Конкуренція в Україні

План

Вступ

1. Економічна природа конкуренції

1.1 Сутність, виникнення та риси конкуренції

1.2 Функції конкуренції в ринковій економіці

1.3 Методи конкурентної боротьби

2. Види конкуренції в ринковій економіці

2.1 Внутрішньогалузева та міжгалузева конкуренція

2.2 Досконала конкуренція

2.3 Недосконала конкуренція та типи ринкових структур

2.3.1 Монополістична конкуренція

2.3.2 Олігополістична конкуренція

2.3.3 Монополія

3. Держава як організатор конкурентних відносин

3.1 Конкуренція і антимонопольне законодавство в Україні

3.2 Проблеми конкурентної боротьби в Україні та шляхи їх розв'язання

Висновок

Література

Вступ

Нині, ринок дістає визнання як загально цивілізаційна цінність, сила, могутність і добробут нашої держави й народу. Його розвиток залежить від того, як будуть реалізовані на практиці економічні категорії та поняття. Серед них важливе місце займає конкуренція.

Конкуренція є спеціальною формою зв'язків, характерною лише для ринкової економіки. Вона стає тим середовищем у якому тільки й може функціонувати ринковий механізм ціноутворення і механізм попиту і пропозиції.

Конкуренція - це зіткнення інтересів господарських об'єктів на ринку, форма суперництва за економічне виконання і процвітання, боротьби між товаровиробниками за більш вигідні умови господарювання і одержання максимального прибутку. Формою існування конкуренції є суспільна система норм і правил ринкової поведінки господарських суб'єктів (підприємств), яка визначається ринковими методами функціонування.

Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки виявляється передусім у тому, що вона містить у собі могутні стимули для науково-технічного прогресу. Новаторські застосування нової техніки і технології, що забезпечують зниження витрат виробництва , створюють підприємцям значні переваги перед конкурентами. Учасники конкуренції знають, що тільки застосування ефективної техніки і технології дасть їм можливість успішно виживати, мати господарські успіхи. Ігнорування технічного прогресу неминуче приводить до банкрутства.

Конкуренція як один з важливих елементів функціонування ринкового механізму саморегулювання можлива лише за умови, коли більша частина товаровиробників - підприємств, організацій, громадян - має свободу господарської діяльності і підприємництва. Звільнені від монополізму держави товаровиробники повинні мати свободу для використання майна , що належить їм, орендується або передано в користування. Вони мають право обирати постачальників і споживачів, розпоряджатися прибутками, що залишаються після сплати податків.

За останні десятиліття посилення конкуренції відмічено фактично у всьому світі. Ще не так давно вона була відсутня у багатьох країнах і галузях. Ринки були захищені і домінуючі позиції на них були чітко визначені. І навіть там, де існувало суперництво, воно не було таким жорстоким. Ріст конкуренції стримувався безпосередньо втручання керівництва і картелів.

Сьогодні можна назвати небагато сфер економіки, які взмозі протистояти впливу конкуренції і ринку. Жодна країна і жодна компанія не можуть дозволити собі ігнорувати об'єктивну необхідність конкуренції.

Саме тому, тема моєї курсової роботи є досить актуальною . Зараз у зв'язку з економічними негараздами в нашій країні постають багато важливих соціальних проблем, які тісно пов'язані як з економікою, так і в деякій мірі з конкуренцією. Тому мета моєї роботи - дати уявлення про конкуренцію як економічну категорію, дослідити складні процеси в умовах ринку, що дозволить усунути прірву , яка розділяє теорію з практикою.

1. Економічна природа конкуренції

1.1 Сутність, виникнення та риси конкуренції

Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не маже нормально існувати без розвинутих форм конкуренції.

Конкуренція (лат. Concurere - зіштовхуючись) - економічне суперництво і боротьба між приватними і колективними товаровиробниками та продавцями товарів і послуг за якнайвигідніші умови їх виробництва і збуту, за привласнення найбільших прибутків, в процесі якого стихійно регулюється пропорції суспільного виробництва. Конкуренція об'єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, збільшення маштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва, форм і систем заробітної плати та інше. Інші економічні закони також діють у формі примусових сил конкурентної боротьби, зіткнення протилежних економічних інтересів, тому конкуренція - важлива економічна сила розвитку економічної системи, складова її господарського механізму. Конкуренція за своєю природою виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника активно впроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці та інше.

Основне завдання конкуренції - завоювати ринок у боротьбі за споживача, перемогти своїх конкурентів забезпечити одержання сталого прибутку.

Становлення ринкової економіки зумовлюється появою вільної конкуренції. Проте існування купівлі-продажу товарів, використання грошей можливе і без конкуренції. Отже, необхідно з'ясувати умови виникнення конкуренції як економічного явища.

Умови виникнення конкуренції:

Перша - наявність на ринку великої кількості виробників, будь-якого конкурентного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджене у руках одного власника, як в умовах адміністративно-командної системи, коли при створенні багатьох видів продукції домінував один виробник - держава, тоді утворюється монополія, яка, по суті, заперечує конкуренцію.

Друга - свобода виробників щодо вибору господарської діяльності. Кожен повинен мати можливість визначати не тільки що виробляти, а й регулювати якість та обсяг продукції.

Третя - відповідність між попитом і пропозицією; інакше припустимо, якщо попит перевищує пропозицію, то покупець обмежений у виборі продукції. За наявності дефіциту всі виробленні товари швидко реалізуються. Там, де існує дефіцит, немає вільної конкуренції.

Четверта - наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка, по суті, є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Проте вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилася на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва.[1, 207]

Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси.

Негативні риси конкуренції полягають у тому, що дрібні виробники витісняються великим капіталом: одні розорюються, інші збагачуються, посилюється соціальне і майнове розшарування населення, зростає безробіття, посилюється інфляція.

Позитивні риси конкуренції. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює якісну продукцію при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково-технічних досягнень, передової організації виробництва. Конкуренція корисна для суспільства, вона стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, спонукає постійно оновлювати асортимент продукції, що випускається, стежити за досягненнями науково-технічного прогресу і швидко впроваджувати їх у виробництво.

Становлення та розвиток конкуренції відбувається за простого товарного виробництва, виникнення приватної власності, грошей, обміну тощо. За первіснообщинного ладу (на другому етапі його еволюції - мезоліту) община регулювала споживання кожного її члена на основі рівності, що унеможливлювало боротьбу між членами общини за більшу частку зібраних плодів, результатів полювання тощо. На третьому етапі розвитку - в епоху неоліту, з'являються мідні знаряддя праці, створюється додатковий прибуток, відбувається перший великий суспільний поділ праці, розвивається система обміну. Общинна власність доповнюється особистою, поступово виникає землеробська община, з'являється приватна власність, що означає зародження конкуренції.

Із здійсненням другого й третього великих великих суспільних поділів праці, відокремленням ремесла від землеробства, торгівлі від виробництва і появою класу купців-професіоналів, які торгують коштовними металами, шкірою, тканинами тощо конкуренція посилюється. Зокрема, через механізм ринку відбувається конкуренція дешевої рабської праці й дрібних власників-селян у виробництві сільськогосподарської продукції. Колективними товаровиробниками були рабовласницькі вілли та латифундії.

Посилюється конкурентна боротьба за феодалізму, зокрема з пожвавленням обміну між окремими містами і формуванням єдиного ринку. Колективними товаровиробниками були великі колективні маєтки та латифундії, корпорації, в які об'єднувалися ремісники й купці, а також державні майстерні з виготовлення зброї, тканини тощо. Загалом у докапіталістичних формаціях панувало натуральне господарство, в економічній системі домінували однорідні господарські одиниці, кожна з яких виконувала більшість видів господарських робіт, що не сприяло розвитку конкуренції.

З відокремленням таких форм капіталу, як промисловий, торговельний, банківський, окремі угрупування капіталістів вступали між собою у конкурентну боротьбу за ціни, сфери вкладання капіталу, величину привласнювального прибутку та інше. Суперечності між суб'єктами різних форм капіталу, капіталістичної власності є внутрішніми суперечностями закону конкуренції і доповнюється конкуренцією між покупцями товару і послуг, між найманими працівниками на ринку робочої сили, між орендарями і власниками в сільському господарстві. Кожний із суб'єктів конкурентної боротьби має свої специфічні потреби, інтереси, іманентні цілі, використовує неоднакові форми й методи такої боротьби. Спільний економічний закон конкуренції конкретизується у специфічних законах конкурентної боротьби у кожній формації.

Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва й капіталу і в останній третині 19 ст. спричинила виникнення монополій. Конкуренцію супроводжувала зростаюча диференціація дрібних товаровиробників, власників малих та середніх капіталістичних підприємств. На ці процеси значно впливали закони розвитку технологічного способу виробництва, спільні закони товарного виробництва, науково-технічний прогрес та інше. Вони зумовили зростання оптимальних розмірів підприємств, комбінування виробництва (поєднання різних видів виробництв на одному підприємстві) та диверсифікації (розширення номенклатури продукції, яку випускають окремі підприємства).

На рубежі 19 і 20 ст. конкуренція в усіх країнах діяла як одна з динамічних сил економічного прогресу. Протягом 20 ст. в найрозвинутіших країнах світу було запроваджено механізм регулювання конкуренції, тобто встановлення «правила гри», коли підприємства та фірми намагаються запровадити нові принципи суперництва. Їхня суть полягає в тому, що підприємці діють не наосліп, силою витісняючи один одного з ринку, а за допомогою маркетингу, детально вивчають можливості й кон'юнктуру ринку. Це значною мірою «заземлює» напругу виникнення кризи надвиробництва, оскільки зі споживачем наперед узгоджуються обсяги, номенклатура, умови і терміни реалізації продукції.[2, 818-819]

1.2 Функції конкуренції в ринковій економіці

Роль конкуренції у ринковій економіці виявляється через певні функції, які вона виконує.

Функція регулювання. Для того щоб перемогти у конкурентній боротьбі, підприємець повинен виготовляти товар, якому надає перевагу споживач (суверенітет споживача). Виходячи з цього, під впливом ціни капітали спрямовуються в ті галузі, де можливий найвищий прибуток.

Функція мотивації. Для підприємця означає шанс і ризик одночасно:

ь Підприємства, що пропонують кращу за якістю продукцію або виготовляють її з меншими виробничими витратами, одержують винагороду у вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;

ь Підприємства, що не реагують на уподобання клієнтів або порушують правила конкуренції зі своїми суперниками на ринку, виявляються покараними шляхом збитків або виштовхуються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу. Конкуренція не тільки активізує стимули до вищої продуктивності, а й дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їхнього ефективного внеску. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результати.

Функція контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну силу кожного підприємства . наприклад , підприємець може призначити високу ціну, та конкуренція надає можливість вибирати серед декількох продавців . Чим досконаліша конкуренція , тим справедливіше ціна.

Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищуючи його технічний рівень , забезпечуючи якість і розширення номенклатури продукції.

1.3 Методи конкурентної боротьби

Через використання різноманітних форм і методів конкуренція активізує зусилля на формування єдиного економічного «поля», великою мірою зумовлює світовий рівень відповідних товарів.

За методами здійснення економічну конкуренцію поділяють на цінову й нецінову.

Цінова конкуренція - означає, що головними методами проти конкурентів є ціна. Її використання ґрунтується на різноманітних методах і способах. Цінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Вона передбачає продаж товарів та послуг за більш низькими цінами, ніж у конкурентів. Зниження цін можливе або за рахунок зниження витрат виробництва, або зменшення прибутку.

Оскільки конкуренція своїм основним стимулом визнає прибуток, то неминучість вступати в боротьбу за споживача, задоволення його вимог зобов'язує розширювати асортимент продукції та послуг, знижуючи при цьому витрати, а потім і ціни. На конкурентному ринку нездатність деяких підприємців використовувати власне економічну технологію виробництва в кінцевому підсумку означає усунення їх конкурентами, які використовують ефективніші методи виробництва і мають можливість дещо знизити ціни, що приваблює покупців, сприяє швидкій реалізації товару, а отже, прискорює оборот капіталу.

Слід також мати на увазі, що деяке зниження цін зберігає для виробника норму прибутку за рахунок низьких витрат виробництва. Таке зниження цін слід відрізняти від зниження цін нижче собівартості, що є вже методом нечесної конкуренції.

Нецінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії продовжують строки гарантованого обслуговування, надають кредит для покупців та інше. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів. Вона ґрунтується на пропозиції товарів і послуг більш високого рівня якості, високої надійності тощо. Останнім часом важливу роль у посиленні конкурентоспроможності товарів стали відігравати такі параметри відповідних аналогів, як екологічність, енергоємність, ергономічні й естетичні характеристики.

Метод нецінової конкуренції передбачає пропозицію модних товарів із значним випередженням аналогічних поставок з боку конкурентів; оригінальність, привабливість, перспективний дизайн, врахування специфіки та індивідуальності кожного з майбутніх покупців або клієнтів; надійність, високу репутацію фірми, її імідж на світовому ринку; культуру обслуговування, всебічне інформування покупця про переваги, що надаються постійним клієнтам; товарні знаки та торговельні марки фірми, що засвідчують її авторитет та визнання з боку інших фірм.[8, 352]

Нецінова конкуренція застосовує такі способи.

1. Поліпшення якості продукції. Відомо, що одна продукція може мати різну якість на різних підприємствах. Причиною цього є в основному порушення технології виробництва. Крім технологічної дисципліни, тут можливе використання технічних новинок, які становлять комерційну таємницю.

2. Використання реклами. Усі рекламні заходи розраховані на те, щоб привернути увагу покупців, надати їм відповідну інформацію, про споживчі властивості товару, спонукати споживача зробити покупку, нагадати споживачеві про існування того чи іншого товару. Реклама формує уявлення про особливі якості товару, хоча споживча вартість при цьому часто залишається без змін. У рекламі акцентується увага на торгівельних знаках і фірмових клеймах.

3. Умови, що пов'язані з продажем товару. Фірма зобов'язується здійснювати ремонт виробу, надавати запасні частини, провадити безоплатні консультації щодо використання свого товару.

І цінова, і нецінова конкуренція нерідко супроводжуються порушеннями загальноприйнятих правил поведінки. Для протидії проявам недобросовісної конкуренції створюються відповідні органи та структури. Наприклад у США працюють антитрестовське управління міністерства юстиції та федеральна комісія з торгівлі; в Японії - комісія із справедливих угод; у Франції - рада у справах конкуренції. В нашій країні створений Антимонопольний комітет. Це дає певні гарантії недопущення розвитку тіньових угод, порушення правил і норм конкурентної боротьби. При цьому слід зазначити, що нормальна конкурентна боротьба ведеться там і остільки, де і оскільки існує нормальне ринкове середовище.

Іншим поділом конкуренції за методами конкурентної боротьби є поділ на чесну та нечесну конкуренції.

Нечесна конкуренція - це діяльність господарського суб'єкта , що спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого положення на ринку, обманом споживачів , партнерів , інших господарських суб'єктів і державних органів. Методи здійснення нечесної конкуренції такі.

По-перше, дезінформація з боку виробника споживачів - покупців і господарських суб'єктів про товар і послуги. вона виявляється в неправильних відомостях про споживчі властивості товару : клас, сорт, якість виготовлення.

По-друге, використання товарного знаку, фірмового найменування або маркірування товару без дозволу господарського суб'єкта, на ім'я якого вони зареєстровані. Як правило використовуються товарні бланки, маркування тих фірм, продукція яких користується великим попитом.

По-третє, поширення неправильних повідомлень про товари своїх конкурентів. така інформація, звичайно, завдає шкоди діловій репутації конкурентів і негативно відбивається на результатах їхньої комерційної діяльності.

По-четверте, намагання деяких фірм впливати на постачальників ресурсів і банки для того, щоб вони відмовляли конкурентам у постачанні сировини, матеріалів, а також у наданні кредитів.

По-п'яте, переманювання провідних спеціалістів конкурентів підкупом, встановленням більш високих окладів і різних пільг.[4,224]

До нечесної конкуренції можна віднести також порушення законів. Наприклад, у ряді країн встановлено, що продавець не має права пропонувати товар за ціною, що нижча ніж собівартість, з метою усунення конкурентів. Проте практика засвідчує, що цього правила часто не дотримуються. І зниження цін залишається одним із способів конкурентної боротьби великих промисловців проти невеликих фірм.

Конкуренція цивілізована (чесна) - конкуренція між товаровиробниками всередині країни та між країнами, що здійснюється в умовах мінімального дієвого втручання держави в її форми та методи з урахуванням вимог соціальної справедливості й цінностей демократичного суспільства. В основу цивілізованої конкуренції покладено такі принципи:

1. На жодному ринку немає «вільної конкуренції» як абстрактної теоретичної конструкції. Конкуренція як така вплетена завжди в існуючі форми і механізм соціальної комунікації, в систему цінностей суспільства, ідеологій, соціальних зв'язків, технологій і галузей, здобуття й утвердження влади, установ, знань і простої людської довіри.

2. Ринкові процеси як такі не завжди успішно й ефективно функціонують (наприклад, навколишнє середовище, сільське господарство, економіка житла). Це стосується й України та пострадянських країн після запровадження в них «монетарної шокотерапії».

3. Партнери з обміну не є гомогенною групою, і значна частина трансакцій не є добровільною. Те саме характерно й для європейських економічних зв'язків між великими і малими фірмами, між фірмами і постачальниками, для торгівлі між бідними і багатими країнами або для можливостей політичного впливу.

4. Розрегулювання ринку може бути позитивним, хоча за певних умов це призводить до негативних наслідків. Цей принцип стосується і регулювання ринку, і запровадження владної вертикалі. Слід також завжди обдумувати, чи перебуває прибуток у діловій активності підприємця у правильному співвідношенні з соціальними й іншими витратами, пов'язаними зі станом ринку.

5. Неприборкана конкуренція - самознищуюча й нерідко «самоїдська».

6. Принципи соціального дарвінізму й неолібералізму швидше шкодять конкуренції, ніж виправдовують її, оскільки кожний ринок залежить від трьох основних субстанцій, наявних у суспільстві, а саме: довіри, співпраці й чесності.

7. Кожний практик визначає для себе значення кооперації, яка виражає загалом інші значення інші відносини в конкуренції. Кооперація передбачає певну стабільність соціальної системи і базис довіри та інформації, представлені надійним інститутом.[2, 822-823]

2. Види конкуренції в ринковій економіці

2.1 Внутрішньогалузева та міжгалузева конкуренція

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється в конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного , банківського та інше), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми міжгалузевої та внутрішньогалузевої.

Внутрішньогалузева конкуренція - це боротьба між товаровиробниками , що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва , продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару , а отже , й індивідуальна вартість виробництва.[3, 185]

Але ціни на ринку тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.

Міжгалузева конкуренція - це конкуренція між товаровиробниками , які діють у різних галузях народного господарства. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу прибутку. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники , які отримували меншу кількість прибутку , намагалися вкладати свої капітали в галузі де був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом зумовило зростання попиту на них), а в других - збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари , виготовленні у галузях, куди переливаються нові капітали , знищуються , а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) - зростають і стають вищими від ринкової вартості.

Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється , переливання капіталів припиняється , і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва .

Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва , навколо якої коливаються ринкові ціни. В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів. З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

2.2 Досконала конкуренція

Ще не так давно в підручниках і економічних словниках, що видавались у нашій країні, говорилось про існування двох видів конкуренції - внутрішньогалузевої та міжгалузевої.

В сучасних умовах існують ще й такі види конкуренції: чиста, монополістична і олігополістична. При цьому тільки чисту конкуренцію вважають досконалою.

За умов досконалої конкуренції ринкова ситуація характеризується поліполією, тобто великою кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.

Ринок відкрито для кожного. Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для продажу пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок є прозорим і відсутні будь-які переваги, тобто продавці пропонують покупцям товарний продукт, який має однакові якісні параметри або цілком ідентичні товари (цемент певної марки, пшениця певного сорту, папір певного виду тощо).

На ринку з подібною структурою ціна - це задана величина.

Ринкова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції. При цьому немає потреби у контролі за цінами з боку держави. Нема потреби і в рекламі. Продукція збувається методом звичайного ринкового обміну або за допомогою біржі.

Хоча ціна й формується в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але водночас кожен окремий продавець не здійснює жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавець заправляє більш високу ціну, всі покупці відразу ж переходять до його конкурентів.

Якщо ж продавець заправляє більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.

Якщо продавець змушений згодитися з цінами, що переважають на ринку, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу свого продажу. В цьому разі він визначає кількість, яку він розраховує продати за заданою ціною. Покупцеві також залишається тільки обрати, скільки він захоче отримати за заданою ціною.

Ринок досконалої конкуренції характеризується абсолютно еластичним попитом.



Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:

велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;

кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;

бар`єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;

жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси - змінні фактори виробництва - мобільні;

кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Отже, в умовах чистої конкуренції виробники і продавці не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, яка включає насамперед розробку нових товарів, певну політику цін, рекламу, стимулювання збуту тощо. Однак вважати, що в умовах чистої конкуренції підприємство не має ніяких турбот, було б неправильно. Підприємство повинно уважно вивчати попит споживачів, можливі його коливання.

Важливою проблемою є пристосування виробника до цін. В умовах чистої конкуренції виробник добре знає, що ціна не залежить від обсягу його виробництва, пропонувати більш високу ціну марно, зменшувати ціну -- означає зменшувати прибуток. Однак виробник знає, що однакова ринкова ціна не зумовлює однакову норму прибутку. Пристосування до ціни означає досягнення таких витрат виробництва, які б забезпечували норму прибутку не нижчу, ніж у конкурентів. Це примушує виробників вишукувати перспективні шляхи розвитку цієї галузі виробництва.

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність.

2.3 Недосконала конкуренція та типи ринкових структур

З попереднього пункту курсової роботи видно, що досконально конкурентні ринки ефективно розподіляють ресурси без державного втручання, але це не означає, що реально існуючі ринкові економіки є ефективними. На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами недосконалої конкуренції (imperfect competition) є монополістична та олігополістична конкуренція та монополія.

2.3.1 Монополістична конкуренція

За умов монополістичної конкуренції велика кількість виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної конкуренції виробляється диференційована продукція. Диференціація стосується передовсім якості продукту чи послуг, завдяки чому у споживача складаються цінові переваги. Продукція може бути диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за інтенсивністю реклами тощо.

Попит на товар підприємства монополістичного конкурента включає , як і в умовах монополії відрізок абсолютно еластичного попиту і абсолютно нееластичного попиту.

Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в суперництво не тільки за допомогою цін, але й шляхом всебічної диференціації продукції й послуг. Монопольність в такій моделі полягає в тому, що кожна фірма за умов диференціації продукції має певною мірою монопольну владу над своїм товаром; вона може підвищувати й знижувати ціну на нього незалежно від дій конкурентів, хоч ця влада і обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того, на монополістичних ринках поряд з дрібними й середніми є досить великі фірми.

Визначення оптимальних обсягів виробництва на ринку монополістичної конкуренції відбувається за умови рівності валового доходу і валових витрат; граничного доходу і граничних витрат.



За такої моделі ринку фірми прагнуть розширяти свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається передовсім за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної кампанії, які наголошують на відмінностях товарів.

Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої за наступними ознаками:

на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;

для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;

підприємства прагнуть розширити свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;

доступ на ринок для нових продавців при монополістичній конкуренції утруднений через наявність переваг. [5, 92]

2.3.2 Олігополістична конкуренція

Слово «оліго» у перекладі з грецької мови означає малий. Олігополія - реальна ринкова структура до якої відносять підприємства нафтогазовидобувної і сталеливарної промисловості. Теоретиками олігополістичного ринку були Хікс та Курно.

Олігополія характеризується небагато-чисельністю учасників конкуренції - коли відносно мала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку товарів чи послуг. Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко ввійти у цю галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, треба мати сировину і матеріали. А деякі з них вже розподілені. Наприклад, в Україні озокерит добувають тільки у Бориславі (Львівська область). Озокерит користується значним попитом як лікувальний засіб. Нове підприємство створити практично неможливо, тому що цей матеріал контролюється іншим підприємством. Класичним прикладом олігополії є "велика трійка" в США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".

За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація - на ринках споживчих товарів.

Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу чи розподілу ринків або щодо інших способів обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.

Особливості ціноутворення в умовах олігополії визначають ламаний характер кривої попиту.



Важливу роль в характері конкурентних відносин на такому ринку відіграють обсяг і структура тої інформації про конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чим менше такої інформації, ти більш конкурентним буде поведінка фірми. Основна відмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язано з динамікою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Типовим є т.зв. лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації.

2.3.3 Монополія

Крайньою полюсною структурою ринку є монополія, тобто ринок з єдиним продавцем і що виключає можливості входження в нього інших. Наприклад на початку 80-х р.р. компанія "Де Бірс" контролювала фактично всі джерела поставок алмазів у некомуністичному світі. В якості інших прикладів можна привести монополію "Полароїд" на моментальну фотографію, власників значної частини каналів місцевого кабельного телебачення. У більшості великих міст послуги місцевого телефонного зв'язку і постачання електроенергією також забезпечується монополіями, проте ціни, що встановлюються ними регулюються державними організаціями.

Монополія в чистому вигляді - явище рідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерію її виміру і її вплив на ціноутворення.

Існує також й інша важлива відмінність між конкуренцією і монополією. В умовах досконалої конкуренції не існує ніяких перешкод входженню в ринок нових виробників. Так, якщо ринкова ціна пшениці піднімається вище величини довгострокових середніх витрат її виробництва, то фермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей процес спрямований на зменшення різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентних галузях. З іншої сторони, на монопольних ринках існують бар'єри входження, які роблять неможливим проникнення на ринок любого нового продавця. В силу цього монополія може мати значний притік прибутку.

Монополії отримують високі прибутки, які приваблюють і інші фірми. Яким же чином монополісти стримують натиск інших фірм? Є три основні причини існування монополій: природна монополія, володіння важливими ресурсами, державна політика.[6, 208]

Якщо виробництво довільного обсягу продукції одній фірмі обходиться дешевше, ніж його виробництво двома або більше фірмами, то говорять, що галузь є природною монополією.

Графік 5. Економія від масштабу і природня монополія

Монопольній ціні (малюнок 1) і обсягу випуску відповідає точка А, при цьому обсягу MR=MC. В точці А монополія отримує прибуток у розмірі (P_m-AL_m)*Q_m. Якщо би дана галузь була конкурентною, точкою рівноваги була би точка С (оскільки в умовах конкуренції справедливою була би рівність Р=МС). Але у даній ситуації ціна продажу є нижчою за середні витрати (АС), тобто фірма несла би збитки у розмірі GC за кожну одиницю товару. Монополія в даному випадку є природною, бо вона являє собою ринкову структуру, що зводить витрати до мінімального рівня.

Другою причиною існування монополій є те, що одна єдина фірма може володіти контролем над деякими рідкісними і надзвичайно важливими ресурсами або у вигляді сировини, або знань, захищених патентом. Наприклад протягом багатьох років фірма «Ксерокс» контролювала процес виготовлення копій, бо вона володіла більш досконалими знаннями в області технологій, які в основному були захищені патентами.

Третя причина існування монополій є в державному обмеженні притоку нових фірм в галузь. Монополіям надається виключне право на виробництво деякого блага. Так за законом тільки фірма «Поляроїд», дякуючи наданим їй патентом може продавати певні типи фотоплівки і фотокамер. В деяких уряд залишає за собою право на монополію (наприклад тютюнові вироби). Основною причиною надання такого права є політичні мотиви і сприяння новим винаходам.

Ці три причини дуже пов'язані між собою. Наприклад уряд може надати права у тому випадку, коли є економія від масштабу тощо.

Граничний дохід і граничні витрати монополій.

У корпорації "Акме" є патент, який дає їй виключне право на виробництво деяких товарів. Щоб розрахувати об'єм випуску, що максимізує її прибуток, "Акме" повинна пройти через такий же граничний аналіз, яким користується конкурентна фірма для визначення оптимального позитивного випуску. Якщо виробництво ще однієї одиниці збільшить дохід в більшій мірі, ніж витрати, то випуск потрібно збільшувати, і навпаки, якщо виробництво ще однієї одиниці збільшить дохід в меншій мірі, ніж витрати, то випуск потрібно зменшувати. Іншими словами "Акме" повинна порівняти граничні витрати з граничним доходом.

Граничний дохід - це величина зміни сукупного доходу в результаті додаткової продажі одиниці блага.

Таблиця 1 Сукупний і граничний дохід

Об'єм попиту (одиниць в тиждень)	Ціна (доларів за одиницю)	Сукупний дохід	Граничний дохід
0	16	0	-
1	14	14	14
2	12	24	10
3	10	30	6
4	8	32	2
5	6	30	-2
6	4	24	-6
7	2	14	-10
8	0	0	-14

Наведені у перших трьох стовпцях таблиці 1 дані показані графічному вигляді на графіку 6.

Графік 6. Крива попиту і сукупний дохід монополіста.

Крива попиту, з якою стикається монополіст - це крива D. У міру того, як ціна зменшується з Р₀ (12 дол.) до Р₁ (8 дол.), сукупний дохід монополіста змінюється з величини, рівної В+С до величини А+С. Оскільки площа А більша від площі В, сукупний дохід збільшиться. Це видно з правої картинки, на якій показана величина сукупного доходу (ціна помножена на кількість) для даного обсягу випуску. Сукупний дохід справді максимізується при значенні ціни Р₁.



Графік 7. Ціна, сукупний і граничний дохід

На графіку 7 ми бачимо ціну, сукупний та граничний дохід монополіста. Якщо випуск зростає з однієї одиниці до двох, то сукупний дохід зростає на 10 дол. (24 - 14). Ці цифри можуть бути отримані на основі кривої MR на лівій картинці. Для обсягів випуску нижче максимізуючого дохід рівня граничний дохід додатній, а вище максимізуючого дохід рівня граничний дохід від'ємний.

Залежність між ціною і граничним доходом в загальному вигляді описується таким рівнянням:

MR = приросту сукупного доходу від продажу однієї додаткової одиниці продукції = ціна, за якою продається ця додаткова одиниця продукції мінус величина втрат прибутку внаслідок того, що початковий випуск продається тепер за нижчою ціною.

Отже, щоб максимізувати свій прибуток, монополія дотримується двокрокової процедури:

розрахунок оптимального позитивного випуску (див. раніше), який дозволяє максимізувати прибуток;

вирішення, чи виробляти їм цей оптимальний випуск, чи не виробляти нічого.

Іншими словами, компанія виробляє продукцію тільки тоді, коли ціна є більшою від середніх сукупних витрат (P>ATC).

Оскільки монополіст є єдиним постачальником товару або виду послуг, ціна, яку він отримує за свою продукцію визначається ринковою кривою попиту на цю продукцію. Так як ринкова крива попиту на алмази є спадною, компанія "Де Бірс" знає, що чим більше алмазів вона виробить, тим нижчою буде ціна, яку вона отримує за кожен екземпляр. Таким чином, вона може підвищувати ринкову ціну; "Де Бірс" володіє монопольною владою.

Продавець володіє монопольною владою або владою над ринком, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження свого власного обсягу випуску.

Щоб володіти деякою монопольною владою, фірмі зовсім не обов'язково бути монополістом; навіть маленькі бакалійні магазинчики у великих містах мають деякий контроль над цінами, які вони назначають. Різниця між такими фірмами і, скажімо, алмазною монополією «Де Бірс» полягає в мірі їх влади над ринком, «Де Бірс» володіє більшим контролем над ціною своєї продукції.

Наслідки монопольної влади : цінова дискримінація. Фірма, що володіє монопольною владою проводить політику цінової дискримінації, якщо вона назначає різні ціни для різний категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту.

Наприклад авіакомпанія «Хеппі Скайз» може збільшити ціну на квитки для бізнесменів, що спричинило би зростання прибутку (попит на ділові поїздки є нееластичним) і зменшити ціну на квитки для туристів, що спричинило б також зростання прибутку (попит на туристичні поїздки є еластичним).

Монополія і прогрес. Інший погляд на монополію з'являється тоді, коли ми звертаємося до нововведень і технічного прогресу. Враховуючи те, що монополії значно сприяють технічному прогресу, організації влади багатьох країн надають винахідникам права тимчасову монополію. Наприклад у США патенти забезпечують монопольні права на 27 років. Багато великих фірм, такі як «Жілетт», «AT&T», «Ксерокс» і «Поляроїд», починали як патентні монополії.

Існує й іншого роду взаємозв'язок між монополіями і технічним прогресом. Наприклад Шумпетер (австрійський економіст) стверджував, що фірми, що володіють монопольною владою можуть витрачати свої монопольні прибутки на дослідження (здається вони так і роблять) для захисту або зміцнення своєї монопольної влади. Займаючись дослідженнями, вони роблять користь собі і суспільству. Конкурентні фірми не мають таких прибутків для досліджень.

Таким чином, фірми, що інвестують в область досліджень повинні бути значних розмірів і деяка влада над ринком тут може допомогти. Але технічний прогрес у більшості областей, очевидно залежить не від гігантських фірм, що володіють монопольною владою. Швидше за все в силу патентного законодавства монополія є результат технічного прогресу, а не його причиною.

3. Держава як організатор конкурентних відносин.

3.1 Конкуренція і антимонопольне законодавство в Україні.

Функціонування ринкових відносин передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів, які потребує споживач.

Монополізм в нашій державі є породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому визначивши у Законі України від 3 серпня 1990 р. «Про економічну самостійність України» мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організація фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію цього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону «Про економічну самостійність України» антимонопольне законодавство.

Згідно із законодавством України монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару, перевищує 35 відсотків. Разом з тим. рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків.

Державна політика у сфері обмеження монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюються уповноваженими на це органами влади і управління. З метою забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган - Антимонопольний комітет України. Основними завданнями. Антимонопольного комітету України є:

здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;

сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки. [7,472]

Правове становище Антимонопольного комітету України визначено Законами «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» та «Про Антимонопольний комітет України», а його процесуальна діяльність щодо розгляду справ регламентується згаданими тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України.

3.2 Проблеми конкурентної боротьби в Україні та шляхи їх розв'язання

Гальмуючим фактором в розгортанні конкуренції між вітчизняними товаровиробниками є високий рівень монополізму серед великих підприємств, які диктують характер фінансово-економічних відносин у ринковому середовищі. Споживачі в багатьох випадках не мають можливості вибирати товаровиробників, змушені платити такі ціни за товари і послуги, які встановлюють монополісти. Низький рівень ефективності господарювання монополістів змушені оплачувати споживачі.

В Україні монопольне становище на товарних ринках продовжують зберігати видобувні галузі, виробники енергетичних, водних, лісових ресурсів комунальне господарство, включаючи житлово-комунальні послуги. Монопольне становище ще старих структур господарювання не тільки блокує розвиток нових прогресивних форм надання послуг населенню, але й стримує впровадження прогресивних ресурсозберігаючих технологій. Дослідження показали, що вітчизняна промислова продукція є ресурсною, що знижує її конкурентоспроможні можливості на внутрішніх і зовнішніх ринках. Отже, розв'язання проблеми слід шукати в напрямках створення конкурентного середовища серед товаровиробників, демонополізації видобувних галузей, підвищення їх залежності від ефективності використання природних, виробничих і суспільних ресурсів. [7, 233-234]

Виходячи із реальної ситуації, що склалась на вітчизняних товарних ринках, враховуючи фактори, що впливають на розгортання конкуренції між товаровиробниками, можна визначити основні напрями розв'язання проблем, пов'язаних із забезпеченням ефективного впливу конкуренції на результати господарювання.

1. На державному рівні потрібні:

ь розробка програми демонополізації виробників і постачальників, споживачів сировинних ресурсів;

ь впровадження ринкових форм господарювання в житлово-комунальному господарстві, постачанні енергетичними, водними ресурсами; створення сприятливих умов і реального доступу малим фірмам на вітчизняні товару ринки; стимулювання комерційних фінансово-кредитних установ за надання довгострокових кредитів вітчизняним товаровиробникам;

ь прийняття нових законів і вдосконалення чинного законодавства з питань захисту вітчизняних ринків від неякісної продукції зарубіжних фірм;

ь вдосконалення механізмів реалізації банкрутства збиткових підприємств;

ь впровадження механізмів державного сприяння реалізації на підприємствах І інноваційної та інвестиційної стратегії розвитку на основі надання обґрунтованих пільг в оподаткуванні результатів виробничо-господарської. діяльності;

ь створення сприятливої ситуації для надходження в Україну іноземних інвестицій і повернення вивезених із України фінансово-грошових ресурсів;

ь посилення контролю і розробка заходів зниження тіньового сектора у вітчизняній економіці тощо.

Держава в умовах ринкової економіки повинна зайняти активну позицію в тому, щоби конкуренція розгорталась саме серед товаровиробників, а вітчизняні й товарні ринки наповнювались конкурентоспроможною продукцією та послугами.

Тільки на цій основі Україна може вийти на міжнародні ринки як повноцінний партнер. Держава для цього може використовувати широкий діапазон економічних інструментів і важелів, які до теперішнього часу залишаються незадіяними.

2. На регіональному рівні можуть розгортатись специфічні форми конкуренції між товаровиробниками, які враховують територіальні особливості розміщення сировинного та виробничо-господарського потенціалу, реальні потреби споживачів у продукції і послугах товаровиробників. На рівні регіонів повинні знайти конкретизацію державні програми, розроблятись власні програми розгортання конкуренції між товаровиробниками, механізми їх реалізації на регіональних ринках. У перспективі регіональні ринки товаровиробників повинні забезпечувати зростання конкуренції між ними І націй основі сприяти підвищенню ефективності господарювання.

3. Пошук шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції, завоювання внутрішніх і зовнішніх ринків збуту продукції повинен зайняти чільне місце в стратегії розвитку підприємницьких структур.

Реалізація перелічених вище напрямків спрямована на розгортання конкуренції між вітчизняними товаровиробниками, підвищення ефективності їх діяльності та ефективного розвитку національної економіки.

Висновок

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Явище конкуренції має свої плюси й мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімізацію витрат, реалізацію принципу оплати праці за її якістю й кількістю, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - те, що перемога одних супроводжується тяжкою, а подекуди катастрофічною поразкою інших, застосування нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення і т.і.

Як показано в курсовій роботі, надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести до створення, так би мовити, "держав у державі", якими і є сучасні ТНК. Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низька якість продукції, роблять цю продукцію неконкурентоспроможною на світовому ринку, втрачаються стимули пошуку більш ефективних рішень при розв'язанні проблем організації виробництва.