Техніко-економічне обґрунтування форм організації виробництва продукції

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА ТА МЕНЕДЖМ

КУРСОВА РОБОТА

З КУРСУ “ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА”

НА ТЕМУ: “Техніко - економічне обґрунтування форм організації виробництва продукції”

Харків, ХДЕУ 2008



ЗМІСТ

ВСТУП

1.Техніко - економічне обґрунтування форм організації виробництва продукції

1.1.Загальний аналіз основних техніко-економічних показників та оцінка діяльності підприємства

1.2. Форми організації виробництва

1.3.Техніко - економічне планування виробництва продукції

Висновки до розділу 1

2. Вибір продукції і аналіз її конкурентоздатності

2.1 Характеристика концерна Samsung та виготовляємих телевізорів на ньому

2.2Аналіз конкурентного середовища та оцінка конкурентоспроможності товару

2.3 Формування ідеї продукції

Висновки до розділу 2

3.Розробка заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності підприємства і оцінка запропонованих господарських рішень

3.1 Розробка заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності підприємства

3.2 Прогнозування збуту продукції

3.3. Оцінка ефективності і відбір для реалізації варіантів господарських рішень

Висновки до розділу 3

Загальні висновки

Список літератури



ВСТУП

Тема моєї курсової роботи: “Техніко - економічне обґрунтування форм організації виробництва продукції” актуальна, бо кожне підприємство в Україні визначає основні напрямки розвитку й організацію виробництва продукції, розробляє бізнес-плани, за допомогою яких прогнозується обсяг виробництва, продуктивність праці, прибуток, рентабельність та інші показники.

l. Метою написання курсової роботи є закріплення на практиці набутих теоретичних знань з курсу «Економіка підприємства», вивчення і аналіз теоретичних основ функціонування конкретного підприємства в ринкових умовах, моделювання його діяльності, розробка напрямів розвитку підприємства і їх порівняльний аналіз, а також відбір для реалізації варіантів господарських рішень.

Ринок виробників телевізорів характеризується зростаючою конкуренцією. Вже в 1995 році частка підприємств державної властності у цій помисловості становила лише 0,5%. Разом з тим досить високі темпи роздержавлення галузі на зниження темпів падіння виробництва істотно не вплинули.

Підприємства - виробники телевізорів побутової техніки світу, відкривають свої філіали по всіх областях України. Розділ видів телевізійної техніки на підприємствах-виробниках залежить від їх потужностей.

Рівень оплати праці в побутовій промисловості, майже в півтора раза вищий за рівень заробітної плати в промисловості України в цілому.

Охарактеризовуючи становище на ринку споживачів телевізійної продукції, можна сказати, що структура торгівельної мережі за останні роки зазнала істотних змін. Понад 97% підприємств торгівлі перебувають у приватній властності. Через організовану торгівельну мережу реалізовується майже 49% усіх виробів вітчизняної збірки. У роздрібній торгівельній мережі цей показник також великий.

Отже, основні показники діяльності ринку завезенних телевізорів в Україну, дають підставу очікувати швидкого зростання конкурентної спроможності продукції на вітчизняному ринку виробників. Для виведення галузі з цього становища слід більшою мірою вживати конкретних заходів для підтримання вітчизняних виробників за рахунок зниження тиску податкового пресу, зниження відсоткових ставок за кредити, а також використовуючи інші загально економічні та фінансові заходи оздоровлення.



1.Техніко - економічне обґрунтування форм організації виробництва продукції

1.1Загальний аналіз основних техніко-економічних показників та оцінка діяльності підприємства

Аналіз діяльності підприємства поширюється на досить широке коле показників, які розкривають суть економічних явищ з кількісного чи якісного боку в абсолютних або відносних величинах. Рушійні сили, умови та причини, які визначають той чи інший показник, називаються факторами. Кожен, без винятку, показник фінансово-господарської діяльності підприємства є результатом взаємодії дуже великої кількості факторів.

Для вивчення їх дій та впливу на показники, що піддаються аналізу, їх необхідно певним чином класифікувати. Принципи класифікації факторів у фінансово-господарському аналізі аналогічні тим, які лежать в основі класифікації аналітичних задач. За своїм змістом усі фактори, які вивчаються у фінансово-економічному аналізі, можна розділити на:

? виробничо-економічні;

? соціально-економічні.

Перші виражають умови, які забезпечують підприємницьку діяльність з точки зору організації виробничого процесу раціонального використання ресурсів, залучених підприємством для своєї діяльності.

Так показник рентабельності роботи підприємства визначається такими факторами, як структура вкладення капіталу в активи, інтенсивність використання виробничих запасів, продуктивність праці робітників, рівень технології виробництва.

Соціально-економічні фактори - це рушійна сила підвищення ефективності роботи підприємства, які закладені у самих учасниках виробництва.

Прибуток підприємства, його рентабельність і успіх у конкурентній боротьбі на ринку значною мірою залежить від того як воно спромоглося розпорядитися своїм капіталом за весь попередній період, який аналізується. Йдеться про створення спеціальних умов, накопичення і впровадження високоефективних знарядь праці, прогресивної технології, про рівень автоматизації і механізації виробництва, організації і управління ними. Тому пошук резервів подальшого зростання ефективності роботи підприємства має базуватися на оцінці показників, що характеризують ці сторони діяльності підприємства.

Велике аналітичне значення мають різні показники структури основних засобів. Насамперед аналізуються розподіл основного підприємства на виробничі і невиробничі основні засоби. Всі основні засоби підприємств за характером участі у виробничому процесі і функціонування у невиробничій сфері поділяються на 4 амортизаційні групи.

В Україні офіційна статистична звітність про використання трудових ресурсів складається з таких звітів “Звіт з праці”(щорічний та щомісячний), “Звіт про діяльність підприємства, організації” (річний), “Звіт з використання робочого часу” (щоквартальний, щомісячний), “Звіт про стан заборгованості із заробітної плати” (річний звіт), “Чисельність кадрів”, “Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за робу в несправних умовах”.

Починати аналіз доцільно з характеристики динаміки чисельності працюючих на підприємстві за останні 2-3 роки. Такий аналіз дає змогу оціни як підприємство вписується в ринкові умови господарювання, наскільки успішно воно витримує конкурентну боротьбу на ринку своєї продукції і на ринку трудових ресурсів.

Усі показники поділяються на натуральні, вартісні, кількісні та якісні.

Натуральні показники характеризують випуск продукції, витрату матеріалів, палива, енергії. Вони необхідні для матеріально-речового вираження та обґрунтування плану.

Вартісні показники використовуються для характеристики загальних обсягів виробництва, розмірів витрат та доходів. Вартісні показники розраховуються на підставі натуральних, відображаючи у загальному вигляді витрати та результати праці.

До кількісних показників відносять такі, які визначають обсяг продукції виробництва, суму прибутку, кількість працюючих та інші показники.

Якісні показники характеризують якість та ефективність праці. До них відносяться . продуктивність праці, собівартість, рентабельність, фондовіддача, прибуток.

Якщо за незмінних виробничих потужностей на підприємстві з року в рік скорочується чисельність персоналу і пропорційно обсяг випуску продукції, тобто коли скорочення чисельності персоналу не компенсується зростанням продуктивності праці, а отже, відбувається зниження показників використання виробничої потужності підприємства, це одночасно свідчить про недоліки в організації виробництва, маркетингової служби, про неспроможність власників і керівників підприємства утримати його “на плаву”, зберегти трудовий колектив.

Цікаву інформацію для характеристики трудових ресурсів підприємства являють собою рахунки, які описують динаміку рівня кваліфікації робітників. Таку характеристику можна одержати, визначивши середній тарифний розряд робітників як середньозважену за кількістю робітників кожного розряду величину.

Зростання або зменшення цього показника за ряд років характеризуватиме стан виробничо-технічного навчання і системи підвищення кваліфікації на підприємстві. Ефективне використання трудових ресурсів передбачає розробку заходів спрямованих на забезпечення сталого складу працівників. При аналізі цієї сторони використання трудових ресурсів розраховують декілька показників, які характеризують за категоріями працівників, плинність кадрів, обороти з прийому та вибуття.

Коефіцієнт з обороту з прийому працівників визначається як відношення кількості працівників до середньоспискової чисельності.

На обсяг виробництва продукції підприємства впливає безліч факторів, пов'язаних з його організаційно-технічним рівнем, ефективність використання виробничого потенціалу, включаючи засоби праці і предмети праці, трудові ресурси.

Для виявлення реального резерву збільшення випуску продукції потрібно виходити з такого міркування. Усунення всіх недоліків в організації виробничого процесу, праці, прискорення впроваджених заходів науково-технічного прогресу, а також заходи щодо підвищення якості продукції, зменшення браку у виробництві знаходять своє відображення у показниках використання факторів виробництва - знарядь праці (основні засоби виробництва), предметів праці (їх продуктивність, використання робочого часу).

Виручка від реалізації продукції є основним джерелом коштів підприємства. Інформація про обсяг реалізації і продукції міститься у бухгалтерському звіті “Про фінансові результати”, які складає підприємство щоквартально наростаючим підсумком з початку року.

На обсяг продажу продукції впливає обсяг виробництва товарної продукції. Якщо ж об'єктом аналізу виступає реальна виручка від реалізації, яка враховує фактичний стан розрахунків за відпущену продукцію, доводиться рахуватися з динамікою залишків реалізованої, але не оплаченої продукції.

Кінцевим позитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток.

Прибуток - це грошовий дохід, утворений в результаті виробничо-господарської діяльності.

У зростанні прибутку заінтересовані як підприємство, так і держава. Прибуток на підприємстві досягається за рахунок багатьох факторів.

У міру насичення ринку та посилення конкуренції вже не виробництво визначає обсяг продажу, а навпаки, можливий обсяг продажу є основ новою розробки виробничої програми. Підприємство має виробляти тільки ті товари і в такому обсязі, котрі воно може реально і прибутково реалізувати. Правильно вибрана стратегія виробництва і належні обсяги випуску продукції забезпечують бажаний обсяг реалізації і відповідні прибутки. Виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці і оплату працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

Собівартість продукції - це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу.

Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, тому що дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.

Продуктивність праці - найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства, головний фактор зростання обсягів виробництва продукції. Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількістю продукції, випущеною за одинцю часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

1.2Форми організації виробництва

На підприємствах різних галузей унаслідок впливу науково-технічного прогресу відбуваються складні процеси суспільного поділу праці, які виявляються в еволюційному розвитку багатьох суспільних форм організації виробництва. [22,с.30]

Спеціалізація виробництва - відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції. Поглиблення й розвиток усіх видів спеціалізації підприємств звичайно супроводжуються більш широким застосуванням прогресивної технології і високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації і автоматизації взаємозв'язаних виробничих ланок. [23,с.278]

Види спеціалізації підприємств:

? предметно спеціалізовані - підприємства, які випускають кінцеву, готову до споживання продукцію;

? технологічно спеціалізовані - автономні виробництва, що виконують окремі стадії технологічного процесу;

? функціонально спеціалізовані - ремонтні заводи, підприємства з виготовлення стандартної тари, лізингові компанії.

За цехової виробничої структури основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративне відокремлена частина підприємства, у якій виконується певний комплекс робіт у відповідності з внутрішньозаводською спеціалізацією. За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні. Основні цехи виготовляють продукцію, що призначена для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства.

Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.

Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних та допоміжних виробничих процесів. Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва. У структурі деяких підприємств існують експериментальні цехи, які займаються підготовкою та випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.

На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами застосовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця, як найбільший структурний підрозділ підприємства. Виробнича дільниця - це сукупність територіальне відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або І виготовляється однотипна продукція.

На великих підприємствах декілька однотипних цехів можуть бути об'єднані у корпус. У цьому випадку корпус стає основним структурним підрозділом підприємства. Така виробнича структура дістала назву корпусної. На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість), використовується комбінатська виробнича структура, її основу становлять підрозділи, які виготовляють завершену частку готового виробу (чавун, сталь, прокат). За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури. Ознакою технологічної структури є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу (ливарні, термічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного підприємства). Технологічна структура використовується переважно на підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції. Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій (цех кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі). Предметна структура виробництва поширена на підприємствах великосерійого та масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції. Проте на практиці -- обмаль підприємств, де всі цехи спеціалізовані лише технологічно або лише предметно. Переважна більшість підприємств використовує змішану виробничу І структуру, за якої частина цехів спеціалізована технологічно, а решта - предметне.

В залежності від наявності основних та допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною та спеціалізованою структурою виробництва. Підприємства з комплексною виробничою структурою мають всю сукупність основних та допоміжних цехів, а з спеціалізованою структурою -- лише їх частину. При цьому підприємства з спеціалізованою структурою поділяють на:

? підприємства механоскладального типу, які отримують заготівки від інших підприємств;

? підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей, вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприємствах;

? підприємства заготівельного типу, що спеціалізуються на виробництві заготівок;

? підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей.

Суттєво впливає на виробничу структуру рівень спеціалізації. З -розвитком та поглибленням спеціалізації - зменшується кількість виробничих підрозділів підприємства, спрощується його структура. Навпаки, чим більш універсальним є підприємство, тим складніша його структура.

Спеціалізація -- це поділ старих і формування нових галузей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі.

Найважливішими чинниками виробництва є розвиток ринкових відносин, зростання масштабів виробництва, науково-технічний прогрес. Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. [23,с.278]

Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту або частини його.

Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію не для себе, а для інших членів суспільства, часто його продукція не є предметом особистого чи виробничого споживання. Отже, спеціалізація обумовлює об'єктиві у необхідність товарного обміну між членами суспільства. Наявність такого обміну внаслідок спеціалізації веде до удоскоалення виробництва. Уже давно відомо, що відсутність спеціалізації, так звана самозабезпеченість у господарстві, породжує неефективність виробництва.

Переваги, які забезпечує спеціалізація виробництва:

По-перше, вона значно збільшує продуктивність праці. Це пов'язано з тим, що спеціалізація створює умови для організації безперервного процесу виробництва, застосування найдосконаліших засобів праці, впровадження механізації та автоматизації виробництва, досягнення повного і ефективного використання технологічного устаткування, удосконалення структури підприємств, підвищення кооперації праці.

По-друге, спеціалізація дає можливість краще використати головну продуктивну силу -- людину на основі врахування її індивідуальних відмінностей і здібностей. Як відомо, люди не однакові за своїми фізичними і розумовими здібностями. Є працівники, які відрізняються досить високою фізичною підготовкою. Вони можуть успішно виконувати важку роботу. Інші ж від природи не мають достатніх фізичних сил для важкої роботи, але здатні виконувати роботу, де переважає частка розумової праці. У таких людей є здібності до аналітичної розумової діяльності. Поділ праці дає можливість це враховувати.

По-третє, спеціалізація на виконанні певної роботи формує кваліфікацію працівника. Давно відомо, що у більшості випадків людина не може однаково спритно виконувати багато видів діяльності. Проте вона може досягти неабиякої майстерності у деяких видах робіт. По-четверте, спеціалізація у виконанні виробничих функцій веде до економії часу, позбавляє виробництво від зайвих витрат, особливо під час зміни одного виду діяльності іншим видом.

По-п'яте, спеціалізація дає можливість краще використовувати регіональні особливості. Наприклад, в Україні у сільському господарстві немає потреби виробляти товарну продукцію за її видами в усіх регіонах країни. Так, картопля дає високі врожаї у Чернігівській, Житомирській, Волинській областях. А на Одещині, Херсонщині через природні умови її вирощують значно менше. На півдні України отримують високі врожаї пшениці, вирощують баштанні та інші культури.

Отже, географічна спеціалізація виробництва має важливе значення для забезпечення ефективного використання такого важливого ресурсу, як сільськогосподарські землі. Проте спеціалізація має не лише переваги. Вона несе з собою і деякі негативні нпаслідки. У ряді випадків спеціалізація в промисловості робить працю робітників монотонною і нудною. Робітнику протягом дня, місяця, року треба виконувати одноманітну роботу -- закручувати гайки або монтувати якусь одну деталь. Уникнути монотонної праці можна іноді за допомогою автоматизації, впровадження промислових роботів. Однак не в усіх випадках це можливо. Позитивні результати має і зміна виду праці.

Недоліком спеціалізації економісти називають залежність суспільства від спеціалізованих працівників. Поділ праці, який здійснюється між підприємствами і Галузями, іноді дуже важко врахувати. Виникають непередбачені диспропорції між ланками спеціалізованого виробництва. В одних підприємствах і регіонах виникають надлишки спеціалізованої продукції, що створює проблему їхньої реалізації, а в інших відчувається гостра нестача комплектуючих деталей і вузлів, що стримує розвиток виробництва. Проте в кінцевому підсумку спеціалізація забезпечує більше переваг, ніж недоліків, і людство використовує цю форму організації виробництва для підвищення продуктивності праці. Спеціалізація тісно пов'язана з кооперуванням, розвиток якого заснований на посиленні та поглибленні спеціалізації. Кооперація -- це особлива форма тривалих раціональних виробничих зв'язків між спеціалізованими самостійними підприємствами порівняно з іншими підприємствами, які не мають таких зв'язків Іншими словами, кооперування є формою виробничих зв'язків між підприємствами різних галузей, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Види кооперування: предметне, галузеве, регіональне, міждержавне. Відповідно до форм спеціалізації в промисловості існують три форми кооперування: предметне -- головне підприємство випускає кінцеву продукцію і отримує від інших підприємств різні вироби; подетальне -- на головне підприємство надходять від ряду гпеціалізованих підприємств вузли і деталі; технологічне -- підприємство поставляє іншим підприємствам юковки, штамповки, литво, тобто продукцію окремих стадій виробничого процесу. Окрім спеціалізації та кооперування існують інші форми організації виробництва. А саме: концентрація виробництва означає його усуспільнення через збільшення розмірів підприємств, зосередження робочої сили, засобів виробництва і випуску продукції на все більш великих підприємствах. Основні види концентрації виробництва: * агрегатна - збільшення одиничної потужності чи продуктивності технологічних агрегатів (устаткування); * технологічна - укрупнення виробничих одиниць (цехів) підприємства; * заводська - процес збільшення розмірів самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів) та їх об'єднань; здійснюється на основі агрегатної і технологічної концентрації виробництва. Рівні концентрації виробництва: абсолютний і відносний (кількість персоналу, вартість основних фондів, обсяг випуску продукції). Деконцентрація виробництва як форма його організації та пріоритетний зворотний процес здійснюється за допомогою створення широкої мережі малих і середніх підприємств, розукрупнення існуючих великих підприємств. Конверсія виробництва характеризує істотне перепрофілювання частини виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища чи глобальних чинників розвитку економіки. Комбінування виробництва - процес органічного поєднання в одному підприємстві кількох виробництв, які належать до різних галузей промисловості або народного господарства в цілому. Види комбінування: вертикальне (суміщення послідовних стадій переробки сировини); горизонтальне (на базі комплексного використання вихідної сировини); змішане. Диверсифікація виробництва є однією з найпоширеніших форм його організації за умов розвинутої ринкової економіки та гострої конкуренції продуцентів на внутрішньому і зовнішньому ринках. ЇЇ сутність полягає в одночасному розвитку кількох технологічно не пов'язаних видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту продукції підприємства. Така господарська діяльність підприємства дає йому можливість ліпше маневрувати своїми матеріальними й людськими ресурсами, істотно зменшувати економічний ризик, зв'язаний з виробництвом і реалізацією на ринку нових видів власної продукції, підтримувати на належному рівні свою фінансову стабільність.

1.3Техніко - економічне планування виробництва продукції

Техніко-економічне планування є продовженням галузевого та народногосподарчого планування, та першим етапом внутрішньовиробничого планування. Воно визначає, спрямовує та організовує виробничо-господарчу діяльність підприємства та окремих його підрозділів на різні, відносно довгі, періоди часу. Задача техніко-економічного планування полягає в тому, щоб визначити основні напрямки розвитку виробництва, встановити обсяг виробництва та інші показники праці підприємства та його окремих підрозділів, розрахувати потребу у трудових, матеріальних та фінансових ресурсах, необхідних для виконання планового завдання, підвести підсумки та визначити результати виробничо-господарчої діяльності підприємства та окремих підрозділів (цехи, відділи, бригади).

В залежності від планового періоду часу техніко-економічне планування поділяється на перспективне та поточне.

Перспективне планування містить розробку тривалих (10-15 років) та п'ятирічних планів підприємства.

Поточне планування заключається у розробці річних планів економічного та соціального розвитку підприємства.

Річний план економічного та соціального розвитку підприємства - це програма та розрахункове обґрунтування діяльності його колективу у плановому році, розпрацьовані на підставі перспективного плану розвитку підприємства з урахуванням максимального використання його виробничих ресурсів та пов'язані з державним народогосподарчим планом .

Річний план підприємства оформлюється у вигляді системи розрахунків, відображаючої взаємозв'язок усіх планових показників з передовою технікою, економікою підприємства. Показники річного плану розвитку підприємства є одним з головних джерел оперативно-виробничого планування.

Підприємства розробляють план за наступними розділами :

1. Виробництво продукції та послуг.

2.Науково-технічний розвиток, удосконалення виробництва та керування.

3. Капітальне будівництво.

4. Матеріально-технічне забезпечення.

5. Праця та кадри.

6. Собівартість, прибуток та рентабельність виробництва.

7. Соціальний розвиток колективу.

8. Охорона оточуючого середовища та раціональне використання природних ресурсів.

9. Фінансовий план.

Підприємства самостійно визначають обсяг надходження товарів по укладеним угодам на поставку виробів, встановлюють оптову і роздрібну ціни, самостійно користуються валютними коштами.

Відповідні показники узгодженого плану економічного та соціального розвитку підприємство оголошує місцевим плановим органам, торгівельним, транспортним та іншим організаціям, які знаходяться з ним у узгоджених відношеннях.

Розпрацьовані річні плани затверджують на загальних зборах трудового колективу та показники цього плану доводяться до конкретних виконавців: колективів цехів, відділів, бригад, до кожного робочого місця.

Плани трудових колективів входять до системи загальнодержавного планування, тому вони (трудові колективи) несуть відповідальність за обґрунтовану розробку та обумовлена виконання планових завдань.

Річний план економічного і соціального розвитку розраховується у вигляді системи техніко-економічних показників.

План виробництва продукції є вихідним та головним розділом річного плану економічного та соціального розвитку підприємства та має собою завдання по обсягу, асортименту та якості продукції на визначений плановий період.

План виробництва пов'язаний із головною задачею по задовільненню потреб у товарах народного попиту. Розробка цього розділу плану на виробництвах швейної промисловості передбачає пошук можливостей найбільш повного задовільнення попиту населення на швейні вироби у потребній кількості, необхідного асортименту та якості.

Виготовлення та поставка продукції підприємством має за свою мету ритмічне виконання планів, завдань, угод, та забов'язань по виробництву та поставкам продукції за обсягом, якості, асортименту у встановленні терміни та з оптимальним виробничим циклом.

Виробнича програма є базою для планових розрахунків по праці та заробітній платі, для визначення необхідної кількості матеріалів на плановий період та науковообгрунтованих план в по собівартості, прибутку та рентабельності. Від виробничої програми залежить план допоміжних цехів, ступінь використання наявних виробничих потужностей.

План виробництва продукції містить наступні підрозділи:

- планування обсягів виробництва продукції у натуральному вираженні;

- планування виробництва у коштовному вираженні;

- планування підвищення якості продукції;

- баланс виробничих потужностей.

В нових умовах господарювання підвищується відповідальність підприємств за розробку планів виробництва товарів, їх асортименту та якості у відповідності з замовами торгівлі, які формуються з урахуванням оптових ярмарок, за випуск товарів, в тому числі для дітей, молоді за основними групами, необхідними для задовільнення потреб усіх статеволітних груп населення з урахуванням сезонності та зміни попиту.

Вихідними даними для розробки плану продукції є:

- перспективний план економічного та соціального розвитку підприємства;

- заходи по підвищенню ефективності виробництва та приросту виробничих потужностей;

- угоди про поставку продукції, данні від підприємств-споживачів цієї продукції та відомості про попит на неї,

- відомості про наявність нереалізованої продукції на початок та кінець плануємого періоду.

Підприємства самостійно визначають обсяг надходження товарів, виходячи з укладених угод на поставку виробів, реалізують за своєю думкою зверхпланову продукцію, особливе модні товари за узгодженими цінами з урахуванням споживацьких властивостей цих товарів та попиту на них, встановлюють за узгодженням із торгівельними підприємствами оптову та роздрібну ціни на особливо модні вироби та перші експериментальні зразки, самостійно використовують валютні кошти.



ВИСНОВКИ З РОЗДІЛУ 1

У цьому розділі були розгянуті три питання: “Загальний аналіз основних техніко-економічних показників та оцінка діяльності підприємства”; “Форми організації виробництва” та “Техніко - економічне планування виробництва продукції”.

З розглянутого матеріалу, зрозуміло, що на різногалузевих підприємствах під впливом науково-технічного прогресу відбуваються складні й суперечливі процеси дальшого усуспільнення й суспільного поділу праці. Ці процеси проявляються в еволюційному розвитку низки суспільних форм організації виробництва. Серед них провідна роль належить концентрації виробництва, на засаді якої створюються й розвиваються інші форми його організації -- деконцентрація, спеціалізація, конверсія, кооперування, комбінування і диверсифікація, кожна з яких має свої об'єктні види та показники рівня розвитку.

При аналізуванні діяльності підприємства, видно як підприємство вписується в ринкові умови господарювання, наскільки успішно воно витримує конкурентну боротьбу на ринку своєї продукції і на ринку трудових ресурсів. Це визначається за допомогою показників, які поділяються на натуральні, вартісні, кількісні та якісні. Які будуть розраховані у наступних розділах.

Компания Samsung є одним із лідерів з продажу телевізорів. Вона була заснована у 1938 році в Кореї, а у 2000 році було відкрито представництво у Київі. Постійно розширює свій асортимент різноманітними новинками в світі телевізорів. Має широкий асортимент різноманітних моделій, починаючи з телевізорів зі звичними кінескопами, закінчуючи Л-сіді телевізорами високої чіткості з багатофункціональними параметрами.

Марка Samsung обіймає 20% українського ринку телевізорів. Побутова електронна техніка продається приблизно у 500 українських магазинах. Samsung єдині з міжнародних виробників електроніки створили власну сервісну мережу, вклавши $800 тис. першоразових інвестицій у створене підприємство Samsung Ukraine Servise Co. Ltd. Мета -- створення всеукраїнської сервісної мережі Samsung. Це підприємство -- українська юридична особа, працює за українським законодавством, сплачує тут податки і -- реінвестує прибутки у розвиток справи. Сервісна мережа має близько 65 сервісних центрів, яким Samsung Ukraine Servise Co. Ltd постачає чи продає запчастини до нашої апаратури. Головними конкурентами компанії Samsung з продажу телевізорів є компанії Panasonic і Sony. Телевізори Samsung є конкурентно спроможніми завдяки постійному вдосконаленню параметрів, перевіреної якості та не відставанню в розробках нових стандартів якості. Також перевагою телевізорів від компанії Samsung є трьох річна гарантія та після гарантійне обслуговування.

Аналіз конкуренції в галузі між прямими конкурентами

Аналіз конкуренції в галузі -- це передусім аналіз пропозиції. Він грунтується на аналізі кількісних і якісних факторів виробництва. Варто акцентувати увагу на ролі конкуренції та конкурентів у формуванні пропозиції: ці явища більш істотно впливають на обсяги пропозиції, якість товарів, ціни та витрати на виробництво тощо.

Найбільш поширеною й відомою є модель «галузевої конкуренції» М.Портера (схема 2.1), де зовнішнє середовище ототожнюється з галузями, в яких функціонує підприємство.

.Для характеристики конкуренції в галузі може бути використані такі показники:

¦ прибутковість галузі;

¦ значення продукції для суспільства;

¦ характер конкуренції та кількість підприємств у галузі;

¦ темпи зростання чи спаду самої галузі;

¦ потужність галузі;

¦ технічний рівень виробництва;

¦ технології, що застосовуються, їхня конкурентоспроможність порівняно зі світовим досвідом;

¦ потрібний рівень якості для забезпечення конкурентоспроможності про-дукції на внутрішньому та світовому ринках;

¦ стандартність продукції в галузі;

¦ середня оцінка витрат часу на досягнення конкурентоспроможного рівня, їхні особливості;

¦ організаційно-управлінські особливості процвітаючих підприємств галузі; ¦ канали розподілу та специфіка системи збуту;

¦ «оптимальний розмір» конкурентоспроможного підприємства;

¦ фінансова система;

¦ вимоги до рівня кваліфікації та досвіду персоналу і можливості їхнього досягнення;

¦ екологічні обмеження.

З проведених рахунків видно, що найсильніший конкурент в галузі компанія Sony, яка набрала 4,22 одиниці і займає перше місце за рівнем конкуренції. Рівень конкуренції в цілому за 5-ти бальною шкалою дорівнює 3,24 одиниці, що показує можливість входу потенційних конкурентів. Компанія Samsung займає друге місце за рівнем конкуренції, що показує її не погані позиції в галузі.

.Оцінка загрози товарів-замінників

Товари-замінники виконують ті самі функції, що й основні продукти галузі, що є об'єктом дослідження, але продаються на інших ринках, використовуються іншими групами споживачів. У цих парах продуктів найважливішим є, з одного боку, виготовлення певним способом для задоволення конкретних потреб, а з іншого -- їхній взаємозв'язок у сприйманні споживача як замінників. Вплив товарів-замінників на рівень конкуренції досить значний, оскільки вони обмежують рівень потенційної прибутковості за рахунок позитивної перехресної цінової еластичності: якщо ціна на товар А підвищується, зростає попит на товар-замінник Б. Наявність чи можливість існування товарів-замінників встановлює верхню межу ціни на ринку, що обслуговується галуззю -- об'єктом дослідження. Практика засвідчує високий рівень впливу товарів-замінників на рівень конкуренції в галузі, навіть за умови її високої конкурентоспроможності. Оцінка товарів-замінників здійснюється за тими самими параметрами, що й основних товарів, які випускаються галуззю, що дає змогу виявити їхню конкурентоспроможність. Вплив товарів-замінників на ситуацію в галузі може відбуватися в таких напрямках. 1. Зниження цін на товари-замінники, що призводить до неможливості відшкодувати витрати на підприємствах галузі. 2. Зменшення обсягів ринку внаслідок втрати частини споживачів, що починають купувати товари-замінники. 3. Підвищення конкуренції: - всередині галузі за місце на скороченому ринку; - між галузями, які поставляють продукцію, що задовольняє ті самі потреби. 4. Необхідність пошуку нових напрямків діяльності й пов'язані з цим до-даткові витрати на підприємствах галузі.

Оцінка загрози появи нових конкурентів

Нові конкуренти. До нових конкурентів можуть бути віднесені такі підприємства: - що діють на географічно близьких ринках, що схильні до експансії на ін-ші ринки та мають для цього можливості; - диверсифіковані фірми, які продовжують стратегію диверсифікації й працюють у суміжних галузя; - споживачі продукції виробничо-технічного призначення, що можуть налагодити частково чи повністю виробництво «не своєї» продукції); - постачальники сировини, матеріалів і комплектуючих, що здатні налаго-дити переробку та складання на «своїх» потужностях кінцевої продукції; - невеликі підприємства -- аутсайдери галузі, які можуть дістати підтримку держави або великих фірм, бути поглинені цими великими фірмами і за ко-роткий час розвинутись до статусу небезпечного конкурента. Для підприємств, що потенційно можуть увійти в галузь, бар'єрами можуть бути: 1. Загальні показники зростання/зменшення активності в галузі. 2. Низькі витрати на виробництво у підприємств, які діють в галузі, що можливо лише в разі великих масштабів випуску.

4.Наявність добре знаних торгових марок уже діючих підприємств, а та-кож наявність продуктів, право на продаж яких належить окремим фірмам. 5. «Витрати конверсії», тобто додаткові витрати споживачів, що пов'язані із заміною постачальників і необхідністю освоєння нових типів обладнання, нових професій, зміною системи обслуговування і т.ін. 6. Наявність уже сформованої галузевої системи розподілу продукції з обмеженою потужністю, що може перешкоджати входженню в галузь «не своїх» постачальників. 7. Наявність «галузевих переваг» у підприємств, що вже функціонують у даній галузі: патентів, «know-how»; розподілений доступ до джерел сировини; вигідне розташування відносно ринків сировини чи ринків збуту; державна підтримка діючих у галузі підприємств; необхідність специфічного для галузі досвіду виробництва. 8. Рішення уряду щодо обмеження ліцензування окремих видів діяльності тощо.

Можливий вхід нових конкурентів до ринку телевізорів, але вони займуть не велику ланку у цій галузі, бо дуже багато перешкод для завоювання ринку споживачів. Але загальна реальність винекнення нових конкурентів 4,38 одиниці за 5-ти бальною шкалою.

Оцінка конкурентноспроможності продукції.

Аналіз конкурентоспроможності продукції параметричним методом, для цього:

1) телевізор LSD з діагоналлю 21 дюйм Samsung 21d`s

2)До «Жорстких» споживчіх параметрів відносяться гарантія в 25 тис.годин, невелика вага в 11 кг, невелике енергоспоживання 35квТ на годину. До «М'яких» споживчіх параметрів відносяться чорний колір, сучасний дизайн.

До економічних параметрів відноситься ціна телевізора - 1800,00грн, сумарні витрати споживачів за весь термін експлуатації товару: витрати на його транспортування - 20,00грн.

3) визначити одиничний параметричний індекс товару, що досліджується, за споживчими параметрами (ОСІі):

Рсi - величина i-го споживчого параметра товару, що досліджується;

Рптз - величина аналогічного i-го параметра товару-зразка, що максимально задовольняє потребу.

4) результати проранжуваних споживчіх параметрів занесени в таблицю 2.4;

5) визначити зведений параметричний індекс за споживчими параметрами (ЗСІ):

ЗСІ - зведений параметричний індекс за споживчими параметрами товару;

ОСІі - одиничний параметричний індекс за і-м споживчим параметром;

Rі - ранг і-го споживчого параметра (визначається як питома вага балу параметра в загальній сумі балів (од. Вим. - частки одиниці));

n - число споживчих параметрів, що розглядаються;

2.3 Формування ідеї продукції

На основі отриманих у підрозділі 2.2 даних формуєму концепцію телевізорів. Для цього відповємо на наступні запитання:

1. Найменування продукції: телевізор (можливі модифікації: звичайний або плоский).

2. Цільовий сегмент ринку: споживачі всіх рівнів доходу

3. “Риси відмінності” товару: завжди у попиті

4. Фактори іміджу і престижу товару: дизайн і функціональність

5. Ключові фактори ринкового успіху товару: якість і ціна, “розкрученність” марки виробника

6. Ключові фактори ринкових невдач товару: не якість, погана реклама

7. Можлива ціна і собівартість товару: Собівартість - 800,00 грн. ціна - 1424,00 грн

.8. “Зв'язана” техніка товару, її характеристика: плоскі телевізори, більш функціональні, мають якісніше зображення, але дорожче.

9. Час виходу на ринок: з 2000-х років найбільш активний розвиток

10. Упаковка: майже не важлива

11. Габарити: залежно від розміру екрану та модифікації

12. Гарантійний термін: від року до трьох років

13. Товарорух і збут товару: через представництва виробників, дистриб`юторів.

14. Післяпродажне обслуговування товару: є, на срок гарантії

15. Життєвий цикл товару, що проектується: великий, як правило більший ніж гарантія, тому купив один телевізор споживач вдовольняє свої потреби на кілька років.

16. Зміна ціни товару відповідно до етапів життєвого циклу: життєвий цикл змінюється, бо з`являються нові розробки.



Висновки до розділу 2

За допомогою проведених розрахунків видно, що конкурентність у галузі є, за 5-ти бальною шкалою досягає 3,24 бала. Що дає змогу конкуруючим компаніям змагатися за позицію лідера та показує, що попит у споживача на товар великий. У нових конкурентів є можливість ввійти на ринок, але щоб стати лідером у галузі потрібен не один рік, тому що виникне багато перешкод на шляху просунення товару.

Одним з недоліків просунення нового товару на вітчизяному ринку є відставання від западних виробників як за модифікацією, якістю так і ціною. Заходи, які б можна було прийняти з боку держави - це вживання конкретних заходів для підтримання вітчизняних виробників за рахунок зниження тиску податкового пресу, зниження відсоткових ставок за кредити, а також використовуючи інші загально економічні та фінансові заходи оздоровлення.



3.Розробка заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності підприємства і оцінка запропонованих господарських рішень

3.1Розробка заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності підприємства

Щоб постійно покращувати господарську діяльність і забезпечувати зростання прибутковості, треба шукати невикористані можливості збільшення прибутку, тобто резерви зростання. Резерв -- це кількісна величина. Резерви виявляються на стадіях планування та безпосереднього виробництва продукції і її реалізації. Визначення резервів збільшення прибутку базується на науково обґрунтованій методиці розробки заходів з їх мобілізації. У процесі виявляння резервів виділяють три етапи: 1) аналітичний -- на цьому етапі виявляють і кількісно оцінюють резерви; 2) організаційний -- тут розробляють комплекс інженерно-технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів, які повинні забезпечити використання виявлених резервів; 3) функціональний -- коли практично реалізують заходи і контролюють їх виконання. Резерви збільшення прибутку є можливими: - за рахунок збільшення обсягу випуску продукції (робіт, послуг); - за рахунок зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції; - за рахунок економії і раціонального використання коштів на оплату праці робітників та службовців; - за рахунок запровадження досягнень науково-технічного прогресу, в результаті чого зростає продуктивність праці. Іншим важливим напрямком пошуку резервів збільшення прибутку є зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції. Для пошуку й підрахунку резервів зростання прибутку за рахунок зниження собівартості аналізують звітні дані щодо витрат на виробництво за калькуляціями, користуючись методом порівняння фактичного рівня витрат з прогресивними науково обґрунтованими нормами і нормативами за видами витрат (сировини і матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів), нормативами використання виробничих потужностей, обладнання, нормами непрямих матеріальних витрат, капітальних вкладень тощо. Економія затрат живої праці досягається за рахунок здійснення таких заходів: підвищення продуктивності праці і зниження трудомісткості; скорочення витрат за понаднормові години роботи, виплат за цілоденні та внутрішньозмінні простої тощо. Підрахунок зростання прибутку за рахунок виявлених резервів зниження собівартості можна проводити за такими напрямами: 1. Здійснення організаційно-технічних заходів. За рахунок цього можна одержати економію протягом 12 місяців з моменту повного впровадження цих заходів. 2. Зменшення кількості робітників. Цей захід може забезпечити економію за багатьма напрямками через те, що він передбачає: -- збільшення продуктивності праці, а отже, збільшення обсягу виробництва з меншою кількістю робітників; -- зміну трудомісткості продукції; -- більш повне використання фонду робочого часу.

Капітальні вкладення в обладнання і технологічний процес складають 150000 грн за рік. В основному це модернізація існуючого прогресивного обладнання. Виробнича потужність одного станку складає 1,03 одиниці на годину. Вартість впроваджуваного обладнання складає 10000 грн.

3.2Прогнозування збуту продукції

Процес прогнозування збуту продукції завжди базується на певних принципах. Головними з них є такі: цілеспрямованість; системність; наукова обґрунтованість; багаторівневий опис; інформаційна єдність; адекватність об'єктивним закономірностям розвитку; послідовне вирішення невизначеності; альтернативність.

Метод екстраполяції є одним з основних для прогнозування розвитку складних виробничих систем; у його основу покладається припущення про незмінність чинників, що визначають розвиток об'єкта дослідження. Відтак сутність методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на його майбутнє.

А. Ніякі заходи не впроваджуються. Обсяг сбуту знаходиться приблизно на одному рівні, спостерігається збільшення 1-5%. Споживач не знайом з товаром та не має інформації про його модифікації.

Б. Удосконалення обладнання і технології. Впровадження новітніх технологій зацікавлює споживача, споживачі середнього статку міняють старі телевізори на нові. Завдяки цьому спостерігається зріст сбуту телевізорів на 17%.

В. Здійснення маркетингових заходів. Впровадження маркетингових заходів, опитування, анкетування, ознайомлення сприяє підвищенню обсягів продажу на 19%. Споживач інформований про асортимент товару, його модифікацію.

Г.Удосконалення обладнання і технології, а також здійснення маркетингових заходів. При комплексному підході підприємства виробника до споживача спостерігається активний зріст обсягів сбуту. Споживач задоволенний якістю, функціональністю товару, він інформований про всі можливості товару, тому це найефективніший підхід до споживоча при сбуті продукціїю. Обсяг сбуту зріст на 29% на 8 місяці продажу.

3.3Оцінка ефективності і відбір для реалізації варіантів господарських рішень

Для порівняльної оцінки варіантів необхідно провести розрахунки основних техніко-економічних показників діяльності підприємства при кожному з варіантів господарської діяльності підприємства..

Виробнича програма розробляється на основі даних прогнозу збуту продукції. Її обсяг приймається рівним можливому обсягу реалізації продукції.

Аналізуємо використання виробничої потужності підприємства.

где Вфакт - фактичний випуск продукції в звітному періоді, натуральних одиниць;

Впасп - виробнича потужність обладнання по паспорту, натуральних одиниць/ годину;

На основі розрахунку показників можно зробити такі висновки:

На підприємстві працює 88 робітників, середня заробітна плата яких складає 557,50 грн., що є дуже низьким показником. Компанія повинна прийняти заходи з підвищення заробітної плати хоча б до прожиткового мінімума. Це можливо при збільшенні обсягів продажу та збільшенні ціни на продукцію. Компанія Samsung упроваджує новітні технології та застововує маркетингові дослідження, тому вона і є одним із лідерів з продажу телевізорів. Варіант Г господарської діяльності трохи випереджує компанію, за рахунок зменшення витрат на виробництво телевізорів та підвищенню ціни на товар. Чистий прибуток підприємства складає 70,17 тис.грн та дозволяє і надалі удосконалювати технологію виробництва, але потрібні нові маркетингові рішення для збільшення обсягів виробництва.



Висновки до розділу 3

У розділі 3 були розглянуті такі питання як розробка заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності підприємства та прогнозування збуту продукції. З першого питання можна зробити висновок, що для пошуку й підрахунку резервів зростання прибутку за рахунок зниження собівартості аналізують звітні дані щодо витрат на виробництво за калькуляціями, користуючись методом порівняння фактичного рівня витрат з прогресивними науково обґрунтованими нормами і нормативами за видами витрат, нормативами використання виробничих потужностей, обладнання, нормами непрямих матеріальних витрат, капітальних вкладень. Економія затрат живої праці досягається за рахунок здійснення таких заходів: підвищення продуктивності праці і зниження трудомісткості; скорочення витрат за понаднормові години роботи, виплат за цілоденні та внутрішньозмінні простої. З другого питання можно виділити найважливіший метод прогнозування розвитку складних виробничих систем. Це метод екстраполяції, у його основу покладається припущення про незмінність чинників, що визначають розвиток об'єкта дослідження. Відтак сутність методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на його майбутнє.



Загальні висновки

У результаті даної курсової роботи були розраховані техніко-економічні показники роботи підприємства, проаналізувавши які ми можемо знайти шляху поліпшення результатів діяльності підприємства.

При аналізуванні діяльності підприємства, видно як підприємство вписується в ринкові умови господарювання, наскільки успішно воно витримує конкурентну боротьбу на ринку своєї продукції і на ринку трудових ресурсів. При розгляді конкурентів компанії на прикладі оцінки їх за п*яти бальною шкалою компанія займає позицію лідерів, але ринок ще не перенасичен товарами виробника та є можливісті входа нових конкурентів на ринок телевізорів.