Взаємозв'язок територіальної організації продуктивних сил та систем розселення

Академія педагогічних наук України

Університет менеджменту освіти

РЕФЕРАТ

з курсу: "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка"

Тема: "Взаємозв'язок територіальної організації продуктивних сил та систем розселення"

Виконав студент

Кравченко Олександр Олександрович

Чернігів 2009 р.

ЗМІСТ

• Вступ
• Основні терміни
• Територіальний поділ праці
• Системи розселення
• НТП та його вплив на територіальну й галузеву структуру продуктивних сил
• Висновок
• Список літератури
• Вступ
• Проблема територіальної організації продуктивних сил для будь-якої країни є визначальною, бо вона лежить в основі господарського управління територією. Кожна держава, перш ніж розробити концепцію розвитку в довколишньому просторі, оцінює власні економічні, демографічні, природні, територіальні можливості, шукає нішу в територіальному й міжнародному поділі праці, визначає галузі спеціалізації як між внутрішніми територіями, так і щодо обміну товарами на світовому ринку.
• Територіальний поділ праці, що закріплює певні галузі виробництва за регіонами, виявляється не лише у їхньому розташуванні, формуванні зон виробництва й збуту, але й у спеціалізації економічних районів та поєднанні їхніх галузей, у між- і внутрішньорайонних зв'язках.
• Потенціал спеціалізації території виявляється за допомогою економічного районування. Аби науково обґрунтувати межі економічних районів у країні, треба виділити компактні й виробничо взаємопов'язані ланки розміщення продуктивних сил, що їхню основу складають ТВК (форми територіальної організації продуктивних сил, покликані комплексно розвивати території з максимально ефективним використанням місцевих природних ресурсів) та енерговиробничі цикли (продуктивне поєднання підприємств і галузей довкола певного виду сировини та енергії). Вони дають можливість об'єднати виробничі процеси на території та виявити напрями господарської спеціалізації регіонів.
• Багато сучасних дослідників піддають сумніву необхідність виділяти ТВК, ППК та економічні райони, бо вони недостатньо працюють на економіку країни. Проте світовий досвід доводить, що завжди була й буде потреба керувати територіями на макрорівні, розробляти довготермінові плани розвитку країни або регіону.
• Оскільки розвиток територій і розміщення продуктивних сил перебувають під впливом загальних і специфічних економічних законів, ще нещодавно (за умов планового господарства) наголос робився на державному керуванні територіями на усіх рівнях. У цей період формувалася мережа економічних районів, створювалися теорії функціонування ТВК і ППК.
• Орієнтація на ринкові відносини зберегла за державою функцію управління макропроцесами на рівні регіонів та економічних районів, а також сприяла формуванню таких структур РПС, у яких, поруч з державними, переважають інші форми власності, а управління територіями здійснюється і на макро-, і на мікрорівнях. Мається на увазі створення зон спільного підприємництва, науково-технологічних зон, регіональних економічних просторів (проект господарської самостійності східних областей України, Закарпаття, Криму).
• Основні терміни
• Розглядаючи форми територіальної організації та розміщення продуктивних сил, треба впорядкувати термінологію, що використовується для докладнішого вивчення цих понять. Оскільки йдеться про виробництво, території, продуктивні сили, територіальну структуру тощо, слід розділити ці поняття. Спочатку розглянемо поняття, що визначають зв'язок об'єкта з територією, а потім ті, що стосуються розміщення на тій самій території виробництва.
• Територіальна організація ПС -- це просторовий взаємозв'язок галузевих, міжгалузевих і територіально-виробничих комплексів, що спирається на раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, заощадження витрат на подолання диспропорцій у взаєморозміщенні джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва й споживання продукції.
• Розміщення продуктивних сил -- це географічний поділ продуктивних сил по території. Термін "розміщення" виражає конкретне поняття, а саме -- пов'язаність господарських об'єктів з тими або іншими джерелами сировини, палива й енергії, місцями концентрації трудових ресурсів і районів споживання готової продукції. Таке "розміщення" розглядається як частина загального процесу територіальної організації ПС.
• Територіальна організація ПС передбачає зв'язки виробництва з природним середовищем та економічні зв'язки. Економічні зв'язки -- це широке коло взаємовідносин у виробничій та невиробничій сферах, а також між самими сферами. З розвитком суспільства економічні зв'язки дедалі ускладнюються.
• Класифікація економічних зв'язків характеризується багатоплановістю. Для територіально-виробничого комплексу можна виокремити два типи економічних зв'язків: виробничі та невиробничі.
• У межах промислового комплексу є такі групи зв'язків:
• -- зв'язки, зумовлені єдністю місця (електро-, тепло-, газо-, водопостачання);
• -- матеріально-технічні (постачально-збутові) зв'язки стосовно сировини, палива, обладнання та готової продукції;
• -- зв'язки за кооперуванням, цебто за спільним виготовленням продукції;
• -- зв'язки за комбінуванням, цебто за послідовною обробкою сировини.
• З регіонального погляду зв'язки бувають внутрішньорайонні, міжрайонні та міжнародні.
• Залежно від рівня загосподарювання території, рівня економічного розвитку країни та мети функціонування її господарства постають різні форми організації території та виробництва.
• Територіальна організація виробництва визначається як синтез форм суспільної організації виробництва, який спирається на галузевий та територіальний поділ праці.
• Більш спрощеним є поняття "розміщення виробництва", цебто географічне поширення промисловості, сільського господарства й транспорту на Земній кулі. З цим поняттям пов'язане використання природних ресурсів, а також налагодження зв'язків між країнами й регіонами.
• Оскільки під розміщенням ПС розуміють "налагодження господарських зв'язків", треба визначити територіальну структуру господарства.
• Поняття "територіальна структура господарства" ширше й ближче до поняття "територіальна організація продуктивних сил", а "територіальна організація господарства", що розглядає тільки "територіальну пов'язаність її елементів з певною територією", включає також і характер зосередження окремих галузей господарства, їхній взаємозв'язок.
• З розвитком продуктивних сил і поглибленням поділу праці територіальна організація господарства (як і територіальна організація продуктивних сил) виявляється у нових формах, наповнюється новим змістом.
• Територіальна структура виробництва відбиває розміщення продуктивних сил певними територіальними зосередженнями у вигляді промислових центрів, промислових вузлів, сільськогосподарських районів тощо.
• Територіальна структура -- це сукупність стійких зв'язків між елементами об'єкта, причому обов'язковою умовою для їхньої реалізації є подолання геопростору. Це, власне, поділ географічного утворення (країни, району) на просторово виділені елементи, кожний з яких виконує певну функцію в розвитку даного утворення (об'єкта). Цими об'єктами можуть бути промислові вузли, райони, територіально-виробничі комплекси, технополіси, зони спільного підприємництва, торгово-промислові комплекси тощо.
• Деякі з них, як-от промислові вузли, центри або територіально-виробничі комплекси, близькі до понять, які визначають територіальну організацію виробництва або промисловості, але оскільки в їхній основі лежить "територія", -- вона зближує усі ці елементи. Тому їх можна вважати як за форми територіальної організації виробництва, так і за форми територіальної організації та розміщення продуктивних сил.
• Такі поняття, як ТВК, ППК, енерговиробничі цикли, технополіси, більше тяжіють до "виробництва", проте вони завжди функціонально пов'язані з довколишньою територією й розвиваються переважно завдяки їй.
• Залежно від рівня концентрації ПС на території та особливостей сполучення виробництв розрізняють форми розміщення продуктивних сил.
• Форми розміщення продуктивних сил -- це стійкі територіально-економічні утворення, що характеризуються своєю різноманітністю, конфігурацією, складністю й взаєморозміщенням структурних елементів. Ці властивості тісно пов'язані з функціональними характеристиками даного утворення і залежать від нього.
• Первісними елементами територіальної організації ПС є окремі ферми, хутори, промислові пункти, що характеризують точне розміщення ПС на території. У промислових пунктах (здебільшого у містечках) найчастіше розташовуються філії великих підприємств.
• Центр -- це точка, зв'язки якої з довколишньою територією функціональні.
• Промисловий центр -- це група промислових підприємств, взаємопов'язаних спільними допоміжними виробництвами, а у низці випадків -- спільністю технологічного процесу, що мають єдину систему розселення і обслуговуються спільною інфраструктурою.
• Вузол -- це територіальне сполучення об'єктів, що відіграють певну роль у розвитку даної території.
• Промисловий вузол -- це локальне виробничо-територіальне сполучення, де підприємства поєднуються тісними виробничими й виробничо-технологічними зв'язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів.
• Виробничий комплекс -- це поєднання підприємств, об'єднаних виконанням єдиної господарської функції та взаємопов'язаних тісними виробничими стосунками таким чином, що вилучення якихось компонентів або порушення зв'язків знижує ефективність комплексу, обмежує або унеможливлює виконання господарських функцій.
• Територіально-виробничий комплекс -- це взаємозумовлене поєднання підприємств на певній території, за якого ефект досягається завдяки вдалому добору підприємств згідно з природними та економічними умовами.
• Район -- це територія, що відрізняється від інших територій за сукупністю складових, які характеризуються єдністю, взаємозв'яз¬ком та цілісністю, котра є об'єктивною умовою, закономірністю раціонального розвитку даної території.
• Технополіс -- це науково-технічний центр, що забезпечує створення та впровадження нових розробок.
• Портово-промисловий комплекс -- це об'єднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні зумовлене експлуатацією природних ресурсів прилеглої території та акваторії, забезпеченням зовнішньоекономічної та інших різновидів діяльності.
• Територіальний поділ праці
• Територіальний поділ праці (ТПП) -- процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.
• Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні й, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил. В основі ТПП лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці.
• Природні умови є об'єктивними передумовами для появи й розвитку ТПП. Ю. Саушкін виділив шість різновидів ТПП:
• 1. Генеральний -- між країнами й великими економічними районами. Наприклад, між Далекосхідним районом Росії та Японією -- за експортом до останньої деревини й кам'яного вугілля. Між Західно-Сибірським економічним районом Росії та Україною -- за експортом нафти й газу.
• 2. Внутрішньорайонний -- між промисловими вузлами й містами. Часто-густо в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому -- його філії. Або з одного центру до іншого йдуть комплектувальні вироби.
• 3. Довкола економічного центру (міста, комбінату). Приклади можуть бути ті самі, що й у попередньому ТПП. Крім того, тут доречно згадати про приміське сільське господарство й поставки його продукції до економічного центру. Економічний центр може давати довкіллю кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію.
• 4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіально роз'єднані (ловіння риби -- переробка -- консервування, копчення, соління).
• 5. Фазовий -- одна й та сама продукція (наприклад фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року.
• 6. Епізодичний -- райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.
• За науково-технічного поступу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис: ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури; прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва.
• Економічний район -- це територіально цілісна частина народного господарства країни, яка має такі ознаки:
• -- спеціалізація як основна народногосподарська функція (спеціалізація району на певних виробництвах і послугах відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами);
• -- комплексність -- у широкому розумінні -- як взаємопов'язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району;
• -- керованість, цебто наявність певних галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складових, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.
• Об'єктивною основою економічного району є територіально-виробничі комплекси. Спочатку в основах економічного районування України лежало фізико-географічне районування.
• Системи розселення
• Розселення -- розміщення населення на території та форми його територіальної організації у вигляді системи поселень. Відображає як процес розподілу й перерозподілу населення на території, так і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень.
• Система розселення ? населені пункти, розміщені на певній території разом з установленими зв'язками.
• Типи поселень:
• I. Сільські
• 1. Села:
• - Дрібні села ? 250-500 чол. (Полісся).
• - Великі села ? 500-1500 ч. (лісостеп, степ).
• II. Міські:
• 2. СМТ (приблизно 900-2 000 чол.);
• 3. Міста (понад 10 тис. чол.); за людністю (аналіз карти атласу стор.28-29):
• - малі (до 50 тис. ч.)
• - середні (50-100 тис. ч.)
• - великі (100-250 тис. ч.)
• - крупні (250-500 тис. ч.)
• - найбільші (> 500 тис. ч.)
• - мільйонери (> 1 млн. ч.) (приклади міст; показ на карті)
• Розселення тісно пов'язане з міграціями. Основні види міграцій -- зовнішні й внутрішні. Останні, у свою чергу, поділяються на міжрайонні міграції та міграції між містом і селом. Зовнішньою називається міграція населення між країнами. Люди, які виїздять з країни, називаються емігрантами, а які приїздять -- іммігрантами. Найбільш інтенсивні потоки міграції спостерігаються сьогодні з країн Північної Африки, Південно-Східної та Південно-Західної Азії -- до країн Західної Європи, з країн Латинської Америки та Південно-Східної Азії -- до США, з України, Білорусі, Росії -- до США, ФРН та Ізраїлю. З внутрішньої міграції найбільшу цікавість становить переселення з села до міста. У зовнішніх міграціях Україна в другій половині 90-х років мала від'ємне сальдо.
• Збільшення питомої ваги міського населення й зростання соціально-економічної ролі міст називається урбанізацією. У деяких економічно розвинутих країнах світу цей процес майже завершився, і відсоток міського населення сягнув високих позначок і далі майже не підвищується.
• В Україні показник урбанізації становить 67,2%. Найвищий відсоток міського населення в Україні -- у Донецькій (90%), Дніпропетровській (84%), Луганській (87%) та Харківській (79%) областях. Найнижчий -- у Чернівецькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (39 -- 44%). Міське населення більш зосереджене у промислових районах Донбасу й Придніпров'я. Західні регіони України недостатньо урбанізовані.
• Поняття урбанізації тісно пов'язане з системами розселення населення -- територіально цілісними і функціонально взаємопов'язаними сукупностями поселень. Два основних типи поселень -- міські й сільські мають істотні відмінності щодо функціональної структури й людності, причому функціональна характеристика є вирішальною при визначенні типу поселення. Виникнення й розвиток систем розселення -- це наслідок територіального розподілу праці. Кожне поселення в системі виконує свої соціально-економічні функції.
• Для системи розселення характерні тісні внутрішні зв'язки між її елементами (поселеннями), що втілюються в інтенсивні міжпоселенні потоки: виробничі, культурні, інформаційні тощо.
• За ступенем розвитку й територіальним охопленням системи розселення поділяються на локальні й регіональні. Локальні системи охоплюють відносно невелику територію (в Україні -- звичайно область або навіть її частину). Критерієм межування такої системи є показник транспортної доступності, який визначає відстань (у годинах) від центру системи до її крайнього поселення; для регулярних поїздок населення в один кінець ця відстань не повинна перевищувати 1,5 години. Локальні системи дають змогу активного спілкування людей, сприяють найбільш інтенсивним економічним зв'язкам між об'єктами системи. Центром локальної системи є найбільше багатофункціональне місто. Навколо нього групуються міста нижчих рангів; так утворюється міська агломерація. Сільські поселення, що входять в систему, також ранжируються за величиною і функціональним призначенням (центри адміністративних районів, сільськогосподарські центри, селища при фермах тощо).
• Регіональні системи розміщуються на досить великих територіях; в Україні вони включають поселення декількох областей. Часто базою для формування регіональних систем розселення виступають ТВК (як, наприклад, для Донецької регіональної системи, що охоплює Донбас). Найбільше місто регіону, найскладніше в функціональному відношенні, набуває значення регіонального центру. Іноді регіональна система може мати декілька центрів, якщо вони приблизно рівнозначні.
• Найбільшою формою розселення є мегаполіс, що виникає у разі зрощування декількох агломерацій. Мегаполіси можуть простягатись на сотні кілометрів; проте вони не являють собою цілковиту міську забудову території, її "галявини" можуть бути зайняті селами, рекреаційними об'єктами тощо. Найбільші мегаполіси світу: "Босваш" -- між американськими містами Бостоном і Вашингтоном; "Чипітс" -- між Чикаго й Піттсбургом; "Сансан" -- між Сан-Фран-ціско й Сан-Дієго; Тихоокеанське узбережжя між Токіо й Осакою; район нижньої течії р. Рейн (Нідерланди -- Німеччина).
• Розселення й виробництво мають прямий та зворотний зв'язок. Довгий час домінуючим фактором було виробництво, яке зумовлювало певну систему розселення. І сьогодні сільське господарство й гірнича промисловість, наприклад, локалізують поселення. Але під впливом НТП великі міста "притягують" виробництво до себе. Зосередженість в містах науково-дослідних закладів, вузів, великого контингенту висококваліфікованих фахівців сприяє розміщенню в них наукомістких виробництв, формуванню потужних інформаційних центрів.
• Подальший розвиток систем розселення веде до їх трансформації. Друга половина XX ст. відзначається зменшенням населення багатьох великих міст (Нью-Йорк, Лондон); водночас швидко зростає їх приміське оточення: міста-супутники, які перетворюються чи на "міста-спальні", чи на промислові додатки великих міст. Місто-центр "розвантажується" від надмірної кількості виробничих об'єктів і населення. Проте посилюються його зв'язки з іншими поселеннями агломерації. Такий процес має назву субурбанізації. Таким чином, урбанізація переходить на вищий щабель.
• НТП та його вплив на територіальну й галузеву структуру продуктивних сил
• Початок НТП припав у нас на другу половину п'ятдесятих років (дозволено розвиток електронно-обчислювальної техніки, атомної енергетики, селекції, генетики, з'явились нові технології й синтетичні матеріали тощо). Основою НТП є оновлення економічного та соціального життя.
• Зміна галузевої структури є одним з основних показників зрушень у світовому господарстві, що справляє вплив і на територіальну організацію виробництва.
• Зріст продуктивності праці під впливом НТП сприяє збільшенню значення інфраструктурної сфери господарства (торгівля, транспорт, зв'язок). Найважливішою рисою НТП є перетворення науки на провідну ланку системи "наука -- техніка -- виробництво".
• НТП змінює підходи до розміщення продуктивних сил, створюючи нові можливості як для розв'язання галузевих господарських проблем, так і для комплексного розвитку господарства у традиційних районах і на освоюваних територіях.
• На особливу увагу заслуговує територіальна організація тих галузей господарства і у тих країнах та регіонах світу, у яких тривають істотні зміни техніко-економічних основ розміщення виробництва у зв'язку зі зміною характеру вихідної сировини, зменшенням матеріаломісткості виробництва та підвищенням повноти використання сировини та відходів, поглибленням технологічних зв'язків з суміжними галузями.
• Під впливом НТП з'являються нові фактори розміщення залежно від ускладнення територіально-економічної структури. При цьому одні фактори відходять на другорядні місця, інші, які давно втратили своє значення, знов відтворюються.
• Отже, із збільшенням кількості факторів відбувається зміна їхньої значимості. Значення енергетичного фактора у розміщенні виробництва підвищилось. Почалось переміщення високоенергомістких виробництв з країн з відносно дорогою енергією до країн з дешевою енергією.
• Транспортний фактор внаслідок НТР зазнав найбільших змін. З одного боку, вплив фактора транспортної забезпеченості постійно падав. З іншого боку, оцінюючи теперішній ступінь забезпеченості країн (особливо Західної Європи, промисловість якої майже наполовину існує за рахунок позаконтинентальних ресурсів) сировиною, енергією, продовольством, роль транспорту, особливо морського, повинна зрости.
• Істотних змін зазнав і сировинний фактор. Родовища мінерально-сировинних ресурсів, які у минулому розробляти було економічно невигідно, за сучасного стану науки й техніки експлуатуються. НТП сприяє територіальному розширенню енергетичної й сировинної бази промисловості, став рентабельним видобуток нафти й газу з більших глибин і морського шельфу. За рахунок нових технологій підвищився рівень комплексного використання руд кольорових металів, повніше вилучаються корисні компоненти з бідних руд.
• На розміщення обробної промисловості великий вплив справляє фактор трудових ресурсів. Цей вплив набагато знижується при впровадженні комплексної механізації, автоматизації та роботизації виробництва. Проте при цьому зростає роль кваліфікованих кадрів. Очевидно, що галузі матеріального виробництва, які характеризуються високим рівнем механізації та автоматизації, можна розміщувати у працедефіцитних районах.
• Велике значення має впровадження працезбережних технологій, обладнання з автоматизованими системами управління у промислових центрах та вузлах, які мають обмежені можливості забезпечення промисловості та сфери послуг трудовими ресурсами. Впровадження автоматизованих систем управління виробництвом дозволить до мінімуму звести вплив фактора трудових ресурсів на розміщення виробництва.
• Під впливом НТП змінилося розміщення окремих галузей. Так, у гірничодобувній промисловості це відбувалось під впливом здешевлення транспорту і тенденцій до економії сировини й палива. Впав видобуток кам'яного вугілля (Франція, ФРН, Бельгія та інші), але це падіння було компенсоване зростанням виробництва ефективніших ґатунків палива, передусім природного газу.
• Розміщення енергетики змінилося з появою атомних електростанцій, не прив'язаних до джерел палива. Це вплинуло на енергомісткі галузі промисловості. Відбулось вирівнювання розміщення алюмінієвої промисловості у ФРН, Великій Британії, Італії.
• Докорінні зміни структури виробництва стались у хімічній промисловості. Провідну роль почала відігравати продукція хімії органічного синтезу (пластмаси, штучні волокна, синтетичний каучук тощо), відсунувши на другий план продукцію традиційної неорганічної хімії. Це, в свою чергу, спонукало до переходу на ефективну сировину -- нафту.
• У машинобудуванні під впливом НТП з'явилися нові підгалузі, підприємства стали переносити до країн з дешевою робочою силою.
• Легкій промисловості більше притаманні зрушення між країнами, ніж усередині країн.
• НТП у сільському господарстві проявляється у прискоренні розвитку цілого ряду напрямів науково-технічного, виробничо-технологічного та соціально-економічного характеру; використанні генної інженерії, біотехнологій, робототехніки та електроніки.
• Висновок
• Територіальна організація ПС передбачає зв'язки виробництва з природним середовищем та економічні зв'язки. Економічні зв'язки -- це широке коло взаємовідносин у виробничій та невиробничій сферах, а також між самими сферами.
• Поняття "територіальна структура господарства" ширше й ближче до поняття "територіальна організація продуктивних сил", а "територіальна організація господарства", що розглядає тільки "територіальну пов'язаність її елементів з певною територією", включає також і характер зосередження окремих галузей господарства, їхній взаємозв'язок. Первісними елементами територіальної організації ПС є окремі ферми, хутори, промислові пункти, що характеризують точне розміщення ПС на території.
• Система розселення ? населені пункти, розміщені на певній території разом з установленими зв'язками. Для системи розселення характерні тісні внутрішні зв'язки між її елементами (поселеннями), що втілюються в інтенсивні міжпоселенні потоки: виробничі, культурні, інформаційні тощо.
• Виникнення й розвиток систем розселення -- це наслідок територіального розподілу праці. Кожне поселення в системі виконує свої соціально-економічні функції.
• Розселення й виробництво мають прямий та зворотний зв'язок. Довгий час домінуючим фактором було виробництво, яке зумовлювало певну систему розселення. Але під впливом НТП великі міста "притягують" виробництво до себе. Зосередженість в містах науково-дослідних закладів, вузів, великого контингенту висококваліфікованих фахівців сприяє розміщенню в них наукомістких виробництв, формуванню потужних інформаційних центрів.
• Список літератури
• 1. Дорогунцов С.І. "Розміщення продуктивних сил" Київ, 1999 р. 426 с
• 2. Заблоцький Б.Ф. "Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка" - Посібник. - К.: Академвидав, 2002 р. - 368 с. (Альмаматер)
• 3. За ред.. В.В.Ковалевського, О.Л.Михайлюк, В.Ф.Семенова "Розміщення продуктивних сил": - 7-вид. /Київ: - Видавництво "Знання" - 2005 р. 350 с.
• 4. Заставецька О. П, Заставецький Т. Г. Географічні засади формування територіальних громад у світлі нового адміністративно-територіального устрою України // Наукові записки Тернопільського національного університету. Географія, 2005.- Вип. 2
• 5. Яценко Б.П."Економічна і соціальна географія світу" /Київ: Видавництво "АртЕк" 1997р. 260 с.