Прибуток: економічний зміст, механізм формування і розподілу

Поняття прибутку в економічній системі. Пояснення джерел виникнення прибутку. Валовий прибуток і структура. Науковий підхід до з'ясування сутності прибутку. Визначення загальної величини прибутку. Максимізація прибутку і мінімізація збитку підприємств.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 19.05.2010
Размер файла 59,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

35

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

Луганський навчальний центр

Кафедра фінансово-економічних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

на тему: «Прибуток: економічний зміст, механізм формування і розподілу».

Луганськ 2009р.

Зміст

Вступ

1. Прибуток та теорія прибутку

1.1 Економічний зміст прибутку

1.2 Валовий прибуток і його структура

1.3 Теорії прибутку

2. Роль і місце прибутку в економіці підприємства

2.1 Визначення загальної величини прибутку

2.2 Формування прибутку

2.3 Розподіл прибутку

3. Шляхи максимізація прибутку

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

Це добре розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж.Ст. Мілль, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим капітальним майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення питання про походження прибутку.

Спочатку у політичній економіці, а потім і у фінансовій науці усі джерела доходів поділялися на фундирувані й нефундирувані, тобто пов'язані й не пов'язані з капітальним майном, отже, і розподіл доходів здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі і доходи від праці, що не пов'язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу.

Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною рентою, між заробітною платою і прибутком. Яка частина продукту сплачується у формі заробітної плати -- питання надзвичайно важливе при вивченні прибутку. Останній буде високий або низький у тій самій пропорції, в якій буде низькою чи високою заробітна плата, писав він.

А. Сміт і Д. Рікардо відокремили поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному зв'язку із процесом накопичення капіталу, із факторами зростання суспільного багатства.

У різні часи Сміт трактував прибуток як:

1) закономірний результат продуктивності капіталу;

2) винагороду капіталістові за його діяльність і ризик;

3) вирахування з частини неоплаченої праці найманого робітника.

Пояснення джерел виникнення прибутку, яке зробив А. Сміт, набуло розвитку в різноманітних напрямках подальших теорій прибутку.

У працях декого з теоретиків того часу панували й такі варіанти трактування прибутку, як винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості), страхової премії за ризик, що йому підвладна будь-яка діяльність підприємця, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового процесу і вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу з часом.

1. Прибуток та теорія прибутку

1.1 Економічний зміст прибутку

В сучасній економічній літературі сутність прибутку тлумачиться по-різному. Так, англійські економісти стверджують, що прибуток -- це різниця між виручкою, отриманою від продажу продукції, і повними альтернативними факторними витрата ми, пов'язаними з виготовленням цієї продукції. В економічній енциклопедії за редакцією Л. Абалкіна прибуток характеризується "перевищенням доходів від продажу товарів і послуг над затратами на виробництво і продаж цих товарів". Такі визначення, однак, розкривають лише кількісний бік даної категорії за різними методиками, але не зачіпають важливішої для з'ясування сутності якісної сторони.

У марксистській економічній літературі від часів К. Маркса домінувало визначення прибутку як перетвореної форми додаткової вартості. З кількісного боку прибуток є різницею між ціною продажу товару і затратами капіталу на його виробництво. Як перетворена форма додаткової вартості прибуток на практиці є породженням всього авансованого капіталу, усіх факторів виробництва. Такими факторами за сучасних умов західна економічна наука називає працю, капітал (засоби виробництва), землю, діяльність управлінського персоналу з організації виробництва, підприємницьку діяльність, а також ризик, інформацію час. На відміну від цього, марксистська політична економія стверджувала, що прибуток створюється лише в результаті експлуатації найманої праці капіталом. Кожен погляд є певною мірою однобічним. Крім того, визначення прибутку як перетвореної форми додаткової вартості хоча й підкреслює зв'язок цієї категорії з додатковою вартістю (і таким чином фіксує основне джерело прибутку), але є не комплексним, отже, розкриває зміст прибутку недостатньо. Насправді прибуток створюється не лише працею найманих робітників у сфері матеріального виробництва. До працівників також належать великий штат менеджерів різних ланок (вищої, середньої, нижчої), наукові працівники, спеціалісти, зайняті збором, обробкою і наданням інформації, функціонуючий капіталіст.

Засоби виробництва, земля, як зазначалося, самі собою прибутку не створюють. Зокрема, прибуток створює праця, що витрачається на покращення якості землі, її родючості. Стосовно засобів виробництва, то за сучасних умов значної фондоозброєності, енергоозброєності праці, ні праця, будучи відокремленою від засобів виробництва, ні засоби виробництва, відокремлені від праці, прибутку не створюють. У процесі їх поєднання виникає нова продуктивна сила, так званий синергічний ефект, яких створює видимість створення прибутку самими засобами виробництва. Оскільки без засобів виробництва синергічний ефект неможливий власники цього фактора за умов сучасного капіталізму також привласнюють частину прибутку. Проте привласнення ними основної маси прибутку є економічно невиправданим і свідчить про експлуататорський характер капіталістичного виробництва. Додаткову частину прибутку вони повинні привласнювати у випадку виконання функцій підприємця. У такому контексті прибуток можна вважати результатом дії (точніше, взаємодії) багатьох факторів. Якщо підприємець не привласнює частку прибутку у вигляді підприємницького доходу, він, за словами американських економістів Кемпбелла Р. Макконнелла і Стенлі Л. Брю "... переорієнтує свої зусилля з цього напряму діяльності на інший, більш привабливий, або навіть відмовиться від ролі підприємця заради одержання зарплати або платні".

Ще більший синергічний ефект виникає у випадку поєднання інших факторів виробництва, зокрема діяльності підприємців або вищих менеджерів щодо впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, вмілого керівництва, маркетингової діяльності тощо. Тому з якісного боку категорія, прибуток, також виражає відносини економічної власності між капіталістами і найманими працівниками з приводу його створення. Ця нова продуктивна сила створює враження про самостійну роль у створенні прибутку таких факторів, як ризик. Насправді, кожен із них реалізується через сукупну дію інших факторів (підприємницьку діяльність, процес управління), але самостійної ролі у створенні прибутку не відіграє.

Привласнення прибутку при капіталізмі є головною метою і вирішальним мотивом виробництва. Всі інші цілі (підвищення ефективності виробництва, стабільні темпи зростання та ін.) є похідними від неї. Внаслідок цього прибуток є найважливішим критерієм ефективності капіталістичного виробництва, будь-якої підприємницької діяльності.

Важливо й те, що у прибутку втілена уже реалізована у товарі або послузі додаткова вартість, а процес такої реалізації здійснюється за межами безпосереднього виробництва -- у сфері обміну.

На основі вищесказаного доцільно дати таке коротке політекономічне визначення сутності прибутку: це перетворена форма додаткової вартості, що виражає відносини економічної власності між найманими працівниками та капіталістами щодо створення та реалізації додаткової вартості.

Розгорнене визначення категорії "прибуток" має враховувати те, що його привласнення уособлює основну мету капіталістичного способу виробництва загалом, кожного капіталістичного підприємства зокрема, наявність синергічного ефекту як важливого джерела прибутку тощо. З Урахуванням цього більш повно прибуток можна визначити так: це головна мета діяльності капіталістичного підприємства, що реалізується у процесі виробництва та реалізації товарів і послуг з використанням найманої праці, діяльності самих підприємців, отримуваного синергічного ефекту від взаємодії найманих працівників із засобами виробництва, а також виражає певну сукупність відносин економічної власності при здійсненні названих видів діяльності та праці. Основними формами існування прибутку є середній прибуток (який привласнюють дрібні та середні капіталістичні підприємства), монопольний прибуток (привласнюють монополії, у т. ч. групові монополії або олігополії), прибуток транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків (як різновид монопольного прибутку), прибуток державних підприємств та ін.

Джерелом монопольного прибутку, як зазначалось, є не лише експлуатація найманої праці на монополістичних підприємствах та інші похідні джерела, але й привласнення частини додаткової вартості, створеної на підприємствах немонополізованого та державного секторів, частина додаткового продукту, створеного дрібними товаровиробниками, частина доходів споживачів та ін.

Частину прибутку вилучає держава (в особі центральних і місцевих органів влади), певна його частка йде на виплату дивідендів, відсотків за банківські кредити. За сучасних умов деяку (зазвичай, незначну) частку прибутку привласнює частина тих висококваліфіковану найманих працівників, яка придбала певну кількість акцій.

1.2 Валовий прибуток і його структура

Всі названі форми прибутку є одним із різновидів валового прибутку суспільства. Останній створюється, передусім, додатковою працею працівників у всіх сферах народного господарства й усіх сферах суспільного виробництва (насамперед, у без посередньому виробництві). В узагальнюючому кількісному вимірі він дорівнює загальній сумі прибутку, отриманій всіма фірмами (у т. ч. підприємствами), компаніями різних сфер і галузей економіки. Із суто кількісного боку він представляє собою різницю між виторгом від peaлізації товарів і їхньою собівартістю. З суми валового прибутку підприємство сплачує державі податки, відсотки за взяті кредити, ренту, штрафи та ін.

Після їх сплати на підприємстві залишається чистий прибуток, частка якого капіталізується (спрямовується на розширене відтворення), йде на поповнення резервного фонду, акціонерні компанії виплачують дивіденди, створюють преміальні фонди тощо.

У західній економічній літературі також розрізняють бухгалтерський прибуток, який визначають як різницю між доходами від продажу товарів і послуг і бухгалтерськими витратами (або явними витратами, що йдуть на оплату робочої сили, придбання основного та оборотного капіталу, оренду землі, транспортних і комунальних послуг, відсотків за кредит та ін.) й економічний прибуток -- різницю між зовнішніми і внутрішніми (наявне обладнання, грошовий капітал, інші активи, у т. ч. підприємницькі здібності) витратами. Економічний прибуток також визначають як різницю між сукупними доходами і сукупними витратами (з урахування альтернативних витрат).

Частиною валового прибутку підприємства є підприємницький дохід. Щодо джерел та величини цього доходу в економічній літературі існують різні погляди. Вперше таку спробу здійснив німецький економіст Й. Тюнен (1783--1850). Він визначав підприємницький дохід як різницю між величиною валового прибутку від ділової операції та виплатами: а) відсотка на інвестований капітал; б) за управління; в) страхової премії за обчислювальні втрати через ризик. Загалом дохід підприємця він розглядав як дохід за прийняття на себе ризиків.

А. Тюрго стверджував, що прибуток на капітал (надлишок над витратами виробництва) розпадається на підприємницький дохід: оплату праці, ризику й уміння капіталіста, земельну ренту. Капіталісту як власнику капіталу належить, на його думку, рента (землевласнику -- земельна рента), а також винагорода за безпомилковий вибір об'єкта вкладення капіталу, мистецьке управління підприємством та турботи інвестора. Ця частка відповідає величині позичкового відсотка. А. Сміт розглядав величину винагороди управляючих залежно від кількості, складності їхньої праці та нагляду й управління. Прибуток, на його думку, належить промисловому капіталу, який залишається після сплати ренти землевласнику і позичкового відсотка банкіру. Прибуток, що залишається після цього, і є підприємницьким доходом. У даному разі А. Сміт виступав проти того, щоб називати прибуток іншим видом заробітної плати за управління підприємством (особливо це видно тоді, коли власник наймає управляючого, але сам привласнює прибуток).

Д. Рікардо ввів поняття "підприємницький відсоток", під яким розумів різницю між грошовим еквівалентом майбутньої кінцевої продукції й сумою виплаченої заробітної плати, причому такий відсоток є результатом "розриву у часі", тобто очікувань підприємця.

Дж. Мілль прибуток підприємця розглядав як:

1) плату за ризик;

винагороду за утримання від негайного витрачання свого капіталу;

плату за працю та мистецтво контролю над виробництвом.

Згідно з теорією К. Маркса підприємницький дохід є частиною прибутку, що залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка у процесі виробництва створює додаткову вартість (прибуток). Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Спочатку такий поділ стосується лише позичкового капіталу, але з розвитком кредитування та акціонерної власності поділ прибутку на відсоток і підприємницький дохід набуває загального характеру. Нині основними формами підприємницького доходу є дивіденд, засновницький прибуток, плата за участь у роботі керівних органів великих акціонерних компаній тощо.

Найлогічніше підприємницький дохід розглядати як плату за підприємницьку діяльність, за виконання основних функцій підприємця. Кількісно він у функціонуючого капіталіста вимірюється як різниця між валовим прибутком підприємства і виплатою податків та інших платежів у бюджет, дивідендів акціонерам акціонерної компанії, відсотків за кредити та ін. Проте підприємницький дохід не може розглядатися як плата за ризик, за очікування, оскільки вони є витратами психічної, нервової енергії та входять складовими до управлінської праці.

Слід врахувати й те, що вищі менеджери гігантських компаній самі частково стають їхніми власниками, виконуючи функції управління, беруть участь у формуванні новоствореної вартості (с 4- и), отримуючи плату за свою працю як із необхідного, так і з додаткового продукту. Якщо величина цієї плати перевищує обсяги витраченої ними кількості та якості праці (управлінська праця надзвичайно складна), вони водночас, виступають у ролі експлуататорів. У сучасній економічній літературі прибуток розглядають як дохід від використання факторів виробництва, в тому числі як плату за ризик, невизначеність результатів підприємницької діяльності. Категорія "прибуток", як і всі інші економічні категорії, має історичний характер, який, по-перше, полягає в тому, що вона з'являється лише за капіталізму (як перетворена форма додаткової вартості), по-друге, в конкретизації категорії "прибуток" у процесі еволюції самого капіталістичного способу виробництва. Так, на нижчій стадії розвитку капіталізму типовим був середній прибуток, на вищій -- монопольно високий прибуток.

Прибутковість підприємства слід розглядати у двох основних вимірах: по-перше, як прибутковість усього підприємства щодо всього авансованого капіталу (тобто витрати на с + v); по-друге, як прибутковість виготовлення окремої партії товарів. Така прибутковість вимірюється відношенням прибутку до собівартості певної вартості товарів.

Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку: відношенням річного прибутку до авансованого капіталу. Якщо річний прибуток віднести до затрат, то отримаємо норму рентабельності. Норму прибутку записують формулою

де р' -- норма прибутку;

р -- маса прибутку;

с + и -- авансований капітал.

У цій формулі маса прибутку є абсолютним показником кількісного визначення прибутку, капіталу.

У розвинених країнах світу норма і маса (величина) прибутку -- головна мета підприємців і критерій ефективності виробництва. Середня норма прибутку у великих компаніях становить до 12 %.

Внаслідок міжгалузевого переливання капіталу формується середня для країни норма прибутку (привласнення якої приблизно відображає вкладення рівновеликих капіталів). В обробній промисловості США норма прибутку після сплати податків становила в 1950 р. 15,4 %, в 1970 р. -- 9 %, у 1990 -- 11,2 %, у 1992 -- 10,3 %. Його величина залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниження собівартості продукції, зростання суспільної продуктивності праці, величини створеного додаткового продукту, якості праці, швидкості обороту капі талу та інших чинників. При з'ясуванні сутності підприємницького доходу частково йшло ся про теорії прибутку. Повніше вивчення поглядів відомих економістів світу на цю проблему дасть можливість глибше усвідомити альтернативні погляди, а отже наблизитись до істини.

1.3 Теорії прибутку

Вперше науковий підхід до з'ясування сутності прибутку здійснили класики політичної економії -- А. Сміт і Д. Рікардо. Так, А. Сміт при визначенні вартості працею стверджував, що одна частина створеної робітниками вартості йде на оплату їхньої заробітної плати, інша -- на оплату прибутку підприємств. Водночас А. Сміт розглядав прибуток як дохід, що служить винагородою капіталісту за послуги капіталу (тобто засобів виробництва). Він не зміг узгодити ці суперечливі погляди, об'єднати їх у цілісну концепцію прибутку. Цей синтез, на нашу думку, полягає у тому, що джерелом прибутку є, насамперед, праця найманих працівників, а також праця підприємця (управлінська, організаторська). Засоби праці самі по собі прибуток не створюють, але у процесі їх техніко-економічного поєднання з найманою працею виникає нова продуктивна сила, так званий синергічний ефект, Д. Рікардо не з'ясовував проблему джерел прибутку, ототожнював

додаткову вартість і середній прибуток, не помітив суперечності між визначенням її величини залежно від величини капіталу (про що стверджує зміст закону середньої норми прибутку) і рівнем продуктивності праці (про що говорить зміст закону вартості). Водночас він робив висновок, що зміна прибутку залежить від зміни заробітної плати. Зокрема, при зростанні продуктивності праці знижується, на його думку, вартість засобів існування, а це призводить до зменшення заробітної плати і зростання прибутків.

Французький економіст Ж.Б. Сей на початку XIX ст. стверджував, що засобам виробництва (які він ототожнював із капіталом) притаманна самостійна продуктивність, незалежна від продуктивності праці. Цю самостійну продуктивність капіталу привласнює, на його думку, капіталіст у формі прибутку.

У другій половині XIX ст. американський економіст Дж. Бейтс-Кларк обґрунтував теорію "граничної продуктивності". На його думку, кожний фактор, у т. ч. і капітал (засоби виробництва) має свою специфічну продуктивність, що вимірюється "граничним продуктом" даного чинника. Під останнім він розумів приріст продукції, що отримується від останньої, найбільш продуктивної продукції даного фактора. Ілюструючи цей висновок, він наводить приклад із 5 робітниками. Перший з них виробляє продукції на 10 доларів, другий -- на 8, третій -- на 6, четвертий -- на 4 і п'ятий -- на 2 долари. Вартість граничного продукту праці в даному випадку становить 2 долари; вона одночасно і визначає величину заробітної плати робітників, яка для них всіх становитиме 10 дол. Водночас новостворена вартість становить 30 дол. (10+8+6+4+2). Різниця між цими величинами (сукупною зарплатою і новоствореною вартістю) становить 20 дол. і є прибутком для капіталіста. Помилковість цієї теорії, як і концепції Ж.Б. Сея, полягає у твердженні про наявність специфічної продуктивності капіталу, про встановлення величини заробітної плати залежно від вартості граничного продукту працівника. Водночас позитивним моментом концепції Дж. Бейтса-Кларка є положення про те, що одним із джерел прибутку :| є виконання підприємцем своїх функцій щодо координування праці та /капіталу, сприяння вдосконаленню процесу виробництва, розвитку техніки. Безперечно, що ці функції є продуктивною працею і їх виконання заслуговує на винагороду. Найважливішими у даному випадку є питання про величину цієї нагороди.

Цю теорію за сучасних умов підтримує американський економіст Е. Денісон та інші економісти. Е. Денісон, зокрема, дає кількісні обґрунтування участі найважливіших факторів (у т. ч. освіти, науки) у створенні національного доходу і привласненні відповідної частини цього доходу. Значного поширення серед західних учених набула неокласична теорія прибутків. Розрізняючи бухгалтерський (різниця між валовими дохами і бухгалтерськими витратами виробництва) й економічний прибуток (різниця між валовими доходами й економічними витратами), вони вважають останню предметом економічної теорії. Економічні витрати пов'язуються з "витратами втрачених можливостей" і "прихованими витратами", які, у свою чергу, поєднуються з принципами концепції граничної корисності. Внаслідок цього витрати втрачених можливостей будь-якого фактора виробництва стають доходом, який він (фактор) міг би отримати у випадку найкращого альтернативного застосування.

Поняття "витрати втрачених можливостей" і "приховані затрати" .нерідко ототожнюються. Під прихованими затратами, що приносять додатковий дохід (хоч він і не фіксується в бухгалтерській звітності) розуміють максимальну винагороду капіталіста (максимальний відсоток, ренту, заробітну плату, прибуток), яку він міг би отримати за свою працю, капітал, природні ресурси у тому випадку, коли б вони були використані іншим підприємцем. Економічний прибуток менший за бухгалтерський на величину прихованих затрат, а в економічні витрати входять як явні, так і приховані витрати компанії.

Залежно від типу конкуренції, що панує на ринку (і, насамперед "досконалої" та "недосконалої"), розрізняють нульовий і ненульовий прибуток. Нульовий, або нормальний прибуток існував за умов досконалої конкуренції (за умов відсутності впливу монополій або олігополій на ціни, будь-яких обмежень), економічної рівноваги. Його розміри визначаються величиною затрат, які здійснює підприємець внаслідок неальтернативного використання виробничих факторів, тобто вмінених витрат. За наявності такої конкуренції кожен фактор виробництва, на думку неокласиків (американських економістів М. Бредлі, Д. Фасфельда та ін.), приносить своєму власнику дохід, який вимірюється "ви тратами втрачених можливостей", а компанія відшкодовує всі свої економічні витрати (явні та приховані). Нульовий прибуток розглядається західними вченими або як сукупний дохід підприємця від усіх факторів, які є у його власності (відсоток за авансований капітал, плата за його працю, винагорода за ризик, рента за природні ресурси, тобто відшкодування всіх прихованих витрат виробництва), або лише як частину прихованих витрат компаній, пов'язаних із підприємницькою діяльністю, застосуванням його здібностей. Завдяки підприємницькій діяльності регулюється діяльність усіх інших факторів (капіталу, землі та праці), здійснюється пошук нових альтернатив, впроваджується нова техніка, розробляються нові види виробництва тощо. Така діяльність підприємця є, безперечно, продуктивною працею і заслуговує на винагороду, рівень якої, на думку авторів концепції, становить нормальний (нульовий) прибуток і спонукає людей до підприємницької діяльності. Отже, нормальний прибуток не є надлишком доходів над витратами, а ціною капіталу (або витрат втрачених можливостей капіталу) і підприємницької діяльності. При наявності досконалої конкуренції граничний дохід кожного фактора виробництва дорівнює його граничним витратам, тобто компенсується тією ціною, яку виплачують за певний фактор. Якщо зіставити нульовий прибуток з відповідною категорією марксистської політичної економії, то він є середнім прибутком, який привласнює кожний капіталіст пропорційно величині його індивідуального капіталу в сукупному суспільному капіталі. За умов недосконалої конкуренції прибуток набуває форми "ненульової", "чистої", "диференціальної", "чистої економічної" та ін. Ненульовий, або чистий, прибуток є надлишком над нормальним прибутком, або наддохід над всіма витратами, тобто явними і прихованими. На думку неокласиків, чистий економічний прибуток виникає за умов наявності на ринку монополії і встановлення нею; високої ринкової ціни, застосування реклами, патентів, диференціації продукції та інших методів нецінової конкуренції, а його величина залежить від ступеня контролю фірми над пропозицією певного товару; його ціною та інших факторів. Він є результатом перерозподілу доходів споживачів, своєрідною премією, отриманою за їхній рахунок. Водночас вони стверджують про незначні розміри чистого економічного прибутку. Ще одним варіантом теорій прибутку є концепція "ризикового" прибутку, автором якої є американський економіст Ф. Найт. Джерелом цього прибутку називається діяльність підприємців за умов ризику і невизначеності, що притаманні недосконалій конкуренції. Його привласнення розглядається як винагорода кмітливим капіталістам за подолання невизначеності. При цьому виділяється два види ризику: 1) вичислюваний (збитки від нього визначаються витратами страхування) і 2) непередбачуваний, невичислюваний. Концепція ризикового прибутку є необґрунтованою, оскільки ризик не є самостійним фактором виникнення прибутків, він виявляється через інші реальні фактори. Зокрема, чистий прибуток може бути платою за здійснення підприємцем нововведень, впровадження в компанії передових досягнень науково-технічного прогресу, що підпадає під концепцію "функціонального прибутку" американського вченого Й. Шумпетера.

2. Роль і місце прибутку в економіці підприємства. Механізм формування і розподілу прибутку

У Законі України «Про підприємства в Україні» записано: «Підприємство -- самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який ... здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)... На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів і господарської діяльності є прибуток (доход)». Цими нормативними положеннями визначається роль і місце прибутку в економіці підприємства.

Прибуток підприємства -- це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Податок на додану вартість і акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять у розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

На відміну від ПДВ і акцизного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфері виробництва товарів і послуг, хоч він також є одним із головних джерел формування централізованих фінансових ресурсів держави, в значній своїй частині використовується тими підприємствами, які його одержали, на збільшення виробництва, реконструкцію і технічне переозброєння їх основних засобів, удосконалення технології, матеріальне заохочення трудящих соціальний розвиток колективів.

Законодавство України, яке регулює господарську діяльність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибутку -- з іншого, під «прибутком» визначає два різних економічних явища.

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Аналіз складу валових доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами і витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Прибуток як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не співпадає з бухгалтерським обліком прибутку.

Прибуток у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару і затратами на виробництво товару -- його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. Такий показник, безумовно, в більшій мірі характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний і з точки зору спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету.

Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне:

-- нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

-- розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;

--впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

-- зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції (тобто її собівартість);

-- з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;

-- зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

-- грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;

-- вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.

Не важко помітити, що останні три з названих вище напрямків значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари і послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі повинні бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат.

У директивно-плановій економіці всі ці питання для підприємств не мали суттєвого значення, оскільки вони практично не були зацікавлені у збільшенні прибутку. Вони не розпоряджалися ним. У ринкових же умовах після сплати податків до державного бюджету й інших обов'язкових відрахувань весь прибуток, що залишається, надходить у повне розпорядження власників або трудових колективів підприємств.

2.1 Визначення загальної величини прибутку

Прибуток, який визначається у бухгалтерському обліку підприємств, складається з:

-- прибутку від реалізації товарної продукції (робіт, послуг);

-- прибутку (або збитку) від іншої реалізації;

-- прибутку, отриманого від здійснення підприємством корпоративних прав (у тому числі у вигляді дивідендів на придбані акції акціонерних товариств, процентів на внески до статутних фондів спільних підприємств);

-- прибутку (або збитку) від інших позареалізаційних операцій.

Всі разом ці складові частини становлять так званий балансовий прибуток підприємства, що знаходить своє відображення у пасиві бухгалтерського балансу.

На собівартість товарної продукції підприємства зобов'язані відносити всі витрати на виробництво згідно з чинним законодавством. В даний час воно встановлює перелік витрат виробництва, що відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), за 5-ма групами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних засобів та нематеріальних активів, інші витрати (включаючи витрати на реалізацію продукції, а також податки, збори, інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством).

У складі третьої та п'ятої з цих груп є, зокрема, витрати підприємства на створення таких загальнодержавних цільових фондів:

-- Пенсійний фонд України;

-- Фонд соціального страхування України;

-- Фонд коштів на випадок безробіття;

-- Фонд для здійснення заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи;

-- Державний інноваційний фонд;

-- Державний фонд сприяння конверсії;

-- Фонд коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних шляхів загального користування.

Відрахування у перші чотири зазначених вище фонди підприємства здійснюють пропорційно до загального фонду оплати праці, включаючи премії, усі види заохочень праці робітників і службовців підприємств, на які нараховуються страхові внески згідно з чинним законодавством (пропорційно, але не за рахунок фонду оплати праці!). До Пенсійного фонду України підприємства всіх форм власності вносять збори у розмірі 32 відсотки від фонду оплати праці, до Фонду соціального страхування України -- 4 відсотки (обидва ці фонди функціонують поза Державним бюджетом); у доход Державного бюджету вноситься збір коштів на випадок безробіття (1,5 відсотка від фонду оплати праці) і у Фонд для здійснення заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи (10 відсотків від фонду оплати праці).

Відрахування коштів підприємств у інші загальнодержавні фонди здійснюються згідно з положеннями про ці фонди.

В законодавчому порядку встановлюються також витрати і втрати, що безпосередньо відносяться на зменшення прибутку підприємств, як-то: витрати і нестачі товарно-матеріальних цінностей понад норми природного убутку, якщо не встановлено винуватців, збитки від простоїв через внутрішньовиробничі і зовнішні причини, некомпенсовані збитки від стихійного лиха, суми дебіторської заборгованості, термін позовної давності яких минув та ін. Повна собівартість реалізованої продукції включає також комерційні витрати (витрати, пов'язані з реалізацією продукції).

2.2 Формування прибутку

Прибуток від реалізації товарної продукції є звичайно головною складовою частиною балансового прибутку промислового підприємства. Для його зростання підприємство має не лише нарощувати обсяги виробництва, зменшувати витрати на виробництво, але ще й дбати про зменшення залишків нереалізованої продукції на своїх складах, ліквідацію боргів у розрахунках з покупцями, чого в умовах діючої системи розрахунків і загального незадовільного фінансового стану підприємств досягати досить складно.

Прибуток або збиток від іншої реалізації може мати місце у підприємства головним чином від реалізації продукції, робіт, послуг підсобних, допоміжних та обслуговуючих виробництв (наприклад, реалізація на сторону власних послуг своїх ремонтних, транспортних цехів, продукції підсобного сільського господарства тощо). Сюди ж відносяться фінансові результати від реалізації зайвих для підприємства сировини, матеріалів, інших товарно-матеріальних цінностей із складу оборотних активів. Якщо підприємству вдається реалізувати матеріальні цінності дорожче, ніж ціна їх придбання (з урахуванням накладних видатків по їх зберіганню, транспортуванню тощо) воно одержує прибуток, і навпаки. При реалізації будівель, споруд, передавальних пристроїв (тобто об'єктів основних засобів 1-ї групи за класифікацією, прийнятою Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств») сума перевищення виручки від реалізації над балансовою вартістю реалізованого об'єкта вважається прибутком (і включається до складу валових доходів), а сума перевищення балансової вартості об'єкта над виручкою являє собою збиток (і включається до складу валових витрат). Такий порядок визначення прибутку або збитку не поширюється на інші основні засоби підприємств.

Прибутки і збитки від позареалізаційних операцій являють собою різні надходження коштів, видатки і витрати які прямо не пов'язані з реалізацією товарної продукції та інших товарно-матеріальних цінностей.

Перш за все, всі суб'єкти підприємництва мають право володіти корпоративними правами, тобто правами власності на частку (пай) у статутних фондах інших юридичних осіб через придбання акцій акціонерних товариств, внески коштів до статутних фондів спільних підприємств тощо Таке розміщення фінансових ресурсів дає змогу підприємству одержувати прибутки поза процесом реалізації товарної продукції та іншої реалізації.

Серед інших позареалізаційних прибутків : значну питому вагу звичайно складають доходи від застосування всілякого роду фінансових (штрафних) санкцій до контрагентів за порушення господарських угод, чинних і правил розрахунків. Мова йде про штрафи, пеню, неустойки та інші види санкцій, які одержані від партнерів, або відносно яких є рішення суду, арбітражу чи іншого відповідного органу про їх надходження. Так, чинне законодавство України передбачає штрафи за недопоставку продукції, порушення строків поставки, асортименту і якості продукції. У цій справі фінансова служба підприємства у координації з юридичною та збутовою службами проводять роботу, яка забезпечує надходження цих доходів від контрагентів-порушників, зокрема, слідкує за своєчасним оформленням документів для розгляду в арбітражних судах справ про стягнення санкцій з тих, хто порушує умови договорів і не сплачує самостійно, як належить за законом, штрафів, неустойок, пені та ін.

У складі позареалізаційних прибутків підприємство може, зокрема, мати (крім тих, про які йшлося вище): прибуток, що є результатом операцій з тарою, коли, наприклад, різниця між цінами на нову оборотну тару і цінами, які використовуються у розрахунках при поверненні тари, перевищує видатки на ремонт і реставрацію цієї тари; прибуток минулих років, що виявився у звітному році; надходження штрафів від банків за затримку проходження платіжних документів понад нормативного терміну (порядок сплати цих штрафів введений із метою підвищення відповідальності комерційних банків за організацію розрахунків у народному господарстві); надходження боргів, списаних у попередніх звітних періодах як безнадійні, списання кредиторської заборгованості між підприємствами недержавних форм власності, якщо термін позовної давності такої заборгованості минув, надходження процентів від вкладення фінансових ресурсів у облігації, процентів від внесків вільних коштів у банківські депозити тощо.

До складу позареалізаційних прибутків включається також сума індексації вартості основних засобів у зв'язку з інфляцією, яка вважається капітальним доходом. У сальдовому балансі підприємства на будь-яку звітну дату є довідкові дані (що не входять до валюти балансу) про суму балансового прибутку, одержану з початку року, і суму використаного прибутку. Нерозподілений (невикористаний) прибуток поточного та минулого років входить у загальну суму балансу, будучи частиною фінансових ресурсів підприємства.

При перевищенні суми видатків підприємства над сумою доходів від його діяльності утворюються збитки, які знаходять відображення в балансі підприємства. З 1997 року в 1 розділі пасиву балансу «Джерела власних і прирівняних до них коштів» підприємства вказують суми балансових збитків

(минулих і звітного років). На суму балансового збитку зменшується підсумок першого розділу і валюта балансу в цілому (зменшується сума власних фінансових ресурсів). Збиткова діяльність підприємства несумісна з ринковими умовами господарювання.

2.3 Розподіл прибутку

Приблизна схема використання прибутку на підприємствах України показана на рис.1. Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Величина, що залишилась, називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини. Перша -- прибуток, який розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески у благодійні фонди, допомога різним організаціям, особам тощо). До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений прибуток), і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду.

Рис.1 Схема використання прибутку підприємства.

3. Шляхи максимізація прибутку і мінімізація збитку підприємств в умовах кризового стану економіки України

Основною метою будь-якого капіталу є не лише одержання, а максимізація прибутку. Це одна з вимог ринкової конкуренції.

Максимізація прибутку -- зусилля, спрямовані на отримання найвищого прибутку від підприємницької діяльності.

Це завдання стає реальним тільки тоді, коли фірма нічим не ризикує. Насправді в економічній діяльності завжди доводиться вибирати між ризиком і середнім розміром очікуваного прибутку.

Загальний обсяг максимізації прибутку постає як наслідок найбільшої різниці між загальним (валовим) доходом і загальними (валовими) витратами виробництва. її умовою є рівність додаткових витрат додатковому доходу. Передумови максимізації прибутку в короткостроковому періоді діяльності фірми -- необмежений попит на продукцію, незалежність ціни від обсягу виробництва, рівність граничного доходу з ринковою ціною товару.

Якщо додатковий (граничний) прибуток перевищуватиме додаткові витрати -- він буде позитивним показником; якщо додатковий прибуток дорівнюватиме додатковим витратам, то становитиме нуль; якщо він буде меншим від додаткових витрат, виробництво продукції виявиться збитковим. Отже, якщо додатковий прибуток потребуватиме більше додаткових витрат, необхідно збільшувати виробництво продукції доти, доки додатковий прибуток не зрівняється з додатковими витратами. Це буде умовою рівноваги підприємства, фірми.

Максимізація прибутку в короткостроковому періоді свідчить, що змінюються лише змінні витрати, тобто витрати на робочу силу, сировину та інші види оборотного капіталу. Постійні витрати є незмінними. З огляду на це виникають ситуації, коли фірма замість прибутку отримує збитки. Тоді замість максимізації прибутку їй необхідно буде мінімізувати збитки, а за певного їх показника -- закрити виробництво.

Можлива і така ситуація, коли не тільки середні загальні витрати, а й змінні витрати у короткостроковому періоді перевищуватимуть додатковий (граничний) дохід. Тоді виробник зазнаватиме збитків від виробництва кожної одиниці продукції. За таких умов йому вигідніше закрити виробництво і покинути ринок, оскільки його додатковий прибуток менший від середніх змінних витрат. Ці висновки ґрунтуються на критерії максимізації прибутку і мінімізації збитків за незмінності ринкової ціни товару. У реальному економічному житті ціни коливаються, що змінює і точку рівноваги фірми.

Дещо іншою є максимізація прибутку в довгостроковому періоді. Протягом його змінюються не тільки змінні, а й постійні витрати. Виробники, намагаючись отримати максимальний прибуток, збільшують або зменшують потужності виробництва, впроваджують нові машини, обладнання, реконструюють, модернізують виробництво. Тобто у довгостроковому періоді рівність між додатковим (граничним) доходом і довгостроковими витратами досягається при збільшенні виробництва. За цієї рівності і відбувається максимізація прибутку. Його загальне виробництво визначають уже показником, який значно перевищує прибуток у короткостроковому періоді, коли інвестиції ще не цілком використані і ефект масштабу від них не реалізувався.

На сучасному етапі немало прихильників здобула концепція американських економістів Альфреда Берлі (1895--1971), Гардена Мінса (1896--1982), Кеннета-Боулдінга (нар. 1910), Джона-Кеннета Гелбрейта (нар. 1908) та інших учених, згідно з якою прибуток не може бути єдиним і найголовнішим мотивом капіталістичного виробництва. Вони доводять, що метою існування великих корпорацій є задоволення суспільних потреб, турбота про майбутнє системи і суспільства, вкладників банків, про збільшення розмірів фірм, їхній престиж, доходи менеджерів тощо.

Дж.-К. Гелбрейт характеризує великі корпорації як економічну основу і ядро планової системи, в якій ринкова конкуренція втратила своє колишнє значення. Ними керують не власники капіталу, а професійні керівники-менеджери, тобто представники техноструктур -- функціонуючого капіталу, повністю відокремлені від власності на нього. Цим зумовлена мета техноструктури: зростання обсягу фірми, забезпечення фінансових інтересів техноструктури. Відстоюючи такі міркування, Гелбрейт дискутує з класичною та неокласичною школами в економічній теорії, які вважають метою капіталістичного ринкового виробництва отримання максимального прибутку. Щоправда, як стверджує американський економіст, Нобелівський лауреат Герберт-Александер Саймон (нар. 1916), сучасні фірми майже ніколи не отримують максимального прибутку внаслідок існування багатьох невизначеностей в економіці. Бажаним результатом для них є розрахунковий, а не максимальний прибуток. Максимум прибутку для фірми в ідеалі є найбажанішу метою, але не завжди чітко формулюється в її виробничій діяльності. Це виявляється у тому, що в сучасних умовах максимізація прибутку означає пошук шляхів отримання найвищого показника економічного прибутку, тобто найбільшої різниці між загальними витратами і загальним доходом.

Відхід власників від безпосереднього управління корпораціями надає широкі можливості менеджерам середніх і великих компаній не ризикувати і не намагатися максимізувати прибуток для акціонерів.

При всьому різноманітті трактувань джерел і ролі прибутку різними економічними школами, визначень максимізації прибутку як головної мети діяльності капіталістичного підприємства прибуток є і залишається найважливішою економічною категорією, без якої неможливо дати реальний аналіз цієї діяльності.

Розвиток недержавного сектора економіки -- один з основних напрямків реформ, що відбуваються в економіці України. Значне місце у формуванні механізму саморозвитку ринку посідає мале і середнє підприємництво.

В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб'єкти підприємництва, які не потребують великих стартових інвестицій, спроможні за певної підтримки найшвидше і найефективніше розв'язувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

На жаль, сектор малого та середнього підприємництва в Україні поки що не відіграє в національній економіці такої важливої ролі, як в економічно розвинутих країнах, і не розвивається достатньо енергійно для того, щоб забезпечити динамічне нарощування власного потенціалу, загальне поліпшення економічної ситуації в країні.

Ринкові відносини потребують від суб'єктів підприємництва грамотної оцінки фінансового стану підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни у цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильних управлінських рішень у цій сфері і їхні шанси на успіх у конкурентній боротьбі залишатимуться мінімальними. Високий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових і кредитних ресурсів спонукає багатьох суб'єктів підприємництва відійти у тіньову економіку. Отже, найгострішою проблемою розвитку малого і середнього бізнесу є дефіцит фінансових ресурсів. Основним вихідним посиланням у розв'язанні фінансових проблем вітчизняних підприємців має бути врахування загальноприйнятих ринкових закономірностей на основі очевидних національних особливостей сучасної української економіки. Тобто ця проблема може бути розв'язана, якщо під час проведення економічної політики враховуватимуться особливості сучасної української економіки як на макрорівні, так і на рівні підприємств.

Потреба в капіталі виникає на підприємстві тому, що потоки надходжень і платежів зазвичай покривають одні одних несинхронно упродовж певного періоду часу. Як правило, у перші місяці після утворення підприємства переважають платежі, пов'язані з оплатою будівництва виробничих приміщень, придбанням обладнання і т. ін. Але поступово збільшуються і надходження, наприклад, у формі виручки від продажу. Нарешті у завершальній стадії підготовчого періоду переважають то платежі, то надходження коштів. Позитивна потреба в капіталі виникає у ті періоди часу, коли переважають платежі, і навпаки, від'ємна (негативна) потреба в капіталі виявляється в періоди, коли надходження перевищують платежі. Саме забезпечення покриття позитивної потреби в капіталі є одним із найважливіших завдань управління фінансами на підприємстві з метою збереження фінансової рівноваги.

Негативна ж потреба у капіталі (перевищення надходжень над видатками), навпаки, може виступати як додаткове джерело фінансування.

Схема. Шляхи забезпечення підприємницької діяльності фінансовими ресурсами (збільшення капіталу)

На особливу увагу підприємців у сучасному розвитку підприємництва заслуговує зовнішнє фінансування за допомогою позичкового капіталу, яке є кредитним фінансуванням і має використовуватися у підприємницькій діяльності ширше, ніж це відбувається нині, коли тільки за недостатності власних джерел фінансування підприємець звертається у банк по кредит. Основним критерієм під час прийняття рішень про кредитування для позичальника повинно стати врахування дії фінансового важеля, так званого "ліверидж-ефекту", який при кредитному фінансуванні дає певну перевагу.

Необхідними складовими зростання доходів підприємницьких структур є:

-- реформування податкового законодавства (держава може піти шляхом зниження податкового навантаження, що стимулюватиме вивільнення коштів підприємств для інвестицій, або застосування гнучкої системи податкових пільг і податкових канікул для інноваційних інвестицій);

-- збільшення джерел інвестування -- внутрішніх заощаджень і залучення зовнішніх ресурсів, що матиме як наслідок фінансове оздоровлення економіки в цілому;

-- орієнтація на залучення стратегічного інвестора та розвиток фондового ринку. Головною метою стратегічного інвестора є концентрація власності й досягнення ефективності роботи підприємства у перспективі, а не одержання прибутку від тримання акцій у короткостроковому періоді. Велика розпорошеність акцій між дрібними акціонерами значно ускладнює ефективність управління компанією. Неможливість продати акції приватизованих підприємств на фондовому ринку через їх неліквідність загострює цю проблему;


Подобные документы

  • Сутність, значення прибутку в господарській діяльності підприємств. Джерело формування загальної величини прибутку підприємства та види прибутку. Напрями підвищення прибутковості вітчизняних суб’єктів господарювання. Шляхи оптимізації розподілу прибутку.

    курсовая работа [1003,8 K], добавлен 16.12.2010

  • Сутність прибутку у фінансово-господарській діяльності підприємства. Формування поняття прибутку. Основні показники прибутку та основні види розрахунку рентабельності. Основні принципи, напрямки і етапи розподілу та використання прибутку підприємства.

    курсовая работа [65,9 K], добавлен 02.07.2011

  • Економічна сутність та функції прибутку. Формування і розрахунок показників прибутку на підприємствах України. Економічні фактори, що впливають на розмір прибутку. Планування прибутку на підприємстві. Рентабельність.

    реферат [30,9 K], добавлен 22.07.2007

  • Види прибутку та механізм його формування. Суть прибутку та підходи до методики його визначення. Планування та прогнозування рентабельності у процесі діяльності ЗАТ "Полімер". Аналіз формування, розподілу і використання прибутку на підприємстві.

    дипломная работа [124,8 K], добавлен 17.10.2011

  • Проблема економічної інтерпретації. Визначення бухгалтерського прибутку. Специфіка функціонування понять "бухгалтерський" і "економічний" прибуток. Механізм оподаткування прибутку. Концепція підтримки добробуту, збереження капіталу, ефективності.

    статья [23,9 K], добавлен 31.01.2011

  • Чинники, що впливають на формування загальної та виробничої структури підприємства. Види та типологія виробничої структури фірми, напрямки її вдосконалення. Класифікація видів прибутку підприємств. Функції прибутку, принципи його формування та розподілу.

    курсовая работа [141,2 K], добавлен 15.07.2011

  • Теорії "утримання", "чекання", "ризику". Джерела формування прибутку, напрямки його розподілу. Еволюція теоретичних підходів у визначенні сутності прибутку, порівняння поглядів на нього видатних економістів минулого. Аналіз рентабельності підприємства.

    курсовая работа [927,8 K], добавлен 05.01.2014

  • Валовий прибуток в системі узагальнюючих вартісних показників, його місце у механізмі формування прибутку підприємства на прикладі діяльності СООО "Обрій": аналіз виробництва продукції рослинництва і тваринництва; оцінка собівартості та рентабельності.

    курсовая работа [161,9 K], добавлен 19.03.2011

  • Основи формування і розподілу прибутку на підприємстві. Економічна природа та джерела утворення прибутку на прикладі ЗАТ “ЦУМ". Рентабельність підприємства та показники, що її характеризують. Фактори, що визначають прибуток та рентабельність підприємства.

    дипломная работа [128,8 K], добавлен 23.07.2010

  • Законодавче визначення сутності прибутку підприємства, його види, резерви збільшення. Поняття фінансового результату. Етапи, методи розробки стратегії підвищення прибутковості. Обгрунтування доцільності розроблення стратегії. Розрахунок валового прибутку.

    статья [223,4 K], добавлен 10.05.2019

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.