Виробнича інфраструктура підприємства

1. Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури

На економіку суб'єкта господарювання суттєво впливають допоміжні та обслуговуючі виробничі процеси, які утворюють інфраструктуру підприємства.

Під інфраструктурою підприємства розуміють комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.

Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

Виробнича інфраструктура підприємства - це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні профільної (основної) продукції, але своєю діяльністю створюють необхідні умови для успішного функціонування основних виробничих цехів.

Виробнича інфраструктура включає:

допоміжні та обслуговуючі цехи (дільниці) та господарства;

комунікаційні мережі, магістральні об'єкти;

засоби збору та обробки інформації;

природоохоронні споруди.

Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то концентрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх нестачу в іншому.

При сучасній системі організації промисловості, коли відсутні спеціалізовані підприємства технічного обслуговування, підприємства змушені розвивати власний комплекс цехів, господарств та служб для технічного обслуговування основних виробництв.

Тепер на підприємствах функціонують як самостійні структурні підрозділи: інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні та транспортні цехи.

У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки:

роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;

низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та організації праці;

низький рівень механізації та автоматизації;

низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.

Прогрес розвитку техніки і технологій основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.

У цілому, успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.

2. Планування забезпечення підприємства технологічним оснащенням

У діяльності сучасних підприємств важливу роль відіграє система забезпечення їх технологічним оснащенням (інструментом).

Під інструментом розуміють всі види технологічної оснастки: різальний, вимірювальний, допоміжний та інші види інструменту, а також штампи, прес-форми та інші пристрої.

Інструментальне господарство - це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, які займаються придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця.

Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють на підставі запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту.

Для безперервного функціонування виробничого процесу необхідно мати певну мінімальну кількість інструменту, тобто його обіговий фонд:

ОФ = Іціс + Іріс + Ірм + Ірем ,

де ОФ - обіговий фонд інструменту, шт.;

Іціс - запас інструменту в центральному інструментальному складі, шт.;

Іріс - запас інструменту в інструментально-роздавальних складах, шт.;

Ірм - кількість інструменту на робочих місцях, шт.;

Ірем - кількість інструменту, що знаходиться в ремонті, шт.

Розрахунки потреби за кожним видом інструментів ведуться для діючого виробництва та виробництва нових виробів окремо.

Потреба в оснащенні для виробництва нових виробів визначається з урахуванням планових термінів і трудомісткості освоєння та випуску даних виробів; планової тривалості випуску нових виробів; організаційних форм виробництва у період їх освоєння та випуску.

При розрахунку потреби в оснащенні для діючого виробництва враховуються його витрати для виконання планового обсягу виробництва, а також зміна величини обігового фонду протягом планового періоду:

Іпл = ВІпл + (ОФнкпп - ОФфппп),

Іпл = ВІпл + ОФпл - ОФфппп),

де Iпл - планова потреба в інструменті, шт.;

ВІпл - витрати інструменту в плановому періоді, шт.;

ОФнкпп - норматив обігового фонду на кінець планового періоду, шт.;

ОФфппп - фактичний обіговий фонд на початок планового періоду, шт.;

ОФпл - планова потреба в обіговому фонді, шт.

Норми витрат інструменту встановлюють залежно від типу виробництва. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або усереднені норми на одиницю випущеної продукції (або верстато-годину роботи устаткування). У масовому та великосерійному виробництві норму витрат інструменту розраховують виходячи з обсягу роботи на 1000 деталей (в окремих випадках на 100, 10 або 1 деталь). В одиничному та дрібносерійному виробництві норма витрат інструменту встановлюється в узагальненому вигляді (визначається обсяг робіт на 1000 або 100 верстато-годин роботи того чи іншого виду технологічного устаткування).

Розрахувавши норму витрат певного виду інструменту, можна визначити його витрати на всю програму деталей, що обробляються.

У масовому та великосерійному виробництві витрати інструменту в плановому періоді (ВІпл) розраховуються за формулою:

КД * НВІ

ВІпл = -------------------,

КДн

де КД - кількість деталей, що обробляються певним інструментом, шт.;

НВІ - норма витрат цього інструменту на 10, 100, 1000 деталей, шт.;

КДн - кількість оброблюваних деталей, на які була визначена норма витрат (10, 100, 1000), шт.

У одиничному та дрібносерійному виробництві витрати інструменту визначаються так:

ЧРВ * НВІ

ВІпл = --------------------,

ЧРВн

де ЧРВ - час роботи верстатів, який витрачається на обробку даної групи деталей, год.;

НВІ - норма витрат інструменту на 100, 1000 годин роботи верстатів, шт.;

ЧРВн - час роботи верстатів, на який розрахована норма витрат (100, 1000), год.

На основі розрахованої потреби в оснастці планово-економічним відділом підприємства розробляється програма її виготовлення в інструментальних цехах підприємства і складається замовлення на її придбання зі сторони.

Річний план роботи інструментального цеху складається з поквартальною розбивкою і включає наступні розділи:

1. Обсяг випуску продукції, в якому вказується обсяг продукції у грошовому та натуральному виразі.

2. Чисельність та заробітна плата, що розраховується за аналогічними показниками основних цехів.

3. Собівартість, де містяться калькуляції окремих видів технологічного оснащення, робіт, послуг, а також кошторис витрат на виробництво.

3. Планування діяльності ремонтного виробництва

Сучасне підприємство оснащене дорогим і різноманітним обладнанням, автоматизованими системами, поточними лініями. Для надійної роботи обладнання вимагається систематичне технічне обслуговування, виконання ремонтних робіт та заходів із технічної діагностики.

Ремонт - це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.

Склад і структура ремонтного господарства залежить від загальної та виробничої структури підприємства, характеру засобів праці, обсягу ремонтних робіт, рівня спеціалізації та інших факторів. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

Залежно від масштабів виробництва підприємства застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт:

централізовану - весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку;

децентралізовану - всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів;

змішану - поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування - персонал ремонтно-механічного цеху.

Роботи з технічного обслуговування та ремонту устаткування плануються на підприємствах у формі перспективного плану, річних і місячних планів-графіків планово-попереджувального ремонту (ППР).

Відділом головного механіка підприємства за участі планово-економічного відділу розробляється план роботи ремонтно-механічного цеху (РМЦ), який включає наступні розділи: виробничу програму, чисельність та заробітну плату, собівартість ремонтних робіт.

Виробнича програма складається в номенклатурному виразі та трудомісткості. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування, періодичних планових ремонтів і модернізації.

Під технічним обслуговуванням розуміють усунення дрібних несправностей засобів праці, проведення оглядів стану окремих вузлів та агрегатів, здійснення заміни мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на капітальні та поточні (середні, малі).

Капітальний ремонт - це найбільший за обсягом та складністю вид ремонту. Він передбачає повне розбирання; ремонт відпрацьованих деталей та вузлів (у тому числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробування під навантаженням. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Середній ремонт передбачає часткове розбирання обладнання, заміну спрацьованих вузлів, випробування та регулювання.

Малий ремонт полягає в заміні невеликої кількості зношених деталей, а також у регулюванні обладнання. Він забезпечує дієздатність обладнання до наступного планового ремонту.

Модернізація - це сукупність організаційно-технічних заходів із покращення основних параметрів і характеристик агрегатів. Модернізація передбачає часткову заміну окремих деталей і вузлів більш досконалими, а також застосування спеціальних приладів та пристроїв.

Комплексу робіт із модернізації обладнання повинні передувати відповідні розрахунки економічної ефективності. Річний економічний ефект від модернізації станка (РЕЕм) визначається за формулою:

РЕЕм = (С1 - С2) * КД - Вм,

де С1 і С2 - собівартість деталі чи операції до і після модернізації, грн.;

КД - випуск деталей на рік після модернізації, шт.;

Вм - витрати на рік на модернізацію станка, грн.

Виробнича програма ремонтно-механічного цеху визначається згідно графіка планово-попереджувального ремонту. Річний графік ППР складається відповідно до норм тривалості ремонтного циклу, міжремонтного і міжоглядового періодів із урахуванням структури ремонтного циклу.

Ремонтний цикл - проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом.

Міжремонтний (міжоглядовий) період - проміжок часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами (оглядами).

Приводимо формули розрахунку тривалості вказаних періодів:

ТРЦ

ТМрП = -----------------------,

КСР + КМР + 1

ТРЦ

ТМоП = ------------------------------,

КСР + КМР + КО + 1

де ТМрП - тривалість міжремонтного періоду;

TMоП - тривалість міжоглядового періоду;

ТРЦ - тривалість ремонтного циклу;

КСР, КМР, КО - відповідно кількість середніх та малих ремонтів і оглядів.

Структура ремонтного циклу - перелік і послідовність планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу.

Перед складанням плану ремонтних робіт необхідно проводити щорічний технічний огляд обладнання з метою уточнення його технічного стану. В плані вказуються терміни проведення ремонтів і оглядів по кожній обліковій одиниці. Вид чергового ремонту встановлюють згідно структури ремонтного циклу, а час його проведення - згідно нормативної тривалості міжремонтного періоду.

Дату чергового планового ремонту визначають, беручи до уваги дату попереднього ремонту, відпрацьований час і стан устаткування.

Графік планово-попереджувального ремонту (ППР) складається по кожному об'єкту засобів праці, в ньому зазначаються види чергових ремонтів, терміни виконання кожного ремонту та огляду протягом року. На підставі річного графіку в залежності від завантаження ремонтних підрозділів розробляються квартальні та місячні графіки планово-попереджувального ремонту.

При наявності великої кількості однотипного устаткування в цеху кількість капітальних, середніх та малих ремонтів і оглядів розраховується за формулами:

ККР = КУ ( 12 / ПрКР ),

де ККР - кількість капітальних ремонтів;

КУ - кількість устаткування;

ПрКР - періодичність капітального ремонту.

КСР = КУ(12 / ПрСР - 12 / ПрКР),

де КСР - кількість середніх ремонтів;

ПрСР - періодичність середнього ремонту.

КМР = КУ (12 / ПрМР - 12 / ПрСР),

де КМР - кількість малих ремонтів;

ПрМР - періодичність малого ремонту.

КО = КУ (12 / ПрО - 12 / ПрМР),

де КО - кількість оглядів;

ПрО - періодичність огляду.

Трудомісткість і матеріаломісткість ремонту і технічного обслуговування обладнання залежить від його конструкторських особливостей. За цією ознакою все обладнання розподілене за категоріями складності. Трудомісткість ремонтних робіт визначається через трудомісткість одиниці складності ремонту.

Обсяги трудомісткості ремонтних робіт визначаються за формулою:

ТрРР = КРО * ТрОРС,

де ТрРР - трудомісткість ремонтних робіт;

КРО - кількість ремонтних одиниць;

ТрОРС - трудомісткість одиниці ремонтної складності за видами ремонтів.

Середньорічний обсяг слюсарних, верстатних та інших ремонтних робіт визначається за формулою:

ТрКР * ККР + ТрСР * КСР + ТрМР* КМР + ТРО * КО

СрОРР = ---------------------------------------------------------------------- * ?КРО

ТРЦ

де СрОРР -- середньорічний обсяг певного виду ремонтних робіт;

ТрКР, ТрСР, ТрМР, ТрО - трудомісткість відповідно капітального, середнього, малого ремонту та огляду на одну ремонтну одиницю, людино-год.;

ККР, КСР, КМР, КО - кількість відповідно капітальних, середніх, малих ремонтів та оглядів у ремонтному циклі;

ТРЦ - тривалість ремонтного циклу, років;

?КРО - загальна кількість ремонтних одиниць усього устаткування, що працює в цеху.

Річний обсяг робіт певного виду технічного (міжремонтного) обслуговування (РОТО) визначається за формулою:

ФЧ р * КЗМ

РОТО = ----------------- * ? КРО,

НО

де ФЧ р - річний розрахунковий фонд часу роботи одного робітника, год.;

НО - норма обслуговування на одного робітника за зміну, рем. од.;

КЗМ - коефіцієнт змінності роботи обладнання, що обслуговується.

Розглянемо методику розрахунку середньооблікової чисельності ремонтних робітників:

НЧКР * ?КОКР + НЧСР * ?КОСР + НЧМР * ?КОМР + НЧО * ?КОО

ЧРр = -------------------------------------------------------------------------------------------,

ФРЧ * КВН

де ЧРр - чисельність робітників, які зайняті плановими ремонтами;

НЧКР, НЧСР, НЧМР, НЧО - норма часу на одну ремонтну одиницю відповідно капітального, середнього, малого ремонту та огляду, нормо-год.;

?КОКР, ?КОСР, ?КОМР, ?КОО - кількість ремонтних одиниць устаткування за видами ремонтів у плановому періоді;

ФРЧ - річний фонд робочого часу одного робітника, годин;

КВН - коефіцієнт виконання норм.

Чисельність робітників, що займаються технічним (міжремонтним) обслуговуванням устаткування (ЧРто), розраховується за формулою:

 ?КРО * ЗМ

ЧРто = ----------------------,

НО

де ?KPO - загальна кількість ремонтних одиниць складності устаткування;

ЗМ - коефіцієнт змінності роботи устаткування;

НО - норматив обслуговування ремонтних одиниць на одного робітника за зміну.

При плануванні собівартості виробництва ремонтно-механічного цеху необхідно скласти загальний цеховий кошторис витрат, кошторис на виконання капітального, середнього ремонтів та технічне (міжремонтне) обслуговування.

4. Планування енергозабезпечення підприємства

Виробнича діяльність сучасного промислового підприємства пов'язана із споживанням енергетичних ресурсів як власного виробництва, так і отриманих ззовні.

Основна задача енергообслуговування - надійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімумі втрат. Плановий обсяг і структура енергоресурсів залежать від потужності підприємства, виду продукції, характеру технологічних процесів, а також від зв'язків підприємства з районними енергосистемами.

Вирішення завдань по енергозабезпеченню підприємства покладено на енергетичне господарство підприємства.

До складу енергетичного господарства підприємства входять такі його види:

електросилове - знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;

теплосилове - котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

газове - газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

пічне - нагрівальні й термічні печі;

слабкострумове - власна телефонна станція, різні види зв'язку (у тому числі диспетчерського та селекторного);

епергоремонтне технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

При розрахунку потреби в енергії та паливі необхідно враховувати виробничу програму на плановий період, прогресивні норми витрат палива та енергії на одиницю продукції, норми витрат енергії та палива на власні потреби, організаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.

Нормування енергоспоживання полягає у визначенні його максимально допустимих втрат на відповідну облікову одиницю. Норми повинні відображати прогресивний рівень енерговикористання, що відповідає передовій технології і організації виробництва. Норми енергоспоживання розраховують як питомі витрати енергії на одиницю продукції, робочі місця, агрегати, а також по дільницях, цехах і підприємству в цілому.

Норми енергоспоживання поділяються на операційні (агрегатні) та сумарні, залежно від їх стосунку до одиниці продукції (агрегату) чи до всієї продукції цеху, підприємства. Сумарні норми поділяються на цехові та заводські. Норми витрат енергії поділяються також на прямі (на одиницю продукції чи робіт) і непрямі (на одиницю часу роботи обладнання).

Норми визначаються на підставі проведених випробувань, а також шляхом вивчення фактичної роботи устаткування.

Загальну потребу в енергії (Езаг) можна визначити за наступною формулою (розрахунок проводиться в кВт * год.):

Езаг = Епл * Опл + Евл + Ест + Евт,

де Епл - планова норма витрат палива та енергії на одиницю продукції;

Опл - плановий обсяг випуску продукції у натуральному або вартісному виразі;

Евл - витрати енергії та палива на власні потреби (опалення, вентиляцію, освітлення та ін.);

Ест - енергія, яка буде відпущена стороннім споживачам;

Евт - втрати енергії в мережах.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується двома шляхами:

1) на планову програму;

2) за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод значно точніший. Він застосовується при масовому та великосерійному виробництві. В цьому випадку кількість необхідної електроенергії (Е) визначається за формулою:

?Поб * НМЧ * пв

Е = ----------------------------,

К

де пи - кількість найменувань виробів одного типорозміру;

Поб - потужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;

НМЧ - норма машинного часу на обробку одного виробу, год.;

пв - кількість виробів одного найменування, шт. / рік;

К - коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.

Необхідна кількість електроенергії (Е) за потужністю встановленого устаткування розраховується так:

 ?П * ФРЧ * К1 * К2 * К3

Е = ---------------------------------,

К4

де ?П - загальна потужність встановленого устаткування, кВт;

ФРЧ - фонд робочого часу цеху, год. / рік;

К1 - коефіцієнт використання устаткування за потужністю;

К2 - коефіцієнт використання устаткування в часі;

К3 - коефіцієнт машинного часу, який визначається відношенням машинного часу до штучно-калькуляційного;

К4 - коефіцієнт, що враховує втрати електроенергії в мережах.

Кількість електричної енергії, яка використовується для освітлення ( Еосв ), визначається за формулою:

S * ТРосв * Посв

Еосв = --------------------------,

100 * К

де S - виробнича площа цеху або дільниці, м2;

ТРосв - тривалість роботи цеху з освітленням, год. / рік;

Посв - питома потужність освітлювальних точок (25 Вт/м2);

К - коефіцієнт втрат в електричних мережах.

Загальну схему енергоспоживання складають у вигляді енергетичного балансу, який являє собою систему взаємопов'язаних показників, що характеризують потребу підприємства у різних видах енергії, а також джерела її покриття.

Енергетичні баланси класифікують:

1) за періодом складання (перспективні, поточні, звітні);

2) за видами енергоносіїв (конкретні - за видами енергії і палива, зведені - за сумою всіх видів енергії в однорідних одиницях, кВт-годинах, тоннах умовного палива);

3) за енергетичними процесами (силові, високотемпературні (понад 500°С), середньотемпературні (200-500°С), низькотемпературні (нижче 200°С) та освітлювальні);

4) за цеховим призначенням енергії (для технічних потреб, на освітлення і т.д.);

5) за об'єктами споживання (підприємство, цех, дільниця, вид технічного обладнання).

Побудову енергетичного балансу починають із його витратної частини і проводять у два етапи:

1) планують потребу підприємства в усіх видах палива і енергії;

2) визначають втрати в мережі та перетворювальних засобах.

Розробка дохідної частини балансу (джерел покриття потреби в енергії) містить:

1) розрахунок енергоресурсів підприємства, виходячи із потужності генеруючіх установок і врахування можливого отримання палива та енергії від районних енергосистем;

2) проектування режимів роботи агрегатів і розробку балансів генеруючіх установок;

3) визначення кількості енергії, що відпускається на сторону.

Аналіз дохідної і витратної частин енергобалансу дозволяє намітити найбільш раціональні шляхи виробництва, отримання і споживання палива і енергії, а також є основою для розробки заходів із виявлення внутрішньовиробничих резервів з метою їх використання в народногосподарському обороті.

Енергетичні баланси складаються в двох формах: вертикальній (тобто за виробничими дільницями та за напрямками використання) і горизонтальній (тобто за економічною та цільовою ознаками в цілому по підприємству з визначенням обсягу корисної енергії та витрат за місцем виникнення та видами).

Форму енергобалансу у вертикальному розрізі називають робочою, а в горизонтальному - аналітичною, або синтезованою.

Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика та економісти цехів.

Основними розділами плану є:

виробнича програма;

чисельність та заробітна плата;

собівартість.

Виробнича програма енергетичного цеху складається в натуральному та вартісному виразі.

При визначенні загальної суми витрат енергетичного цеху складається кошторис на виробництво (на кожний вид робіт - окремий кошторис). Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначається за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб - із урахуванням непрямих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її переробку.

Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж вносять до собівартості відповідного виду енергії.

Робітники енергетичного цеху поділяються на експлуатаційників та ремонтників, їх чисельність, в основному, визначається за нормативами обслуговування.

5. Планування транспортного обслуговування виробництва

На сучасному промисловому підприємстві переміщується значна кількість різноманітних вантажів. Здійснення постійних виробничих взаємозв'язків між структурними підрозділами можливе лише при відповідному рівні організації транспортного господарства, що містить комплекс підрозділів, які займаються навантажувально-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів.

Основними завданнями транспортного господарства є:

1) забезпечення чіткого і безперервного функціонування виробничого процесу;

2) оптимальне використання всіх видів транспортних засобів;

3) механізація і автоматизація навантажувально- розвантажувальних робіт;

4) підвищення продуктивності праці робітників транспортного господарства;

5) зниження собівартості транспортних операцій.

На підприємствах із великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. Транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу.

Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних видів транспорту:

зовнішнього;

міжцехового;

внутрішньоцехового.

Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними, водними станціями та аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів.

Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів на території підприємства (між цехами, службами, складами).

Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції у межах окремого цеху. Він, у свою чергу, поділяється на:

а) загальноцеховий - перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, технологічними лініями;

б) міжопераційний - зв'язок між окремими робочими місцями. Організація діяльності транспортного господарства включає такі етапи:

1) складається відомість і схеми вантажопотоків;

2) вибирається система організації роботи транспорту;

3) розраховується необхідна кількість транспортних засобів;

4) складається графік роботи транспорту.

Вантажооборот - це загальна кількість вантажів, які потрібно перемістити за певний час (рік, квартал, місяць, добу, зміну), а під вантажним потоком розуміють кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), які переміщуються в певному напрямку між окремими пунктами. Із суми окремих вантажопотоків складається вантажооборот підприємства.

Розрізняють зовнішні та внутрішні вантажопотоки, які створюють відповідно зовнішній та внутрішній вантажооборот.

Для раціональної організації транспортного господарства та визначення вантажообороту на підприємстві потрібно скласти номенклатурну таблицю всіх вантажів, згрупувавши їх за певними ознаками. Дані таблиці за номенклатурою та кількості вантажів використовуються також для встановлення норм виробітку та розцінок на виконання транспортних робіт.

Для розрахунку загального вантажообороту підприємства і вантажопотоку між окремими цехами та дільницями складається шахова відомість вантажообороту підприємства (таблиця 1).

За даними шахових таблиць, планів цехів і генеральних планів підприємства складають схеми (діаграми) вантажопотоків, а по вантажообороту і вантажопотоках встановлюють тип і структуру парку транспортних і підйомно-транспортних машин.

Таблиця 1. Шахова таблиця загального вантажообороту підприємства (т).

Постачальник	Споживач	Разом
	Цехи	Склади
	Заготівельний	механічний	термічний	складальний	матеріалів	готової продукції	відходів
заготівельний цех		600					100	700
механічний цех			1800	1800			150	3750
термічний цех		1800						1800
складальний цех						2900		2900
склад матеріалів	1200	1200		690				3090
Разом	1200	3600	1800	2490	-	2900	250	12240

Планування господарської діяльності транспортного цеху проводять планово-економічний відділ, відділ організації праці та заробітної плати разом із транспортним цехом. Здійснюється розробка річних, квартальних і місячних планів за такими розділами:

виробнича програма;

чисельність, заробітна плата;

собівартість.

Вихідними даними для її розробки є:

плани матеріально-технічного забезпечення, комплектування й кооперування, плани реалізації продукції (збуту), капітального будівництва (за зовнішніми перевезеннями);

виробнича програма обслуговуваних цехів згідно зі схемою вантажоперевезень, що діє на підприємстві (за внутрішніми перевезеннями);

дані про наявний склад транспортних засобів;

графіки технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів;

нормативи трудових і матеріальних витрат на основні види транспортних, навантажувально-розвантажувальних операцій.

Виробнича програма транспортного цеху складається з обсягів послуг у натуральному та вартісному виразі.

Номенклатурний план включає такі види робіт і послуг:

доставку матеріально-технічних цінностей на підприємство;

транспортування готової продукції підприємства до місця навантаження або до споживача;

внутрішньовиробничі вантажопотоки;

навантажувально-розвантажувальні роботи;

технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів і механізмів;

інші роботи та послуги.

При плануванні обсягів ремонтних робіт опрацьовуються графіки технічного обслуговування та ремонту транспорту; графік випуску транспорту на лінію; листки обліку технічного обслуговування та ремонту транспорту; норми пробігу до першого капітального ремонту; норми міжремонтного пробігу.

Планова чисельність робітників транспортного цеху розраховується за видами транспорту та типами транспортних засобів.

Планова чисельність водіїв автомашин, автокар та електрокар розраховується на підставі обсягів перевезень у машино-годинах (людино-годинах) роботи водіїв на лінії із врахуванням часу на технічне обслуговування та ремонт машин.

Планова кількість водіїв за професіями та видами робіт (Чплвод) визначається за формулою:

ЗФЧпл

Чплвод = -------------,

ФРЧпл.

де ЗФЧпл - загальний плановий фонд часу водіїв певної професії, або певного виду робіт, год.;

ФРЧпл - плановий фонд часу роботи одного робітника, год.

Планову чисельність водіїв на зовнішніх перевезеннях (Чплвзп) розраховують за формулою:

A * (tн + tп)

Чплвзп = -----------------,

ФРЧр

де А - середньоспискова кількість автомашин;

tн - час знаходження машин у наряді, год.;

tn - підготовчий час, год.;

ФРЧр- річний фонд часу роботи одного робітника, год.;

Планова чисельність кранівників, стропувальників, чергових слюсарів (Чплк) розраховують так:

КОУ * КЗМ

Чплк = ------------------,

НО

де КОУ - кількість одиниць устаткування, що обслуговується;

КЗМ- число змін роботи;

НО - норма обслуговування робочих місць одним робітником.

Планову чисельність вантажників (Чн) визначають за формулою:

ОНРРпл * Тр

Чн = ------------------------,

ФРЧр * Кплвн

де ОНРРпл - плановий обсяг навантажувальних (розвантажувальних) робіт за рік, т;

Тр - трудомісткість навантаження (розвантаження) 1 т., нормо-год.;

Кплвн - плановий коефіцієнт виконання норм.

Кількість транспортних засобів (КТЗ) можна розрахувати за формулою:

ОВпл

КТЗ = ---------------------,

ПрТО

де ОВпл - плановий обсяг вантажооберту, т.;

ПрТО - продуктивність одиниці транспортного обладнання, т.

На кількість транспортних засобів впливає існуюча система обслуговування, яка для масового та крупносерійного виробництва може бути маятниковою або кільцевою.

Маятникову систему використовують при перевезенні вантажів між двома пунктами, а кільцеву - при обслуговуванні багатьох пунктів, де здійснюють послідовне перевезення вантажів від одного споживача до іншого із обов'язковим поверненням транспортних засобів до початкового пункту.

При маятниковій системі розрахунок необхідної кількості транспортних засобів (КТЗплм) визначають за формулою:

В * К1 (ВП / V + t)

КТЗплм = --------------------------,

ВТ * К2 * Т * К3

де ОВ - вага вантажу, що підлягає перевезенню, т;

К1 - коефіцієнт нерівномірності завантаження транспортної одиниці;

ВП - відстань між пунктами, км.;

V - швидкість руху транспортного засобу, км /год.;

t - тривалість транспортних операцій при виконанні рейсу, год.;

ВТ - вантажопідйомність транспортного засобу, т.;

К2 - коефіцієнт загрузки транспортних засобів;

Т - час роботи транспорту, год.;

К3 - коефіцієнт простоїв транспорту.

Кількість транспортних засобів для кільцевих маршрутів визначається за формулою:

ОВ * К1 (ВП / V + t(n - 1))

КТЗплк = ------------------------------------,

ВТ * К2 * Т * К3

де n - кількість пунктів, що обслуговуються.

План собівартості продукції (робіт, послуг) містить у собі:

собівартість окремих видів робіт і послуг;

кошторис витрат на виробництво.

Планова собівартість одиниці вантажу визначається окремо за видами транспорту діленням планового кошторису витрат по цеху на кількість тонно-кілометрів або тонн перевезених вантажів.

Витрати на утримання та експлуатацію транспортних засобів розраховуються згідно з установленими нормами та нормативами на підставі загальнодержавних норм витрат мастил, палива, автопокришок та розміру амортизаційних відрахувань.

Плановий кошторис витрат транспортного цеху визначається як сума кошторисів витрат на транспортні, навантажувально-розвантажувальні та ремонтні роботи.