Економічний прогрес суспільства

На сучасному етапі розвитку людства йде процес розгортання технологічної революції. Значення її виходить далеко за сутр технологічні рамки. Підготовка й освоєння нової технічної бази' - це не тільки технічна й навіть не суто економічна проблема. Це проблема насамперед, соціальна, оскільки вона визначає долю людства на перспективу. Соціальні системи не можуть бути байдужими до змін у технологічному базисі суспільства. Що ж собою являє технологічний базис і яке місце він посідає в суспільно-економічній системі? Щоб відповісти на це питання, необхідно поруч із суспільними способами виробництва, про які мова йшла раніше, виділяти й технологічні способи виробництва. Технологічний спосіб виробництва (ТСВ) - це історично визначений спосіб поєднання різних компонентів у системі продуктивних сил, насамцеред людини та технічних засобів праці. Див. схему 38. ТСВ характеризує ті взаємовідносини людей у процесі виробництва, які зумовлюються характером виробничих операцій. Див. схему 39.

Схема 38 Технологічний спосіб виробництва

Такі відносини, на відміну від виробничих соціально-економічних відносин, виникають не в процесі привласнення засобів виробництва, а безпосередньо у виробничому процесі. Тому слід відрізняти ТСВ від суспільно-економічного способу виробництва. Останній, як історично визначене поєднання продуктивних сил і виробничих відносин, поняття більш широке, ніж ТСВ.

У процесі свого розвитку людство змінило декілька ТСВ. В ос- % нові цих змін лежали серйозні зрушення в розвитку різних елементів, що входять до складу ТСВ, і насамперед у самій людині та знаряддях її праці.

Історично першим технічним засобом, яким почала користуватися людина, були кам'яні знаряддя праці неандертальця. Навчившись добувати вогонь, люди винайшли металургійне виробництво, що відкрило можливість виготовляти спочатку бронзові, а пізніше залізні знаряддя праці.

Перехід від первісної общини до рабства, а потім до феодалізму супроводжується певним прискоренням у розвитку техніки. Проте на всіх цих етапах людської історії праця у виробництві залишилася ручною, малозмістовною й важкою. Фізична сила людини була головним фактором виробничого процесу. Тобто, між людиною й технічними засобами існував такий тип зв'язку, при якому переважна кількість технологічних функцій припадає на людину. А конкретно: людина приводить у дію знаряддя праці, управляє ними, координує свої дії, виконує розумові функції. Технічні засоби лише посередньо впливають на предмет праці.

Такий тип зв'язку в системі "людина - техніка", в якому людина виступає як центр, основа, називається суб'єктним, а характер праці - ручним.

У літературі цей тип зв'язку та характер праці, який тисячоліттями не зазнавав змін і був характерним для первісної общини, рабовласницького та феодального ладу, дістав назву інструментального технологічного способу виробництва.

Проте на певному етапі можливості зростання продуктивності праці на основі ручної техніки вичерпали себе, а потреби суспільства (в силу дії закону зростаючих потреб) продовжували зростати. Виникла певна суперечність між можливостями виробництва, основаного на ручній праці, та зростаючими потребами суспільства. Подолати її можна було лише за допомогою принципово нових знарядь праці. Таким принципово новим знаряддям праці стала машина.

Поява машинного виробництва знаменує собою початок другого історичного етапу в розвитку техніки, появу нового ТСВ, названого індустріальним. При новому ТСВ матеріальною основою сукупного робочого механізму (людина-техніка) стає сама машина, а людина перетворюється лише в її знаряддя, доповнює машину.

Ручна праця замінюється механізованою, а тип зв'язку речових і особистих елементів виробництва з суб'єктного стає об'єктним.

Перехід до великої машинної індустрії (почався в Англії - кінець 18 - початок 19 ст.) знаменує собою промисловий переворот, у результаті якого капіталізм створив відповідну собі матеріально-технічну базу, що дало йому можливість довести свої переваги перед феодалізмом.

Розвиток машинного виробництва, замінюючи ручну працю машинною, означає також і появу системи машин. Вона включає: а)робочу машину (знаряддя); б)двигун; в)передаточний механізм. Людина обслуговує цю машину, є її придатком.

З виникненням машинного виробництва були досягнуті кращі результати в економічному розвитку суспільства, ніж за всю його попередню історію, тому що воно дало .могутній поштовх для науково-технічного прогресу (НТП).

Виділяють дві основні форми НТП: еволюційну та революційну. Еволюційна форма передбачає найбільш повне й досконале ви­користання у виробництві одного й того ж науково-технічного

принципу, тобто, вона пов'язана з вдосконаленням діючих технологій, частковою модернізацією діючих машин і устаткування. Приклади.

а) Збільшення потужностей механізмів при збереженні старих технологій.

б) Прискорення швидкості різання металу за рахунок підвищення продуктивності верстатів, але при збереженні старих методів металообробки.

в) Збільшення виробництва устаткування без поліпшення його якості і т.д.

Тобто мова йде про те, що виробничий процес в цілому технічно не змінюється. В нього вносяться лише часткові зміни. Така форма НТП хоча дає ефект, але невеликий. Він вимірюється декількома відсотками.

Революційна форма означає перехід від використання у виробництві якісно нових науково-технічних принципів до введення принципово нових технологічних систем. Це дає можливість забезпечувати кардинальне зростання ефективності виробництва, яке вимірюється не відсотками, а разами.

Приклади.

а) У 3-5 разів забезпечує зростання продуктивності праці перехід до гнучких виробництв і систем машин.

б) У 5-10 разів підвищує ефективність масового виробництва введення роторних і роторно-конвеєрних ліній.

в) У два рази знижується енергомісткість і в чотири рази зростає продуктивність праці, якщо перейти від мартенівського виробництва сталі до киснево-конверторного з безперервним розливанням сталі.

Протягом останнього сторіччя технічні перевороти, пов'язані з революційною формою НТП, вносили радикальні зміни то в одну, то в іншу сферу господарювання. А починаючи з середини 20 ст., вони охопили практично всі елементи ТСВ. Саме ці зміни знаменували початок науково-технічної революції (НТР).

Початок НТР прийнято відносити до середини 50-х років 20 ст. Вона зумовлена рядом фундаментальних винаходів у природознавчих науках і їх виробничою реалізацією. Що мається на увазі?

- Оволодіння енергією атома.

- Випуск серії полімерних та інших штучних матеріалів.

- Створення перших ЕОМ і квантових генераторів.

-Вихід людини в космос.

Суть же НТР у тому, що вона означає стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства, перехід їх в якісно новий стан на основі докорінних змін у системі наукових знань. Проявляється це в тому, що НТР перетворює весь технологічний спосіб виробництва, неї його сторони й компоненти: засоби праці, предмети праці, енергетичні основи, технологію й організацію. Вона суттєво впливає й на головну продуктивну силу суспільства - людину. Але в першу чергу революційні перетворення відбуваються в засобах праці, що виражається в автоматизації виробництва. Див. схему 40.

В автоматизованій системі машин поруч із трьома її класичними елементами: робочою машиною, двигуном і передаточним механізмом, -з'являється четвертий - керуючий пристрій. Що це означає?

Керуючий пристрій звільняє людину від безпосереднього контакту не тільки з робочими знаряддями (як було при інструментальному ТСВ), але й з самою робочою машиною (як при індустріальному ТСВ). Робітник вперше перестає бути частиною технічної системи, перестає виконувати машинні функції. В результаті первісний симбіоз людини й техніки, зумовлений нерозвиненістю продуктивних сил, припиняє своє існування, поступаючись місцем такому типу зв'язку, який не обмежує розвиток ні людини, ні техніки. Звільнившись від жорсткого зв'язку з даним технічним агрегатом, верстатом, поточною лінією, виробник розширює свій кругозір, включається в управління технічною системою в комплексі.

Суспільство ж у цілому, звільнившись від необхідності витрачати майже весь час і енергію на здобуття засобів існування, отримує можливість направляти їх у сферу науки та культури, зробити метою суспільного розвитку вдосконалення людини.

Так у результаті НТР суспільство вступає в свій третій - постпін-дуспгріальний ТСВ. Отже, можна констатувати, що трьом історичним етапам розвитку техніки - інструменталізації, механізації та автоматизації відповідають і три основні ТСВ. Див. схему 41.

Схема 41 Технологічні способи виробництва

Як уже зазначалося, ТСВ не слід ототожнювати з суспільними способами виробництва. В той же час не треба їх і протиставляти. Певною мірою вони взаємопов'язані хоча б тому, що в основі змін і технологічних, і суспільних способів виробництва лежать істотні зміни в продуктивних силах суспільства.

ТСВ, оснований на ручній праці (інструментальний), охоплює величезні історичні рамки, які включають первісну, рабовласницьку та феодальну формації. Кожній з цих формацій відповідає певний рівень розвитку продуктивних сил, техніки. Але ж докорінної, принципової зміни в ТСВ це не викликало - праця залишалася ручною, а фізична сила людини - головним фактором виробничого процесу.

ТСВ, оснований на машинній техніці (індустріальний), виступив як адекватний капіталістичним суспільним відносинам.

ТСВ, оснований на автоматизації (постіндустріальний), у якому робітник перестає бути частиною технічної системи, зароджується також при капіталізмі, що значною мірою приводить до трансформації класичної капіталістичної системи, зародження в ній елементів нової майбутньої гуманістичної формації.

Україна поки що в цілому знаходиться на другому етапі технічного розвитку (індустріальному), перехід до постіндустріального ТСВ - це справа майбутнього.

НТР за своїми потенціями, а в багатьох випадках і за звершеннями - величезне благо для людства» Але разом із тим вона породжує ряд нових проблем» труднощів і суперечностей. Чому? Людське cyeni-явс*во **-* оргашзік з дуже владною системою відносин. ВяортеейІигГ НТР у цю систему підриває застійні, застарілі форми життя й діяльності людей, що безумовно не може пройти без наслідків^ не породивши суперечностей.

По-перше, вже на .початковому етапі НТР виникає гостра суперечність між матеріально-технічним і особистим факторами виробництва. Мова йде про те, що нові знаряддя праці, технології, матеріали висувають більш високі вимоги до освіти, кваліфікації працівника, до його вміння ефективно включатися в систему "машина - людина". Слід зазначити, що ще не всі працюючі відповідають цим новим вимогам. Про це свідчать багаточисельні факти.

Усім відомі великі аварії й катастрофи з великими матеріальними втратами та людськими жертвами, які сталися за останні роки в світі та в Україні зокрема (Чорнобиль, витоки хімічних та інших шкідливих речовин, велетенські розливи нафти в океанах внаслідок аварій танкерів, катастрофи на залізницях, з літаками, в шахтах і т.д.). Засоби масової інформації в основному кваліфікують ці катастрофи як результат недбалості, послаблення дисципліни й порядку, тероризму, тобто, як явища випадкові. В дійсності ж проблема великих аварій і катастроф на сучасному етапі виникла не стільки в результаті чиєїсь недбалості або нерозпорядності (хоча й вони мають місце), а як об'єктивно неминучий і закономірний наслідок НТР. Що мається на увазі?

Сучасні промислові об'єкти, такі, як великі гідротехнічні споруди, потужні енергокомплекси і насамперед атомні електростанції, хімічні комбінати, комбінати по виробництву й переробці ядерного палива, ракетно-космічної техніки, самі по собі несуть високу потенційну загрозу. Фактором підвищеної небезпеки є також зростання щільності транспортних комунікацій на землі, на воді, в повітрі. Значну небезпеку являють тенденції сучасної техніки до зростання енергонапруги устаткування, температур, тиску та швидкостей. Загрозливим є й широке застосування нових синтетичних матеріалів, які при пожежах виділяють токсичні речовини.

Застосування у виробництві таких небезпечних факторів ризику вимагає високої кваліфікації, технічної грамотності, високої свідомості й відповідальності робітників, що обслуговують ці технічні засоби. На жаль, така відповідність між високим рівнем розвитку технічних засобів виробництва й рівнем кваліфікації та відповідальності працівників не є завжди, що приводить до виникнення суперечностей між речовим та особистим факторами виробництва, а це неминуче породжує аварійні ситуації.

З іншого боку, в результаті нерівномірного розвитку НТР у різних сферах і галузях може виникнути така ситуація, коли спеціаліст, отримавши високу підготовку, не може її застосувати через те, що робоче місце не обладнане відповідними засобами виробництва або взагалі не передбачає необхідності таких знань. Це приводить до втрати значної частини національного багатства країни, адже потенціальні можливості спеціаліста не використовуються або ж використовуються в інших країнах, куди висококваліфіковані спеціалісти виїжджають у пошуках застосування своїх знань і виробничого досвіду. Така ситуація є характерною для сучасної України.

По-друге, НТР означає докорінні зміни у взаємодії природи та людини, зачіпає також цілу гаму моральних, гуманістичних проблем. Ця взаємодія не завжди проходить безболісно. Але ця проблема виходить за межі нашого курсу й вивчається іншими суспільними науками, зокрема філософією, соціологією тощо.

По-третє, на особливу увагу заслуговує питання взаємодії НТР з економічними та соціально-політичними відносинами. В чому тут проблеми? Річ у тім, що НТР, як констатувалося вище, відкриває широкий простір для розвитку продуктивних сил суспільства, а отже, зростання добробуту населення на всій планеті. Так, наприклад, уже тепер виробляється продовольчих продуктів в чотири рази більше, ніж необхідно для нормального споживання людей. В той же час п'ята частина населення планети страждає від недоїдання, а біля 200 млн. чоловік щорічно вмирають від голоду. Причиною цього є нерівномірний розподіл матеріальних благ, що виробляються суспільством. Так, за даними ООН, на 20% найбільш багатих людей планети припадає 84,7% світового валового продукту, а на 80% іншого населення -лише 15,3%. В Україні 0,3% населення в середині 1996р. мали середньомісячний доход на члена сім'ї 20 тис. дол. (до 4 млрд. купонів), а середньомісячні доходи більш як 80% населення складали лише 5-9 млн. купонів.

Нерівномірний розподіл породжується існуючим соціально-економічним ладом, характер якого визначає власність на засоби виробництва, що лежить в основі його економічного базису. Отже, виникає певна суперечність соціального характеру: між можливос­тями, які створює НТР для забезпечення добробуту народу, та фактичною реалізацією цієї можливості, що визначається суб'єктивними факторами, які створюють несправедливу систему розподілу. Отже, щоб обернути потенціальні можливості НТР на свою користь, людство повинно створити таку соціально-економічну систему, яка б забезпечувала соціальну справедливість у користуванні її (НТР) результатами. Мова про це буде йти в наступних темах.

Суперечності, які породжує НТР, не є антагоністичними. А це означає, що їх можна уникнути, пом'якшити. Причому сама НТР створює засоби для цього. Але подолання суперечностей НТР не відбувається саме по собі. Тому покладатися в цій справі на самошшв небезпечно. Потрібні продумані та енергійні дії людей, скеровані на проведення глибоких змін у всій системі суспільних відносин, щоб не допустити загострення цих суперечностей до крайніх меж, за якими можливий крах планетарної цивілізації (ядерна або екологічна катастрофи, які прогнозують учені). У попередніх темах було показано, що основою існування людського суспільства є спосіб виробництва матеріальних благ. Причому цей спосіб не є раз і назавжди даним. Він постійно вдосконалюється, розвивається. Рушійним мотивом цього розвитку є постійне зростання потреб людей, а засобом - розвиток продуктивних сил.

Виходячи з цього, ідеологи марксизму К.Маркс і Ф.Енгельс у 40-х роках 19 ст. виступили з теорією макроісторичного розвитку людства. Згідно з цією теорією, розвиток людського суспільства -процес поступального переходу від однієї соціально-економічної формації до іншої. Причому кожна чергова формація - це новий ступінь розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також соціальних, політичних, юридичних та інших форм існування суспільства. Вирішальну роль у розвитку формації мають продуктивні сили та виробничі відносини, які утворюють спосіб виробництва або матеріальний базис суспільства. Над ними піднімається надбудова (комплекс економічних, політичних, правових, культурних, релігійних та інших форм людського спілкування). Надбудова може стимулювати або гальмувати розвиток, але головним рушійним мотивом змін є базис, спосіб виробництва. Причому в самому способі виробництва основною рушійною силою є суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами. Такий підхід до історії розвитку людського суспільства в економічній літературі отримав назву формаційного, а самих формацій уже послідовниками К.Маркса було визнано п'ять. Див. схему 42.

Схема 42 Класична формаційна модель

Сам К.Маркс висловлював деякий сумнів в універсальності створеної ним моделі, вона неодноразово ним переглядалася. Тому закінченої теорії формацій К.Маркс практично не сформулював, а дав лише підходи. Це, зокрема, видно з тих варіантів періодизації історії розвитку суспільства, які він пропонував. Див. схеми 43 і 44.

Схема 43 Бпохи цивілізації. Варіант епохальної моделі

Можна говорити про певні спрощення або деякі помилки в деталях механізму економічного детермінування історичного процесу, які до речі, пізніше частково виправили самі автори, а також їхні послідовники, але не можна не відзначити оригінальність і обґрунтованість формаційного підходу. Він, з одного боку, відносно просто пояснює процес розвитку суспільства, дає можливість суттєво відрізняти кожний новий етап історичної еволюції суспільства від іншого (більш високий рівень розвитку продуктивних сил). А з іншого, - ґрунтовно доводить, що перехід від однієї формації до іншої є не випадковим, а цілком закономірним процесом. Процесом, зумовленим дією об'єктивних економічних законів, а отже, неминучим.

Довгий час формаційний підхід до історичного розвитку суспільства, особливо в країнах соціалістичної орієнтації, був пануючим. На сучасному етапі виникли нові умови які, на перший погляд, начебто не вписуються в жорстку п'ятичленку формаційного підходу. Що це за умови?

1. Виробництво стало набагато складнішим, багатофакторним і великомасштабним. У зв'язку з цим безпосередні економічні відносини людей все більше опосередковуються відносинами технологічними, організаційними, що вуалює їхню справжню роль у розвитку суспільства. На перший план виходить НТП, організація, а роль економіки затушовується, виступає як другорядна.

2. Значно посилюються взаємозв'язки економічних, соціальних, політичних, національних і духовних факторів у розвитку суспільства.

3. Сучасна еволюція суспільства, зокрема трансформація, яку пережив капіталізм у сучасних умовах, розпад соціалістичної системи та відродження на її уламках капіталізму.

4. Глобалізація економічних, політичних і культурних відносин, інтернаціоналізація економічних зв'язків, зростання взаємозалежності країн і Є й суб'єктивні причини, щоб відкинути формаційний підхід. Так, одні, особливо колишні партійні ідеологи, а тепер "найдемок-ратичніші демократи", хочуть виправдати себе й довести, що соціалізм потерпів крах у колишньому Радянському Союзі не через те, що вони спотворили саму суть марксистського вчення» а-тому* що Д6 вчення невірне побуті, не відповідає інтересам людей. Отже, винен у всьому Маркс. Інші, не вдаючись до високих матерій, відкидають формаційний підхід не тому, що він науково необґрун-тований, цього вони не знають, бо ж справжнього вчення Маркса з його внутрішньою діалектикою ніколи не вивчали, а сьогодні ознайомитися з ним немає часу та воно їм і не під силу. А тому, що такий підхід заважає їм повернути хід історії назад-- від соціалізму до капіталізму, всупереч законам економіки ,й логіки.

Так що ж являє собою цей новий підхід, який дістав назву І^ц-вілізаційного, та чим він відрізняється від формаційного підходу? Цивілізаційний підхід передбачає:

1. Що у своєму розвитку суспільство йде не від формації до формації, а від цивілізації до цивілізації.

2. Що перехід від однієї цивілізації до іншої зумовлюється змінами в усьому комплексі економічних, політичних, правових, культурних, релігійних та інших форм людських відносин, яким надається рівноправне значення, хоча в історії різних суспільств роль тих чи інших названих форм могла бути неоднаковою. Тобто, жорсткої детермінації та залежності цивілізаційний підхід не передбачає.

У зв'язку з цим виникає ряд запитань. І.Чи заперечує цивілізаційний підхід формаційний? 2.Чи розширює він можливості пізнання еволюції економічних систем? З.Чи дає можливості більш чітко визначити закономірності поступального розвитку людського суспільства? Щоб відповісти на ці запитання, необхідно зіставити ці два підходи.

Рушійними силами економічного прогресу виступають не лише базисні фактори - виробничі відносини й відповідні їм економічні інтереси. Активну роль у цьому відіграють і елементи надбудови (духовні, ідеологічні, політичні фактори).

Через свої інституції в особі держави, правових органів, партій, засобів масової інформації, релігійних установ тощо надбудова зворотно впливає на економічний базис. Хоча за своєю природою надбудова повинна сприяти розвиткові базису, який її породив, захищати його, вплив її може бути як позитивним, так і негативним.

Найбільш глибокий і радикальний вплив на економічний базис має політика (як елемент надбудови). Економіка й політика взагалі невіддільні одна від одної. Тим більше (як було показано раніше) економіка й економічна політика. Зміст політики, її характер, спрямованість, в остаточному підсумку визначається економікою, тобто сукупністю виробничих відносин даного суспільства. Політика є концентрованим виразом економіки, її узагальненням. Тому коріння будь-якої політики слід шукати в економічних відносинах, в економіці. В той же час політика сама активно впливає на економіку, на суспільне життя. Вона може бути як могутнім двигуном економічного прогресу, так і його гальмом.

З допомогою своєї політики сучасна держава "вклинюється" у взаємодію виробничих відносин з продуктивними силами і цим може або сприяти зародженню й утвердженню нових виробничих відносин (якщо політика побудована на вимогах економічних законів), або штучно стримувати, консервувати їхні форми (якщо політика волюнтаристська). Тим самим розвиток продуктивних сил буде або стимулюватися, або гальмуватися.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується посиленням взаємозв'язку економічного, соціального й ду-

ховного прогресу. Тому, з'ясовуючи рушійні сили економічного розвитку, слід брати до уваги й духовні фактори, що проявляються в суспільній свідомості, культурі праці та спілкуванні, в певних моральних настановах і цінностях, традиціях. Виступаючи продуктом тривалої історичної еволюції, всі вони виражають, хоча й опосередковано, зміни в економічному базисі суспільства. В той же час вони й самі активно впливають на розвиток суспільного виробництва.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що політекономія повинна вивчати виробничі відносини не як ізольовану автономну систему, а в тісній взаємодії як з продуктивними силами, так і з усіма елементами надбудови.

Отже, рушійні сили економічного прогресу можна звести в дві великі групи: внутрішні й зовнішні. Див. схему 37.

Схема 3 7 Рушійні сили економічного прогресу

_____________ Зовнішні ___________