Сутність олігополії

Олігополія - це наявність на ринку певного товару декількох дуже крупних фірм, які контролюють значну частину виробництва і конкурують одна з одною. Кожна така фірма проводить самостійну ринкову політику, але при цьому вона залежить від конкурентів і повинна зважати на них [4, с. 53].

Олігополія, найбільш розповсюджена ринкова структура в розвинутих країнах. Розглянемо докладніше найважливіші характеристики олігополії.

1. Економія від масштабів виробництва.

Техніко-економічні характеристики галузі можуть бути такі, що мінімальний рівень витрат на одиницю продукції може бути досягнуть фірмою при дуже високому обсязі виробництва і збуту продукції. Цей обсяг буває настільки великий, що здатен задовольнити значну частину існуючого ринкового попиту на дану продукцію. Таким чином, за ціною, що покриває лише мінімум можливих витрат, досить буде всього декількох компаній, щоб забезпечити весь наявний попит. Як показано на малюнку 1.1., якщо середні витрати міняються відповідно до кривій АТС, а мінімум витрат досягається фірмою при обсязі продажів Q₀, буде досить лише 2 - 3 компаній, щоб за ціною Р₀ задовольнити весь ринковий попит Q₁.

Ціна

АТС

Р₀

Q₀ Q₁ Об'єм продукції

Рис. 1.1. Рівень ринкової концентрації дуже високий

2. Взаємозалежність фірм на ринку.

Фірма-олігополіст, так само як і монополіст, може вільно встановлювати ціни на свою продукцію. Але, на відміну від монополіста, воно намагається цього не робити, оскільки наслідку її рішення можуть бути самими різними в залежності від реакції інших фірм-учасників ринку.

Так, зниження ціни може, по-перше, супроводжуватися зниженням цін у компаній-конкурентів і, таким чином, не дати бажаного збільшення обсягу продажів і прибутку. По-друге, воно може не вплинути на ціни конкурентів але привести до проведення останніми могутньої рекламної компанії, спрямованої на перетворення свого іміджу в очах споживача. І в цьому випадку фірма-олігополіст нічого не виграє, а в ряді випадків може і програти, оскільки також буде утягнена в руйнівну рекламну кампанію або в новий виток зниження цін. Виграш можливий тільки у випадку нейтрального відношення конкурентів до зниження ціни [3, с. 139].

Аналогічним образом непередбачені наслідки збільшення ціни одним з учасників олігополії.

3. Твердість цін і нецінова конкуренція.

Ця невизначеність кривої попиту приводить до принципово нового виду конкуренції в умовах олігополії. Великі фірми, що не є визнаними лідерами на ринку, намагаються уникати цінової конкуренції і її крайньої форми - війни цін. На зміну ціновий приходить нецінова конкуренція, спрямована на збільшення частки ринку.

В умовах зробленої конкуренції фірмі нема рації бороти за велику частку ринку, оскільки її обсяг продажів малий у порівнянні з загальним обсягом виробництва і збуту даного товару. Монополістові також немає причин хвилюватися за свою частку, оскільки йому належить весь ринок. Однак в умовах олігополії боротьба за частку на ринку - ядро конкурентної боротьби. Учасники олігополії намагаються перевершити один одного новими розробками, поліпшенням продукту, витонченою рекламою, кращим обслуговуванням і т.д. Ціль цих методів чесної нецінової конкуренції - завоювання більшої частки ринку.

Фірма може практикувати і хижацькі методи боротьби з конкурентами, крайнім з яких є фізичне руйнування устаткування і продукції останніх. До таких методів відноситься і хижацьке ціноутворення, при якому диверсифікована компанія може дозволити собі продавати визначені товари нижче витрат, для того щоб витиснути більш дрібних конкурентів з ринку. Після того як конкуренти витиснуті, фірма починає поводитися як монополіст.

Фірма може використовувати систему ексклюзивних контрактів з компаніями, що займаються збутом її продукції. Такі контракти припускають, що дилери обмежуються продажем товарів винятково даної фірми і не можуть одночасно займатися збутому продукції конкурентів. У багатьох країнах такі контракти вважаються незаконними, тому що можуть надмірно підсилювати ринкову владу окремих компаній [1, с. 79].

Фірма може використовувати комплексні контракти. Так, велика корпорація, що продає безліч взаємозалежних товарів, буде намагатися нав'язати покупцеві, що хоче купити один товар, ряд інших товарів, продаваних як би в комплекті.

Усі ці методи нечесного завоювання контролю над ринком були і залишаються предметом антитрестовського (антимонопольного) законодавства.

4. Злиття і поглинання.

Одним з найважливіших способів збільшити свою частку ринку є злиття і поглинання. Вони здатні значно підняти ринкову концентрацію в галузі. Саме це призвело до того, що кількість злиттів і поглинань у 60-80-і роки різко зросло і перевищує загальну кількість злиттів і поглинань за весь попередній період.

Аж до 60-х років превалювали горизонтальні злиття (між фірмами, що роблять подібний продукт) і вертикальні злиття (між фірмами, що відносяться до різних етапів виробничого циклу). Починаючи з 60-х років велике поширення одержали конгломератні злиття - об'єднання компаній, виробничо не зв'язаних між собою.

Причина цього - статті антимонопольного законодавства, що обмежують поширення впливу фірми на одному ринку. У такій ситуації в компанії-олігополіста в принципі існують два шляхи розвитку : або диверсифікувати свою діяльність, створивши компанію конгломератного типу, або перенести боротьбу за велику частку ринку з національного на міжнародний рівень, розглядаючи увесь світ як свій потенційний ринок.

5. Прагнення до змови.

Змова з іншими компаніями щодо рівня цін і обсягу виробництва є чинником збільшення контролю над ринком. Ця стратегія звичайно є вигідною для всіх учасників змови. Однак досягнення угоди - досить важка задача. Існує ряд умов, що полегшують пряму змову : високі бар'єри для входу нових фірм на ринок; невелика кількість фірм на ринку; високий ступінь однорідності продукції; зростаючий попит на галузеву продукцію; особливості законодавства [5, с. 28].

Одним з видів неявної змови, що дозволяє координувати дії фірм, є практика цінового лідерства, коли велика компанія першої змінює ціну, а всі інші випливають за нею.

6. Бар'єри для входження нових фірм на ринок.

Високі бар'єри для нових фірм також підтримують значний рівень ринкової концентрації і збереження олігополії. Вони приймають різну форму: економії на масштабах виробництва, економії на витратах унаслідок накопиченого досвіду, популярності товару, проведеної рекламної компанії, складності товару, множинності моделей товару, капіталоозброєності і т.д.

Економія на масштабах заснована на популярності товарів, є важливим бар'єром для інших фірм, що бажають працювати на даному ринку. Оскільки нова фірма невідома, вона може претендувати лише на незначний попит і її обсяг виробництва буде менше, ніж у фірм-учасників. Ціна ж, навпроти, у силу більш високих витрат, повинна бути більше.

Фирми-олігополісти, знаючи, що поява нового конкурента зменшить їхню частку ринку, спробують не допустити цього, скориставшись своїми перевагами. Вони установлять ціну нижче Р_н, але в силу економії від масштабів виробництва й у цьому випадку ( між Р_н і Р_о ) будуть діставати прибуток. Нова ж фірма понесе значні втрати і змушена буде піти з ринку (при цінах нижче Р_н крива попиту D_н лежить нижче АТС, і, отже, нова фірма не може покрити своїх витрат).

У приведеному прикладі ми припускали, що криві витрат в олігополіста і нової фірми однакова і вся справа в тім, що фірма-олігополіст досягає більш низьких витрат за рахунок великих розмірів попиту і масштабів виробництва. У реальному житті досить часто в старої і нової фірми розрізняються самі криві витрат.

Витрати нової фірми можуть бути вище тому, що воно не має досвіду ведення бізнесу в даній сфері діяльності: її менеджери не мають навички керування фірмою; не вистачає кваліфікованої робочої сили; гірше умови одержання банківського кредиту; слабкіше зв'язку з постачальниками; відсутній доступ до патентів, що знижують витрати виробництва. Нові фірми зможуть згодом перебороти труднощі, однак - не усі з них. Невизначеність послабляє стимули для вступу на ринок і зменшує число потенційних конкурентів [6, с. 39].

Тим часом сама погроза появи конкурентів змінює поводження фірми -олігополіста. Якби стара фірма не боялася утратити свою частку ринку, вона, для того щоб збільшити прибуток, могла б установити ціну на рівні Р_о і робити Q_о. Однак вона встановлює ціну на рівні не вище Р₁, оскільки при такій ціні потенційний конкурент буде не в змозі покрити свої витрати і відмовиться від вступу в галузь. Стара ж фірма і при такій ціні буде діставати прибуток. Ціна Р₁ часто називається граничною ціною. Таке поводження фірми-олігополіста дозволяє підтримувати високий рівень ринкової концентрації галузі.

Щоб фірма могла досягти найбільш ефективних для даного виду діяльності розмірів, часто потрібен значний обсяг капіталу. Потенційному учасникові ринку в авіаційній, автомобільній, хімічній, нафтовидобувній промисловості й у багатьох інших галузях потрібні мільярди карбованців, щоб почати справа. Безсумнівно, це є важливим бар'єром на шляху зменшення ринкової концентрації в даних секторах економіки.

Існують і інші бар'єри на шляху потенційних конкурентів:

- обмеження, установлювані державою при реєстрації компаній і ліцензуванні того або іншого виду діяльності;

- високі витрати на рекламу;

- складність товарів, що вимагає розгалуженої мережі збуту і наступного обслуговування.

Усі ці бар'єри утрудняють вступ нових виробників на ринок і підтримують високий рівень концентрації.

2. Ґенеза поняття олігополії

Поняття олігополії виникло ще в ХІХ столітті, ґенеза його постійно розвивалася.

У марксистській літературі, на якій виховувалися покоління у країнах колишнього СРСР, термін «олігополія» не використовувався, а те, що розумілося за цим терміном, змішувалося з поняттям «монополія» і мало назву «монополії». Всі розмови про сучасну ринкову економіку точилися навколо ленінських праць про «імперіалізм» - цілком антинаукове поняття. В західній літературі, на відміну од трьох попередніх моделей - «Чиста конкуренція», «Чиста монополія», «Монополістична конкуренція» - щодо моделі «Олігополія» немає одностайної думки стосовно її суті і побудови [2, с. 61].

Виникнення олігополії зумовлене іманентним розвитком споживної вартості, саме тим етапом, коли з'являється клас доекзистенціальних БССВ, де спільні риси споживних вартостей переносяться з продукту на виробничий процес. Доекзистенціальні БССВ - це такі продукти, виробництво котрих має спільний виробничий процес (цей процес може бути зумовлений спільною сировиною або іншими чинниками). Це означає, що підприємство виробляє не один продукт, а скажімо, 10 продуктів, тобто є багатогалузевим. Вже через цю причину підприємство має бути великим, у 10, разів більшим за підприємство з моделі «Монополістична конкуренція» Далі відбувається так, що в суспільній економіці виникає велика потреба мати економічні прибутки: в моделі «Чиста конкуренція» вони зникли. Існування «Чистої монополії» веде до регульованої монополії, де економічного прибутку нема, монополістична конкуренція теж призводить до щезання економічних прибутків. Тим самим ліквідується рушійна сила підприємницької діяльності. В умовах розвитку науково-технічного прогресу і виникає нова економічна форма - олігополія як шлях до розв'язання назрілих проблем, суперечностей.

Схематично виникнення олігополії можна пояснити дією згаданих чинників - появою класу доекзистенціальних БССВ, потребою в економічних прибутках, розвитком науково-технічного прогресу.

Початковий етап розвитку олігополії характеризується утворенням великих фірм, що спільно виробляють ряд продуктів, виконують науково-дослідні та експериментально-конструкторські роботи. Олігополія - виробнича структура для реалізації винаходів, незалежно від того, чи зроблені вони незалежними винахідниками, чи створені в олігополістичних фірмах. Критики олігополій посилаються на те, що саме незалежні винахідники дали суспільству такі споживні вартості, як кондиціювання повітря, кермове управління з підсилювачем, кулькова ручка, целофан, реактивний двигун, інсулін, ксерографія, гелікоптер, каталітичний крекінг нафти тощо. Це так, безперечно, але й олігополії зробили багато чого в авіаційній, космічній, хімічній, нафтопереробній, електронній промисловості. Ефективна реалізація винаходів пов'язана зі старими або з новими олігополіями. Функціонування олігополій веде до подальшої диференціації ресурсів, збільшення кількості наукових та інженерних працівників у суспільстві, до розвитку вищої освіти, створення атмосфери, в якій можна робити наукові дослідження взагалі і робити відкриття також і незалежним особам. Історично розвиток олігополій почався в останній третині минулого століття, і швидкий науково-технічний прогрес йшов саме під знаменами олігополій. Логічно олігополія дає джерело для подолання тих недоліків, що мають моделі чистої конкуренції, чистої монополії, монополістичної конкуренції [1, с. 80].

Створення олігополістичних фірм дає змогу для використання позитивного ефекту масштабу, тобто зменшення валових пересічних витрат «в» за збільшення обсягу виробництва. Взагалі кажучи, крива цих витрат має U-подібний вигляд, що ми і бачили при розгляді попередніх моделей. Але правий пагін цієї кривої може мати місце лише за дуже великих кількостей продукту «К». У випадку доекзистенціальних споживних вартостей прямуючий догори пагін зміщується далеко управо, за межі практичної реалізації. Тому олігополія має справу переважно з лівим пагоном кривої пересічних валових витрат «в», коли збільшення обсягу виробництва веде до зменшення цих витрат. У цьому полягає особливість і перевага олігополії. Дослідження ряду західних економістів, наприклад, проведені на емпіричних матеріалах, говорять про те, що у фірмах олігополістичного типу збільшення витрат при збільшенні обсягу виробництва не спостерігалося.

За нашого часу олігополії мають наднаціональний характер, вони діють у багатьох країнах одночасно. Наприклад, на канадському ринку сільськогосподарських тракторів у 1946-1967 pp. діяло переважно 7 компаній, із яких виділялася «велика трійка» - «Дір», «Інтернешнл харвестер» і «Мессі-Фергюсон», - яка володіла 80 відсотками ринку. Ці ж фірми виробляли також комбайни та іншу техніку. У 1967 році за обсягу виробництва 20 тис. тракторів щорічно пересічні валові витрати «в» становили 3875 доларів, за обсягу 60 тис. - 3412 дол., за обсягу 90 тис. - 3121 дол., тобто крива пересічних валових витрат йшла зліва-донизу-направо, ці фірми не зустрічалися з фактами не тільки підйому цієї кривої, але й фактами зупинки і падіння. Обмежуючим фактором був лише попит. Витрати на дослідницькі роботи становили 2-4 відсотки од рівня виторгу. Заводська ціна становила біля 4000 доларів, а для споживача сягала 6900 дол., дилерам фірма продавала трактори по 5058 дол. (витрати і ціни - пересічні) [2, с. 64].

Отже, провідною ознакою щодо виробництва за олігополії є реалізація ефекту масштабу, що не вдавалось у попередніх моделях ринку.

3. Сучасне розуміння олігополії

У сучасному розумінні, як для зарубіжних так і для вітчизняних науковців поняття олігополії являє собою групову монополію. Тобто олігополія являється одним із підвидів монополії.

В олігополії всі науковці, бачать приховану небезпеку переростання її в монополію, оскільки їй властиві деякі риси монополій (наприклад, здійснення єдиної цінової політики). Віднесення олігополій до монополій обумовлено також тим, що вони використовують свою владу для обмеження конкуренції й підвищення цін, їх стабільності, використовують методи недосконалої конкуренції та ін. Олігополію називають груповою монополією.

Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця (а не виробника товарів), то таку ситуацію характеризують як монопсонію. Поширенішою у цій сфері діяльності є олігопсонія -- наявність невеликої групи покупців певного товару чи послуги.

Олігополія існує тоді, коли на ринку діє декілька крупних продавців одного товару, або його близьких субститутів. Це є своєрідне переплетення монополій і конкуренції. На думку багатьох спеціалістів, така ситуація є найбільш оптимальною, бо завдяки їй вдається поєднати переваги крупного виробництва з конкурентною поведінкою.

Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко ввійти у певну галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, потрібно мати сировину і матеріали, які вже до того часу є майже повністю розподіленими. Ситуація зумовлюється також тим, що новим претендентам важко знайти ринки збуту, коли попит на цей товар уже насичений.

Продавець має своєчасно реагувати на стратегію та дії конкурентів. Якщо якась фірма знижує ціни, покупці звичайно переключають увагу на її товари. Іншим конкурентам треба вживати оперативних заходів: знижувати ціни або вдаватися до нецінових методів (впроваджувати додаткові послуги для покупців тощо) [5, с. 29].

Сьогодні, на думку П. Самуельсона і В. Нордхауза, реальними є таємна олігополія і олігополія домінування. У першому випадку олігополісти можуть таємно домовитися щодо єдиної ринкової поведінки, створивши по суті секретний монополістичний картель. У другому олігополісти проводять єдину цінову стратегію, при якій ціни визначає лідер (так зване “лідерство в цінах”), як правило, найкрупніша фірма, інші дотримуються її.

Отже, і олігополія демонструє сильні монополістичні тенденції. Це дало підставу американському економісту У. Феллнеру, а за ним і ряду дослідників колишнього СРСР трактувати олігополії як форму групової монополії, що підтверджує правильність ленінського визначення монополії як угоди кількох гігантських підприємств.

Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького “моно” - “один”, “опсонія” - “закупівля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм становищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом монопсоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали. Терміни “монопсонія” та “монопсонічна ситуація” були вперше описані англійкою Джоан Робінсон у 1933 р.

Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців певного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам [4, с. 48].

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефективній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої “монопольні прибутки” така фірма знову вміщує у дослідження та рекламу, і вона завжди виявляється здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх. “Дженерал Електрик”, “Рейдіо корпорейшн оф Америка” та “Дюпон” є найкращими прикладами таких компаній.

Оскільки дослідницька робота та реклама поглинають багато коштів, а їх результати нагромаджуються, успіхи породжують нові успіхи, а прибутки -- нові, ще більші прибутки. Тому представники дрібного підприємництва заявляють, що вони не завжди можуть ефективно конкурувати з такими фірмами. Інакше кажучи, дослідницьку роботу у промисловості може здужати лише велике виробництво, переваг якого позбавлені дрібні підприємства. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об'єднань, консорціумів пов'язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації. Відомий американський економіст Й. Шумпетер у своєму панегірику, присвяченому активному внеску монополій у справу науково-технічного прогресу, зазначає, що монополізація “розширює діапазон впливу кращих голів і знижує вплив посередностей”. Проте, якщо зіставити це із твердженням, що багато найцінніших винаходів здійснюється на дрібних підприємствах, або винахідниками-одиночками, або в університетських лабораторіях, то можна зрозуміти, що це досить суперечлива проблема [6, с. 41].

В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції і диверсифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійснює експансію та чи інша монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промислових корпорацій з торгівельними компаніями. У 80-ті роки така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.

Крім того, монополія, використовуючи фактор масового виробництва, сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпечує споживачів дешевими та якісними товарами. Доведено, що подвоєння обсягів виробництва зменшує витрати на одиницю продукції на 20%.

Отже, монополії здебільшого є крупними підприємствами з найвищою ефективністю і найнижчими виробничими витратами. Монополії, реалізуючи переваги крупного виробництва, забезпечують економію суспільних витрат виробництва й обігу.

Та, на жаль, позитивні риси є не єдиними рисами монополій. Перелік їхніх “гріхів” є значно довшим. І перший серед них -- практика встановлення монопольних цін. Монополії встановлюють надто високі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам і водночас обкладають споживачів своєрідною “даниною” на свою користь. Покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку і тому вони отримуватимуть надто мало продукту за свої гроші. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невеликий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів [3, с. 141].

Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденції до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності. Ті ефекти, які в умовах конкурентного ринку досягаються шляхом раціоналізації, монополія може досягти “меншою кров'ю” -- за рахунок свого “привілейованого” становища. Проте це зовсім не означає, що НТП має зупинитись. За теперішніх умов і монополіям не забезпечується спокійне життя, їм доводиться постійно вступати в конкурентну боротьбу, захищаючи свої позиції. Це примушує шукати шляхи зменшення виробничих витрат, у тому числі через удосконалення техніки та технології. Але сама можливість уникнути конкуренції та щоденної гонитви за лідерством у НТП використовується у зручних ситуаціях і веде до уповільнення економічного розвитку. В цьому плані найбільш шкідливою є адміністративна монополія. Тут у ролі монополістів здебільшого виступають технічно та економічно відсталі підприємства.

У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають найвищу віддачу, вилучаючи, або істотно зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші з погляду широких верств населення виробництва. Американський науковець Ф. Шерер довів, що втрати від монополістичного нераціонального розподілу ресурсів приблизно на 2% (що складає кілька десятків мільярдів доларів) зменшують ВНП США [3, с. 142].

Доведено, що монополія зумовлює застій та загнивання господарського механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормальному ринку. Недаремно лауреат Нобелівської премії, видатний американський економіст Поль Самуельсон, зважуючи позитивні та негативні риси і наслідки монополії, робить однозначний висновок: “це економічне та соціальне зло”

Висновки