Основні положення кейнсіанської теорії і необхідність державного впливу на економіку

Реферат

з дисципліни «Макроекономіка»

на тему: «Основні положення кейнсіанської теорії і необхідність державного впливу на економіку»

План

Вступ

1. Порівняльна характеристика класичних і кейнсіанських поглядів на регулювання економіки

2. Роль мультиплікатора інвестиції у кейнсіанській теорії. Методи визначення рівноважного ЧНП

3. Роль фіскальної політики у поглядах кейнсіанців

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

"Загальна теорія ..." - жахливо написана книга. Вона погано організована. Вона переповнена ілюзією і плутаниною. Сама кейнсіанська система викладена в ній невиразно. Коли її зрештою здолаєш, то виявляється, що аналіз в ній беззаперечний і в той же час новий. Коротше кажучи, це праця генія.

Пол Самуельсон.

Джон Мейнард Кейнс (1883 -- 1946) -- видатний англійський економіст. Професор університету, президент інвестиційної компанії, біржовий гравець, редактор впливового економічного часопису, директор Англійського банку, один з ініціаторів заміни золотого стандарту на регульовану валютну систему, член палати лордів та правлінь міжнародних фінансових організацій, меценат, колекціонер живопису, прихильник балетного мистецтва, -- ось далеко неповний перелік напрямів діяльності та інтересів цієї непересічної людини.

Проте основу діяльності Кейнса становить наукова робота. Всесвітнє визнання принесла йому праця "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей" (1936). Вона була опублікована в період, коли світова економіка потроху виходила з Великої депресії. Поява праці Кейнса, яка теоретично обґрунтовувала цей шлях, була зустрінута з ентузіазмом. Економісти проголосили "кейнсіанську революцію".

Його головна ідея полягає в тому, що ринкова система не здатна до саморегулювання, на чому наголошували класики. Цю роль повинна виконувати держава. У реферативній роботі розкриті основні положення кейнсіанської теорії та необхідність державного впливу на економіку.

Тема достатньо вивчена у літературних джерелах. Цікавою і зрозумілою для сприйняття є звичайно ж сама праця Дж. М. Кейнса, а також праці Райзберга, Савченка, Тошашик, Башнянина та інших.

1. Порівняльна характеристика класичних і кейнсіанських поглядів на регулювання економіки

Уявлення прихильників класичної теорії про здатність ринку до автоматичного регулювання економіки і необхідність відлучення держави від цього регулювання не витримало випробування на практиці. Історичний досвід світової економіки (Велика депресія 30-х років) показав, що держава змушена втручатися в економічні процеси. Вирішальну роль в перегляді класичних уявлень про економічний механізм відіграв відомий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс.

У книзі «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» (1936 р.), він уперше піддав конструктивній критиці класичну теорію макроекономічного регулювання, що панувала доти. На противагу класичній теорії ринкового саморегулювання і державного невтручання в економіку він запропонував альтернативну макроекономічну теорію, в основі якої лежить державне регулювання економіки. Це явище отримало в науці назву «кейнсіанської революції».

На відміну від класиків, прихильники кейнсіанської теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Повна зайнятість за рахунок лише ринкових регуляторів -- це не закономірність, а випадковість. Підтвердженням цього положення кейнсіанці висувають кілька аргументів: кейнсіанською теорією відкидається положення про те, що процентна ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями, оскільки власники заощаджень та інвестори -- це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень керуються неоднаковими мотивами. При цьому процентна ставка не відіграє ролі єдиною чинника. Крім неї, на рівень заощаджень впливають також інші фактори, які не відображають прагнення людей одержувати доходи від заощаджень.

Досить часто заощадження здійснюються для вирішення інших проблем:

1) з метою накопичення грошей для здійснення великих закупок, вартість яких перевищує розмір поточних доходів;

2) для створення резерву грошових засобів з метою здійснення непередбачених витрат, пов'язаних з лікуванням, безробіттям тощо;

3) з метою нагромадження грошей, щоб задовольнити майбутні потреби, наприклад, для сплати витрат за навчання.

Процентна ставка не є єдиним чинником і при вирішенні питання про необхідність інвестування. На думку кейнсіанців, важливим фактором, який визначає величину інвестицій, є також норма чистого прибутку, очікуваного від інвестування.

Кейнсіанці вважають уявлення класиків про роль поточних заощаджень як джерела інвестицій надмірно спрощеними, оскільки вони не враховують інші джерела. На їхню думку, крім поточних заощаджень на грошовому ринку існують два інші джерела інвестицій:

1) готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, а й у готівковій формі на руках;

2) кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити заощадження.

Кейнсіанці ставлять під сумнів класичне положення про високу еластичність цін і заробітної плати, особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. Це пояснюється двома обставинами.

По-перше, наявність монополій, які стримують зниження цін, і профспілок, які стримують зменшення заробітної плати, що перешкоджає адекватному зниженню цін і заробітної плати в короткостроковому періоді і протидіє відновленню сукупної пропозиції на рівні потенційного ВВП.

По-друге, якщо навіть припустити можливість зниження заробітної плати внаслідок падіння сукупною попиту і попиту на ринку праці, то це не викличе зростання сукупного доходу працюючих і тому не забезпечить відновлення їхнього попиту на рівні потенційного ВВП.

При визначенні об'єктів державного впливу на економіку кейнсіанці виходять із того, що головною причиною падіння виробництва є недостатність сукупного попиту. На їхню думку, відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції породжують два головних фактори:

- психологія споживачів, тобто домашніх господарств. Зі збільшенням їхнього доходу зменшується та його частка, яка йде на споживання, і збільшується та, яка спрямовується на заощадження. Така тенденція в розподілі зростаючого доходу дістала назву «основний психологічний закон» Кейнса, згідно з яким зі збільшенням доходу домашніх господарств їхня гранична схильність до споживання зменшується, а гранична схильність до заощаджень збільшується. Внаслідок цього споживання відстає від виробництва, що викликає падіння виробництва;

- зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження капіталу норма прибутку падає відповідно до закону спадної продуктивності капіталу. Ця тенденція обумовлюється зниженням можливостей реалізувати вироблені продукти за достатньо високими цінами внаслідок зменшення граничної схильності до споживання. Отже, зменшення граничної схильності до споживання знижує інвестиційний попит як компонент сукупного попиту.

Таким чином, згідно з кейнсіанською теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію. Тому головним об'єктом державного втручання в економіку повинен бути сукупний попит, який в кейнсіанській теорії дістав назву «ефективний попит». Звідси кейнсіанці пропонують два методи активізації і стимулювання сукупного попиту:

- за рахунок збільшення державних закупок або зниження податків;

- за рахунок зниження процентних ставок за кредит, що підніме «граничну ефективність капіталу» і збільшить інвестиції приватного сектора економіки.

Розглядаючи роль фіскальних і грошово-кредитних інструментів в стимулюванні сукупного попиту, кейнсіанці віддають перевагу першим. Це пояснюється тим, що під час спаду виробництва інвестиції слабо реагують на зниження процентної ставки. Отже, за цих умов грошово-кредитна політика є неефективною. Тому головну увагу слід приділяти не зниженню процентної ставки, а фіскальній політиці на основі збільшення державних інвестицій, надання пільгових кредитів тощо.

2. Роль мультиплікатора інвестиції у кейнсіанській теорії. Методи визначення рівноважного ЧНП

Важливу роль в кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор інвестицій. Найбільшу величину він має за умов наявності в економіці невикористаних потужностей і вільної робочої сили. При наявності резервних потужностей досягається «дешеве» нарощування випуску продукції за рахунок незначних додаткових інвестицій. Тому в умовах недостатнього сукупного попиту держава може за рахунок бюджетних витрат забезпечувати значний мультиплікативний ефект.

«Кейнсіанський хрест» -- кейнсіанська модель рівноваги, або «45-градусна модель», або «модель доходи-витрати» передбачає, що сукупний попит (АБ) представлено плановими витратами -- сумою, яку домашні господарства, фірми і держава мають намір витратити на купівлю товарів та послуг: С + І + О. Сукупна пропозиція (А8) представлена фактичними витратами, У. Фактичні (реальні) витрати відрізняються від планових тоді, коли фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси (ТМЗ) в умовах неочікуваних змін у рівні продажів, тобто:

Факт. Інвестиції = План. Інвестиції + Незаплановані Інвестиції в ТМЗ.

"Кейнсіанський хрест".

Планові і фактичні інвестиції в моделі є функцією від доходу і не залежать від рівня цін, який залишається фіксованим. В наведеному графіку лінія планових витрат перетинає лінію фактичних витрат в точці А, де реальні та планові витрати дорівнюють одне одному (С + І + О) -- У. Наведений графік отримав назву кейнсіанського хреста.

На лінії У=У завжди дотримується рівність фактичних інвестицій та заощаджень. У точці А, де доход дорівнює плановим витратам, досягається рівність між плановими та фактичними інвестиціями і заощадженнями, тобто встановлюється макроекономічна рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва У,, перевищує рівноважний У, то це означає, що покупці купують товарів менше, ніж фірми виробляють, тобто АD < АS. Нереалізована продукція набирає форми товарно-матеріальних запасів (ТМЗ), які зростають. Таке збільшення запасів примушує фірми скорочувати виробництво і зайнятість, що в результаті зменшує ВВП. Поступово У, зменшується до рівня У, тобто доход і планові витрати вирівнюються. Таким чином, досягається рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Навпаки, якщо фактичний випуск У1, менший за рівноважний рівень У, то це означає, що фірми виробляють менше, ніж покупці готові придбати, тобто АD > АS. Підвищений попит задовольняється за рахунок незапланованого скорочення запасів фірм, що створює стимули до збільшення зайнятості і випуску. В результаті ВВП поступово зростає від рівня У2 до рівня У, і знову досягається рівновага.

При будь-якому рівні ЧВП нижче рівноважного сукупні витрати будуть перевищувати обсяг виробництва, викликаючи тим самим непередбачені скорочення інвестицій в товарно-матеріальні запаси, загальний ріст прибутку і, врешті-решт, -- ріст ЧВП.

В кейнсіанській макроекономічній моделі застосовуються два методи визначення рівноважного рівня ЧНП: метод вилучень та ін'єкцій і метод співставлення сукупних витрат і обсягу виробництва.

Метод вилучень та ін'єкцій (S=І) -- це метод визначення рівноважного рівня ЧВП, який дозволяє визначити рівновагу ЧВП в точці А, де сума заощаджень домашніх господарств дорівнює сумі запланованих інвестицій. Це та точка, в якій перетинаються графіки заощаджень і запланованих інвестицій. Будь-який надлишок заощаджень над запланованими інвестиціями служить причиною недостатності загальних витрат, що викликає падіння ЧВП. Будь-який надлишок запланованих інвестицій над заощадженнями приводить до надлишку загальних витрат, що уможливлюють ріст ЧВП.

Метод співставлення сукупних витрат і обсягу виробництва (С + І = ЧВП) -- метод визначення рівноважного ЧВП, коли сукупні витрати і обсяг виробництва рівні, що на графіку відповідає точці А, де лінія С + І перетинає бісектрису. При будь-якому рівні ЧВП вище рівноважного обсяг виробництва буде перевищувати сукупні витрати, що приведе до непередбачених інвестицій в товарно-матеріальні запаси, падіння прибутку і в кінцевому рахунку -- до зменшення обсягу виробництва, зайнятості і доходу.

Визначення ЧВП за допомогою методу «вилучень та ін'єкцій» і аналізу мультиплікатора наводить на думку про існування певного парадоксу, так званого парадоксу ощадливості. Парадокс ощадливості полягає в тому, що спроби суспільства більше зберігати можуть фактично привести до того ж S, або навіть меншого фактичного обсягу заощаджень S2.

Графік рівноважного ЧВП за методом "сукупні витрати-обсяг виробництва".

Цей парадокс проявляється в таких формах:

- спроби суспільства більше заощаджувати закінчуються невдачею через багатократне зменшення рівноважного рівня ВВП, що викликається самою цією спробою;

- ощадність може бути соціальним злом. З точки зору індивіда, заощаджувальна копійка є зароблена копійка, а з точки зору суспільства, заощаджена копійка -- це ще не витрачена і, відповідно, копійка, яка зменшує чийсь доход. Ощадність може бути благом для окремого індивіда, але може повернутися злом для суспільства, через можливий небажаний вплив на загальний обсяг виробництва і зайнятість;

- парадокс проявляється і в тому, що домогосподарства виявляють значні стимули заощаджувати більше споживати якраз в той час, коли зростання заощаджень для економіки є найбільш небажаним, тобто коли економіка вступає у фазу падіння (можливість втрати роботи, падіння реальних доходів населення).

3. Роль фіскальної політики у поглядах кейнсіанців

Дж. Кейнс показав, що ринкова економіка розвивається нестабільно і що економічна система може знаходитись у стані хронічного зниження активності протягом довготривалого часу, не виявляючи ознак ані оздоровлення, ані кінцевого краху. Вирішальну роль в економічній системі ринкового типу Дж. Кейнс відводив сукупному попиту, який формує пропозицію.

Дж. Кейнс прийшов до висновку, що засобами, які були запропоновані класиками, вивести економіку з кризового стану неможливо і що зробити це під силу лише державі, оскільки в її руках завжди є достатній набір інструментів для цього. Головним таким інструментом є підвищення сукупного попиту через розширення державних і приватних інвестицій, зниження податків тощо.

Кейнсіанська теорія покладена в основу фіскальної (бюджетно-податкової) політики, метою якої є стабілізація національної економіки. Урядові рішення відносно державних витрат і збирання податків можуть бути спрямовані так, щоб вплинути на обсяг виробництва, зайнятість населення та рівень цін. Конкретні дії залежать від того, як формуються задачі, які умови склались на цей час і якими будуть наслідки прийнятих заходів.

Так, фіскальна політика, маючи метою підвищення обсягу виробництва і зайнятості населення, вбачає підвищення урядових витрат і зниження податків, наслідком її буде дефіцит державного бюджету. Якщо цей дефіцит покривається шляхом додаткових грошових емісій, то це призведе до підвищення рівня цін (інфляції). Якщо ж дефіцит подолається за рахунок позик у населення і підприємств, то це негативно вплине на попит, збереження, отже, і на інвестиції. Фіскальна політика, яка має на меті зниження рівня інфляції, передбачає скорочення урядових витрат при підвищенні податків. Внаслідок цього буде зменшення сукупного попиту, а отже, й обсягу виробництва національного продукту.

Використовують фіскальну політику перш за все як інструмент подолання економічного спаду. У період спаду використовують стимулюючу дискреційну фіскальну політику, що включає підвищення державних витрат або зниження податків. Дискреційна фіскальна політика -- це свідоме маніпулювання урядовими витратами та податками з метою зміни дійсного обсягу національного виробництва та зайнятості населення.

Система державних витрат -- це лише один бік фіскальної політики. Важливу роль у регулюванні економіки відіграють чисті податки, під якими розуміють прибутки держави від стягнення податків за відрахуванням трансфертів, тобто витрат на соціальний захист населення. Змінюючи структуру оподаткування та трансфертні виплати, держава може впливати на стан економічної системи. Якщо економіка знаходиться у кризовому стані, то держава для підвищення сукупного попиту може знизити рівень податків або збільшити виплати на соціальний захист населення, залишивши без зміни чисті податки.

Ця міра збільшить реальний дохід осіб, які сплачують податки або одержують виплати по соціальному захисту.

Підвищення споживчих витрат названої групи населення на товари та послуги масового попиту збільшить доходи тих, хто зайнятий у виробництві товарів і послуг. У свою чергу, витрати на споживання цієї групи людей також збільшаться і т.д. Таким чином, скорочення податків і збільшення трансфертних платежів приводить до роботи мультиплікативний механізм і сприяє поверненню економічної системи до стану рівноваги.

Деякі зміни в системі податків виникають автоматично (без термінового безпосереднього втручання політиків і керівників) у відповідь на зміну економічних умов. Це стабілізує та пом'якшує економічні цикли. Як тільки порушується стабільність економічної системи, автоматичні сили -- так звані "внутрішні стабілізатори" -- починають діяти. Це в першу чергу стосується податків.

Отже, податкова система країни повинна бути побудована так, щоб податки прогресивно залежали від доходів громадян і підприємців. Це означає, що як тільки прибутки почнуть зменшуватися, то повинні зменшуватися і податкові надходження, скорочення останніх підвищить прибутки, а отже, і сукупний попит, з ростом прибутків зростають й податки, що стримує інфляцію.

Висновки

Джон Мейнард Кейнс (1883 -- 1946) -- видатний англійський економіст. Вихідною своєї теорії Кейнс бере умову, що динаміка виробництва національного доходу і рівень зайнятості визначаються не пропозицією факторів виробництва, а платоспроможним попитом, який забезпечує реалізацію продукції. У Кейнса він одержав назву "ефективного попиту", основними складовими якого є споживання та інвестиції.

Недостатністю ефективного попиту Кейнс пояснює циклічний характер виробництва та безробіття і розробляє цілісну систему заходів щодо його збільшення.

Визначення закономірностей руху ефективного попиту, шляхів формування його оптимального рівня посідає центральне місце в економічній теорії Кейнса.

В кейнсіанській моделі макроекономічної рівноваги значна роль належить концепції "мультиплікатора". За Кейнсом зростання інвестицій автоматично веде до пропорційного зростання національного доходу та зайнятості, а коефіцієнтом пропорційності є величина "мультиплікатора" (множника).

Кейнс здійснив революцію не лише в економічній теорії, а й в економічній політиці. Як прихильник цілеспрямованого впливу на економічне життя суспільства, головними інструментами такого регулювання він вважав бюджетну та грошову політику, спрямовану на збільшення видатків, посилення інвестиційної діяльності, зростання національного доходу.

Дж. Кейнс показав, що ринкова економіка розвивається нестабільно і що економічна система може знаходитись у стані хронічного зниження активності протягом довготривалого часу, не виявляючи ознак ані оздоровлення, ані кінцевого краху.

Вирішальну роль в економічній системі ринкового типу Дж. Кейнс відводив сукупному попиту, який формує пропозицію.

В Наукові ідеї Дж.М. Кейнса пройшли випробування часом. До них зверталися і вони втілювалися в життя в складні періоди економічної скрути. Ними продовжують керуватися ділові люди та уряди багатьох розвинутих країн світу.

Список використаної літератури

1. Курс экономики (за ред. Райзберга). - М., 1997. - с. 40-74.

2. Макроекономічна теорія / За ред. д. е. н. проф. Г.У. Башнянина і к. е. н., доц. Л.С. Томашик. - Л., 2005. - 552 с.

3. Мельникова В.І., Клімова Н.І. Макроекономіка. - К., 2004. - 394 с.

4. Небава М.І. Теорія макроекономіки. - К., 2003. - 536 с.

5. Реферат-дайджест творів Дж. М. Кейнса «Трактат про грошову реформу», «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей». - К, 1999. - 189с.

6. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. - К., 1999. - 288 с.