Державна науково-технічна політика

План

• Вступ
• 1. Поняття науково-технічної політики
• 2. Історичний розвиток науково-технічної діяльності
• 2.1 Науково-технічна революція
• 3. Державне регулювання розвитку науки та техніки України
• 3.1 Сутність державної науково-технічної політики та головні канали її підтримки
• 3.2 Пряме державне регулювання науки та техніки
• 4. Державна науково-технічна політика: напрямки удосконалення відносно проектних організацій
• 5. Основні показники розвитку науки та науково-технічної діяльності України за 1996-2006 рр.
• Висновки
• Використана література
• Додатки

Вступ

У сучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, де наука виконує роль головного економіко-відтворювального фактора, забезпечують свій розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та використання принципово нових наукових досягнень. Міжнародний технологічний та науковий обмін, трансфер інтелектуального потенціалу -- одна з ознак нашого часу.

Зрозуміло, що Україна стане процвітаючою державою тільки тоді, коли вона зможе комплексно і ефективно освоїти в своїх інтересах території та ресурси, якими володіє. Але зробити це неможливо без тісної економічної і технологічної співпраці з розвинутими країнами. Тому стратегічною метою для України повинно бути її входження до міжнародних науково-технічних потоків, які дозволять модернізувати вітчизняне виробництво, забезпечити конкурентоспроможність основних галузей промисловості.

Державна науково-технічна політика виражає відношення держави до наукової і науково-технічної діяльності, визначає цілі, напрями і форми діяльності органів державної влади в області науки і техніки.

Її основними цілями є:

ь розвиток, раціональне розміщення і ефективне використання науково-технічного потенціалу;

ь забезпечення прогресивних структурних змін в області матеріального

виробництва, підвищення його ефективності і конкурентоспроможності

продукції;

ь збільшення внеску науки і техніки в розвиток економіки держави

реалізацію найважливіших соціальних завдань;

ь зміцнення обороноздатності країни;

ь поліпшення екологічної обстановки і ін.

1. Поняття науково-технічної політики

Вирішальний вплив науково-технічного прогресу на економічний і соціальний розвиток пояснюється тим, що: по-перше, використання у виробництві нової техніки, технології та інформаційних систем стає провідним фактором зростання продуктивності економічних ресурсів; по-друге, НТП позитивно впливає на вдосконалення структури економіки, зменшуючи у складі витрат на виробництво питому вагу живої праці з одночасним збільшенням питомої ваги засобів і предметів праці; по-третє, застосування новітньої техніки і технології виробництва забезпечує підвищення якості продукції (послуг).

Узагальнення історичного досвіду різних країн переконливо доводить, що НТП є внутрішнім фактором розвитку економіки і характеризується органічним впливом науки і техніки на розвиток виробництва. Отже, науково-технічний прогрес є ендогенним фактором економічного розвитку. Розвиток НТП переміщує назовні межу виробничих можливостей і справляє позитивний вплив на рівноважне економічне зростання.

Законом України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» (1991 р.) визначено, що державна науково-технічна політика -- це складова соціально-економічної політики держави, яка визначає основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері.

В Україні існує розгалужена система державних органів, які здійснюють науково-технічну політику. У структурах як законодавчих, так і виконавчих органів державної влади створено відповідні органи, до функцій яких належить формування засад науково-технічної політики. Безпосередню діяльність з розроблення, обґрунтування та ресурсного забезпечення державних науково-технічних програм проводять Міністерство економіки, Міністерство промислової політики, Міністерство освіти та науки, Міністерство фінансів, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Досягнення цілей і завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів. За формою впливу весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та методи непрямого регулювання. До методів прямого регулювання належать: визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки; державні науково-технічні програми; державне замовлення в науково-технічній сфері; державна науково-технічна експертиза; бюджетне фінансування досліджень і робіт, виконуваних у рамках пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; підготовка науково-технічних кадрів; державна політика у сфері патентів і ліцензій.

До методів непрямого регулювання належать: інструменти податкової, фінансово-бюджетної, амортизаційної політики; правовий захист інтелектуальної власності; державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва тощо.

Початковим етапом формування науково-технічної політики є визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки. Виходячи з пріоритетних напрямів розробляють систему заходів, яку реалізують усіма методами державного регулювання.

Державні науково-технічні програми є одним із методів планування науково-технічного розвитку. Вони мають індикативний характер, включають планові завдання державним установам, замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям, а також прогнози розвитку наукових досліджень і проектних робіт у приватному секторі економіки.

Державне замовлення в науково-технічній сфері забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробленні та освоєні принципово нових технологій і видів продукції.

Державна науково-технічна експертиза є невід'ємним елементом реалізації науково-технічної політики. Вона проводиться з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів і програм розвитку науки і техніки, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу, визначення якісного рівня досліджень та їх результатів. Висновки державної експертизи також використовуються для обґрунтування доцільності надання податкових і кредитних пільг.

Бюджетне фінансування науково-технічної діяльності стосується, як правило, фундаментальних досліджень і розробок, пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, прикладних науково-технічних розробок, результати яких мають загальнодержавне значення; науково-технічних досліджень і робіт, пов'язаних із науково-технічним співробітництвом за міжнародними угодами.

Важливим методом реалізації науково-технічної політики є формування та заохочення науково-технічних кадрів. Держава забезпечує підготовку та перепідготовку науково-технічних кадрів у державних наукових установах і навчальних закладах, виділяє необхідні для цього бюджетні асигнування та матеріальні ресурси, законодавче надає рівні правові умови для функціонування організаційних структур різних форм власності, які здійснюють навчання і підвищення кваліфікації кадрів. Держава встановлює нормативний мінімум науково-технічних знань для кожного рівня освіти. З метою підготовки наукових кадрів держава запроваджує систему атестації наукових викладацьких кадрів і сприяє визнанню еквівалентності дипломів про вищу освіту та наукових ступенів на міждержавному рівні. За найвищі досягнення у галузі науки і техніки держава встановлює премії і почесні звання для осіб, які зробили значний внесок у розвиток науки.

Державна політика у сфері патентів і ліцензій спрямована на регулювання відносин, пов'язаних з набуттям і використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності. Автори інтелектуальної власності отримують частину доходів від використання їхнього продукту у бізнесі. В такий спосіб створюється ефективна система заохочення науково-технічних робітників в інтенсифікації досліджень і розробок, підвищення якості науково-технічного і технологічного продукту, його практичної спрямованості. Необхідною умовою практичного використання науково-технічних досягнень є державний захист права інтелектуальної власності на науково-технічну продукцію. Результати науково-технічної діяльності є об'єктом власності створювачів (розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором.

Складовою державної політики в сфері НТП є підтримка міжнародного науково-технічного співробітництва. Суб'єктам науково-технічної діяльності надається право брати участь у виконанні міжнародних програм та укладати угоди з іноземними організаціями і фірмами, брати участь у діяльності іноземних та міжнародних наукових товариств, асоціацій та союзів на правах їхніх членів, здійснювати взаємний обмін науково-технічною інформацією, проводити обмін науково-технічними і викладацькими кадрами, студентами та аспірантами, а також спільну підготовку фахівців.

Кінцевим результатом упровадження досягнень НТП є інновації. Вони здійснюються з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту. В результаті інновацій породжуються позитивні екстерналії, тобто ефект від інновацій отримують не тільки ті, хто здійснює їх, але й інші фізичні та юридичні особи, які використовують їх. Головною функцією інноваційної діяльності є функція технічних, технологічних, економічних, організаційних, соціальних, екологічних та інших змін. Інноваційний процес складається з взаємозумовлених стадій, які охоплюють невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва та сферу експлуатації.

Розрізняють три форми інноваційного процесу: простий внутрішньо організаційний (натуральна форма), простий міжорганізаційний (товарна форма) та розширений. Процес поширення інновацій проходить дві фази: створення нововведення та розповсюдження його; дифузія нововведення.
Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» видами інноваційної діяльності є:

ь випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

ь прогресивні міжгалузеві структурні зміни;

ь реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності;

ь фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін у стані продуктивних сил;

ь розроблення і впровадження нової ресурсозберігаючої технології.

Об'єктами інноваційної діяльності є розроблення і впровадження нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління. Суб'єктами інноваційної діяльності є юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, громадяни України, держави, іноземні організації і громадяни, а також особи без громадянства, що беруть участь в інноваційній діяльності.

Класифікація інновацій здійснюється за такими ознаками: рівень новизни, міра новизни, стадія життєвого циклу товару, сфера застосування, темп здійснення, вид ефекту та ін.

Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами: сприяння зростанню інноваційної активності; орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які складають основу сучасного технологічного прогресу; узгодження державної інноваційної політики з ефективним функціонуванням конкуренції в інноваційній діяльності, захистом інтелектуальної власності; сприяння регіональному розвитку інноваційної діяльності, міжрегіональному і міжнародному трансферту технологій, міжнародному інвестиційному співробітництву, захист інтересів національного інноваційного підприємництва.

2. Історичний розвиток науково-технічної діяльності

Як вид діяльності науково-технічна діяльність виникає унаслідок тривалої еволюції таких соціальних інститутів як «наука» і «техніка», їх об'єднання під час електротехнічної еволюції (до. ХІХ ст. -- п. ХХ ст.). У цей же період відбувається її інституціоналізація, хоча перші соціальні інститути, де виконувалися, як правило, лише наукові дослідження, - університети і національні академії наук виникли набагато раніше (відповідно ХІ ст. і ХVІІ ст.). Наукова діяльність періоду становлення науки (XVII -- ХІХ ст.) не була орієнтованою на виробництво (або була слабо орієнтованою), проте в ХІХ ст. в системі наук виділяються технічні науки, що стали однією з передумов електротехнічної революції. Тоді ж формуються перші відділи досліджень і розробок (ДР) на промислових підприємствах -- дослідницькі лабораторії. Прообраз першої лабораторії ДР для розробки парових двигунів був створений ще в 1770-1780 рр. фірмою Boulton&Watt, але народження сучасної лабораторії ДР датують 1876 р., коли Т. Едісон відкрив свою знамениту лабораторію в Менло-парку, а О. Белл заснував подібну установу в Бостоні. Практично в цей же час подібні структури виникають в Європі: фірмою BASF в Німеччині відкрито першу дослідницьку лабораторію, а General Electric, що вважається засновником дослідницьких лабораторій в США, створює ДР - підрозділ лише в 1900 р. Якщо на рубежі сторіч в американській промисловості функціонували 139 дослідницьких лабораторій, то за наступних 20 років до них додалися 553 нові. Стрімке зростання ДР - підрозділів, їх результативність зумовили входження лабораторій ДР в склад корпорацій нарівні з іншими підрозділами.

Бурхливий розвиток науково-технічної діяльності в капіталістичних країнах відбувається в 1960 р, що відобразила науково-технічна революція, в науковій літературі з'являються ґрунтовні фундаментальні дослідження цього виду діяльності: робота Ф. Махлупа, де проаналізовані тенденції розвитку ДР в США, в післявоєнний період робота Е. Менсфілда, де розглянуті економічні аспекти цього виду діяльності в умовах ринкової економіки, піонерної в цій області стала робота Дж. Бернала.

У Україні проблеми реорганізації вітчизняної наукової системи, яка ставала і розвивалася як частина цілісної системи радянської науки, і організації науково-технічної діяльності в умовах ринкової трансформації національної економіки виникла з моменту суверенітету країни. Організація науково-технічної діяльності і дослідження економічних проблем науки соціалістичного періоду виходили з основоположної тези про її належність до невиробничої сфери.

Галузь економіки «Наука і наукове обслуговування» відносили до невиробничої сфери, вона мала перерозподільний характер, в ній не створювався ні національний продукт, ні прибуток. З переходом в 1997 р. на міжнародні стандарти статистики і обліку в Україні упроваджений Класифікатор видів економічної діяльності (КВЕД), при розробці якого за основу було прийнято Міжнародну стандартну галузеву класифікацію всіх видів економічної діяльності в Європейському Союзі (NACE), і тому ділення галузей або видів економічної діяльності на виробничу і невиробничу сфери невиправдано. У КВЕД статистичні одиниці спостереження галузі «Наука і наукове обслуговування» розподіляються між секцією «Операції з нерухомістю, здача в оренду і послуги юридичним особам» (розділ 73 «Дослідження і розробки» і розділ 74 «Послуги надані юридичним особам») і секцією «Колективних, суспільних і особистих послуги» (розділ 92 «Діяльність в області відпочинку і розваг, культури і спорту»). Всі статистичні одиниці, основним видом діяльності яких є науково-технічна діяльність, відносяться до підприємств і організацій, що надає послуги. Проте визначення суті науково-технічної діяльності в Україні сьогодні відрізняється від міжнародних положень, які спільно проведені і відображені в установках «Посібника зі статистики науково-технічної діяльності» ЮНЕСКО, де науково-технічна діяльність охоплює ті її види, які ведуться на систематичних початках, безпосередньо пов'язані з отриманням розповсюдження і практичним використанням наукових і технічних знань у всіх областях науки і техніки.

2.1 Науково-технічна революція

Весь розвиток людської цивілізації тісно пов'язаний з науково-технічним прогресом. Але на тлі цього прогресу бувають окремі періоди швидких і глибоких змін продуктивних сил. Таким був період промислових переворотів у ряді країн в XVIII-XIX ст., який ознаменував перехід від ручного до крупного машинного виробництва. І тим більше таким став період сучасної НТР, що почалася в середині XX ст.

Науково-технічна революція (НТР) є корінним якісним переворотом в продуктивних силах людства, заснований на перетворенні науки на безпосередню продуктивну силу суспільства.

Сучасна НТР характеризується чотирма головними рисами.
По-перше, універсальністю, всеосяжністю. Вона перетворить всі галузі і сфери, характер праці, побут, культуру, психологію людей. Якщо символом промислових переворотів минулого зазвичай вважають парову машину, то для сучасної НТР такими символами можуть служити і ЕОМ, і космічний корабель, і атомна електростанція, і реактивний літак, і телевізор. Всеосяжність сучасної НТР можна трактувати і географічно, оскільки в тому або іншому ступені вона торкнулася всіх країн світу і всіх географічних оболонок Землі, а також космічного простору.

По-друге, надзвичайним прискоренням науково-технічних перетворень. Воно виражається в різкому скороченні часу між науковим відкриттям і його впровадженням у виробництво, в швидшому, як то кажуть, моральному зносі і, отже, в постійному оновленні продукції.

По-третє, НТР різко підвищила вимоги до рівня кваліфікації трудових ресурсів, що безпосередньо торкається і кожного з вас. Вона привела до того, що у всіх сферах людської діяльності збільшилася частка розумової праці, відбулася, як то кажуть, його інтелектуалізація.

По-четверте, важлива особливість НТР полягає в тому, що вона зародилася ще в роки другої світової війни як військово-технічна революція: найголосніше про її початок сповістив вибух атомної бомби в Хіросімі в 1945 р. Впродовж всього періоду «холодної війни» НТР в ще більшому ступені була орієнтована на використання новітніх досягнень науково-технічної думки у військових цілях.

Економісти, філософи і соціологи вважають, що сучасна НТР -- це єдина складна система, в якій тісно взаємодіють один з одним чотири складові частини: 1) наука, 2) техніка і технологія, 3) виробництво, 4) управління.

Наука: зростання наукоємної. Наука в епоху НТР перетворилася на дуже складний комплекс знань. Разом з цим вона утворює широку сферу людської діяльності; науковців в світі -- 5-6 млн. чоловік, тобто 9/10 науковців, що коли-небудь жили на Землі, -- наші сучасники. Особливо зросли зв'язки науки з виробництвом, яке стає більш наукоємним. Проте відмінності в цьому між економічно розвиненими країнами, що розвиваються, дуже великі.

Перше місце в світі по абсолютному числу учених і інженерів займають США, за ними слідують Японія і країни Західної Європи, де витрати на науку складають 2-3% ВВП. Не дивлячись на значне зниження числа науковців за останні роки, в цю групу лідерів входить і Росія. А в країнах витрати, що розвиваються, на науку в середньому не перевищують 0,5%.

Техніка і технологія: два шляхи розвитку. Техніка і технологія утілюють в собі наукові знання і відкриття. Основна мета використання нової техніки і технології - підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці.

Останнім часом разом з головною функцією техніки і технології все великої ролі починають набувати її ресурсозберігаючі і природоохоронні функції. У Великобританії, Італії 2/3 сталі отримують з металобрухту, у Великобританії і Японії більше 1/2 паперу -- з макулатури, в США, Японії велику частину алюмінію -- як вторинний алюміній. По виробництву природоохоронної техніки і впровадженню природоохоронної технології особливо виділяються ФРН і США, а по експорту такої техніки на першому місці коштує ФРН.

В умовах НТР розвиток техніки і технології відбувається двома шляхами.

Еволюційний шлях полягає в подальшому вдосконаленні вже відомої техніки і технології -- в збільшенні потужності (продуктивності) машин і устаткування, в зростанні вантажопідйомності транспортних засобів. Ще на початку 50-х рр. найкрупніший морський танкер вміщав 50 тис. т нафти. У 60-х рр. з'явилися супертанкери вантажопідйомністю 100, 200, 300, а в 70-х рр. -- 400, 500, 550 тис. т. Найбільші з них побудовані в Японії і Франції.

Революційний шлях полягає в переході до принципово нової техніки і технології. Мабуть, найбільш яскравий вираз він знаходить у виробництві електронної техніки. Дійсно, раніше говорили про «століття текстилю», «століття сталі», «століття автомобіля», а зараз -- про «століття мікроелектроніки». Не випадково ту «другу хвилю» НТР, яка почалася в 70-х рр., часто іменують мікроелектронною революцією. Її називають також мікропроцесорною революцією, оскільки винахід мікропроцесора в історії людства можна порівняти хіба що з винаходом колеса, друкарського верстата, парової машини або електрики.

Величезне значення має і прорив до нових технологій.

У машинобудуванні це перехід від механічних способів обробки металів до немеханічних -- електрохімічним, плазмовим, лазерним, радіаційним, ультразвуковим, вакуумним і ін. У металургії це застосування найпрогресивніших способів отримання чавуну, стали і прокату, в сільському господарстві -- безплужне землеробство, так звана нульова обробка ґрунту, у сфері комунікацій радіорелейна, телефакси, електронна пошта, пейджингова і стільниковий зв'язок і ін.

В кінці 90-х рр. в головних країнах Заходу практично вся сталь проводиться в кисневих конвертерах і електропечах; половина всіх сталевих заготовок, а в Японії, ФРН, Франції, Республіці Корея навіть 95%, виходить способом безперервного розливання. Революційний шлях -- головний шлях розвитку техніки і технології в епоху НТР.

Виробництво в епоху НТР розвивається по шести головних напрямах. Перший напрям -- електронізація, тобто насичення всіх областей людської діяльності засобами електронно-обчислювальної техніки. Завдяки електронізації абсолютно змінюється технологія багатьох виробничих процесів.

Якщо електронна промисловість на початку НТР ще входила до складу електротехніки, то в середині 80-х рр. за вартістю продукції вже порівнялася з нафтовою промисловістю, на рубежі 90-х рр. обігнала автомобільну, а в кінці 90-х - хімічну промисловість. Нині вартість її продукції вже перевищує 1 трлн. дол.

Електронна промисловість багато в чому визначає весь хід НТР. Найбільший розвиток ця галузь отримала в США, Японії, ФРН, деяких нових індустріальних країнах.

Другий напрям -- комплексна автоматизація. Вона почалася в 50-х рр. у зв'язку з появою ЕОМ. Якісно новий етап комплексної автоматизації пов'язаний з появою в 70-х рр. МІКРОЕОМ і мікропроцесорів, які вже «отримали прописку» в багатьох галузях виробничої і невиробничої сфер. З мікропроцесорами зв'язана справді нова ера в застосуванні різноманітних електронно-механічних маніпуляторів, які чеський письменник К. Чапек ще в 20-і рр. назвав роботами. У свою чергу, виникнення робототехніки спричинило створення гнучких виробничих систем, заводів-автоматів.

Роботобудування в наші дні також стало однією з найбільш важливих наукоємних галузей виробництва, а загальне число промислових роботів в світі в 1999 р. перевищило 1 млн. Найбільшим парком таких роботів володіють Японія, США, ФРН, Італія, Франція.

Японія випереджає всі країни світу не тільки по кількості промислових роботів (50% світового парку), але і по оснащеності ними виробництва. На кожних 10 тис. робочих, зайнятих в автомобільній промисловості, доводиться 800 роботів, тоді як в США - 300.

Третій напрям -- перебудова енергетичного господарства, заснована на енергозбереженні, вдосконаленні структури паливно-енергетичного балансу, ширшому використанні нових джерел енергії. Особливі багато проблем викликає розвиток атомної енергетики. До кінця 90-х рр. в світі діяло вже 450 ядерних енергоблоків. Найбільший розвиток ця галузь отримала в США, Франції, Японії, ФРН, Росії, на Україні. Проте останнім часом, побоюючись можливих екологічних наслідків, багато країн скорочують свої програми споруди АЕС.

Четвертий напрям -- виробництво нових матеріалів. Сучасне виробництво пред'являє набагато вищі вимоги до старих конструкційних матеріалів -- чорних і кольорових металів, синтетичних полімерів, частка яких зросла. Але воно викликало до життя і принципово нові композиційні, напівпровідникові, керамічні матеріали, оптичне волокно, а також такі «метали XX ст.», як берилій, літій, титан (метал номер один аерокосмічної промисловості) і багато інших.

П'ятий напрям -- прискорений розвиток біотехнології. Цей напрям виник в 70-і рр., але вже стало одним з найперспективніших. Біотехнологія і біоіндустрія, що також належать до найбільш наукоємних новітніх галузей НТР, особливо успішно розвиваються в США, а також в Японії, ФРН, Франції.

Шостий напрям -- космонавтика. Розвиток космонавтики привів до виникнення ще однієї новітньої наукоємної галузі -- аерокосмічної промисловості. З нею пов'язана поява багатьох нових машин, приладів, сплавів, деякі з них потім знаходять застосування в некосмічних галузях.

Разом з цими найважливішими новими напрямами в епоху НТР продовжують грати велику роль і що такі стали вже традиційними шляху вдосконалення виробництва, як його механізація, електрифікація, хімізація.

Управління. Сучасний етап НТР характеризується новими вимогами до управління. У відповідь на запити практики виникла особлива наука про управління -- кібернетики. Одночасно це і наука про інформацію. Ми живемо в епоху «інформаційного вибуху», коли об'єм наукових знань і кількість джерел інформації ростуть дуже швидко.

Випуск різної інформаційної техніки вже став однією з новітніх наукоємних галузей виробництва, а її обслуговування викликало до життя нові спеціальності програмістів, операторів і ін. Інформатика дозволяє здійснювати системний підхід, застосовувати економіко-математичне моделювання.

Велику дію вона надає і на розміщення виробництва. Так, багато наукоємних галузей тяжіють в першу чергу до джерел добре організованої і різноманітної інформації, як правило, що знаходиться у великих містах і міській агломерації. У зарубіжній Європі, Японії, Америці, Австралії з вуличного телефону-автомата можна зв'язатися з кожним континентом.

В наші дні вже існує світовий інформаційний простір. Велику роль в його створенні грає Інтернет -- всесвітня комп'ютерна телекомунікаційна система, почало якій належало в США в 1969 р. Нині нею користуються вже десятки мільйонів чоловік у всьому світі.

Загальна інформатизація не обійшла стороною і географічну науку, у складі якої виник новий напрям, -- географічна інформатика, або геоінформатика. У свою чергу, розвиток геоінформатики привів до створення геоінформаційних систем (ГІС). Впровадження ГІС-технологій в географію зачепило багато її галузей, і в першу чергу картографію. Вже створені світові електронні атласи, що розрізняються по характеру і мові. Національні електронні атласи видані в США, Канаді, Японії, Швеції, Китаї і в багатьох інших країнах.

Геоінформатика -- один з головних напрямів з'єднання географічної науки з досягненнями сучасного етапу НТП.

• 3. Державне регулювання розвитку науки та техніки України

3.1 Сутність державної науково-технічної політики та головні канали її підтримки

Науково-технічний прогрес -- головний фактор розвитку суспільства; у цьому контексті державна науково-технічна політика є найважливішою складовою соціально-економічної політики України. Вона визначає основні цілі, форми та методи діяльності держави у науково-технічній сфері. Науково-технічна діяльність включає фундаментальні й прикладні наукові дослідження, а також доведення їх результатів до стадії практичного використання. Держава формує і реалізує науково-технічну політику, забезпечує соціально-економічні, організаційні та правові умови для формування та ефективного використання науково-технічного потенціалу, створює сучасну інфраструктуру науки і готує науково-технічні кадри, забезпечує державне фінансування та пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довгострокових державних науково-технічних програм, підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, здійснює державну підтримку всіх суб'єктів науково-технічної діяльності, організацію статистики у науково-технічній сфері, забезпечує створення ринку науково-технічної продукції, оцінює науково-технічний рівень досліджень, нових технологій і техніки, проводить експертизу науково-технічних проектів, встановлює зв'язки з іншими державами у науково-технічному співробітництві.

Основні принципи державної науково-технічної політики:

ь демократизація та децентралізація управління у сфері науки і техніки;

ь врахування вимог екологічної безпеки;

ь підтримка (першочергова) науково-дослідних робіт, що забезпечують вирішення найважливіших проблем розвитку України шляхом вибору науково-технічних пріоритетів;

ь збалансованість розвитку фундаментальних і прикладних досліджень;

ь підтримка конкуренції і підприємництва у науково-технічній сфері;

ь створення і розвиток ринку науково-технічної продукції;

ь участь науково-технічної громадськості у формуванні та реалізації державної науково-технічної політики.

Функції з реалізації державної науково-технічної політики, що здійснюють органи державної влади і органи державного управління п'яти рівнів:І рівень -- Верховна Рада України; II рівень -- Уряд України; III рівень -- міністерства, відомства та інші центральні органи управління; IV рівень -- місцеві органи державної влади і управління; V рівень -- організації, установи та підприємства, що беруть участь у проведенні науково-технічної політики.

Верховна Рада України визначає основні цілі, напрями та правові основи діяльності у науково-технічній сфері, встановлює обсяги бюджетного фінансування наукових досліджень, відрахувань бюджетних коштів до Державного фонду фундаментальних досліджень, Державного інноваційного фонду та розміри державного резерву матеріально-технічних і сировинних ресурсів для забезпечення науково-технічної діяльності; затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та перелік національних програм і обсяги фінансування за кожною з них; створює систему кредитно-фінансових, податкових та митних регуляторів у науково-технічній політиці.

Уряд України здійснює розподіл коштів бюджету, призначених для фінансування наукових досліджень. Державного інноваційного фонду та інших державних фондів, організацію розроблення національних та державних науково-технічних програм, механізму їхньої реалізації та контроль за їх виконанням, організацію і координацію робіт щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної діяльності, визначає порядок формування і використання позабюджетних фондів для науково-технічної діяльності, розробляє економічні, правові та організаційні механізми стимулювання науково-технічної діяльності, укладає міжнародні угоди у сфері науково-технічного співробітництва.

Міністерства та відомства реалізують науково-технічну політику у підпорядкованій галузі. Центральними органами державного уп-равління України, що виконують функції управління розвитком науки і техніки, є Міністерство економіки (зведений відділ економічних реформ та науково-технічної політики) і Державний комітет розвитку науки і техніки. До організаційних структур, які беруть участь у проведенні державної науково-технічної політики, належать сертифікаційні служби, організації науково-технічної експертизи, інформації, республіканські та місцеві фонди; їх діяльність спрямована на підтримку науково-технічної сфери.

Науково-технічна діяльність загальнодержавного значення здій-снюється за рахунок бюджету та державних позабюджетних фондів. Для фінансування та матеріально-технічної підтримки заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки в Україні створюється Державний інноваційний фонд. Інші види науково-технічної діяльності реалізуються за рахунок власних та залучених коштів для інноваційної діяльності всіх суб'єктів науково-технічної сфери. Держава створює пільгові умови фінансування за рахунок цих коштів, визначає обсяг кредитних ресурсів для забезпечення наукової інноваційної діяльності та порядок надання пільг по кредитах.

3.2 Пряме державне регулювання науки та техніки

Державне регулювання науково-технічної діяльності включає пряме державне регулювання розвитку науково-технічної сфери і державне регулювання умов науково-технічної діяльності. Пряме державне регу-лювання здійснюють за допомогою таких форм і методів, як: визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки, формування і реалізація національних, державних та міждержавних науково-технічних програм, формування і розміщення державного замовлення (державного контракту) у науково-технічній сфері, бюджетне фінансування певних видів науково-технічної діяльності, проведення державної науково-технічної експертизи, створення системи науково-технічної інформації, проведення патентно-ліцензійної діяльності, проведення метрології, стандартизації та сертифікації продукції у науково-технічній сфері, формування та заохочення науково-технічних кадрів. Функцію визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки здійснює Верховна Рада України за поданням Уряду України. Основою для визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки є комплексний прогрес соціально-економічного та науково-технічного розвитку України з обов'язковим аналізом його варіантів. Останній ґрунтується на системі часткових науково-технічних прогнозів, які розробляються на всіх рівнях управління народним господарством і всіх стадіях науково-технічного прогресу.

Розвиток науково-технічного прогресу передбачає такі шість послідовних стадій: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, розробки (конструкторські, технологічні, проектні, організаційні), підготовка виробництва, серійне виробництво й експлуатацію.

Об'єктами прогнозів при прогнозуванні розвитку фундаменталь-них досліджень є напрями досліджень, очікувані результати, можливі наукові та економічні ефекти, поточні витрати і капітальні вкладення. Об'єктами прогнозів розвитку прикладних досліджень є вибір і обґрунтування найважливіших наукових проблем, які забезпечують можливість прискорення науково-технічного прогресу з метою економічного і соціального розвитку країни, визначення народногосподарських потреб в різних видах продукції, визначення її типорозмірів, зниження матеріало- та енергомісткості.

Прогнозування фундаментальних та прикладних досліджень здійснюють за допомогою системного аналізу і синтезу, методів експертних оцінок, сценаріїв, побудови «дерева цілей», морфологічного аналізу. Це дозволяє провести структуризацію проблем, знайти доцільну Послідовність рішень, отримати варіанти кількісних оцінок, вибрати найкращі напрями досліджень.

Прогнозування розробок здійснюється головними інститутами міністерств і відомств разом з інститутами Академії наук України. Головне завдання цих прогнозів полягає у виборі найперспективніших розробок, які суттєво впливають на зростання продуктивності праці, скорочення витрат матеріалів на одиницю продукції, раціональне використання природних ресурсів. При прогнозуванні на стадії розробок застосовуються методи визначення потреб, комбінації методів екстраполяції та методів експертних оцінок.

При прогнозуванні підготовки виробництва прогнозом охоплюється підготовка діючих підприємств до випуску нової техніки, будівництво підприємств для випуску нових засобів і предметів праці.

При прогнозуванні стадії експлуатації об'єктом прогнозування виступає нова техніка, яка надходить у виробництво і в особисте споживання, експлуатація розвіданих запасів нафти, газу та інших ресурсів. У прогнозуванні на стадіях підготовки виробництва, серійного виробництва й експлуатації застосовують методи експертних оцінок, екстраполяції, факторного аналізу, імітаційні методи, систему укрупнених балансових розрахунків.

За кожним пріоритетним напрямом розвитку науки і техніки виз-начаються державні органи та наукові організації, які розробляють кон-цепцію відповідного напряму розвитку науки і техніки з визначенням цілей, очікуваних економічних і соціальних результатів, структурних змін у виробництві внаслідок його реалізації та обґрунтовують необхідні для цього витрати. Концепція розглядається Урядом України і після її схвалення є основою для формування державних науково-технічних програм щодо виконання наукових досліджень, створення та освоєння нових видів техніки і технології.

Державні науково-технічні програми є основним засобом реалізації національних програм та пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Вони формуються і реалізуються на підставі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах. По кожній з державних науково-технічних програм Уряд України визначає орган управління, відповідальний за розвиток і реалізацію програми, призначає керівників програми, надає їм необхідні повноваження, зокрема право розпоряджатися ресурсами.

Для стимулювання участі суб'єктів науково-технічної діяльності в розвитку фундаментальних досліджень, у розробці та освоєнні принципово нових технологій, науково-технічної продукції, створюваних, як правило, відповідно до науково-технічних програм та за конкурсними проектами державних органів, а також державних фондів, що підтримують науково-технічну діяльність, вводиться державне замовлення (контракт) у науково-технічній сфері.

Державне замовлення (контракт) у науково-технічній сфері, як правило, забезпечується фінансуванням та підтримується матеріально-технічними ресурсами і видається виконавцям на конкурсних засадах.

Держава забезпечує бюджетне фінансування фундаментальних досліджень і розробок, робіт, що виконують у рамках пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, прикладних науково-технічних розробок, результати яких мають загальнодержавне значення, робіт, пов'язаних з науково-технічним співробітництвом на основі міждержав-них угод.

У складі індикативного державного плану економічного і соціального розвитку України розроблюються показники: обсягів фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, державних замовлень (контрактів) на проведення фундаментальних та найважливіших прикладних досліджень, розроблення та освоєння нових технологій, показники науково-технічних програм. Як інформаційні використовуються розрахункові узагальнюючі показники ефективності науково-технічного прогресу.

Невід'ємним елементом державного регулювання науково-технічною діяльністю є державна науково-технічна експертиза, яка проводиться з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, відповідних науково-технічних програм та проектів, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу.

Держава проводить певну політику у формуванні та заохоченні науково-технічних кадрів і, зокрема, забезпечує їх підготовку, сприяє підготовці і перепідготовці її за межами України, запроваджує систему атестації кадрів, встановлює обов'язковий мінімум науково-технічних знань для кожного рівня освіти, встановлює державні та іменні премії у галузі науки і техніки.

Важливою формою державного регулювання є створення і функціонування системи науково-технічної інформації. Це передбачає організацію територіальних мереж первинного збирання та обробки усіх видів науково-технічних даних, державних центрів, наукових бібліотек, сприяє відкритості і загальнодоступності інформації.

Патентно-ліцензійна діяльність забезпечує регулювання всього комплексу правових і економічних відносин, пов'язаних із створенням, захистом і використанням промислової власності та винаходів.

Метрологія, стандартизація і сертифікація у науково-технічній сфері означає встановлення загальних принципів або характеристик щодо науково-технічної продукції, що є об'єктом стандартизації, технічних вимог, яким повинна відповідати науково-технічна продукція, правил -- метрологічних, санітарних, технологічних, організаційних і екологічних та інших вимог щодо виробництва науково-технічної продукції. В Україні, які в інших країнах, введено державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил суб'єктами науково-технічної діяльності. Цю функцію виконує Державний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України) та його територіальні органи. Держава законодавче забезпечує захист права власності суб'єктів на науково-технічну продукцію, створює необхідні економічні умови для міжнародного науково-технічного співробітництва.

4. Державна науково-технічна політика: напрямки удосконалення відносно проектних організацій

Вітчизняні проектні організації відіграють важливу роль в розвитку і використанні науки і техніки в країні, вони сприяють доведенню результатів наукових досліджень до стадії практичного використання, ресурси цих організацій застосовуються для вирішення задач науково-технічного розвитку країни. Створення державними органами влади більш сприятливих умов діяльності проектних організацій є напрямком удосконалення державної науково-технічної політики. Однак важливо враховувати специфіку цих організацій.

Метою досліджень є обґрунтування необхідності забезпечення в рамках державної науково-технічної політики більш сприятливих умов діяльності відносно великим за масштабом проектним організаціям.

Пропонується наступний перелік критеріїв розподілу проектних організацій за масштабом (в послідовності за ступенем важливості): чисельність персоналу; сукупний стаж роботи основного персоналу; наявність працівників серед основного персоналу з науковим ступенем за напрямком робіт; термін існування організації; рівень забезпеченості комп'ютерною технікою; наявність спеціальних програм для виконання проектно-кошторисної документації; наявність експортних замовлень. Наведені критерії так чи інакше (прямо або опосередковано, тобто непрямим чином) характеризують рівень кадрового потенціалу проектних організацій, їх масштаб, можливості щодо виконання проектно-кошторисної документації та розробки проектних рішень, рівень науково-технічного потенціалу кожної організації.

Відносно великі за масштабом проектні організації України (на відміну від відносно малих) є своєрідними центрами навчання персоналу, частина якого з часом переходить на роботу до відносно малих за масштабом відповідних організацій. Відносно великі проектні організації мають більший рівень спеціалізації та в змозі виконувати проектно-кошторисну документацію більшого рівня складності, масштабності та наукоємності. Ці організації мають більші обсяги архівної документації, що надає можливості навчання персоналу; в цих організаціях працює більше фахівців, які допомагають у відповідному навчанні. На відміну від відносно малих за масштабом проектних організацій вони мають більші можливості у навчанні персоналу тобто підвищенню рівня науково-технічного потенціалу, однак не рідко програють за ціною виконання проектно-кошторисної документації через відносно більший рівень накладних витрат.

В деяких періодах часу, як, наприклад в 1992-2006 рр. в Україні попит на проектно-кошторисну документацію низького та середнього рівня складності домінував в структурі відповідних замовлень. В таких умовах переваги, в тому числі за цінами та витратами, мали відносно малі за масштабом проектні організації. Останні в змозі виконувати проектно-кошторисну документацію низького та середнього рівня складності з меншими витратами, однак практично не виконують відповідну документацію високого рівня складності, масштабності та наукоємності, та зорієнтовані більше на залученні досвідчених фахівців, а не на навчанні власного персоналу. Саме кількість таких організацій зростає в цей період та збільшується чисельність їх персоналу за рахунок відтоку досвідченого персоналу з відносно великих за масштабом проектних організацій. Умови діяльності останніх погіршуються, що негативно відображається на рівні використання та розвитку науки і техніки в країні, тому, що саме відносно великі за масштабом проектні організації мають більш суттєвий вплив на цей рівень.

Виходячи з цілей розвитку науково-технічного потенціалу проектних організацій та інтенсифікації науково-технічного розвитку країни важливими напрямками удосконалення державної науково-технічної політики стосовно цих організацій є наступні: забезпечення державними органами влади більш сприятливих умов діяльності для відносно великих за масштабом проектних організацій; створення умов цими органами для збільшення масштабів відповідних організацій.

5. Основні показники розвитку науки та науково-технічної діяльності України за 1996-2006 рр.

У вітчизняному законодавстві виділені такі форми (види) науково-технічної діяльності: науково-дослідницькі, дослідницько-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові і проектні роботи, виготовлення дослідницьких зразків або партій науково-технічної продукції, а також роботи пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії їх практичного використання (див. дод. 1). Як видимий, це відноситься до такої складової науково-технічної діяльності як ДР, хоча в Україні до неї відносять лише ФЕ і ПД, термін «експериментальні розробки» відсутній. Не визначені і науково-технічні послуги, їх згадано тільки в Законі України «Про науково-технічну інформацію», але це лише один з видів научно-технічних послуг . Розрізняються і форми підготовки наукових кадрів, згідно вітчизняному законодавству основними формами підготовки наукових кадрів є аспірантура і докторантура, така практика зберігається і в Російській Федерації. Вказані форми є головними, але не винятковими, зокрема, в Україні функціонує участь у змаганні, в країнах же Західної Європи отримати науковий ступінь можна лише через докторантуру. Крім того, важливої підготовки наукових кадрів, що становить, є їх атестація, присудження наукових ступенів (кандидата або доктора наук) і привласнення учених звань (старшого наукового співробітника, доцента і професора), що також має значні відмінності в Україні, обумовлені успадкованою дворівневою системою кваліфікації фахівців вищого рівня - кандидата і доктора наук, на відміну від однорівневої системи -- доктори філософії, доктори права, або доктори медицини, прийнятої в більшості країн Європи.

Відмінності існують і у сфері інноваційної діяльності, хоча базовий Закон України «Про інноваційну діяльність» був прийнятий в 2002 р., зокрема не визначений термін «інновація», тоді як наукове обґрунтування визначення інноваційної діяльності було зроблено секретаріатом і експертами ОЕСР спільно з Фондом розвитку промисловості країн Північної Європи ще в 1992 р., що представлене в Керівництві “OSLO” (OSLO MANUAL).

Подібна ситуація обумовлена тим, що хоча майже сто років наукова громадськість використовує термін «інновація» сьогодні єдиного загальноприйнятого визначення цьому економічному феномену немає. У сучасній економічній літературі уживаються такі поняття, як «науково-технічна діяльність», «науково-технічний розвиток» «інноваційна діяльність», «інноваційний розвиток», «державне регулювання науково-технічної сфери», «державне регулювання інноваційної сфери». Як очевидне трактуючи необхідність стимулювання державою науково-технічної і інноваційній діяльності, ведуться дискусії щодо доцільності застосування певних методів і інструментів державного впливу на їх розвиток. Разом з тим необхідно з'ясувати, що ж є теоретичним обґрунтуванням для втручання держави в ці види діяльності в умовах ринкової економіки і лише на цій основі визначати ті функції, які повинна реалізувати держава з метою впливу на розвиток науково-технічній і інноваційній діяльності.

Проаналізуємо розвиток наукової діяльності України за 1996-2006 рр. Дані про наукові кадри та кількість організацій представлені в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1. - Наукові кадри та кількість організацій України за 1996-2006 рр.

Роки	1	2	3	4
1996	1435	160103	9974	58132
1997	1450	142532	10322	59332
1998	1518	134413	10446	59703
1999	1506	126045	10233	59547
2000	1490	120773	10339	58741
2001	1479	113341	10603	60647
2002	1477	107447	11008	62673
2003	1487	104841	11259	64372
2004	1505	106603	11573	65839
2005	1510	105512	12014	68291
2006	1452	100245	12488	71893
Абсолютне відхилення 1996/2006	-17	59858	-2514	-13761
Абсолютне відхилення 2005/2006	-58	-5267	474	3602
Відносне відхилення 1996/2006	-1,2	37,4	-25,2	-23,7
Відносне відхилення 2005/2006	-3,8	-5,0	3,9	5,3

1 -- кількість організації, які виконують наукові дослідження й розробки; 2 -- чисельність науковців; 3 -- чисельність докторів наук в економіці України; 4 -- чисельність кандидатів наук в економіці України.

Проаналізувавши таблицю 5.1, можна зробити висновок, що в 2006 р. кількість організацій, які виконують наукові дослідження й розробки зменшилась на 17 одиниць, або на 1,2% порівняно з 1996 р. та на 58 одиниць, або на 3,8% порівняно з 2005 р.

В 2006 р. чисельність науковців збільшилась на 59858 осіб, або на 37,4%, але зменшилась на 5267 осіб, або на 5% порівняно з 2005 р. Чисельність докторів наук в економіці України в 2006 р. зменшилась на 2514 осіб, або на 25,2% порівняно з 1996 р., але збільшилась на 474 особи, або на 3,9% порівняно з 2005 р. Аналогічна тенденція спостерігається з чисельністю кандидатів наук в економіці України: в 2006 р. їх чисельність зменшилась на 13761 особу, або на 23,7% порівняно з 1996 р., але збільшилась на 3602 особи, або на 5,3% порівняно з 2005 р.

Динаміку чисельності науковців, докторів та кандидатів наук України представлена на рис. 5.1.

Рисунок 5.1 - Динаміка чисельності науковців, докторів наук та кандидатів наук України за 1996-2006 рр.

Проаналізуємо кількість інновацій, впроваджених на промислових підприємствах України в 2000-2006 рр. Дані представлені в таблиці 5.2.

Таблиця 5.2. - Динаміка кількості інновацій, впроваджених в промислові підприємства України в 2000-2006 рр.

Роки	Питома вага підприємств, що впроваджували інновації, %	Впроваджено нових технологічних процесів	у т.ч. маловідходні, ресурсозберігаючі	Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань	з них нові види техніки	Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, %
	14,8	1403	430	15323	631
01	14,3	1421	469	19484	610	6,8
002	14,6	1142	430	22847	520	7,0
003	11,5	1482	606	7416	710	5,6
2004	10,0	1727	645	3978	769	5,8
2005	8,2	1808	690	3152	657	6,5
2006	10,0	1145	424	2408	786	6,7

Як видно з таблиці 5.2., в 2006 р. було впроваджено нових технологічних процесів на 258 процеси менше, ніж в 2000 р. та на 663 процеси, порівняно з 2005 р. Освоєно виробництв в 2006 р. 2408 найменувань. Порівняно з 2000 р. цей показник зменшився на 12915 найменувань та на 744 найменувань, порівняно з 2005 р.