Національне виробництво, відтворення та економічне зростання

У даній темі ми приступаємо до аналізу функціонування економічної системи як цілого, тобто на макрорівні. Макроеконо-міка об'єктом вивчення має не окремі господарські одиниці (домогосподарства, підприємства, фірми), а суспільне (національне) виробництво в цілому. Національне виробництво являє собою безперервний рух індивідуальних капіталів, кругообороти яких взаємно переплітаються, утворюючи єдиний ланцюг економічних відносин, що проявляються через ринок, купівлю-продаж товарів. У цю складну мережу взаємодії включається рух як промислового, так і торговельного, банківського й фінансового капіталів. Тому макроекономіка, вивчаючи економічний стан країни, розглядає господарські процеси не ізольовано, а в їх тісній взаємодії, в агрегованому, сукупному вигляді. Зокрема, взаємозв'язки між сукупним попитом і сукупною пропозицією, їх вплив на національний обсяг виробництва; проблеми встановлення загальної рівноваги на товарному, грошовому й ресурсному ринках та відтворення суспільного продукту; державне втручання в економіку та його межі; взаємозв'язки між інфляцією, безробіттям і соціальним захистом населення тощо.

Поняття суспільного (національного) виробництва, його структура й результати (суспільний продукт і його форми) були розглянуті в темі "Суспільне виробництво та система економічних законів". Тому в даній темі мова піде про методи обчислення національного обсягу виробництва.

Існують різні методи обчислення виробленої суспільством за певний період часу продукції та послуг (національного обсягу виробництва), хоча ідеального методу наука поки що не виробила. Зокрема, в Україні до останнього часу показники, що характеризують обсяги національного виробництва, обчислювалися на основі балансів народного господарства (БНГ)19, які вперше в світовій практиці почали складатися в колишньому СРСР ще з 1923 року. З часом ця система застаріла тому, що, по-перше, передбачала розрахунки показників лише в сфері матеріального виробництва, ігноруючи сферу нематеріальних (духовних) послуг, по-друге, вона недостатньо була зорієнтована на ринкову економіку.

Тому з 1988р. у практику економічних розрахунків почали вводитися деякі показники, що широко застосовуються в зарубіжних країнах та міжнародній статистиці, а з проголошенням самостійності постало завдання впровадження в Україні системи національних рахунків на західний манер. СНР вперше була розроблена в СІЛА відомими економістами російського походження С.Кузнецем і В.Леонтьєвим. Згодом ООН20 прийняла рішення про використання її в усьму світі. СНР, що впроваджується в Україні, в основі своїй має рекомендації ООН.

Основні положення цієї системи, згідно з якою здійснюється аналіз економіки, можна визначити такими параметрами.

1. Суспільний продукт поділяється на дві групи: а)товар; 6)послуги. Товари й послуги в свою чергу поділяються на: а)ринкові; б)неринкові. Ринкові - такі, що надаються комерційними структурами й передбачають платність. Неринкові - надаються державними органами, некомерційними структурами безоплатно або з певними пільгами.

2. Економіка поділяється на такі сфери (сектори):

- нефінансові корпорації (реальний сектор);

- фінансові корпорації, тобто комерційні підприємства, що спеціалізуються на фінансових операціях (банки, страхові компанії тощо);

19 БНГ - це система найбільш загальних економічних показників, яка характеризує рівень розвитку економіки, масштаби й темпи розширеного відтворення, його головні результати за певний період й основні народногосподарські пропорції. Порівнюючи показники, що входять до системи БНГ, за певний відрізок часу, можна робити висновки про ефективність функціонування економіки, будувати прогнози на майбутнє. Тобто - це своєрідна система бухгалтерського обліку на рівні держави Те ж саме можна сказати й про СНР.

20 ООН (Організація Об'єднаних Націй) - міжнародна організація держав створена в І945 р І метою підтримання й зміцнення миру, безпеки й розвитку співробітництва між країнами

- сектор загального державного управління (органи державної регіональної, місцевої влади). Послуги цих органів безоплатні або пільгові;

- домашні господарства. Сюди відносяться фізичні особи, як споживачі, а також інші некорпоративні суб'єкти (ремісники, кустарі), в яких важко відрізнити витрати від доходів.

Розглянуте можна представити схемою 118.

3. Усі суб'єкти економіки поділяються на резидентів і нерезидентів. Резиденти - це громадяни даної країни. Нерезиденти - це громадяни інших країн.

4. Основними типами суспільних виробників і споживачів, між якими здійснюється постійний кругообмін, виступають типи, представлені схемою 119.

Домогосподарство. Домогосподарства в західній економіці відіграють двоїсту роль. З одного боку, вони виступають основними постачальниками всіх економічних ресурсів, а з іншого, - основним витрачальником доходів у національному господарстві (за схемою: частина - державі у формі індивідуальних податків, частина - на особисте споживання й особисті заощадження).

Другим основним компонентом приватного сектора є ділові підприємства. Згідно з правовим статусом вони виступають у трьох формах. Див. схему 120.

Одноосібне господарство - така форма організації підприємництва, коли один власник приймає одноосібні рішення й несе особисту відповідальність за всі справи. Перевагою одноосібного господарства є певний контроль за веденням справ з боку господа-ря-власника, а недоліком - незначна, як правило, величина капіталу, а також те, що власнику доводиться нести особисту відповідальність за збитки, втрати й борги. В СІЛА за деякими оцінками в середині 80-х років нараховувалося 7 млн. одноосібних господарств (без фермерських). В Україні на сучасному етапі формування капіталістичної економіки - це основна форма, в якій зароджується новий клас власників.

Партнерство - форма організації підприємництва, коли два або більше підприємців приймають рішення спільно й несуть солідарну відповідальність за всі справи. Партнерство допомагає подолати перший недолік, властивий одноосібному господарству (незначна величина капіталу), але повна відповідальність для партнерів у випадку втрат, збитків і т.і. залишається. Існують партнерства з обмеженою й необмеженою відповідальністю. У першому випадку в разі банкрутства вони ризикують втратити (через судовий розпродаж, наприклад) лише капітал підприємства, а в другому і свій особистий капітал (особисте майно). Партнерство в основному розповсюджено в таких галузях, як юриспруденція, медицина, брокерство.



Схема 120

Організаційно-правові форми підприємств

Корпорація - форма організації підприємництва на основі акціонерної власності, в якій підприємець, як правило, відокремлений від власності, а фінансова відповідальність його обмежена. Переваги корпорації полягають у тому, що вона може залучити значний капітал'шляхом продажу акцій. Акціонери не несуть матеріальної відповідальності по зобов'язаннях фірми, вони можуть втратити лише вартість своїх акцій у випадку банкрутства (детально про акціонерну форму підприємництва мова йшла у відповідній главі). Корпоративна форма довела на практиці свою раціональність там, де необхідні великі капітали, великомасштабне виробництво. Названі типові форми підприємницької діяльності в різних країнах, згідно з існуючими правовими нормами, трансформуються у форми конкретні. Зокрема, в Україні вони виступають у вигляді найрізноманітніших господарських товариств.

Держава. Державний сектор у даному випадку розглядається як одержувач і розпорядник "доходу". Завдяки цьому держава має можливість активно впливати на функціонування національного виробництва.

Іноземці. Національна економіка будь-якої держави пов'язана складною мережею господарських з'язків з іншими країнами. Тому міжнародна торгівля й фінанси певною мірою впливають на її стан, сприяють зростанню або зменшенню кінцевого національного продукту.

Враховуючи сучасну трансформацію національної економічної системи в капіталістичному напрямку, дана класифікація основних типів сукупних виробників і споживачів без суттєвих змін перенесена в СНР, що формується в Україні.

Згідно з методикою розрахунків створеної національної продукції, що застосовується в розвинутих країнах світу й 00Н, основним показником вважається валовий національний продукт (ВНП). Він охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць: домогосподарств, підприємств, організацій і закладів (приватних і державних), іноземців як сфери матеріального, так і нематерільного виробництва. Тому визначають ВНП як сумарну ринкову вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених в країні за рік.

Стосовно наших реалій, можна сказати, що створений ВНП визначається як сума валової добавленої вартості 21 всіх галузей народного господарства. Водночас ВНП не включає вартість витрачених: сировини, матеріалів, палива, енергії та інших матеріальних ресурсів, а також наданих господарським одиницям послуг, які виступають лише проміжним продуктом. Отже*, якщо валовий суспільний продукт показує всю сукупність створених за рік матеріальних благ, кінцевий - ті з них, які придатні для кінцевого споживання (ці показники були розглянуті в темі "Суспільне виробництво та система економічних законів"), то ВНП можна вважати сукупним кінцевим суспільним продуктом матеріального та нематеріального (духовного) виробництва.

Як вимірюється ВНП? У світовій практиці застосовується два методи його розрахунку: по витратах на створену в країні продукцію (виробничий) та по доходах, отриманих в результаті виробництва продукції. Розглянемо їх по суті.

Метод 1. Визначення ВНП по витратах передбачає підсумко-вування витрат на кінцеву продукцію, тобто на споживання, інвестиції, державні видатки й чистий експорт. А конкретно?

21 Добавлена вартість - нова створена вартість (\'+т) рочраховуггься як різниця між вартістю виробленого продукту й витратами на придбання проміжних товарів у Інших фірм.

Витрати на споживання (С) включають витрати домашніх господарств на різноманітні товари та послуги (на хліб, цукор, одяг, побутову техніку, комунальні та інші послуги тощо).

Витрати на інвестиції (І) - це витрати на інвестиційні товари, до яких відносять устаткування, верстати, виробничі будівлі, матеріально-технічні запаси, житлове будівництво.

Державні витрати (Д). Вони йдуть безпосередньо на виробництво товарів та послуг (електроенергія, школи, лікарні, бібліотеки і т.д.). Трансфертні22 платежі (виплата безробітним, інвалідам, пенсії і т.д.), хоча є частиною державних видатків, не включаються до ВНП тому, що ні пенсіонер, ні безробітний нічого не виробляють і не надають послуг.

Чистий експорт (Е) - це весь експорт за вирахуванням імпорту. Оскільки в національний обсяг виробництва входить лише те, що виробляється даною країною, то необхідно віднімати витрати інших країн на виробництво товарів у даній країні або ж продукцію, що реалізується в даній країні, але вироблену іншими країнами. Наприклад, якщо в Україні продається комбайн, вироблений у США, то всі витрати, пов'язані з його виробництвом, слід відносити до витрат США, а витрати на доставку та реалізацію - до витрат України. В той же час вироблені в Україні продукти та послуги, але продані за її межами, повинні давати доход саме Україні, а не тій країні, в якій вони реалізуються.

Отже, ВНП по витратах - це сума всіх чотирьох видів витрат країни:

ВНП = С + І + Д + Е

Метод 2. По доходах ВНП визначається як сума всіх доходів господарських одиниць (і населення) і економічної діяльності, а також амортизаційних відрахувань (споживання основного капіталу). Розрізняють чотири компоненти пофакторного доходу: зарплату, ренту, процент і прибуток.

Заробітна плата*(ЗП) - це оплата праці найманих робітників і службовців. Вона включає суму зарплати, отриманої згідно з відомістю, додаткові виплати по соціальному забезпеченню, соціальному страхуванню, в тому числі виплати з приватних пенсійних фондів і т.д.

Рента (К) - це рентні доходи, отримані домогосподарствами в результаті здавання в оренду землі, приміщень, житла і т.д.

Процент (%) - це плата: за грошовий капітал, покладений до банку; за кредит і т.д.

Прибуток (Р). Розуміється прибуток, який отримують власники одноосібних господарств, кооперативів, корпорацій.

" Трансферт * передача. В даному випалк> отримання даною державою податків з населення й передача (виплата) частини з них безробітним, пенсіонерам, інвалідам.

Сума всіх доходів згідно з пофакторними затратами в системі національних рахунків країн Заходу являє собою національний доход (НД). Додавши до нього непрямі податки, отримаємо чистий національний продукт (ЧНП) за ринковими цінами. Звідси:

ЧНП = ЗП + К + % + Р + НП.

Валовий же національний продукт отримаємо, коли до ЧНП додамо амортизаційні відрахування (А):

ВНП = ЧНП + А Сказане вище можна проілюструвати схемою 121.

Схема 121 Методи виміру ВНП

Слід розрізняти номінальний і реальний ВНП. Номінальний ВНП - це річний обсяг національного виробництва, виражений у поточних цінах. Реальний - це ВНП з урахуванням змін у рівні цін. Розраховується він за формулою:

„ _.,„ Номінальний ВНП 1ЛЛ_, Реальний ВНП =------------х!00%

індекс цін

Загальновизнано, якщо щорічний приріст реального ВНП складає більше 4%, то стан економіки можна вважати позитивним, а приріст реального ВНП менше 4% повинен викликати тривогу, бо за цим стоїть спад виробництва, зростання безробіття, дестабілізація економіки. Економіка України, наприклад, давно переступила цей застережливий рубіж, тому спостерігається невпинне скорочення ВНП, що виробляється, а національне виробництво опинилося внаслідок непродуманих економічних реформ на грані катастрофи.

З реальним ВНП тісно пов'язані й такі поняття, як інфлювання й дефлювання, тобто приведення показників ВНП за різні роки до єдиної цінової бази, що дає можливість визначити його реальну динаміку.

Інфлювання - це збільшення показників ВНП для років, що передують року, прийнятому за базу. Такий перегляд рівнів номінального ВНП у бік підвищення грунтується на визнанні того, що ціни в добазо-вий період були нижчими, а тому показники номінального ВНП занижували реальний обсяг продукції цих років.

Дефлювання - це зменшення показників ВНП для років, що слідують за роком, прийнятим за базовий (якщо ціни в ці роки зростали) тому, що показники номінального ВНП завищують реальний обсяг продукції цих років.

Приклад. Припустимо, в 1985р. номінальний ВНП оцінювався в 100 умовних грошових одиниць (гр.од.), у 1990р. - 180 гр.од., а в 1996р. - 85 гр.од. Індекс рівня цін складав відповідно: 1985р. -85,0%; 1990р. - 100% (базовий рік); 1996р. - 300%. Виходячи з цього, показник ВНП 1985р. повинен бути інфльований, а показник 1996р. - дефльований.

Отримані ВНП в обсязі 117,7 гр.од. за 1985 і 28,3 гр.од. за 1996 р. можна безпосередньо зіставляти з показником ВНП для базового 1990р. (ІЗОгр.од.], оскільки ці показники відображають тільки зміни обсягів виробництва, а не зміни рівня цін.

Для порівняння номінального й реального ВНП використовується такий показник, як дефлятор ВНП. Його величина розраховується за формулою:

В СНР є ще один показник, який застосовується для виміру національного обсягу виробництва. Це валовий внутрішній продукт (ВВП). Він включає продукцію та послуги, вироблені безпосередньо всередені країни з використанням тільки внутрішніх факторів виробництва. Так якщо фактори виробництва, що належать Росії, використовуються в Україні, то їх вартість не включається до ВВП України. Не входять до ВВП і фактори виробництва України, якщо вони застосовуються в інших країнах.

Оскільки ВВП не включає надходжень від міжнародих операцій, то цей показник використовується для зіставлень рівнів розвитку економіки різних країн. ВВП, розрахований на душу населення, показує рівень, національного добробуту країни. А ВВП на одного робітника або на кількість відпрацьованого часу є найкращим вимірником продуктивності праці. Ці показники, взяті в динаміці, дають можливість з'ясувати тенденції розвитку економіки країни й відповідно до цього корегувати економічну політику.

Зокрема, динаміка ВВП на душу населення в Україні за останні роки (1987р. - 6000 дол., 1994р. - 733 дол., 1996р. - 700 дол.)23 свідчить, що з економікою не все гаразд. За визначенням економічного оглядача впливових американських журналів "Бізнес уік" та "Нью Ріпаблік" Р.Каттнера, концепція економічного розвитку в Україні будується за примітивною схемою: "Приватизуйтесь. Дерегулюйтесь. Продавайте реальні активи для сплати боргів. Давайте гарантії іноземному капіталу й ви будете винагороджені". Вона не витримує критики з точки зору здорового глузду й розрахована на мал од освідчених політиків країн, що зайшли в глухий кут у пошуках виходу з економічної кризи.

Враховуючи, що розглянуті показники обсягу національного виробництва, з одного боку, дають можливість змістовніше аналізувати розвиток ринкової економіки, а з іншого, те, що вони широко застосовуються в міжнародній практиці, в Україні здійснюється перехід від показників балансу народного господарства (БНГ) до показників системи національних розрахунків (СНР). Причому за орієнтир береться СНР ООН. Див. схему 122.

23 За даними Європейського центру макроекономічних досліджень України "Тассіс" та виступу Л.Кучми у Верховній Раді України 21 березня 1997р

Основою життя людського суспільства є матеріальне виробництво, бо в ньому створюються необхідні засоби існування людини. Проте одним актом виробництво не закінчується. Так само, як людство не може перестати споживати, воно не може перестати виробляти. Тому виробництво повинно безперервно повторюватись. Безперервне повторення виробництва отримало назву відтворення.

Для того, щоб виробництво повторювалось, необхідно вироблений продукт постійно реалізовувати, тобто доводити до споживача й тим самим давати новий поштовх для виробництва. І тут виникає найсуттєвіше питання: чи може весь вироблений суспільством продукт бути реалізованим? Якщо може, то продовження суспільного виробництва здійснюється без проблем. За виручені від реалізації продукції кошти купуються нові засоби виробництва, робітникам виплачується заробітна плата, тобто починається новий кругооборот. А якщо продукція реалізується не повністю? Тоді частина капіталу, вкладена у фактори виробництва, не повертається (заморожується в готовій продукції). Торговельний підприємець не може розплатитися з промисловим, останній не має змоги виплатити заробітну плату робітникам, закупити нову сировину, повернути кредити банку і т.д. Настає криза неплатежів, яка породжує кризу виробництва.

Коли розглядалося індивідуальне виробництво (на рівні підприємства, фірми), проблема реалізації стояла на другому плані. Головним було з'ясування процесу створення й збільшення вартості. Тому допускалось, що десь є споживачі, які куплять створений індивідуальним підприємцем товар, тобто кругооборот капіталу

може постійно повторюватись. Але коли мова йде про суспільне виробництво, де ми маємо справу з сукупною пропозицією й сукупним попитом, проблема реалізації постає повною мірою. Саме від її вирішення залежить ритмічність суспільного відтворення.

Отже, проблема реалізації полягає в тому, щоб вироблений суспільний продукт-(результат річного функціонування національного виробництва) без перешкод міг реалізовуватись і тим створювати умови для подальшого продовження процесу виробництва. І не тільки в незмінних масштабах, а й забезпечуючи економічне зростання. А це означає, що відтворення - процес неоднорідний.

Розрізняють два види відтворення: просте й розширене. Просте означає, що виробництво з року в рік повторюється в незмінних масштабах. Це може відбуватися за умов, коли вся створена додаткова вартість буде використовуватися на задоволення особистих потреб товаровиробника.

Приклад. К = 1000 грн., з них 800 грн. затрачено на постійний капітал (С), 200 грн. - на змінний (V). т'= =100%. За цих умов "^ = 800С + 200У + 200т = 1200грн. Використавши з виручки (1200грн.) 200грн. додаткової вартості на особисті потреби, підприємець до наступного туру виробництва приходить зі своїм початковим капіталом у 1000грн. (1200 - 200), і все продовжується в попередніх розмірах \Ґ = 800С + 200V4- 200т = 1200. Кінцеві обсяги виробництва залишаються незмінними. У першому турі виробництва кінцевий продукт дорівнював 1200грн. і в другому теж 1200грн. і т.д.

Розширене відтворення передбачає, що виробництво з року в рік повторюється у зростаючих масштабах. Це можливо лише за умови, коли частина додаткової вартості буде використовуватися для нагромадження. Отже, розширене відтворення передбачає розподіл додаткової вартості на дві частини: частина відходить в особисте споживання (фонд споживання), а частина йде на додаткове придбання засобів виробництва та робочої сиди (фонд нагромадження).

Приклад. К = 1000грн., 800грн. - С, 200грн. - V, т'= 100%. \У = 800С 4- 200У + 200т - 1200грн.

100 - фонд споживання (ФС) 200т чґ

^ 100 - фонд нагромадження (ФН)

ФН використовується на додаткове придбання факторів виробництва. Припустимо, 80грн. затрачено на придбання додаткових засобів виробництва (С), а на 20грн. наймається додаткова робоча сила (V). Тоді наступний тур виробництва відбувається на розширеній основі (800+80)С + (200+20)У. Якщо норма додаткової вартості залишиться незмінною - 100%, то буде створено 220грн. додаткової вартості, а АУ = 880С + 220У + 220т = 1320грн. Отже, в результаті нагромадження додаткової вартості відбулося розширення виробництва. Кінцевий продукт у першому виробничому акті дорівнює 1200грн., а в другому - 1320грн. Обсяги виробництва зросли на 120грн. (1320-1200). Див. схему 123.

Схема 123 Види відтворення

Тільки розширене відтворення забезпечує постійне збільшення обсягів виробництва, а цим самим більш повне задоволення зростаючих потреб суспільства. Тому просте відтворення не є характерним для людського суспільства. Воно може бути лише як окремий епізод, а не як постійно діюча форма суспільного виробництва.

Постійне зростання обсягів виробництва, яке здійснюється на основі розширеного відтворення, складає зміст економічного зростання. Розрізняють два типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний - коли нарощування обсягів виробництва відбувається в основному за рахунок залучення до виробництва все нових і нових ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) при незмінній продуктивній силі праці. Характерною і найбільш специфічною рисою екстенсивного типу є те, що в його умовах коефіцієнт еластичності результатів виробництва від затрат виробництва приблизно дорівнює одиниці, тобто для додаткового виробництва одиниці певного результате потрібно збільшити затрати всіх ресурсів виробництва також на одиницю.

Інтенсивний - коли нарощування обсягів виробництва здійснюється за рахунок більш раціонального використання всіх видів ресурсів, що неминуче пов'язано зі зростанням продуктивної сили праці. В умовах інтенсивного типу економічного зростання коефіцієнт еластичності більший одиниці. А це означає, що в інтенсивній економіці для виробництва додаткової одиниці певного результату потрібно збільшити затрати ресурсів менше, як на одиницю. Отже, у великих результатах не обов'язково містяться більші затрати виробництва, як це має місце при екстенсивній економіці. Див.схему 124.

Схема 124 Типи й фактори економічного зростання

Аналіз проблем економічного зростання й розвитку, узагальнення як світового, так і вітчизняного досвіду господарювання дає підстави виділити й третій тип економічного розвитку, який ми називаємо детенсивним. ("іепсіоп" у буквальному перекладі означає "напруга", а префікс "сіє" вказує на відсутність будь-якої напруги). Детенсивний розвиток є характерним для сучасної вітчизняної економіки й породжується причинами суто специфічного порядку (насамперед макроекономічним дерегулюванням виробництва). В умовах детенсивного економічного розвитку для виробництва додаткової одиниці продукції необхідно обсяги ресурсів додатково збільшити більше, як на одиницю. Тобто, коефіцієнт еластичності результатів виробництва від затрат виробництва тут уже менший одиниці.

У детенсивній економіці в рівновеликих обсягах результатів виробництва містяться, як і в інтенсивній, різновеликі обсяги затрат виробництва. Але відмінність полягає в тому, що в більших результатах містяться ще більші затрати (а не менші). Це означає, що в цілому суспільстві приріст обсягів результатів виробництва досягається за рахунок ще більшого приросту затрат усіх ресурсів виробництва. Наочно відмінності між названими типами економічного розвитку показані на рис.5.

Рис.5 Типи економічного розвитку (Затрати ресурсів на одиницю продукції)

Аналіз розвитку вітчизняної економіки за період з 1985 по 1990 рр. свідчить, що деякі елементи детенсифікації виробництва почали проявлятися ще тоді. Але явно й відкрито економіка набула детенсивного характеру в період 1991-94 рр. Саме тоді почали посилено розвиватися кризові та інфляційні процеси: виробництво катастрофічне скорочувалося, а ціни обвально зростали; збільшувались номінальні доходи населення, а гроші знецінювалися ще в більшій мірі. Це є свідченням хоча й опосередкованого, але все-таки зв'зку між процесами детенсифікації й розвитку кризи. Вони - взаємно посилюють одне одного й виступають одночасно і причинами, і наслідками одне одного.

Проте головною причиною посилення процесів детенсифікації національної економіки є, як ми собі уявляємо, активне й цілесп­рямоване здійснення практики дерегулювання державного сектора економіки. Ідея економічної свободи державних підприємств теоретично є неправильною, а практично - шкідливою. Ринковими методами повинен регулюватися лише приватний сектор економіки або у своїй основі приватизовані державні підприємства. Але приватний сектор (у виробництві) в Україні на той час практично був відсутній, а приватизація державних підприємств тільки розпочиналася. Мова про це піде далі.

У процесі розширеного відтворення різні частини суспільного продукту (ССП) виконують різні функції й тому виступають у різних формах.

Та частина суспільного продукту, за рахунок якої відновлюються спожиті засоби виробництва, виступає як фонд заміщення (ФЗ). Після реалізації суспільного продукту вона повинна бути знову повернена у виробництво, щоб забезпечити початок нового виробничого циклу.

Частина суспільного продукту, яка надходить у споживання у вигляді оплати праці, доходів підприємців, різноманітних соціальних виплат, складає фонд споживання (ФС).

Частина, яка йде на нагромадження (розширення виробництва), - це фонд нагромадження (ФН).

Отже, функціональна структура суспільного продукту може бути представлена як сукупність трьох його функціональних форм:

ССП = ФЗ + ФС + ФН.

В умовах ринкової економіки суспільний продукт виступає як у вартісній, так і в натурально-речовій формах.

Вартісна структура суспільного продукту - це сума вартості спожитого постійного каптіалу (С), змінного капіталу (V) й додаткової вартості (т). Розгляд суспільного продукту за вартістю дає можливість з'ясувати, як в умовах ринкової економіки формується сукупний попит і в яких формах. Див. схему 124.

З наведеної схеми видно, що частина суспільного продукту (стара вартість), в міру його реалізації, в грошовій формі повертається знову у виробництво для того, щоб замістити спожиті засоби виробництва й мати можливість продовжувати виробництва (ФЗ). За рахунок іншої частини (нова вартість), по-перше, формуються грошові доходи різних верств населення (ЗП, ФС), по-друге, здійснюється нагромадження (ФН). Результатом такого використання суспільного продукту є формування двох видів сукупного попиту: попиту на засоби виробництва й попиту на предмети споживання.

Схема 124 Вартісна структура ССП і формування сукупного попиту

Чи може сформований таким чином сукупний попит бути задоволений? Відповісти на це питання можна, розглянувши натураль-норечову структуру суспільного продукту, яка дає уявлення про сукупну пропозицію засобів виробництва й предметів споживання в суспільстві.

За своєю натуральною формою, тобто як споживні вартості, весь суспільний продукт поділяється на дві великі частини: 1)засоби виробництва; 2)предмети споживання. Засоби виробництва (сировина, допоміжні матеріали, паливо, машини, інструменти і т.д.) передбачають їх виробниче споживання. Вони знову повертаються в процес виробництва як необхідний елемент його відтворення й подальшого розширення. Предмети споживання призначені для остаточного використання, тому вони більше в процесі виробництва участі не беруть.

Відповідно до вказаного економічного призначення двох частин суспільного продукту все суспільне виробництво поділяється на два підрозділи: / підрозділ - виробництво засобів виробництва, IIпідрозділ - виробництво предметів споживання. Див. схему 125.

Такий поділ суспільного виробництва для макроекономічного аналізу був запропонований К.Марксом. Ця класифікація набула подальшого розвитку у 20 ст. Нині висувається пропозиція щодо виділення ще й III підрозділу - створення засобів оборони та IV -виробництво послуг.

Може виникнути запитання: для чого все це треба знати? Річ у тім, по- перше, що для індивідуального підприємця характер споживної вартості (засоби виробництва чи предмети споживання) не має значення. Йому байдуже, що виробляти - нафту чи вино, аби був прибуток. І в реальному житті йому не доводиться дбати про виробництво засобів виробництва, необхідних для його підприємств. Він не відшкодовує їх зі свого власного продукту, а купує на ринку.

Схема 125. Натурально-речова форма ССП і підрозділи суспільного виробництва

Зовсім інша ситуація виникає при розгляді суспільного виробництва. В суспільному масштабі господарство повинно саме забезпечувати себе необхідними як предметами споживання, так і засобами виробництва. Тут відбувається не лише відшкодування вартості, але й натуральної форми продукту, тому має суттєве значення як його вартість, так і споживна вартість. При аналізі відтворення суспільного капіталу основними є питання: звідки беруться засоби виробництва, а звідки предмети споживання? Яким чином вироблений продукт покриє суспільний попит на них і дасть можливість розширити виробництво? Тому при розгляді процесу відтворення на макрорівні необхідно чітко розмежовувати виробництво засобів виробництва й виробництво предметів споживання.

По-друге, ефективне функціонування суспільного виробництва передбачає, що між різними частинами суспільного продукту (функціональними, вартісними, натуральниими) повинні бути чіткі співвідношення (пропорції). Тобто, маса вироблених засобів вироб­ництва повинна відповідати сукупному попиту, який формується в процесі реалізації суспільного продукту; кількість вироблених

засобів виробництва повинна забезпечити відшкодування використаних у попередньому виробничому циклі засобів виробництва, а також забезпечити розширення виробництва; виробництво предметів споживання повиннно забезпечити зростаючі потреби населення в них і т.д. Лише при наявності узгодженості названих пропорцій на макрорівні реалізація суспільного продукту можлива, а отже, можливий нормальний хід відтворення суспільного виробництва. Чи є такі можливості в реальному житті? Над з'ясуванням цього питання людство б'ється вже не одне століття.

Першу в історії політекономії спробу показати схематично процес відтворення на макрорівні зробив французький економіст Франсуа Кене. У своїй знаменитій "Економічній таблиці" він намагався показати не індивідуальні акти купівлі-продажу, а оборот сукупного річного продукту між трьома класами: 1)власниками землі; 2)фермерами як безпосередніми виробниками; 3)промисловим класом (підприємці й робітники).

Кругооборот суспільного капіталу24 Кене починає з кінця збирання врожаю. Він виходить з припущення, що річний землеробський продукт за вартістю дорівнює 5млрд. ліврів25, промисловці мають виробів на 2млрд. ліврів, а земельні власники до початку кругообороту вже отримали від фермерів орендну плату в сумі 2млрд. ліврів.

Сам обіг, який складається з обігу товарів і грошей, розпадається на п'ять актів: 1 Землевласники купують у фермерів на 1 млрд. продовольства, таким чином гроші від них рухаються до фермерів, а від фермерів - товари до землевласників; 2)землевласники купують у промисловців їх вироби на свій другий мільярд; тепер гроші рухаються від землевласників до промисловців, а товари - навпаки; 3)промисловці на отриманий ними 1 млрд. купують у фермерів продовольство; гроші від них пішли до фермерів, а від фермерів промисловцям пішов товар; 4)фермери купують у промисловців на 1 млрд. їх вироби: тепер гроші йдуть назад, а товари - до фермерів; 5)промисловці на цей мільярд купують у фермерів сировину й гроші знову пішли до фермерів взамін на сировину, яка надходить примисловцям. Див схему 126.

24 Кене вперше вводить такі поняття, як основний і оборотжтй капітан Перший він називав "ІІЕфвоначальІІі аванси", другий * "щорічні аванси" :< Французька грошова одиниця гої о

В результаті перерахованих п'яти актів обміну:

1. Земельні власники отримали свій "чистий продукт".

2. Промисловий клас отримав на заміну своєї продукції продовольство й сировину, отже, може розпочати своє виробництво.

3. Фермери отримали необхідні їм знаряддя праці, а продовольство на 2 млрд. ліврів у них залишилось на руках, тобто в обіг не пішло; це означає, що вони можуть без перешкод продовжувати виробництво. Окрім того, вони отримали назад 2 млрд., які необхідно знову віддати земельним власникам в якості орендної плати.

Хоча таблиця Кене була внутрішньо суперечливою: він, наприклад, виходив з того, що продуктивною є лише праця в землеробстві, що промисловий клас - "безплідний", тобто ніякого прибутку не створює, проте вона дала поштовх для серйозних досліджень процесу відтворення суспільного капіталу на макрорівні. Окрім того, в таблиці закладена дуже важлива ідея, що процес відтворення16 й реалізації може здійснюватись безперебійно лише при дотриманні певних народногосподарських пропорцій. Тому без перебільшення можна сказати, що ідеї Кене лежать в основі всіх балансів міжгалузевих зв'язків, які складаються в більшості розвинутих країн світу. Ці баланси відображають виробничі взаємозв'язки галузей і відіграють все більшу роль в управлінні господарством.

Хоча спроба Кене проаналізувати відтворення всього суспільного капіталу розцінюється тепер як геніальна, сучасниками вона не була правильно оцінена й тому довгий час не отримувала подальшого розвитку. Лише через сто років К.Маркс, використовуючи економічну таблицю Кене як відправну модель, побудував свої схеми відтворення. Що вони собою являють?

К. Маркс вперше поділив суспільне виробництво на два підрозділи, а суспільний продукт став розглядати як у вартісній, так і в натурально-речовій формах, що дало можливість визначити напрями формування сукупного попиту, а на цій основі встановити пропорції, необхідні для того, щоб суспільне виробництво повторювалось безперервно, нарощуючи свій потенціал, тобто, щоб ішов процес економічного зростання.

При аналізі відтворення суспільного капіталу К. Маркс, як і Кене, застосовує ряд припущень (абстракцій).

По-перше, капіталістичне виробництво розглядається в чистому вигляді. Це означає абстрагування від докапіталістичних форм виробництва й припущення, що все виробництво ведеться капіталістичним шляхом, а все суспільство складається лише з найманих робітників і підприємців. Хоча в дійсності чистого капіталізму не існує.

По-друге, допускається, що всі товари продаються й купуються згідно з вартістю. Хоча в кожному конкретному випадку такий збіг практично неможливий. Таке припущення виправдане тим, що в кінцевому результаті відхилення цін від вартості взаємно врівноважується.

По-третє, не беруться до уваги операції по зовнішній, торгівлі. Це стає можливим, оскільки країни не тільки вивозять товари, але і ввозять їх, що породжує певну рівновагу в суспільстві.

Ці абстракції не тільки необхідні, але й науково виправдані. Вони дають можливість, не ускладнюючи процес дослідження, вирішити складну проблему реалізації суспільного продукту й на основі цього з'ясувати необхідні пропорції відтворення суспільного капіталу.

Процес реалізації сукупного продукту К.Маркс аналізує при простому й розширеному відтворенні. Враховуючи, що основою сучасного господарства є розширене відтворення, розглянемо саме цей варіант.

Розглядаючи розширене відтворення, К.Маркс користувався схемою, яка виражається для першого року в таких умовних цифрах:

При цьому, пердбачається: 1)що в першому підрозділі капіталізується (йде на нагромадження) половина всієї додаткової вартості, а друга половина йде на особисте споживання підприємців; 2)що органічна будова капіталу (с/у) залишається в обох підрозділах незмінною. А це означає, що додаткова вартість І підрозділу (1000) ділиться на фонд особистого споживання підприємців у сумі 500 одиниць і фонд нагромадження також у 500 одиниць:

При незмінній органічній будові капіталу (вона в І підрозділі складає с/у = 4 : 1)500 одиниць ФН розпадуться на 400 одиниць додаткового постійного капіталу й 100 одиниць додаткового змінного капіталу:

Отже, при переході від першого року до друто вартість річної продукції першого підрозділу поділяється на такі частини:

І (4000 + 400)С+(1000+ 100)У+500т=6000.

Після цього починається реалізація продукції першого року. Як вона проходить?

Підприємці І підрозділу купують один в одного засоби виробництва на суму 4000 для відшкодування спожитого за рік постійного капіталу й ще на 400 - для розширення виробництва. Таким чином, у середині І підрозділу з усієї річної продукції в 6000 . реалізується 4400 одиниць.

За вирахуванням цієї суми залишаються ще нереалізованими засоби виробництва на суму 1600, які за своєю вартістю є втіленням змінного капіталу й додаткової вартості, що надходить на особисте споживання підприємців І підрозділу. За натуральною формою - це засоби виробництва. Тому ця частина продукції І підрозділу не може бути реалізована всередині нього, бо ж як робітникам (на суму 1100), так і підприємцям (на суму 500) у І підрозділі потрібні не засоби виробництва, а предмети споживання, а вони виробляються в II підрозділі. Отже, 1600 одиниць засобів виробництва повинні бути продані І підрозділом у II підрозділ для того, щоб взамін купити 1600 одиниць предметів споживаня.

У зв'зку з тим, що в І підрозділі за вирахуванням внутрішнього обороту (4400), залишається для зовнішнього продажу лише 1600 одиниць засобів виробництва, то цим і обмежується розширене відтворення в II підрозділі. Тобто, підприємці II підрозділу в нашому прикладі можуть збільшити свій постійний капітал лише на 100 одиниць, з 1500 (стартовий капітал) до 1600.

Далі. Якщо постійний капітал II підрозділу зростає на 100 одиниць, то змінний капітал повинен збільшитись на 50 одиниць, оскільки зберігається незмінна органічна будова капіталу (у II підрозділі C/V=2:1). Звідси випливає, що вся додаткова вартість II підрозділу (750 одиниць) розпадається на такі частини: 100 одиниць - додатковий постійний капітал, 50 одиниць - додатковий змінний капітал і 600 одиниць - додаткова вартість, що споживається підприємцями II підрозділу.

Таким чином при переході від першого року до другого вартість річної продукції II підрозділу поділиться на такі частини:

II(1500+100)C+(750+50)V+600m=3000.

У нашому прикладі II підрозділу потрібні засоби виробництва, тобто продукція І підрозділу, на суму 1600 (1500 - для заміщення спожитого за рік постійного капіталу й 100 - для розширення виробництва). Отже, з усієї продукції II підрозділу частина, що дорівнює 1600, може бути реалізована тільки шляхом обміну з І підрозділом. Що стосується іншої частини (1400), то вона може бути реалізована всередині II підрозділу. Робітники II підрозділу купляють у підприємців II підрозділу предмети споживання на 800 (750+50) грошових одиниць, а підприємці II підрозділу купляють один в одного необхідні їм предмети споживання на 600 одиниць.

Передбачаючи, що норма додаткової вартості залишається незмінною й дорівнює 100%, ми отримаємо для другого року такі величини:

В результаті бачимо, що обсяг виробництва розширився, вартість річного продукту порівняно з попереднім роком зросла на 800 одиниць (9800 - 9000); Маса додаткової вартості, а отже, й прибутки зросли на 150 одиниць (1900 за 2-й рік - 1750 1-го року). Якщо ми й далі будемо продовжувати цей процес (на третій, четвертий і т.д. роки), дотримуючись попередньо визначених умов, то все повториться, зміняться (зростуть) лише цифри. Проведений аналіз може бути представлений схемою 127.

Схема 127. Реалізація суспільного продукту при розширеному відтворенні (схема К. Маркса)

1-ий рік

Які ж висновки випливають з проробленого К.Марксом аналізу відтворення суспільного капіталу? Вони наступні: 1 реалізація сукупного продукту на макрорівні в принципі можлива, отже, суспільне виробництво може розвиватися без економічних криз; 2)проте ця реалізація безперешкодно може проходити лише за певних умов, будь-яке порушення яких викличе деформацію процесу відтворення.

Що ж це за умови (пропорції), при яких можливий нормальний хід суспільного відтворення?

1. Нова вартість (V+m), створена в першому підрозділі, повинна за своєю величиною в натурі забезпечити відшкодування постійного капіталу в II підрозділі і його розширення в обох підрозділах суспільного виробництва, тобто (V+m)I > С II.

2. Продукція першого підрозділу по вартості і в натурі повинна забезпечити відшкодування й розширення постійного капіталу в обох підрозділах суспільного виробництва, тобто (C+V+m)I>CI+CII.

3. Продукція II підрозділу повинна по вартості і в натурі забезпечити особисте споживання робітників і підприємців обох підрозділів, а також особисті потреби додаткової робочої сили, яка залучається до виробництва в зв'язку з його розширенням, тобто (V+m)I+(V+m)II >(C+V+m)II

Отже, головна проблема, яку намагалися розв'язати і Кене, і Маркс, була проблемою макроекономічної рівноваги, а також з'ясування умов, за яких вона існує. За своїм змістом поняття "економічна рівновага" - це такий стан економіки, при якому досягається стале врівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво й споживання, попит і пропозиція). У розглянутих вище схемах це збалансованість між сукупним платоспроможним попитом населення й масою вироблених засобів виробництва та предметів споживання у вигляді суспільного продукте. Наявність такої збалансованості забезпечує, з одного боку, безперешкодну реалізацію виробленої продукції, а отже, й безперервне продовження суспільного виробництва, а з іншого - задоволення потреб населення й породження нового попиту, без чого продовження виробництва було б неможливим.

Обгрунтовані К. Марксом схеми реалізації суспільного продукту широко застосовуються в практиці економічного програмування й планування багатьох країн. На їх основі американський економіст В.Леонтьєв розробив метод аналізу міжгалузевих зв'язків за принципом "витрати-випуск", який надав теорії рівноваги, розробленій його попередниками, можливості практичного застосування у вигляді міжгалузевого балансу.

Міжгалузевий баланс (у міжнародній практиці баланс затрати -випуск) дає найбільш повний вихідний статистичний матеріал для аналізу виробництва й розподілу суспільного продукту й для планування еконономічно обгрунтованих народногосподарських пропорцій. Застосування цього методу є особливо важливим для України з її розбалансованою економікою.

Значний доробок у розвиток теорії і практики моделювання макроекономічних процесів вніс англійський економіст

Дж. Мейнард Кейнс. У принципі він дотримувався погляду, що інтереси всіх верств населення знаходяться в гармонійній рівновазі. Ця рівновага повинна існувати і в економіці, яка лише в такому випадку функціонує ефективно. І якщо для встановлення цієї рівноваги (в разі ЇЇ порушення) необхідне втручання держави, то Кейнс був за це. Тому він розглядає явища короткочасної ситуації, тобто одномоментні втручання в економіку для усунень порушень постійно існуючої рівноваги. Зміни довгострокового характеру його зовсім не цікавили. Що ж нового запропунував Кейнс?

Новаторство Кейнса проявилось перш за все в захисті постулату про можливість тривалого незбігу рівня ефективного попиту в економіці з рівнем економічної активності, яка відповідає повній зайнятості населення. Причиною можливості такого незбігу він вважав недосконалість ринкового механізму. Існуючу до цього часу точку зору (в основі якої лежала смітовська ідея "невидимої руки ринку") на те, що ціновий механізм діє достатньо гнучко, вріноважуючи попит і пропозицію на всіх ринках, Кейнс поставив під сумнів, вважаючи, що корегування цін є вторинним процесом по відношенню до механізму кількісного реагування: зіткнувшись з падінням попиту на продукцію, фірми не знижують ціни й зарплату робітників, а насамперед скорочують випуск продукції й звільняють частину зайнятих Це зменшує доходи населення й веде до подальшого падіння попиту і т.д.

Виходячи з такої позиції, Кейнс виводить наступну споживчу функцію:

C=C(V) (1),

де С означає рівень споживчого попиту населення, а V - рівень доходу, яким розпоряджається населення 27.

Водночас величина виробленого в економіці (і отриманого населенням) доходу залежить від ділової активності, адже вироблений національний доход складається з частки, що пішла на споживання, й частки, що пішла на валове нагромадження (з урахуванням амортизіції).

V=C+I, або з урахуванням (1) V=C(V)+I, (2), де С і V означають те, що й у формулі (1), а І - рівень інвестиційної активності в економіці.

У зв'язку і тим. шо ведеться макроаналіз, попит розглядається як попит на весь суспільний продукт, а доходи - як суспільні сукупні доходи. Те ж саме далі відноситься до Інвестицій і всіх інших величин

Отриманий доход населення використовує не весь: частина його виділяється на споживання, а інша - заощаджується. Причому рішення про розподіл доходу на споживання й заощадження населення приймає зовсім автономно по відношенню до вирішення питання про рівень інвестицій, яке приймають фірми (приватний бізнес). І тому ці рішення не завжди збігаються. Економісти до Кейнса не звертали уваги на такий незбіг. Кейнс же зробив це одним з центральних пунктів свого аналізу:

S=S(V)=V-C(V), (3)

де S - рівень збережень в економіці, а С і V означають те, що й раніше.

Як видно із зіставлення рівнянь (2) і (3), саме заощадження населення можуть бути єдиним фінансовим джерелом інвестицій підприємств. Тому обсяг заощаджень та інвестицій в економіці повинні в кінцевому результаті завжди збігатися. Але це не так по відношенню цих же величин на стадії планування видатків тому, що рішення про заощадження приймаються споживачами, а про інвестиції - виробниками. Причому робиться це без будь-якого узгодження, тому необхідно ці величини узгодити.

Механізм, який забезпечує таке узгодження, Кейнс назвав мультиплікатором (множником)28. Інвестиційна діяльність підприємств (активний елемент економічної структури) скорочує або збільшує заощадження населення шляхом впливу на величину отримуваного ним доходу.

Приклад. Припустимо, що населення витрачає на споживання 80% отримуваного ним доходу, а інші 20% зберігає. Споживча функція в такому разі буде мати вигляд C=0,8V. Нехай обсяг інвестицій деяких фірм скоротився на 100 млрд. дол. Це викличе скорочення доходів населення, що працює на цих фірмах, на таку ж суму. А це означає, що йому (населенню) доведеться скоротити свої споживчі витрати. Відповідно до зробленого вище припущення ці видатки скоротяться на 100 х 0,8 = 80 млрд.дол. (і на 20 млрд. скоротяться заощадження). Таке скорочення попиту відіб'ється на доходах інших груп населення, які також зменшаться на цю суму. Вони у свою чергу зменшать свої видатки на суму 80 х 0,8 =64 млрд.дол., що скоротить на 64 млрд.дол. ще чиїсь доходи, примусить зменшувати споживання ще на 64 х 0,8 = 51,2 млрд.дол. Даний процес буде продовжуватись за математично безкінечним ланцюгом, але сума скорочення доходу буде схилятися до певної

-* Ефект мультиплікації - це помножений вплив Інвестицій на національний доход, тобто при використанні останнього певна його частина йде на нагромадження, а отже, сприяє в подальшому іросташію національного доходу.

Розглянутий процес можна описати з використанням рівнянь (2)і (3). Те, що позначено в обох рівняннях символом V (вироблений і використаний НД або ВНП), повинно, істотно, дорівнювати одне одному. З цього випливає умова рівноваги між заощадженнями та інвестиціями:

C(V)+I=V=C(V)+S(V) або I=V-C(V)=S(V) (4)

Диференціюючи обидві частини рівняння (4), отримуємо

dI=(i-CT(V)dV=S4V)dV, (5)

де d - символ диференціювання, a (T(V) означає похідну споживчої функції по доходу; S(V) - функція заощаджень також, як і її похідна S*(V), елементарно, залежить від рівня доходу й споживчої функції.

З рівняння (5) безпосередньо випливає вираз для мультиплікатора K=dV:dI=; (I-C'(V))=i:S"(V), де К= величина мультиплікатора, а весь вираз у цілому означає, що при зміні інвестиційної активності величина сукупного суспільного доходу зміниться зворотно пропорційно нормі заощадження населення. Ця зміна приведе загальну суму заощаджень у відповідність з новим рівнем інвестиційної діяльності в економіці.

Яке практичне значення має модель Кейнса? На основі механізму мультиплікатора будуються найбільш прості версії забезпечення економічної рівноваги. Зокрема, беручи до уваги ідею Кейнса про те, що ринковий механізм неспроможний підтримувати рівень інвестицій і доходу, який відповідає повній зайнятості, робиться висновок, що цю функцію повинна взяти на себе держава. В сучасній економічній політиці України деякі рекомендації Дж.Кейнса, зокрема, про збільшення видатків держави на стимулювання виробництва й забезпечення повної зайнятості, могли б бути використані. Проте обвальне знищення державної власності шляхом її приватизації, як джерела доходів бюджету, з одного

-'' F? даному прикладі розглянуто варіант, коли інвестиції скорочуються. Звичайно, змінивши всі знаки -і "мінуса'' на ''плюс", можна точно так само оцінити мультиплікативннП вплив збільшення інвестицій на зростання доходу.

У сучасних умовах існує досить багато моделей макроекономічної рівноваги. В основі своїй вони мають ідеї, висунуті першопроходцями, а саме: ідеї забезпечення необхідної пропорційності в розвитку суспільного виробництва. Тому спільним для всіх дослідників макроекономічної рівноваги є визнання того, що суспільне виробництво, особливо сучасне великомасштабне й складне, ефективно функціонувати без певної збалансованості основних його складових елементів не може.

Проте бачення шляхів і методів досягнення збалансованості (пропорційності) в різних авторів різне, іноді зовсім протилежне. Так, одні (А. Сміт, Ж.Б. Сей, Л. Вальрас та ін.) вважали, що така рівновага досягається стихійно в результаті дії "невидимої руки ринку" (конкуренції). Інші (К. Маркс, В. Ленін, В.Леонтьєв, Дж. Кейнс та ін.) вважали, що досягнення такої збалансованості неможливе без суттєвого втручання держави (державне регулювання, планування економіки). Див. табл.4.