Шляхи підвищення ефективності та інтенсифікації виробництва

35

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ і НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра економіки і менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка підприємства»

на тему: ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

Виконав

Науковий керівник:

кандидат економічних наук

Житомир - 2007

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні та нормативні засади ефективності виробництва

1.1 Економічна суть і загальна характеристика видів ефективності

1.2 Система показників та вимірювання ефективності виробництва

Розділ 2. Аналіз виробництва на підприємстві

2.1 Критерії соціальної ефективності

2.2 Ефективність використання ресурсів

Розділ 3. Шляхи можливого зростання ефективності виробництва та інтенсифікації

3.1 Чинники зростання ефективності виробництва

3.2 Розробка стратегій функціональних підсистем та їх контроль

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність обраної теми полягає в тому що Підвищення ефективності виробництва є ключовою проблемою економіки на сучасному етапі. Що ж таке ефективність виробництва? Економічна ефективність виробництва є категорією, що характеризує його результативність. Категорія "ефективність виробництва" властива будь-якій суспільно-економічній формації. Розрізняють два підходи до оцінки економічної ефективності виробництва. Економічну ефективність у загальному вигляді можна відобразити як відношення ефекту (результату) до витрат живої й опредметненої праці. Така загальна модель може мати два основних вираження:* економічна ефективність виробництва визначається відношенням отриманих результатів до витрат (витратний метод);* ефективність виробництва визначається відношенням отриманих результатів до використаних ресурсів (ресурсний метод).Розрахунки ефективності потрібні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, загальної результативності виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду часу. За їх допомогою обґрунтовують і визначають оптимальні варіанти господарських рішень: застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продукції тощо, що неодмінно потрібно для підтримання конкурентоспроможності фірми,забезпечення її стабільного розвитку.

Предметом дослідження роботи є організація виробництва

Метою роботи є вивчення методологічних аспектів ефективності виробництва та знаходження шляхів її підвищення.

Об'єктом дослідження виступає виробнича структура підприємства

Завданнями є: навчитися класифікувати чинники зростання ефективності та інтенсифікації виробництва, набути навиків по розрахунку ефективності виробництва підприємства.

Розділ 1. Теоретичні та нормативні засади ефективності

1.1 Економічна суть і загальна характеристика видів ефективності виробництва

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільно корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу. Ефективність виробництва часто ототожнюють з продуктивністю системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві товарів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи - це по суті терміни синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід взяти до уваги, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва. Процес формування результатів і ефективності виробництва (про-дуктивності системи) показано нижче

Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не тлумачиться однозначно, тому розрізняють:

1) кінцевий результат процесу виробництва (відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, вимірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах);

2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (крім кількості виготовленої продукції включає ще й споживну вартість)

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення.

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія.

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо.

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

В залежності від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти.

Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву.

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безперервного розливання рідкого металу був започаткований на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

Ефект стартового вибуху - це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (яскравий приклад - застосування економіко-математичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки). У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супроводжувальні можливості з певним ефектом. Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо.

Ефект акселерації означає позитивний наслідок самого конкретного результату і прискорення темпів його розповсюдження і застосування.

Межі між виокремленими формами мультиплікаційного ефекту досить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає у тому, що усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від реалізації певного господарського рішення (впровадження нової техніки чи технології, прогресивних методів або форм організації виробництва, нових форм господарювання тощо). Коли вирішується певна великомасштабна проблема з очевидними мультиплікаційними характеристиками, то очікуваний ефект має охоплювати одночасно усі його специфічні форми. Загальна величина такого ефекту залежить від трьох головних чинників: економічної ефективності впроваджуваного господарського заходу (сукупності заходів), масштабів і швидкості його (їх) розповсюдження в усіх галузях чи сферах діяльності.

Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати поділяються на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних (повсякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно використовуються (вартість витрачених предметів праці і сума амортизаційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у повну собівартість продукції (послуг). Одноразові витрати являють собою авансовані кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу (ефект, результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості відтворювального циклу засобів праці і враховується при визначенні їх ефективності.

Розрізняють ще абсолютний (загальний) і порівняльний ефект. Кожний з них в свою чергу буває економічним, соціальним, локальним (госпрозрахунковим), народногосподарським, первісним, мультиплікаційним.

Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) його величину, яку має підприємство від своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльний ефект відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них; його рівень відбиває економічні і соціальні переваги обраного варіанту здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами. Абсолютний і порівняльний ефекти тісно взаємозв'язані, доповнюють один одного. Визначення економічно найбільш вигідного варіанту господарю-вання завжди базується на зіставленні показників абсолютного ефекту, а аналітична оцінка останнього здійснюється шляхом порівняння його зап-ланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період[2].

1.2 Критерій і система показників

Вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності підприємства методологічно зв'язане перш за все з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи показників.

Критерій це головна відрізняюча ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва - від підприємства до народного господарства в цілому. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, що на кожну одиницю витрат - трудових, матеріальних, фінансових - досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього, єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплату праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходить найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва[4].

При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:

забезпечення взаємозв'язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництв;

відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

важливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;

виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємств.

Системи показників ефективності, що побудована з урахуванням визначених принципів, має включати декілька груп: 1) узагальнюючи показники ефективності виробництва (діяльності підприємств); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 1).

Таблиця 1. Система показників ефективності виробництва

Узагальнюючі показники	Показники ефективності використання
	праці (персоналу)	виробничих фондів	фінансових коштів
Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів Прибуток на одиницю загальних витрат Рентабельність виробництва Затрати на одиницю товарної продукції Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва Народногосподарський ефект використання одиниці продукції	Темпи зростання продуктивності праці Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці Відносне вивільнення працівників Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу Трудомісткість одиниці продукції Зарплатомісткість одиниці продукції	Загальна фондовіддача (за обсягом продукції) Фондовіддача активної частини основних фондів -Рентабельність основних фондів Фондомісткість одиниці продукції Матеріаломісткість одиниці продукції Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів	Оборотність оборотних коштів Рентабельність оборотних коштів Відносне вивільнення оборотних коштів Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції) Рентабельність капітальних вкладень Строк окупності капітальних вкладень

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід використовувати також специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів мінеральних ресурсів тощо[2].

Розділ 2. Аналіз виробництва на підприємстві

Критерії соціальної ефективності

Визначення економічної ефективності багато напрямленої і широкомасштабної підприємницької діяльності (бізнесу) має спиратися на власну методичну основу. Проте в Україні не існує офіційної та загальновизнаної методики комплексної оцінки результатів різних видів підприємницької діяльності. Натомість можна орієнтуватись на такі визначальні положення цієї методики.

1. Аналітична оцінка економічної й соціальної ефективності підприємництва має базуватися на результатах комплексного аналізу діяльності підприємницької структури за певний час. Такий комплексний аналіз, що охоплює моніторинг, фіксування фактичних (очікуваних) значень у динаміці й аналітичну оцінку певної сукупності показників підприємницької діяльності, варто проводити за наперед визначеною схемою, в кілька етапів.

2. За ринкових умов господарювання у переважній більшості випадків підприємницькі структури (суб'єкти господарювання) запроваджують проведення експрес-аналізу своєї діяльності, тобто практику швидкої аналітичної оцінки за стислою схемою (невеликою кількістю показників) виробничо-господарських та комерційно-фінансових результатів роботи за рік. Головною метою такого експрес-аналізу можна вважати моніторинг динаміки рівня ефективності господарювання фірми, належну оцінку її достатності та вжиття оперативних заходів щодо вдосконалення управління виробництвом або іншим видом підприємницької діяльності задля досягнення більшої прибутковості, фінансової стійкості та набуття іміджу надійного партнера.

3. Об'єктами економічного аналізу більшості підприємницьких структур виробничого спрямування мають бути: 1) організаційно-технічний рівень і обсяг виробництва; 2) використання основних фондів і виробничих потужностей, матеріальних ресурсів;

3) досягнутий рівень продуктивності праці (виробничої системи);

4) собівартість продукції (поточні витрати виробництва); прибутковість, рентабельність;

5) фінансовий стан і його стійкість. Економічний аналіз діяльності підприємницького організаційного утворення завершується складанням відповідної аналітичної записні. У записці подаються:

* опис-характеристика змін показників діяльності оцінюваного підприємства та інших підприємницьких структур галузі за розрахунковий період;

* чітко сформульовані висновки, що базуються на результатах проведеного економічного аналізу;

* виявлені у процесі аналітичної оцінки резерви підвищення економічної ефективності виробництва та обґрунтовані пропозиції щодо їхнього практичного використання у найближчій перспективі господарювання[1].

В економічній теорії пропонують і на практиці використовують два основні методи комплексної оцінки ефективності (результативності) підприємницької діяльності:

перший -- порівняльний аналіз підприємницької діяльності даного підприємства та інших суб'єктів господарювання, які продукують однакові або подібні вироби;

другий -- аналіз господарської діяльності та фінансової результативності з використанням еталонної моделі підприємства (фірми), тобто визначення еталонних (найкращих за даних умов виробництва) значень певних первинних показників і порівняння з ними фактично досягнутих у тому або іншому розрахунковому періоді.

При цьому може бути використаний один з наведених двох методів; за потреби можна застосувати обидва: один як основний, а другий як допоміжний (підсилюючий). Варто також зазначити, що в будь-якому випадку показники, які порівнюються, необхідно подавати в динаміці за певний період та з факторним аналізом їхніх змін.

Як відомо, підприємництво здійснюється у різних сферах (виробничій, невиробничій) і стосовно функціонально різнонапрямлених видів діяльності трудових колективів. З огляду на це необхідно виокремлювати відповідні системи показників, що характеризують ефективність (результативність):

* виробничо-господарської та бізнесово-фінансової діяльності (для виробничої сфери);

* підприємницької діяльності (для невиробничої та інших сфер господарювання).

Ефективність виробничо-господарської діяльності характеризує загальні результати господарювання, ступінь використання матеріально-технічних і трудових ресурсів (робочої сили), віддачу довгострокових капітальних вкладень та рівень поточних витрат на виробництво і реалізацію продукції (надання послуг). Результативність бізнесово-фінансової діяльності підприємства має відбивати рівень його прибутковості (дохідності) і рентабельності виробництва, динаміку в часі показників фінансового стану та фінансової стійкості[5].

Побудова показників ефективності підприємництва базується на певних методологічних принципах. Основними з них є такі:

результати і витрати, що використовуються з метою формування відповідних показників ефективності підприємницької діяльності, треба порівнювати як їхнє співвідношення або різницю;

результат діяльності, вимірюваний кількісно, має бути повним, тобто враховувати всі елементи, котрі вже не можуть повторюватись у подальших розрахунках;

поточні витрати не можуть мати у своєму складі будь-яких елементів результату;

усі показники ефективності підприємництва доцільно розподіляти на два типи: ресурсні та витратні. Інакше: варто виділяти окремо ефективність відповідно застосовуваних (сукупність уречевленої і живої праці) та споживаних (поточних витрат на виробництво продукції) ресурсів як специфічних форм вияву загальної ефективності виробництва.

Важливо усвідомлювати і знати, що між окремими складовими (показниками) ефективності виробництва як основної сфери підприємництва існує взаємозв'язок (рис. 11.2).

Підприємницька діяльність майже завжди супроводжується інвестуванням виробництва, розробкою і реалізацією довгострокових інвестиційних проектів. У зв'язку з цим, оцінюючи ефективність підприємництва, необхідно проводити розрахунки економічної доцільності реальних інвестицій. Для визначення доцільності інвестицій використовують один основний показник -- строк окупності або коефіцієнт економічної ефективності (індекс дохідності) реальних капітальних вкладень.

Оцінюючи доцільність виробничих капітальних вкладень, обов'язково треба встановлювати ставку дисконту (капіталізації), тобто відсоткову ставку, що може, по суті, характеризувати норму прибутку -- відносний показник мінімального щорічного доходу інвестора. За допомогою дисконту (облікового відсотка) визначають спеціальний коефіцієнт для приведення інвестицій і очікуваного прибутку за різні роки до порівнянного у часі виду, тобто визначення теперішньої вартості інвестицій через наперед відому кількість років інвестиційного циклу. Ефективність капітальних вкладень потрібно обчислювати таким чином, щоб враховувати інфляцію (знецінення грошей). Це можна здійснити, зменшуючи встановлену дисконтну ставку на розмір щорічної інфляції у допустимих межах.

Усі показники ефективності підприємницької діяльності є розрахунковими. Зрозуміло, що для їхнього обчислення потрібно мати необхідну сукупність первинних показників, які відображають реальні виробничі процеси та стан системи господарювання за всіма її напрямками. Основним джерелом інформації комплексного економічного аналізу виробничо-господарської та комерційно-фінансової діяльності є дані оперативного обліку всіх видів ресурсів і витрат, основних результатів та балансу підприємства за станом на відповідну дату[6].

2.1 Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат

Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підприємства, про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовані ресурси - це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою поточні витрати на виробництво продукції. В зв'язку з цим у практиці господарювання варто виділяти також ефективність застосовуваних ресурсів і ефективності споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний і витратний підходи до визначення її рівня з застосуванням відповідних типів показників.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства можна визначити, користуючись формулою

де Е_зр - ефективність застосовуваних ресурсів;

Р - госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами (обсяг реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуваннями матеріальних витрат, плати за ресурси, проценту за кредит);

П - чисельність працюючих на підприємстві;

Ф_ос - середньорічний обсяг виробничих основних фондів за відновною вартістю;

Ф_об - вартість оборотніх фондів підприємств;

К_пвп - коефіцієнт повних витрат праці (визначається відношенням чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного національного доходу; використовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці у середньорічну кількість робітників)[2].

Узагальнюючим показником ефективності споживчих ресурсів може слугувати показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво (собівартості виготовлення певних виробів). Як відомо, до собівартості продукції спо-живані ресурси включаються у формі оплати праці (персоналу), амортизаційних відрахувань (основні фонди) і вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).

До найважливіших узагальнюючих показників ефективності виробництва відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумовлюється тим, що в сучасних умовах господарювання економічно і соціально вигіднішим є не екстенсивний (шляхом збільшення обсягу застосованих ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва[3].

Частку прироста продукції за рахунок інтенсифікації виробництва можна визначити за формулою

де У_інт - частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікацією виробництва;

- приріст застосовуваних ресурсів за певний період, %;

- приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %;

Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва наведено у таблиці 2.

Таблиця 2. Визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва.

Показники	Періоди
	базисний	розрахунковий
1. Обсяг виробництва продукції, тис. одиниць.	42000	60000
2. Приріст обсягу продукції, %.	-	42,85
3. Чисельність працюючих у сфері матеріального ви-робництва, тис. Чол..	13000	-
4. Утворений національний доход, тис. од.	15000	-
5. Коефіцієнт повних витрат праці (13000:15000)	0,8	-
6. Чисельність працюючих на підприємстві, чол.	4000	4800
7. Основні фонди за відновною вартістю, тис. од.	28000	34000
8. Оборотні фонди (запаси товарно-матеріальних цін-ностей), тис. одиниць.	8000	9000
9. Сума основних і оборотніх фондів, тис. одиниць.	32000	41000
10. Ресурси уречевленої праці у перерахуванні на се-редньорічну кількість працівників, тис. чол. (32000*0,12; 41000*0,12)	3840	4920
11. Сума застосовуваних ресурсів, тис. чол. (4000 + 3840; 4800+4920)	7840	9720
12. Приріст застосовуваних ресурсів у розрахунково-му періоді, %.	-	23,9
13. Частка приросту обсягу у продукції за рахунок інтенсифікації виробництва, %. [100(1-23,9/42,85)]	-	53,4

У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорувати визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів діяльності підприємства обов'язково треба врахувати ступінь задоволення різноманітних потреб споживачів його виробів. Народно-господарській ефект використання продукції того чи іншого підприємства у сфері її споживання обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-технічного призначення.

Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також показник загальної рентабельності виробництва, що визначається шляхом розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних виробничих фондів.

Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ресурсів і окресленої вище (табл. 1), то вони використовуються у відповідності з наперед визначеними метою вимірювання ефективності і напрямками застосування його результатів. Існує бодай дві загальні і постійно діючі мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефективності виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним вишукуванням пріоритетних напрямків мотивізації та реальних механізмів впливу на її позитивну динаміку в майбутньому; 2) порівняння ступеня ефективності, досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку, щоб не допустити зниження престижу і конкурентоспроможності у сфері бізнесу[2].

2.2 Оцінка соціальної ефективності

Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціальної ефективності є кінцево метою сукупної виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефективність відносно соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень економічної результативності функціонування підприємств слугує матеріальною і фінансовою базою розв'язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої обставини треба оцінювати соціальну ефективність. Проте об'єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражується на істотні труднощі, пов'язані з відсутністю науковообгрунтованої і загально визнаної методики визначення її рівня. Вочевидь, таке явище зумовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до розв'язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна старатися на дещо інтуїтивне і імперичне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності.

По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність повинна визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підприємстві її що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь соціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів, нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб робітників, які можуть бути задоволені підприємством у певній мірі (залежно від наявних можливостей), зокрема відносяться: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємств; надання безповоротної позички на придбання кооперативного житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, будинків культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не шкідливих до здоров'я) умов праці і належної охорони навколишнього природного середовища направлення на навчання до середніх спеціальних і вищих навчальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій, підготовка необхідних для ринково-комерційних структер підприємства спеціалістів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту, школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприємств тощо.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба врахувати також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати по всім категоріям працюючих на підприємствах і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і виплата пенсій, стипендії, фінансової допомого багатодітним сім'ям; індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних цін на товари споживання; регулювання продажних цін на певні види товари для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних соціальних програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а також якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим. Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кожному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства (міністерства, комітету, чи іншого державного органа влади). Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної ефективності треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її рівня і динаміки[3].

Розділ 3. Шляхи можливого зростання ефективності виробництва та інтенсифікації

3.1 Чинники зростання ефективності виробництва

Класифікація і рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплато місткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексних заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничокомерційної діяльності і суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є: 1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації); 2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг); 3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності - діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації тощо.

Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю. Причому пропоновані підприємством продукти мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за прийнятною ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники -- керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в колективі.

Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування повинні забезпечувати необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи.

Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів.

Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на те, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації).Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту с дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; є) макроекономічні структурні зміни; с) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава мaє створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на всіх рівнях спеціальних інституціональних механізмів -- організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій).

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) с достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки; б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за де концентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо[2].

3.2 Розробка виробничих стратегій

Виробнича стратегія -- це підсистема корпоративної стратегії, представлена у вигляді довгострокової програми конкретних дій по створенню і реалізації продукту організації; підсистема передбачає використання і розвиток усіх виробничих потужностей організації з метою досягнення стратегічної конкурентної переваги.

Виробнича стратегія складно взаємозалежна зі всіма іншими стратегіями основних підсистем організації, що представляють елементи її внутрішньої діяльності. А крім того, стратегія розвитку виробництва пов'язана із безліччю факторів зовнішнього середовища організації.

Отже, кінцева ефективність виробничої стратегії зумовлена не тільки її власним змістом, але й тим, наскільки комплексно й органічно вона взаємозалежна зі всіма іншими спеціалізованими стратегіями організації.

Мета і критерії. Ведучий елемент виробничої стратегії, так само як і будь-якої іншої спеціалізованої стратегії, -- це її особливі стратегічні цілі. При правильно поставленому процесі розробки корпоративної стратегії система цілей виробничої стратегії повинна логічно випливати із зміни стратегії організації, а якщо говорити більш конкретно, то з визначених основних стратегічних цілей 1-го рівня. І при цьому система цілей виробничої стратегії формує свою особливу виробничу галузь загального дерева стратегічних цілей організації:

Крок 1. Визначення формату загального дерева стратегічних цілей організації.

Крок 2. Встановлення загальної мети по виробництву.

Крок 3. Визначення основних цілей виробничої стратегії.

Крок 4. Завдання стратегічних вказівок по виробництву.

Постановка цілей виробничої стратегії здійснюється відповідно до визначених критеріїв. Найчастіше в якості їх беруться наступні чотири:

витрати на виробництво продукту;

якість виробництва;

якість виробничих постачань;

відповідність виробництва попиту чи так звана "гнучкість за попитом".

Основні позиції виробничої стратегії

1. Виробничі потужності

Рішення з розвитку виробничих потужностей є класичними стратегічними рішеннями. Причому ключовий момент таких рішень це спеціалізація чи фокусування потужностей.

Спеціалізація й оптимізація виробничих потужностей залежать від багатьох факторів. Наприклад, потужності можуть бути сформовані за географічною ознакою, по групах продуктів чи фактору технології, по обсязі виробництва, в залежності від стадії життєвої о циклу продукту і т.д.

2. Вертикальна інтеграція

У виробничих менеджерів завжди існує так звана "тяга" до вертикальної інтеграції. І це зрозуміло: вертикальна інтеграція розширює сферу їхнього безпосереднього, тобто внутрішнього контролю над замкнутим виробничим ланцюжком. Але прийняття правильних рішень по вертикальній інтеграції можливе тільки з урахуванням багатьох факторів і критеріїв. Не вдаючись докладно в їхній виклад, необхідно підкреслити два наступних моменти:

Організація, що приймає стратегічне рішення по вертикальній інтеграції, повинна бути впевнена, що вона зможе створити такий внутрішній механізм, що буде ефективніший, ніж відповідний механізм ринку, що заміщається.

Завжди варто пам'ятати, що реально ефективність будь-якого виробничого ланцюжка визначається не власністю, а ефективністю координації і якістю відповідного менеджменту.

3. Технологічні процеси

У сучасних умовах практично всі значимі рішення за технологією вимагають спеціального стратегічного аналізу. Крім того, дуже важливо створити ситуацію, коли думка фахівців-технологів не є домінуючою. При прийнятті стратегічних рішень з використання: нових технологій, позиції, наприклад, маркетологів чи фінансистів повинні на рівних враховуватися з позицією технологів.

4. Масштаб виробництва традиційних продуктів

При прийнятті стратегічних рішень з масштабів виробництва традиційних продуктів до ключових позицій відносяться:

оцінки майбутнього попиту,

інформація про стадії життєвого циклу відповідних ринків,

дані про головних конкурентів.

5. Масштаб виробництва нових продуктів

Рішення по нових продуктах в обов'язковому порядку вимагає спеціального стратегічного аналізу. Крім того, кожен новий продукт спочатку треба в невеликих обсягах апробувати на ринку.

6. Використання виробничого персоналу

У стратегічній перспективі значення даного фактора буде тільки зростати. Тому стратегічні рішення з виробничого персоналу в обов'язковому порядку мають потребу в цільовому стратегічному аналізі і спеціальних обґрунтуваннях.

7. Керування якістю виробництва

Якість продукту істотно залежить від системної якості його виробництва, що є головним критерієм сприйнятливості продукту тим чи іншим конкурентним ринком. Тому будь-яке стратегічне рішення по керуванню якістю виробництва завжди має особливе значення.

8. Виробнича інфраструктура

Стратегічні рішення по розвитку виробничої інфраструктури завжди треба розглядати як реально значимий фактор із забезпечення кінцевої ефективності виробництва.

9. Взаємини з постачальниками п іншими партнерами по кооперації

Особливість даної позиції полягає в можливості вибору і розвитку одного з двох альтернативних підходів: конкурентного чи кооперативного.

Конкурентний, чи американський, підхід допускає множинність конкуруючих між собою джерел з того самого елементу виробничої кооперації.

Кооперативний, чи японський, підхід допускає довгострокові стабільні відносини з обмеженим колом партнерів по кооперації, ідо ґрунтуються па взаємнії! залежності і довірі.

10. Керування виробництвом

Стратегічні рішення з даної позиції стосуються розвитку виробничого менеджменту як особливої підсистеми загальної системи керування організації. Таким чином, на відміну від 9 попередніх позицій, рішення, по яких забезпечують розвиток виробництва як об'єкта керування, рішення по даній позиції повинні розвивати саме керуючу систему, тобто суб'єкт керування.

У такому контексті стає очевидним, що якість рішень по об'єкту керування істотно залежить від якості відповідного суб'єкта керування. А якість суб'єкта керування -- виробничого менеджменту -- істотно залежить від ключових рішень з його власного розвитку.

Контроль і регулювання

Контроль -- це порівняння фактичних результатів роботи з окремих етапів із запланованим ходом виробництва.

Ціль контролю полягає в тому, щоб виявити на можливо більш ранній стадії несприятливий розвиток подій. Чим раніше проявилося відхилення, тим у керівника більше часу для ухвалення рішення. Він може провести коректування плану, зробити необхідну реорганізацію, видати необхідні вказівки, тобто вчасно відрегулювати хід виробництва.

Контроль, як відомо, буває попередній, поточний і підсумковий Випереджаючий контроль зводиться, по суті, до перевірки готовності підрозділів і виконавців до початку робіт.

Поточний контроль ведеться в процесі робіт і значно впливає на виконання плану і досягнення поставленої мети. Тільки завдяки поточному контролю виробництва ми можемо вчасно скорегувати і відрегулювати виробництво. Даний вид контролю ведеться за окремими етапами стратегічного плану як всередині року, так і по роках. Підсумковий контроль служить для оцінки виконання плану і підготовки звітних документів.

При реалізації стратегії підприємства підсумковий річний контроль (виступаючи в ролі поточного) є важливою віхою для прийняття рішень по уточненню стратегічних цілей і нового витка стратегічного планування. Дана обставина підтверджує необхідність розробки "ковзних" стратегічних планів щорічно, а не таких перспективних п'ятилітніх планів, що існували у нас в країні донедавно.

Цілі, що можуть бути використані як стандарти для контролю, мають дуже важливі особливості. Вони характеризуються наявністю тимчасових рамок (у стратегічному плануванні -- рік), у межах яких повинна бути виконана робота, і конкретного критерію, стосовно якого, можна оцінити ступінь виконання роботи. Приклади цілей, які можна використовувати як стандарти контролю: дістати прибуток у розмірі 1 млн. грн. чи знизити виробництво на 3 %. Конкретний критерій (уданому випадку 1 млн. грн.) і визначений період часу (один рік) називаються показниками результативності. Показник результативності точно визначає те, що повинно бути отримане для того, щоб досягти поставлених цілей.