Інвестиційна політика і проблеми відтворення в Україні

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності інвестиційної політики в Україні

Роль вільних економічних зон у вирішенні проблеми

Однією з найважливіших переваг країни, яка залучає іноземні інвестиції, є створення та функціонування вільних економічних зон [11:14].

Вільна економічна зона розуміється як відособлена територія, де здійснюється виробнича, підприємницька, інноваційна діяльність. Б.Райзберг розглядає СЕЗ - спеціальні (вільні) економічні зони, як «нову форму зовнішньоекономічних відносин, які складаються на визначеній, відносно відособленій території». Таким чином Б.Райзберг підкреслює лише один аспект економічних відносин, що складаються на відособленій території.

На нашу думку, СЕЗ являє собою систему територіальних економічних відносин, у якій зовнішньоекономічні є лише складовою частиною, тому СЕЗ не може бути відображена лише зовнішньоекономічними відносинами. Вони на території СЕЗ є своєрідним каналом інтеграції національної економіки до світової.

Вільні економічні зони як нові форми зовнішньоекономічних відносин виникли в 1950-1960-ті рр. у зв'язку з поглибленням суспільного поділу праці й поділом світу на розвинені країни т країни, що розвиваються.

В останніх розпочалося створення певних зон із метою залучення до країни торговельного капіталу, а потім і технологій. Це надало можливість більш активної інтеграції країн, що розвиваються, до системи світового господарства.

Промислово розвинені країни формували СЕЗ із метою залучення високотехнологічних екологічно чистих виробництв а також як додаткове джерело залучення інвестицій .

На думку закордонних вчених, СЕЗ - «це географічна територія, де приймаються традиційні обмеження, що накладаються на виробничі галузі».

У 1973 році було прийнято 8 -му Кіотську конвенцію, у додатку до якої надається визначення вільної зони (зони франко): «…частина території країни на якій товари розглядаються як об'єкти, що знаходяться за межами національної митної території й тому не піддаються звичайному митному контролю й оподаткуванню».

Інші вчені розглядають вільні економічні зони, головним чином, через призму правових аспектів. На їхню думку, СЕЗ - це будь-яка територія держави, у межах якої діють пільгові умови господарської та підприємницької діяльності митного і не митного характеру (банківські зони, зони економічного сприяння, вільної торгівлі, технологічні парки). Автори вважають, що СЕЗ є важливим інструментом прискорення економічного розвитку. З їхньої точки зору особливий правовий режим, що поширюється на ці зони, забезпечує прискорення економічного розвитку даної території, та входження країни в єдиний міжнародний правовий простір [11:15].

Ми вважаємо СЕЗ перспективним напрямком економічного розвитку окремих територій і регіонів, орієнтованих, головним чином, на формування виробничого потенціалу й сфери послуг, спроможних ефективно експортувати свою продукцію. СЕЗ як відособлена економічна територія, що існує в рамках національної економіки, залучає іноземний капітал, послуговує каталізатором інвестиційної політики в регіоні, сприяє структурній перебудові. Головне призначення СЕЗ полягає в тому, що вона є первинним ступенем для розвитку продуктивних сил регіону, що базуються на впровадженні нових технологій, виробничих новацій, що нарощують випуск експорто- та імпортозамінних товарів. Вона виступає своєрідним засобом залучення іноземного капіталу до економіки регіону, зокрема в сільське господарство [11:16].

Отже, вільні економічні зони є ембріоном загальних та специфічних економічних відносин, із наступною їхньою трансформацією і переходом на інші регіони й території.

3.2 Прогнози, тенденції розвитку

Для забезпечення високих темпів економічного зростання потрібні значні нагромадження основного капіталу за рахунок зростання обсягів інвестицій. Необхідно забезпечити середні темпи зростання капіталовкладень на рівні не менше 9 - 10% на рік. За прогнозними розрахунками, у 2015 р. передбачається збільшення обсягів інвестицій в основний капітал до 150 млрд. грн. [4:92].

Водночас потрібні не тільки кількісні, а й якісні зміни в інвестуванні. На відміну від попередніх років головним для періоду випереджального економічного зростання є ефективне поєднання інвестицій та інновацій. Йдеться про ситуацію, за якої мінімум 70 - 80% інвестицій мають бути, з одного боку, інноваційними, з іншого - такими, що сприяють прогресивним структурним змінам української економіки.

Реалізація державної інвестиційної політики у 2004 - 2015 рр. здійснюватиметься за такими напрямами.

1. Реформування діючої амортизаційної системи, створення економічних, правових та організаційних засад амортизаційної системи, орієнтованої на прискорення технічного прогресу, інвестиційний розвиток та фінансове зміцнення економіки України. Це передбачає:

? Стимулювання платників податків до більш інтенсивного нагромадження основних фондів;

? Реформування системи амортизації з метою її лібералізації, значного розширення прав підприємств у формуванні та використанні власних амортизаційних коштів, стимулювання інвестиційної ініціативи суб'єктів господарювання шляхом надання цільових податкових знижок;

? Розмежування практики нарахування амортизації: економічної - для відображення реального знецінення основного капіталу у процесі виробництва та надання послуг та податкової - для визначення оподатковуваної частини прибутку та стимулювання суб'єктів господарювання до використання амортизації на оновлення основних фондів;

2. Удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності і забезпечення на цій основі надійного інституційного захисту прав інвесторів, створення рівних умов господарювання для вітчизняних та іноземних інвесторів.

3. Стимулювання нарощування обсягів заощаджень громадян та збільшення їхньої інвестиційної складової, посилення ролі в цьому інституційних інвесторів - страхових та пенсійних фондів.

4. Ситуація, що склалася, настійно вимагає прискореного утвердження і розширення фондового ринку, підвищенні його ролі в залученні інвестицій та перерозподілу капіталу національній економіці, забезпечення випереджального розвитку вторинного ринку й ринку корпоративних цінних паперів, освоєння емісії середньо- і довгострокових інних паперів цільового інвестиційного призначення.

5. Потрібні реальні кроки, покликані сприяти розвитку ринку страхових послуг. Це, насамперед, вдосконалення системи страхових послуг, здатної бути реальним чинником стабільності та стимулом розвитку підприємництва.

6. У формуванні інвестиційного потенціалу особливу роль відіграють відновлення інвестиційної діяльності держави, щорічне виділення централізованих капіталовкладень у розмірі не менше 3% від ВВП, спрямування бюджетних коштів на фінансування державних цільових програм і використання їх лише на конкурсних засадах через механізми кредитування Державного банку реконструкції та розвитку.

7. Запровадження економічних стимулів пріоритетного залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.

8. Надання всебічної підтримки створенню промислово-фінансових груп з наступним спрямуванням їхніх ресурсів на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів та проектів, що вимагають значних обсягів інвестицій за рахунок корпоративного фінансування цих проектів вітчизняними та зарубіжними суб'єктами. Запровадження реальних механізмів амністії некримінальних тіньових капіталів.

9. Підвищення інвестиційної привабливості територій і населених пунктів, забезпечення ефективного функціонування спеціальних економічних зон, територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності.

10. Необхідною умовою реалізації завдань економічного та соціального розвитку є істотне збільшення прямих іноземних інвестицій шляхом застосування додаткових макроекономічних та адміністративно-правових стимулах і механізмах [4:93-96].

Оцінка й прогнозування інвестиційної привабливості регіонів України мають використовуватися для розробки державної регіональної політики, спрямовані на забезпечення розвитку окремих регіонів на основі раціонального використання економічних ресурсів кожного з них, оптимальної інтеграції регіонів, стимулювання розвитку експортних та імпортозамінних виробництв тих регіонів, які мають для цього найкращі умови, формування вільних економічних зон тощо [15:12].

Висновок

Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що інвестиційна політика в Україні стоїть перед вибором. Держава може й далі пасивно очікувати збільшення інвестиційної активності в межах саморегулювання механізмів ринкового середовища, яке тепер формується, але цей шлях потребує багато часу.

Державна інвестиційна політика в Україні консервувала неефективну, здеформовану структуру економіки, що є однією з головних причин погіршення економічної ситуації. При структурній перебудові національної економіки неможливо уникнути того, що неефективні виробництва, нежиттєздатні види економічної діяльності, засновані на державному замовленні, державному постачанні й державному фінансуванні, опиняться за бортом, збанкрутують. Страх перед такою перспективою для багатьох державних підприємств важкої індустрії є одним з головних чинників, які гальмують структурну перебудову економіки, консервують її нинішню деформовану структуру. Панування протягом багатьох десятиліть одноманітних державно-монополістичних господарських структур позбавило економіку належного динамізму, гнучкості, орієнтації на попит, сприйняття інновацій, а відтак - і ефективності. Відмова від галузевого, вузьковідомчого державного управління економікою на користь функціонального, ефективного поєднання ринкового й державного регулювання, демонополізація відбуваються надто повільно, мляво; механізм банкрутства не діє. Це й гальмує позитивні структурні зрушення в економіці та перехід від економічного спаду до економічного зростання. Звичка до застарілих методів господарювання, до екстенсивного нарощування виробництва заради виробництва, відчуження від власності і результатів праці призвела до того, що попит на інвестиції, як правило перевищує можливість його задоволення.

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграють науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного відродження України, швидкого подолання економічної кризи і досягнення стабілізації та зростання народного господарства. Саме на пріоритетні напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну й інноваційну діяльність та ресурси. На розвиток сучасних і майбутніх високотехнологічних виробництв можуть претендувати тільки ті країни, які здатні забезпечувати високий рівень науки, техніки, освіти, культури, організації управління та трудової дисципліни.

В економіці України у цьому відношенні склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання.

Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що на сьогодні ця молода незалежна держава ще не створила належної бази для залучення капіталів з-за кордону. Тому найважливішими умовами залучення ПІІ є стабілізація макроекономічного середовища, а також удосконалення законів і нормативних актів. Але, водночас, дані питання не можуть бути розв'язані без загальної соціально-економічної стабілізації в країні.

Підводячи підсумок, необхідно сказати, що загалом інвестиційно-підприємницький клімат України є складним. Залучаючи до країни іноземний капітал, не слід забувати, що з нинішньої кризи Україну виведуть лише власні зусилля. Не варто надавати підприємствам з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті у тій же сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід майже не впливає на інвестиційну активність іноземного капіталу, але призводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств з формальною іноземною участю, які претендують на пільгове оподаткування.

Необхідно намагатися створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. І мова не про те, щоб надати їм гроші на здійснення інвестицій. Українському приватному капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових капіталовкладень.

Нинішня ситуація в Україні підтверджує ту відому істину, що коли назріла потреба у загальних змінах, тоді часткові перетворення зовсім нічого не дають, а то й ведуть до негативних результатів. Пожвавлення економічної, у тому числі інвестиційної та інноваційної, діяльності і поліпшення на цій основі соціальних умов можливе тільки шляхом рішучих, комплексних, швидких, прозорих і послідовних ринкових реформ, які (як показує досвід інших країн, що реально здійснюють такі реформи) вивільнять підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище й нададуть економіці стимули ефективного розвитку.

Проблеми збільшення надходжень приватного іноземного капіталу в економіку України лишаються надзвичайно актуальними, особливо в контексті загострення конкуренції на ринках капіталу. Ефективним інструментом поліпшення інвестиційної привабливості України є зменшення податкового навантаження як на підприємця, так і на споживача. Створення привабливого інвестиційного клімату потребує об'єднання зусиль Верховної Ради, Кабінету Міністрів і неможливе без участі представників міжнародних фінансових організацій та інвестиційних компаній. Результатом такої співпраці має стати підготовка комплексної довгострокової Програми розвитку інвестиційної діяльності в Україні, а потім її прийняття і, безумовно, виконання.

Список використаної літератури

1. Вінник О.М. Інвестиційне право. Навчальний посібник. - К.: Юридична думка, 2005. - 568с.

2. Волков О. Інвестиційні аспекти приватизації в Україні // Економіка й організація інноваційної діяльності / під ред. О.Волкова. - К., 2004, - С.756 - 775.

3. Гальчинський А.С., Геєць В.М. та ін. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) «шляхом європейської інтеграції». - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 416с.

4. Лукінов І. Інвестиційна політика в стабільному економічному розвитку // Економіка України. - 1999. - №10. - С. 4 - 9.

5. Матюшенко І.Ю. Сучасна інвестиційна ситуація в Україні // Матюшенко І.Ю. Основи фінансового менеджменту. Навчальний посібник. - К., 2003. - С. 99 - 104.

6. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / за ред. Г.Н. Климко. - К.: Знання - Прес, 2002. - 562 с.

7. Пахолко П. Вільні економічні зони як фактор підвищення ефективності інвестиційного процесу // Економіка та держава. - 2005. - №5. - С. 12 - 17.

8. Перехідна економіка. Підручник / за ред. В.М. Гейця. - К.: Вища школа, 2003. - 591 с.

9. Поколенко В.О., Рижанкова Г.М. Економічні основи раціоналізації обсягів і структури податків при формуванні портфеля інвестиційних проектів // Економіка та держава. - 2005. - №5. - С. 25 - 27.

10. Солдатенко В.В., Федоренко С.В. Аналіз інвестиційного клімату України // Економіка та держава. - 2005. - №5. - С. 17 - 20.

11. Струніна В. Шляхи поліпшення інвестиційного клімату в Україні //Економіка України. - 2001. - № 9. - С. 11 - 16.

12. Чернадчук В.Д., Сухонос В.Д., Чернадчук Т.О. Інвестиційне право України: Навчальний посібник / за ред. В.Д. Чернадчука. - Суми: Університетська книга, 2001. - 260с.

Додатки

Інвестиції в основний капітал за джерелами фінансування

Прогнозні розрахунки зміни обсягів валового нагромадження та інвестицій в основний капітал