4

Вступ

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями - безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Ринкова економіка породила різні організаційні форми підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні, казенні підприємства. Виникла необхідність врегулювати правовий статус об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо), встановити правовий режим вільних (спеціальних) економічних зон та визначити правовий режим іноземного інвестування.

З'явилися нові інститути, притаманні ринковим умовам господарювання (банкрутство, свобода конкуренції, антимонопольне регулювання). Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва.

Змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб'єктами господарської діяльності, запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо.

Всі ці чинники зумовлюють необхідність не тільки відповідного правового регулювання, а й вивчення правових засад господарської діяльності. Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб'єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей класифікації видів підприємств в Україні.

Предметом курсової роботи є класифікаційні ознаки підприємств за певними ознаками.

Об'єктом курсової роботи є підприємства різних видів і форм власності.

Курсова робота складається із двох розділів, в яких розкривається дана тема.

Розрахункові формули

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня чітка й повна класифікація за певними ознаками. Достатньо повну класифікацію підприємств можна забезпечити, користуючись такими ознаками:

1) мета та характер діяльності;

2) форма власності;

3) національна належність капіталу;

4) правовий статус і форма господарювання;

5) галузево-функціональний вид діяльності;

6) технологічна й територіальна цілісність;

7) розмір за кількістю працівників;

дет./рік (2.1)

- дійсний фонд робочого часу, год;

- трудомісткість виробів, н-год.

Дійсний фонд робочого часу розраховується за формулою:

( год) (2.2)

- кількість робочих днів на рік;

- кількість змін роботи одиниці устаткування;

- тривалість зміни, год;

- коефіцієнт витрат робочого часу,%.

2. Виробнича потужність цеху визначається за формулою:

(дет./рік) (2.3)

- виробнича потужність верстату, дет/рік;

- кількість верстатів.

3. Виробнича потужність заводу розраховується за формулою:

(дет./рік) (2.4)

- виробнича потужність цеху, дет/рік;

- кількість цехів.

4. Виробнича програма підприємства розраховується за формулою:

( дет./рік ) (2.5)

- виробнича потужність заводу, дет/рік;

- коефіцієнт використання потужності.

1.Дійсний фонд робочого часу розраховується за формулою:

(год) (2.6)

явочний робочий час, днів;

фактична тривалість робочого дня, год.

2. Кількість основних робітників, обчислюємо за методом трудомісткості виробничої програми:

(чол. ) (2.7)

- сумарна трудомісткість виробничої програми, н-год;

- дійсний фонд робочого часу, год;

- коефіцієнт виконання норм по підприємству.

Визначимо сумарну трудомісткість виробничої програми:

(нормо-годин) (2.8)

виробнича програма, дет/рік;

трудомісткість виробу, н-год.

3. Кількість допоміжних робітників розраховується за формулою:

(чол.) (2.9)

% доп.пр. - відсоток допоміжних робітників;

кількість основних робітників, чол.

4. Кількість службовців розраховується за формулою:

(чол) (2.10)

% сл - плановий відсоток службовців;

кількість основних робітників, чол.;

кількість допоміжних робітників, чол.;

5. Кількість керівників розраховується за формулою:

 чол (2.11)

% кер. - відсоток керівників;

кількість основних робітників, чол.;

кількість допоміжних робітників, чол.;

кількість службовців, чол..;

6. Кількість промислового персоналу розраховується за формулою:

(чол.) (2.12)

1. Коефіцієнт зносу основних фондів розраховується за формулою:

(2.12)

- вартість зносу основних фондів,тис.грн;

- початкова вартість основних фондів, тис.грн.

2. Коефіцієнт оновлення основних фондів розраховується за формулою:

(2.13)

- вартість введених основних фондів, тис.грн;

- вартість на кінець, тис.грн.

3. Коефіцієнт придатності основних фондів розраховується за формулою :

 (2.14)

- коефіцієнт зносу основних фондів.

4. Коефіцієнт вибуття основних фондів розраховується за формулою:

(2.15)

- вартість виведених основних фондів, тис.грн;

вартість основних фондів на початок року, тис.грн.

5. Фондовіддача розраховується за формулою:

грн. (2.16)

обсяг виготовленої продукції,грн;

- середньорічна вартість.

вартість основних фондів на початок року, тис.грн;

вартість введених основних фондів, тис.грн;

вартість виведених основних фондів, тис.грн;

кількість місяців використання основних фондів, з моменту введення їх, тис.грн;

кількість місяців використання основних фондів, з моменту їх виведення, тис.грн.

6. Фондомісткість розраховується за формулою:

(грн.) (2.17)

середньорічна вартість основних фондів, тис.грн;

обсяг виготовленої продукції, грн. (грн.)

7. фондоозброєність розраховується за формулою:

(грн.) (2.18)

середньооблікова чисельність працівників у цьому періоді, чол.;

середньорічна вартість основних фондів, тис.грн.

1.Обчислюємо середньогодинний виробіток робітників методом прямого рахунку:

(грн./чол.) (2.19)

число робочих днів за рік;

тривалість зміни, год;

2. Середньоденний виробіток робітників розраховується за формуолою:

(грн./чол.) (2.20)

3. Середньомісячний виробіток робітників розраховується за формулою:

(грн./чол.)

4. Річний виробіток робітників розраховується за формулою:

(грн./чол.)

1. Фонд тарифної заробітної плати відрядників розраховується за формулою:

(грн) (2.22)

Ті - сумарна трудомісткість робіт при і-тих умовах праці, нормо-год/рік;

Сli - годинна тарифна ставка відрядника першого розряду при і-тих умовах праці, норма-год;

Ксері - середній тарифний коефіцієнт відрядників при і-тих умовах праці Доплати відрядників за роботу в нічний час розраховується за формулою:



Премія відрядникам розраховується за формулою:

Фонд тарифної заробітної плати погодинників розраховується за формулою:

(грн) (2.25)

чисельність погодинників, що працюють в і-тих умовах праці, чол.;

дійсний фонд часу роботи одного погодинника в і-тих умовах праці, год;

годинна тарифна ставка погодинника першого розряду при і-тих умовах праці, нормо-год;

середній тарифний коефіцієнт відрядників при і-тих умовах праці.

(чол.)

чисельність керівників, чол.;

чисельність службовців, чол. (чол.)

(грн.)

Премія погодинникам обчислюється за формулою:



Фонд доплат розраховується за формулою:

Річний фонд оплати праці:

Цехова собівартість розраховується за формулою

,

- вартість сировини і матеріалів. (грн.)

- заробітна плата основних робітників. (грн.)

- нарахування на заробітну плату основних робітників. (грн.)

Виробнича собівартість розраховується за формулою:

, де

- витрати на утримання обладнання всіх цехів. (грн.)

А - амортизація будівлі виробничого корпусу. (грн.)

- витрати на оплату спожитої під час виготовлення продукції. (грн.)

Повна собівартість.

, де

, де

- витрати на оренду приміщення офісу. (грн.) - заробітна платня адміністрації. (грн.)

- нарахування на заробітну платню адміністрації. (грн.)

- витрати на дослідження ринку. (грн.)

Класифікація видів підприємств

Класифікація за характером й метою діяльності

Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

Класифікація за формою власності майна

Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також

Ш індивідуальні (Індивідуальне - це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно на її праці.)

Ш сімейні (сімейне ж підприємство засновується на власній праці членів однієї сім'ї які проживають разом)

Колективне -- це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

Комунальне -- підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади.

Державними є підприємства, засновані на державній власності.

До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет міністрів України за однією з таких умов:

а) підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; б) головним споживачем продукції підприємства (понад як 50 відсотків) є держава; в) підприємство є суб'єктом природних монополій.

Спільні підприємства - підприємства, що базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України або іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків. Перш за все, необхідно розглянути, як поняття спільного підприємства з'явилося в українському законодавстві.

Класифікація за національною належністю капіталу

Національні -- капітал належить підприємцям своєї країни.

Закордонні -- капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження.

Змішані -- капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства.

Спільні -- метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність.

Класифікація підприємств за правовим статусом і формою господарювання

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми.

Венчурні підприємства - малі підприємства в наукоємних напрямах, які спеціалізуються в сфері наукових розробок, створення і впровадження новинок.

Роль малих підприємств в сучасній економіці. Останні 1,5-2 десятиріччя характеризуються небувалим зростанням дрібних і середніх фірм у всіх промислово розвинутих країнах Заходу. Однією з причин цього стало швидке зростання і урізноманітнення індивідуальних і суспільних потреб. Сприяння розвитку дрібних і середніх фірм з боку держави дозволило налагодити цивілізоване виробництво товарів та послуг широкого спектру. Невеликі розміри малих та середніх підприємств дали можливість гнучко реагувати на зміни ринкової кон ' юнктури, швидко відгукуватися на зміни у попиті та пропозиції. З ' явилася принципово нова техніка та технологія. Якщо парова машина могла бути ефективно використана тільки на великих підприємствах, то електродвигун дав шанс малим та середнім підприємствам, ці шанси набагато збільшились при появі мікроелектроніки. Малі підприємства дозволили зменшити витрати на перевезення сировини та готової продукції.

Малі підприємства допомагають зростанню зайнятості: за рахунок їх розвитку можна швидко створити недорогі робочі місця, бо строк їх будівництва незначний, низькі питомі капітальні вкладення, короткий термін окупності. Вони спроможні за короткі строки засвоїти досягнення НТП і підготувати грунт до становлення нових видів виробництва та ринків нових виробів. Малі підприємства сприяють промисловим велетням у пристосуванні до нових умов, оперативно виготовляючи комплектуючі вироби у відповідності з досягненнями науки і техніки.

Багато малих підприємств використовують відходи виробництва, утилізація яких нерідко коштує на сьогодні дуже дорого. Вони допомагають розвитку конкуренції, протидіють монополіям.

Тут вища зацікавленість в кінцевих результатах господарської діяльності, більш об ' єктивний контроль за ними: вони оцінюються ринком, при купівлі-продажу продукції. При перетворенні цехів, підприємств або їх філіалів в самостійні підприємства адміністративний контроль з боку вищестоячого керівництва замінюється економічним, скорочується апарат управління. Малі підприємства більш сприйнятливі до науково-технічного прогресу, зацікавлені в кінцевих результатах застосування НТП.

В малих колективах полегшується контроль за роботою робітників : всі люди тут на видноті один у одного і значно залежать один від одного. Розширюється самостійність робітників: вони мусять самі приймати рішення і несуть відповідальність за їх наслідки. Тим самим виховується почуття господаря у кожного зайнятого на малому підприємстві.

Слабкими сторонами малих підприємств є обмеженість їх фінансових можливостей, низька продуктивність праці в порівнянні з великими підприємствами.

Кооперативні підприємства (кооперативи) -- добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності -- науковій, фінансовій, страховій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Виокремлювані за цією ознакою господарські товариства є об'єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) -- товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція -- цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові -- створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні -- акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні -- акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

Класифікація за технологічною (територіальною) цілісністю і ступінню підпорядкування

Технологічну і територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії. Дочірне підприємство (компанія) -- юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційоване підприємство є формально самостійним, але в силу різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядкуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

Класифікація за кількістю працівників

Розміри підприємств за чисельністю працівників:

Малі, до яких належать (за чисельністю працюючих):

Ш у промисловості та будівництві - до 200 чол.

Ш у інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.

Ш у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чол.

Ш у галузях невиробничої сфери - до 25 чол.

Ш у роздрібній торгівлі - до 15 чол.; « середні»

Розміри середніх і великих підприємств за чисельністю працюючих законодавче не регулюються.

Класифікація на належність підприємств за галузево-функціональним видом діяльності

Класифікація на належність підприємств за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх груп (видів):

Промислові

Сільськогосподарські

Будівельні

Транспортні

Торгові

Виробничо-торгові

Торгово-посередницькі

Інноваційно-впроваджувальні

Лізингові

Банківські

Страхові

Туристичні тощо

Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.

Структура підприємств

Під структурою будь-якого підприємства заведено розуміти його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і систему зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. При цьому розрізняють виробничу й загальну структури підприємства.

Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, що виконуються у відповідних підрозділах. Саме склад цих підрозділів і характеризує виробничу структуру підприємства. Існує кілька принципів класифікації виробничих структур.

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.

За цехової виробничої структури основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративно відокремлена частина підприємства, в якій виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації. За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні (малюнок 1.1).

Основні цехи виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства.

Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.

Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів.

Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва.



Малюнок 1.1 - Виробнича структура машинобудівного підприємства.

У структурі деяких підприємств існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою і випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.

На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами застосовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця, як найбільший структурний підрозділ такого підприємства. Виробнича дільниця -- це сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

На великих підприємствах кілька однотипних цехів можуть бути об'єднані в корпус. У цьому разі корпус стає основним структурним підрозділом підприємства. Така виробнича структура дістала назву корпусної.

На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість) використовується комбінатська виробнича структура. Її основу становлять підрозділи, які виготовляють завершену частку готового виробу (чавун, сталь, прокат).

2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури. Ознакою технологічної структури є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу (ливарні, термічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного підприємства). Технологічна структура використовується переважно на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції.

Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій (цех кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі). Предметну структуру виробництва поширено на підприємствах великосерійного й масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції. Проте на практиці є дуже мало підприємств, де всі цехи спеціалізовано тільки технологічно або тільки предметно. Переважна більшість підприємств використовує змішану виробничу структуру, коли частину цехів спеціалізовано технологічно, а решту -- предметно.

3. Залежно від наявності основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною та спеціалізованою структурою виробництва. Підприємства з комплексною виробничою структурою мають усю сукупність основних та допоміжних цехів, а зі спеціалізованою структурою -- лише частину. Підприємства зі спеціалізованою структурою поділяють на:

-- підприємства механоскладального типу, які отримують заготівки від інших підприємств;

-- підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей, вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприємствах;

-- підприємства заготовочного типу, що спеціалізуються на виробництві заготівок;

-- підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей.

Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох чинників. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства. Виробничий профіль підприємства, тобто характер та особливості продукції, що виробляється, безпосередньо зумовлюють хід виробничого процесу і склад відповідних підрозділів. Так, конструкція виробу передбачає певні технологічні процеси його виготовлення, певну їхню послідовність та трудомісткість. Отже, вона визначатиме й перелік виробничих підрозділів, що здійснюють ці технологічні процеси. Складна технологія, таким чином, збільшує кількість підрозділів, які її реалізують, та передбачає більш розгалужену систему зв'язків між ними.

Суттєво впливає на виробничу структуру рівень спеціалізації. З розвитком і поглибленням спеціалізації зменшується кількість виробничих підрозділів підприємства, спрощується його структура. Навпаки, чим більш універсальним є підприємство, тим складніша його структура.

Виробнича структура підприємства залежить і від місця його знаходження. Наприклад, підприємства розміщені у віддалених від промислових центрів регіонах, як правило, більш універсальні та автономні. Для таких підприємств характерна розвинута виробнича структура.

До складу будь-якого підприємства входять не тільки виробничі підрозділи, а й відділи апарату управління, заклади культурно-побутового призначення тощо. Тому поряд з виробничою існує так звана загальна структура підприємства.

Загальну структуру створює сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.

Типову загальну структуру промислового підприємства зображено на малюнку 1.2.

Малюнок 1.2 - Типова загальна структура промислового підприємства.

Підприємство очолює директор. Він здійснює керівництво підприємством у цілому, тобто репрезентує підприємство в будь-яких організаціях, розпоряджається в межах чинного законодавства його майном, укладає договори, відкриває в банках розрахункові рахунки тощо.

Першим заступником директора є головний інженер. Він керує науково-дослідними та експериментальними роботами, безпосередньо відповідає за вдосконалення техніки і технології виробництва. До його обов'язків входить також технічна підготовка та обслуговування виробництва, розробка заходів для підвищення якості продукції й дотримання технологічної дисципліни.

Економічну службу на підприємстві очолює головний економіст (заступник директора з питань економіки). Він відповідає за організацію планової роботи на підприємстві. Підпорядковані йому відділи здійснюють контроль за виконанням планових завдань, проводять аналіз діяльності підприємства. У його компетенції є також питання фінансів, організації праці та заробітної плати.

Головне завдання начальника виробництва -- це забезпечення виконання планів підприємства; з цією метою начальник виробництва та підпорядкований йому виробничий відділ розробляють оперативні плани випуску продукції для кожного цеху, забезпечують ритмічну роботу з їхнього виконання, здійснюють контроль і регулювання перебігу виробничого процесу.

Маркетингові функції вивчення попиту, ринків збуту, реклами, просування товарів, а також матеріально-технічного забезпечення виробництва покладено на заступника директора з комерційних питань.

Заступник директора з кадрових соціальних питань відповідає за реалізацію кадрової політики підприємства. Він зокрема займається питаннями відбору персоналу, його професійної орієнтації та соціальної адаптації, навчання, підвищення на посаді, переведення, звільнення. Крім того, йому підпорядковано служби, що задовольняють соціальні потреби персоналу підприємства.

Кілька підрозділів апарату управління підприємства підпорядковано безпосередньо директору. Облік виробництва, контроль за використанням засобів і дотриманням фінансової дисципліни, складання балансів, розрахунки з робітниками та службовцями здійснює бухгалтерія. Функції контролю якості продукції, запобігання браку, розробки і впровадження систем управління якістю покладено на незалежний від будь-якого заступника директора відділ технічного контролю. Реалізацією діловодства на підприємстві, тобто приймання вхідної документації, її реєстрацію, облік, розподіл, організацію внутрішнього документообігу, відправлення та зберігання документів забезпечує канцелярія.

Директору підприємства також безпосередньо підпорядковано начальників цехів, які здійснюють технічне та господарське керівництво відповідним цехом. До складу апарату управління цеху входить заступник начальника цеху з підготовки виробництва. Він займається питаннями розробки технологічних процесів, забезпечує дільниці необхідною документацією та оснасткою. Помічник начальника цеху з виробництва здійснює оперативне керівництво виробничими процесами. Механік цеху організує ремонт устаткування та нагляд за його експлуатацією. Економічну роботу в межах цеху очолює економіст, а питаннями нормування та оплати праці займається нормувальник.

Начальник цеху здійснює управління виробництвом за допомогою майстрів виробничих дільниць, які вже безпосередньо або за допомогою бригадирів організують працю виконавців.

Об'єднання підприємств

Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб ' єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Об ' єднання підприємств діють на основі договору або статуту, які затверджуються їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять в об'єднання, зберігають права юридичної особи. Об 'єднання також є юридичною особою. Підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, об'єднання - за зобов'язаннями підприємств, що входять до їх складу. По відношенню до об ' єднання діє національне законодавство. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою встановлено інші правила, ніж ті, які передбачені національним законодавством про підприємство, застосовуються правила міжнародного договору або угоди. Асоціації - договірні об ' єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з його учасників.

Консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту,банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Закон України “Про господарські товариства” ( 12.09.1991 р.) визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов ' язки їх учасників і засновників.

Господарськими товариствами цим законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об ' єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одерження прибутку. Товариства є юридичними особами. Засновниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств на рівні з громадянами та юридичними особами України.

Указом Президента України № 55/94 від 19.02.1994 р. затверджене “Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”.

Інвестиційний фонд - юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

Спільне інвестування - діяльність, яка здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з цінними паперами.

Інвестиційна компанія - торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди, випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують в цінні папери інших емітентів. Закриті фонди мають право здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації.

Декрет Кабміну України “Про довірчі товариства” встановлює, що довірче товариство - це товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном довірителя є кошти, цінні папери і документи, які засвідчують право власності довірителя.

Довірче товариство здійснює такі довірчі операції: для громадян - збереження та представницькі послуги для обслуговування майна довірителів ; для юридичних осіб - розпорядження майном, агентські послуги, ведення рахунків для власників їх цінних паперів та управління голосуючими акціями, переданими довірчому товариству, шляхом участі в загальних зборах акціонерного товариства.

Товарний франчайзінг: франчайзер надає право на продаж і сервісне обслуговування товарів відповідної марки ділеру-франчайзі.

Виробничий франчайзінг: франчайзі купує у франчайзера технології і сировину для виготовлення певного продукту.

Діловий франчайзінг - франчайзі купує ліцензію на так званий бізнес-формат, тобто найповніший пакет франчайзінгових послуг. Він дістає змогу використовувати торгову марку, виробничі площі і обладнання, пільги та інші законні “надбання” франчайзера.

Холдінгова компанія - акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їх діяльністю і отримання прибутків у вигляді дивідендів. Найбільш поширені “чисті” холдінгові компанії, але зустрічаються і змішані, які сполучають контрольно-фінансові функції з безпосереднім володінням і управлінням підприємствами.

Закон України ” Про концесії ” (16.07.99р.) визначає концесію як надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб' єкту підприємницької діяльності ) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об' єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб ' єктом підприємницької діяльності (концессіонером) на себе зобов ' язань по створенню (будівництво) та (або) управлінню (експлуатації) об ' єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Концесійні платежі - плата, обумовлена у концесійному договорі, яку вносить концесіонер за право створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об ' єктів, що надаються в концесію.

У концесію можуть надаватися об ' єкти права державної чи комунальної власності, які використовуються для:

1.водопостачання, відведення та очищення стічних вод;

2.надання послуг міським громадським транспортом;

3.збирання та утилізація сміття;

4.надання послуг, пов ' язаних з постачанням споживачам тепла;

5.будівництво та експлуатація шляхів сполучення, дорожніх споруд, вантажних та пасажирських портів, аеропортів;

6.надання послуг зв ' язку, у сфері кабельного телебачення, поштових послуг;

7 .виробництво та розподіл газу, електроенергії; 8.громадське харчування;

9.будівництво житлових будинків;

10.надання послуг у житлово-експлуатаційній сфері та ритуальних послуг;

11.використання об ' єктів соціально-культурного призначення;

12.створення комунальних служб паркування автомобілів.

Організація концесійного конкурсу. Концесієдавець:

затверджує умови концесійного конкурсу;

утворює конкурсну комісію, затверджує її склад та порядок роботи;

готує конкурсну документацію;

оголошує концесійний конкурс;

визначає розмір реєстраціного внеску;

письмово підтверджує надходження заявок на участь у концесійному конкурсі;

забезпечує претендентів необхідною інформацією (документами) для підготовки пропозицій для участі у концесійному конкурсі; приймає рішення про допущення (недопущення ) претендентів до участі в концесійному конкурсі з обгрунтуванням причин відмови.

Висновок

В якості висновку резюмуємо основні положення курсової роботи. Так, підприємство створюється для виробництва необхідних суспільству матеріальних благ, для надання різноманітних послуг населенню. Безпосереднім стимулом для організації виробництва, створення підприємства є перспектива отримати прибуток і спожити її для задоволення відповідних потреб. Інакше кажучи, завданням всіх виробничих, науково-дослідних, комерційних підприємств є задоволення суспільних потреб в продукції, роботах, послугах і реалізація на основі отриманого прибутку соціальних і економічних інтересів членів трудового колективу і власника майна підприємства.

До 2004 р. питання функціонування підприємств регулювалося Законом України від 27.03.91 р. № 887-XII «Про підприємства в Україні», який визначав види i організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації та ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Відповідно до Прикінцевих положень Господарського кодексу, прийнятого 16.01.2003 р., вищезазначений Закон втратив чинність з 01.01.2004 р.

На сьогодні питання щодо видів та організаційних форм підприємств регулюється Господарським та Цивільним кодексами, а саме: главою 7 Господарського кодексу та главами 7, 8 Цивільного кодексу. Правова позиція законодавця щодо визначення поняття «підприємства» за нормами Господарського кодексу майже нічим не відрізняється від позиції, викладеної законодавцями ще в 1991 р.

Майже кожний вид підприємства науковці умовно поділяють на певні підвиди, а саме:

· підприємства, що здійснюють діяльність на основі державної власності:

· підприємства, що здійснюють діяльність на основі комунальної власності:

· підприємства, що здійснюють діяльність на основі колективної власності:

· підприємства, що здійснюють діяльність на основі приватної власності:

· інші види підприємств.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.

2. Ватаманюк З., Панчишин С., Ватаманюк О. Вступ до економічної теорії. Львів: "Новий Світ 2000", 2005, 352 с.

3. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Луць В.В. Зобов`язальне право: теорія і практика. Київ: Юрінком Інтер, 2004, 912 с.

4. Єщенко П.С., Палкін Ю.I. Сучасна економіка. Київ: Вища школа, 2005, 327 с.

5. За ред. В.В. Копєйчикова, А.М. Колодій. Правознавство. Київ: Юрінком Інтер, 2004, 752 с.

6. Павловський М.А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. Київ: Техніка, 2005, 336 с.

7. Шевеленко С.Д., Федів І.І. Підприємництво і підприємницька діяльність. Київ: Вища школа, 2004, 224 с.