ринкова економіка, не має природженого імунітету проти монополізму, інфляції та спадів ділової активності. Якщо держава залишається байдужою, ці процеси починають прогресувати, завдаючи чималих економічних та соціальних збитків. Теоретики кейнсіанства, які не приділяли належної уваги інфляційним наслідкам своїх політичних рекомендацій, сприяли інфляційному безумству 70-х років, справитися з яким ні бізнесу, ні ринковій системі виявилось не під силу. Знадобилися серйозні реформи державного регулювання.

Без держави бізнес ніколи не зможе зробити виробництво економічно безпечним, гарантувати здійснення соціально-економічних прав людини, вирівняти структурні та регіональні диспропорції та ін.

Очевидно, що бізнес, як і сучасне ринкове господарство, немислимий без антимонопольного регулювання, заходів щодо боротьби з інфляцією і політики короткострокової стабілізації, що блокує тривалі спади виробництва

Процеси державного регулювання бізнесу не залишаються незмінними. З розвитком суспільства розвивається і бізнес. Старі способи його регулювання стають гальмом його розвитку і відмирають, а отже, знову з'являється потреба у розробці механізмів його регулювання.

3.Механізм регулювання економіки

Структура механізму державного регулювання - це система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів бізнесу. До цієї системи входять правовий та фінансовий механізми; механізми стимулоювання, підтримки, сприяння, контролю; форми та методи реалізації державного регулювання, державні органи та фонди, які покликані займатися діяльністю підприємницьких структур та суб'єктів бізнесу.

За способами впливу механізми регулювання можуть бути прямими, тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття законодавчих актів, на яких грунтуються дії виконавчої влади, та непрямими - що грунтуються на використанні різних економічних, фінансових важелів (податків, цін, відсотків, кредитів, пільг тощо).

З метою виконання своїх економічних зобов'язань держава використовує різноманітні способи впливу на бізнес. Це створення законодавчих актів, що регулюють організацію, функціонування та розвиток бізнесу: розробка програм залучення підприємницьких структур у тендері для отримання державних замовлень; закупівля державою значної частини виготовленої на підприємствах бізнесу продукції; пільгове оподаткування для новостворених підприємницьких структур; однаковий з державними підприємствами доступ до фінансово-кредитних ресурсів; стимулювання випуску якісної, конкурентоспроможної продукції; державна підтримка розвитку підприємств бізнесу та сприяння у функціонуванні їх та ін.

Залежно від концепції державного втручання у бізнес держава використовує прямі або непрямі механізми регулювання. Так, ст. 15 Закону України „Про підприємництво" передбачає, що держава законодавче забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від прояву недобросовісної конкуренції та монополізму у різних сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

податкову і фінансово-кредитну систему, яка встановлює ставки податків і відсотків по державних кредитах; податкові пільги; ціни та правила ціноутворення; цільові дотації; валютний курс; розміри економічних санкцій;

державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, економічні та інші норми і нормативи;

науково-технічні, економічні, соціальні, державні та регіональні програми;

договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів до господарської діяльності суб'єктів підприємницького бізнесу не допускається, якщо вони не зачіпають передбачених чинним законодавством прав державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи та службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видачі державним або іншим органам акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду або арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збиток, завданий підприємцю внаслідок виконання вказівок державних або інших органів чи їх службових осіб, які призвели до порушення цими органами або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягає відшкодуванню цими органами. Суперечки про відшкодування збитків розглядаються судом або арбітражним судом.

Серед методів державного регулювання бізнесу немає непридатних або неефективних. Усі методи потрібні, питання лише у визначенні для кожної економічної зони та ситуації тієї ніші, де його застосування доцільне. Господарські втрати починаються тоді, коли влада виходить за межі розумного, віддаючи надмірну перевагу економічним або адміністративним методам.

Жорстке розмежування економічних та адміністративних методів, зведення між ними глухої стіни, а тим більше, надання переваги одним на шкоду іншим, необгрунтовані. З одного боку, елемент адміністрування обов'язково несе в собі будь-який економічний регулятор, хоча б тому, що контролюється державною службою, яка переключає його після прийняття відповідного політичного рішення. Наприклад, на грошовий обіг впливає такий економічний метод, як ставка за кредитами центрального банку, не раніше, ніж буде прийнято адміністративне рішення про її підвищення з 50 до 60 %. З другого боку, кожний адміністративний регулятор є економічним у тому розумінні, що він не прямо позначається на поведінці учасників економічного процесу. Вдаючись, скажімо, до прямого контролю над цінами, держава створює для підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу особливий економічний режим, змушує їх переглядати виробничі програми, знаходити нові джерела фінансування інвестицій тощо. Доводиться пристосовуватися до споживачів: змінювати структуру поточного попиту, а також співвідношення між обсягом і сумою заощаджень.

Необхідним є прямий державний Контроль над монопольними цінами. Тут допускається навіть державне регулювання цін. Проте можна встановити для підприємств-монополістів граничні рівні рентабельності.

Механізм державного регулювання в Україні закріплений у Законі „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Цей закон поширюється на відносини, в яких беруть участь підприємці, суб'єкти бізнесу.

Державна політика в сфері обмеження монополізму у бізнесі, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими на це органами влади та управління.

Демонополізація економіки України забезпечується згідно із спеціальною програмою, що є складовою частиною єдиної комплексної програми уряду, яка щорічно затверджується Верховною Радою.

Державний контроль за змістом антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців, бізнесменів здійснюється Антимонопольним комітетом відповідно до його компетенції.

Державного регулювання потребують так звані побічні (екологічні) ефекти від діяльності ряду підприємств бізнесу. Якщо, наприклад, якесь виробництво завдало непоправної шкоди навколишньому середовищу, то фінансові санкції (якими б значними вони не були) природу не відтворять. Економічні заходи потрібно доповнити державними. У цілому ж необхідні жорсткі стандарти господарської діяльності, що гарантують населенню екологічну безпеку.

Крім екологічних є чимало й інших національних стандартів, їх розробка, контроль за додержанням здійснюються всіма, хто бере участь у бізнесі, у функціонуванні економічної системи, утворює сферу державного регулювання.

Важливим є визначення і підтримання мінімально допустимих параметрів життя населення, тієї межі, за якою - убогість (гарантований мінімум заробітної плати на підприємствах бізнесу). Державне регулювання корисне і тоді, коли воно спрямоване на захист національних інтересів у системі зовнішньогосподарських зв'язків. До них відносять ліцензування експорту та державний контроль над імпортом, тобто над процесами зовнішньоекономічної діяльності, якою сьогодні займаються підприємницькі структури.

Одним з основних елементів механізму регулювання бізнесу є ринкове регулювання, яке здійснюється за допомогою механізму конкуренції, динаміки ринкових цін, стихійного вирівнювання попиту та пропозиції тощо. Якщо держава ігноруватиме механізм ринку або спробує замінити його, не враховуючи наслідків, це негативно позначиться на відносинах бізнесу.

Важливим методом державного регулювання бізнесу є амортизаційна політика, коли держава здійснює заходи, щодо прискорення амортизації. В цьому випадку суб'єкти бізнесу, виручка яких від реалізації продукції, робіт та послуг ще віднесені у встановленому порядку до пріоритетних напрямів, становить не менш як 70 % її загального обсягу, мають право протягом перших трьох років діяльності провадити амортизаційні відрахування з вартості основних виробничих фондів у розмірах, що в два рази перевищують встановлені норми.

Інші підприємства бізнесу мають право протягом перших трьох років діяльності здійснювати амортизаційні відрахування з вартості основних виробничих фондів у розмірах, що в півтора раза перевищують встановлені норми.

Слід мати на увазі, що серед механізмів державного регулювання бізнесу немає ідеальних. Будь-який з них, даючи позитивний результат в одному випадку, неодмінно дасть негативні ефекти в інших, і тут нічого не можна змінити. Тоді виявляється, що від держави, яка збирається користуватися економічними інструментами регулювання бізнесу, вимагається постійний контроль над такими негативними ефектами. По суті йдеться про відповідальність держави за негативні наслідки власних рішень та дій. Наприклад, держава, намагаючись обмежити приріст грошової маси в обігу, провадить антиінфляційне регулювання, тобто проводить дефляційну політику. Цей захід ефективний з погляду опору інфляції. Проте, як правило, призводить до подорожчання центрального і банківського кредитів. Якщо процентні ставки зростають, підприємницьким структурам складніше фінансувати інвестиції і починається гальмування економічного розвитку, втому числі бізнесу. Така ситуація склалася в економіці України напередодні літа 1992 р. І справа тут не стільки в урядові, скільки в об'єктивній суперечливості грошових регуляторів економіки.

4.Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Перехід до ринку потребує формування відкритої для зовнішнього світу господарської системи. Для досягнення цієї мети необхідні кардинальні зміни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на інтегрування в світове господарство та розвиток взаємовигідного співробітництва. Монополія держави на зовнішньоекономічну діяльність ліквідована Нині усі господарюючі суб'єкти можуть бути учасниками зовнішньоекономічної діяльності, якщо це передбачається їх статутом та засновницьким договором.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур здійснюється на основі положень, викладених у Законі України „Про зовнішньоекономічну діяльність", є основоположними для всіх суб'єктів бізнесу і повинні враховуватися при організації цього виду діяльності. Тому суб'єкти господарської діяльності України, в тому числі й іноземні, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються певними принципами:

1. Принцип суверенітету народу України на здійснення зовнішньо

економічної діяльності:

виняткове право народу України самостійно і незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами України;

зобов'язання України неухильно виконувати всі угоди та зобов'язання України у сфері міжнародних економічних відносин.

2. Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва:

право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її у будь-яких формах, не заборонених законами України;

обов'язкове додержання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

виняткове право власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на отримані результати цієї діяльності.

3. Принцип юридичної рівноправності та недискримінації:

рівність перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності;

заборона будь-яких (крім передбачених цим Законом) дій держави, результатом яких є обмеження прав та дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцями розташування та іншими ознаками;

недопустиме обмеження діяльності з боку будь-яких суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом.

4. Принцип верховенства закону:

регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

заборона використання підзаконних актів та актів управління місцевих органів, які в будь-якій формі створюються для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності менш сприятливі умови, ніж встановлено законами України.

5.Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності полягає в тому, що Україна як держава забезпечує захист інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за її межами і згідно з нормами міжнародного права.

6. Принцип еквівалентності обміну полягає в недопустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу провадиться з метою забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку; стимулювання структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України у систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинених зарубіжних країн. Воно здійснюється:

державою, в особі її органів, та в межах їх компетенцїї;

недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами; торговими палатами; асоціаціями; спілками та іншими організаціями координаційного типу), які діють на основі засновницьких документів;

суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних координаційних договорів, які укладаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності відбувається тільки на основі законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, які видаються державними органами у межах їх компетенції, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та ін.), а також рішень недержавних органів управління економікою та угод між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності у межах законів та у випадках, якщо вони не суперечать законам.

Іншим державним та недержавним органам забороняється займатися регулюванням зовнішньоекономічної діяльності.

Для регулювання господарської діяльності іноземних підприємців, суб'єктів бізнесу встановлюються такі правові режими:

національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають такі права і обов'язки, як і місцеві підприємці;

режим найбільшого сприяння надається іноземним суб'єктам підприємницької діяльності на основі взаємних угод і застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

спеціальний режим, який застосовується на територіях спеціальних економічних зон, а також митних союзів, до яких входить Україна, та у випадках встановлення спеціального режиму згідно з міжнародними угодами.

До органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать: Верховна Рада (вищий орган), Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, державне управління митного контролю (виконавчі органи).

Держава самостійно формує систему та структуру регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яка повинна забезпечити:

захист економічних інтересів держави та законних інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

створення однакових можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності у розвитку всіх видів бізнесу, незалежно від форм власності, а також усі напрями використання доходів і вкладання інвестицій;

заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Держава та її органи не мають права втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів бізнесу, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з чинним законодавством.

5.Державна підтримка розвитку бізнесу в Україні

У механізмі державного регулювання бізнесу особливе місце займає його державна підтримка.

Мета державної підтримки бізнесу - створення однакових умов для всіх суб'єктів господарювання, зайнятих у сфері бізнесу, а також вирівнювання підприємницьких структур з іншими сферами суспільного виробництва. Особливо такої підтримки потребує дрібний та середній бізнес. І не без підстав, оскільки ці форми в нових умовах господарювання виступають структуротворчим фактором економіки. Великі підприємства що є стрижнем будь-якої галузі, завжди втілюють результати структурних змін, і в цьому розумінні уособлюють стабільний, „консервативний" початок економіки.

Малі та середні підприємства бізнесу, готуючи грунт для становлення нових видів виробництва та ринків нових виробів, вперше освоюючи науково-технічні відкриття, тобто впроваджуючи інноваційні пронеси, функціонують як революційні, ініціюючі структурні зрушення, основи, що природно поєднуються з заповзятливістю ділових людей.

Серйозні структурні народногосподарські зміни відбуваються тим швидше і ефективніше, чим вищий ступінь соціальної безконфліктності. І тут велика роль підприємств малого та середнього бізнесу, які здатні мобільно забезпечувати нові робочі місця для людей, що вивільняються при закритті або перепрофілюванні великих підприємств.

Підприємства малого та середнього бізнесу багато в чому підвищують життєздатність великих, їх конкурентоспроможність. Висока рентабельність великого виробництва зумовлюється масовістю випусків продукції та стабільністю асортименту виробів. Разом з тим прискорення науково-технічного прогресу різко скорочує ці можливості: необхідно постійно вносити корективи в техніко-економічні параметри продукції, реагуючи на зміни ринку. Зберегти свої переваги і пристосуватися до нових вимог гігантам складальних виробництв допомагають підприємства малого та середнього бізнесу, які оперативно приводять асортимент комплектуючих виробів у відповідність з досягненнями науки і техніки. Причому кількість таких підприємств повинна перевищувати безпосередні потреби складальних виробництв, оскільки тільки на подібній основі існуватиме повноцінна конкуренція. Це одна з основних передумов успішної взаємодії малих, середніх та великих підприємств. На жаль, у нашій економіці такого взаємозв'язку немає. Все це свідчить про те, що розвиток економіки без зміщення акценту в бік підприємств бізнесу неможливий.

На жаль, боротьба політичних сил за владу під лозунгом „знищення адміністративно-командної (тоталітарної, диктаторської) системи" призвела до того, що в саме поняття „державного", як правило, вкладається негативний зміст і громадськість нині схильна все державне вважати нераціональним і неприйнятним. Не є винятком і підтримка бізнесу, підприємництва У ній вбачається спроба держави знов почати тотальне регламентування діяльності людей, які прагнуть виявити ініціативу та заповзятість, або небезкорисливе прагнення державних чиновників допомогти нажитися багатим. Цими громадськими настроями не без успіху користуються багато підприємців, які збили солідний капітал і фактично стали у своїй сфері монополістами. Вони не зацікавлені у сприянні збільшенню підприємців у різних галузях економіки. Проте, якщо за точку відрахунку брати не інтереси монополій, а народногосподарські потреби, стає очевидною потреба державної підтримки розвитку підприємств бізнесу, особливо малого та середнього. І насамперед необхідні формування усіх форм бізнесу за надійним захистом прав власників, а також сприяння і підтримка в розвитку ринкової інфраструктури, що обслуговує підприємства бізнесу.

Україна як самостійна, незалежна держава гарантує нині всім підприємцям (незалежно від вибраних ними організаційних форм підприємницької діяльності) рівні права і створює однакові можливості для функціонування, доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів за умови виконання робіт і поставок для державних потреб.

Державна підтримка бізнесу здійснюється на основі Закону України „Про підприємництво", в якому зазначається, що з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава:на умовах і в порядку, передбаченому чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані та недобудовані об'єкти і споруди, обладнання, що не використовуються), необхідне для здійснення підприємницької діяльності;сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці та перепідготовці кадрів;здійснює початкове упорядкування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передаванням їх у кредит підприємцям;стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технологій, інноваційну діяльність освоєння нових видів продукції та послуг; надає підприємцям кредити та ін.

Ці положення Закону стали відправною точкою стимулювання створення підприємств (фірм) малого бізнесу. Так, за даними Міністерства фінансів України у 1994 р. 88,8 % підприємств - новостворені і тільки 11,2 % створено реорганізацією діючих. Із загальної кількості малих підприємств лише 18,8 % є приватними, 0,3 % приватизовані трудовими колективами. Найбільшу частку становлять підприємства (фірми) з виробництва товарів народного споживання (18,3 %), будматеріалів (5,7 %), будівельні та ремонтно-будівельні (17,9 %), наукововпроваджувальні (10 %), з виробництва та переробки сільгосппродукції (4,4 %) та ін.

Підтримку підприємництва, малого та середнього бізнесу здійснюють державні органи управління, які мають спеціальні служби, органи регіонального та місцевого управління і державної адміністрації

Нині передбачається здійснити комплекс заходів щодо реформування системи державної підтримки підприємств бізнесу з метою забезпечення протягом наступних років докорінного перелому в розвитку підприємництва, особливо приватного, малого бізнесу.

Передбачається законодавче встановити правові, економічні та організаційні основи регулювання їх діяльності.

Відповідно до цього планується здійснити формування правової бази розвитку і підтримки підприємництва і насамперед готується Закон України „Про мале і середнє підприємство", фінансово-кредитну підтримку підприємницької діяльності.

Разом з тим доводиться констатувати той факт, що сьогодні в Україні відсутній дійовий механізм підтримки, розвитку та захисту бізнесу. Про це свідчать недоліки і труднощі, що трапляються у процесі функціонування підприємств бізнесу. Тому перед урядом, зацікавленими організаціями відкривається широке поле діяльності.При цьому слід синхронно розвивати як державну систему підтримки бізнесу, так й ініціативу підприємців малих, середніх підприємств з об'єднання зусиль у сфері державно-фінансової діяльності. Позитивним прикладом останнього є утворення Союзу малих і середніх підприємств України і їх регіональних асоціацій (гільдій).

Так, Союз малих і середніх підприємств України здійснює їх правовий захист, аудиторське консультування, формує фонд взаємного кредитування; провадить семінари, конференції; створює школи підприємництва, розробку документів, методичних посібників; організовує роботу власної товарної біржі; створює комп'ютерно-інформаційний банк даних про малий бізнес України; займається редакційно-видавничою діяльністю; сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків підприємців і, нарешті, забезпечує соціальний захист працівників малих підприємств. Позитивної оцінки заслуговує і діяльність регіональної асоціації малих та середніх підприємств „Львівська гільдія", у структурі якої створено інформаційно-обслуговуючий центр та інші підрозділи інфраструктури колективного користування.

Основною організаційною формою державної підтримки бізнесу повинні бути довгострокові і поточні програми, які здійснюються на загальнодержавному та регіональному рівнях

Проекти програм підтримки бізнесу розробляються Міністерством економіки України із залученням інших міністерств та відомств, представників підприємницьких структур, учених, фахівців, у тому числі іноземних

Усі витрати, пов'язані з розробкою та експертизою програм підтримки бізнесу, фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

Отже, створена система підтримки бізнесу стане для підприємницьких структур стимулом для розвитку й удосконалення виробництва товарів та послуг, а не пошуком обвідних шляхів чинного законодавства (а це, на жаль, ще часто трапляється), що пояснюється його недосконалістю, а також непродуманою податковою та кредитною політикою.

У світовій практиці є приклади як повсякденної опіки та турботи про бізнес (особливо малий), так і факти його повного ігнорування. В одних країнах є вже чітка система державної підтримки цього сектора національної економіки, в інших - подібна система перебуває в стадії становлення. Проте є приклад й інтернаціональних зусиль - комітет 00Н з промислового розвитку (ЮНІДО), який активно підтримує стимулювання малого бізнесу.

Бізнес в Україні сьогодні потребує допомоги і підтримки, щоб стати провідним сектором економіки.

Практичне завдання

Задача1

Розрахуйте ступінь економічної нерівності громади, якщо в ній існує лише 10 сімей, рівень доходу яких є варіатив

Кількість сімей	Дохід сімей,грн
1	400
2	450
3	500
4	800
5	2000
6	2300
7	2400
8	2500
9	2550
10	2600

Чи справедливе оподаткування в цій економіці, якщо до податкових змін ступінь економічної нерівності був дещо меншим? Якщо цей показник був дещо більшим?

Рішення

Для визначення ступеня економічної нерівності громадян використовуемо Коефіцієнт Джині.

Коефіцієнт Джинні (G) розраховується на основі кривої Лоренцо і демонструє ступень економічної нерівності у доходах в країні.

G=1+1/n-(y + 2*y + . . . . . .n*y )*2/(n * )

Звідси:

G=1+1/10- (1*2600+2*2550+3*2500+4*2400+5*2300+6*2000+7*800+8*500+9*450+10*400)*2/(10*1645)=

G=1+1/10-(2600+5100+7500+9600+11500+12000+3500+4000+4050+4000)*2/164500=

G=1,1-63850*2/164500=0,324

Виходячи з условія задачі,коефіціент Джині дорівнює 0,324.

Крива Лоренца проходить близько від бісектриси,що дозволяє говорити про справедливий росподіл добробуту.

Задача 2

Визначте чи буде податок справедливим, якщо його ставка зменшилась на 5%, що в період до податкових змін в умовній економіці було 5 сімей з доходами

Кількість сімей	Дохід сімей,грн
1	900
2	1450
3	1500
4	1800
5	2000

А після податкових змін їх доходи дещо зросли, відповідно

Кількість сімей	Дохід сімей,грн
1	1000
2	1550
3	1600
4	1850
5	2200

Рішення

Для визначення ступеня економічної нерівності громадян використовуемо Коефіцієнт Джині.

Коефіцієнт Джинні (G) розраховується на основі кривої Лоренцо і демонструє ступень економічної нерівності у доходах в країні.

G=1+1/n-(y + 2*y + . . . . . .n*y )*2/(n * )

Звідси:

G=1+1/5-(1*2000+2*1800+3*1500+4*1450+5*900)*2/(5 *1530)=

G=1,2-20400*2/38250=

G=0,133

Після податкови змін:

G=1+1/5-(1*2200+2*1850+3*1600+4*1550+5*1000)*2/(5 *1640)=

G=1,2-21900*2/41000=

G=0,132

Після зменшення податкової ставки на 5%,росподіл податків став більш справедливим на 0,001.

Задача 3

Використовуючи умови існування громади, що складається з 10 сімей, рівень доходу яких з варіативним, розрахуйте показник суспільного добробуту, базуючись на:

а) теорії утилітаризму;

б) теорії соціальної справедливості Ролза.

Результати порівняйте, зробіть висновки, які можна було б використати при розробці податкової політики.

Кількість сімей	Дохід сімей,грн
1	500
2	650
3	700
4	800
5	2100
6	2300
7	2400
8	2600
9	2750
10	2800

Рішення

а) теорія утилітарізму

З погляду теорії утилітаризму добробут суспільства - це просто сума добробутів індивідів.

W=U +U

Звідси:

W=500+650+700+800+2100+2300+2400+2600+2750+2800=17600

W =(500 +650 ) +(700 +800 ) +(2100 +2300 ) +(2400 +2600 ) +(2750 +2800 ) =17600

б) теорія соціальної справедливості Ролза

За цією теорією добробут суспільства представляє саме той індивід,що має найменший рівень доходу:

W=min (U ,U ).

Звідси:

W= (500) +(650) = 1/500+1/650 = 0,002+0,001 = 0,002+0,001 =1/0,003=333,3

Виходячи з отриманих результатів по теорії утилітаризму ми отримуємо 17600грн.По теорії соціальної справедливості Ролза ми отримуємо 333,3.

При розробці податкової політики,на мою думку,треба використовувати формули які показують добробут бідної частини населення та використовувати ставки налогооблікування направлені на зменшення різниці прибутків між бідними та богатими частинами населення.

Список викорастеної літератури

1)А. Ф. Мельник “Державне регулювання економіки” 1998 c 4-20.

2) Буряковський В. В.,Кармазин В. Я.,Каламбєт С. В.,Водолазский О.А. Податки:Учбовий посібник.-Дніпропетровськ:Пороги,1998-646 с.

3)Іванов Ю. Б., Карпова В. В.,Карпов Л.,Н Податковий менеджмент:Учбовий посібник.-Х.:ІД “Інжек”,2006.-488 с.