Заробітна плата, її сутність та основні теоретичні концепції

22

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Вадима Гетьмана.»

кафедра політичної економії

обліково-економічних факультетів

Курсова робота по темі:

«Заробітна плата: її сутність та основні теоретичні концепції»

Студентка

1-го курсу,6 групи

Спеціальності 6601,

факультету ФЕтаУ

Карплюк Юлія

Науковий керівник:

Кудінова Алевтина

Віталіївна

Київ- 2010



Зміст

Вступ

1. Сутність заробітної плати, її функції та види

2. Провідні теорії заробітної плати

2.1. Класична теорія.(А.Сміт, Д. Рікардо)

2.2. Марксистська теорія.(К. Маркс)

2.3. Неокласична теорія.(А. Маршал)

Висновки

Список літератури



Вступ

Заробітна плата як економічна категорія відображає відносини між найманими працівникоми і роботодавцями щодо розподілу новоствореної вартості. При цьому, якщо для найманих працівників вона є основним джерелом доходу, то для роботодавців - це елемент витрат на виробництво, що впливає на конкурентоспроможність продукції, доходи підприємства, прибутки підприємців.

Заробітна плата як показник, залежний безпосередньо від ефективності вироб ництва, продуктивності праці, конкурентоспроможності продукції, є не лише індикатором, що визначає загальний життєвий рівень працівників. Від її стану та форм реалізації, частки у валовому національному продукті багато в чому залежать також можливості розвитку економіки взагалі. В умовах сучасного ринкового механізму через формування сукупного попиту заробітна плата забезпечує не лише основи відтворення робочої сили. Вона стає дедалі вагомішим чинником відтворення суспільного виробництва. Актуальність проблеми заробітної плати, на сьогоднішній день, полягає у низькому рівні заробітної плати, існуванні заборгованості з виплати заробітної плати, виплати заробітної плати працівникам « у конвертах», недосконалості механізмів формування фондів оплати праці підприємств тощо. Мета курсової роботи: розкрити форми і систему заробітної плати.

Об'єкт курсової роботи: заробітна плата.

Предмет: наукові підходи до визначення природи заробітної плати.

Методи дослідження полягають у вивченні робіт, по даній темі, відчизняних та зарубіжних вчених, аналізі періодичних видань та монографій, а також використання інтернет ресурсів.

У звя'зку з поставленною метою визначені наступні завдання:

ь охарактеризувати економічний зміст заробітної плати;

ь розглянути основні функції та види заробітної плати;

ь пояснити провідні теоретичні концепції заробітної плати.

1.Сутність заробітної плати, її функції та види

Оплата праці посідає винятково важливе місце в управлінні персона-

лом як для самого керівника, оскільки є основним джерелом його доходів, так і для підприємства загалом, з огляду вагомості частки заробітної платні у доданій вартості. Очевидно тому, в сучасній економічній літературі дослідженню суті цієї економічної категорії приділяють посилену увагу. Існують різноманітні визначення цього поняття, зокрема у Законі України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. № 108/95 із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 23.01.07 під заробітною платою розуміють винагороду, обчислену, як правило, в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу, надані послуги [4 с. 1]. В. Луговий дає визначення заробітної плати як винагороди згідно зі затвердженими на підприємстві ставками (окладами) та відрядними розцінками, на умовах, передбачених трудовим договором [6 с.9]

В. Мандибура та В. Тимофєєв стверджують, що заробітна плата це грошова винагорода, яку отримує працівник за роботу протягом певного часу (рік, тиждень, день) [9 с. 5]. Найбільш повне сучасне тлумачення поняття заробітна плата міститься в "Енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера", де зазначено, що заробітна плата - це "форма оплати праці робітників, службовців підприємств, фірм, компаній, установ державної і недержавної форм власності. Це частина національного доходу, яке відшкодовує затрати, необхідні для праці, і є головним джерелом матеріальних засобів для відтворення робочої сили. Вона розподіляється в грошовій формі між працівниками відповідно до кількості і якості затраченої праці" [2 с. 216].

У системі чинників суспільного виробництва людський фактор як втілення робочої сили є визначальним, тому що саме людина з її унікальною здатністю до праці не лише приводить в дію знаряддя праці, впливаючи ними на предмети праці (виробляючи блага), а й вдосконалює, створює нові засоби виробництва, передусім знаряддя праці, а за певних умов і предмета праці.

Цим обумовлюється особливе значення с успільних умов відтворення робочої сили людини, основною з яких є заробітна плата[1 c.199]

Заробітна плата виступає як один із основних регулювальників ринку праці. Однак аналізу і оцінці впливу зарплат на ринок праці й, передусім, на зайнятість в Україні не приділяється належна увага, що призводить до негативних наслідків - прискореного зростання безробіття, руйнування мотивів і стимулів до праці зубожіння більшості населення.

Заробітна плата - ціна товару робоча сила, що складається на ринку, тобто грошова форма вартості робочої сили найманого працівника

Роботодавець (підприємець) вважає заробітну плату ціною робочої сили тому, що саме праця цікавить у цьому специфічному товарі. Підприємцеві важливі не потенційні здібності працівника до праці, а результат від їх використання, тобто як він працюватиме і примножуватиме власність роботодавця. Отже, саме праця як споживча вартість товару робоча сила завжди і передусім цікавить роботодавця.

Придбавши на певний час таке благо, як робоча сила (найнявши працівників), підприємець отримує право «споживати» його: змушувати працювати протягом обумовленого з ним робочого дня так, як це йому потрібно. Оскільки процес «споживання» робочої сили - процес праці, то зароблені гроші (заробітна плата) є ніби оплатою праці. Такого погляду на заробітну плату дотримувались основоположники теорії трудової вартості В. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо.

Найманий працівник (продавець робочої сили) також вважає свою заробітну плату оплатою своєї праці, оскільки, домовляючись із наймачем про тривалість робочого дня, умови оплати майбутньої роботи, він з'ясовує: кількість годин, протягом яких йому потрібно працювати щодня, щотижня тощо, розмір оплати (заробіток), який він матиме на цій роботі за годину, тиждень або за одиницю виробу, норму виробітку. І справді, перш ніж отримати ціну свого товару (робочої сили), найманий працівник повинен відпрацьовувати відповідний робочий час, певну його кількість у годинах, робочих днях або виробити певну кількість виробів необхідної якості. Все це створює в нього враження, що він отримує заробітну плату за свою працю. [1 с.199]

Функції заробітної плати.

Результативність заробітної плати, її ефективність обумовлюється повнотою, рівнем виконання нею свого призначення, тобто функцій. Заробітна плата виконує відтворювальну, стимулюючу та соціальну функції.

Відтворювальна функція. ЇЇ сутність у тому, що рівень оплати праці має бути достатнім для нормального відтворення робочої сили згідно з рівнем кваліфікації та забезпечувати наймачеві отримання бажаного результату від користувача робочої сили.

Стимулююча функція. Цю функцію заробітна плата виконує тоді, коли її розмір спонукає найманого працівника до найефективнішої праці на кожному робочому місці.

Соціальна функція. Передбачає забезпечення рівної (однакової) оплати за рівну працю, поєднання договірного та державного регулювання з принципами соціальної справедливості.[1 с.207]

Види заробітної плати.

Почасова заробітна плата - оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування впродовж певного робочого часу.

· Погодинна

· Поденна

· Потижнева

· Помісячна

Формула розрахунку почасової заробітної плати: З_Г=З_П /Г

З_Г - погодинна оплата праці.

З_п - установлена величина заробітної плати (за день, тиждень,місяць).

Г - нормативна кількість годин праці (за день, тиждень, місяць).

Відрядна заробітна плата - оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.

Номінальна заробітна плата - сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства. Включає в себе відрахування на соціальне страхування і прибутковий податок.

Реальна заробітна плата - це та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату, очищену від відрахувань на прибутковий податок.

Формула розрахунку реальної заробітної плати: І_рзп = І_нзп/ І_ц

І_рзп - індекс реальної заробітної плати.

І_нзп - індекс номінальної заробітної плати.

І_ц - індекс цін на товари і послуги. [7 с.235]

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи).[7 с.239]

Складові фонду заробітної плати.

До фонду заробітної плати належить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (див. схему).

До фонду основної заробітної плати належить заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки) за відрядними розцінками, тарифними ставками робітників та посадовими окладами службовців.

До основної заробітної плати включено також суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфних агентств, видавництв, радіо, телебачення та інших підприємств і (або) оплата їх праці, що здійснюється за ставками (розцінками) авторської (постановочної) винагороди, нарахованої на певному підприємстві.

Додаткова заробітна плата -- це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.

До фонду додаткової заробітної плати входять надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством (за високу кваліфікаційну майстерність, за класність водіям, персональні надбавки, за знання іноземної мови тощо).

До фонду додаткової заробітної плати також належать оплата щорічних і додаткових відпусток, компенсація за невикористану відпустку, премії за виробничі результати, включаючи премії за економію матеріальних ресурсів тощо.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у вигляді винагород за підсумками роботи за рік, винагороди за винаходи і раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога, вартість путівок на лікування та відпочинок тощо.

Отже, заробітна плата за своєю сутністю не може бути оплатою праці, вона є лише ціною товару робоча сила. Основа ціни будь-якого товару, а отже, й робочої сили - його вартість, яка вимірюється суспільно необхідними затратами робочого часу на його створення.



2. Провідні теорії заробітної плати

Сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, які взаємодіють і взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб'єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

В даній курсовій роботі я розглянула 3 провідні теорії, такі як:

1. Класичну;

2. Марксистську;

3. Неокласичну.

На першому етапі еволюції класичної політичної економії основоположники трудової (витратної) теорії вартості товарів і послуг В. Петті і П. Буагільбер заробітну плату характеризували як ціну праці працівника, що є мінімумом коштів для його існування та існування його родини. Таку точку зору поділяли Д. Рікардо і Т. Мальтус. В. Петті стверджував: "Закон мав би забезпечувати працівнику тільки кошти до життя, бо якщо дозволити отримувати вдвічі більше, то він працюватиме вдвічі менше, ніж міг би працювати, а це для суспільства є втратою тієї самої кількості праці". З цього приводу цікаве зауваження В. Леонтьєва: "Посилання на те, що жоден працівник не торгувався за реальну заробітну плату -- навіть якщо це так, -- абсолютно нічого не доводить, оскільки, торгуючись за власну заробітну плату у грошовому виразі, працівник може насправді керуватись у своїх діях реальною купівельною спроможністю доходу".

Другий етап еволюції класичної політекономії пов'язаний з ученням А. Сміта, який зазначав: "За наявності високої заробітної плати можна завжди знайти працівників більш діяльних, старанних і тямущих, ніж за низької заробітної плати". Разом з іншими ученими він сформулював теорію фонду загальних суспільних коштів на оплату праці, згідно з якою такий фонд потрібно поділити на кількість працюючих, що й покаже рівень середньої заробітної плати.

Прихильники теорії граничної продуктивності вважали, що виробничі фактори (в тому числі і праця) прирощують багатства. Кожному фактору відповідає свій доданий продукт і прибуток.

Автор "Капіталу" К. Маркс вважав, що отримання найманим працівником заробітної плати є результатом обміну з капіталістом проданою "робочою силою", а не самою працею. Згідно з його теорією, заробітна плата еквівалентна кількості товарів для підтримання життя працівника та його сім'ї. Її рівень залежить від продуктивності праці, яка пов'язана з рівнем механізації та технологічного оснащення виробництва, а це в свою чергу перешкоджає зростанню заробітної плати, оскільки техніко-економічний процес породжує постійний надлишок робочої сили. Теорія змінюваної форми вартості (ціни) робочої сили, яку відстоювали марксисти, показує, що ціна робочої сили зростає відповідно до зростання потреб робітника і зменшується у разі зростання продуктивності.[12]

2.1 Класична теорія (А.Сміт, Д. Рікардо)

Вершини свого розвитку політична економія досягла в працях представників англійської класичної школи. Це: Уїльям Петті (1623-1687 pp.), Адам Сміт (1723-1790 pp.) i Давид Рікардо (1772-1823 pp.). Головні наукові досягнення класиків це :

· прагнення виявити глибинні закономірності в суспільному житті;

· постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва, причому будь-якого виробництва, а не лише землеробського, як у фізіократів;

· започаткування трудової теорії вартості;

· виявлення нетрудового характеру прибутків підприємців.

Завдяки саме цим доробкам дана школа отримала назву класичної.

Адам Сміт (1723-1790).

Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення.

А. Сміт розглядає дві ціни:

1. Природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку.

2. Ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Регулююча роль цін при цьому виявляється так:

ь Якщо попит вищий за пропозицію, а ринкова ціна відхиляється в гору від природної, то в галузі де виробляється даний товар, прибуток вищий від середньої норми то капітал переміщують у більш прибуткову галузь від природної,

ь а якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі.

Це забезпечує рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам, тобто ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Як представник класичної теороії Адам Сміт поділяв уявлення про економіку як систему, в якій діють об'єктивні закони, що можуть бути пізнаними людиною. Йому була близька ідея “природної гармонії”, тобто рівноваги, що встановлюється в економіці стихійно, при відсутності зовнішнього (державного) втручання і є оптимальним режимом функціонування економіки. Таким чином у своєму вченні А.Сміт яскраво виразив ідеї економічного лібералізму. Сміт визначив двоїсту задачу політекономіки як науки. На його думку вона повинна була здійснювати абстрактний аналіз об'єктивної економічної реальності і на підставі одержаних висновків розробляти рекомендації для здійснення економічної політики.

Методології Сміта притаманна двоїстість. Як теоретик і аналітик він досліджує внутрішні зв'язки “фізіології суспільства”, з іншого боку як спостерігач він просто фіксує зовнішні форми та зв'язки у тому вигляді, як вони проявляються на поверхні. така двоїстість методології позначилась на тлумаченні Смітом багатьох економічних категорій: вартості, прибутку, ренти.

Своє дослідження Сміт починає аналізом поділу праці. Він вважає, що джерелом багатства є праця, а його збільшення досягається розвитком поділу праці. Але Сміт вважав, що поділ праці породжується обміном, хоча насправді обмін є породження поділу праці. Вчення Сміта про поділ праці, визначені ним фактори і наслідки цього процесу здебільшого не втратили свого значення і сьогодні. З потреб обміну Сміт виходив і при з'ясуванні сутності грошей. Гроші він вважав товаром, що виділився з інших товарів, але в той же час він розглядав гроші лише як зручний засіб обігу, тим самим звужуючи роль грошей.

На теорії вартості Сміта позначилась двоїстість його методології. Послідовно розглядаючи категорію цінності Сміт дає 3 її визначення. Спочатку він визначає цінність (вартість) витратами праці, потім - працею, що купується, і нарешті - доходами (або сумою доходів) [це визначення було взяте деякими іншими вченими за основу].

Тобто він каже, що вартість визначається працею, що купується - помилково для капіталістичного виробництва, тому що тоді б прибутку не було б. Він вийшов з цього положення наступним чином: при капіталізмі вартість отримується з доходів (зарплати, ренти і прибутку). Ось це й отримало відбиток в 1-ій половині 19ст. в теорії цінності Маркса і в 3-ох факторах виробництва Ж.Б.Сея.

На його думку лише зарплата є трудовим доходом. А прибуток і рента - відрахування з продукти праці робітників. Але з часом двоїстість його методології позначилась і на тлумаченні ним сутності таких категорія, як прибуток і рента.

Капітал Сміт визначав, як запаси, що служать для подальшого виробництва. Сміт вважав капітал природною та вічною категорією. Його заслуга полягає в тому, що він висунув узагальнюючі, абстрактні поняття, категорії основного і оборотного капіталу. Оборотний капітал приносить прибуток через обіг, а основний - не обертаючись; але щодо структури елементі основного капіталу, то треба подивитися літературу, бо сучасний підхід відрізняється щодо тлумачення основної частини основного капіталу Сміта.

В теорії відтворення Сміт розрізняв валовий та чистий доход. Під валовим доходом він розумів увесь річний продукт, а під чистим - фонд нагромадження. Це було розмежування важливого значення, яке одержало подальший розвиток в економічній науці.

Розглядаючи проблеми продуктивної і непродуктивної праці, Сміт продуктивною вважав - працю, яка обмінюється на капітал; а непродуктивною - та, що обмінюється на доход.

Сміт пояснює це так, якщо капіталіст платить робітнику зарплату - то це виробнича праця, а якщо він платить зі свого доходу (праця слуги,…) - то це не виробнича праця. Виходить з цього продуктивною є праця, що створює товари, а непродуктивна праця - по наданню послуг.[13]

Давид Рікардо (1772 -1823).

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства -- тобто економічного зростання,-- то Рікардо розглядає розподіл як фактор зростання. У передмові до першого видання своєї праці він пише: «Визначити закони, які керують цим розподілом (на прибуток, ренту і заробітну плату.-- Л. К.),-- головне завдання політичної економії» В передмові до третього видання. Рікардо підкреслює намагання більш повно, ніж у попередньому виданні, викласти свої погляди на цінність.

Рікардо підтримує Сміта в його трактуванні цінності працею і критикує за її визначення працею, що купується. Не сприймає Рікардо й смітівського тлумачення цінності як суми доходів. У Рікардо цінність виступає як первинна величина, що визначається працею і розподіляється на доходи. На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.

Рікардо розрізняє природну й ринкову ціни. Під природною він фактично розуміє цінність, під ринковою -- ціну. Ринкові ціни підлягають випадковим і тимчасовим коливанням. Короткочасний вплив на відхилення ринкових цін від природних має попит і пропозиція. Проте в умовах вільної конкуренції і переливу капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва.

Заробітна плата у Рікардо - це дохід робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціни. Природна ціна праці визначається у Рікардо цінністю засобів споживання робітника і йосо сімї. Природна ціна не є незмінною, нерухомою. Хоча Рікардо й розумів, що вміст засобів існування визначається історично і залежить від традицій і рівня розвитку продуктивних сил, проте у нього виявляється тенденція зводити природну ціну до мінімуму засобів існування. Ринкова ціна праці та, що виплачується робітникам. Рікардо ставить її' в залежність від попиту й пропозиції, а це значить, що рух заробітної плати залежить від руху народонаселення. В умовах швидкого зростання населення попит на робочі руки відстає від пропозиції і заробітна плата знижується. Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде відчуватися нестача робочих рук -- заробітна плата зростатиме. Отже, під впливом руху народонаселення ринкова заробітна плата має тенденцію до зближення з природною.

Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників з розвитком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що ніби із зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського господарства, буде зростати їх цінність. Грошова заробітна плата якщо й буде зростати, то повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись з Мальтусом, зазначає, що робітники не повинні претендувати на більшу долю в суспільному продукті, їх заробітна плата повинна регулюватись законом попиту й пропозиції. Рікардо виступає проти втручання держави в функціонування ринку праці й наполягає на необхідності відміни законів про бідних.

Він детально аналізує питання співвідношення заробітної плати і прибутку як двох складових цінності. Якщо зростає заробітна плата, зазначає Рікардо, то відповідно зменшується прибуток капіталіста. Цю думку він проводить досить послідовно. Крім того, він підкреслює, що рух заробітної плати є визначальним у співвідношенні заробітної плати і прибутку. Це зумовлено тим, що праця виступає джерелом цінності, а її функціонування потребує витрат на утримання робітника і його сім'ї. [13]

2.2 Марксистська теорія (К.Маркс)

Як відомо, за Марксом робоча сила в процесі праці відтворює свою вартість і створює додану вартість, що привласнюється капіталістом. Заробітна платня являє собою форму вартості робочої сили, еквівалентна їй. Але перетворення вартості робочої сили на форму заробітної платні приховує поділ робочого дня на необхідний і додатковий час, відносини експлуатації. Поява і зростання безробіття (за марксистською термінологією, "резервної армії праці") пояснюється за допомогою органічної будови капіталу (c : v). Якщо це співвідношення постійне, потреба в робочій силі зростає пропорційно зростанню загального розміру капіталу. Але з процесом механізації, автоматизації виробництва попит на робочу силу відстає від попиту на засоби виробництва. Все більша частина робочої сили виштовхується з процесу виробництва. Таким чином, за Марксом капіталіст сплачує працівникові не за всю працю - це протиріччя не можна подолати, воно антагоністичне. Позбавитися експлуатації можна лише зробивши засоби виробництва суспільною власністю. В ХІХ ст. це протиріччя дійсно виглядало дуже гострим. Доволі розповсюдженими були комуністичні партії. Історія свідчить про хвилі повстань.

Доводячи, що продається саме робоча сила, а не праця, К. Маркс послугувався такими чотирма аргументами:

1. Якби продавалася праця, то вона була б наявна на ринку. Проте робітник виходить на нього тому, що йому через відсутність засобів виробництва ніде працювати, а це означає відсутність праці.

2. Якби продавалася праця, то, як і будь-який товар, вона мала б вартість - була б обпредмеченою, фігурувала б у формі предмета. На основі такого тлумачення можна стверджувати, що праця уречевленою працею. Але це нереально, оскільки праця - живий, цілеспрямований процес застосування людиною своїх розумових і фізичних здібностей, процес виробництва вартості та споживчої вартості у формі блага (товару).

3. Якби продавалась праця, то це означало б обмін живої праці на уречевлену в грошах працю. Тоді жива праця має, або дорівнювати уречевленій, але це нічого не дає капіталісту, або перевищувати її. Однак прирівнювання нерівних величин унеможливлює визначення вартості, з чого випливає висновок, що праця не має вартості, хоч і є її джерелом і мірилом.

4. Якби продавалася праця, то стосовно цього квазітовару (лат. quasi - ніби, немовби) також необхідно було б застосувати працю як мірило вартості всіх товарів. Виходить, що вартість праці вимірюється працею.

Усе це є достатніми підставами твердити, що продається не праця, а робоча сила з метою економічної реалізації робітником власності на неї у формі заробітної плати. Купівля робочої сили відбувається заради її функції - праці як засобу реалізації покупцем своєї власності (капіталу) у формі прибутку.

Марксистська теорія розглядала ринок праці як ринок особливого роду, особливість якого пояснюється різницею товару “робоча сила” і фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює вартість, то всі інші види ресурсів лише переносяться на нову вартість самим трудом. У зв'язку з цим ринок робочої сили, підкоряючись загальним ринковим закономірностям, має істотні особливості, оскільки сама робоча сила як суб'єктивний чинник виробництва, будучи товаром, може в також час активно впливати на співвідношення попиту і пропозиції і на свою ринкову ціну.[14]

2.3 Неокласична теорія (А. Маршалл)

Визначаючи цілі економічної науки неокласики говорили про вплив різних факторів на економічний добробут. На перший план висувалася корисність благ і попит на ці блага з боку споживачів, при цьому неокласики виходили з того, що економічні закони однакові для будь-якого суспільства, як для індивідуального господарства, так і для сучасних досить складних економічних систем. Вихідною (центральною) у неокласицизмі є ідея економічної рівноваги, яка досягається завдяки механізму ціноутворення у ринковому господарстві.

У цілому до вчених неокласиків відносять усіх вчених, які починаючи з ІІ половини 19 ст. (починаючи з Маршала) використовують постулати класичної школи про економічну свободу, про автоматичне саморегулювання ринкової системи та шкідливість втручання держави в економічне життя.

Неокласичний напрям виникнувши наприкінці ХІХст. став панівним у провідних країнах світу, але в 20-30рр. ХХст. внаслідок поглиблення кризових явищ в економіці і суспільному житті індивідуально-розвинутих країн, цей напрям пережив кризу; одночасно в цей період виникає новий напрям в економічній теорії - кейнсіанство і починаючи з цього часу ці два напрями конкурують один з одним, а інколи їх представники намагаються розробити синтетичні, інтегровані теоретичні концепції.

У своєму розвитку неокласицизм зазнав значних змін і починаючи з70рр. ХХст. знову спостерігається зростання його популярності, відбувається так зване неокласичне відродження.

Таке тривале довголіття неокласицизму обумовлене такою важливою обставиною, як: абстрактний аналіз ринкового механізму у чистому вигляді дозволив виявити ряд закономірностей ціноутворення, конкуренції, поведінки споживача, які мають велику спільність ніж їх конкретний прояв в економіці 19ст. і внаслідок цього здебільшого зберігають силу й на сьогодні.

Неокласичний напрям не є однорідним. Теорія неокласицизму не являє собою якоїсь єдиної завершеної концепції, хоча й виробила певною мірою загальний понятійний апарат, спирається на деякі принципи, які визнаються більшістю її представників.

Головна проблема, що знаходилася в центрі уваги представників-неокласиків, перш за все А.Маршала та А.Пігу - задоволення проблем людини. Саме Кембриджська школа, яка сформувалася у 90рр. 19ст. в Англії поклала початок неокласичному напряму в економічній теорії.[12]

Альфред Маршалл (1842-1924)

Маршалл переосмилив та переробив теорію трудової вартості (об'єктивна сторона, дія об'єктивного факторів) та теорії граничної корисності (дія суб'єктивних факторів) в теорії взаємних зв'язків попиту і пропозиції. Ключова ідея А.Маршалла полягає в переключенні зусиль з теорії дискусій навколо вартості, “цінності” на вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції, як сил, що визначають процеси, які відбуваються на ринку.

Він грунтовно проаналізував, як складаються (формуються) і взаємодіють попит і пропозиція, ввів поняття еластичності попиту, запропонував свою компромісну теорію ціни. Основна увага таким чином була сконцентрована на розробці теорії ціни.

До речі Маршалл ввів у науковий обіг поняття “економікс” замість “політичної економії” і дав власне визначення цієї науки. Ціну продукту він розглядав, як найважливіший елемент ринкової економіки, а ринок як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлені ціни.

Маршалл вважав, що його теорія ціни спрямована на пошук всіх факторів, що визначають ціну. Оскільки ринкові ціни складаються під впливом попиту та пропозиції - це в свою чергу на думку Маршалла потребує виділення суми факторів, від яких залежать їх зміни та взаємозв'язок на ринку. З одного боку є ціна попиту; вона формується під впливом попиту на товар; він визначається корисністю продукту. Ця група факторів - ринкового походження. З іншого боку існує ціна пропозиції; вона залежить від витрат виробництва, тобто пов'язана з процесом виробництва. Фактори виробництва: земля, праця, капітал і організаторські здібності підприємця визначають ціну пропозиції. У визначенні ціни він виділяв її залежність від граничних витрат з боку пропозиції і від граничної корисності з боку попиту.

Витрати на виробництво граничної одиниці товару і виручка від його продажу будуть рівні. Середня або рівноважна ціна товару тлумачилася ним, як результат ціноутворення, коли пересікаються на ринку ціна попиту і пропозиції. Маршалл одним з перших економістів пов'язав з ціною товару його еластичність.

В теоретичній системі Маршалла важливе місце поряд з теорією ціни посідає теорія розподілу. Згідно з цією теорією кожен із факторів виробництва (земля, праця, капітал, підприємець) мають сторону і попиту і пропозиції. Виходячи з цього кожен з цих факторів мають ціну попиту, яка встановлюється його граничною продуктивністю і ціну пропозиції, яка визначається його граничними витратами.

Величина зарплати, відсотка і ренти є рівноважною ціною цих факторів (праці, капіталу, ренти).

Загальний національний доход є результатом дії всіх факторів і зростання за збільшенням пропозиції факторів. В його теорії ціни синтетично поєднуються і досліджуються дві групи факторів, що впливають на ринкову ціну.



Висновок

В даній курсовій роботі широко розкриваються основні функції та види заробітної плати, проаналізовано провідні теорії оплати праці. На мою думку найважливішою функцією заробітної плати можна вважати стимулюючу. Адже вона полягає в тому, щоб стимулювати працівника на збільшення продуктивності праці, покращення виконання тієї чи іншої роботи. Що в свою чергу підвищує їхню заробітну платню. За такої схеми робітники прагнутимуть до кращого виконання, а це в свою чергу підвищуватиме рівень працівників і всього підприємства загалом.

Заробітна плата виступає як один із основних регулювальників ринку праці. На сьогоднішній день заробітна плата займає важливе місце в житті кожної працюючої людини, адже від її рівня залежить як і де вона житиме, що вона їстиме, і на що втримуватиме сім'ю.

Заробітна плата, як макроекономічна категорія є доходом, який формує платоспроможний попит населення, що стимулює структуру і розвиток виробництва. А відтак зниження реальних доходів працюючих, відхилення ціни на працю від її вартості призводять до звуження внутрішнього ринку, що є в свою чергу причиною скорочення виробництва.

Щодо теоретичних концепцій заробітної плати я можу зробити висновок про те, що вони зародилися досить давно, але розвиваються й досі. На мій погляд набільший вклад в економіку, загалом, зробили такі вчені як: Адам Сміт, Давид Рікардо, Карл Маркс а також Альфред Маршал. До речі саме Маршал ввів в науковий обіг поняття «економікс» замість «політичної економії» і дав власне визначення цієї науки. Враховуючи, що на сьогоднішній день досить велика кількість вчених вкладають великий внесок в сучасну економіку можна сказати, що питання про заробітну плату може ще повернутися до нас.



Список літератури

1. Біленко Т.І., Бодров В.Г. та ін../Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів. - К.: Академвидав, 2004. - 672 с.

2. Бондарчук К. - «Заробітна плата в контексті соціально-економічного захисту найманих працівників.»//Україна: аспекти праці. - №1 - 2010.

3. Енциклопедія: бізнесмена, економіста, менеджера / За ред. Р. Дяківа. - К : Міжнародна економічна фундація, 2000. - 654 с.

4. Закон України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р.

5. Поченцова Т. Инвестиции в человеческий фактор // Эксперт. - 2007. - № 4. - С.28-33.

6. Рибалкіна В.О., Богрова В.Г. - Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - 2004.

7. Кривенко К.Т,, Савчук В.С., Беляєв О.О. та ін.; Політична економія: навчальний посібник/ За ред..д-ра екон. наук, проф..К.Т. Кривенка. - К.:КНЕУ,

8. Луговий В.А. Оплата труда: бухгалтерский учет и расчеты. - М. : Бухгалтерский учет, 1997. - 384 с.

9. Мандибура В.О. Аналіз економічних та правових методів регулювання мінімальної заробітної плати / В.О. Мандибура, В.О. Тимофєєв. - К. : Парламент вид-во, 1997. - 422 с.

10. Мочерний С.В. - Економічна теорія. - 1999.

11. www.books.com.ua - офіційний сайт видавництва « Знання».

12. www.buklib.com.ua - офіційний сайт наукової бібліотеки «Буковина».

13. www.library.com.ua - офіційний сайт Одеської бібліотеки.