7

Вступ

В умовах формування та розвитку ринкових відносин центр господарської діяльності зміщується до первинної ланки економічної системи -- підприємства. Підприємство є головним структуроутворюючим елементом економіки. Саме тут безпосередньо поєднуються різноманітні фактори виробництва для створення матеріальних благ та надання послуг, реалізуються особисті та колективні інтереси. Упорядкована сукупність підприємств та їх об'єднань утворює економічну систему країни.

Підприємство самостійно планує основні напрямки та умови своєї діяльності, розпоряджається трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами. Воно саме вибирає ділових партнерів, вступає в договірні відносини з ними, здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Організаційні форми управління також визначаються підприємством. Воно вільне у виборі видів господарської діяльності та реалізує останню в межах чинного законодавства. На підприємствах зосереджені найбільш кваліфіковані кадри, вирішуються питання раціонального використання ресурсів, високопродуктивної техніки, технології, розробляються бізнес-плани, здійснюються маркетингові дослідження та ефективне управління -- менеджмент.

У ринковій економіці виживають лише ті підприємства, які найбільш правильно і компетентно зрозуміли вимоги ринку, організували виробництво конкурентоспроможної продукції, послуг, що користуються попитом, уміло здійснюють мотивацію висококваліфікованої творчої праці персоналу.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства, а також напрямів його діяльності.

1. Поняття та суть підприємства

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують програму або мету) і діють на засаді певних правил і процедур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами.

Підприємство - це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких. Фірмовий знак (марка) служить для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх відокремлення на ринку від продукції (послуг) конкурентів.

Підприємства, метою яких є максимізація доходів, називаються комерційними. Підприємства, мета існування яких відрізняється від мети максимізації прибутку, є некомерційними. До такого типу підприємств можуть належати підприємства, створені з метою забезпечення зайнятості, виконання певних суспільних (громадських) робіт, надання соціальних послуг населенню тощо, а також підприємства, котрі створюються громадськими організаціями, різними фондами.

Підприємство займає центральне місце в народногосподарському комплексі будь-якої країни і є первинною ланкою суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний доход. Підприємство виступає як виробник і забезпечує процес відтворення на основі самооплатності і самостійності. Від успіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.

Технологія створення підприємства (фірми) незалежно від форми власності охоплює ряд послідовних етапів.

1. Оцінювання особистих якостей підприємця. Підприємець особисто відповідає за свої рішення та дії, тому необхідно вміти тримати в полі зору одночасно багато питань та знати, чи зможе він у критичних ситуаціях оперативно та обґрунтовано приймати рішення. Підприємець ризикує своїми заощадженнями, у кінцевому підсумку він може їх втратити. Йому доведеться зіткнутися з проблемами безпеки, захисту комерційної таємниці, своїх заощаджень тощо. Підприємець повинен вирізнятися високим професіоналізмом і компетентністю.

2. Оцінювання ідей та ринку. Ця процедура виконується на основі маркетингових досліджень.

3. Техніко-економічне обґрунтування проекту. На цьому етапі необхідно розробити комерційний план, або бізнес-план, який є конкретним планом дій підприємця щодо реалізації своєї ідеї.

4. Вибір організаційно-правової форми підприємницької діяльності. Це найвідповідальніший етап в організації підприємництва, оскільки з нього розпочинається практичне втілення ідеї бізнесмена. Створення підприємства завжди пов'язане з матеріальними, фінансовими і трудовими витратами. Саме тут виникає ризик, або ймовірність втратити ресурси, що береться до уваги під час створення підприємства. Правильно обрані організаційно-правова форма підприємницької діяльності та спосіб організації виробництва дають змогу значною мірою зменшити ризик. Незважаючи на те, що підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом, на його діяльність впливає безліч різноманітних чинників, тобто воно постійно перебуває в реальних умовах, що весь час змінюються. Ці реальні умови варто називати зовнішнім середовищем підприємства. Зовнішнє середовище підприємства - це сукупність активних суб'єктів і сил, що діють поза його межами та впливають на його діяльність. Зовнішнє середовище підприємства можна розділити на макросередовище та мікросередовище.

Макросередовище - це сукупність господарюючих суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, що діють у глобальному оточенні. Іншими словами, це матеріально-технічні й економічні умови, суспільні відносини та інші чинники, що впливаюсь на підприємство опосередковано. До них належать демографічні, економічні, політичні та інші, що постійно змінюються і є для підприємства джерелом постійного занепокоєння.

Мікросередовище - це чинники прямого впливу на підприємство. До нього належать постачальники, посередники, конкуренти, споживачі, фінансові установи, партнери тощо. Крім зовнішнього середовища підприємства, на його діяльність суттєво впливають і чинники внутрішнього середовища, тобто ті, що формуються безпосередньо на підприємстві.

Всі чинники зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства утворюють так зване ринкове середовище. У широкому розумінні ринок є сферою прояву економічних відносин, що виникають між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання. У більш вузькому розумінні ринок - це сфера товарного обороту та пов'язана з цим сукупність товарно-грошових відносин, що виникають між виробниками та споживачами у процесі купівлі-продажу.

2. Особливості цілей діяльності підприємств

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства (фірми). Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства (фірми) вважають виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

На основі місії формулюються стратегічні й тактичні цілі підприємства.

Ціль являє собою конкретний стан або бажаний результат, якого підприємство прагне досягти.

Стратегічні цілі визначають поведінку підприємства на перспективу. Для їх досягнення розробляється програма перспективних заходів, яка втілюється у відповідній стратегії підприємства.

Під стратегією прийнято розуміти комплексну програму дій (заходів), яка забезпечує здійснення місії (генеральної мети) підприємства і досягнення її множинних цілей.

Залежно від того, на якій стадії життєвого циклу перебуває організація, керівництво підприємства може обрати одну з таких базових стратегій:

· стратегію виживання, яка має захисний характер і передбачає здійснення системи заходів, що забезпечують вихід підприємства з кризового стану в максимально короткий термін;

· стратегію стабілізації, що застосовується підприємством в умовах нестабільності (коливання) обсягів продажу своєї продукції й отримуваних доходів. Вона передбачає, насамперед, вирівнювання обсягів продажу, прибутку та інших важливих показників ефективності діяльності підприємства з подальшим їх підвищенням;

· стратегію зростання, що є найефективнішою стратегією, спрямованою на стабільне зростання обсягів продажу, прибутку, капіталу.

Тактичні цілі підпорядковані стратегічним і реалізація їх є засобом досягнення цілей на перспективу.

Для досягнення бажаних результатів сукупність сформульованих підприємством цілей має відповідати певним вимогам:

· По-перше, вони мають бути конкретними і вимірюваними. Формулювання цілей в конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень щодо діяльності підприємства (фірми). Завдяки цьому можна більш обґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) діє у напрямку здійснення своїх цілей.

· По-друге, цілі підприємства повинні бути орієнтовані у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює п'яти рокам, інколи більше (7-10 років) -- для передових у технічному відношенні фірм; короткотермінова -- в межах одного року.

· По-третє, цілі підприємства мають бути досяжними, аби слугувати підвищенню ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють певні негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати і зменшення рівня їх мотивації, погіршення показників інноваційної, виробничої і соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку.

· По-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, мають не перешкоджати реалізації інших цілей. Супротивне може привести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства, відповідальними за досягнення встановлених цілей.

Зрештою цілі підприємства мають бути чітко сформульовані для кожного виду та напрямку його діяльності, що є важливим для суб'єкта господарювання, котрий прагне спостерігати й вимірювати результати цієї діяльності.

Варто також знати, що цілі підприємства (фірми) будуть значущою частиною стратегічного планування у тому випадку, якщо вони не лише правильно сформульовані і ефективно систематизовані, але й про них достатньо інформовано весь персонал і відпрацьовано дійову систему стимулювання їх здійснення.

Цілі різних підприємств можуть бути подібними або істотно відрізнятися. Так, для підприємства, що працює на комерційних засадах, метою є отримання прибутку, а для некомерційних організацій -- вирішення в межах установленого бюджету тих проблем, заради усунення яких вони створені.

Як правило, підприємства ставлять і реалізують не одну ціль, а декілька важливих для їх функціонування і розвитку. Класифікацію цілей за різними ознаками подано у табл. 1.

Визначення цілей передбачає певну послідовність дій. Спершу визначається глобальна, основна ціль організації, відтак здійснюється її декомпозиція (розподіл) на підцілі, які визначаються сукупністю необхідних для досягнення головної цілі ресурсів.

Формування під обрані цілі організаційної структури, що уможливить ефективну взаємодію всіх членів організації згідно з тими функціями, які вони виконуватимуть, забезпечує система менеджменту.

Сукупність цілей організації може служити основою для формування системи «управління за цілями», яка займає особливе місце у переліку інструментів «менеджменту людських ресурсів». Ступінь реалізації цілей є підставою для винагороди виконавців, а орієнтація винагороди на кінцевий результат дає змогу уникнути зайвого втручання менеджера у виробничий процес. Тим самим підвищується відповідальність працівників за результати виконання роботи, розвивається їх самостійність та ініціативність, створюються умови для формування творчого підходу до розв'язання управлінських проблем.

Таблиця 1. Класифікація цілей

Ефективне функціонування підприємства пов'язане з необхідністю вирішення низки найважливіших завдань, серед яких:

· отримання доходу його власниками;

· забезпечення споживачів необхідними їм продукцією, роботами та послугами підприємства;

· забезпечення персоналу заробітною платою, нормальними умовами праці та можливістю професійного зростання;

· створення робочих місць для населення, що проживає на прилеглій до підприємства території;

· охорона навколишнього середовища (земельних, водних ресурсів, повітря тощо);

· недопускання перебоїв у роботі підприємства (зриву поставок, випуску бракованої продукції або неякісних робіт і послуг, зниження обсягів випуску продукції і рентабельності виробництва тощо).

3. Основні напрямки діяльності підприємств в сучасних умовах господарювання

У практиці господарювання кожне підприємство (фірма), що являє собою складну виробничо-економічну систему, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрямки. Див. Рис. 1.

Рис. 1. Взаємоузгоджені головні напрямки діяльності підприємств-продуцентів

Відповідно до логіки і послідовності стадій відтворювального процесу визначальним напрямком діяльності кожного підприємства в умовах ринкових відносин є вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності і цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту і каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Результати вивчення ринку товарів слугують вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства на перспективний період. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо. Наступним найбільш складним напрямком за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація і оперативне регулювання у просторі, і часі. Серед всієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що складають виробничу діяльність, найважливішими треба вважати:

1. обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку;

2. формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їх оптимізація відносно виробничих можливостей підприємства;

3. збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду;

4. забезпечення виробництва необхідними матеріально технічними ресурсами;

5. розробка і дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному підприємстві, визначається рівнем його комерційної діяльності, значущість якої в умовах ринку істотно зростає. Це очевидно, оскільки від масштабів і якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, певне стимулювання покупців.

Ще одним важливим напрямком діяльності підприємства (фірми), який завершує послідовний цикл відтворювального процесу, слід вважати післяпродажний сервіс багатьох видів товарів-машин і устаткування, автомобілів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної, складної побутової техніки; інших виробів виробничо-технічного і споживчого призначення. Післяпродажний сервіс охоплює пуско-налагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів, їх гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів впродовж нормативного строку служби тощо. Він є найважливішим джерелом інформації для продуцентів щодо надійності та довговічності виготовлених технічних засобів, а також експлуатаційних витрат, яка в подальшому використовується ними для удосконалення своєї продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури і асортименту.

До інтегрованого напрямку, що охоплює багато конкретних видів, відноситься економічна діяльність підприємства (фірми). Зокрема вона включає: стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну і фінансову діяльність тощо. Цей напрямок пронизує усі інші напрямки діяльності, є визначальним для оцінки і регулювання всіх елементів в системі господарювання на підприємстві.

Непересічне значення має соціальна діяльність, оскільки вона впливає істотно на ефективність усіх інших її загальних напрямків і конкретних видів. Результативність інноваційної виробничої, комерційної та економічної діяльності підприємства безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності усіх категорій працівників, дієвості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці і життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки.

Основними напрямками та чинниками розвитку сучасного підприємства є:

1. Впровадження високих технологій та спеціалізація.

Сучасне виробництво створює нові передумови для формування підприємства. Розглядаючи особливості засобів виробництва, можна виділити ряд закономірностей, які впливають, як на суть підприємства, так і на його організаційні форми.

Власне, цей системотворний фактор підприємства слід розглядати з точки зору техніко-економічних особливостей промислового виробництва (капіталоємність, трудоємність, ступінь матеріало- та енергоємності виробництва того чи іншого продукту тощо), які визначаються специфікою техніки та технології його одержання, потреб суспільства у певних видах продукції, використанням досягнень науки та техніки в усіх процесах виробництва.

Техніко-економічні фактори є головною рушійною силою формування витрат на одержання продукції і визначаються нормами використання сировини, енергії, праці на виготовлення одиниці продукції. Ці норми індивідуальні для кожного виду товару і в кінцевому підсумку обумовлюють місце розташування виробництва та рівень продуктивності праці. Сучасні фактори виробництва характеризуються дуже високою динамічністю. Остання обставина зміщує акценти у виробництві з нових виробів до нових технологій, а також формує новий тип виробництва, а, значить, впливає на підприємство. Особливості техніки та технології виробництва (техніко-економічні фактори) визначальною мірою впливають на форми його суспільної організації (комбінування, концентрацію та спеціалізацію виробництва).

Для сучасного виробництва найконструктивнішою та економічно вигідною є ідея спеціалізації окремих підприємств (навіть регіонів) на виробництві певного виду товарів.

Пріоритетна роль технологій сьогодні виражається також через вплив на галузеву та територіальну структуру продуктивних сил. Відбуваються глибокі науково-технічні зрушення у господарстві, обумовлені впровадженням інноваційних технологій, розвитком глобальних процесів електронізації, біотехнологізації та інформатизації.

Вплив новітніх технологій на мікрорівні насамперед стосується підвищення ефективності виробництва за рахунок зниження енерго-, матеріало-, водо-, трудо- та капітало-ємності при створенні нових виробництв. Споживання ресурсів і виробництво продукції небувало розширились, тому будь-яке зниження різного роду витрат у розрахунку на одиницю продукції само по собі забезпечує економію.

Ще більший вплив виявляють нові технології на вдосконалення організації суспільного виробництва у межах підприємств. Вони сприяють зміні підходів до аналізу взаємопов'язаності технологічних процесів у промисловому виробництві, врахуванню соціальних факторів його розвитку, зміні транспортних умов діяльності підприємств та потребують врахування екологічних проблем. Змінилося уявлення про економічну ефективність процесів комбінування, спеціалізації та кооперування виробництва.

В сучасних умовах виникла потреба у спеціалізованих підприємствах, замість універсальних в машинобудуванні, оскільки зросла необхідність у розширенні асортименту комплектуючих. Наприклад, компанія Ford має 5 тис. постачальників деталей з різних країн світу.

Розвиток спеціалізованих виробників потребує, насамперед, кооперування виробництва. Використання компонентів з інших підприємств повинно гарантувати їхню безвідмовну роботу після збирання основного виробу. Це визначило проблему стандартизації і якості комплектуючих деталей, що потребує глибоких науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських розробок на підприємствах-суміжниках. Іншою проблемою успішної діяльності спеціалізованих виробництв є швидка і чітка доставка («точно в строк») комплектуючих на головні підприємства.

2. Зміни принципів організації виробництва.

Перехід від індустріального до постіндустріального (інформаційного) етапу розвитку виробництва супроводжується змінами принципів організації виробництва - від методів конвеєрного виробництва (стандартизація, спрощення та уніфікація окремих виробничих процесів у ході масового виробництва) до методів, що орієнтують виробництво на дедалі специфічніші запити споживачів.

Одним з основних напрямків розвитку виробництва, спрямованого на задоволення запитів споживачів, є використання гнучких виробничих технологій. Це дозволяє ефективно використовувати одне і те саме обладнання для виготовлення різноманітних продуктів. Використання таких гнучких виробничих технологій є комплементарним, з використанням нових можливостей телекомунікацій та транспорту.

Гнучкі процеси вимагають особливої організаційної політики і процесу порівняно з традиційними. Наприклад, традиційні процедури розрахунку виробничих витрат, характерні для систем масового виробництва, в яких для кожного типу продуктів використовувалися спеціалізовані інструменти і найконтрольованішими витратами є витрати робочого часу, не підходять для інформаційних рішень про продукти, які виробляються новими способами. Коли машини придатні для різноманітних сфер використання, необхідна система аналізу, щоб забезпечити інформацію для прийняття рішення про вибір найкращої серед цих сфер у той чи іншій проміжок часу. Обладнання для гнучкого виробництва також сприяє частішій зміні продукту, що, в свою чергу, змінює потреби у проектуванні, маркетингу і поставках, а також складальних заводах. Так, часті зміни продуктів форсують реорганізацію процесів його конструювання і проектних функцій підприємства. У традиційному масовому виробництві конструктори були відсторонені від реальної виробничої діяльності. Продукт проектувався, потім проект направлявся інженерам, які перетворювали його у фізичну реальність у вигляді специфікацій, технічних розробок і надсилали на виробництво, підрахувавши економічно вигідний обсяг продукції.

У сучасній проектній роботі інженерам необхідно знати більше про витрати у максимальній потужності існуючого обладнання. Тому підприємства змінюють традиційні послідовні моделі взаємодії окремих спеціалістів командами конструкторів, інженерів-технологів і виробників, які працюють разом, щоб створювати якісні і ефективні продукти. Така модель підтримується впровадженням систем комп'ютерного проектування і комп'ютеризованого виробництва. Використання таких технологій доповнює часту заміну продукту, оскільки воно скорочує витрати на конструювання продукту, вводячи нові моделі у виробництво швидко і дешево. Викликані технологіями зміни впливають також на характеристики робочих місць і службове просування працівників. Багато інженерів часто переміщуються на різних робочих місцях, аби глибше вивчити потенційні можливості і потреби різних виробничих ланок компанії.

Ті самі фактори, обумовлені змінами, впливають і на виробників, які намагаються оволодіти новими трудовими навичками, щоб бути затребуваними на виробництві, яке постійно оновлюється. Вони часто працюють в командах, одержують винагороди за майстерність. Саме рівень знань і майстерності робітників, більше, ніж будь-який фактор, визначає, як швидко підприємство може виправити недоліки у виробництві нового продукту і застосувати нові технології. Визнаючи ці фактори, прогресивні підприємства розвиваються, наділяючи своїх робітників більшою відповідальністю і свободою дій, дозволяють їм краще використовувати спеціальні локальні знання, якими володіють тільки вони.

3. Сучасні зміни в організації, управлінні та стратегії

Системотворні фактори підприємства, розглянуті вище, дають уявлення про підприємство як об'єкт впливу зовнішнього середовища, як пасивний елемент структури ринку. Воно може реагувати відповідним чином на навколишнє середовище, наприклад, на зміни технології чи контрактні відносини, що існують у галузі, приймає «правила гри», а також формує ці правила. У зв'язку з цим для дослідження сучасного підприємства потрібен аналіз таких факторів, як організація, управління, стратегія.

Сучасні зміни в організації, управлінні та стратегії підприємства пов'язані із створенням та впровадженням мультидивізіональної форми організації. Ця форма урівноважувала потреби у децентралізованому прийнятті рішень, уповноважуючи на це людей на місцях, які безпосередньо спостерігали за ходом операції з потребою у спільному плануванні, яке дозволяло експлуатувати віддачу від масштабу. Розвиток цієї форми організації показав, що підприємства можуть управляти більшою кількістю підрозділів. До запровадження цієї форми більшість підприємств управлялася з центрального офісу або діяли як холдингова компанія, де роль центрального офісу зводилася головним чином до забезпечення фінансування і одержання прибутку. Порівняно з централізованими мультидивізіональна форма організації має переваги перед децентралізованою формою прийняття рішень.

Зміни в організаційних структурах та управлінні змінюють природу самого підприємства. У корпораціях виникають внутрішні, або організаційні ринки, закономірності та принципи ринкового господарства переносяться на внутрішню діяльність корпорації, охоплюючи всі підрозділи. Вони стають автономними ланками: купують і продають товари та послуги всередині і зовні, об'єднуються єдиними інформаційними мережами, фінансовими системами, підприємницькою культурою тощо. Завдяки спрощенню операцій організаційні ринки різко скорочують деякі види витрат, обґрунтовується перехід від ієрархічних до горизонтальних структур, ведеться пошук вигідних співвідношень між великими та малими операціями. Підрозділи, які мають економічну самостійність всередині підприємства, швидше можуть забезпечити зміни у виробництві товарів, наданні послуг, у відносинах із споживачами. На такій основі з використанням інформаційних технологій формуються підприємства-мережі або віртуальні підприємства.

Інтеграційні процеси в управлінні, зорієнтовані на ефективніше використання усіх видів ресурсів, обумовлюють виникнення численних форм горизонтального об'єднання підприємств. Створюються плоскі ієрархії навколо головних процесів із специфічними цілями в межах кожного з них. Це не тільки горизонтальні підприємства, а й стратегічні союзи, різноманітні модифікації конгломератів, консорціумів, холдингів, господарчих асоціацій та груп.

Нова корпоративна модель передбачає розширення кооперування серед конкурентів, постачальників і споживачів, змінюючи тим самим уявлення про межі підприємства. Професійні знання та уміння кожного партнера організовуються якнайкраще, щоб будь-який процес чи функція реалізувалися на рівні світових стандартів. Компанії об'єднуються для того, щоб використати специфічні ринкові можливості, на що окрема організація не спроможна.

Мета підприємства як відособленої економічно самостійної ланки ринкової структури є одним з головних його системотворних факторів. В економічній літературі мета комерційного підприємства ідентифікується з прибутком або ринковою вартістю, і чим вони більші, тим краще. Дослідженню проблеми цілей підприємства було приділено багато зусиль, оскільки мета і мотивації підприємства значною мірою впливають на його поведінку, визначаючи, зрештою, його місце в економічній структурі суспільства.

Загальні виробничі цілі -- прибуток, частка ринку, зростання повинні формулюватися у прямому зв'язку з поточними рішеннями. Тільки в цьому випадку можна, з одного боку, реалізувати цілі, а з другого -- перетворити ціль на системотворний фактор підприємства. Цілі фірми можна представити як умови договору між зацікавленими сторонами, відповідно до яких сторони намагатимуться спільно уладнати справу із загальним оточенням, визначити, які дії доцільно застосувати.

Мета підприємства у цьому зв'язку не може визначатися однозначно. Як системотворний фактор підприємства її, з одного боку, слід аналізувати, виходячи із системи (дерева) цілей, де досягнення однієї мети передбачає поступку за рахунок інших. З другого боку, виконання тих чи інших завдань, пов'язаних з конкретною ціллю, дає можливість ставити і розв'язувати нові завдання, що стосуються інших цілей.

Отже, сучасний період розвитку економіки характеризується кардинальними зрушеннями не тільки на макро-, а й на мікрорівні. Рівень підприємства стає чинником забезпечення конкурентоздатності національної економіки та регіонів, а дослідження новітніх тенденцій його розвитку -- нагальною практичною потребою суспільства.